15 травня 2025 року справа №360/134/25
м. Дніпро
Перший апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого Блохіна А.А., суддів Казначеєва Е.Г., Гайдара А.В., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу представника позивача - Дяченка Олексія Володимировича на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 360/134/25 (головуючий І інстанції Пляшкова К.О.) за позовною заявою Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
До Луганського окружного адміністративного суду 22 січня 2025 року надійшов адміністративний позов Дяченка Олексія Володимировича (далі - представник позивача) в інтересах ОСОБА_1 (далі - позивач) до Військової частини НОМЕР_1 (далі - перший відповідач), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - другий відповідач, ІНФОРМАЦІЯ_2 ) з такими вимогами:
1) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 01 грудня 2015 року по 22 липня 2016 року включно;
2) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 22 липня 2016 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 18854,89 грн;
3) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 19 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно;
4) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 19 вересня 2016 року по 28 лютого 2018 року включно із застосуванням місяця, за яким починається обчислення індексу споживчих цін (базового місяця) для розрахунку індексації грошового забезпечення січень 2008 року у сумі 61950,08 грн;
5) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_3 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивачу за період з 01 березня 2018 року по 13 червня 2019 року включно;
6) зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн в місяць за період з 01 березня 2018 року по 13 червня 2019 року включно у загальній сумі 68881,28 грн відповідно до норм абзаців четвертого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
7) визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення позивача за період з 14 червня 2019 року по 18 березня 2024 року включно відповідно до норм абзацу шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078;
8) зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь позивача індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн в місяць за період з 14 червня 2019 року по 18 березня 2024 року включно у загальній сумі 255057,02 грн відповідно до норм абзацу шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 360/134/25 відмовлено у задоволенні заяви Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2024 року. Позовну заяву Дяченка Олексія Володимировича в інтересах ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 в частині позовних вимог про: визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати в повному розмірі індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2024 року включно відповідно до норм абзацу шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078; зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію-різницю грошового забезпечення 4463,15 грн в місяць за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2024 року включно відповідно до норм абзацу шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078, повернуто позивачу.
Представник позивача не погодився з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати ухвалу суду першої інстанції та прийняти нове судове рішення, яким направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що обов'язок письмового повідомлення про нараховане та виплачене грошове забезпечення (заробітну плату) з розшифровкою по видах із зазначенням конкретних сум, покладається безпосередньо на роботодавця. Перекладання відповідальності із роботодавця на робітника за неповідомлення про виплачену заробітну плату є недопустимим.
Відповідно до статті 234 Кодексу законів про працю України у разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, суд може поновити ці строки, якщо з дня отримання копії наказу (розпорядження) про звільнення або письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні (стаття 116), минуло не більше одного року.
18.03.2024 року позивача було звільнено з військової служби. 22.01.2025 року позивач звернувся до суду, тобто у межах одного року.
У період з 24.02.2022 року по 18.03.2024 позивач безперервно проходив військову службу у Збройних Силах України.
Справу розглянуто в порядку письмового провадження у відповідності до ст. 311 КАС України.
Відповідно до вимог ч. 1,2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Колегія суддів заслухала доповідь судді-доповідача, перевірила матеріали справи, вивчила доводи апеляційної скарги, і дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Ухвалою Луганського окружного адміністративного суду від 27 січня 2025 року позовну заяву залишено без руху, запропоновано позивачу (представнику позивача) протягом 10 (десяти) календарних днів з дати отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви шляхом надання до суду заяви про поновлення строку звернення до адміністративного суду в частині вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2024 року із зазначенням підстав для поновлення строку та доказами поважності причин його пропуску.
На виконання вимог ухвали від 27 січня 2025 року від представника позивача 07 лютого 2025 року надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви, в якій заявлено клопотання про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якого зазначено, що, на думку представника позивача, поважними причинами для поновлення строку звернення до суду є: звернення у межах тримісячного строку із дати отримання письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (отримання позивачем листа від 19.12.2024 № 1/1146, яким повідомлено позивачу про суми нараховані та виплачені при звільненні та надано відомості про виплачене грошове забезпечення; листа від 11.12.2024 № 4132, яким відмовлено позивачу у наданні повідомлення про суми нараховані та виплачені при звільненні та відомостей про виплачене грошове забезпечення); відсутність у матеріалах справи іншого письмового повідомлення про суми нараховані та виплачені позивачу при звільненні; звернення до суду у межах року після звільнення відразу після того, як позивач дізнався про можливе порушення своїх прав, що дозволяє суду відповідно до статті 234 КЗпП України поновити строки звернення до суду; необхідність зібрання доказів, на яких ґрунтують позовні вимоги відповідно до статті 161 КАС України; недопустимість формування судової практики, яка спонукає військовослужбовців замість захисту інтересів України у окопах та на місцях щомісяця покидати їх та подавати на командира частини позовні заяви, що обурює військових, деморалізує військо, створює максимальний рівень недовіри до судової гілки влади та породжує сотні тисяч нових судових спорів уже і так у перевантаженій судовій системі; алогічність звернення із 21 окремими позовними заявами у період проходження військової служби з 19.07.2022 по 18.03.2024; безперервний захист інтересів України перебуваючи на військовій службі 9 років та звільнення у зв'язку із досягненням граничного віку. Також представник позивача просив врахувати правову позицію, викладену Другим апеляційним адміністративним судом в постанові від 10.12.2024 у справі № 480/8249/24.
Розглянувши клопотання про поновлення строку звернення до суду, судом першої інстанції зазначено наступне.
В ухвалі від 27 січня 2025 року суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач звернувся з пропуском тримісячного строку звернення до суду, встановленого частиною першою статті 233 КЗпП України у спорах щодо виплати заробітної плати (грошового забезпечення) під час проходження публічної служби, в частині позовних вимог за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2024 року.
Розглядаючи питання поважності пропуску строку звернення в межах аргументів, наведених представником позивача, суд першої інстанції дійшов наступного висновку.
За усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду застосування частини першої статті 121 КАС України, уперше сформульованою у постанові від 20 листопада 2019 року у справі № 9901/405/19, “правовий інститут строків звернення до адміністративного суду за захистом свого порушеного права не містить вичерпного, детально описаного переліку причин чи критеріїв їх визначення. Натомість закон запроваджує оцінні, якісні параметри визначення таких причин - вони повинні бути поважними, реальними або непереборними і об'єктивно нездоланними на час плину строків звернення до суду. Ці причини (чи фактори об'єктивної дійсності) мають бути несумісними з обставинами, коли суб'єкт звернення до суду знав або не міг не знати про порушене право, ніщо правдиво йому не заважало звернутися до суду, але цього він не зробив і через власну недбалість, легковажність, байдужість, неорганізованість чи інші подібні за суттю ставлення до права на доступ до суду порушив ці строки».
Суд зауважує, що у рішенні Європейського суду з прав людини в справі “Пономарьов проти України» (№ 3236/03 від 03 квітня 2008 року, §41) “…Суд визнає, що вирішення питання щодо поновлення строку на оскарження перебуває в межах дискреційних повноважень національних судів, однак такі повноваження не є необмеженими. Від судів вимагається вказувати підстави».
У справі “Ілхан проти Туреччини» (заява № 22277/93 від 27.06.2000 §59), Європейський суд з прав людини зазначив, що правило встановлення обмежень звернення до суду у зв'язку з пропуском строку звернення повинно застосовуватись з певною гнучкістю і без надзвичайного формалізму. Воно не застосовується автоматично і не має абсолютного характеру. Перевіряючи його виконання, слід звертати увагу на обставини справи.
Тому, поважними причинами визнаються лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи та пов'язані із дійсними, істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій, що підтверджені належними доказами.
Представник позивача вважає, що тримісячний строк звернення застосовується у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Проте суд вважає, що представник позивача безпідставно поширює на спірні правовідносини положення частини другої статті 233 КЗпП України, а не частини першої цієї статті, положеннями якої визначено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Такого висновку суд дійшов з огляду на те, що індексація грошового забезпечена не є виплатою, яка обумовлена звільненням працівника та про розмір якої працівнику стає відомо після одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Суд повторно наголошує, що оскільки індексація заробітної плати є компенсаційною виплатою (рішення Конституційного Суду України від 15 жовтня 2013 № 9-рп/2013), передбаченою статтею 33 Закону України “Про оплату праці», Законом України “Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», вона входить до структури заробітної плати (грошового забезпечення). Як складова належної працівникові заробітної плати, індексація спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Верховним Судом у постанові від 31 жовтня 2024 року у справі № 500/7140/23 у пунктах 33-34 викладено висновок щодо застосування положень частини першої, другої статті 233 КЗпП України, згідно з яким:
до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період до 19 липня 2022 року застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком;
до вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року - у редакції норми частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України після 19 липня 2022 року, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
У пункті 36 постанови від 31 жовтня 2024 року у справі № 500/7140/23 Верховним Судом зазначено, що стосовно позовних вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 19 грудня 2022 року, то неправильними є висновки судів про застосування до цих позовних вимог частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою врегульовано питання щодо строку звернення до суду з позовом про вирішення трудового спору у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові саме при звільненні, оскільки у цій справі позовні вимоги ОСОБА_1 стосуються нарахування та виплати грошового забезпечення саме під час проходження позивачем військової служби, а тому на спірні правовідносини щодо періоду з 19 липня 2022 року по 19 грудня 2022 року розповсюджуються приписи частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX, якою тримісячний строк звернення до суду обраховується з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Застосовуючи вищенаведений правовий висновок Верховного Суду до спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що до вимог щодо перерахунку та виплати індексації грошового забезпечення, яка, як вище вказано, є складовою щомісячного грошового забезпечення, за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2024 року застосуванню підлягає саме частина перша статті 233 КЗпП України в редакції Закону України від 01.07.2022 № 2352-IX, якою тримісячний строк звернення до суду обраховується з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а не, як стверджує представник позивача, частина друга цієї статті.
Відповідно до Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197 (далі - Порядок № 260), яким визначено механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам, грошове забезпечення є щомісячним періодичним платежем, а тому в будь-якому разі його розмір відомий особі, яка її отримує.
Поняття “повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21 лютого 2020 року № 340/1019/19).
Позивач мав реальну, об'єктивну можливість виявити належну зацікавленість та вчинити активні дії з метою отримання інформації про розмір свого грошового забезпечення, його складові, як він обрахований, та чи виплачується у складі грошового забезпечення індексація, як вона обрахована та на підставі яких нормативно-правових актів був здійснений саме такий її розрахунок.
Враховуючи викладене, суд дійшов висновку, що з дня отримання грошового забезпечення особою вона вважається такою, що повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи законних інтересів, у тому числі й щодо непроведення індексації грошового забезпечення чи проведення в неналежному розмірі.
Щодо послання представника позивача на отримання відповідей від відповідача, як на підставу для поновлення строку звернення до суду, то суд зазначає, що отримання листів від 11.12.2024 № 4132, від 19.12.2024 № 1/1146 у відповідь на звернення позивача (його представника), не змінює момент, з якого позивач повинен був дізнатись про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, а свідчить лише про час, коли позивач почав вчиняти дії щодо реалізації свого права і ця дата не пов'язується з початком перебігу строку звернення до суду в даному випадку.
Подібний за змістом правовий висновок неодноразово висловлено Верховним Судом, зокрема у постанові від 30 січня 2025 року у справі № 320/26833/23.
Щодо тверджень представника позивача про проходження позивачем військової служби, як підстави для поновлення строку звернення до суду, то Верховним Судом у постанові від 24 липня 2024 року у справі № 760/8560/21 зроблено висновок, що непереборною силою є надзвичайна або невідворотна за таких умов подія. Непереборна сил характеризується двома ознаками. По перше, це зовнішня до діяльності особи обставина, яку вона хоча могла передбачити, але не могла попередити. До таких обставин, як правило, відносяться стихійні лих (землетрус, повінь, пожежі тощо) та соціальні явища (війни, страйки, акти владних органів тощо). По друге, ознакою непереборної сили є її надзвичайність, що означає, що це не є звичайною обставиною, як хоча і може спричинити певні труднощі для особи, але не виходить за певні розумні рамки, тобто це має бути екстраординарна подія, яка не є звичайною.
Сама по собі обставина зарахування відповідача до складу Збройних Сил України не свідчить про пропуск строку на апеляційне оскарження внаслідок виникнення обставини непереборної сили.
Разом з тим, у разі доведення належними та допустимим доказами, що саме обставина перебування на військовій службі під час воєнного стану об'єктивно унеможливила виконанням ним зазначено процесуальної дії у встановлений законом строк, тобто доведення причинно-наслідкового зв'язку між перебуванням на військовій службі під час воєнного стану та пропуском строку на апеляційне оскарження, така обставина може бути визнана обставиною непереборної сили.
Суду не надано доказів, що перебування позивача на військовій службі унеможливило дотримання ним строку звернення до суду в частині вимог щодо індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2024 року.
Щодо обмеження позивача у праві доступу до правосуддя суд зауважує, що реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від неї самої. Позивач самостійно позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, оскільки не реалізація цього права зумовлена її власною пасивною поведінкою.
Судом першої інстанції зазначено, що згідно з ухвалою від 27 січня 2025 року про залишення без руху позовної заяви, позивач не була обмежена у наданні доказів поважності пропуску строку, передбаченого для звернення до суду.
Наведені представником позивача доводи не впливають на можливість позивача дізнатися про порушення своїх прав у відповідній частині вимог, в тому числі за участю представника, чого позивачем тривалий час не було здійснено, що свідчить про триваючи пасивну поведінку позивача.
За наведених обставин, суд першої інстанції дійшов висновку, що зазначені представником позивача підстави для поновлення позивачу строку звернення до суду в частині вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2024 року неповажними.
Доказів існування обставин, які були об'єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача, та пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду представником позивача не надано.
Відтак, заява представника позивача про поновлення строку для звернення до адміністративного суду не містить поважних причин пропуску строку звернення до суду з даним позовом в частині позовних вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2024 року.
Відповідно до частини другої статті 123 КАС України якщо заяву не буде подано особою в зазначений строк або вказані нею підстави для поновлення строку звернення до адміністративного суду будуть визнані неповажними, суд повертає позовну заяву.
Згідно з пунктами 1 та 9 частини четвертої статті 169 КАС України позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху у встановлений судом строк; у випадках, передбачених частиною другою статті 123 цього Кодексу.
Беручи до уваги ту обставину, що представником позивача не надано суду доказів, які б свідчили про існування обставин, що об'єктивно перешкоджали позивачу звернутись з даним позовом до суду у межах строків, встановлених законом, а судом з позовної заяви та доданих до неї матеріалів не встановлено підстав для визнання поважними причин пропуску строку звернення до суду, суд першої інстанції дійшов висновку, що адміністративний позов в частині позовних вимог щодо виплати індексації грошового забезпечення за період з 19 липня 2022 року по 18 березня 2024 року включно підлягає поверненню внаслідок визнання судом вказаних в клопотанні про поновлення строку звернення до суду підстав для поновлення строку звернення до адміністративного суду неповажними (випадок, передбачений частиною другою статті 123 КАС України).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з судом першої інстанції про повернення позовної заяви в частині позовних вимог.
Статтею 316 КАС України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Ураховуючи наведене, колегія суддів не знаходить правових підстав для задоволення апеляційної скарги і відповідно для скасування оскаржуваного судового рішення, оскільки судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, правові висновки суду першої інстанції скаржником не спростовані.
Керуючись 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Апеляційну скаргу представника позивача - Дяченка Олексія Володимировича на ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 360/134/25 - залишити без задоволення.
Ухвалу Луганського окружного адміністративного суду від 12 лютого 2025 року у справі № 360/134/25 - залишити без змін.
Повне судове рішення складено 15 травня 2025 року.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її підписання та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя А.А. Блохін
Судді А.В. Гайдар
Е.Г. Казначеєв