14 травня 2025 року справа №320/735/24
Київський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Щавінського В.Р., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві, Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (далі - відповідач -1), Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (далі - відповідач -2), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії відповідача-2 щодо відмови у призначенні позивачу пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV;
- зобов'язати відповідача-1 здійснити позивачу з 20.11.2023 призначення та виплату пенсії за віком на пільгових умовах на підставі пункту 1 частини другої статті 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 11.01.2024 відкрито спрощене провадження по справі без проведення судового засідання (суддя Харченко С.В.).
Відповідно до ч. 1 ст. 35 КАС України справа, розгляд якої розпочато одним суддею, повинна бути розглянута цим самим суддею, за винятком випадків, які унеможливлюють участь судді у розгляді справи.
Згідно з ч. 9 ст. 31 КАС України невирішені судові справи за вмотивованим розпорядженням керівника апарату суду, що додається до матеріалів справи, передаються для повторного автоматизованого розподілу справ виключно у разі, коли суддя не може продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені цим Кодексом.
Рішенням Вищої ради правосуддя від 13.02.2024 суддю Київського окружного адміністративного суду ОСОБА_2 було звільнено у зв'язку з поданням заяви про відставку, проведено повторний автоматизований розподіл справи №320/735/24, за результатами якого, головуючим суддею визначено Щавінського В.Р.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 09.04.2024 відкрито провадження в адміністративній справі №320/735/24 та вирішено розглядати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач, за її доводами, має стаж роботи, що дає їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування». 20.11.2023 позивач звернулась до органів пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії. Рішенням від 24.11.2023 №262840019079 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач-2) позивачу було відмовлено у призначенні пенсії через те, що у неї відсутній необхідний пільговий стаж. Позивач не погоджується з таким рішенням органів пенсійного фонду, тому й звернулась з цим позовом до суду.
10.05.2024 до суду від Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач-2) надійшов відзив на позовну заяву, згідно з яким відповідач-2 не погоджується із заявленими позовними вимогами. В обґрунтування відзиву відповідач-2 зазначає, що враховуючи документи, які були надані позивачем при зверненні із заявою про призначення пенсії, відповідач-2 не мав правових підстав для призначення позивачу пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
17.04.2024 Головним управлінням Пенсійного фонду України в м. Києві (відповідач-1) подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач-1 зазначає про відсутність підстав для задоволення позову. Також, за доводами відповідача-1, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Тернопільській області було прийнято правомірне рішення про відмову позивачу у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», у зв'язку з відсутністю необхідного пільгового стажу на дату звернення за призначенням пенсії.
Розглянувши подані документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, судом встановлено наступне.
20.11.2023 ОСОБА_1 (позивач) звернулась до органів пенсійного фонду з заявою про призначення пенсії.
Рішенням від 24.11.2023 №262840019079 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області (відповідач-2) позивачу було відмовлено у призначенні пенсії.
У рішенні також зазначено таке.
Відповідно до п.1, ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах.
Вік заявниці 56 років 10 місяців.
Страховий стаж особи становить 25 років 07 місяців 09 днів.
Пільговий стаж особи 04 роки 08 місяців 00 днів.
Результати розгляду документів, доданих до заяви:
за доданими документами до страхового стажу не зараховано:
періоди роботи згідно трудової книжки серії НОМЕР_1 , оскільки на першій сторінці трудової книжки не зазначено число та місяць народження заявниці.
До пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 21.08.1992 по 14.07.1997 згідно пільгової довідки № 134 від 9.09.2023, оскільки до наказів про проведення атестації робочого місця № 284 від 24.03.1992 та № 223 від 25.12.1996 не надано переліки посад, якими підтверджено право на пенсію на пільгових умовах за результатами атестації робочих місць.
Не працює .
Враховуючи зазначене, вирішено: відмовити ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку із відсутністю необхідного пільгового стажу на дату звернення за призначенням пенсії, передбаченого п.1 ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Позивач не погоджується із зазначеними вище рішеннями органів пенсійного фонду, вважає їх протиправними, тому й звернулась з цим позовом до суду.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, що склались між сторонами, суд зазначає про таке.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Відповідно до пункту 6 статті 92 Конституції України, виключно законами України визначаються, зокрема, основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел, передбачених цим Законом, визначає Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» №1058-ІV від 09.07.2003 (далі - Закон №1058-ІV), який розроблений відповідно до Конституції України та Основ законодавства України про загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Цей Закон також регулює порядок формування Накопичувального пенсійного фонду та фінансування за рахунок його коштів видатків на оплату договорів страхування довічних пенсій або одноразових виплат застрахованим особам, членам їхніх сімей та іншим особам, передбаченим цим Законом.
Статтею 8 Закону №1058-IV закріплено право громадян України на отримання пенсійних виплат та соціальних послуг.
Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №1058-IV, в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідно до п.1, ч.2 ст. 114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах мають працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах
Отже, жінки, які досягли 50 років і мають 20 років стажу мають право на пенсію за віком на пільгових умовах.
Згідно з паспортом ОСОБА_1 , Серія НОМЕР_2 , копія якого надана до матеріалів справи, вона народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 . Отже, станом на час звернення позивача до пенсійного фонду за призначенням пенсії (20.11.2023), вона досягла віку 56 років, який є достатнім для призначення пенсії за віком на пільгових умовах згідно з п.1 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.
Суд зазначає, що згідно з частиною першою статті 24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Відповідно до ч.2 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом, а також даних, включених на підставі цих документів до реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом (ч.4 ст.24 Закону №1058-ІV).
Згідно з ч.1 ст.56 Закону України «Про пенсійне забезпечення», до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Відповідно до ст.62 Закону України «Про пенсійне забезпечення», основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
12.08.1993 Кабінет Міністрів України своєю постановою №637 затвердив Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (далі - Порядок №637).
Так, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами. У разі коли документи про трудовий стаж не збереглися, підтвердження трудового стажу здійснюється органами Пенсійного фонду на підставі показань свідків (розділ «Загальні положення» Порядку №637).
Пунктом 3 Порядку №637 передбачено, що за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Відповідно до п.20 Порядку №637, у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні відомості, що визначають право на пенсії на пільгових умовах або за вислугу років, установлені для окремих категорій працівників, для підтвердження спеціального трудового стажу приймаються уточнюючі довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників. У довідці повинно бути вказано періоди роботи, що зараховуються до спеціального стажу; професія або посада; характер виконуваної роботи; розділ, підрозділ, пункт, найменування списків або їх номери, до яких включається цей період роботи; первинні документи за час виконання роботи, на підставі яких видана зазначена довідка, в тому числі виписки або довідки, складені на основі даних, наявних в інформаційних (автоматизованих) та/або інформаційно-комунікаційних системах підприємств, установ, організацій.
Отже, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Згідно з оскаржуваним рішенням від 24.11.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області, періоди роботи згідно з трудовою книжкою не зараховані до стажу позивача, оскільки на першій сторінці трудової книжки не зазначено число та місяць народження заявниці.
Отже, до стажу роботи позивача не зараховані всі записи роботи про який містить її трудова книжка.
Суд зазначає, що відповідно до Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (була чинною в період роботи позивача з 09.12.1982 по 14.08.1990):
- трудова книжка є основним документом про трудову діяльність робітників і службовців (п.1.1.);
- відомості про робітника записуються на першому аркуші (титульній сторінці) трудової книжки. Прізвище, ім'я та по батькові (повністю, без скорочень або заміни ім'я та по батькові ініціалами) і дата народження вказуються на підставі паспорта або свідоцтва про народження (п.2.10);
- після зазначення дати заповнення трудової книжки робітник своїм підписом завіряє правильність внесених відомостей. Першу сторінку (титульний аркуш) трудової книжки підписує особа, відповідальна за видачу трудових книжок, і після цього ставиться печатка підприємства (або печатка відділу кадрів), на якому вперше була заповнена трудова книжка (п.2.11);
- зміна записів у трудових книжках про прізвище, ім'я, по батькові і дату народження виконується власником або уповноваженим ним органом за останнім місцем роботи на підставі документів (паспорта, свідоцтва про народження, про шлюб, про розірвання шлюбу, про зміну прізвища, ім'я та по батькові тощо) і з посиланням на номер і дату цих документів. Зазначені зміни вносяться на першій сторінці (титульному аркуші) трудової книжки. Однією рискою закреслюється, наприклад, колишнє прізвище або ім'я, по батькові, дата народження і записуються нові дані з посиланням на відповідні документи на внутрішньому боці обкладинки і завіряються підписом керівника підприємства або печаткою відділу кадрів (п.2.12).
Суд зазначає, що дійсно на першому аркуші зазначеної вище трудової книжки позивача не зазначено число та місяць народження заявниці, які внесені без дотримання п.2.12 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162.
Водночас, як передбачено пунктом 4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 «Про трудові книжки працівників», відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
Працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення його трудової книжки та бухгалтерських документів на підприємстві, тому неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії за віком на загальних підставах.
Наведене вище узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеною у постанові №687/975/17 від 21.02.2018.
Також, Верховний Суд у постанові від 19.12.2019 у справі №307/541/17 (адміністративне провадження №К/9901/18274/18) зазначив, що підставою для призначення пенсії за віком є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки. Управління ПФУ не врахувало, що не усі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що періоди роботи згідно трудової книжки підлягають зарахуванню до її страхового стажу.
Крім цього, в оскаржуваному рішенні від 24.11.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області зазначено, що до пільгового стажу не зараховано періоди роботи з 21.08.1992 по 14.07.1997 згідно пільгової довідки № 134 від 9.09.2023, оскільки до наказів про проведення атестації робочого місця № 284 від 24.03.1992 та № 223 від 25.12.1996 не надано переліки посад, якими підтверджено право на пенсію на пільгових умовах за результатами атестації робочих місць.
Суд зазначає, що в період з 21.08.1992 по 14.07.1997 позивачка працювала травильником прецизійного травлення у ТОВ «Квазар», що підтверджується довідкою, копія якої надана до матеріалів справи.
Також у пільговій довідці вказано, що періоди зараховуються до стажу роботи, який дає право на пільгове пенсійне забезпечення згідно статті 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Поряд з цим, оскаржуване рішення від 24.11.2023 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області взагалі не містить інформації щодо надання оцінки цій пільговій довідці.
Як вище зазначено судом, норми пункту «а» ч.1 ст.13 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно з якими, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, працівники, зайняті повний робочий день на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, - за списком № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 25 років у чоловіків, з них не менше 10 років на зазначених роботах, і не менше 20 років у жінок, з них не менше 7 років 6 місяців на зазначених роботах, є аналогічними нормам п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Отже, норми обох наведених вище законів однаково визначають право на пенсію на пільгових умовах жінок, після досягнення 50 років і при стажі зазначеної роботи не менше 20 років за умови виконання встановлених норм обслуговування.
Таким чином, період роботи позивача з 21.08.1992 по 14.07.1997 підлягає зарахуванню до стажу позивача, який дає їй право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Встановлення невідповідності діяльності суб'єкта владних повноважень хоча б одному із зазначених критеріїв для оцінювання його рішень, дій та бездіяльності може бути підставою для задоволення адміністративного позову.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що оскаржуване рішення від 24.11.2023 №262840019079 Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області прийнято без урахування усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення і не на підставі та не у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, відповідно це рішення є протиправним і таким, що підлягає скасуванню.
В адміністративному судочинстві принцип верховенства права зобов'язує суд надавати законам та іншим нормативно-правовим актам тлумачення у спосіб, який забезпечує пріоритет прав людини при вирішенні справи. Тлумачення законів та нормативно-правових актів не може спричиняти несправедливих обмежень прав людини.
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Водночас, суд зазначає, що призначення, перерахунок, нарахування та виплата пенсій відноситься до дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду України.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з п.п.3 п. 4 Положення про управління Пенсійного фонду України в районах, містах, районах у містах, а також про об'єднані управління, яке затверджене постановою правління Пенсійного фонду України від 22 грудня 2014 року № 28-2 та зареєстроване в Міністерстві юстиції України 15 січня 2015 року за №40/26485, Управління Фонду відповідно до покладених на нього завдань, зокрема, призначає (здійснює перерахунок) і виплачує пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
З аналізу наведеного вбачається, що на цей час органи Пенсійного фонду України, відповідно до покладених на них завдань, зокрема, призначають (здійснюють перерахунок) і виплачують пенсії, щомісячне довічне грошове утримання суддям у відставці, допомогу на поховання та інші виплати відповідно до законодавства.
Так, питання призначення пенсії є дискреційним повноваженням та виключною компетенцією уповноваженого органу.
Дискреційні повноваження - це сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених проектом нормативно-правового акта.
Отже, дискреційне право органу виконавчої влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування обумовлене певною свободою (тобто вільним, або адміністративним, розсудом) в оцінюванні та діях, у виборі одного з варіантів рішень та правових наслідків.
Наділивши державні органи та осіб, уповноважених на виконання функцій держави дискреційними повноваженнями, законодавець надав відповідному органу держави та особам уповноважених на виконання функцій держави певну свободу розсуду при прийнятті управлінського рішення.
За таких обставин, адміністративний суд не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади.
Частиною 1 статті 5 КАС України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень; визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій; визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно з частиною 2 статті 5 КАС України, захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Поряд з цим, відповідно до п.1.1 розділу І постанови Пенсійного фонду України від 25.11.2002 №22-1 «Про затвердження Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», серед інших заяв, заява про призначення пенсії подається заявником до територіального органу Пенсійного фонду України (далі - орган, що призначає пенсію) через структурний підрозділ, який здійснює прийом та обслуговування осіб (далі - сервісний центр).
Заяви, що подаються особами відповідно до цього Порядку, реєструються в електронному журналі звернень органу, що призначає пенсію (п.4.1. Порядку №22-1).
Після реєстрації заяви та сканування копій документів засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію, який формує атрибути сканованих документів (із зазначенням часу їх створення), електронну пенсійну справу (4.2. Порядку №22-1).
Згідно з п.4.10. Порядку №22-1, після призначення пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
Таким чином, заява про призначення пенсії подається особою до територіального органу Пенсійного фонду України (органу, що призначає пенсію), після сканування якої та сканування копій доданих до неї документів (формування електронної пенсійної справи), за принципом екстериторіальності визначається структурний підрозділ органу, що призначає пенсію.
Отже, заява про призначення пенсії може бути розглянута як територіальним органом Пенсійного фонду, до якого заява була подана, так і іншим територіальним органом Пенсійного фонду.
А вже після призначення пенсії електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації)/фактичного місця проживання особи для здійснення виплати пенсії.
З огляду на викладене, суд дійшов висновку про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2023 про призначення пенсії відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
Згідно з ч.ч.1, 2 ст.77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.90 КАС України).
З огляду на встановлені обставини справи, наведені положення чинного законодавства, позовні вимоги у цій справі підлягають частковому задоволенню.
При зверненні до суду позивачем сплачено судовий збір у розмірі 1073,60 грн.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (ч.3 ст.139 КАС України).
З огляду на викладене, часткове задоволення позовних вимог, суд зазначає, що на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір у розмірі 536,80 грн.
Судовий збір відшкодовується за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області в розмірі 268,40 грн та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - у розмірі 268,40 грн.
Керуючись статтями 9, 14, 73-78, 90, 143, 242-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
1. Адміністративний позов задовольнити частково.
2. Визнати протиправним і скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області від 24.11.2023 №262840019079 про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії на підставі заяви від 20.11.2023.
3. Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 20.11.2023 про призначення пенсії відповідно до п.1 ч.2 ст.114 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», з урахуванням висновків суду, наведених у цьому рішенні.
4. У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
5. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Тернопільській області судовий збір в розмірі 268,40 грн та Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві - у розмірі 268,40 грн.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Щавінський В.Р.