30 квітня 2025 року справа № 580/1402/25
м. Черкаси
Черкаський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Рідзеля О.А., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
10.02.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому позивач просить:
визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні;
стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунки при звільненні за період з 06.01.2022 до 10.01.2025 в розмірі 102156,24 грн.
Обґрунтовуючи позовні вимоги позивач зазначає, що на день звільнення з військової служби їй не виплачено у повному обсязі належне грошове забезпечення, а остаточний розрахунок з грошового забезпечення проведений лише 10.01.2025 на виконання рішення суду у справі №580/8939/23. Тому просила нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою від 10.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін та встановив відповідачу строк для надання відзиву на позовну заяву.
Відповідач подав суду відзив на позов, в якому просив відмовити у його задоволенні. Зазначив, що середній заробіток за час затримки розрахунку не входить до структури грошового забезпечення військовослужбовця, а тому застосуванню положення статей 116, 117 Кодексу законів про працю України не підлягають. А відтак, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати, оскільки з прийняттям судового рішення статті 116 та 117 КЗпП не застосовуються, а зобов'язання роботодавців виплатити заборгованість із заробітної плати та компенсацію замінюється на зобов'язання виконати судові рішення на користь позивача, що не регулюється матеріальними нормами трудового права.
Таким чином в даних правовідносинах відсутні правові підстави для застосування до військової частини НОМЕР_1 відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, щодо виплати Позивачу середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку належних сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП.
Крім того, стаття 117 КЗпП України не розповсюджується на правовідносини, що виникають у порядку виконання судового рішення про присудження виплати заробітної плати.
За таких обставин відповідач вважає, що за наявністю спірних правовідносин, які стосуються розміру належних звільненому працівникові сум, стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку в розумінні частини 1 статті 117 Кодексу законів про працю України є безпідставними.
Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд встановив таке.
У період з 20.09.2011 по 06.01.2022 позивач проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_2 .
Відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.01.2022 № 3 позивачку виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення у зв'язку із вибуттям до нового місця служби.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 01.12.2023 у справі №580/8939/23, що залишене без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 19.02.2024 зобов'язано, зокрема військову частину НОМЕР_1 :
нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2021 по 06.01.2022 включно, відповідно до абзаців 4, 6 пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 № 1078 та виплатити індексацію грошового забезпечення з урахуванням виплачених сум;
здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 грошового забезпечення відповідно до положень Постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (з врахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі № 826/6453/18) за період з 01 січня 2020 по 31 грудня 2021 року із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2021 року; за період з 01 січня 2022 по 06.01.2022 із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, а також здійснити перерахунок та виплату грошової допомоги для оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2021 рік.
Випискою з рахунку позивача підтверджено виплату 10.01.2025 їй коштів в сумі 33495,89 грн. на виконання рішення суду у справі №580/8939/23.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, позивач звернулась в суд з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував таке.
Відповідно до ч.ч.1-3 ст.9 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ “Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» (далі - Закон №2011-ХІІ) держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Однак, вищенаведені норми спеціального законодавства не містять норми щодо порядку та відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби.
З цього приводу суд врахував правову позицію Верховного Суду у п.27 постанови від 18.12.2018 (справа №820/4619/16), що відповідно до ч.5 ст.242 КАС України підлягає врахуванню, згідно з якою за загальним правилом норми спеціального законодавства є пріоритетними перед нормами загальними. Тобто, норми Кодексу законів про працю України підлягають застосуванню у разі, коли нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини.
Тому наявні підстави застосувати для спірних правовідносин норми КЗпП.
Відповідно до ч.1 ст.116 КЗпП (у редакції до 19.07.2022) при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
Ст.117 КЗпП (у редакції до 19.07.2022) встановлено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Як установлено судом, відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_2 від 06.01.2022 № 3 позивачку виключено зі списків особового складу частини та знято з усіх видів забезпечення у зв'язку із вибуттям до нового місця служби
Натомість, за вирішенням спору щодо виплати належних сум грошового забезпечення позивач звернулась до адміністративного суду 26.09.2023 (справа №580/8939/23), тобто більш ніж через 1 рік та 8 місяців після звільнення.
Суд зазначає, що спір у справі, яка розглядається, стосується питання застосування частини другої статті 117 КЗпП України у випадку, якщо безпосередньо після звільнення між працівником і роботодавцем не виникло спору щодо належних звільненому працівникові сум.
Так, що Верховний Суд уже викладав висновок щодо підстав для стягнення з роботодавця середнього заробітку відповідно до статті 117 КЗпП України у згаданому контексті.
У постанові від 04 грудня 2019 року у справі №825/742/16 Верховний Суд зазначив, що аналіз наведених положень свідчить про те, що підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 1 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; відсутність спору щодо їх розміру; невиплата нарахованих сум в день звільнення.
Підставою для виплати передбаченого статтею 117 КЗпП України відшкодування відповідно до частини 2 цієї статті є: нарахування сум належних працівникові при звільнені; незгода працівника з нарахованими/ненарахованими сумами, що стало підставою для виникнення трудового спору, який вирішився на користь працівника.
Незгода працівника з розміром належних до виплати при звільненні сум повинна мати активні прояви шляхом звернення до роботодавця або безпосередньо до суду.
Це звернення повинно бути здійснене відразу після виплати цих сум чи ознайомленні з їхнім розміром або принаймні у достатньо стислі строки.
Такі дії будуть свідчити про наявність спору щодо розміру належних йому сум при звільненні.
У справі №825/742/16 Верховний Суд з'ясував, що спір щодо невиплачених при звільненні сум між роботодавцем і працівником виник через значний час після звільнення. З урахуванням викладеного Верховний Суд дійшов висновку, що у такому випадку підстави для застосування положень статті 117 КЗпП України відсутні.
Як установлено судом у цій справі, позивач був звільнений з військової служби 06.01.2022, а до суду він звернувся 26.09.2023 (справа №580/8939/23), тобто більш ніж через 1 рік та 8 місяців після звільнення.
Отже, у цій справі спір про виплату належних позивачеві сум індексації виник більш ніж через 1 рік та 8 місяців після звільнення, у зв'язку з чим у спірних правовідносинах не настало передбачених у частині другій статті 117 КЗпП України умов для стягнення середнього заробітку.
При цьому, висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові 26 лютого 2020 року у справі №821/1083/17, зазначених висновків суду не спростовує, адже вказана справа стосувалася інших аспектів застосування статті 117 КЗпП України, а саме: чи припиняється обов'язок роботодавця виплатити середній заробіток за затримку розрахунку після прийняття судом рішення про стягнення відповідних сум, належних працівнику при звільненні.
У справі №821/1083/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, у зв'язку з чим відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
Суд також зазначає, що у справі №821/1083/17 позивачка за вирішенням трудового спору щодо неповного розрахунку звернулася у строк, що не перевищував двох місяців, тоді як у цій справі за вирішенням відповідного спору позивач звернувся більш ніж через 1 рік та 8 місяців після звільнення.
З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про відсутність підстав покладення на відповідача обов'язку нарахувати та виплатити позивачу середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні на підставі положень статті 117 КЗпП України
Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі №380/693/20.
Тому суд вважає необґрунтованими позовні вимоги стягнути з відповідача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні.
Отже, позовні вимоги є необґрунтованими та не підлягають задоволенню, а судові витрати - поверненню.
Керуючись ст.ст.2, 6, 14, 242-245, 255, 257-262, 295 КАС України, суд
1. Відмовити повністю у задоволенні позову ОСОБА_1 .
2. Судові витрати розподілу не підлягають.
3. Копію рішення направити учасникам справи.
4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. Апеляційна скарга може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного його тексту.
Суддя Олексій РІДЗЕЛЬ