15 травня 2025 року м. Ужгород№ 640/1781/21
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі: головуючої судді Маєцької Н.Д., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Київської митниці про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Київської митниці Держмитслужби, в якому просить: 1) Визнати протиправним та скасувати наказ голови комісії з реорганізації Київської митниці Міндоходів від 12.06.2015 року № 21-о в частині звільнення позивача з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до пункту 7-2 частини 1 статті 36 КЗпП України; 2) зобов'язати відповідача прийняти рішення про скасування результатів перевірки відносно позивача та відсутності підстав для застосування до нього заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади».
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 09 лютого 2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін та проведення судового засідання за наявними у справі матеріалами.
07 липня 2015 року представник позивача надав заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу, в якій просить відшкодувати витрати позивача на оплату правничої допомоги у розмірі 8600, 00 грн.
Відповідно до ч. 3 ст. 29 КАС України у разі ліквідації або припинення роботи адміністративного суду справи, що перебували у його провадженні, невідкладно передаються до суду, визначеного відповідним законом або рішенням про припинення роботи адміністративного суду, а якщо такий суд не визначено - до суду, що найбільш територіально наближений до суду, який ліквідовано або роботу якого припинено.
Законом України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» від 13.12.2022 № 2825-IX (далі - Закон № 2825-IX) окружний адміністративний суд міста Києва ліквідовано, утворено Київський міський окружний адміністративний суд із місцезнаходженням у місті Києві.
Пунктом 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX (в редакції Закону України від 16.07.2024 № 3863-ІХ “Про внесення змін до пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону України “Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду» щодо забезпечення розгляду адміністративних справ» (далі Закон №3863-ІХ), який набрав чинності 26.09.2024) встановлено, що з дня набрання чинності цим Законом окружний адміністративний суд міста Києва припиняє здійснення правосуддя. До початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду справи, підсудні окружному адміністративному суду, територіальна юрисдикція якого поширюється на місто Київ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом, крім випадку, передбаченого абзацом 4 цього пункту. Не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва адміністративні справи, які були передані до Київського окружного адміністративного суду та розподілені між суддями до набрання чинності Законом № 3863-ІХ, розглядаються та вирішуються Київським окружним адміністративним судом.
Інші адміністративні справи, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, у тому числі ті, що передані до Київського окружного адміністративного суду до набрання чинності Законом № 3863-ІХ, але не розподілені між суддями (крім справ, підсудність яких визначена частиною 1 статті 27, частиною 3 статті 276, статтями 289-1, 289-4 Кодексу адміністративного судочинства України), передаються на розгляд та вирішення іншим окружним адміністративним судам України шляхом їх автоматизованого розподілу між цими судами з урахуванням навантаження, за принципом випадковості та відповідно до хронологічного надходження справ у порядку, визначеному Державною судовою адміністрацією України. Після початку роботи Київського міського окружного адміністративного суду Київський окружний адміністративний суд та інші окружні адміністративні суди України завершують розгляд та вирішення переданих їм справ.
На підставі пункту 2 розділу ІІ “Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 2825-IX (в редакції Закону № 3863-ІХ) та Порядку передачі судових справ, нерозглянутих Окружним адміністративним судом міста Києва, затвердженому наказом Державної судової адміністрації України від 16.09.2024 № 399, проведено автоматизований розподіл адміністративних справ, які не розглянуті окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України.
За його результатами справа № 640/1781/21 передана на розгляд та вирішення Закарпатському окружному адміністративному суду. Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Закарпатського окружного адміністративного суду від 05.03.2025 року вказану справу передано для розгляду судді Маєцькій Н.Д.
Ухвалою судді від 10 березня 2025 року прийнято до провадження дану адміністративну справу та постановлено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі наявних у ній матеріалів.
Вказаною ухвалою замінено відповідача Київську митницю Держмитслужбу (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8-А, код ЄДРПОУ 43337359,) на його правонаступника Київську митницю (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8-А, код ЄДРПОУ ВП 43997555).
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наказом голови комісії з реорганізації Київської митниці Міндоходів від 12 червня 2015 року позивача звільнено з посади, з підстав передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Підставами для видання оскарженого наказу є доповідна записка начальника відділу персоналу - члена комісії з реорганізації Київської митниці Міндоходів та довідка про результати перевірки, передбаченої законом України «Про очищення влади» стосовно позивача від 12 червня 2015 року. Також, підставою для видачі такого наказу був висновок про те, що до позивача застосовуються заборони, визначені ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» на підставі критерію, визначеного пунктом 4 ч. 2 ст. 3 Закону: з 10 червня 2013 року по 30 грудня 2013 року обіймав посаду заступника начальника Львівської митниці Міндоходів та з 31 грудня 2013 року по 07 квітня 2014 року обіймав посаду начальника Тернопільської митниці Міндоходів. Позивач вважає, що підстави встановлені Законом України «Про очищення влади» для застосування до нього люстраційних заборон відсутні та належними і допустимими доказами не були доведені, що обумовлює протиправність як оскарженого наказу так і дій з повідомлення Міністерства юстиції України про звільнення позивача, з підстав застосування щодо нього положень Закону України «Про очищення влади».
Відповідач надав суду відзив на позовну заяву, відповідно до якого просить відмовити у задоволенні позову в зв'язку з тим, що у період з 10 червня 2013 рок по 07 квітня 2014 року позивач обіймав посади заступника керівника та керівника територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику (тобто, заступника начальника та начальника митниці Міндоходів). Отже, до позивача застосовуються заборони, передбачені ч. 3 ст. 1 Закону № 1682 на основі критеріїв, визначених п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону № 1682. В той же час, як зазначає відповідач, сам факт перебування на посаді, визначеній ч. 2 ст. 3 Закону № 1682 є підставою для застосування заборон.
Позивач надав до суду відповідь на відзив, у якій зазначив, що при застосуванні до особи положень Закону України «Про очищення влади» мало б бути з'ясовано, чи здійснювала така особа заходи (та/або сприяла їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки й оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини.
Відповідач надав до суду заперечення, в яких зазначив, що аргументація щодо доводів позивача наведена у відзиві на позовну заяву.
Крім того, 18 березня 2025 року до суду надійшла заява представника позивача, в якій зазначив, що позовна заява залишається актуальною для позивача.
31 березня 2025 року до суду надійшла заява представника відповідача, в якій зазначив, що Київська митниця не погоджується із заявленими позовними вимогами та підтримує, поданий відзив від 30.07.2021 року.
Крім того, 31 березня 2025 року до суду надійшли клопотання представника відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, яке обґрунтоване тим, що заявлений представником розмір витрат на правничу допомогу не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами, оскільки зазначена категорія справи не належить до складних справ та розглядалася у порядку спрощеного позовного провадження без проведення судових засідань.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить наступних висновків.
Судом встановлено, що відповідно до наказу Київської митниці Міндоходів від 02 вересня 2014 року № 589-о ОСОБА_1 призначено з 02 вересня 2014 року на посаду старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного поста «Бориспіль-аеропорт» Київської митниці Міндоходів .
Відповідно до довідки про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади», що складена начальником відділу персоналу Київської митниці ДФ - членом комісії з реорганізації Київської митниці Міндоходів від 12 червня 2015 року, за результатами перевірки встановлено, що до ОСОБА_1 застосовуються заборони, визначені ч. 3 ст. 1 Закону України «Про очищення влади» на підставі критерію, визначеного п. 4 ч. 2 ст. 3 Закону: з 10 червня 2013 року по 30 грудня 2013 року обіймав посаду заступника начальника Львівської митниці Міндоходів та з 31 грудня 2013 року по 07 квітня 2014 року обіймав посаду начальника Тернопільської митниці Міндоходів.
Відповідно до Доповідної записки начальника відділу персоналу Київської митниці ДФ - членом комісії з реорганізації Київської митниці Міндоходів - члена комісії з реорганізації Київської митниці Міндоходів від 12 червня 2015 року № 124/10-70-04, поданої Голові комісії з реорганізації Київської митниці Міндоходів, до Стороженка застосовуються заборони, передбачені ч. 3 ст. 1 Закону на основі критерії, визначених п.4 ч. 2 ст. 3 Закону (« 2 Заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовуються до осіб які обіймали посаду (посаду) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням» ).
Відповідно до наказу Київської митниці Міндоходів від 12 червня 2015 року № 21-о «Про звільнення ОСОБА_3 » позивача, старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного посту «Бориспіль-аеропорт», звільнено з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до п. 7-2 ч. 1 ст. 36 КЗпП України. Підстава: доповідна записка начальника відділу персоналу - члена комісії з реорганізації Київської митниці Міндоходів Кущ О.Г. від 12.06.2015 року № 124/10-70-04 та довідка про результати перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» стосовно ОСОБА_1 від 12.06.2015 року.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно вимог частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові та організаційні засади проведення очищення влади (люстрації) для захисту та утвердження демократичних цінностей, верховенства права та прав людини в Україні визначено Законом України "Про очищення влади" від 16.09.2015 року № 1682-VII.
Відповідно до частини третьої статті 1 Закону України "Про очищення влади" протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Відповідно до частини 3 названого Закону протягом десяти років з дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Пунктом 4 частини 2 статті 3 Закону України "Про очищення влади" передбачено, що заборона, передбачена частиною третьою статті 1 цього Закону, застосовується до осіб, які обіймали посаду (посади) у період з 21 листопада 2013 року по 22 лютого 2014 року та не були звільнені в цей період з відповідної посади (посад) за власним бажанням: керівника, заступника керівника територіального (регіонального) органу прокуратури України, Служби безпеки України, Міністерства внутрішніх справ України, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику, податкової міліції в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі, районах у місті Києві.
Згідно з доводами відповідача, позивач у період з 10 червня 2013 року по 07 квітня 2014 обіймав посади заступника керівника та керівника територіального органу центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову та/або митну політику та не був звільнений від за власним бажанням.
Пунктом 7-2 статті 36 Кодексу законів про працю України, який субсидіарно застосовується до правовідносин, що врегульовують проходження публічної служби, визначено, що підставою для припинення трудового договору є підстави, передбачені Законом України "Про очищення влади".
Відповідно до пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень вищевказаного Закону України "Про очищення влади" впродовж десяти днів з дня набрання чинності цим Законом керівник органу (орган), до повноважень якого належить звільнення та/або ініціювання звільнення з посади осіб, до яких застосовується заборона, зазначена в частині третій статті 1 цього Закону, на основі критеріїв, визначених частиною першою статті 3 цього Закону, на підставі відомостей, наявних в особових справах цих осіб звільняє цих осіб з посад або надсилає керівнику органу (органу), до повноважень якого належить звільнення з посади таких осіб, відповідні документи для їх звільнення не пізніше ніж на 10 робочий день з дня отримання таких документів.
Згідно зі статтею 22 Конституції України конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Україна як соціальна, правова держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку особа вільно обирає або на яку вільно погоджується, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, а також право на належні умови праці, своєчасне отримання винагороди; громадянам гарантується захист від незаконного звільнення (стаття 1, частини перша, друга, четверта, шоста, сьома статті 43 Конституції України).
Як зазначено Конституційним Судом України, право на працю є природною потребою людини своїми фізичними і розумовими здібностями забезпечувати своє життя. Це право передбачає як можливість самостійно займатися трудовою діяльністю, так і можливість працювати за трудовим договором чи контрактом (абзац 3 підпункту 6.1.1 пункту 6.1 мотивувальної частини рішення від 29.01.2008 № 2-рп/2008).
Наведені конституційні гарантії щодо реалізації права на працю, відповідно, поширюються і на публічну службу.
Відповідно до частини другої статті 1 Закону України "Про очищення влади" очищення влади (люстрація) здійснюється з метою недопущення до участі в управлінні державними справами осіб, які своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснювали заходи (та/або сприяли їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади Президентом України ОСОБА_2 , підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, і ґрунтується на принципах: верховенства права та законності; відкритості, прозорості та публічності; презумпції невинуватості; індивідуальної відповідальності; гарантування права на захист.
Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що частиною першою та другою статті 1 Закону України "Про очищення влади" визначено базові, основоположні принципи очищення влади та надано визначення терміну "очищення влади", виходячи з яких і застосовуються інші норми цього Закону до конкретних обставин та осіб у їх системному взаємозв'язку з принципами їх застосування, тобто дотримання вказаних принципів є передумовою застосування наслідків, передбачених цим Законом.
Відповідно до частини другої статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Положеннями статті 62 Конституції України встановлено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях.
Згідно з пунктом 12 резолюції Парламентської асамблеї ради Європи №1096 (1996) люстрація або інші адміністративні заходи, які запроваджує держава, будуть сумісними з принципами демократичної та правової держави лише якщо дотримано критеріїв стосовного того, щоб принцип вини був індивідуальним, а не колективним, і мав бути встановлений у кожному конкретному випадку. Відповідно до п. 8 вказаних принципів, дискваліфікація може стосуватися лише тих осіб, які наказували вчиняти, або вчиняли серйозні порушення прав людини, або серйозно допомагали в їх вчиненні. Відтак, вказаний конституційний принцип презумпції невинуватості підлягає застосуванню також і при здійсненні очищення влади (люстрації).
Разом з тим відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" практика Європейського суду з прав людини є обов'язковою для застосування судами України як джерела права.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України визначено обов'язок суду застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Виходячи з усталеної практики Європейського суду з прав людини особі, яка піддається люстрації, мають бути забезпечені всілякі гарантії, притаманні кримінальному переслідуванню. Такими гарантіями передусім має бути презумпція невинуватості (пункт 61 рішення у справі "Любох проти Польщі", рішення у справі "Матиєк проти Польщі").
У проміжному висновку від 16.12.2014 № 788/2014 СDL-АD (2014)044 щодо Закону України "Про очищення влади" (Закону "Про люстрацію") Венеціанська комісія констатувала, крім іншого, що: "Відповідно до Керівних принципів люстрація має стосуватися осіб, які відіграли важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини або які обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини; ніхто не може бути предметом люстрації виключно через особисті думки і переконання; свідомі співробітники можуть бути люстровані тільки якщо їх дії насправді завдали шкоди іншим і вони знали або повинні були знати про це" (пункт 62).
Аналогічний висновок Венеціанська комісія зробила і щодо люстрації в Албанії: "особи, які наказували, вчиняли чи суттєво сприяли вчиненню серйозних порушень прав людини, можуть бути дискваліфіковані для зайняття певних посад; якщо організація вчиняла серйозні порушення прав людини, член, працівник чи агент вважатимуться такими, що брали участь у цих порушеннях, якщо вони були високопоставленими працівниками такої організації, крім випадків, коли вони покажуть, що не брали участі у плануванні, керівництві чи виконанні таких заходів, методів чи дій" (підпункт "h" пункту 20 розділу 3 висновку Венеціанської комісії щодо Закону про чистоту високопосадовців державних органів та виборних осіб Албанії від 13.10.2009 № 524/2009).
Таким чином, люстрація застосовується до осіб, які, перебуваючи на конкретній публічній посаді, відігравали важливу роль у вчиненні серйозних порушень прав людини, обіймали керівну посаду в організації, відповідальній за серйозні порушення прав людини, вчинили певні правопорушення у наведеному контексті.
Підстави, порядок, мета та сутність люстрації в національному та міжнародному правопорядках свідчить, що в контексті обставин даної конкретної справи люстрація є видом юридичної відповідальності, а отже, при її проведенні має бути дотриманий індивідуальний характер такої відповідальності, тобто вина працівника має бути доведена в кожному конкретному випадку.
Крім того, в рішенні Європейського суду з прав людини (далі - Суд) від 17.10.2019 у справі "Полях та інші проти України" (заяви №58812/15, №53217/16, №59099/16, №23231/18 та №47749/18), яке стосується звільнення державних службовців відповідно до Закону України "Про очищення влади", і в якому Суд зазначив, що заявники працювали над тим, що в принципі було державою, заснованою на демократичних конституційних засадах. Натомість заходи, вжиті на підставі Закону про люстрацію ґрунтувалися на тому, що здавалося своєрідною колективною відповідальністю за працю за часів Президента Януковича, не враховуючи жодної індивідуальної ролі чи зв'язку з будь-якими антидемократичними подіями. Існувала ймовірність того, що закон було прийнято проти тих, хто працював на державній службі за попередніх урядів, що передбачало політизацію державної служби, що само по собі суперечило проголошеній цілі законодавства. Це був усталений принцип судової практики Суду, що люстрація не може служити покаранню, відплаті чи помстою, і це стосується також українського Закону про люстрацію.
Суд вказав, що заходи за Законом про люстрацію були ширшими, ніж аналогічні заходи в інших країнах, які стосувалися лише людей, які активно працювали на колишню комуністичну владу. Навпаки, така широка сфера діяльності призвела до звільнення заявників, хоча вони займали посади на державній службі задовго до того, як пан ОСОБА_4 став Президентом і просто не зміг подати у відставку протягом року після його вступу на посаду.
Ключовим у позиції Суду в рішенні у справі "Полях та інші проти України" є § 156, де Суд зазначив, що у цій справі поведінка заявників, щодо якої до них застосовано заходи відповідно до Закону України "Про очищення влади", не була класифікована як "кримінальна" в національному законодавстві і не була схожа на якусь злочинну поведінку: вона полягала в тому, щоб залишатися на своїх постах, поки при владі перебував Президент ОСОБА_4 .
Відтак, не було доведено, що втручання у відношенні будь-якого із заявників було необхідним у демократичному суспільстві і Суд у §324 даного рішення визнав порушення статті 8 Конвенції щодо всіх заявників.
Таким чином, Європейський суд з прав людини дійшов висновку, що безумовне застосування люстраційної процедури на підставі Закону України "Про очищення влади" до осіб, які в період з 25.02.2010 по 22.02.2014 перебували на окремих посадах державної служби, без встановлення причетності вказаних осіб до негативних і антидемократичних подій в Україні, що мали місце за часів ОСОБА_5 , суперечить проголошеній цілі законодавства і свідчить про наявність своєрідної колективної відповідальності без врахування жодної індивідуальної ролі чи зв'язку відповідних осіб з такими подіями.
Верховний Суд у рішенні від 18 вересня 2018 року у справі № 800/186/17 дійшов висновку, що люстрація, як законодавче обмеження, за своєю правовою природою є відмінною від юридичної відповідальності та не може бути ототожнена з нею. У зв'язку з цим Верховний Суд відхилив доводи позивача, які ґрунтувалися на приписах статей 58, 61 і 62 Конституції України, оскільки ці норми спрямовані на регулювання принципів і засад ретроспективної відповідальності за вчинення правопорушень, зокрема кримінальних, та індивідуального характеру юридичної відповідальності, встановлюють низку процесуальних гарантій, покликаних запобігти необґрунтованому притягненню будь-кого до юридичної відповідальності. Указані гарантії, за висновком Суду, не поширюються на правовідносини, які не пов'язані з настанням юридичної відповідальності осіб. Із цим висновком погодилася і Велика Палата Верховного Суду у постанові від 31 січня 2019 року у справі № 800/186/17.
У справі № 800/186/17 Верховний Суд указав на політичний характер люстраційних заходів. Суд відмітив, якщо юридична відповідальність пов'язана із застосуванням санкцій за порушення визначених законом норм, то політична відповідальність постає як відповідальність за належне здійснення державної влади, державного управління тими, хто відповідно до покладених завдань і функцій є носіями такої влади. Політичну відповідальність потрібно розуміти як відповідність якостей носіїв владно-управлінської діяльності і реалізації ними своїх функцій і повноважень тим умовам і завданням, які постали перед державою і суспільством (на виклики часу, відповідь на об'єктивні вимоги до неї).
Як підсумок у справі № 800/186/17 Верховний Суд дійшов висновку, що застосовані люстраційним законодавством заходи не можуть вважатися заходами юридичної відповідальності, оскільки не є санкцію за конкретне протиправне діяння. Їхня мета полягала у відновленні довіри до органів державної влади, а не притягненні до відповідальності відповідних посадових осіб.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В той же час, на переконання суду, під час прийняттям оскаржуваного наказу, відповідачем не доведено дотримання основоположних принципів очищення влади, визначених Законом, а тому, враховуючи крім іншого те, що займана позивачем посада не є політичною посадою, не доведено і правомірності застосування до позивача процедур, передбачених цим Законом, що у свою чергу зумовлює висновок про недоведеність правомірності прийняття оскаржуваного наказу з підстав у ньому зазначених.
Відтак, наказ Київської митниці Міндоходів від 12 червня 2015 року № 21-0 «Про звільнення ОСОБА_1 » в частині звільнення ОСОБА_1 , старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного посту «Бориспіль-аеропорт», з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до п. 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України є протиправним.
Відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
У статті 4 КАС України визначено, що позивач - особа, на захист прав, свобод та інтересів якої подано позов до адміністративного суду.
Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Реалізуючи передбачене статтею 55 Конституції України, статтею 5 КАС України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Звертаючись до суду, позивач самостійно визначає у позовній заяві, яке його право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, в тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 22 лютого 2024 року у справі № 990/150/23
Відповідно ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Здійснюючи розгляд даної адміністративної справи, суд враховує вищенаведені положення КАС України, а також те, що позивач в позовній заяві зазначає, що ним не оскаржуються питання щодо звільнення на підставі наказу від 12 червня 2015 року № 21-о та не бажає оцінювання судом законності чи незаконності саме припинення трудових відносин з позивачем. В той же час, позивач вважає, що оскаржений наказ спричиняє юридичні наслідки, які носять триваючий характер та є підставою для застосування заборон в реалізації права позивача на зайняття відповідних посад публічної служби.
Відтак, з огляду на вищенаведене та вищевказані норми КАС України, розгляд справи здійснюється судом в межах заявлених позивачем вимог.
В той же час, окрім вимоги про визнання протиправним наказу про звільнення зі служби, позивач також просить зобов'язати відповідача прийняти рішення про скасування результатів перевірки стосовно ОСОБА_1 та відсутності підстав для застосування до нього заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади».
Щодо вказаної вимоги суд зазначає наступне.
За нормами частини третьої статті 1 Закону України «Про очищення влади» протягом десяти років із дня набрання чинності цим Законом посади, щодо яких здійснюється очищення влади (люстрація), не можуть обіймати особи, зазначені у частинах першій, другій, четвертій та восьмій статті 3 цього Закону, а також особи, які не подали у строк, визначений цим Законом, заяви, передбачені частиною першою статті 4 цього Закону.
Згідно ч. 1 ст. 7 Закону України «Про очищення влади» відомості про осіб, щодо яких встановлено заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 цього Закону, вносяться до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України "Про очищення влади" (далі - Реєстр), що формується та ведеться Міністерством юстиції України.
Порядок формування та ведення Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади» (далі по тексту - Реєстр), а також надання відомостей з нього визначає Положення про Єдиний державний реєстр осіб, щодо яких застосовано положення Закону України «Про очищення влади», затверджене наказом Міністерства юстиції України від 16 жовтня 2014 року №1704/5 (далі по тексту - Положення).
Пунктом 9 розділу ІІ Положення встановлено, що реєстратори в межах своєї компетенції вносять до Реєстру та вилучають з нього у порядку, визначеному цим Положенням, відомості про осіб, щодо яких застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», надають інформацію з Реєстру у випадках, визначених частиною другою статті 7 Закону України «Про очищення влади», виконують інші функції, передбачені цим Положенням.
Відповідно до п. 5 розділу ІІ Положення підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.
На момент розгляду справи, п. 5 розділу ІІ Положення викладений у наступній редакції: підставою для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України «Про очищення влади», є надходження до Держателя від органу, який проводив передбачену Законом України «Про очищення влади» перевірку, обґрунтованого рішення про скасування результатів перевірки, яке свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України «Про очищення влади», відповідне судове рішення, а також випадки, визначені законом.
З матеріалів справи вбачається, що позивача звільнено на підставі довідки про результатами перевірки, передбаченої Законом України «Про очищення влади» про перебування позивача на відповідних посадах.
В той же час, під час розгляду справи не було встановлено обставин, які б свідчили, що позивач своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю здійснював заходи (та/або сприяв їх здійсненню), спрямовані на узурпацію влади, підрив основ національної безпеки і оборони України або протиправне порушення прав і свобод людини, відтак суд доходить висновку про те, що заборона, передбачена Законом України «Про очищення влади», була поширена на позивача необґрунтовано та невиправдано.
Суд зазначає, що внесення позивача до Єдиного державного реєстру осіб, щодо яких застосовано положення Закону № 1682 призводить до негативних наслідків для репутації позивача та неможливості реалізації ним конституційного права на працю.
Відтак, враховуючи, що судом встановлено протиправність наказу про звільнення позивача від 12 червня 2015 року № 21-о та оскільки однією з підстав для вилучення з Реєстру відомостей про особу, щодо якої застосовано заборону, передбачену частиною третьою або четвертою статті 1 Закону України "Про очищення влади" є обґрунтоване рішення про скасування результатів перевірки, що свідчить про відсутність підстав для застосування до особи, яка проходила перевірку, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади", суд вважає, що наявні підстави для зобов'язання відповідача прийняти таке рішення.
Відтак, позовні вимоги позивача підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідача на користь позивача витрат на оплату правничої допомоги адвоката, у розмірі 8600,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно з ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Відповідно до п.1 ч. 3 статті 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч.1 ст. 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (ч. 2 ст. 134 КАС України).
Відповідно до ч. 3 ст. 134 КАС України для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Згідно з ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 5 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Частиною 7 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Відповідно до ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності є: 1) надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; 2) складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; 3) захист прав, свобод і законних інтересів підозрюваного, обвинуваченого, підсудного, засудженого, виправданого, особи, стосовно якої передбачається застосування примусових заходів медичного чи виховного характеру або вирішується питання про їх застосування у кримінальному провадженні, особи, стосовно якої розглядається питання про видачу іноземній державі (екстрадицію), а також особи, яка притягається до адміністративної відповідальності під час розгляду справи про адміністративне правопорушення; 4) надання правової допомоги свідку у кримінальному провадженні; 5) представництво інтересів потерпілого під час розгляду справи про адміністративне правопорушення, прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні; 6) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами; 7) представництво інтересів фізичних і юридичних осіб, держави, органів державної влади, органів місцевого самоврядування в іноземних, міжнародних судових органах, якщо інше не встановлено законодавством іноземних держав, статутними документами міжнародних судових органів та інших міжнародних організацій або міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; 8) надання правової допомоги під час виконання та відбування кримінальних покарань; 9) захист прав, свобод і законних інтересів викривача у зв'язку з повідомленням ним інформації про корупційне або пов'язане з корупцією правопорушення.
Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
З аналізу вищевикладеного, вбачається, що адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплату гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката в залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 24 червня 2021 року у справі № 922/902/19.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Судом встановлено, що між позивачем та адвокатським бюро «Олександра Кротюка» укладено договір про надання правової допомоги від 19 жовтня 2020 року № 39/2020.
Відповідно до вказаного Договору порядок обчислення та сплати вартості правової допомоги за цим договором визначаються в додатках до цього договору, які є його невід'ємною частиною.
Так, відповідно до Додатку № 1 до договору про надання правової допомоги № 39/2020 від 19 жовтня 2020 року сторони дійшли згоди, що Клієнт сплачує тверду суму, яка не підлягає зміні становить адвокатський гонорар в розмірі 8600,00 грн.
На підтвердження наданих юридичних послуг представником позивача надано квитанцію від 16.02.2021 року по сплату 4300,00 грн. та квитанцію від 24 лютого 2021 року про сплату 4300,00 грн.
Суд зазначає, що стаття 134 КАС України не виключає права суду перевіряти дотримання позивачем вимог частини 5 статті 134 щодо співмірності заявлених до стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об'єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв'язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 року у справі № 320/3271/19.
Також необхідно зазначити, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи №200/14113/18-а ухвалив постанову від 26.06.2019, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
При визначені відшкодування витрат на суму гонорару адвоката, суд виходить з реальності адвокатських витрат (чи мали місце ці витрати, чи була в них необхідність) а також розумності їх розміру. Такі критерії застосовує Європейській суд з прав людини. У справі "East/West Allianse Limited" суд зазначив, що заявник має право на компенсацію судових витрат, тільки якщо буде доведено, що такі витрати фактично мали місце, були неминучі, а їх розмір є обґрунтованим.
Суд зазначає, що позивач вільний у виборі представника та у визначенні розміру його гонорару за домовленістю сторін, проте цей вибір не повинен бути надмірно обтяжливим для іншої сторони процесу при вирішенні судом питання про розподіл судових витрат.
В той же час, на переконання суду, заявлені представником позивача до відшкодування 8600,00 грн. витрат на правничу допомогу не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, та їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат.
Враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню у зв'язку з відсутності ознак співмірності, визначених ч. 5 ст. 134 КАС України.
Відтак, враховуючи заперечення відповідача щодо розміру заявлених витрат на правничу допомогу та характер спірних правовідносин, наявність судової практики щодо розгляду справ в аналогічних правовідносинах, обсяг наданих представником позивача послуг та те, що справа розглядалася за правилами спрощеного позовного провадження, суд виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача повинен становити 6000,00 грн.
Керуючись ст. ст. 5, 9, 19, 77, 134, 139, 243, 246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд , -
1. Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Київської митниці (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8-А, код ЄДРПОУ ВП 43997555) про визнання протиправним та скасування наказу в частині, зобов'язання вчинити дії - задовольнити.
2. Визнати протиправним наказ Київської митниці Міндоходів «Про звільнення ОСОБА_1 » від 12 червня 2015 року № 21-о в частині звільнення ОСОБА_1 , старшого державного інспектора відділу митного оформлення № 5 митного посту «Бориспіль-аеропорт», з підстав, передбачених Законом України «Про очищення влади», відповідно до п. 7-2 частини першої статті 36 Кодексу законів про працю України.
3. Зобов'язати Київську митницю прийняти рішення про скасування результатів перевірки щодо ОСОБА_1 , що свідчить про відсутність підстав для застосування до нього, заборон, визначених статтею 1 Закону України "Про очищення влади".
4. Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Київської митниці (03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 8-А, код ЄДРПОУ ВП 43997555) витрати на правничу допомогу в сумі 6000,00 грн. (шість тисяч гривень).
5. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду. Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
СуддяН.Д. Маєцька