15 травня 2025 р. Справа № 480/743/24
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: Любчич Л.В.,
Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. ,
розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14.01.2025, головуючий суддя І інстанції: І.Г. Шевченко, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40602 по справі № 480/743/24
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області , Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
В лютому 2024 року ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі - відповідач-1, ГУ ПФУ у Львівській області), Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі - відповідач-2, ГУ ПФУ в Сумській області), в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФУ у Львівській області №183250006865 від 24.01.2024, яким йому відмовлено в призначенні та виплаті грошової допомоги в розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7.1 Прикінцевих положень Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон №1058-IV);
- зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області зарахувати до стажу, який дає право на виплату одноразової грошової допомоги, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій згідно пункту 7-1 розділу XV "Прикінцевих положень" Закону №1058-IV, період його військової служби з 28.05.1990 року по 28.10.1991 року;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Сумській області призначити та виплатити йому, одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі десяти місячних пенсій станом на день її призначення згідно пункту 7-1 розділу XV "Прикінцевих положень" Закону № 1058-IV.
Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 14.01.2025 позов задоволено частково.
Визнано протиправним та скасовано рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 24.01.2024 №183250006865 про відмову у призначенні та виплаті ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Зобов'язано ГУ ПФУ у Львівській області призначити та виплатити ОСОБА_1 одноразову грошову допомогу, яка не підлягає оподаткуванню станом на день її призначення у розмірі десяти місячних пенсій, відповідно до пункту 7-1 Прикінцевих положень Закону №1058-IV, зарахувавши період проходження ОСОБА_1 військової служби з 28.05.1990 по 28.10.1991 до спеціального стажу у сфері охорони здоров'я, що дає право на призначення та виплату одноразової грошової допомоги у розмірі десяти місячних пенсій.
Стягнуто на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних ГУ ПФУ у Львівській області в рахунок повернення сплачений при подачі позову до суду судовий збір у розмірі 968,96 грн.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, винесене з порушенням вимог статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) щодо законності та обґрунтованості судового рішення, просив скасувати рішення суду у справі №480/743/24 та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що згідно довідки, яка додана до заяви позивача від 15.01.2024 №3/2, видана ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 проходив військову службу у період з 28.05.1990 по 05.07.1990 у розпорядженні командира ККВО та з 05.07.1990 по 28.10.1991 начальником медичної служби - начальником медичного пункту. Інформація про те, що позивач проходив військову службу у період з 28.05.1990 по 05.07.1990 в закладі охорони здоров'я та про займану посаду відсутня. До того ж відсутня інформація про належність медичного пункту, де позивач проходив службу у період з 05.07.1990 по 28.10.1991 у військовій частині, та про те, що посада «начальник медичної служби начальник медичного пункту» належить до посад лікарів або середнього медичного персоналу.
На підставі чого вважає, що за наданими документами, підстави для зарахування спеціального стажу, що дає право на призначення пенсії за вислугу років періоду військової служби відсутні. Та оскільки ОСОБА_1 не має 35 років роботи на посадах, роботах на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років, то підстав для виплати йому грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій при призначенні пенсії за віком відсутні.
Позивач та відповідач-2 правом на подання відзиву не скористалися.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами та відповідно до ст. 308 КАС України в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами.
ОСОБА_1 з 12.07.2023 перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській області як отримувач пенсії за віком згідно Закону України №1058-IV (а.с.53).
Позивачу було призначено пенсію за його заявою, поданою 13.07.2023, виходячи із повного страхового стажу в 44 роки 4 місяці 6 днів. У подальшому, позивачем подано заяву про перерахунок пенсії, яка була обрахована з дати призначення виходячи із повного страхового стажу позивача 56 років 1 місяць 15 днів.
17.01.2024 позивач звернувся до ГУ ПФУ в Сумській області із заявою про призначення грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, до якої позивачем додано довідку ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.01.2024 №3/2 (а.с.55-57).
З урахуванням принципу екстериторіальності, заява позивача була опрацьована ГУ ПФУ у Львівській області, рішенням якого від 24.01.2024 №183250006865 позивачу було відмовлено у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV на підставі заяви від 17.01.2024 (а.с.17-18).
Так, у рішенні вказано, що питання виплати грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій регулюється п.7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV, який передбачає наступне: особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 вказаного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів е-ж етапі 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення», і мають страховий стаж 35 років для чоловіків на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Згідно з довідкою ІНФОРМАЦІЯ_2 від 15.01.2024 №3/2 позивач проходив службу у період з 28.05.1990 по 05.07.1990 у розпорядженні командира ККВО та з 05.07.1990 по 28.10.1991 начальником медичної служби-начальником медичного пункту (а.с.13).
Відповідач-1 у рішенні від 24.01.2024 року зазначає, що у поданих позивачем документах відсутня інформація про проходження військової служби у період з 28.05.1990 по 05.07.1990 в закладі охорони здоров'я, при чому відсутня інформація про займану посаду позивачем у цей період. Щодо періоду служби з 05.07.1990 по 28.10.1991, відповідач-1 в оскаржуваному рішення зазначив, що у поданих позивачем документах відсутня інформація про належність медичного пункту, в якому позивач проходив військову службу у зазначений період до військової частини, а також немає підтвердження того, що посада «начальник медичної служби начальник медичного пункту» належить до посад лікарів або середнього медичного персоналу.
Вважаючи таке рішення протиправним, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Задовольняючи позов частково, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, який на момент призначення пенсії (12.07.2023) мав, з урахуванням визнаного органом Пенсійного фонду (34 роки 3 місяці 11 днів) у рішенні (а.с.14) більше 35 років спеціального стажу, з урахуванням періоду військової служби в армії, а тому мав право на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії позивачу.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції та зазначає.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ч. 1 ст. 8 Закону №1058-IV право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
Законом України №3668-VI від 08.07.2011 "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" доповнено розділ XV Закону №1058-ІV пунктом 7-1, яким передбачено, що особам, які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 цього Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е"-"ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення", і мають страховий стаж (для чоловіків - 35 років, для жінок - 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію, при призначенні пенсії за віком виплачується грошова допомога, яка не підлягає оподаткуванню, у розмірі їх десяти місячних пенсій станом на день її призначення.
Виплата зазначеної грошової допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Порядок обчислення стажу, який дає право на призначення грошової допомоги, та механізм виплати цієї допомоги затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 23.11.2011 №1191 «Про затвердження порядку обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги, та її виплати» (далі - Порядок №1191), який визначає умови обчислення страхового стажу, що дає право на призначення грошової допомоги відповідно до пункту 7-1 Розділу ХV "Прикінцеві положення" Закону №1058-IV.
Відповідно п. 2 Порядку №1191 до страхового стажу, що визначає право на виплату грошової допомоги, зараховуються періоди роботи в закладах та установах державної та комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" і "ж" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 № 1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ), що передбачені, зокрема, переліком закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 04.11.1993 №909 "Про перелік закладів і установ освіти, охорони здоров'я та соціального захисту і посад, робота на яких дає право на пенсію за вислугу років" (далі - Перелік №909).
Згідно з п. 4 Порядку №1191, страховий стаж, передбачений п. 2 і 3 цього Порядку, враховується в календарному обчисленні. При цьому допускається підсумовування страхового стажу за періоди роботи, які дають право на призначення пенсії відповідно до пунктів "е" "ж" ст. 55 Закону №1788-ХІІ.
Відповідно до п. 5 Порядку №1191, грошова допомога надається особам, яким починаючи з 1 жовтня 2011 року призначається пенсія за віком відповідно до Закону № 1058-IV, та які на день досягнення пенсійного віку, передбаченого ст. 26 зазначеного Закону, працювали в закладах та установах державної або комунальної форми власності на посадах, робота на яких дає право на призначення пенсії за вислугу років відповідно до пунктів "е" "ж" ст. 55 Закону №1788-ХІІ, і мають страховий стаж (для чоловіків 35 років, для жінок 30 років) на таких посадах, а також якщо вони до цього не отримували будь-яку пенсію.
При цьому, згідно з Переліком №909 до посад, які дають право на пенсію за вислугою років, віднесено роботу у закладах охорони здоров'я відносяться лікарі та середній медичний персонал (незалежно від найменування посад) у таких закладах: лікарняні заклади, лікувально-профілактичні заклади особливого типу, лікувально-трудові профілакторії, амбулаторно-поліклінічні заклади, заклади швидкої та невідкладної медичної допомоги, заклади переливання крові, заклади охорони материнства і дитинства, санаторно-курортні заклади, установи з проведення лабораторних та інструментальних досліджень і випробувань Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби та територіальні органи Держсанепідслужби, Держпраці, Держпродспоживслужби (щодо працівників, які не є державними службовцями), санітарно-епідеміологічні заклади, діагностичні центри.
Пунктом 2 примітки до Переліку №909 передбачено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах, передбачених цим переліком, дає право на пенсію незалежно від форми власності або відомчої належності закладів і установ.
З аналізу наведених норм законодавства можна зробити висновок, що право особи на отримання грошової допомоги у розмірі 10 місячних пенсій пов'язується із наявністю у неї необхідного спеціального страхового стажу роботи на певних визначених законодавством посадах й вихід на пенсію саме з цих посад в закладах та установах державної та комунальної форми власності, а також неотримання такою особою до моменту виходу на пенсію за віком відповідно до Закону №1058-IV будь-якого іншого виду пенсії.
Зазначений підхід до застосування пункту 71 розділу ХV «Прикінцеві положення» Закону №1058-IV в аналогічних спорах неодноразово було висвітлено у постановах Верховного Суду від 13.03.2018 у справі №234/13835/17, від 20.02.2019 у справі № 462/5636/16-а, від 19.03.2019 у справі № 466/5637/17, від 24.04.2019 у справі № 450/3061/16-а, від 02.03.2020 у справі № 175/4084/16-а, від 22.02.2024 у справі № 260/323/20.
Як вбачається з матеріалів справи позивач, ІНФОРМАЦІЯ_3 , перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Сумській обл. та з 13.07.2023 отримує призначену йому пенсію за віком.
Щодо неврахування періоду військової служби позивача з 28.05.1990 по 28.10.1991 до спеціального страхового стажу, колегія суддів зазначає.
В примітці 3 до переліку №909 визначено, що робота за спеціальністю в закладах, установах і на посадах до 1 січня 1992 року, яка давала право на пенсію за вислугу років відповідно до раніше діючого законодавства, в тому числі на посаді старшої піонервожатої, зараховується до стажу для призначення пенсії за вислугу років.
До 1 січня 1992 року питання пенсійного забезпечення було врегульовано Законом СРСР «Про державні пенсії», ст. 58 якого було визначено, що пенсії за вислугу років, встановлені постановами Уряду СРСР для окремих категорій спеціалістів (учителів, медичних працівників, та інших), призначених до введення в дію цього Закону, зберігаються. Раді Міністрів СРСР доручено визначити порядок подальшого призначення та виплати пенсій за вислугу років.
На виконання ст. 58 вказаного Закону постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 року № 1397 затверджено Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я.
Постановою Ради міністрів СРСР від 17.12.1959 року № 1397 «Про пенсії за вислугу років працівникам просвіти, охорони здоров'я та сільського господарства», яка діяла на час проходження позивача військової служби у лавах Збройних сил, передбачено, що до складу переліку установ, організацій і посад, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років віднесено лікарняні установи всіх типів і найменувань, в тому числі клініки і клінічні частини, госпіталі, лепрозорії, психіатричні колонії, амбулаторно-поліклінічні заклади всіх типів і найменувань (поліклініки, амбулаторії, диспансери всіх профілів, установи швидкої медичної допомоги і переливання крові, медсанчастини, оздоровчі пункти, медичні кабінети і пункти, фельдшерські та фельдшерсько-акушерські пункти, станції санітарної авіації, рентгенівські станції і пункти, медичні лабораторії та інші).
Підпунктом «г» пункту 1 Положення про порядок обрахунку стажу для призначення пенсій за вислугу років працівникам освіти та охорони здоров'я, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 17.12.1959 № 1397 встановлено, що лікарям та іншим працівникам охорони здоров'я до стажу роботи за спеціальністю, окрім роботи в установах, організаціях і посадах, робота в яких дає право на пенсію за вислугу років, зараховується служба в складі Збройних Сил СРСР.
Згідно Переліку закладів охорони здоров'я Збройних Сил України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 18.12.2013 № 871, медична служба (військової частини, корабля, підводного човна, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, навчального центру, військового ліцею), медичний пункт (військової частини, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, навчального центру, військового ліцею, державного підприємства, організації та установи Міністерства оборони України) віднесені до амбулаторно-поліклінічних закладів охорони здоров'я Збройних Сил України.
Крім того, згідно пункту 2 Переліку закладів охорони здоров'я в системі Міністерства оборони України, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 23.03.2017 № 168, до лікарняних закладів охорони здоров'я Міністерства оборони України належать, зокрема: амбулаторно-поліклінічні заклади: поліклініка, поліклінічне відділення (усіх найменувань); центральна стоматологічна поліклініка; стоматологічна поліклініка; пересувний стоматологічний кабінет; пересувний рентгенівський кабінет; медична служба (військової частини, корабля, підводного човна, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, навчального центру, військового ліцею); медичний пункт (військової частини, вищого військового навчального закладу, військового навчального підрозділу вищого навчального закладу, навчального центру, військового ліцею, державного підприємства, організації та установи Міністерства оборони України).
Отже, вказані норми дають підстави для висновку, що період військової служби в Збройних Силах до 1 січня 1992 року підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі пункту «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного від 13.02.2018 у справі № 738/1246/15-а, від 27.02.2018 у справі № 672/885/17, від 11.12.2018 у справі № 701/1231/16-а, від 06.02.2019 у справі №520/7935/17, від 25 квітня 2019 року у справі № 607/12395/16-а, від 29.11.2019 у справі №414/53/17, від 21.01.2021 у справі №310/8663/18.
Як вбачається з трудової книжки, позивач на час призову до лав Радянської Армії, зокрема, у період з 05.08.1988 до 28.05.1990 був зарахований на посаду лікаря - анестезіолога в Роменській центральній районній лікарні (а.с.10зворот).
Відповідно до військового квитка 28.05.1990 позивач був призваний на строкову військову службу та перебував на посаді начальника медичної служби - начальника медичного пункту (а.с.12 зворот).
Згідно з довідкою №3/2 від 15.01.2024, виданою ІНФОРМАЦІЯ_1 , позивач проходив службу у період з 28.05.1990 по 05.07.1990 у розпорядженні командира ККВО.
З 05.07.1990 по 28.10.1991 начальником медичної служби начальником медичного пункту (а.с.13). У довідці також, зокрема, вказано, що позивач проходив службу на посадах офіцерського складу: організація медичного забезпечення військ, лікувальна справа в наземних військах (загальна практика) (а.с.13).
Після військової служби позивач був знову працевлаштований на посаду лікаря-анестезіолога 07.12.1991 до Роменської центральної районної лікарні (а.с.11).
Враховуючи, що позивач на час призову, так і після проходження служби працював на посаді лікаря анестезіолога в районній лікарні, період проходження військової служби в армії позивача з 28.05.1990 по 28.10.1991 підлягає зарахуванню до стажу роботи на посадах працівників охорони здоров'я, який дає право на пенсію за вислугу років на підставі п. «е» ст. 55 Закону №1788-ХІІ.
Відтак, позивач, який на момент призначення пенсії (12.07.2023) мав, з урахуванням визнаного органом Пенсійного фонду (34 роки 3 місяці 11 днів) у рішенні (а.с.14) більше 35 років спеціального стажу, з урахуванням періоду військової служби в армії, мав право на призначення одноразової грошової допомоги відповідно до п. 7-1 розділу XV Прикінцевих положень Закону №1058 у розмірі десяти місячних пенсій станом на день призначення пенсії позивачу.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що рішення ГУ ПФУ у Львівській області від 24.01.2024 №183250006865 про відмову позивачу у виплаті грошової допомоги в розмірі 10 місячних пенсій відповідно до п. 7-1 Прикінцевих положень Закону № 1058-IV у зв'язку з відсутністю спеціального стажу не відповідає критеріям правомірності, визначених в ч.2 ст. 2 КАС України.
Доводи апеляційної скарги щодо відсутності підтвердження того, що позивач проходив службу саме у закладі охорони здоров'я, а також відсутності інформації про займану посаду, колегія суддів вважає необґрунтованими з огляду на викладене вище.
На підставі вище викладеного колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин норми матеріального та процесуального права.
Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень.
Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України» (п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи апелянта, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення.
Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За змістом ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст. 242, 243, 311, 315, 316, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - залишити без задоволення.
Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 14 січня 2025 року по справі № 480/743/24 - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий суддя Л.В. Любчич
Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк