15 травня 2025 року м. Чернігів Справа № 620/2638/25
Чернігівський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Виноградової Д.О., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін у приміщенні суду справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі також позивач) звернувся до суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі також відповідач), у якому просить:
визнати протиправним та скасувати прийняте 18.02.2025 року комісією з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 рішення про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки (протокол № 7);
зобов'язати комісію з питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період при ІНФОРМАЦІЯ_2 ухвалити рішення про надання ОСОБА_1 за його заявою відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що метою отримання відстрочки від мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_1 . 25.02.2025 позивача було повідомлено, що за результатами розгляду заяви протоколом засідання комісії від 18 лютого 2025 року № 7 було відмовлено у наданні відстрочки від мобілізації, з підстав не надання свідоцтва про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного.
У відзиві відповідач заперечує проти заявлених позовних вимог та просить у їх задоволенні відмовити.
Представник позивача подав до суду відповідь на відзив, у якій не погоджується з доводами відповідача та просить задовольнити позовні вимоги. Представник позивача наголошує, що зважаючи на те, що позивач не є біологічним батьком 2 дітей від попереднього шлюбу ОСОБА_2 , відомості про нього, об'єктивно не можуть бути внесені у свідоцтва про народження, однак позивач фактично утримує всіх дітей, що є основною та необхідною умовою для надання відстрочки, тому відповідна відмова відповідача к даному випадку є протиправною. Зазначені у Порядку № 560 документи звужують підстави для відстрочки виключно для біологічних батьків 3 і більше дітей та виключають можливість отримання такої відстрочки для чоловіків, які утримують не рідних дітей, чим фактично звужується право передбачене статтею 23 Закону № 3543-XII, що вказує на правову колізію між законом та підзаконним актом.
Від представника відповідача надійшли заперечення на відповідь на відзив, у якому заперечує щодо позову та просить відмовити у його задоволенні.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 06.03.2025 у задоволенні заяви представника позивача про забезпечення позову у справі за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - відмовлено.
Ухвалою судді Чернігівського окружного адміністративного суду від 10.03.2025 позовну заяву залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви. У строк, встановлений судом, позивачем усунуто недоліки позовної заяви.
Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 18.03.2025 прийнято позовну заяву та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами. Витребувано у відповідача докази, а саме належним чином завірену копію заяви позивача про надання відстрочки з доданими документами та рішення, прийняте за результатами її розгляду (протокол № 7 від 18.02.2025).
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено таке.
Матеріалами справи встановлено, що позивач проходив військову службу за мобілізацією та 13.01.2025 був звільнений з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» 9через сімейні обставини), що підтверджується копією військового квитка серії НОМЕР_1 .
Позивач є учасником бойових дій, що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_2 від 19.02.2025.
Відповідно до копії Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 між ОСОБА_1 (позивачем) та ОСОБА_3 (дружиною позивача) укладено шлюб. Прізвище дружини після кладення шлюбу « ОСОБА_4 ».
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_2 (мати).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 батьками ОСОБА_6 є ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_2 (мати).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_8 (батько) та ОСОБА_9 (мати).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 батьками ОСОБА_10 є ОСОБА_8 (батько) та ОСОБА_9 (мати).
Згідно копії посвідчення НОМЕР_8 ОСОБА_1 має право на пільги, передбачені законодавством для багатодітних сімей.
Довідкою № 69/3 про зареєстрованих у житловому приміщенні/будинку осіб, виданої ОСОБА_1 , встановлено, що за адресою: АДРЕСА_1 зареєстровані: ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_11 , ОСОБА_10 , ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_12 .
Довідкою № 08/1085 від 10.10.2024 встановлено, що позивач знаходиться на обліку у відділі УСЗН Чернігівської РДА та отримує одноразову допомогу при народженні 1-єї дитини.
Згідно довідки про отримання (неотримання) допомоги від 20.05.2024 № 08/239 встановлено, що ОСОБА_13 перебуває на обліку у відділі з питань реалізації державної соціальної політики № 1 управління соціального захисту населення Чернігівської РДА та отримує державну допомогу при народженні дитини на ОСОБА_5 , з 19.10.2022 по 01.11.2025.
Рішенням Городнянського районного суду Чернігівської області від 15.01.2025 у справі № 732/1842/24 заяву ОСОБА_1 задоволено. Встановлено факт перебування на утриманні ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП: НОМЕР_9 його падчерки ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_4 та його падчерки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Вказане рішення суду набрало законної сили 17.02.2025 (https://reyestr.court.gov.ua/Review/124508595).
Відповідно до характеристик Комунального закладу «Городнянський ліцей № 2» Городнянської міської ради Чернігівської області, виданих на ОСОБА_10 та ОСОБА_7 , встановлено, що за навчанням та вихованням дітей слідкує вітчим ОСОБА_1 - цікавиться успішністю та поведінкою. Надає допомогу класному керівнику, регулярно відвідує навчальний заклад. Вітчим ОСОБА_1 бере активну участь у вихованні дитини.
10.02.2025 ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». До заяви додав наступні копії документів: паспорт ОСОБА_1 , витяг з реєстру територіальної громади, військовий квиток серії НОМЕР_1 , свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_3 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_4 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_7 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_5 , свідоцтво про народження серії НОМЕР_6 , витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України № 00022337222, № 00022336891, № 00022337572, посвідчення НОМЕР_8 , рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 15.01.2025 по справі № 732/1842/24,
Вказану заяву було розглянуто на засіданні комісії з розгляду питань надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації ІНФОРМАЦІЯ_1 та прийнято рішення відмовити у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 3 частини першої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», що підтверджується витягом з протоколу № 7 від 18.02.2025.
За результатами розгляду вказаної заяви, позивачу було надіслано повідомлення від 25.02.2025 № 5/1977, у якому повідомлено про ухвалення рішення про відмову у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на загальних підставах. Причиною відмови зазначено: у наданому на розгляд комісії пакеті документів наявні свідоцтва про народження лише двох дітей із зазначенням батьківства військовозобов'язаного, у той час, як Переліком документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16 травня 2024 № 560, для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації за пунктом 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», передбачено наявність трьох і більше.
Не погоджуючись з рішенням відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Розділом ІІ Конституції України передбачені основоположні права, свободи та обов'язки людини і громадянина, серед яких відповідно до статті 65 встановлено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 № 2232-XII (далі - Закон №2232-ХІІ).
Згідно з частинами першою, третьою статті 1 Закону №2232-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України.
Військовий обов'язок включає: підготовку громадян до військової служби; взяття громадян на військовий облік; прийняття в добровільному порядку (за контрактом) та призов (направлення) на військову службу; проходження військової служби; виконання військового обов'язку в запасі; проходження служби у військовому резерві; дотримання правил військового обліку.
Правовою основою військового обов'язку і військової служби є Конституція України, цей Закон, Закон України «Про оборону України», «Про Збройні Сили України», «Про мобілізаційну підготовку і мобілізацію», інші закони України, а також прийняті відповідно до них укази Президента України та інші нормативно-правові акти щодо забезпечення обороноздатності держави, виконання військового обов'язку, проходження військової служби, служби у військовому резерві та статусу військовослужбовців, а також міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (частина перша статті 3 Закону №2232-XII).
Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 «Про введення воєнного стану в Україні, в Україні» введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У зв'язку з введенням воєнного стану, введено тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану. Воєнний стан в Україні триває й наразі.
Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах визначених цим Законом (частина 5 статті 1 Закону № 2232-ХII).
Згідно з абзацом 1 частиною 1 статті 39 Закону № 2232-ХІІ призов резервістів та військовозобов'язаних на військову службу під час мобілізації проводиться в порядку, визначеному цим Законом та Законами Україна «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-XII (далі - Закон № 3543-XII).
Приписами частини 5 статті 22 Закону № 3543-XII передбачено, що призов громадян на військову службу під час мобілізації або залучення їх до виконання обов'язків за посадами, передбаченими штатами воєнного часу, забезпечують місцеві органи виконавчої влади та здійснюють територіальні центри комплектування та соціальної підтримки або командири військових частин.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 23 Закону №3543-XII не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Згідно з вимогами абзацу другого пункту 16 Порядку організації та ведення військового обліку призовників і військовозобов'язаних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 30.12.2022 № 1487, персонально-якісний військовий облік передбачає облік відомостей (персональних та службових даних) стосовно призовників, військовозобов'язаних та резервістів за задекларованим (зареєстрованим) місцем проживання, які узагальнюються в облікових документах та вносяться до Єдиного державного реєстру призовників, військовозобов'язаних та резервістів. Ведення персонально-якісного військового обліку покладається на відповідні районні (міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки.
Відповідно до пункту 11 постанови Кабінету Міністрів України №154 від 23.02.2022, районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення, зокрема, оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
У подальшому Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 560 від 16.05.2024, яка набрала чинності 18.05.2024 «Про затвердження Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період» (далі - Порядок №560. У редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин), у якій у розділі «Надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення» чітко передбачено алгоритм дій районного ТЦК.
Так, згідно з пунктом 56 Порядку №560 відстрочка від призову на військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період надається військовозобов'язаним з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Відповідно до пункту 57 Порядку № 560 для розгляду питань надання військовозобов'язаним відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період при районних (міських) територіальних центрах комплектування та соціальної підтримки (відокремлених відділах) утворюються комісії.
Пунктом 60 Порядку № 560 встановлено, що комісія вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів.
Комісія зобов'язана розглянути отримані на розгляд заяву та документи, що підтверджують право на відстрочку, протягом семи днів з дати надходження, але не пізніше ніж протягом наступного дня від дати отримання інформації на запити до органів державної влади.
На підставі розгляду отриманих документів комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом.
У разі позитивного рішення військовозобов'язаному видається довідка із зазначенням строку відстрочки за формою згідно з додатком 6.
Про відмову у наданні відстрочки військовозобов'язаному повідомляється письмово із зазначенням причини відмови за формою згідно з додатком 7. Таке рішення може бути оскаржене у судовому порядку.
До ухвалення комісією рішення військовозобов'язаний не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Таким чином, до повноважень відповідача належить обов'язок прийняття рішення про відстрочку від призову (позитивне або відмова).
У додатку № 5 Порядку № 560 визначено Перелік документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, визначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», а саме, жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів:
свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше),
або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю),
або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним,
або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні,
або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України,
а також договір про сплату аліментів на дитину.
Матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 має право на пільги передбачені законодавством для багатодітних сімей, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_8 .
Відповідно до копії Свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_3 між ОСОБА_1 (позивачем) та ОСОБА_3 (дружиною позивача) укладено шлюб. Прізвище дружини після кладення шлюбу « ОСОБА_4 ».
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_4 батьками ОСОБА_5 є ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_2 (мати).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 батьками ОСОБА_6 є ОСОБА_1 (батько) та ОСОБА_2 (мати).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_6 батьками ОСОБА_7 є ОСОБА_8 (батько) та ОСОБА_9 (мати).
Відповідно до копії свідоцтва про народження серії НОМЕР_7 батьками ОСОБА_10 є ОСОБА_8 (батько) та ОСОБА_9 (мати).
Підставою для відмови в наданні позивачу відстрочки стало те, що у свідоцтвах про народження має бути вказано батьківство військовозобов'язаного.
З цього приводу слід зазначити, що якщо сімейне законодавство визначає безумовний обов'язок щодо утримання батьками своїх неповнолітніх дітей, то стосовно вітчима (мачухи) передбачені певні застереження.
Приписами частини першої статті 180 Сімейного кодексу України (далі також СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття
Як передбачено частиною першою статті 260 СК України, якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Відповідно до частини першої статті 268 СК України мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель». Перед усім, це пов'язано із різним обсягом прав та обов'язків названих суб'єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного.
Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов'язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо.
Виходячи з аналізу вищевказаних норм, суд зазначає, що позивач, перебуваючи у шлюбі з громадянкою ОСОБА_2 , має право на участь у вихованні ОСОБА_10 та його ОСОБА_7 (за умови проживання однією сім'єю).
Крім того, позивачем як на розгляд Комісії так і до суду було надано посвідчення багатодітної сім'ї НОМЕР_8
Суд зазначає, що листом Міністерства України у справах сім'ї, молоді та спорту від 16.02.2010 №4.1/1562 роз'яснено Міністерству праці та соціальної політики України, що сім'ї, які утворені шляхом повторного шлюбу батьків та спільного виховання трьох і більше дітей від попередніх шлюбів без їх усиновлення, можуть бути віднесені до категорії багатодітних сімей.
Отже багатодітна сім'я - це сім'я в якій виховується троє та більше дітей (рідних, усиновлених та дітей, над якими встановлено опіку чи піклування).
Для встановлення статусу багатодітної сім'ї достатньо лише самого факту наявності трьох і більше дітей, незалежно від ступеню кровної спорідненості з батьками, наявності зареєстрованого шлюбі між батьками та формами опіки.
Механізм виготовлення і видачі посвідчень батьків багатодітної сім'ї та дитини з багатодітної сім'ї визначає Порядок виготовлення і видачі посвідчень батьків багатодітної сім'ї та дитини з багатодітної сім'ї, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 02.03.2010 №209 (далі - Порядок №209).
Посвідчення є документами, що підтверджують статус багатодітної сім'ї і дітей з такої сім'ї та їх право на отримання пільг згідно із Законом України «Про охорону дитинства» та іншими актами законодавства (пункт 2 Порядку №209).
Відповідно до пункту 3 Порядку № 209 посвідчення видаються структурними підрозділами районних, районних у мм. Києві та Севастополі держадміністрацій, виконавчими органами міських (міст обласного значення), районних у містах (у разі утворення) рад, сільських, селищних, міських рад об'єднаних територіальних громад (далі - структурний підрозділ/виконавчий орган) і центрами надання адміністративних послуг одному з батьків незалежно від місця проживання протягом десяти робочих днів з дати подання заяви.
На час подання заяви про відстрочку від мобілізації та позову наданий ОСОБА_1 статус батька багатодітної сім'ї не скасовано.
Однак за обставин цієї справи відповідач під час розгляду заяви позивача про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону № 3543-XII не досліджував факт перебування на його утриманні трьох і більше дітей віком до 18 років, а відмову у наданні відстрочки обґрунтував виключно тим, що не доведено батьківство відносно трьох дітей, інших підстав для відмови у повідомленні від 25.02.2025 № 5/1977 не зазначено.
Статтею 113 Конституції України встановлено, що Кабінет Міністрів України є вищим органом у системі органів виконавчої влади та у своїй діяльності керується Конституцією та законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Відповідно до статті 3 Закону № 794-VII діяльність Кабінету Міністрів України ґрунтується на принципах верховенства права та законності.
Згідно з положеннями статті 4 вказаного Закону Кабінет Міністрів України у своїй діяльності керується Конституцією України, цим Законом, іншими законами України, а також указами Президента України та постановами Верховної Ради України, прийнятими відповідно до Конституції та законів України.
Приписами статті 117 Конституції України визначено, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов'язковими до виконання.
Відповідно до частини 1 статті 49 Закону № 794-VII Кабінет Міністрів України на основі та на виконання Конституції і законів України, актів Президента України, постанов Верховної Ради України, прийнятих відповідно до Конституції та законів України, видає обов'язкові для виконання акти постанови і розпорядження.
Частиною 2 цієї ж статті встановлено, що акти Кабінету Міністрів України нормативного характеру видаються у формі постанов Кабінету Міністрів України.
В абзаці 2 частини 5 статті 22 Закону України «Про мобілізацію та мобілізаційну підготовку» передбачено, що Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Отже, цим законом КМУ надано лише право на встановлення порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період.
Законодавець делегував Уряду повноваження на встановлення порядку проведення призову громадян на військову службу.
Під «порядком» розуміється, що Кабінет Міністрів України має право на встановлення певної послідовності, черговості, способу виконання, призову громадян на військову службу.
Але, до повноважень Кабінету Міністрів України не входить зміна умов та підстав для надання відстрочки військовозобов'язаним.
Відповідно до стаття 19 Закону України «Про нормотворчу діяльність» юридична сила це властивість нормативно-правових актів та встановлених ними норм права, що є основою для визначення співвідношення їх взаємної ієрархічної підпорядкованості у системі нормативно-правових актів, зумовленого сукупністю ознак, що випливають із: 1) засад конституційного ладу в Україні; 2) компетенції та територіальної юрисдикції суб'єкта правотворчої діяльності, визначених Конституцією України та (або) законом; 3) інших особливостей, визначених Конституцією України та (або) законом.
З урахуванням вимог частини першої цієї статті в Україні встановлюється така ієрархія нормативно-правових актів: 1) Конституція України в системі нормативно-правових актів України має найвищу юридичну силу і є обов'язковою до виконання на території України; 2) чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, укладаються відповідно до Конституції України та мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, зазначені у пунктах 3-13 цієї частини, і є обов'язковими до виконання на території України; 3) закони приймаються на основі Конституції України, чинних міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, зазначені у пунктах 4-13 цієї частини, і є обов'язковими до виконання на території України; 4) постанови Верховної Ради України, укази Президента України приймаються на основі та на виконання Конституції України та (або) законів, чинних міжнародних договорів України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, передбачені пунктами 5-13 цієї частини, і є обов'язковими до виконання на території України; 5) постанови Кабінету Міністрів України, нормативно-правові акти Національного банку України приймаються на основі та на виконання Конституції України та (або) законів, чинних міжнародних договорів України, постанов Верховної Ради України та указів Президента України, мають на території України вищу юридичну силу, ніж нормативно-правові акти, передбачені пунктами 6-13 цієї частини, і є обов'язковими до виконання на території України.
Таким чином, закони України мають вищу юридичну силу ніж норми постанови КМУ, тому суд вважає за необхідне застосувати саме норми Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», якою передбачено, що: не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані: 3) жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Цією нормою передбачені такі умови для надання військовозобов'язаному відстрочки від призову:
наявність на утриманні 3-х та більше дітей віком до 18 років,
відсутність заборгованості із сплати аліментів.
Так, судом встановлено, що на підтвердження перебування на утриманні ОСОБА_1 трьох і більше дітей також було надано рішення Городнянського районного суду Чернігівської області від 15.01.2025 у справі № 732/1842/24 (провадження № 2-о/732/20/25), яке на момент подання заяви про відстрочку не набрало законної сили.
Суд зазначає, що документи, які передбачені у додатку 5 до постанови КМУ №560, на відсутність яких посилається відповідач, як на підставу для відмови у наданні відстрочки не можуть спростувати факт утримання дітей позивачем.
КМУ постановою №560 розширив коло умов, за яких військовозобов'язаному надається відстрочка від призову, які не передбачені Законом №3543-XII.
З огляду на встановлені обставини, а також те, що оскаржувана відмова оформлена відповідачем відповідним рішенням суб'єкта владних повноважень, суд вважає необхідним для належного захисту прав та інтересів позивача визнати протиправним рішення відповідача (викладене у повідомленні № 5/1977 від 25.02.2025), оформлене протоколом №7 від 18.02.2025, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача ухвалити рішення про надання ОСОБА_1 за його заявою відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини першої статті 23 Закону України від 21.10.1993 № 3543-ХІІ «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», суд зазначає наступне.
Адміністративний суд, перевіряючи рішення, дію чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень на відповідність закріпленим частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України критеріям, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання адміністративного судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання прав та вимог законодавства, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Принцип розподілу влади заперечує надання адміністративному суду адміністративно-дискреційних повноважень - ключовим завданням якого є здійснення правосуддя.
Відповідно до частини 4 статті 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, і давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, що належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно пункту 11 Положення № 154 закріплено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації та в особливий період і воєнний час, які надаються в установленому порядку, а також ведуть їх спеціальний облік.
З огляду на встановлені обставини у даній справі та положення чинного законодавства та те, що на момент подання заяви про відстрочку рішення Городнянського районного суду суду Чернігівської області від 15.01.2025 у справі № 732/1842/24 (провадження 2-о/732/20/25) не набрало законної сили, суд доходить висновку про зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
Щодо доводів представника відповідача, що ІНФОРМАЦІЯ_6 є неналежним відповідачем, то суд ставиться до них критично, оскільки пунктом 1 Положення № 154 територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації. Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах. Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки). Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються, ліквідуються, реорганізовуються Міноборони.
Пунктом 11 Положення № 154 визначено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, крім функцій, зазначених у пункті 9 цього Положення: беруть участь в організації та забезпеченні роботи районних (міських) призовних комісій, готують для розгляду зазначеними комісіями матеріали з питань направлення громадян України для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві, надання відстрочки або звільнення їх від направлення для проходження базової військової служби, служби у військовому резерві; оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Таким чином, надання відстрочки є завданням (функцією) районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки, у даному випадку - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Суд враховує й те, що згідно п. 41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
За вказаних обставин, виходячи з меж заявлених позовних вимог, системного аналізу положень чинного законодавства України та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що викладені у позовній заяві доводи позивача є необґрунтованими, а вимоги такими, що не підлягають задоволенню частково.
Відповідно до частини першої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно статті 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 підлягає задоволенню частково.
Щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, установлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Також, за змістом частини дев'ятої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд ураховує, зокрема, чи пов'язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим і пропорційним до предмета спору.
Як зазначив Верховний Суд у постанові від 12.11.2020 у справі № 120/3970/19-а понесені стороною витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, повинні бути документально підтверджені та доведені стороною, яка їх понесла, а надані нею документи, що підтверджують ці витрати, повинні давати змогу встановити зв'язок між наданою послугою (правничою допомогою) та конкретною справою, в якій саме ця послуга (допомога) була надана.
Відповідно до частини першої статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI (далі Закону № 5076-VI) документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (пункт 4 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
Частинами першою, другою статті 30 Закону № 5076-VI передбачено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Верховний Суд у постанові від 27.01.2022 у справі № 813/2241/18 зазначив, що необхідно враховувати, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Для підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу у сумі 5000,00 грн до суду надано копії: ордеру на надання правничої допомоги від 06.03.2025 серії СВ №1103396; свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000106.
Дослідивши зміст вказаних документів, суд констатує, що надані документи не містять інформації про те, що позивач отримав правову допомогу за домовленістю з адвокатом, оскільки позовна заява не містить інформації про укладення Договору про надання правової допомоги, не містить розрахунку витраченого адвокатом часу, вартість та перелік наданих ним послуг, які віднесені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 05.07.2012 № 5076-VI до правничої допомоги.
Разом з тим, суд зазначає, що договору про надання правової допомоги, на підставі якого позивачу були надані правові послуги, позивачем до суду не надано, що унеможливлює встановлення та надання оцінки судом порядку обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядку його сплати.
З огляду на правові висновки Верховного Суду, відсутність документів, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, наявність суперечності у поданих позивачем документах, недоведеність і не підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу, суд дійшов висновку, про відсутність підстав для стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу.
Враховуючи те, що позивач звільнений від сплати судового збору, підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 72-74, 77, 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправним рішення ІНФОРМАЦІЯ_1 (викладене у повідомленні № 5/1977 від 25.02.2025), оформлене протоколом № 7 від 18.02.2025, про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі абзацу 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_6 повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на підставі пункту 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», та прийняти відповідне рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, та у відповідності із процедурою, передбаченою чинним законодавством.
У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 . АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 , АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_10 .
Повний текст рішення виготовлено 15 травня 2025 року.
Суддя Дар'я ВИНОГРАДОВА