12 травня 2025 р.Справа № 520/32954/23
Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
Головуючого судді: П'янової Я.В.,
Суддів: Присяжнюк О.В. , Жигилія С.П. ,
за участю секретаря судового засідання Колесник О.Е.
представника відповідача: Шевченко Ю. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2025, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, повний текст складено 28.02.25 у справі № 520/32954/23
за позовом ОСОБА_1
до Вищого антикорупційного суду
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №520/32954/23 визнано протиправними дії Вищого антикорупційного суду щодо нарахування та виплати судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01 по 31 жовтня 2023 року, виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102,00 гривні; зобов'язано Вищий антикорупційний суд провести нарахування та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 жовтня 2023 року на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 за №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (2.684,00 гривні), з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
До суду надійшла заява ОСОБА_1 в порядку ст. 382 КАС України.
Ухвалою суду від 01.07.2024 прийнято до розгляду заяву позивача, подану в порядку статті 382 КАС України у справі, та встановлено Вищому антикорупційному суду п'ятиденний строк з дня отримання ухвали для надання письмових пояснень на заяву позивача про встановлення судового контролю.
Ухвалою суду від 11.07.2024 зобов'язано Вищий антикорупційний суд протягом 30 - ти днів з дня набрання чинності цієї ухвали подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №520/32954/23.
12.08.2024 до суду надійшов звіт Вищого антикорупційного суду.
Ухвалою суду від 10.09.2024 відмовлено у затвердженні звіту Вищого антикорупційного суду, встановлено Вищому антикорупційному суду новий строк подання звіту та зобов'язано Вищий антикорупційний суд протягом 30 - ти днів з дня набрання чинності цієї ухвали подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №520/32954/23.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 31.10.2024 ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 10.09.2024 залишено без змін.
27.11.2024 до суду надійшов звіт Вищого антикорупційного суду.
Ухвалою суду від 04.12.2024 відмовлено у затвердженні звіту Вищого антикорупційного суду, встановлено Вищому антикорупційному суду новий строк подання звіту та зобов'язано Вищий антикорупційний суд протягом 60-ти днів з дня набрання чинності цієї ухвали подати до Харківського окружного адміністративного суду звіт про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №520/32954/23.
04.02.2025 до суду надійшов звіт Вищого антикорупційного суду (далі також - ВАКС), в якому відповідач зазначив, що на виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29 січня 2024 року у справі за № 520/32954/23 ВАКС вчиняв та продовжує вчиняти всі можливі та залежні від нього дії з метою своєчасного та належного виконання зазначеного рішення суду, ухвалення рішень щодо виділення коштів на фінансування відповідних потреб перебуває поза межами компетенції ВАКС.
05.02.2025 від позивача до суду надано заперечення на звіт ВАКС від 04.02.2025.
19.02.2025 від представника відповідача до суду надано додаткові пояснення у справі, за змісту яких 17 лютого 2025 року ВАКС отримав відповідь від Міністерства на лист від 31 січня 2025 року, вихідний № 03.13-01/18/2025, у якій зазначено, що позиція Міністерства щодо збільшення видатків для виконання судового рішення вже викладалася у листах від 02 серпня 2024 року, вихідний № 08020-13-10/22883 та від 15 листопада 2024 року, вихідний № 08020-09-10/32963 і залишається незмінною.
Ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року затверджено звіт Вищого антикорупційного суду про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №520/32954/23.
Не погодившись з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на безпідставність, необґрунтованість та невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, просить скасувати ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі №520/32954/23 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у прийнятті звіту Вищого антикорупційного суду від 29.01.2024; накласти на керівника суб'єкта владних повноважень - голову Вищого антикорупційного суду штраф у розмірі і порядку, визначеному ч. 3 ст. 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України.
Обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги, заявник указує на те, що встановлення судового контролю має забезпечити виконання судового рішення, а суд вправі його встановити та належно захистити права та охоронювані законом інтереси позивача. Просить урахувати, що рішення суду покладало на відповідача не тільки обов'язок провести виплату суддівської винагороди, а й провести її нарахування; суд першої інстанції врахував в якості виконання цього рішення відповідачем у частині нарахування позивачу суддівської винагороди, здійснений останнім розрахунок, який відповідачем суду не був наданий і в матеріалах справи відсутній. Зауважує, що нарахування здійснюється відповідачем самостійно і не залежить, як від Міністерства фінансів України, так і від наявності або відсутності, як грошових коштів у відповідача, так і бюджетних асигнувань. Звертає увагу, що фактичне виконання відновлення порушених прав позивача не відбулося (навіть у частині нарахування суддівської винагороди), а фактичних обставин, які перешкодили б відповідачу виконати судове рішення, не існує.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач погоджується з висновками, викладеними судом першої інстанції в оскаржуваній ухвалі. Вважає судове рішення законним та обґрунтованим, а тому апеляційну скаргу просить залишити без задоволення, а оскаржувану ухвалу - без змін.
Представник відповідача у судовому засіданні з підстав, наведених у відзиві на апеляційну скаргу, просив оскаржувану ухвалу залишити без змін.
Позивач подав до суду заяву про розгляд справи за його відсутності.
Перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів уважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.
Судом установлено, що рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №520/32954/23, зокрема, зобов'язано Вищий антикорупційний суд провести нарахування та виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 жовтня 2023 року на підставі ч. ч. 2 і 3 ст. 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" від 02.06.2016 за №1402-VIII, виходячи з базового розміру посадового окладу судді вищого спеціалізованого суду - 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року (2.684,00 гривні), з урахуванням виплачених сум та утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів при їх виплаті.
Зі змісту наданого до суду звіту про виконання судового рішення встановлено, що відповідач на виконання рішення суду у цій справі здійснив відповідний розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 та звернувся до Міністерства фінансів України з проханням, зокрема, спрямувати частину залишку коштів спеціального фонду бюджету (код 602100) за бюджетною програмою «Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом».
Позивач, уважаючи, що наявний беззаперечний факт того, що рішення за цією адміністративною справою суб'єктами владних повноважень не виконується, звернувся до суду з заявою у порядку ст. 382 КАС України.
Приймаючи ухвалу про затвердження звіту Вищого антикорупційного суду про виконання рішення Харківського окружного адміністративного суду від 29.01.2024 у справі №520/32954/23, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доведено належними та допустимими доказами вжиття достатніх й вичерпних заходів для виконання рішення суду в повному обсязі.
Надаючи правову оцінку правовідносинам сторін та доводам апеляційної скарги, колегія суддів виходить з такого.
Згідно зі статтею 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Суб'єктами, на яких поширюється обов'язковість судових рішень являються всі органи державної влади і органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, посадові чи службові особи та громадяни.
Відповідно до ст. 129-1 Конституції України суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
Конституційний Суд України зазначив, що складовою права кожного на судовий захист є обов'язковість виконання судового рішення (абзац третій пункту 2.1 мотивувальної частини Рішення від 26 червня 2013 року № 5-рп/2013). Це право охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13 грудня 2012 року № 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25 квітня 2012 року № 11-рп/2012).
Конституційний Суд України у Рішенні від 26 червня 2013 року взяв до уваги практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який, зокрема, у пункті 43 рішення у справі «Шмалько проти України», заява № 60750/00, від 20 липня 2004 року вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду.
Крім того, у Рішенні від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 Конституційний Суд України з посиланням на практику ЄСПЛ підкреслив, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов'язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов'язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава та її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (пункт 84 рішення у справі «Валерій Фуклєв проти України» від 07 червня 2005 року, заява № 6318/03; пункт 43 рішення у справі «Шмалько проти України» від 20 липня 2004 року, заява № 60750/00; пункти 46, 51, 54 рішення у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року, заява № 40450/04; пункт 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, заява № 30779/04).
На підставі аналізу статей 3, 8, частин першої та другої статті 55, частин першої та другої статті 129-1 Конституції України в системному взаємозв'язку Конституційний Суд України в пункті 2.1 мотивувальної частини Рішення від 15 травня 2019 року № 2-р(II)/2019 констатував, що обов'язкове виконання судового рішення є необхідною умовою реалізації конституційного права кожного на судовий захист, тому держава не може ухилятися від виконання свого позитивного обов'язку щодо забезпечення виконання судового рішення задля реального захисту та відновлення захищених судом прав і свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави. Позитивний обов'язок держави щодо забезпечення виконання судового рішення передбачає створення належних національних організаційно-правових механізмів реалізації права на виконання судового рішення, здатних гарантувати здійснення цього права та обов'язковість судових рішень, які набрали законної сили, що неможливо без їх повного та своєчасного виконання.
Також Конституційний Суд України у рішенні від 30 червня 2009 року №16-рп/2009 зазначив, що метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав і свобод людини і громадянина, та наголосив, що виконання всіма суб'єктами правовідносин приписів, викладених у рішеннях суду, які набрали законної сили, утверджує авторитет держави як правової (абз. 1 пп. 3.2 п. 3, абз. 2 п. 4 мотивувальної частини).
Відповідно до статті 14 КАС України судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їхніми посадовими та службовими особами, фізичними та юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться у статті 370 Кодексу адміністративного судочинства України, якою визначено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
19.12.2024 набрав чинності Закон України від 21.11.2024 за №4094-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» (далі також - Закон №4094-ІХ), яким статтю 382 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) викладено у новій редакції та доповнено статтями 381-1, 382-1, 382-2, 382-3.
Згідно з пунктом 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №4094-ІХ справи у судах першої, апеляційної та касаційної інстанцій, провадження у яких відкрито до набрання чинності цим Законом, розглядаються з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності цим Законом.
Відповідно до частин 1, 2 статті 382-3 КАС України за наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Суд відмовляє у прийнятті звіту, якщо суб'єктом владних повноважень не наведено обґрунтовані обставини, які ускладнюють виконання судового рішення, або заходи, які вживаються ним для виконання судового рішення, на переконання суду, є недостатніми для своєчасного та повного виконання судового рішення.
У разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення (ч. 3 ст. 382-3 КАС України).
За змістом наданого до суду звіту про виконання судового рішення встановлено, що відповідач на виконання рішення суду у цій справі здійснив відповідний розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 та звернувся до Міністерства фінансів України з проханням, зокрема, спрямувати частину залишку коштів спеціального фонду бюджету (код 602100) за бюджетною програмою «Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом».
У 2024 році ВАКС неодноразово звертався до Міністерства фінансів України з проханням спрямувати частину залишку коштів спеціального фонду бюджету на КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» для забезпечення виконання судових рішень, ухвалених на користь суддів ВАКС.
31 січня 2025 року ВАКС повторно звернувся до Міністерства фінансів України з листом за вихідним № 03.13-01/18/2025, у якому просив з метою виконання судових рішень у справі № 520/32954/23 спрямувати частину залишку коштів спеціального фонду бюджету (код 602100) у сумі 50,925 тис. грн на КЕКВ 2800 «Інші поточні видатки» та внести відповідні зміни до річного розпису бюджету за спеціальним фондом та до помісячного розпису спеціального фонду бюджету на 2025 рік за бюджетною програмою «Здійснення правосуддя Вищим антикорупційним судом». Проте станом на 03 лютого 2025 року відповідь від Міністерства фінансів України ВАКС не отримав.
Отже, за змістом звіту, поданого відповідачем, на виконання рішення суду у цій справі ВАКС здійснив відповідний розрахунок суддівської винагороди ОСОБА_1 , проте виплату судді Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 недонарахованої та невиплаченої суддівської винагороди за період з 01 по 31 жовтня 2023 року відповідач не провів.
Вищим антикорупційним судом не заперечується, що ним не виплачено позивачу перерахованого розміру суддівської винагороди на виконання судового рішення у цій справі.
На переконання відповідача, невиконання судового рішення у відповідній частині обумовлюється незалежними від суб'єкта владних повноважень причинами, а саме відсутністю відповідних бюджетних асигнувань.
Проте направлення листів на виділення коштів до Міністерства фінансів України не є достатнім для вжиття завершальних заходів з виконання рішення суду у цій справі.
При цьому ведення переписки між державними органами та/або іншими юридичними та/або фізичними особами, яка не забезпечує реальне виконання рішення суду, не можуть вважатися достатніми та вичерпними заходами для його повного та фактичного виконання.
Отже, колегія суддів констатує, що рішення суду в частині виплати перерахованої суддівської винагороди наразі залишається невиконаним, проте зазначене залишилося поза увагою суду першої інстанції, мотивів висновку про наявність підстав для затвердження звіту судді Вищого антикорупційного суду фактично не навів.
Разом з цим колегія суддів зауважує, що без дослідження та надання правової оцінки поданому ВАКС звіту від 03.02.2025 про виконання судового рішення та запереченням позивача на вказаний звіт, вирішення питання про застосування штрафної санкції, яка накладається на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за діяльність очолюваного ним державного органу, яким не забезпечено виконання судового рішення у встановлений судом строк, є передчасним, оскільки вказані обставини є суттєвими та підлягають з'ясуванню судом при накладенні на керівника суб'єкта владних повноважень штрафу в порядку, передбаченому частиною другою статті 382-3 КАС України.
Враховуючи зміст унесених законодавцем змін, колегія суддів вважає, що здійснення судового контролю у цій справі має здійснюватися з урахуванням особливостей, що діють після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо удосконалення положень про судовий контроль за виконанням судових рішень» від 21.11.2024 за №4094-IX, Харківським окружним адміністративним судом.
З огляду на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, колегія суддів вважає, що ухвала суду першої інстанції підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції, з урахуванням висновків суду апеляційної інстанції, викладених у цій постанові.
Колегія суддів наголошує, що невиплата позивачу перерахованого розміру суддівської винагороди, яка обґрунтована відсутністю цільових бюджетних коштів, не може бути свідченням повного виконання судового рішення, оскільки при цьому порушується гарантоване статтею 1 Першого протоколу Конвенції право мирно володіти своїм майном. Органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань (рішення ЄСПЛ у справі «Кечко проти України» від 08 листопада 2005 року).
За практикою ЄСПЛ, зокрема у справі «Шмалько проти України», суд констатував, що орган державної влади не має права посилатися на брак коштів, щоб виправдати невиконання судового рішення про виплату боргу. Невиконання рішення державного суду не може бути виправдане і відсутністю бюджетних видатків.
Зазначена позиція також підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002, від 17 березня 2004 року № 7-рп/2004, від 01 грудня 2004 року № 20-рп/2004, від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007.
Також така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 06 серпня 2019 року у зразковій справі № 160/3586/19, яка в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України враховується судом апеляційної інстанції, а також в ухвалах Верховного Суду від 03.04.2025 у справі № 560/1080/19, від 13.12.203 у справі № 200/3958/19-а тощо.
Отже, невиконання остаточного рішення суду з підстав відсутності коштів не є поважною причиною, за якою боржник звільняється від такого обов'язку, та відповідно не може підтверджувати фактичне виконання рішення суду.
Колегія суддів зауважує, що основним призначенням стадії виконання судового рішення є фактичне втілення судових присуджень у певні матеріальні блага, яких особа була протиправно позбавлена до отримання судового захисту.
Доводи апеляційної скарги, з наведених підстав, спростовують висновки суду першої інстанції та колегією суддів приймаються до уваги.
Разом з тим вимоги апелянта про необхідність задовольнити його заяву про накладення штрафу у розмірі і порядку, визначеному ч. 3 ст. 382-3 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів уважає такими, що не ґрунтуються на нормах чинного законодавства, оскільки вирішення таких вимог у розумінні статті 382 КАС України віднесено до компетенції суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, яким у даному випадку є Харківський окружний адміністративний суд.
Відповідно до статті 320 КАС України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи та невідповідність висновків суду обставинам справи.
Зважаючи на викладене, ухвала Харківського окружного адміністративного суду від 28 лютого 2025 року у справі № 520/32954/23 підлягає скасуванню з направленням справи для продовження розгляду до суду першої інстанції.
Керуючись статтями 242, 243, 250, 308, 310, 315, 320, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Харківського окружного адміністративного суду від 28.02.2025 у справі № 520/32954/23 скасувати.
Справу за позовом ОСОБА_1 до Вищого антикорупційного суду про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - направити до Харківського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова набирає законної сили з дати її ухвалення та не підлягає касаційному оскарженню.
Головуючий суддя Я.В. П'янова
Судді О.В. Присяжнюк С.П. Жигилій
Повний текст постанови складено 15.05.2025