14 травня 2025 рокуСправа № 280/3379/25 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Стрельнікової Н.В., розглянувши заяву в порядку письмового провадження заяву представника позивача про забезпечення позову у справі за позовною заявою
ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (провул. Феодосія Макаревського 1-А, м. Дніпро, 49005, ЄДРПОУ 03191673)
про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
До Запорізького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - позивач) до Державна установа «Український державний науково-дослідний інститут медико-соціальних проблем інвалідності Міністерства охорони здоров'я України» (далі - відповідач), у якому позивач просить суд:
-визнати протиправним та скасувати Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії, номер ЦО-10989 від 25 березня 2025 року.
Ухвалою судді від 05.05.2025 відкрито провадження по справі та призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання.
12.05.2025 представником позивача до суду подано заяву про забезпечення позову, у якій останній просить суд забезпечити позов, а саме зупинити дію Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії, номер ЦО-10989 від 25 березня 2025 року до моменту набрання законної сили рішенням у справі № 280/3379/25.
В обґрунтування заяви заявник посилається на те, що 05.11.2024 позивач отримав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період на підставі пункту 2 частини 1 статті 23 Закону України № 3543-ХІІ- особа визнана в установленому порядку особою з інвалідністю, строком до 31.10.2025 Водночас, на підставі оскаржуваного рішення номер ЦО-10989 від 25.03.2025 ініційовано процедуру скасування зазначеного вище рішення про відстрочку Позивача від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Старшим слідчим в ОВС першого слідчого відділу ТУ ДБР у м. Мелітополі Андрієм Саварцем було скеровано лист від 03 квітня 2025 року № 17-02-4390/2025 до ІНФОРМАЦІЯ_1 із вказівкою “вирішення питання про скасування Позивачу наказу про звільнення з посади, внесення відповідних відомостей до електронної- інформаційної системи «Оберіг», поновлення Позивача на військовій службі, тощо». На підставі чого, начальником ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 направлено вимогу (№1124/4127 від 29 квітня 2025 року) начальнику ЗРТЦК та СП організувати розгляд відповідною комісією питання про скасування наданої Позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та внесення відповідних змін до даних в Єдиному державному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів інформаційно-комунікаційної системи «Оберіг». Скасування відстрочки Позивача від призову на військову службу під час мобілізації може істотно ускладнити поновлення порушених прав останнього. Так, у разі проведення щодо Позивача мобілізаційних заходів та набуття ним статусу - військовослужбовця, вказане унеможливить реалізацію права на відстрочку, оскільки її надання особі, яка вже є військовослужбовцем, не передбачено законом. Просить задовольнити заяву.
За правилами частини першої статті 154 КАС України, заява про забезпечення позову розглядається судом, у провадженні якого перебуває справа або до якого має бути поданий позов, не пізніше двох днів з дня її надходження, без повідомлення учасників справи.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за можливе розглянути заяву про забезпечення позову без повідомлення учасників справи.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та додані до неї письмові докази, суд дійшов висновку, що заява підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Відповідно до частини 1 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Відповідно до частини 2 статті 150 Кодексу адміністративного судочинства України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
За правилами частин 1-2 статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
При цьому, суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Таким чином, процесуальний закон наділяє суд повноваженнями на вжиття заходів забезпечення позову, зокрема, й шляхом зупинення дії індивідуального акта.
Однак, передумовою для вжиття таких заходів з урахуванням положень частини 2 статті 151 КАС України є існування та встановлення судом обставин, визначених частиною 2 статті 150 КАС України.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті позовних вимог, визначених Кодексом адміністративного судочинства України, заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії.
Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
При цьому суд в ухвалі про забезпечення позову повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов'язані з відновленням прав будуть значними.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.11.2018 у справі №826/8556/17 (номер в Єдиному державному реєстрі судових рішень 78022699).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам (постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» №9 від 22.12.2006).
Суд зазначає, що відповідно до ч.9 ст.1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» визначено, зокрема, що військовослужбовці - особи, які проходять військову службу.
Згідно з п.4 ч.1 ст.24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
Конституційний Суд України у Рішенні від 30.01.2003 №3-рп/2003 зазначив, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Загальною декларацією прав людини 1948 року передбачено, що кожна людина має право на ефективне поновлення в правах компетентними національними судами у випадках порушення її основних прав, наданих їй конституцією або законом (стаття 8). Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадянські та політичні права (стаття 2) і в Конвенції про захист прав людини та основних свобод (стаття 13).
Суд приймає до уваги те, що процедура призову військовозобов'язаного на військову службу під час мобілізації є незворотною, тобто такою, що вже відбулася, а визнання процедури призову протиправною не спричинює відновлення попереднього становища особи, призваної на військову службу.
Даний висновок викладений в постанові Верховного Суду від 05.02.2025 у справі № 160/2592/23.
Судом встановлено, що до 31.10.2025 позивач мав відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.2 ч.1 ст.23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію"( як особа визнана в установленому порядку особою з інвалідністю).
Рішенням експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії, номер ЦО-10989 від 25 березня 2025 року, яке є предметом оскарження у вказаній справі, визначено, що позивач з 29.01.2021 не є особою з інвалідністю.
Листом ТУ ДБР у м. Мелітополь від 03.04.2025 до ІНФОРМАЦІЯ_2 слідчим направлено останньому Рішення № ЦО-10989 від 25.03.2025, згідно якого позивач з 29.01.2021 не є особою з інвалідністю, з метою вирішення питання про скасування наказу про звільнення з посади, внесення відповідних відомостей до електронно-інформаційної системи «Оберіг», поновлення на військовій службі тощо.
Згідно листа ІНФОРМАЦІЯ_2 від 29.04.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_2 вимагає начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 організувати розгляд відповідною комісією питання про скасування наданої ОСОБА_1 відстрочки від призиву на військову службу під час мобілізації та внесення відвідних змін до даних в Єдиному держаному реєстрі призовників, військовозобов'язаних та резервістів ІКС «Оберіг».
При цьому, згідно із пунктом 60 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 560 від 16.05.2024 (далі - Порядок) у разі виявлення відсутності законних підстав у військовозобов'язаного для відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період, комісія при територіальному центру комплектування та соціальної підтримки (комісія Центрального управління або регіонального органу СБУ чи відповідного підрозділу розвідувальних органів) скасовує таку відстрочку протягом семи днів з дати виявлення відсутності законних підстав у військовозобов'язаного для відстрочки.
Таким чином, наразі є обґрунтовані підстави вважати, що внаслідок прийняття оскаржуваного Рішення відповідною комісією при ІНФОРМАЦІЯ_3 , буде прийнято рішення про скасування наданої Позивачу відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період. Наслідком чого буде проведення щодо Позивача мобілізаційних заходів та набуття ним юридичного статусу - військовослужбовця, що унеможливить реалізацію права на відстрочку, оскільки її надання особі, яка вже є військовослужбовцем, не передбачено законом. При цьому особа, яка має право на відстрочку, не повинна підлягати призову на військову службу під час мобілізації.
Отже, за вищенаведених обставин, наявна підстава для забезпечення позову, яка передбачена п.1 ч.2 ст.150 Кодексу адміністративного судочинства України.
За встановлених обставин, суд вважає необхідним забезпечити позов, оскільки невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
При цьому, суд звертає увагу, що розгляд заяви про вжиття заходів забезпечення позову не передбачає надання оцінки правомірності дій, рішень чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, а спрямований виключно на забезпечення захисту прав, свобод та інтересів позивача на час розгляду справи. Тобто, виключно за результатами розгляду справи по суті судом надається повна, всебічна та об'єктивна оцінка оскаржуваному рішенню, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Таким чином, здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття заявлених заходів забезпечення позову, з урахуванням розумності та обґрунтованості вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу, суд робить висновок, що заява про забезпечення позову підлягає задоволенню, а саме щодо вжиття заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії, номер ЦО-10989 від 25 березня 2025 року до набрання законної сили рішенням у справі № 280/3379/25.
Вжиття заходів забезпечення позову у зазначений спосіб, не суперечить меті застосування правового інституту забезпечення позову та забезпечить ефективність судового захисту, у разі задоволення цього позову. Водночас такий захід забезпечення позову відповідає положенням Кодексу адміністративного судочинства України та не відноситься до переліку заборон щодо забезпечення позову, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до статті 13 Конвенції, кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі "Пантелеєнко проти України" зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні від 31 липня 2003 року у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
Причому, як наголошується у рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Салах Шейх проти Нідерландів", ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настане подія, наслідки якої будуть незворотними. При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17 липня 2008 року), Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Згідно з Рекомендацією NR (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийняті Комітетом міністрів Ради Європи 13 вересня 1989 року, рішення про вжиття тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов'язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов'язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акту; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв'язку з оскарженням адміністративного акту.
Суд також наголошує, що будь-яке забезпечення позову в адміністративній справі є наданням тимчасового захисту до вирішення справи по суті, який застосовується у виключних випадках за наявності об'єктивних обставин, які дозволяють зробити обґрунтоване припущення, що невжиття відповідних заходів потягне за собою більшу шкоду, ніж їх застосування.
Враховуючи наведене, суд вважає, що достатнім, допустимим і належним способом, який дозволить зберегти існуюче становище до вирішення справи по суті позовних вимог, є вжиття заходів забезпечення позову у спосіб зупинення дії Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії, номер ЦО-10989 від 25.03.2025 до набрання законної сили судовим рішенням у справі № 280/3379/25.
При вирішенні питання щодо вжиття заходів забезпечення позову, суд оцінив, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти та дійшов висновку, що вжиття вказаних заходів забезпечення позову буде мати наслідком виключно збереження існуючого становища до розгляду справи по суті. Водночас, невжиття таких заходів, очевидно, може призвести до того, що захист прав, свобод та інтересів заявника, на захист яких буде подано в майбутньому позов, стане неможливим, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, в тому числі матеріальних.
Враховуючи вищенаведене, суд вважає за можливе вжити зазначені заходи забезпечення позову з метою захисту прав та законних інтересів позивача. При цьому вжиті заходи забезпечення є своєчасними, відповідають предмету позову, а також є співрозмірними із заявленими вимогами, необхідними і достатніми для забезпечення в майбутньому виконання судового рішення, а їх невжиття може унеможливити ефективний захист прав заявника та призвести до заподіяння шкоди його правам, свободам та інтересам.
Крім того, суд наголошує, що вжиття таких заходів жодним чином не зумовлює фактичного вирішення спору, а спрямовано лише на збереження існуючого становища до набрання законної сили рішенням в адміністративній справі.
За таких обставин, суд вважає обґрунтованими твердження позивача щодо наявності реальної загрози спричинення значної шкоди його правам та здійснення ефективного захисту і поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, якщо таке рішення буде прийнято на його користь, у разі невжиття зазначених вище заходів забезпечення позову.
Враховуючи вище викладене у сукупності, суд доходить висновку про задоволення заяви предстаника позивача про забезпечення позову .
Керуючись статтями 150-154, 156, 243, 248 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Заяву представника позивача про забезпечення позову у адміністративній справі №280/3379/25 задовольнити.
Вжити заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії Рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи Центру оцінювання функціонального стану особи за результатами перевірки обґрунтованості рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи або рішення медико-соціальної експертної комісії, № ЦО-10989 від 25 березня 2025 року, до набрання законної сили судовим рішенням у справі №280/3379/25.
Копію ухвали направити особам, які беруть участь у справі.
Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення незалежно від її оскарження і відкриття виконавчого провадження.
Ухвалу направити сторонам по справі.
Ухвалу про забезпечення позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала набирає законної сили відповідно до статті 256 Кодексу адміністративного судочинства України. Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції у порядку та строки, встановлені ст.ст. 294-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Н.В. Стрельнікова