ІВАНО-ФРАНКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
"15" травня 2025 р. справа № 300/1136/25
м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський окружний адміністративний суд в складі головуючого судді Григорука О.Б., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області про визнання протиправним, скасування рішення та зобов'язання до вчинення дій
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області про
визнання протиправним та скасування рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 092850027429 від 16.12.2024 року про відмову в призначенні пенсії по інвалідності;
зобов'язання Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області призначити позивачу пенсію по інвалідності з 10 грудня 2024 року, зарахувавши до стажу роботи всі періоди роботи в РФ (з 12.12.2007 по 27.11.2009, з 17.02.2010 по 03.10.2014, з 08.10.2014 по 26.03.2015, з 26.08.2015 по 03.09.2015, з 17.09.2015 по 20.06.2016, з 08.08.2016 по 31.05.2022) та здійснити нарахування пенсії.
Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач оскаржуваним рішенням протиправно відмовив позивачу у призначенні пенсії по інвалідності у зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу, встановленого статтею 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, оскільки безпідставно не зарахував позивачу до страхового стажу спірні періоди робіт на території РФ.
Ухвалою Івано-Франківського окружного адміністративного суду відкрито провадження в даній адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні). Залучено до участі в справі Головне управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області, як другого відповідача.
Відповідачі скористалися правом на подання відзиву на позовну заяву.
10.03.2025 до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області. Згідно відзиву відповідач щодо задоволення позовної заяви заперечив, вказавши, що процесуальні документи, в тому числі і докази, якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги, повинні бути викладені державною (українською) мовою. Надані позивачем документи не легалізовані належним чином та не можуть бути прийняті до уваги. Позивач свідомо тривалий час, до 31 травня 2022 року продовжував працювати в країні-агресорі. Відповідно поповнюючи бюджет ворожої країни, кошти з якого спрямовувались на підтримку збройних сил, і за даних обставин позивач бажає отримати пенсію вже від України, що є об'єктивно недопустимим. Крім того, зазначено, що позивач не підтвердив страховий стаж за спірний період відомостями індивідуального (персоніфікованого) обліку, не надав доказів сплати страхових внесків за цей період до пенсійного фонду РФ. Представник відповідача просив суд в задоволенні позову відмовити.
12.03.2025 до суду надійшов відзив Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, відповідно до якого представник відповідача вважає позов безпідставним, необґрунтованим та просить в задоволенні вимог позивача відмовити у повному обсязі. Зазначено, що надані позивачем документи не легалізовані належним чином та не можуть бути прийняті до уваги. З 13.04.2014 на підставі рішення Ради нацбезпеки та оборони України розпочалась антитерористична операція (АТО), яка на даний час переросла в широкомасштабну війну. Але позивач до 31.05.2022 продовжував працювати в країні агресора, поповнюючи бюджет ворожої країни, кошти з якого спрямовувались на підтримку збройних сил і за даних обставин позивач бажає отримувати пенсію, яка виплачується Україною. Оскільки призначення та виплата пенсії здійснюється органами Пенсійного фонду України за місцем фактичного проживання пенсіонера, тому Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області було уповноважене лише на розгляд конкретної заяви позивача на прийняття відповідного рішення у відповідності до п. 4.2. Порядку № 22-1, на підставі чого Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області не наділене повноваженнями щодо виконання рішення суду, оскільки позивач проживає на території, що обслуговується Головним управлінням Пенсійного фонду України в Івано-Франківській області.
Розглянувши матеріали адміністративної справи в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами (у письмовому провадженні) у відповідності до вимог статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, дослідивши письмові докази, судом встановлено наступне.
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 10.12.2024 звернувся до територіального органу Пенсійного фонду України з заявою про призначення пенсії по інвалідності згідно Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 № 1058-IV.
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за принципом екстериторіальності, прийнято рішення від 16.12.2024 № 092850027429 про відмову в призначенні позивачу пенсії по інвалідності в зв'язку з відсутністю необхідного страхового стажу (не менше 8 років). Враховано страховий стаж 1 рік 11 місяців 9 днів. За результатом розгляду документів, доданих до заяви до страхового стажу не враховано періоди роботи згідно трудової книжки НОМЕР_1 від 04.12.2007, оскільки з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв'язку з чим стаж роботи зараховується по 31.12.1991 (а.с. 9)
При вирішенні даного спору суд виходить з наступного нормативно-правового регулювання спірних правовідносин.
Згідно із положеннями частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Умови призначення пенсії по інвалідності врегульовані статтею 32 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058-IV, відповідно до якої особи, яким установлено інвалідність, мають право на пенсію по інвалідності, залежно від групи інвалідності, за наявності такого страхового стажу на час настання інвалідності або на день звернення за пенсією: для осіб з інвалідністю II та III груп - від 38 років до досягнення особою 39 років включно - 8 років.
Відповідно до статті 48 Кодекс законів про працю України трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.
Трудова книжка ведеться на всіх працівників, які працюють на підприємстві, в установі, організації або у фізичної особи понад п'ять днів, тобто перебувають у трудових відносинах. На позаштатних працівників трудова книжка ведеться за умови, якщо вони підлягають державному соціальному страхуванню.
Також відповідно до статті 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-ХІІ основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 за № 637 затверджено Порядок підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній (надалі - Порядок № 637).
Пунктом 1 Порядку № 637 передбачено, що основним документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Аналіз наведених норм свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. У разі відсутності в трудовій книжці записів про роботу, такий стаж встановлюється на підставі інших документів, уточнюючих довідок, відомостей та інших документів, які містять відомості про періоди роботи.
Суд встановив, що записи трудової книжки НОМЕР_1 від 04.12.2007 про прийняття та звільнення з роботи у спірні періоди роботи на території РФ: з 12.12.2007 по 27.11.2009, з 17.02.2010 по 03.10.2014, з 08.10.2014 по 26.03.2015, з 26.08.2015 по 03.09.2015, з 17.09.2015 по 20.06.2016, з 08.08.2016 по 31.05.2022 (а.с. 10-21).
Як встановлено, згідно оскаржуваного рішення єдиною підставою для не зарахування спірних періодів роботи позивача на території РФ є мотиви того, що з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв'язку з чим стаж роботи зараховується по 31.12.1991 (а.с. 9).
Згідно статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Відповідно до статті 19 Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства і застосовуються у порядку, передбаченому для норм національного законодавства. Якщо міжнародним договором України, який набрав чинності в установленому порядку, встановлено інші правила, ніж ті, що передбачені у відповідному акті законодавства України, то застосовуються правила міжнародного договору.
Як передбачено частиною другою статті 4 Закону № 1058-IV, якщо міжнародним договором України, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про пенсійне забезпечення, то застосовуються норми міжнародного договору.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та РФ (далі - Угода).
Ця Угода поширюється на всі види пенсійного забезпечення громадян, які встановлені або будуть встановлені законодавством держав - учасниць Угоди (стаття 5 Угоди).
Статтею 6 Угоди встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання. Для встановлення права на пенсію, в тому числі пенсію на пільгових умовах і за вислугу років, громадянам держав - учасниць Угоди враховується трудовий стаж, набутий на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набуття чинності цією Угодою. Обчислення пенсій проводиться з заробітку (доходу) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу.
Згідно зі статтею 11 Угоди необхідні для пенсійного забезпечення документи, видані у належному порядку на території держав - учасниць Співдружності Незалежних Держав і держав, що входили до складу СРСР або до 1 грудня 1991 року, приймаються на території держав - учасниць Співдружності без легалізації.
Відповідно до статті 13 Угоди кожний учасник цієї Угоди може вийти з неї, направивши відповідне письмове повідомлення депозитарію. Дія Угоди стосовно цього учасника припиняється після закінчення шести місяців з дня отримання депозитарієм такого повідомлення.
Пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень цієї Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Постановою від 29.11.2022 № 1328 Кабінет Міністрів України постановив вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, вчиненої 13.03.1992 у м. Москві. Міністерству закордонних справ в установленому порядку повідомити депозитарію про вихід з Угоди, зазначеної в пункті 1 цієї постанови.
Листом Міністерства закордонних справ України від 29.12.2022 № 72/14-612-108210 повідомлено Міністерство юстиції України, що відповідно до пункту 11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001 № 376 (зі змінами), після письмового повідомлення Виконавчого комітету Співдружності Незалежних Держав про рішення української сторони вийти з Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення, яка вчинена 13.03.1992 в м. Москва, зазначений міжнародний договір України припинить свою дію для України 19.06.2023.
Міністерство юстиції України своїм повідомленням від 10.01.2023, яке було опубліковане у Офіційному віснику України 10.01.2023, підтвердило припинення Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 для України 19.06.2023.
У Рішенні від 09.02.1999 № 1-рп/99 Конституційний Суд України зазначив, що за загальновизнаним принципом права, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, за якою дію нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
З урахуванням викладеного суд констатує, що на час трудової діяльності позивача у спірний період Угода була чинною, а тому її положення протиправно не були застосовані відповідачем при вирішення питання щодо зарахування до страхового стажу позивача період роботи з 01.01.1992 на території РФ.
Крім того, з урахуванням статті 13 Угоди не зважаючи на вихід України з цього міжнародного договору, пенсійні права громадян держав-учасниць Співдружності, що виникли відповідно до положень Угоди, не втрачають своєї сили і в разі виходу із Угоди держави-учасниці, на території якої вони проживають.
Вказана правова позиція висловлена Верховним Судом у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду в постанові від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23.
Відповідно до частини 5 статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує вищенаведені висновки щодо застосування норм права, викладені в постанові Верховного Суду від 18 листопада 2024 року у справі № 340/4436/23.
Враховуючи вищенаведене мотиви оскаржуваного рішення, що стали підставою для неврахування до страхового стажу позивача спірних періодів роботи на території РФ з 01.01.1992 із обґрунтувань, що з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди від 13.03.1992 є безпідставними, позаяк вказане не впливає на чинність Угоди для України до 19.06.2023.
Відповідно до частини 4 статті 245 Кодексу адміністративного судочинства України у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У разі якщо ухвалення рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Враховуючи вищенаведене, оскільки єдиною підставою для не зарахування спірних періодів роботи позивача на території РФ є мотиви того, що з 19.06.2023 для України припинено дію Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, у зв'язку з чим стаж роботи зараховується по 31.12.1991, суд вважає, що слід: визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 092850027429 від 16.12.2024 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву позивача про призначення пенсії по інвалідності від 10.12.2024 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
Таким чином, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, в задоволенні решти позовних вимог слід відмовити.
Відповідно до частин 1, 3 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи те, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, слід стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області, за рахунок його бюджетних асигнувань, на користь позивача судові витрати зі сплати судового збору в розмірі 1000,00 гривень.
На підставі статті 129-1 Конституції України, керуючись статтями 139, 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області № 092850027429 від 16.12.2024 про відмову в призначенні пенсії по інвалідності.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії по інвалідності від 10.12.2024 та прийняти рішення з урахуванням правової оцінки, наданої судом у цьому рішенні.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Запорізькій області (код ЄДРПОУ 20490012, проспект Соборний, 158Б, м. Запоріжжя, Запорізька область, 69057) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) сплачений судовий збір в розмірі 1000 (одна тисяча) грн. 00 коп.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Григорук О.Б.