Справа № 320/16586/24 Суддя (судді) першої інстанції: Дудін С.О.
14 травня 2025 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Беспалова О.О., Грибан І.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії,
У квітні 2024 року до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з адміністративним позовом до Територіального сервісного центру №3243 (РСЦ ГСЦ МВС у Київській області), в якому просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача щодо перереєстрації транспортного засобу TOYOTA C-HR, VIN- НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , за договором купівлі-продажу від 23.01.2020 №5788/20/006321;
- зобов'язати відповідача провести перереєстрацію транспортного засобу TOYOTA C-HR, VIN- НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , за позивачем як за новим власником з видачою свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу та номерних знаків.
Обґрунтовуючи свої вимоги позивач повідомив, що 23.01.2020 між ним та ТОВ «Авто-Ком» укладено договір купівлі-продажу, за яким позивачем придбано транспортний засіб TOYOTA C-HR, VIN- НОМЕР_1 , реєстраційний номер НОМЕР_2 . У цей же день позивач звернувся до ТСЦ №3243 з метою перереєстрації означеного автомобіля. Проте перереєстрація так і не відбулась. В подальшому позивач стверджує про неодноразові звернення до відповідача для продовження перереєстрації транспортного засобу, на що отримано відповіді щодо здійснення перевірки. Позивач зазначив, що про відмову у перереєстрації автомобіля він дізнався з листа від 05.03.2024, в якому вказано, що у перереєстрації відмовлено, оскільки власник транспортного засобу - ОСОБА_2 , знаходиться у розшуку.
Позивач не погоджується із підставою для відмови у перереєстрації транспортного засобу, вказуючи, що станом на момент виникнення спірних відносин Порядок державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 07.09.1998 № 1388, не містив такої підстави для відмови у перереєстрації транспортного засобу, як перебування у розшуку особи, яка звертається до сервісного центру МВС України.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 18 липня 2024 року замінено відповідача у справі - ТСЦ №3243, на правонаступника - Регіональний сервісний центр ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким рішенням суду першої інстанції, позивачем подано апеляційну скаргу, в якій останній просить його скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції прийнято рішення з неправильним застосуванням норм матеріального права та процесуального права.
Апелянт вказує, що станом на момент звернення позивача до відповідача з питанням щодо перереєстрації автомобіля 23.01.2020 року відповідач повинен був провести перереєстрацію автомобіля та підстав для відмови в такій реєстрації у відповідача не було, чим було грубо порушено законне право позивача та не введено в оману позивача, кожен раз надаючи йому надію, що процес перереєстрації завершиться успішно.
Вважає, що на момент звернення з заявою позивача до Територіального сервісного центру № 3243 про перереєстрацію свого автомобіля на себе (на нового власника) законних підстав для відмови у сервісного центру не було та не могло бути; автомобіль не перебував та не перебуває у розшуку та навіть станом на сьогодні арешту чи якихось обмежень відносно нього не було та немає.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 листопада 2024 року та від 02 квітня 2025 року відкрито апеляційне провадження та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.
14 квітня 2025 року позивачем подано клопотання про розгляд справи у порядку загального позовного провадження.
17 квітня 2025 року відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого повідомляє наступне.
Не отримавши від відповідача рішення за результатом звернення транспортного засобу, у позивача виникло право на оскарження такої бездіяльності, оскільки, експлуатація транспортних засобів, що не перереєстровані в уповноважених органах забороняється.
У зв'язку з цим експлуатація позивачем придбаного транспортного засобу через 10 днів після придбання, тобто з 03.02.2020, була неможливою, оскільки суперечила приписам законодавства України.
Доказів оскарження такої бездіяльності позивач суду не надав, як і не надав доказів його зацікавленості у процедурі перереєстрації придбаного ним транспортного засобу до 28.02.2024 - моменту направлення представником позивача адвокатського запиту.
Відповідач зауважує, що позивач не оскаржив дії/ бездіяльність ТСЦ МВС № 3243 у встановлений строк після того, як могло бути порушено його права, оскільки після звернення до ТСЦ МВС № 3243 23.01.2020 року позивач жодним чином, протягом 4 років, не звертався щодо оскарження таких дій/ бездіяльності.
Також вказує, що апелянт наполягає на тому, що його позовні вимоги стосувались саме подій 23.01.2020 року.
Крім того заперечує твердження апелянта про те, що перша відмова у перереєстрації відбулась 05.03.2024 року.
Відтак вказує, що позивачем позов був поданий з пропущенням процесуального строку, клопотання про поновлення даного строку позивачем подано не було, тому всі посилання на обставини справи та нормативно-правове обґрунтування щодо оскарження дій ТСЦ МВС № 3243 в 2020 році не можуть бути прийняті судом до уваги.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла до наступного висновку.
Щодо клопотання апелянта про розгляд справи в судовому засіданні, колегія суддів зазначає наступне.
Частинами 2 та 3 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що спрощене позовне провадження призначене для розгляду справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.
Загальне позовне провадження призначене для розгляду справ, які через складність або інші обставини недоцільно розглядати у спрощеному позовному провадженні.
У той же час, згідно частин 1-3 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
За правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.
При вирішенні питання про розгляд справи за правилами спрощеного або загального позовного провадження суд враховує:
1) значення справи для сторін;
2) обраний позивачем спосіб захисту;
3) категорію та складність справи;
4) обсяг та характер доказів у справі, в тому числі чи потрібно у справі призначати експертизу, викликати свідків тощо;
5) кількість сторін та інших учасників справи;
6) чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес;
7) думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Відповідно до частини 4 статті 12, частини 4 статті 257 Кодексу адміністративного судочинства України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах:
1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом;
2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності;
4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб;
5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України "Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років";
6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
У той же час, спірні правовідносини не відносяться до категорії справ, передбачених частиною 4 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України.
Як вбачається з поданого клопотання апелянта, в такому не наведено доводів, які б свідчили про те, що характер спірних правовідносин та предмет доказування вимагають проведення судового засідання або посилань на обставини, які можливо встановити лише у такий спосіб.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідно до частин 1-3 статті 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи мають рівні процесуальні права та обов'язки.
Учасники справи зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами і неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Учасники справи мають право: ознайомлюватися з матеріалами справи, робити з них витяги, копії, одержувати копії судових рішень; подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб; ознайомлюватися з протоколом судового засідання, записом фіксування судового засідання технічними засобами, робити з них копії, подавати письмові зауваження з приводу їх неправильності чи неповноти; оскаржувати судові рішення у визначених законом випадках; користуватися іншими визначеними законом процесуальними правами.
За приписами частин 5 та 7 ст. 44 Кодексу адміністративного судочинства України учасники справи зобов'язані: виявляти повагу до суду та до інших учасників судового процесу; сприяти своєчасному, всебічному, повному та об'єктивному встановленню всіх обставин справи; з'являтися в судове засідання за викликом суду, якщо їх явка визнана судом обов'язковою; подавати наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази; надавати суду повні і достовірні пояснення з питань, які ставляться судом, а також учасниками справи в судовому засіданні; виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки; виконувати інші процесуальні обов'язки, визначені законом або судом.
Документи (в тому числі процесуальні документи, письмові та електронні докази тощо) можуть подаватися до суду, а процесуальні дії вчинятися учасниками справи в електронній формі з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, за винятком випадків, визначених цим Кодексом.
Стаття 261 Кодексу адміністративного судочинства України встановлює наступні особливості подання заяв по суті справи у спрощеному позовному провадженні.
Відзив подається протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення відповідачу ухвали про відкриття провадження у справі.
Позивач має право подати до суду відповідь на відзив, а відповідач - заперечення протягом строків, встановлених судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Треті особи мають право подати пояснення щодо позову у строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання.
Колегія суддів зазначає, що розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін ніяким чином не обмежує процесуальні права учасників справи, а свої пояснення та докази у справі учасники справи мають можливість надати до суду за правилами, встановленими Кодексом адміністративного судочинства України.
Згідно з пунктом 10 частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є інші справи, у яких суд дійде висновку про їх незначну складність, за винятком справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження.
Дослідивши клопотання апелянта, матеріали справи, предмет та підстави позову, склад учасників справи, тощо, беручи до уваги пункт 20 частини 1 статті 4 та частини 6 статті 12 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів дійшла висновку, що дана справа є справою незначної складності, а характер спірних правовідносин та предмет доказування не вимагають її розгляду в порядку загального позовного провадження, а тому у задоволенні зазначеного клопотання необхідно відмовити.
Відповідно до фактичних обставин справи, 23 січня 2020 року між позивачем (покупець) та ТОВ «Авто-Ком» (комісіонер) укладено договір купівлі-продажу транспортного засобу №5788/20/006321, за умовами якого позивачем придбано транспортний засіб марки TOYOTA, модель C-HR 2017 року випуску, колір синій, номер кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за власником транспортного засобу 31 січня 2018 року.
Відповідно до договору комісії від 23 січня 2020 року №5788/20/006321, укладеним між ТОВ «Авто-Ком» (комісіонер) та ОСОБА_2 в особі ОСОБА_3 (комітент) комісіонер за дорученням комітента за комісійну плату зобов'язується вчинити за рахунок комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу модель TOYOTA, 2017 року випуску, колір синій, № кузова НОМЕР_1 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_3 , номерний знак НОМЕР_2 , зареєстрований за власником ТЗ 31.01.2018, не нижче 400 100 грн.
Актом огляду реалізованого транспортного засобу від 23 січня 2020 року за договором №5788/20/006321, підписаним позивачем та ТОВ «Авто-Ком», підтверджується відповідність ідентифікаційних номерів складових частин ТЗ номерам, зазначеним у товарно-супровідній документації на ТЗ.
З доповідної записки начальника ТСЦ №3243 Серія Чижа начальнику Регіонального сервісного центру МВС в Київській області, зареєстрованої 29 січня 2020 року за вх. №330, вбачається, що 23 січня 2020 року до ТСЦ №3243 звернувся ОСОБА_3 з питанням перереєстрації ТЗ TOYOTA C-HR, номерний знак НОМЕР_2 , № кузова НОМЕР_1 , 2017 року випуску за договором купівлі-продажу (СГ) №5788/20/006321 від 23 січня 2020 року (а.с.40).
При перевірці власника транспортного засобу по базі «Армор» було встановлено, що власник транспортного засобу ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться у розшуку Деснянським УП ГУНП в м. Києві РД №03464 від 04 квітня 2019 року. Про наведене було повідомлено Броварське відділення поліції ГУ НП у Київській області, про що внесено інформацію в ЄО №1841 від 23 січня 2020 року (а.с.38).
Обставини перебування ОСОБА_2 у розшуку підтверджуються доданою відповідачем до відзиву на позов роздрукованою формою виводу.
28 лютого 2024 року до ТСЦ №3243 надійшов адвокатський запит про надання відмови у реєстрації означеного ТЗ за новим власником - ОСОБА_1 з вказанням обґрунтованих причин такої відмови (а.с.43).
Листом ТСЦ №3243 від 05 березня 2024 року №31/10/3243-308 за результатами розгляду адвокатського запиту представника позивача повідомлено, що згідно абзацу 8 пункту 15 Порядку №1388 у разі звернення до сервісного центру МВС особи, що перебуває у розшуку, або особи, уповноваженої діяти від її імені, реєстрація (перереєстрація), зняття з обліку ТЗ не здійснюється, а працівник сервісного центру МВС невідкладно інформує про виявлення такого факту Національну поліцію. 23 січня 2020 року при перевірці власника ТЗ у відповідних базах даних та державних реєстрах щодо осіб, які перебувають у розшуку, було виявлено, що громадянин ОСОБА_2 знаходиться у розшуку Деснянським УП ГУНП в м. Києві (РД №03464 від 04.04.2019), після чого було повідомлено Броварське відділення поліції ГУНП в Київській області (а.с.46-47).
Не погоджуючись з правомірністю відмови відповідача у перереєстрації ТЗ, позивач звернувся з даним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Суспільні відносини у сфері дорожнього руху та його безпеки, права, обов'язки і відповідальність суб'єктів - учасників дорожнього руху, міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, об'єднань, підприємств, установ і організацій незалежно форм власності та господарювання урегульовано Законом України від 30 червня 1993 року № 3353-XII «Про дорожній рух» (далі також - «Закон №3353-XII», у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
У статті 34 Закону №3353-XII визначено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Державна реєстрація та облік автомобілів, автобусів, мотоциклів та мопедів усіх типів, марок і моделей, самохідних машин, причепів та напівпричепів до них, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів здійснюються територіальними органами Міністерства внутрішніх справ України.
Власники транспортних засобів та особи, які використовують їх на законних підставах, зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) належні їм транспортні засоби протягом десяти діб після придбання, митного оформлення, одержання транспортних засобів або виникнення обставин, що потребують внесення змін до реєстраційних документів.
Процедура державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів (далі - транспортні засоби), оформлення та видачі реєстраційних документів і номерних знаків встановлена Порядком державної реєстрації (перереєстрації), зняття з обліку автомобілів, автобусів, а також самохідних машин, сконструйованих на шасі автомобілів, мотоциклів усіх типів, марок і моделей, причепів, напівпричепів, мотоколясок, інших прирівняних до них транспортних засобів та мопедів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 7 вересня 1998 року №1388 (далі також - «Порядком №1388», у редакції на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з пунктом 3 Порядку №1388 державна реєстрація транспортних засобів проводиться територіальними органами з надання сервісних послуг МВС (далі - сервісні центри МВС) з метою здійснення контролю за відповідністю конструкції та технічного стану транспортних засобів установленим вимогам стандартів, правил і нормативів, дотриманням законодавства, що визначає порядок сплати податків і зборів (обов'язкових платежів), використанням транспортних засобів в умовах воєнного і надзвичайного стану, а також для ведення їх обліку та запобіганню вчиненню щодо них протиправних дій.
Відповідно до пункту 7 Порядку №1388 власники транспортних засобів та особи, що експлуатують такі засоби на законних підставах, або їх представники (далі - власники) зобов'язані зареєструвати (перереєструвати) транспортні засоби протягом десяти діб після придбання (одержання) або митного оформлення, або тимчасового ввезення на територію України, або виникнення обставин, що є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Відповідно до пункту 8 Порядку №1388 державна реєстрація (перереєстрація) транспортних засобів проводиться на підставі заяв власників, поданих особисто або уповноваженим представником, і документів, що посвідчують їх особу, підтверджують повноваження представника (для фізичних осіб - нотаріально посвідчена довіреність), а також правомірність придбання, отримання, ввезення, митного оформлення (далі - правомірність придбання) транспортних засобів, відповідність конструкції транспортних засобів установленим вимогам безпеки дорожнього руху, а також вимогам, які є підставою для внесення змін до реєстраційних документів.
Не допускаються до державної реєстрації транспортні засоби з правим розташуванням керма (за винятком транспортних засобів, які були зареєстровані в підрозділах Державтоінспекції до набрання чинності Законом України «Про дорожній рух»).
Документами, що підтверджують правомірність придбання транспортних засобів, їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери, є оформлені в установленому порядку:
договори, укладені на товарних біржах на зареєстрованих в уповноваженому органі МВС бланках;
укладені та оформлені безпосередньо в сервісних центрах МВС у присутності адміністраторів таких органів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;
укладені та оформлені в центрах надання адміністративних послуг у присутності адміністраторів таких центрів договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;
нотаріально посвідчені договори купівлі-продажу (міни, поставки), дарування транспортних засобів, а також інші договори, на підставі яких здійснюється набуття права власності на транспортний засіб;
договори купівлі-продажу транспортних засобів, що підлягають першій державній реєстрації в сервісних центрах МВС, за якими продавцями виступають суб'єкти господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами, і які підписані від імені таких суб'єктів уповноваженою особою;
договір комісії між власником транспортного засобу і суб'єктом господарювання, який за таким договором є комісіонером, та договір купівлі-продажу транспортного засобу, за яким продавцем є такий суб'єкт господарювання, які підписані від імені суб'єкта господарювання уповноваженою особою, - у разі продажу транспортних засобів суб'єктами господарювання, що здійснюють оптову та/або роздрібну торгівлю транспортними засобами на підставі договору комісії, укладеного з власником транспортного засобу;
свідоцтва про право на спадщину, видані нотаріусом або консульською установою, чи їх дублікати;
рішення про закріплення транспортних засобів на праві оперативного управління чи господарського відання, прийняті власниками транспортних засобів чи особами, уповноваженими управляти таким майном;
рішення власників майна, уповноважених ними органів про передачу транспортних засобів з державної в комунальну власність чи з комунальної власності в державну власність;
копія рішення суду, засвідчена в установленому порядку, із зазначенням юридичних чи фізичних осіб, які визнаються власниками транспортних засобів, марки, моделі, року випуску таких засобів, а також ідентифікаційних номерів їх складових частин;
довідка органу соціального захисту населення або управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань, що виділили автомобіль або мотоколяску;
акт приймання-передачі транспортних засобів за формою згідно з додатком 6, виданий підприємством-виробником або підприємством, яке переобладнало чи встановило на транспортний засіб спеціальний пристрій згідно із свідоцтвом про погодження конструкції транспортного засобу щодо забезпечення безпеки дорожнього руху, із зазначенням ідентифікаційних номерів такого транспортного засобу та конкретного одержувача;
митна декларація на бланку єдиного адміністративного документа на паперовому носії або електронна митна декларація, або видане органом доходів і зборів посвідчення про реєстрацію в уповноважених органах МВС транспортних засобів чи їх складових частин, що мають ідентифікаційні номери;
договір фінансового лізингу; акт про проведені електронні торги або постанова та акт про передачу майна стягувачу в рахунок погашення боргу, видані органом державної виконавчої служби або приватним виконавцем.
Відповідно до пункту 5.7 Інструкції про порядок здійснення підрозділами Державтоінспекції МВС державної реєстрації, перереєстрації та обліку транспортних засобів, оформлення і видачі реєстраційних документів, номерних знаків на них, затвердженої наказом Міністерства внутрішніх справ України від 11 серпня 2010 року №379 (далі - «Інструкція №379»), на підставі документів, що підтверджують встановлення факту знищення, фальсифікації або підроблення ідентифікаційних номерів складових частин ТЗ, виявлення ТЗ, зареєстрованих (перереєстрованих), знятих з обліку в Центрі, у тому числі тимчасово, за фіктивними чи підробленими документами, таких, що розшукуються правоохоронними органами України у зв'язку з незаконним заволодінням, або інформацію про реєстрацію яких несанкціоновано внесено до автоматизованої бази даних АІС «Автомобіль» та (або) Єдиного державного реєстру Державтоінспекції, працівники Центру оформляють в установленому порядку необхідні документи, скасовують державну реєстрацію (перереєстрацію), зняття з обліку ТЗ і передають усі відповідні документи до органу досудового розслідування для подальшого проведення перевірки.
Спірні правовідносини виникли у зв'язку з тим, що 23 січня 2020 року позивач разом з ОСОБА_3 (представник власника ТЗ за дорученням) звернулись до ТСЦ №3243 щодо перереєстрації транспортного засобу (далі - ТЗ) марки TOYOTA C-HR на позивача на підставі договору купівлі-продажу від 23 січня 2020 року №5788/006321. При проведенні адміністратором сервісного центру МВС України перевірки означеного ТЗ встановлено, що він оформлений на ОСОБА_2 , який знаходився у розшуку (РД №03464 від 04.04.2019).
На підставі встановленої інформації про перебування продавця вказаного автомобіля у розшуку, у перереєстрації транспортного засобу марки TOYOTA C-HR номерний знак НОМЕР_2 , було відмовлено.
У контексті наведеного судова колегія зауважує, що відповідно до статті 34 Закону №3353-XII визначено, що державна реєстрація транспортного засобу полягає у здійсненні комплексу заходів, пов'язаних із перевіркою документів, які є підставою для здійснення реєстрації, звіркою і, за необхідності, дослідженням ідентифікаційних номерів складових частин та оглядом транспортного засобу, оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
Таким чином, процедура державної реєстрації транспортного засобу завершується оформленням і видачею реєстраційних документів та номерних знаків.
З огляду на відсутність факту отримання вищенаведених документів при зверненні 23 січня 2020 року до відповідача, правомірного очікування на здійснення відповідної перереєстрації транспортного засобу марки TOYOTA C-HR у позивача виникнути не могло.
З наведеного вбачається, що про порушення своїх прав позивач дізнався 23 січня 2020 року.
Про наведене свідчить і зміст адвокатського запиту представника позивача від 28 лютого 2024 року з проханням надати саме відмову з приводу перереєстрації транспортного засобу належного ОСОБА_1 .
Крім того, за змістом апеляційної скарги позивач наполягає на оскарженні ним відмови відповідача саме від 23 січня 2020 року та наголошує на необхідності застосування норм законодавства, чинних станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто 23 січня 2020 року.
Поряд з цим, колегія суддів критично оцінює доводи апелянта про те, що він неодноразово звертався до територіального сервісного центру № 3243 РСЦ ГСЦ МВС в Київській області для продовження перереєстрації автомобіля TOYOTAC-HR, VIN - НОМЕР_1 , номерний знак НОМЕР_2 , але щоразу отримував відповідь: «чекайте, проводиться перевірка автомобільного засобу», оскільки наведені обставини жодними належними та допустимими доказами в розумінні процесуального законодавства не підтвердженні.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
При визначенні початку цього строку суд з'ясовує момент, коли особа фактично дізналася або мала реальну можливість дізнатися про наявність відповідного порушення (рішення, дії, бездіяльність), а не коли вона з'ясувала для себе, що певні рішення, дії чи бездіяльність стосовно неї є порушенням.
Крім того, доказами того, що особа знала про порушення своїх прав є не тільки її дії, спрямовані на захист порушених прав, а також докази, які свідчать про те, що були створені умови, за яких особа мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав.
Аналогічна правова позиція викладена Верховний Судом, зокрема, у постановах від 16 листопада 2022 року у справі № 240/19150/20, від 18 серпня 2022 року у справі № 240/41471/21 та від 07 грудня 2022 року у справі № 620/573/22.
Визначення строку звернення до адміністративного суду в системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень в адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом установленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії в часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
Частиною першою статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що перебіг процесуального строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Строк, що визначається місяцями, закінчується у відповідне число останнього місяця цього строку (частина третя статті 120 Кодексу адміністративного судочинства України).
Отже, шестимісячний строк на звернення ОСОБА_1 з позовом до адміністративного суду закінчився у липні 2020 року.
Натомість, позивач звернувся з позовною заявою до суду у квітні 2024 року, тобто поза межами шестимісячного строку.
Колегія суддів зазначає, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності посадових осіб відповідача.
Незвернення до суду з адміністративним позовом за захистом свої прав через неналежне використання своїх процесуальних прав не є поважною причиною пропуску строку.
Між тим, матеріали справи не містять жодних доказів, що позивач протягом майже чотирьох років вживав активних заходів з метою з'ясування та перевірки обсягу його порушених прав, як і доказів вчинення дій з метою своєчасного оскарження дій/бездіяльності/рішення відповідача та що ці дії були спрямовані на підготовку позовної заяви до суду.
Поряд з наведеним колегія суддів звертає увагу, що дотримання строків звернення до адміністративного суду є однією з умов дисциплінування учасників публічно-правових відносин, якщо ці відносини стали спірними.
Необхідно зауважити на тому, що інститут строків у адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах та стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Строки звернення до адміністративного суду з позовом обмежують час, протягом якого такі правовідносини вважаються спірними.
Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 13 грудня 2011 року № 17-рп/2011, обмеження строку звернення до суду шляхом встановлення відповідних процесуальних строків, не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Такі обмеження направлені на досягнення юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулюють учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків та поважати права та інтереси інших учасників правовідносин.
З огляду на викладене в сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції допустив порушення норм процесуального права внаслідок чого, відповідно до статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України, рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року підлягає скасуванню та дані позовні вимоги слід залишити без розгляду.
Поряд з цим, колегія суддів відхиляє покликання апелянта на правові висновки Восьмого апеляційного адміністративного суду у постанові від 07 лютого 2019 року у справі №857/4267/18 та долучення її до матеріалів справи, оскільки згідно з імперативними вимогами статті 13 Закону України «Про судоустрій та статус суддів», статті 6 Закону України «Про адміністративну процедуру» та статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, є обов'язковими для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права; при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Керуючись пунктом 2 частини 1 статті 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
У відповідності до частини 1 статті 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є:
1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи;
2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи;
4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відповідно до частини 1 статті 319 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення першої інстанції, яким закінчено розгляд справи, підлягає скасуванню повністю або частково в апеляційному порядку і позовна заява залишається без розгляду або провадження у справі закривається у відповідній частині з підстав, встановлених відповідно статтями 238, 240 цього Кодексу.
Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що порушення норм процесуального права та невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, призвело до помилкового вирішення справи, а тому рішення суду першої інстанції слід скасувати та ухвалити нову постанову, якою позовні вимоги слід залишити без розгляду.
Зважаючи на те, що позивач в апеляційній скарзі просив скасувати рішення суду першої інстанції та задовольнити позовні вимоги, то таку слід задовольнити частково.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 308, 311, 315, 317, 319, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 06 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного сервісного центру МВС в особі Регіонального сервісного центру ГСЦ МВС в Київській та Чернігівській областях про визнання протиправною відмови та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: О.О. Беспалов
І.О. Грибан