15 травня 2025 року м. Київ № 320/10071/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Головенка О.Д., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження) адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії,
До Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 по розгляду заяви ОСОБА_1 від 15.01.2024 про надання відстрочки від призову;
зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_2 в порядку, визначеному чинним законодавством розглянути заяву ОСОБА_1 від 15.01.2024 та надати відстрочку від призову на підстві абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
В обґрунтування позовних вимог зазначено про те, що бездіяльність по не прийняттю рішення щодо надання позивачу відстрочки від призову відповідач порушує права позивача.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2024 відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (в порядку письмового провадження).
Відповідач своїм правом надання відзиву на позовну заяву не скористався.
Відповідно до ч. 1 ст. 162 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Згідно з ч. 2 ст. 175 КАС України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
На підставі наведеного, справа розглядається за наявними у ній матеріалами.
Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд виходить з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач є громадянином України та військовозобов'язаним.
Позивач зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_3 народилася малолітня ОСОБА_2 , батьком якої є позивач ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 05.09.2016, актовий запис № 128.
Позивач вказує на те, що самостійно займається вихованням та утриманням дитини, що підтверджується рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 01.09.2023 у справі № 495/8390/23, та відповідним договором між батьками щодо здійснення батьківських прав та визначення місця проживання дитини від 13.02.2024.
Позивач 15.01.2024 звернувся до відповідача з заявою про відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак, відповідач вказану заяву належним чином не розглянув та не задовільнив, тому своєю бездіяльністю по не прийняттю рішення щодо надання позивачу відстрочки від призову, відповідач порушує права позивача, що і зумовило на звернення до суду з даним позовом.
При вирішенні спору, суд виходить з наступного.
Стаття 65 Конституції України обумовлює, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» в Україні був уведений воєнний стан з 5 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України. Цей указ затверджений Верховною Радою України Законом України від 24.02.2022 №2102-IX. Надалі, воєнний стан був неодноразово продовжений указами Президента України, які Верховна Рада України затверджувала відповідними законами, і триває дотепер.
Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/2022 «Про загальну мобілізацію» була оголошена загальна мобілізація. Строк проведення загальної мобілізації неодноразово продовжувався згідно з указами Президента України, які щоразу затверджувала Верховна Рада України відповідними законами.
На момент виникнення спірних правовідносин Закон України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 № 3543-XII (далі також - Закон № 3543) діяв у редакції від 23.04.2021.
Абзац 4 ст. 1 Закону № 3543 визначає, що мобілізація - це комплекс заходів, здійснюваних з метою планомірного переведення національної економіки, діяльності органів державної влади, інших державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій на функціонування в умовах особливого періоду, а Збройних Сил України, інших військових формувань, Оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - на організацію і штати воєнного часу. Мобілізація може бути загальною або частковою та проводиться відкрито чи приховано.
Порядок проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період визначається Кабінетом Міністрів України.
Предметом регулювання ст. 23 Закону № 3543 є відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, якою встановлено вичерпний перелік осіб, яким надається відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації та перелік осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, зокрема, жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
Відповідно до пунктів 1, 7 Положення про територіальні центри комплектування та соціальної підтримки, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.02.2022 № 154, територіальні центри комплектування та соціальної підтримки є органами військового управління, що забезпечують виконання законодавства з питань військового обов'язку і військової служби, мобілізаційної підготовки та мобілізації.
Територіальні центри комплектування та соціальної підтримки утворюються в Автономній Республіці Крим, областях, мм. Києві та Севастополі, інших містах, районах, районах у містах.
Залежно від обсягів облікової, призовної та мобілізаційної роботи утворюються районні (об'єднані районні), міські (районні у містах, об'єднані міські) територіальні центри комплектування та соціальної підтримки (далі - районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки).
З метою забезпечення виконання завдань та визначених функцій районних територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки у їх складі утворюються структурні підрозділи (відділи, відділення, групи, служби), які провадять діяльність відповідно до положення про структурний підрозділ районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, що затверджується керівником районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки.
Пунктом 11 цього Положення передбачено, що районні територіальні центри комплектування та соціальної підтримки оформляють для військовозобов'язаних, резервістів відстрочки від призову під час мобілізації, які надаються в установленому порядку, та проводять перевірку підстав їх надання, ведуть спеціальний облік військовозобов'язаних.
Тож, за наявності підстав для одержання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період військовозобов'язані особисто подають на ім'я голови комісії районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу заяву за формою, до якої додаються документи, що підтверджують право на відстрочку, або копії таких документів, засвідчені в установленому порядку, зазначені у переліку згідно з додатком, а відповідна комісія ТЦК вивчає отримані заяву та підтвердні документи, оцінює законність підстав для надання відстрочки, за потреби готує запити до відповідних органів державної влади для отримання інформації, що підтверджує право заявника на відстрочку, або використовує інформацію з публічних електронних реєстрів. На підставі розгляду отриманих документів, комісія ухвалює рішення про надання або відмову у наданні відстрочки. Рішення комісії оформляється протоколом. Про прийняте комісією рішення повідомляється засобами телефонного, електронного зв'язку або поштою заявнику.
Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Положеннями ст. 141 Сімейного кодексу України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Суд наголошує, що позивач, як батько відповідно до Сімейного кодексу України виконує обов'язок по утриманню своєї дитини.
Суд наголошує на тому, що розірвання шлюбу батьків, їх проживання окремо, встановлення місця проживання дитини, не впливає на обсяг прав та обов'язків обох батьків щодо виховання дітей, не звільняє того з батьків, хто проживає окремо, від батьківського обов'язку і не позбавляє права брати участь у вихованні дітей, ці обставини не можуть розглядатися, як доказ самостійного виховання батьком дітей.
Для набуття права на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, є наявність дитини (дітей) віком до 18 років. При цьому, таке право набувається за певних умов, а саме: якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі ч. 1 ст. 135 Сімейного кодексу України.
Слід звернути увагу на те, що позивач стверджує про те, що 15.01.2024 звернувся до відповідача з заявою про відстрочку від призову під час мобілізації на підставі абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», однак, відповідач вказану заяву належним чином не розглянув та не задовільнив.
З огляду на вимоги ст. ст. 2, 5 КАС України об'єктом судового захисту в адміністративному судочинстві є не будь-який законний інтерес, а порушений суб'єктом владних повноважень.
Для визначення інтересу, як об'єкта судового захисту в порядку адміністративного судочинства, окрім загальних ознак інтересу, він повинен містити спеціальні, визначені КАС України. Якщо перша група ознак необхідна для віднесення тієї чи іншої категорії до інтересу, то друга - дозволяє кваліфікувати такий інтерес як об'єкт судового захисту в адміністративному судочинстві.
Судовому захисту в адміністративному судочинстві підлягає законний інтерес, який: має правовий характер, тобто перебуває у сфері правового регулювання, але виходить за межі суб'єктивного права; пов'язаний з конкретним матеріальним або нематеріальним благом; є визначеним. Благо, на яке спрямоване прагнення, не може бути абстрактним або загальним. У позовній заяві або скарзі особа повинна зазначити, який саме її інтерес порушено та в чому він полягає; є персоналізованим (суб'єктивним). Тобто, належить конкретній особі - позивачу або скаржнику; порушений суб'єктом владних повноважень.
Отже, за вищезазначеними правовими нормами, обов'язковою умовою звернення до суду передбачено наявність порушеного права, що, на думку суду, є самостійною підставою для відмови у позові, у разі відсутності такої умови. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражені права чи інтереси особи, яка стверджує про їх порушення.
Судовому захисту в адміністративних судах України підлягає лише порушене право, а отже, предмет оскарження за правилами адміністративного судочинства повинен мати юридичне значення, тобто впливати на коло прав, свобод, законних інтересів чи обов'язків, а також встановлені законом умови їх реалізації.
За даних обставин, суд звертає увагу на те, що до позовної заяви було додано заяву про надання відстрочки від призову по мобілізації згідно ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», яка адресована ІНФОРМАЦІЯ_1 , однак, жодних доказів направлення/вручення/отримання вказаної заяви суб'єктом владних повноважень не надано (нарочно/поштою/через представника), з огляду на що, встановити наявність бездіяльності по не розгляду/не прийняттю рішення за заявою позивача, за відсутності доказів направлення відповідної заяви, її розгляду відповідачем, у суду відсутня відповідна можливість та повноваження. Позивачем не доведено наявність порушення прав з боку відповідача, при цьому, надання суду копії відповідної заяви без доказів її направлення, не можу свідчити про наявність порушень з боку суб'єкта владних повноважень, при цьому, судом оцінюються спірні правовідносини на підставі доказів наявності спору між сторонами.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.
За ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії).
Згідно ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною 2 ст. 77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Розглянувши подані учасниками справи документи і матеріали, за наслідком розгляду даного спору, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги є необґрунтованими, недоведеними, та такими, що не знайшли свого підтвердження під час розгляду спору в суді, з огляду на що, задоволенню не підлягають.
Судові витрати розподілу не підлягають.
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльність та зобов'язання вчинити певні дії відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Головенко О.Д.