Харківський окружний адміністративний суд
61022, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
15 травня 2025 року Справа № 520/33960/24
Харківський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садової М.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження у письмовому провадженні в приміщенні суду в місті Харкові адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії,-
позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, у якому просить:
- визнати протиправним наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.11.2024 №4454 “Про результати службового розслідування за фактом відсутності позовної роботи щодо відшкодування завданих державі збитків»;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.11.2024 №4454 “Про результати службового розслідування за фактом відсутності позовної роботи щодо відшкодування завданих державі збитків» ;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 виплатити щомісячну премію за листопад 2024 року ОСОБА_1 , яку було позбавлено відповідно вимог пункту 1 статті 4 розділу 16 наказу Міністерства оборони України від 07.06.2018 №260 у повному обсязі.
В обґрунтування позву покликається на те, що позивач проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 з листопада 2022 року на посаді офіцера юридичної служби. Наказом командира частини його було притягнуто до дисциплінарної відповідальності та попереджено про неповну службову відповідність. Підставою стало службове розслідування щодо відсутності позовної роботи з відшкодування державних збитків. Позивач отримав матеріали розслідування та виявив, що терміни його проведення неодноразово змінювалися. За його результатами він також був позбавлений щомісячної премії за листопад 2024 року відповідно до наказу Міністерства оборони України. У зв'язку зі наведеним просить позов задовольнити.
Відповідачем подано до суду відзив, який містить заперечення на позов. Наводить аргументи про те, що наказ №4454 прийнятий у межах компетенції службової особи та відповідає чинному законодавству. Представників юридичної служби військової частини НОМЕР_1 виключили з погодження наказу для уникнення конфлікту інтересів. Позивач уже притягувався до дисциплінарної відповідальності за службові порушення. Службове розслідування завершили в установлені строки, а наказ про дисциплінарне стягнення прийнято відповідно до законодавства. Підстав для визнання наказу протиправним немає, оскільки його видано в інтересах військової частини для усунення порушень, що призвели до значних державних збитків. Відповідач вважає наказ правомірним. Просить у позові відмовити.
Позивач подав відповідь на відзив, додаткові пояснення та заперечення, наполягаючи на протиправності наказу. Просить позов задовольнити.
Відповідач подав заперечення на відповідь позивача, наполягаючи на правомірності своїх дій.
Ухвалою суду від 16.12.2024 адміністративний позов було залишено без руху та надано позивачу строк для усунення недоліків, які викладені у мотивувальній частині ухвали суду.
Ухвалою суду від 23.12.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Відтак розгляд і вирішення адміністративної справи проводиться за правилами письмового провадження на підставі матеріалів справи.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд прийшов до наступного з огляду на таке.
Суд установив, ОСОБА_1 є військовослужбовцем, який проходить службу у військовій частині НОМЕР_1 на посаді офіцера юридичної служби з листопада 2022 року та був призначений ТВО помічника командира з правової роботи на певні періоди. Зарахований відповідно до наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 04.11.2022 №245, на підставі наказу командира Корпусу резерву Сухопутних військ Збройних Сил України (по особовому складу) №396 від 15.10.2022.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2024 №4454 позивача притягнуто до дисциплінарної відповідальності у вигляді «попередження про неповну службову відповідність» за невиконання обов'язків щодо позовної роботи, що призвело до збільшення дебіторської заборгованості військової частини на суму 3600003,67 грн. Позивача також позбавлено щомісячної премії за листопад 2024 року.
Зі змісту доводів приєднаних до справи процесуальних документів слідує, що сторонами спору фактично визнається та обставина, що військова частина НОМЕР_1 відповідає військовому формуванню рівня бригади, а тому у межах даного спору ця обставина згідно з ч.1 ст.78 КАС України не потребує додаткового доказування.
Відтак, коло службових обов'язків за означеною вище посадою окреслено, зокрема, у положеннях п.п.99 - 100 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-ХIV; далі за текстом - Статут внутрішньої служби).
Так, відповідно до п.99 Статуту внутрішньої служби помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) у мирний і воєнний час відповідає за організацію і стан правової роботи в бригаді.
Згідно з п.100 Статуту внутрішньої служби помічник командира бригади з правової роботи (юрисконсульт бригади) зобов'язаний, зокрема: організовувати правову роботу, спрямовану на правильне застосування, неухильне додержання вимог законодавства в бригаді, готувати матеріали про відшкодування за рахунок винних осіб завданих державі матеріальних збитків, надавати правову допомогу при проведенні розслідувань за цими фактами.
Використання законодавцем у даному конкретному випадку юридичної конструкції "відповідає за організацію правової роботи" та юридичної конструкції "зобов'язаний організувати правову роботу" поза будь-яким розумним сумнівом не може означати іншого, окрім, обов'язку помічника командира бригади з правової роботи за власною ініціативою вжити достатній комплекс організаційно-правових заходів, котрий здатен забезпечити повну обізнаність із усіма правовими питаннями, котрі виникають у процесі функціонування військового формування.
Суд відмічає, що у контексті застосування норм Закону України від 03.10.2019 №160-ІХ "Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі" обов'язок заявника з організації правової роботи за посадою помічника командира бригади з правової роботи полягає не в очікуванні наказу (вказівки) командира бригади на вчинення юридичної значимої дії (зокрема, у формі подачі до суду позову про стягнення на користь держави в особі військової частини збитків з винних військовослужбовців), а у виявленні за власною ініціативою відображених у документах бухгалтерського обліку, у матеріалах службових розслідувань, у матеріалах обліку грошових стягнень і нарахувань, у матеріалах обліку часу проходження військової служби тощо правових підстав та приводів для виконання функцій юридичної служби у спосіб подання до суду позовів про стягнення завданої держави шкоди з винних військовослужбовців.
На виконання окремого доручення командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10.05.2024 №74393 (стосовно стану відшкодування дебіторської заборгованості за доходами та стану претензійної і позовної роботи з відшкодування дебіторської заборгованості, яка виникла внаслідок завдання державі збитків через нестачу майна) та розпорядження командира військової частини НОМЕР_2 від 11.09.2024 №15228 наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2024 №4404 було призначене службове розслідування за фактом відсутності позовної роботи щодо відшкодування завданих державі збитків та створено для цього комісію у складі: старшого лейтенанта ОСОБА_2 (офіцер групи психологічного супроводження та відновлення артилерійського дивізіону військової частини НОМЕР_1 , Голова комісії), старшого лейтенанта ОСОБА_3 (офіцер групи цивільно-військового співробітництва штабу Військової частини НОМЕР_1 , член Комісії), капітана ОСОБА_4 (офіцер відділення цивільно-військового співробітництва штабу Військової частини НОМЕР_1 ).
Наказами командира військової частини НОМЕР_1 до наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 14.09.2024 №4404 були внесені зміни відносно складу створеної комісії та строків проведення службового розслідування.
У ході проведення службового розслідування заявником були надані особисті письмові пояснення від 17.09.2024 та від 15.10.2024.
Отже, заявник був обізнаний із подією призначення службового розслідування та предметом проведення службового розслідування.
Результати проведеного службового розслідування були оформлені актом від 01.11.2024. (далі за текстом - Акт службового розслідування)
У тексті Акту службового розслідування суб'єктом владних повноважень в особі Комісії викладені власні висновки з приводу вчинення заявником дисциплінарного проступку (а саме: порушення ст.ст.3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та порушення ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України), що втілилось у відсутності адміністративних позовів про стягнення переплати грошового забезпечення військовослужбовців (3.395.821,49грн.) та у відсутності адміністративних позовів про стягнення завданих втратою (нестачею) військового майна збитків (204.182,18грн.) (тобто у відсутності позовної роботи попри те, що відомості про існування дебіторської заборгованості відображені у Книзі обліку грошових стягнень та нарахувань).
При цьому, у тексті Акту службового розслідування зазначено, що у погодженні (візуванні) наказів, виданих за наслідками проведення службових розслідувань, призначених командиром військової частини НОМЕР_1 (а саме: накази від 02.07.2024 №2642, від 02.07.2024 №2643, від 11.08.2024 №3101, від 13.06.2024 №2463, від 20.01.2024 №327, від 09.08.2024 №3062, від 11.09.2024 №3623, від 11.09.2024 №3620, від 08.09.2024 №3571, від 15.08.2024 №3167, від 15.08.2024 №3180, від 17.08.2024 №3221, від 17.08.2024 №3231, від 19.08.2024 №3249, від 19.08.2024 №3251, від 22.08.2024 №3269, від 03.09.2024 №3487, від 04.09.2024 №3496, від 05.09.2024 №3516, від 28.08.2024 №3411, від 06.09.2024 №3518, від 08.09.2024 №3570) брали участь військовослужбовці юридичної служби військової частини НОМЕР_1 (у тому числі і заявник).
Акт службового розслідування був затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 .
Доказів фальшивості чи підроблення проставленого на акті службового розслідування підпису компетентної військової посадової особи заявником до матеріалів справи не подано.
Джерел здобуття таких доказів за власною ініціативою на виконання ч.4 ст.9 КАС України судом не знайдено (не відшукано).
08.11.2024 із посиланням на акт службового розслідування суб'єктом владних повноважень в особі командира військової частини НОМЕР_1 було видано наказ від 08.11.2024 №4454, п.3 якого на заявника за порушення ст.ст.3, 4, 6 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України та за порушення ст.ст.11, 16 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на підставі відображених у тексті Акту службового розслідування суджень на підставі п. «г» ст.48 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України було накладено дисциплінарне стягнення у вигляді попередження про неповну службову відповідність.
Суд зауважує, що відомості про особу заявника, попередню військову службу заявника, ставлення заявника до виконання обов'язків за посадою помічника командира військової частини НОМЕР_1 - начальника юридичної служби у достатньому поза розумним сумнівом обсязі викладені суб'єктом владних повноважень у розділах 4-5 Акту службового розслідування та у розділі 3.4 Акту службового розслідування та узагальнено можуть бути кваліфіковані у якості відсутності повної, достовірної та актуальної інформації про стан справ за ввіреним напрямком службової діяльності.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 18.02.2025 №602 були затверджені висновки службового розслідування з приводу законності наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 08.11.2024 №4454.
Накази командира військової частини НОМЕР_1 від 18.02.2025 №602 від 08.11.2024 №4454 кваліфікуються судом у якості беззаперечних та неспростовних доказів обізнаності командира військової частини НОМЕР_1 із викладеними в Акті службового розслідування обставинами та висновками, а також дійсності внутрішньої волі командира військової частини НОМЕР_1 на затвердження Акту службового розслідування.
Відносини з приводу порядку виконання громадянами військового обов'язку унормовані приписами Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу", Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України (затверджене Указом Президента України від 10.12.2008 №1153/2008; далі за текстом - Положення №1153/2008), Дисциплінарного статуту Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999 №551-ХІV; далі за текстом - Дисциплінарний статут), Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України (затверджений Законом України від 24.03.1999 №548-ХIV; далі за текстом - Статут внутрішньої служби).
Так, відповідно до ч.1 ст.2 Закону України від 25.03.1992 №2232-ХІІ "Про військовий обов'язок і військову службу" військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
За визначенням ст.1 Дисциплінарного статуту військова дисципліна - це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України.
Отже, кваліфікуючою умовою належного рівня військової дисципліни у Збройних Силах України законодавцем визначено саме бездоганне (тобто зразкове) виконання військовослужбовцями вимог законів та обов'язків за посадами.
Наведена вимога найвищого стандарту службової та позаслужбової поведінки військовослужбовця цілком кореспонується як із змістом військової присяги (затверджена Статутом внутрішньої служби та постановою Верховної Ради України від 06.12.1991 №1936-ХІІ), так і з рівнем соціального захисту військовослужбовця згідно з Законом України від 20.12.1991 №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" та Законом України від 09.04.1992 №2262-ХІІ "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб".
За змістом ст.3 Дисциплінарного статуту військова дисципліна досягається шляхом, зокрема: особистої відповідальності кожного військовослужбовця за дотримання Конституції та законів України, Військової присяги, виконання своїх обов'язків, вимог статутів Збройних Сил України; зразкового виконання командирами військового обов'язку, їх справедливого ставлення до підлеглих.
Отже, правова категорія "військова дисципліна" поглинає критерій "якість виконання наказу військового командира вищого рівня".
Тому порушення військової дисципліни може мати прояв у формі діяння (як вчинку, так і бездіяльності) з приводу дотримання вимог чинного національного закону України, з приводу неуспішних/непозитивних/негативних результатів виконання наказу військового командира вищого рівня, з приводу неналежного виконання обов'язків за штатною посадою в організаційній структурі відповідного органу військового управління, військового з'єднання, військової частини тощо.
Згідно з ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов'язаннями України покладає на військовослужбовців такі обов'язки: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; знати й утримувати в готовності до застосування закріплене озброєння, бойову та іншу техніку, берегти державне майно; дорожити бойовою славою Збройних Сил України та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця Збройних Сил України; поважати бойові та військові традиції, допомагати іншим військовослужбовцям, які перебувають у небезпеці, стримувати їх від вчинення протиправних дій, поважати честь і гідність кожної людини, не допускати порушень, пов'язаних із дискримінацією за ознакою статі, сексуальним домаганням, насильством за ознакою статі, правопорушень проти статевої свободи та статевої недоторканості; бути пильним, суворо зберігати державну таємницю; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання; виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни; додержуватися правил військового вітання, ввічливості й поведінки військовослужбовців, завжди бути одягненим за формою, чисто й охайно.
Суд відмічає, що приписи ст.11 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України в частині обов'язку військовослужбовця сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок та в частині обов'язку військовослужбовця бути ініціативним і дисциплінованим кореспондують приписам ст.16 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, де указано, що кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
Відповідно до ст.45 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Статтею 48 Дисциплінарного статуту передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов'язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів).
Згідно з ст.83 Дисциплінарного статуту на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Відповідно до ст.84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
Як то указано у ст.85 Дисциплінарного статуту, службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу.
Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно з ст.86 Дисциплінарного статуту якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення.
Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби.
За правилами ст.87 Дисциплінарного статуту дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого.
Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин.
Зі змісту наведених норм права слідує, що: 1) стан реалізації військовим командиром вищого рівня визначеного ст.45 Дисциплінарного статуту повноваження нагадати військовослужбовцю про неприпустимість порушення військової дисципліни не є визначеною законом обов'язковою передумовою накладення дисциплінарного покарання у разі підтвердження існування події та складу дисциплінарного проступку; 2) за відсутності чітко визначеного законом обов'язку військовий командир вищого рівня не у кожному випадку вчинення військовослужбовцем порушення військової дисципліни повинен призначати службове розслідування; 3) присікальним строком застосування дисциплінарного покарання є або строк у шість місяців з дня виявлення правопорушення (до якого не включається час проведення службового розслідування, час перебування військовослужбовця на лікуванні, час перебування військовослужбовця у відпустці, час перебування військовослужбовця під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин), або строк у місяць від дня закінчення службового розслідування, або строк у 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення; 4) обрання виду дисциплінарного покарання є виключною компетенцією відповідного суб'єкта владних повноважень (адміністративним розсудом, дискрецією) і управлінське волевиявлення з цього приводу підлягає судовому контролю за правилами ч.2 ст.2 КАС України виключно за ознаками явного і очевидного свавілля чи дискримінації.
Суд зауважує, що у межах спірних правовідносин суб'єктом владних повноважень з урахуванням триваючого характеру вчиненого заявником дисциплінарного проступку військовослужбовця не було пропущено присікального строку застосування дисциплінарного стягнення, позаяк факт виявлення дисциплінарного проступку слід визнати підтвердженим - 02.11.2024.
З метою реалізації ст.85 Дисциплінарного статуту Міністерством оборони України було прийнято наказ від 21.11.2017 №608 про затвердження Порядку проведення службового розслідування у Збройних Силах України (зареєстрований в Міністерстві юстиції України 13.12.2017 за №1503/31371; далі за текстом - Порядок №608).
За визначенням п.2 Розділу І Порядку №608 виконавська дисципліна - належне, своєчасне та якісне виконання військовослужбовцями службових обов'язків, наказів Міністерства оборони України, Головнокомандувача Збройних Сил України, Генерального штабу Збройних Сил України, командирів (начальників), доручень, рішень, планів, програм, які затверджуються в органах військового управління або надходять для виконання до Міністерства оборони України або інших органів військового управління (військових частин).
Підстави, причини, умови прийняття рішень про призначення службового розслідування або відсутності потреби у призначенні службового розслідування окреслені у п.п.1-3 Розділу ІІ Порядку №608.
У межах спірних правовідносин суб'єкт владних повноважень з урахуванням вказівок органів військового управління вищого рівня мав приводи та підстави призначення відповідного службового розслідування з приводу стану організації правової роботи у Військовій частині НОМЕР_1 відносно стягнення завданих державі збитків з винних військовослужбовців.
За змістом п.п.1-4 Розділу V Порядку №608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини (п.1); У вступній частині акта службового розслідування зазначаються підстави призначення та проведення службового розслідування (п.2); В описовій частині акта службового розслідування зазначаються: посада, військове звання, прізвище, ім'я та по батькові, рік народження, освіта, термін військової служби та термін перебування на останній посаді військовослужбовця, стосовно якого проведено службове розслідування; неправомірні дії військовослужбовця; зв'язок правопорушення з виконанням військовослужбовцем обов'язків військової служби (якщо такий є); вина військовослужбовця; причинний зв'язок між неправомірними діями військовослужбовця та подією, що трапилась; вимоги нормативно-правових актів, інших актів законодавства, які було порушено; причини та умови, що сприяли правопорушенню; заперечення, заяви та клопотання особи, стосовно якої проведено службове розслідування, мотиви їх відхилення чи підстави для задоволення (п.3); У резолютивній частині акта службового розслідування зазначаються: висновки службового розслідування; пропозиції щодо притягнення винної особи (винних осіб) до відповідальності; інші заходи, спрямовані на усунення причин та умов, що призвели до правопорушення, які пропонується здійснити (п.4).
Як то указано у п.1 Розділу V Порядку №608, за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Вид дисциплінарного стягнення визначається особисто службовою особою, яка призначила службове розслідування, в аркуші резолюції або на висновку за результатами службового розслідування або безпосередньо в наказі про притягнення до дисциплінарної відповідальності.
Стосовно кола, обсягу та змісту обов'язків військовослужбовця суд зазначає, що у розумінні ст.3 Статуту внутрішньої служби військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців визначаються законами України, положеннями про проходження військової служби відповідними категоріями військовослужбовців, що затверджуються Президентом України, та іншими нормативно-правовими актами.
При цьому, ст.11 Статуту внутрішньої служби прямо указано, що до кола обов'язків військовослужбовців належать обов'язки, зокрема: свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов'язок; бути хоробрим, ініціативним і дисциплінованим; беззастережно виконувати накази командирів (начальників) і захищати їх у бою, як святиню оберігати Бойовий Прапор своєї частини; постійно підвищувати рівень військових професійних знань, вдосконалювати свою виучку і майстерність, знати та виконувати свої обов'язки та додержуватися вимог статутів Збройних Сил України; вести бойові дії ініціативно, наполегливо, до повного виконання поставленого завдання.
Згідно з ст.16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями.
За приписами ст.26 Статуту внутрішньої служби військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення та провини несуть з урахуванням бойового імунітету, визначеного Законом України "Про оборону України" дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Указане узгоджується із приписами ст.28 Статуту внутрішньої служби, де указано, що єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в: наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності перед державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця; наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази; забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Згідно з ст.30 Статуту внутрішньої служби начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
З положень наведених статей закону слідує, що компетенція кожного військового командира Збройних Сил України включає як владні повноваження з приводу організації та контролю, так і персональну відповідальність за усі без виключення діяння підлеглих по службі військовослужбовців особового складу (у тому числі і за результати виконання доведених завдань, стан військової дисципліни, морально-психологічний стан, планування та організацію ведення бойових дій, створення необхідних належних умов для успішного виконання доведених завдань; усунення недоліків, прорахунків, ризиків, небезпек та загроз негативного виконання доведених завдань тощо).
Відповідно до ст.36 Статуту внутрішньої служби командир (начальник) відповідає за відданий наказ, його наслідки та відповідність законодавству, а також за невжиття заходів для його виконання, за зловживання, перевищення влади чи службових повноважень.
За віддання і виконання явно злочинного наказу (розпорядження) винні особи притягаються до відповідальності згідно із законом.
Статтею 58 Статуту внутрішньої служби визначено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров'я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості.
Обов'язок командира з приводу вмілого керування ввіреним військовим підрозділом згаданий законодавцем і у приписах ст.59 Статуту внутрішньої служби.
Стосовно доводів заявника про упередженість, неповноту, невсебічність проведеного службового розслідування суд зазначає, що суть діяння, поставленого суб'єктом владних повноважень у провину заявнику згідно з Актом службового розслідування, полягає у відсутності саме організації позовної роботи стосовно стягнення завданих державі збитків з винних військовослужбовців.
З огляду на матеріали призначених і проведених у військовій частині НОМЕР_1 службових розслідувань (котрі перелічені в акті службового розслідування), чинності виданих за наслідками цих службових розслідувань наказів, участі військовослужбовців юридичної служби військової частини НОМЕР_1 у погодженні проектів цих наказів, загальновідомості існування у військовій частині НОМЕР_1 Книги обліку грошових стягнень та нарахувань (що випливає із приписів Інструкції з організації та ведення бухгалтерського обліку у Збройних силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 19.12.2014 №905), відсутності будь-яких реальних перешкод у фізичному доступі військовослужбовців юридичної служби військової частини НОМЕР_1 до Книги обліку грошових стягнень та нарахувань, прямого обов'язку заявника організувати ведення правової роботи у військовій частині НОМЕР_1 за власною ініціативою суд не знаходить дефектів (вад, недоліків) у проведеному відносно заявника службовому розслідуванні, котрі б об'єктивно були здатні спричинити будь-які істотні (вагомі) юридичні наслідки у світлі формування достовірних суджень суб'єкта владних повноважень з приводу належного виконання службових обов'язків за штатною військовою посадою в організаційній структурі військової частини НОМЕР_1 .
При цьому, суд зважає, що відсутність організації правової роботи у військовій частині НОМЕР_1 за напрямком стягнення завданих державі збитків з винних військовослужбовців (тобто бездіяльність заявника військової посадової особи) із достатньою повнотою відображена суб'єктом владних повноважень в Акті службового розслідування, а обставини цієї бездіяльності об'єктивно не можуть бути викладені суб'єктом владних повноважень інакше.
Доказів про існування об'єктивно нездоланних перешкод чи істотних перепон у належному організації розумно прийнятного рівня правової роботи за цим напрямком заявник ані суб'єкту владних повноважень під час проведення службового розслідування, ані суду у ході розгляду справи не подав.
Тож, указані вище доводи заявника не знайшли свого підтвердження за наслідками розгляду справи.
Наслідки згаданої бездіяльності в аспекті ймовірного кримінального провадження згідно ч.2 ст.73 КАС України не входять до предмету доказування у цьому спорі.
При цьому, сам оскаржений наказ є не доказом вчинення заявником кримінального правопорушення, а є виключно приводом для сповіщення компетентного органу правопорядку про виявлення ознак (на думку ініціатора повідомлення) вчинення особою відповідного кримінального правопорушення.
Питання про існування у діяннях заявника події та складу кримінального правопорушення входять до виключної компетенції відповідного органу досудового розслідування та кримінального суду і з огляду на ч.2 ст.19 Конституції України та ч.1 ст.2 КАС України не можуть бути вирішені адміністративним судом під час розгляду адміністративної справи.
Стосовно доводу заявника про недотримання суб'єктом владних повноважень процедури погодження оскарженого наказу про притягнення до дисциплінарної відповідальності суд зазначає, що положеннями ст.45, 48, 86 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України адміністративно-дисциплінарна влада командира військового формування згідно з ст.ст.28, 30, 36, 58, 66 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України не поставлена законодавцем у залежність від погодження чи непогодження відповідного власного управлінського волевиявлення з приводу обрання та застосування дисциплінарного стягнення будь-яким іншим суб'єктом права (тобто не обмежена думкою іншого учасника суспільних відносин), а ґрунтується виключно на реальності (на доведеності) існування у кожному окремому випадку події та складу дисциплінарного проступку військовослужбовця.
Відповідно до правової позиції викладеної у постанові Верховного Суду від 16.04.2025 у справі №160/2368/23. Верховний Суд у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 1640/3394/18 зазначив, що саме по собі порушення процедури прийняття акта не повинно породжувати правових наслідків для його дійсності, крім випадків, прямо передбачених законом. Виходячи із міркувань розумності та доцільності, Суд зауважив, що деякі вимоги до процедури прийняття акта необхідно розуміти не як вимоги до самого акта, а як вимоги до суб'єктів владних повноважень, уповноважених на їх прийняття. Дефектні процедури прийняття адміністративного акта, як правило, тягнуть настання дефектних наслідків. Разом із тим, не кожен дефект акта робить його неправомірним.
У цій постанові Верховний Суд визначив, що суттєве (фундаментальне) порушення - це таке порушення суб'єктом владних повноважень норм права, допущення суттєвої, істотної помилки при прийнятті певного рішення, яке мало наслідком прийняття незаконного рішення. Стосовно ж процедурних порушень, то в залежності від їх характеру такі можуть мати наслідком нікчемність або оспорюваність акта, а в певних випадках, коли йдеться про порушення суто формальні, взагалі не впливають на його дійсність.
Тож, у підсумку, Верховний Суд у справі № 1640/3394/18, не применшуючи значення необхідності дотримання встановленої законодавством процедури ухвалення того чи іншого рішення, запровадив критерій виміру суттєвості порушень правової процедури ухвалення рішення та дійшов висновку, що порушення такої процедури може бути підставою для скасування рішення суб'єкта владних повноважень лише за тієї умови, що воно вплинуло або могло вплинути на правильність рішення. На думку Суду, скасування акта адміністративного органу з одних лише формальних мотивів не буде забезпечувати дотримання балансу принципу правової стабільності та справедливості.
Такі висновки також викладено Верховним Судом у постановах від 23 квітня 2020 року у справі № 813/1790/18, від 16 листопада 2023 року у справі № 300/3110/20, від 21 грудня 2023 року у справі № 440/2017/20, від 07 лютого 2025 року у справі № 520/1298/23.
Зі змісту наведеного правового висновку слідує, що цей аргумент заявника не може бути кваліфікований судом у якості належної правової підстави для визнання протиправним оскарженого управлінського волевиявлення суб'єкта владних повноважень, як і подія, і склад дисциплінарного проступку заявника у вигляді не забезпечення саме організації (тобто бездіяльності як відсутності ініціативи у веденні) позовної роботи підтверджені матеріалами справи і у даному конкретному випадку не мають виправдання дією факторів нездоланної чи непереборної сили.
Продовжуючи вирішення спору, суд зважає, що критерії законності управлінського волевиявлення (як у формі рішення, так і у формі діяння) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах ч.2 ст.2 КАС України, а у силу ч.2 ст.77 КАС України обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта шляхом подання до суду доказів та наведення у процесуальних документах доводів як відповідності закону вчиненого волевиявлення, так і помилковості аргументів іншого учасника справи.
Тому відповідність закону правового акту індивідуальної дії суб'єкта владних повноважень, яким на приватну особу покладено додатковий обов'язок у вигляді майнового/фінансового тягаря, зокрема, за критеріями: дотримання компетенції, меж повноважень, способу дій, приводу реалізації функції контролю, обґрунтованості, безсторонності (неупередженості), добросовісності, розсудливості, рівності перед законом, унеможливлення дискримінації, пропорційності, своєчасності, права особи на участь у процесі прийняття рішення, має доводитись, насамперед відповідачем.
При цьому, із положень частин 1 і 2 ст.77 КАС України у поєднанні з приписами ч.4 ст.9, абз.2 ч.2 ст.77, частин 3 і 4 ст.242 КАС України слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності у спорі за стандартом доказування - "поза будь-яким розумним сумнівом" (тобто запропоноване сприйняття ситуації повинно виключати реальну ймовірність існування у дійсності будь-якого іншого варіанту), у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування - "баланс вірогідностей" (тобто запропоноване сприйняття ситуації не повинно суперечити умовам реальної дійсності і бути можливим до настання).
Разом із тим, суд вважає, що саме лише неспростування владним суб'єктом задекларованого, але не доведеного документально твердження приватної особи про конкретну обставину фактичної дійсності, не спричиняє виникнення безумовних та беззаперечних підстав для висновку про реальне існування такої обставини у дійсності.
І хоча спір безумовно підлягає вирішенню у порядку ч.2 ст.77 КАС України, однак суд повторює, що реальність (справжність та правдивість) конкретної обставини фактичної дійсності не може бути сприйнята доведеною виключно через неспростування одним із учасників справи (навіть суб'єктом владних повноважень) декларативно проголошеного, але не доказаного твердження іншого учасника справи, як протилежне явно та очевидно прямо суперечить меті правосуддя - з'ясування об'єктивної істини у справі.
Правильність саме такого тлумачення змісту ч.1 ст.77 та ч.2 ст.77 КАС України підтверджується правовим висновком постанови Великої Палати Верховного Суду від 25.06.2020 по справі №520/2261/19, де указано, що визначений ст. 77 КАС України обов'язок відповідача - суб'єкта владних повноважень довести правомірність рішення, дії чи бездіяльності не виключає визначеного частиною першою цієї ж статті обов'язку позивача довести ті обставини, на яких ґрунтуються його вимоги.
Окрім того, саме таке тлумачення стандартів доказування є цілком релевантним правовому висновку постанови Великої Палати Верховного Суду від 21.06.2023 у справі №916/3027/21.
У розумінні ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
При цьому, згідно з ч.1 ст.73 КАС України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а у силу запроваджених частинами 1 і 2 ст.74 КАС України застережень суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням встановленого законом порядку або не підтверджені визначеними законом певними засобами доказування.
Відповідно до ч.1 ст.75 КАС України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи, а за правилом ч.1 ст.76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З огляду на викладене вище, суд прийшов переконання про те, що субєкт владних повноважень правомірно застосував до заявника міру юридичної відповідальності у межах власної управлінської компетенції за вчинення дисциплінарного проступку у формі відсутності організації як керівником (вищою посадовою військовою особою юридичної служби військової частини НОМЕР_1 ) правової роботи з приводу стягнення завданих державі збитків з винних військовослужбовців, процедури реалізації владного повноваження з приводу здійснення контролю за військовою дисципліною військовослужбовців дотримався.
Окремо суд зауважує, що вимога заявника про зобов'язання військової частини НОМЕР_1 скасувати наказ командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 08.11.2024 №4454 «Про результати службового розслідування за фактом відсутності позовної роботи щодо відшкодування завданих державі збитків» підлягає залишенню без задоволення, згідно з ст.19 Конституції України відсутні підстави для обтяження суб'єкта владних повноважень обов'язком примусової реалізації повноваження у непередбачений законом спосіб.
Щодо позбавлення премії за листопад 2024 року ґрунтується на пункті 1 статті 4 розділу 16 Наказу МОУ від 07.06.2018 №260 та пов'язане з дисциплінарним стягненням. Оскільки суд визнав наказ №4454 правомірним, підстави для позбавлення премії є законними.
Суд також враховує інші аргументи та доводи позивача, зазначені у позові, однак зауважує, що вони не мають визначального впливу на правильне вирішення судом позовних вимог у спірних правовідносинах, оскільки встановлені судом обставини є самостійними та достатніми підставами для прийняття рішення по суті спору про відмову у задоволенні позову.
З огляду на викладене вище суд прийшов переконання про відсутність підстав для задоволення позову, а тому у такому необхідно відмовити.
Оскільки позивача звільнено від сплати судового збору, розподіл судових витрат у відповідності до ст. 139 АС України не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 243-246, 250, 255, 257-262, 295, 297 КАС України, суд, -
у задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним та скасування наказу, зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи:
позивач ОСОБА_1 , місце проживання - АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ;
відповідач військова частина НОМЕР_1 , місцезнаходження - АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_4 .
Повне судове рішення складено та підписано суддею 15.05.2025.
Суддя М. І. Садова