Справа № 500/7517/24
15 травня 2025 рокум.Тернопіль
Тернопільський окружний адміністративний суд, у складі головуючої судді Дерех Н.В., розглянувши в порядку письмового провадження заяву представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Бережанської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення,
В провадженні Тернопільського окружного адміністративного суду перебувала адміністративна справа за позовом ОСОБА_1 до Бережанської міської ради про визнання протиправною бездіяльності, визнання протиправним та скасування рішення.
Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 19.03.2025, яке набрало законної сили 21.04.2025, позов задоволено частково, визнано протиправною бездіяльність Бережанської міської ради, яка полягає в неврахуванні заяв ОСОБА_2 про надання соціальних послуг від 02.07.2024 та про згоду отримувати соціальні послуги від 02.07.2024, визнано протиправним та скасовано Рішення Бережанської міської ради від 26.07.2024 про відмову ОСОБА_1 в призначенні компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі, зобов'язано Бережанську міську раду повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про згоду надавати соціальні послуги з догляду на непрофесійній основі від 09.07.2024 №354 та прийняти відповідне рішення, з врахуванням заяв ОСОБА_2 про надання соціальних послуг від 02.07.2024 та про згоду отримувати соціальні послуги від 02.07.2024, у задоволенні решти позовних вимог відмовлено, стягнено за рахунок бюджетних асигнувань Бережанської міської ради на користь ОСОБА_1 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп. сплаченого судового збору.
Представник позивача подав до суду заяву, в якій просить встановити судовий контроль за виконанням рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 19 березня 2025 року у цій справі. Просить врахувати, що рішення суду набрало законної сили 17 квітня 2025 року відповідно до частини першої статті 255 і частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС), але станом на сьогоднішній день добровільно боржником не виконане. У зв'язку з цим стягувач порушує питання про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення. Просить врахувати, що відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.
При розгляді поданої заяви про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду в цій адміністративній справі, судом враховано наступне.
Відповідно до статті 14 Кодексу адміністративного судочинства України (далі по тексту - КАС України) судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України.
Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
Аналогічні положення містяться в статті 370 КАС України, відповідно до якої судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення тягне за собою відповідальність, встановлену законом.
З метою забезпечення виконання судового рішення статтями 382, 382-3 КАС України передбачено дві форми судового контролю за виконанням судового рішення:
1) зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання рішення суду;
2) накладення на керівника суб'єкта владних повноважень, відповідального за виконання рішення, штрафу.
Так, згідно з положеннями частин 1, 3, 4 статті 382 КАС України суд, який розглянув адміністративну справу як суд першої інстанції і ухвалив судове рішення, за письмовою заявою особи, на користь якої ухвалено судове рішення і яка не є суб'єктом владних повноважень, або за власною ініціативою може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Якщо судове рішення набрало законної сили, то відсутність матеріалів судової справи у зв'язку з їх витребуванням судом апеляційної або касаційної інстанції не перешкоджає розгляду заяви, крім випадку зупинення виконання судового рішення судом касаційної інстанції або зупинення виконавчого провадження.
Відсутність виконавчого провадження з примусового виконання судового рішення не перешкоджає розгляду заяви.
Частинами 1, 2 статті 382-1 КАС України передбачено, що суд розглядає заяву про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення (крім заяви, передбаченої частиною п'ятою статті 382 цього Кодексу) протягом десяти днів з дня її надходження в порядку письмового провадження, а за ініціативою суду чи клопотанням заявника - у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду, не перешкоджає судовому розгляду.
За наслідками розгляду заяви суд постановляє ухвалу про її задоволення або відмову у задоволенні та зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення. За наслідками розгляду звіту суб'єкта владних повноважень суд постановляє ухвалу про прийняття або відмову у прийнятті звіту, яку може бути оскаржено в апеляційному порядку за правилами частини п'ятої статті 382-1 цього Кодексу (частина 1 статті 382-3 КАС України).
Згідно з частинами 3, 4 статті 382-3 КАС України у разі постановлення ухвали про відмову у прийнятті звіту суд накладає на керівника суб'єкта владних повноважень штраф у сумі від двадцяти до сорока розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також додатково може встановити новий строк подання звіту відповідно до частини третьої статті 382-1 цього Кодексу або за власною ініціативою розглянути питання про зміну способу і порядку виконання судового рішення.
Половина суми штрафу стягується на користь заявника, інша половина - до Державного бюджету України.
Таким чином, судовий контроль це спеціальний вид провадження в адміністративному судочинстві, відмінний від позовного, що має спеціальну мету та полягає не у вирішенні нового публічно-правового спору, а у перевірці всіх обставин, що перешкоджають виконанню такої постанови суду та відновленню порушених прав особи позивача.
З аналізу зазначених норм законодавства слідує, що КАС України регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
Законодавець фактично наділив суд повноваженнями контролю за виконанням того, що для суб'єкта владних повноважень передбачив у своєму рішенні адміністративний суд.
Правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
Отже, вказаною нормою КАС України передбачено право суду, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалено судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
При цьому, зазначені процесуальні дії є диспозитивним правом суду, яке може використовуватися в залежності від наявності об'єктивних обставин, які підтверджені належними та допустимими доказами.
Верховний Суд в ухвалах від 18.04.2022 у справі № 754/12702/14-а та від 11.05.2023 у справі № 640/9835/20 дійшов висновку, що судовий контроль в порядку норм статті 382 КАС України шляхом зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення може бути встановлено за таких умов: рішення суду ще не виконано, у тому числі у порядку його примусового виконання; існує обґрунтований і підтверджений доказами ризик його невиконання; існують підтверджені доказами обставини, які ставлять під сумнів виконання суб'єктом владних повноважень судового рішення; загальний порядок виконання судового рішення не дав очікуваного результату; або що відповідач (його правонаступник) створює перешкоди для виконання такого рішення, має намір ухилення від цього обов'язку.
У постанові Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №640/13988/19 викладено правову позицію, відповідно до якої адміністративним процесуальним законодавством регламентовано право суду застосовувати інститут судового контролю шляхом зобов'язання відповідача подати звіт про виконання рішення суду, визнання протиправними рішень, дій. Для застосування наведених процесуальних заходів мають бути наявні відповідні правові умови.
У свою чергу, правовою підставою для зобов'язання відповідача подати звіт про виконання судового рішення є наявність об'єктивних підтверджених належними і допустимими доказами підстав вважати, що за відсутності такого заходу судового контролю рішення суду залишиться невиконаним або для його виконання доведеться докласти значних зусиль.
При цьому, суд, встановлюючи строк для подання звіту, повинен враховувати особливості покладених обов'язків згідно із судовим рішенням та можливості суб'єкта владних повноважень їх виконати.
У разі невиконання судового рішення, позивач має право вимагати вжиття спеціальних заходів впливу на боржника, передбачених законодавством про виконавче провадження.
При цьому встановлювати судовий контроль за виконанням судового рішення є правом, а не обов'язком суду.
Поряд з цим, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню (ст. 1 Закону України "Про виконавче провадження").
Пунктом першим частини першої статті 3 Закону № 1404-VІІІ встановлено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до частини першої статті 5 Закону № 1404-VІІІ примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України "Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів".
Частиною першою статті 13 Закону № 1404-VІІІ передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Згідно з частиною першою та пунктом першим частини другої статті 18 Закону №1404-VIII виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов'язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом.
Пунктом 1 частини третьої, частиною четвертою статті 18 Закону №1404-VIII встановлено, що виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право проводити перевірку виконання боржниками рішень, що підлягають виконанню відповідно до цього Закону.
Вимоги виконавця щодо виконання рішень є обов'язковими на всій території України. Невиконання законних вимог виконавця тягне за собою відповідальність, передбачену законом.
Отже, в межах примусового виконання судового рішення державний виконавець перевіряє виконання виконавчого документу, за яким боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення.
Тобто виконання рішення суду, яке набрало законної сили, у першу чергу забезпечується шляхом вчинення дій, передбачених Законом України "Про виконавче провадження" та спрямованих на примусове виконання судового рішення.
Такі заходи на даний час не вичерпано.
Як встановлено судом, позивач не звертався за виконавчим листом до суду по справі №500/7517/24, та не пред'являв його до органів державної виконавчої служби.
Суд також зазначає, що на час розгляду поданої заяви відсутні підстави вважати, що у разі не застосування такого примусового заходу, як судовий контроль, прийняте рішення суду у цій справі залишиться невиконаним, враховуючи, що до заяви не подані будь-які докази вжиття державним виконавцем усіх можливих дій, передбачених Законом №1404-VIII.
Отож, оскільки, завершальною стадією судового провадження і примусового виконання судових рішень та рішень інших органів є саме виконавче провадження, яке здійснюється органами державної виконавчої служби, куди позивач не звертався, а тому підстав для встановлення судового контролю немає.
За таких обставин, у задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням судового рішення по справі №500/7517/24 слід відмовити.
На підставі наведеного, керуючись статтями 229, 243, 248, 256, 294, 382, 382-1 Кодексу адміністративного судочинства України,
У задоволенні заяви представника позивача про встановлення судового контролю за виконанням рішення суду відмовити.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання суддею.
Відповідно до частини першої статті 295 Кодексу адміністративного судочинства України апеляційна скарга на ухвалу суду подається протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення.
Згідно із статтею 297 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Копію ухвали надіслати учасникам справи
Повний текст ухвали виготовлено і підписано 15 травня 2025 року.
Головуюча суддя Дерех Н.В.