15 травня 2025 року м. Дніпросправа № 160/33756/23
Третій апеляційний адміністративний суд
у складі колегії суддів: головуючого - судді Головко О.В. (доповідач),
суддів: Суховарова А.В., Ясенової Т.І.,
розглянувши в порядку письмового провадження в м. Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року (суддя Г. В. Кадникова ) в адміністративній справі
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області
про визнання протиправним рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом, в якому просить: визнати протиправним рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262340006656 від 27.09.2023 про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком; зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві призначити позивачу пенсію за віком із дня звернення до ГУ ПФУ в м. Києві із заявою від 20.09.2023.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області № 262340006656 від 27.09.2023 про відмову у призначенні пенсії за віком ОСОБА_1 . Зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.09.2023 про призначення пенсії за віком з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні. В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та прийняти нове судове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Апеляційна скарга ґрунтується на тому, що судом першої інстанції не надано належної оцінки нормам чинного законодавства, його висновки не відповідають обставинам справи, що призвело до прийняття невірного рішення. Зазначає, що Управління діяло в межах своїх повноважень та відповідно до чинного законодавства.
Відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом норм матеріального і процесуального права та правової оцінки обставин у справі, суд апеляційної інстанції дійшов таких висновків.
Судом встановлено, матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 20.09.2023 звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про призначення пенсії відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Названа заява в порядку екстериторіальності була розглянута Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, яким прийнято рішення від 27.09.2023 № 262340006656 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії в зв'язку з недостатністю необхідного страхового стажу.
Згідно з названим рішенням загальний страховий стаж ОСОБА_1 становить 17 років 6 місяць 22 дні. Пенсійним органом не зараховано до страхового стажу ОСОБА_1 періоди: з 08.04.1992 по 29.11.1999, оскільки відсутній код ЄДРПОУ на печатці підприємства.
Вважаючи протиправним таке рішення УПФУ, ОСОБА_1 звернулась до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, висновкам суду першої інстанції та доводам сторін, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до ст. 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року.
Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу:
з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року - не менше 25 років;
з 1 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року - не менше 26 років;
з 1 січня 2020 року по 31 грудня 2020 року - не менше 27 років;
з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - не менше 28 років;
з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років;
з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років;
з 1 січня 2024 року по 31 грудня 2024 року - не менше 31 року;
з 1 січня 2025 року по 31 грудня 2025 року - не менше 32 років;
з 1 січня 2026 року по 31 грудня 2026 року - не менше 33 років;
з 1 січня 2027 року по 31 грудня 2027 року - не менше 34 років;
починаючи з 1 січня 2028 року - не менше 35 років.
Досягнення позивачем віку для призначення пенсії не є спірним в даній справі.
Спірним залишається питання щодо не зарахування до страхового стажу періоду роботи позивача з 08.04.1992 по 29.11.1999.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до статті 56 Закону України «Про пенсійне забезпечення» до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Статтею 62 цього ж Закону встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
За приписами постанови Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637, за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм права дає можливість дійти висновку, що основним документам, на підставі якого органи ПФУ перевіряють наявність трудового стажу особи, є трудова книжка.
Копією трудової книжки ОСОБА_1 підтверджено, що позивач, зокрема: з 08.04.1992 прийнята на посаду бухгалтера (наказ № 2 від 08.04.1992); з 29.11.1999 звільнена за власним бажанням по ст. 38 КЗпП України (наказ № 12 від 29.11.1992).
Суд апеляційної інстанції зазначає, що під названими записами трудової книжки наявний підпис директора ПП «Дебюсі і К» та відбиток печатки (неналежної якості).
На звернення позивача Архівний відділ Деснянської райдержадміністрації в місті Києві повідомив, що документи з кадрових питань (особового складу) ПП «Дебюсі і К» на зберігання до архівного відділу Деснянської райдержадміністрації в місті Києві не надходили.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відсутність коду ЄДРПОУ на печатці підприємства не може бути підставою для виключення певного періоду роботи з трудового стажу позивача, що дає їй право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення та належний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства.
Суд апеляційної інстанції підтверджує правильність таких висновків суду першої інстанції з огляду на таке.
Порядок ведення (внесення записів) до трудових книжок врегульовано Інструкцією про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58 (далі - Інструкція № 58).
Пунктом 2.4 Інструкції про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.1993 № 58, передбачено, що усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.
Пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України «Про трудові книжки працівників» від 27.04.1993 № 301, встановлено, відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання.
За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Отже, працівник не відповідає за правильність записів у трудовій книжці, не повинен контролювати роботодавця щодо порядку її заповнення і на особу не може перекладатись тягар доведення належність записів, які внесені до трудової книжки.
В свою чергу, неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 06.02.2018 у справі № 677/277/17.
Також Верховний Суд у постановах: від 24.05.2018 у справі № 490/12392/16-а, від 04.09.2018 у справі № 423/1881/17 висловив позицію про те, що певні недоліки щодо заповнення трудової книжки не можуть бути підставою для неврахування відповідного періоду роботи для обрахунку стажу при призначенні пенсії.
Таким чином, приймаючи оскаржуване рішення, ПФУ протиправно не зарахувало до страхового стажу ОСОБА_1 період з 08.04.1992 по 29.11.1999 з підстав відсутності коду ЄДРПОУ на печатці підприємства, а тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про зобов'язання ПФУ повторно розглянути заяву ОСОБА_1 .
При цьому обраний спосіб поновлення порушеного права позивача ОСОБА_1 не оскаржується.
Колегія суддів доходить висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалене з правильним застосуванням норм матеріального і процесуального права, підстави для його скасування відсутні.
Керуючись ст.ст. 243, 316, 322 Кодексу адміністративного судочинства України суд,
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року в адміністративній справі № 160/33756/23 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з 15 травня 2025 року та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складання повної постанови у випадках, передбачених статтею 328 КАС України.
Повна постанова складена 15 травня 2025 року.
Головуючий - суддя О.В. Головко
суддя А.В. Суховаров
суддя Т.І. Ясенова