Справа № 640/24575/20
14 травня 2025 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Марина П.П., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи справу за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 21.10.2020 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України в якому позивач просить визнати протиправними та скасувати:
1) визнати протиправним та скасувати рішення Центрального міжрегіонального управління ДМС у м. Києві та Київській області від 31.08.2020 № 368-20 про відмову у визнанні біженцем або особою яка потребує додаткового захисту;
2) зобов'язати відповідача визнати позивача біженцем.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянин Федеративної Республіки Нігерія прибув до України для отримання допомоги зв'язку із загрозою його життю, безпеці та свободі на його батьківщині. Він в силу своїх релігійних переконань боїться стати жертвою переслідувань за ознаками віросповідання, що стало можливим останнім часом в Нігерії внаслідок релігійної нетерпимості і в силу складної політичної та соціальної обстановки Позивач не може розраховувати на ефективний захист своєї країни.
Позивач зазначає, що звернувся із заявою анкетою до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у місті Києві та Київській області, як центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції в Україні з метою визнання його біженцем. За результатами розгляду заяви Позивача Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області було прийнято рішення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відповідачем було надано повідомлення про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Відмова обґрунтована відсутністю умов для визнання біженцем, що передбачені пунктами 1 чи 13 ч. 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового захисту», однак самого рішення від 31.08.2020 року № 368-20 на підставі якого було вручено повідомлення Позивачу не було надано.
Позивач вказує, що із прийнятим Рішенням не погоджується та вважає його прийнятим без повної оцінки основних елементів заяви про захист у їх співвідношенні з інформацією про країну походження заявника та таким, що суперечить нормам Закону України "Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту", а також таким, що не відповідає принципам обґрунтованості, добросовісності та пропорційності рішень.
На виконання положень Закону № 2825-IX та відповідно до Порядку № 399, дану справу передано на розгляд до Одеського окружного адміністративного суду.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справі між суддями справу №640/24575/20 передано для розгляду головуючому судді Марину П.П.
Ухвалою суду від 26.02.2025 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи.
До Окружного адміністративного суду міста Києва 11.11.2020 року від Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області надійшов відзив на позов, в якому відповідач вказує, що заперечує щодо позовних вимог.
Представник відповідача зазначає, що позивач використовує загальновідому та загальнодоступну інформацію про ситуацію у Нігерії, зокрема про організацію «Боко Харам» з метою звернення за захистом. Небажання Позивача повертатись в країну громадянської належності саме по собі не є підставою для прийняття рішення про визнання Позивача біженцем. Жодних доказів та пояснень щодо фактів переслідувань за будь-якою із конвенційних ознак на території Нігерії позивач не зазначив і не довів. Матеріальний елемент щодо смерті родичів заявника та його особистих загроз визнаний неправдоподібним. Позивач не надав інформацію про реальні чинники, які можуть загрожувати завданням йому фізичної або моральної шкоди у країні громадянської належності. Матеріали справи в цілому свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно позивача.
Представник відповідача вказує у відзиві, щодо інциденту із застосуванням фізичного насильства, які як стверджував позивач, були б пов'язані з релігійною належністю, було спростовано під час аналізу особової справи. Серед тверджень, які надав позивач, він не довів жодного факту свого особистого переслідування в країні громадянської належності. Таким чином, немає підстав вважати, що позивач має обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності. громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Ухвалою суду від 08.04.2025 року залучено до участі у справі в якості відповідача Державну міграційну службу України та розпочато розгляд справи спочатку.
Від Державної міграційної служби України надійшов відзив на позовну заяву, в обґрунтування якого зазначено, що ДМС не визнає даний адміністративний позов.
В обґрунтування правової позиції, представником відповідача зазначено, що до матеріалів особової справи позивач не надав жодних документів, які б підтвердили те, що всі члени його родини були вбиті, а враховуючи суперечності в поясненнях позивача, можна дійти висновку, що позивач не надає правдиву інформацію з приводу членів своєї родини. Позивач не повідомляє, а міграційною службою не встановлено, фактів його переслідування за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи чи політичних переконань. Що стосується переслідувань за релігійними поглядами, зазначено, що на основі всебічного вивчення матеріалів особової справи позивача, аналізу матеріалів про країну походження, співбесід та викладених ним фактів, можна зазначити, що позивач не надав жодних конкретних фактів щодо особистого переслідування в країні походження.
Представник відповідача вказує, що позивач використовує загальновідому та загальнодоступну інформацію про ситуацію у Нігерії, зокрема про організацію «Боко Харам» з метою звернення за захистом. За зазначених обставин, небажання позивача повертатись в країну громадянської належності саме по собі не є підставою для прийняття рішення про визнання позивача біженцем. Жодних доказів та пояснень щодо фактів переслідувань за будь-якою із конвенційних ознак на території Нігерії Позивач не зазначив і не довів. Матеріальний елемент щодо смерті родичів заявника та його особистих загроз визнаний неправдоподібним. Позивач не надав інформацію про реальні чинники, які можуть загрожувати завданням йому фізичної або моральної шкоди у країні громадянської належності. Аналіз матеріалів справи з урахуванням інформації по країні походження (далі - ІПК) та індивідуальних обставин позивача свідчить, що не існує підтверджень того, що саме позивачеві буде причинено шкоду або неприйнятні страждання у разі його повернення до Нігерії. Матеріали справи в цілому свідчать про відсутність будь-якої дискримінації стосовно позивача.
Також представник відповідача стверджує, що звернення позивача до ДМС обумовлено першочерговою потребою у легалізації перебування на території України. Позивач залишив регіон свого попереднього постійного місця проживання через причини, які не повідомив та які не мають жодного відношення до переслідування. Жодних переконливих конкретних фактів, які б підтверджували, що перебування позивача у країні походження або повернення до неї реально загрожує її життю з підстав переслідування за ознакою раси, віросповідання, національності, громадянства, належності до певної соціальної групи або політичних переконань не надано. Крім того, позивачем не надано відомостей про його утиски в країні походження та доказів на підтвердження обґрунтованості побоювань переслідування, не доведено існування реальних умов для визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. (Правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 грудня 2019 року у справі №802/1350/17-а)
Враховуючи вищевикладене, ДМС приймаючи рішення від 31.08.2020 №368-20 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначено Конституцією та Законами України, обґрунтовано, з урахуванням усіх обставин, що мають значення для справи, а тому позовні вимоги є необґрунтованими та такими що не підлягають задоволенню.
Крім того, представник відповідача вказує, що за результатами перевірки за допомогою інтегрованої міжвідомчої інформаційно-телекомунікаційної системи щодо контролю осіб, транспортних засобів та вантажів, які перетинають державний кордон (система Аркан) встановлено, що 28.02.2022 позивач виїхав з території України, перетнувши державний кордон України через ПП «Чоп (Страж)» в напрямку Словацької Республіки.
Вивчивши матеріали справи, дослідивши обставини та факти, якими обґрунтовувалися вимоги, перевіривши їх доказами, суд встановив наступні факти та обставини.
ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 в м. Джимета, Федеративна Республіка Нігерія, є громадянином Федеративної Республіки Нігерія.
12.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області із заявою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
12.03.2020 року ОСОБА_1 видано довідку №011768 про звернення за захистом в Україні.
31.08.2020 року Державною міграційною службою України було прийнято рішення № 368-20, яким відмовлено позивачу у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
17.09.2020 року Центральним міжрегіональним управлінням Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області було сформовано повідомлення № 278 про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке було вручено позивачу 05.10.2020 року.
Не погоджуючись із прийнятим рішенням, вважаючи його протиправним, позивач звернувся до суду із даним позовом.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту».
Пунктом 1 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначено, що біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 13 частини 1 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» установлено, що особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
За приписами ч. 12 ст. 7 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту: реєструє заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та подані документи; ознайомлює заявника або його законного представника під їх власний підпис з порядком прийняття рішення за їх заявами, правами та обов'язками особи, стосовно якої прийнято рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; проводить дактилоскопію особи, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; у разі потреби направляє особу на обстеження для встановлення віку у порядку, встановленому законодавством України; заповнює реєстраційний листок на особу, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та членів її сім'ї, які не досягли вісімнадцятирічного віку, або на дитину, розлучену із сім'єю, від імені якої заяву про визнання її біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, подав її законний представник; заповнює інші необхідні документи; оформлює особову справу; роз'яснює порядок звернення про надання безоплатної правової допомоги відповідно до закону, що регулює надання безоплатної правової допомоги; заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи.
Згідно з ч. 1 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, який прийняв до розгляду заяву іноземця чи особи без громадянства про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає заявникові довідку про звернення за захистом в Україні та реєструє заявника. Протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, проводить співбесіду із заявником, розглядає відомості, наведені в заяві, та інші документи, вимагає додаткові відомості та приймає рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення зазначеного питання.
Частиною 4 статті 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймається на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Відповідно до ч. 6 ст. 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Частиною 6 статті 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачено, що центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, спільно з органами Служби безпеки України проводить перевірку обставин, за наявності яких заявника не може бути визнано біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, відповідно до абзаців другого - четвертого частини першої статті 6 цього Закону.
У разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, поданої заявником, необхідності у встановленні справжності і дійсності поданих ним документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до органів Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, заява якої розглядається. Такі звернення розглядаються у строк, визначений законодавством України (ч. 8 ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
У відповідності до ч. 3 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», у разі виникнення сумнівів щодо достовірності інформації, необхідності у встановленні справжності і дійсності документів центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, має право звертатися з відповідними запитами до Міністерства закордонних справ України, Служби безпеки України, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань громадян, які можуть сприяти встановленню справжніх фактів стосовно особи, особова справа якої розглядається.
З метою забезпечення конфіденційності інформації про заявників та захисту членів їхніх сімей, які можуть залишатися в країні їх походження, органи державної влади під час проведення зазначених заходів повинні уникати надсилання запитів з персональними даними заявників до спеціальних правоохоронних органів (служб) країни походження заявників.
За результатами всебічного вивчення і оцінки всіх документів та матеріалів, що можуть бути доказом наявності умов для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, приймає рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ч. 5 ст. 10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07 вересня 2011 року № 649 затверджено Правила розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, які відповідно до пункту 1.1. визначають процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (далі - Правила № 649).
Пунктом 4.1. Правил № 649 визначено, що під час попереднього розгляду заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) протягом п'ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації заяви:
а) проводить співбесіду із заявником з дотриманням правил, встановлених частинами другою та третьою статті 8 Закону.
У разі залучення перекладача для участі в співбесіді, у тому числі через систему відеоконференцзв'язку, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС перед початком співбесіди попереджає перекладача про необхідність дотримання умов конфіденційності, що оформлюється розпискою про нерозголошення відомостей, що містяться в особовій справі заявника (додаток 11).
Результати співбесіди оформлюються відповідним протоколом співбесіди (додаток 12) з особою, яка подала заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, що підписується цією особою або її законним представником, перекладачем, адвокатом, психологом, педагогом (за наявності);
б) розглядає відомості, наведені в заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, та інші документи, вимагає додаткові відомості, що можуть підтверджувати наявність чи відсутність підстав для прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
в) готує письмовий висновок щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 13).
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником або його законним представником. Цей висновок повинен включати посилання на точну, актуальну інформацію з декількох джерел.
Відповідно до п. 4.3. Правил № 649 на підставі письмового висновку уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС щодо прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, або про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, територіальний орган ДМС в межах установленого строку приймає одне з таких рішень:
а) про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
б) про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Підпунктом «е» п. 5.1. Правил № 649 визначено, що після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС (особа, яка веде справу) готує письмовий висновок щодо визнання або відмови у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 20).
Висновок складається за результатом оцінки заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, комплексного та системного вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, та перевірки фактів, повідомлених заявником або його законним представником.
Відомості та обставини, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви.
Оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
Той факт, що заявник був об'єктом переслідувань або йому було завдано серйозної шкоди, наявність прямих загроз такого переслідування або такої шкоди є важливим показником цілком обґрунтованих побоювань заявника стати жертвою переслідування або реального ризику отримати серйозну шкоду.
У висновку обов'язково робиться посилання на використану інформацію про країну походження заявника, включаючи сторінки, назви інформаційних звітів, роки та найменування установ чи організацій, що його підготували, посилання на електронну адресу, якщо звіти було опубліковано в Інтернеті, та її співвідношення із змістом заяви та відомостями, отриманими під час співбесіди із заявником.
У висновку викладається обґрунтована пропозиція територіального органу ДМС щодо прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Висновок уповноваженої посадової особи територіального органу ДМС, на яку покладено розгляд справи, погоджується керівником структурного підрозділу територіального органу, до повноважень якого належить реалізація законодавства у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, та затверджується заступником керівника територіального органу ДМС, який відповідно до розподілу обов'язків спрямовує і координує діяльність структурного підрозділу з питань біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Так, у постанові від 10 вересня 2021 року у справі № 120/192/20-а Верховний Суд вказав, що Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» визначає наступні етапи щодо заяви про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту:
подання заяви про визнання біженцем або особи, що потребує додаткового або тимчасового захисту, та її прийняття уповноваженим органом (ч. 6 ст. 5 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»);
оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Даний етап включає попередній (формальний) розгляд заяви, без розгляду заяви по суті (ст. 7-8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»);
безпосередньо розгляд заяви по суті та прийняття рішення про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, чи про відмову у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (ст. 9-10 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту»).
Статтею 8 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередня реєстрація заяви-анкети та формування справи, за результатом чого (триває 15 робочих днів з моменту реєстрації заяви-анкети) приймається рішення про оформлення або відмову в оформленні документів для вирішення питання.
На даному етапі, згідно ч. 6 ст. 8 зазначеного Закону - фактично здійснюється відхилення очевидно необґрунтованих заяв, тобто тих, де відсутні обставини, що вказані в пункті 1 чи 13 статті 1 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту», а також, якщо особа видає себе за іншу, або якщо раніше особа вже зверталась з такою заявою.
Згідно з ст. 9 Закону України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» передбачається безпосередній розгляд документів - визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу - згідно поданої заяви. Саме в рамках проведення вказаного розгляду вже приймається рішення по суті поданої заяви - надання або відмова в наданні статусу.
Також, Верховний Суд у згаданій постанові зауважив, що зі змісту підп. «е» п. 5.1. Правил № 649 випливає, що саме на етапі безпосереднього розгляду заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту проводиться комплексне та системне вивчення документів, наявних в особовій справі заявника, перевірка фактів, повідомлених заявником або його законним представником, відомостей та обставин, про які зазначено у заяві про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, і які не підтверджуються документами або іншими фактичними даними, можуть бути враховані під час підготовки висновку за умови, що твердження заявника стосовно обставин, зазначених у заяві, є послідовними і правдоподібними, надана ним інформація не суперечить загальновідомим відомостям, що мають відношення до справи заявника та встановлена загальна правдоподібність заяви тощо.
Додаткового, Суд звернув увагу, що згідно абзацу 4 підпункту «е» пункту 5.1. Правил № 649 оцінка заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюється на індивідуальній основі і включає в себе вивчення наявних відомостей про: всі відповідні факти, що стосуються країни походження на момент прийняття рішення щодо заяви, в тому числі закони і інші нормативно-правові акти країни походження заявника і порядок їх застосування; відповідні твердження і документи, представлені заявником, у тому числі інформацію про те, що заявник був або може стати об'єктом переслідування чи об'єктом завдання серйозної шкоди; особисті дані і обставини заявника, включаючи інформацію про те, що заявник був чи може стати об'єктом переслідування чи йому може бути завдано серйозної шкоди.
З матеріалів справи слідує, що 12.03.2020 року ОСОБА_1 звернувся із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до анкети особи, яка звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту позивач народився у Федеративній Республіці Нігерія в м Джимета, є громадянином Федеративної Республіки Нігерія, національність - нігерієць, віросповідання - християнин, неодружений. Вибув з Федеративної Республіки Нігерія у 2011 році літаком транзитом через Турецьку Республіку. Прибув в Україну 24.10.2011 року в аеропорт Бориспіль.
Також у анкеті позивач зазначила причиною виїзду з країни громадянської належності терор ісламського руху, який переслідуючи осіб, які сповідують християнство вбивають християн.
Як вбачається з протоколу співбесіди від 08.05.2020 року позивач вказував, що його батьків, брата та сестру, з якими проживав у місті Джимета в Нігерії, вбили терористи Боко Харам, що коли це точно сталося у 2011 році не пам'ятає та що в цей час подався в ліс поряд з церквою, звідки і почув, як їх було вбито в церкві. Зазначив, що його батько був пастором в церкві.
Позивач під час співбесіди також вказав, що після вбивства разом з товаришами створили цивільну групу, щоб розповісти про вбивство його родини, розчищати шлях християнам та протистояти Боко Харам. Пробув у групі один день, після чого виїхав у місто Легос, оскільки Боко Харам розвішували плакати з його обличчям та пропозицією 5000,00 доларів за вбивство позивача. На запитання про час переування позивача у Легосі позивач вказав, що у Легосі перебував лише 2-3 дні та на вулиці на нього напали два хлопці, бо хотіли отримати винагороду 5000 доларів, поранили ножем руку, після чого позивач потрапив у госпіталь.
Також позивач під час співбесіди 08.05.2020 року зазначив, що перебував у госпіталі протягом двох тижнів та займався візою в Україну, отримав студентську візу та прибув в Україну в Києві, після чого виїхав у м. Харків та два роки навчався у Харківському національному аерокосмічному університеті, звідки його відрахували, оскільки позивач не мав коштів на продовження навчання. До 2019 року проживав у Харкові, та виїхав у м. Київ. Зазначив, що народився у місті Сапеле, а проживав у місті Джимета.
Як вбачається з протоколу співбесіди від 17.06.2020 року, позивач під час співбесіди зазначив, що його батька Ентоні вбили та відрізали голову, мати Ліліан зґвалтували та вбили, та вбили брата та сестру Боко Харам, він в цей час був біля церкви за кущем та бачив як це робили. Після цього позивач побіг додому та схопив речі, однак у двері постукали якісь люди та друзі та сказали, що створили групу цивільного захисту, до якої він приєднався та був її членом два дні. Після того прийшли військові та вбили декілька членів Боко Харам.
Також під час співбесіди позивач вказав, що у місті Лагос на нього напало троє хлопців. У Лагосі прожив 2-3 тижні.
На питання “Чи є у Вас документи про смерть Ваши рідних» позивач вказав що ні, а на питання, чи він ховав їх вказав, що його рідних спалили живцем, він це бачив на власні очі.
Так, щодо наведеної позивачем підстави для надання йому статусу біженця чи особи, яка потребує додаткового захисту як небезпеки його життю з боку терористичної групи Боко Харам, суд зазначає.
Частина 1 статті 5 Директиви 2011/95/EU від 13.12.2011 «Про стандарти для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту, єдиного статусу для біженців, або для осіб, які підпадають під додатковий захист, а також змісту цього захисту» зі змінами (далі - Директива): обґрунтовані побоювання зазнати переслідування або ризику постраждати від серйозної шкоди можуть ґрунтуватися на подіях, які сталися після виїзду заявника з країни походження.
Управлінням Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців видано Керівництво по процедурам та критеріям визначення статусу біженців (відповідно до Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року) (Женева, 1992), згідно якого процес визначення статусу біженця проходить в два етапи: 1) визначення фактів, які відносяться до справи та 2) встановлення чи відповідають такі факти положенням Конвенції про статус біженця 1951 року та Протоколу щодо статусу біженців 1967 року.
У відповідності до пунктів 45, 66 Керівництва з процедур та критеріїв визначення статусу біженця Управління Верховного комісара Організації Об'єднаних Націй у справах біженців, особа повинна вказати переконливу причину, чому вона особисто побоюється стати жертвою переслідування. Для того, щоб вважатися біженцем, особа повинна надати свідчення повністю обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за конвенційними ознаками.
Згідно з Позицією УВКБ ООН «Про обов'язки та стандарти доказів у біженців» 1998 року факти в підтвердження заяв біженців визначаються шляхом надання підтвердження або доказів викладеного. Докази можуть бути як усні, так і документальні. Загальними правовими принципами доказового права обов'язок доказу покладається на особу, яка висловлює це твердження. Таким чином, у заяві про надання статусу біженця заявник повинен довести достовірність своїх тверджень і точність фактів, на яких ґрунтується його заява.
Згідно з п.5 ст.4 Директиви Ради Європейського Союзу «Щодо мінімальних стандартів для кваліфікації громадян третіх країн та осіб без громадянства як біженців або як осіб, що потребують міжнародного захисту за іншими причинами, а також суті захисту, що надається» від 27 квітня 2004 року № 8043/04 заяви є обґрунтованими, якщо виконуються такі умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати свою заяву; усі важливі факти, що були в його розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення відносно будь-якої відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними і не протирічать конкретній та загальній інформації за його справою; заявник подав свою заяву про міжнародний захист як можливо раніше, якщо заявник не зможе довести відсутність поважної причини для подання такої заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Суд зазначає, що з матеріалів особової справи не спостерігається фактів реального переслідування позивача в країні громадянської належності за наступними конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме за ознаками раси, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця, якими є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності: б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Під час вирішення питання щодо надання статусу біженця повинні враховуватися всі чотири підстави. Немає значення, чи склалися обґрунтовані побоювання стати жертвою переслідування за однією з наведених ознак чи за декількома.
Обґрунтоване побоювання стати жертвою переслідувань є визначальним у переліку критеріїв щодо визначення біженця. Цей критерій складається із суб'єктивної та об'єктивної сторін. Суб'єктивна сторона полягає у наявності в особи зазначеного побоювання. Побоювання є оціночним судженням, яке свідчить про психологічну оцінку особою ситуації, що склалася навколо неї. Об'єктивна сторона пов'язана з наявністю обґрунтованого побоювання переслідування і означає наявність фактичних доказів того, що ці побоювання є реальними.
Під час звернення із відповідним клопотанням до міграційного органу позивач не навів обставин та не надав жодних документальних доказів вищезазначеного.
В свою чергу, судом встановлені елементи, які вказують на необґрунтованість клопотання позивача в контексті набуття міжнародного захисту в Україні, зокрема, відповідно до зазначеної позивачем інформації в анкеті та протоколах співбесіди:
- позивач не зазнавав жодних переслідувань за конвенційними ознаками визначення статусу біженця, а саме, за ознаками раси, національності, громадянства, віросповідання, належності до певної соціальної групи або політичних переконань на час проживання на території країни попереднього постійного проживання;
- позивач ніколи не був членом жодних політичних, релігійних, громадських або військових організацій на території країни попереднього постійного проживання;
- позивач не здійснював політичну діяльність на території країни походження;
- позивач не займався активістською, громадською діяльністю, або протиправною діяльністю на території країни попереднього постійного проживання;
- позивач ніколи не був учасником міжрелігійних та/або міжетнічних конфліктів на території країни попереднього постійного проживання;
- позивач мав можливість вільного дотримання канонів обраного віросповідання;
- позивач не зазнавав особливого дискримінаційного ставлення до себе під час проживання на території Нігерії;
- ані у позивача, ані у його близьких родичів ніколи не виникало проблем з офіційною владою Нігерії;
- позивач не був причетним до інцидентів із застосуванням фізичного насилля, які б були пов'язані з його расовою, національною, релігійною належністю або політичними поглядами.
Тобто, зазначене ще раз підтверджує відсутність обґрунтованості побоювань загрози життю, оскільки не доведено існування умов для визнання позивача біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Суд зазначає, що позивачем доказів на підтвердження того, що його батько був священиком у церкві до міграційного органу та до суду не надано.
Позивач у своїй заяві узагальнено посилається на можливу небезпеку від мусульман-екстремістів та Боко Харам без надання будь-якого документального підтвердження своїм словам.
Твердження позивача про вбивство членів його сім'ї є суперечливими: у анкеті позивач про такі факти не зазначає взагалі, тоді як у протоколі співбесіди від 08.05.2020 року та від 17.06.2020 року вказує про вбивство свого батька (відрізавши його голову), матері (попередньо зґвалтував) та брата з сестрою угруповання Боко Харам, тоді як одночасно у протоколі співбесіди від 17.06.2020 року він зазначає про їх вбивство шляхом спалювання заживо.
Крім того суперечливими є пояснення позивача щодо того, як він був свідком смерті своєї сім'ї: у протоколі співбесіди від 08.05.2020 року він зазначає, що втік у ліс за храмом, звідки чув вбивство, тоді як у заяві від 12.03.2020 року та у протоколі співбесіди від 17.06.2020 року він вказує, що бачив його особисто ховаючись за кущем поруч з храмом.
Сумніви викликає також нездатність позивача пригадати точну дату (або хоча би місяць), у якому було “вбито» його батьків з братом та сестрою.
Також позивач дає суперечливі пояснення щодо часу перебування у “цивільній групі» (п'ять днів згідно заяви від 12.03.2020 року, один день - у протоколі від 08.05.2020 року та 2 дні - у протоколі від 17.06.2020 року), часу перебування у місті Лагос (2-3 дні та два тижні - у протоколі від 08.05.2020 року та 2-3 тижні - у протоколі від 17.06.2020 року) та щодо кількості осіб, які напали на нього у місті Лагос (двоє хлопців - у протоколі від 08.05.2020 року та троє хлопців - у протоколі від 17.06.2020 року).
Також суд вбачає розбіжність у інформації, наданої позивачем, щодо місця його народження: Джимета згідно анкети та Сапеле згідно протоколу співбесіди від 08.05.2020 року.
Крім того позивач у заяві від 12.03.2020 року вказує ім'я свого батька “Бен», а у протоколі співбесіди від 17.06.2020 року - “Ентоні»
Також у заяві від 12.03.2020 року позивач зазначає, що перебуваючи у складі цивільної групи протягом п'яти днів вони відбили два напади на місто, поте пізніше на них напали близько 50 озброєних бойовиків, які вбили більшість його знайомих. Проте у протоколі співбесіди від 17.06.2020 року позивач каже, що на наступний день після вбивства його сім'ї прийшли військові та вбили декілька членів Боко Харам.
На підставі вищевикладеного, суд погоджується з доводами відповідачів, що наявні матеріали особової справи позивача не свідчать про наявність будь-якого елементу переслідувань, утисків або дискримінації по відношенню до нього за конвенційними ознаками визначення статусу біженця на період його проживання на території країни громадянського належності, заявник має та продовжує мати можливість належного та безперешкодного проживання на Батьківщині. Зокрема, за результатами аналізу та співставлення тверджень заявника елементів фактичних утисків або переслідувань за релігійною ознакою не виявлено, належність позивача до груп ризику не відзначається.
Отже, суд робить висновок, що відмова позивачу є обґрунтованою та такою, що відповідає вимогам чинного міграційного законодавства позаяк наявні в матеріалах справи докази не дозволяють сформувати будь-який інший висновок, у тому числі що позивача можуть переслідувати в країні громадянської належності за його віросповідання.
Додатково суд враховує, що значна тривалість проміжків часу між: виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Аналогічна правова позиція міститься в постанові Верховного Суду від 06 серпня 2020 року по справі № 420/3327/19.
Як встановлено судом позивач покинув Нігерію у жовтні 2011 року і з 2013 року (за словами позивача після виключення з навчального закладу) по 12.03.2020 року проживав в Україні нелегально. Тобто, з огляду на вказані часові проміжки, у разі наявності підстав для отримання додаткового захисту позивач мав би звернутися із відповідною заявою в розумні строки після прибуття в Україну, натомість таке звернення відбулося лише через дев'ять років після прибуття позивача в Україну. Вказана обставина, на думку суду, додатково свідчить про відсутність об'єктивних підстав вважати, що позивач буде переслідуватися за ознакою віросповідання в Нігерії, оскільки як за повідомлених самим же позивачем обставин, так і з огляду на час подання заяви про визнання його біженцем, жодних ознак таких переслідувань судом не встановлено.
Суд зауважує, що при прямій і дійсній загрозі життю особи, яка претендує на статус біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, звернення без зволікань до міграційного органу є виправданим такою небезпекою. Тривалість проміжків часу між перетином кордону України та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
На підставі вищевикладеного, суд не вбачає підстав для задоволення позовних вимог, оскільки такі є необґрунтованими та не підтверджені наявними в матеріалах справи доказами.
Частиною 1 ст.72 КАС України встановлено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до ст.90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які наявні у справі щодо їх належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає що позов не підлягає задоволенню.
Судові витрати розподілити відповідно до вимог ст. 139 КАС України.
Керуючись ст. ст. 2, 3, 5, 6, 8, 9, 14, 21, 22, 139, 241, 242-246, 250, 255, 295, КАС України, суд
У задоволені адміністративного позову ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області, Державної міграційної служби України, про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст.255 КАС України.
Відповідно до ст.295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду, або розгляд справи проводився в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ).
Відповідачі:
- Центральне міжрегіональне управління Державної міграційної служби України в м. Києві та Київській області (02152, м. Київ, вул. Березняківська, 4-а, код ЄДРПОУ: 42552598).
- Державна міграційна служба України (адреса: 01001, м. Київ, вул. Володимирська, 9, код ЄДРПОУ 37508470).
Суддя П.П. Марин
.