15 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/20658/23
категорія 102020000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Токаревої М.С., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо не надання в повному обсязі запитуваної інформації згідно запиту від 24.01.2023;
- зобов'язати Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області надати відповідь на запит від 24.01.2023 в повному обсязі.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 24.01.2023 він звернувся до Брусилівської селищної ради Брусилівського району Житомирської області із запитом в порядку Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" про надання інформації. Позивач зазначає, що Брусилівська селищна рада Брусилівського району Житомирської області не надала інформації на запит.
Ухвалою судді Житомирського окружного адміністративного суду відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та повідомлення (виклику) учасників справи.
У відзиві відповідач просить відмовити в задоволені позовних вимог в повному обсязі. Зазначає, що роз'яснення щодо контролю за сплату усіх податків, у тому числі й місцевих(до яких відноситься плата за землю) покладено виключно на податкові органи. Брусилівська селищна рада як орган місцевого самоврядування не наділена повноваженнями щодо обліку надходжень у вигляді плати за землю(орендної плати).
Позивач подав до суду відповідь на відзив, в якій навів заперечення щодо доводів відповідача у відзиві на позовну заяву.
Відповідно до положень ч.5 ст.262 КАС України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч.5 ст.250 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, суд дійшов до наступного висновку.
Судом встановлено, позивач 24.01.2023 звернувся із запитом до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області в порядку Закону України "Про інформацію" та Закону України "Про доступ до публічної інформації" з метою отримання публічної інформації. Вказаний запит датований 23.01.2023.
Зі змісту запиту встановлено, що позивачем запитано інформацію те, скільки коштів сплачено орендної плати за земельну ділянку з кадастровим номером 1820982500:04:000:8101, яка передана у постійне користування комунальному підприємству " Господар" станом на 30.12.2021.
Листом від 30.01.2023 року № 25, Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області повідомила позивача, що дане звернення направлено до комунального підприємства "Господар" Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області для розгляду та надання відповіді по суті звернення.
Не погодившись з такою бездіяльністю відповідача, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, суд зазначає наступне.
Приписами статті 40 Конституції України визначено, що держава гарантує, що усі мають право направляти індивідуальні чи колективні письмові звернення або особисто звертатися до органів державної влади, органів місцевого самоврядування та посадових і службових осіб цих органів, що зобов'язані розглянути звернення і дати обґрунтовану відповідь у встановлений законом строк.
Відповідно до ч.2 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі- КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ст.3 Закону України "Про звернення громадян" під зверненнями громадян слід розуміти викладені в письмовій або усній формі пропозиції (зауваження), заяви (клопотання) і скарги. Даною статтею також надано тлумачення зазначених термінів.
Зокрема, заява (клопотання) - звернення громадян із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством їх прав та інтересів або повідомлення про порушення чинного законодавства чи недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, народних депутатів України, депутатів місцевих рад, посадових осіб, а також висловлення думки щодо поліпшення їх діяльності. Клопотання - письмове звернення з проханням про визнання за особою відповідного статусу, прав чи свобод тощо.
Згідно зі ст.1 Закону України "Про інформацію", інформація - будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді.
Приписами статті 5 Закону України "Про інформацію" визначено, що кожен має право на інформацію, що передбачає можливість вільного одержання, використання, поширення, зберігання та захисту інформації, необхідної для реалізації своїх прав, свобод і законних інтересів. Реалізація права на інформацію не повинна порушувати громадські, політичні, економічні, соціальні, духовні, екологічні та інші права, свободи і законні інтереси інших громадян, права та інтереси юридичних осіб.
Згідно зі ст.10 вказаного Закону України "Про інформацію", за змістом інформація поділяється на такі види: інформація про фізичну особу; інформація довідково-енциклопедичного характеру; інформація про стан довкілля (екологічна інформація); інформація про товар (роботу, послугу); науково-технічна інформація; податкова інформація; правова інформація; статистична інформація; соціологічна інформація; інші види інформації.
Порядок здійснення та забезпечення права кожного на доступ до інформації, що знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, інформації, що становить суспільний інтерес, визначено Законом України "Про доступ до публічної інформації" від 13 січня 2011 року № 2939-VІ (далі - Закон №2939-VІ).
Статтею 1 Закону № 2939-VІ визначено, що публічна інформація - це відображена та задокументована будь-якими засобами та на будь-яких носіях інформація, що була отримана або створена в процесі виконання суб'єктами владних повноважень своїх обов'язків, передбачених чинним законодавством, або яка знаходиться у володінні суб'єктів владних повноважень, інших розпорядників публічної інформації, визначених цим Законом. Публічна інформація є відкритою, крім випадків, встановлених законом.
Положеннями пункту другого частини першої статті 5 Закону № 2939-VІ встановлено, що доступ до інформації забезпечується шляхом, зокрема, надання інформації за запитами на інформацію.
Згідно з частиною 1 статті 6 Закону № 2939-VІ, інформацією з обмеженим доступом є: конфіденційна інформація; таємна інформація; службова інформація.
Відповідно до положень статті 13 Закону № 2939-VІ, розпорядниками інформації для цілей цього Закону визнаються суб'єкти владних повноважень - органи державної влади, інші державні органи, органи місцевого самоврядування, органи влади Автономної Республіки Крим, інші суб'єкти, що здійснюють владні управлінські функції відповідно до законодавства та рішення яких є обов'язковими для виконання. Усі розпорядники інформації незалежно від нормативно-правового акта, на підставі якого вони діють, при вирішенні питань щодо доступу до інформації мають керуватися цим Законом.
Згідно з статтею 19 Закону № 2939-VІ, запит на інформацію - це прохання особи до розпорядника інформації надати публічну інформацію, що знаходиться у його володінні.
Запитувач має право звернутися до розпорядника інформації із запитом на інформацію незалежно від того, стосується ця інформація його особисто чи ні, без пояснення причини подання запиту.
Запит на інформацію може бути індивідуальним або колективним. Запити можуть подаватися в усній, письмовій чи іншій формі (поштою, факсом, телефоном, електронною поштою) на вибір запитувача.
Письмовий запит подається в довільній формі.
Запит на інформацію має містити:
1) ім'я (найменування) запитувача, поштову адресу або адресу електронної пошти, а також номер засобу зв'язку, якщо такий є;
2) загальний опис інформації або вид, назву, реквізити чи зміст документа, щодо якого зроблено запит, якщо запитувачу це відомо;
3) підпис і дату за умови подання запиту в письмовій формі.
З метою спрощення процедури оформлення письмових запитів на інформацію особа може подавати запит шляхом заповнення відповідних форм запитів на інформацію, які можна отримати в розпорядника інформації та на офіційному веб-сайті відповідного розпорядника. Зазначені форми мають містити стислу інструкцію щодо процедури подання запиту на інформацію, її отримання тощо.
Частиною 1 статті 20 Закону № 2939-VІ визначено, що розпорядник інформації має надати відповідь на запит на інформацію не пізніше п'яти робочих днів з дня отримання запиту.
Нормами статті 23 Закону №2939-VІ встановлено, що рішення, дії чи бездіяльність розпорядників інформації можуть бути оскаржені до керівника розпорядника, вищого органу або суду. Оскарження рішень, дій чи бездіяльності розпорядників інформації до суду здійснюється відповідно до Кодексу адміністративного судочинства України.
Зі змісту запиту позивача на отримання публічної інформації встановлено, що позивач просив надати інформацію про сплачену орендну плату щодо земельної ділянки за кадастровим номером 1820982500:04:000:8101, яка передана в постійне користування комунальному підприємству " Господар" Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
Відповідач листом від 30.01.2023 № 25 повідомив позивачу, що дане звернення направлено до комунального підприємства "Господар" Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області для розгляду та надання відповіді по суті звернення.
За приписами ч. 3 ст. 22 Закону №2939-VІ, розпорядник інформації, який не володіє запитуваною інформацією, але якому за статусом або характером діяльності відомо або має бути відомо, хто нею володіє, зобов'язаний направити цей запит належному розпоряднику з одночасним повідомленням про це запитувача. У такому разі відлік строку розгляду запиту на інформацію починається з дня отримання запиту належним розпорядником.
Відповідно до статті 12 Земельного кодексу України та статті 25 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" міські ради наділені широкими повноваженнями у сфері земельних відносин, зокрема щодо надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності.
Сторонами визнається та обставина, що земельна ділянка за кадастровим номером 1820982500:04:000:8101 перебуває у комунальній власності Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області.
Крім того, суд бере до уваги той факт, що підприємство " Господар" є комунальним підприємством Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області, відтак, враховуючи приписи статті 29 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", повноваження щодо управління комунальною власністю та підприємств комунальної власності належать до відання виконавчих органів відповідних рад.
З системного аналізу вказаних норм вбачається, що Брусилівська селищна рада Житомирського району Житомирської області є розпорядником запитуваної інформації, яка за своїм правовим статусом є публічною.
Відтак суд зазначає, що відповідачем було протиправно не надано відповідь на запит позивача та направлено запит до комунального підприємства "Господар" Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області для розгляду та надання відповіді по суті звернення.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 є обгрунтованими та підлягають задоволенню в частині зобов'язання Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області надати ОСОБА_1 інформацію згідно запиту датованого 23.01.2023 та який зареєстрований органом місцевого самоврядування 24.01.2023.
Щодо вимоги позивача про стягнення з Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн, суд зазначає наступне.
Статтею 56 Конституції України гарантовано право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної чи моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Положеннями статті 23 Цивільного кодексу України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її права.
Статтею 23 Цивільного кодексу України визначено, що моральна шкода може полягати у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відповідно до ст. 1167 Цивільного кодексу України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених ч. 2 цієї статті.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди", під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Разом з тим, суду слід надати оцінку тому, чим саме підтверджується факт заподіяння моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, у чому саме полягає вина заподіювача та інші обставини, що мають значення для вирішення спору в цій частині.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
В контексті зазначеного суд вважає за необхідне звернути увагу на приписи статті 6 КАС України, за якими суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави.
Статтею 9 КАС України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Із зазначеного слідує, що першочерговим завданням судочинства є захист порушених прав та свобод людини, які визнаються найвищою цінністю. З цією метою сторонам забезпечується рівність та свобода у наданні суду доказів, що підтверджують заявлені ними вимоги.
Поняття доказів наведено у статті 72 КАС України, відповідно до якого доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:
1) письмовими, речовими і електронними доказами;
2) висновками експертів;
3) показаннями свідків.
Відповідно до статей 73, 74 КАС України, надані сторонами докази мають відповідати вимогам належності та допустимості, тобто, містити інформацію щодо предмета доказування та бути одержаними в порядку, встановленому законом.
Обов'язок доказування в адміністративному процесі встановлений статтею 77 КАС України, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Докази суду надають учасники справи.
Із врахування вищезазначених правових норм, суд зазначає, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Дана позиція суду узгоджується з постановою Верховного суду від 04 березня 2020 року по справі №815/2215/15, від 29 квітня 2020 року по справі №818/1371/17, від 07 березня 2023 №280/1530/20 та від 06 квітня 2023 року по справі № 200/5144/20-а.
Суд зазначає, що самий лише факт порушення прав позивача не може слугувати виключною підставою для стягнення моральної шкоди, оскільки завдана моральна шкода має бути обов'язково підтверджена належними та допустимими доказами.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем до суду не було надано жодних доказів на підтвердження понесення моральної шкоди, що виходячи зі змісту наведених правових приписів, зумовлює відсутність правових підстав для її стягнення з відповідача, і, відповідно, задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо посилання позивача на постанови Верховного Суду від 05.11.2019 року у справі від 30.01.2018 №804/2252/14, від 31.01.2018 у справі №813/5138/13-а, варто зазначити, що таке не є релевантним до розглядуваної справи.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від 27.11.2019 в справі №750/6330/17 зазначено про те, що у справах про відшкодування моральної шкоди, завданої органом державної влади або органом місцевого самоврядування, суд, оцінивши обставин справи, повинен встановити чи мали дії (рішення, бездіяльність) відповідача негативний вплив, чи досягли негативні емоції позивача рівня страждання або приниження; встановити причинно-наслідковий зв'язок і визначити співмірність розміру відшкодування спричиненим негативним наслідкам. При цьому, в силу статті 1173 ЦК України, шкода відшкодовується незалежно від вини відповідача, тому протиправність його дій та рішень презюмується, а обов'язок доказування їхньої правомірності покладається на відповідача (частина друга статті 77 КАС України).
Водночас Верховний Суд неодноразово, зокрема у постановах від 25.03.2021 в справі №520/4577/19, від 07.03.2023 №280/1530/20 та від 06.04.2023 року по справі № 200/5144/20-а, указував на те, що у справах про відшкодування моральної шкоди обов'язок доказування покладається на особу, яка заявляє вимогу про відшкодування такої шкоди.
Відповідно до позиції Верховного Суду, викладеній у постанові від 07.03.2023 у справі №280/1530/20 у подібних правовідносинах, зазначено, що поняття “моральна шкода» є оціночним, комплексним і таким, що потребує дослідження в кожному окремому випадку згідно із загальними підходами до відшкодування моральної шкоди, що відповідатиме правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постанові від 27 листопада 2019 року в справі №750/6330/17.
Оскільки позивачем не доведено і не надано відповідних доказів того, що бездіяльність відповідача мала на позивача негативний вплив, який досяг рівня страждань чи приниження, а також не наведено належного обгрунтуванняч, з яких позивач виходив при визначенні розміру цієї шкоди, суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню.
Також, враховуючи відсутність документально підтверджених судових витрат у даній адміністративній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись статтями 77, 90, 242-246, 263 Кодексу адміністративного судочинства України,
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) до Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області (вул. Небесної Сотні, 2, смт Брусилів, Житомирський район, Житомирська область, код ЄДРПОУ: 04348504) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії, стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Брусилівської селищної ради Житомирського району Житомирської області щодо ненадання ОСОБА_1 інформації згідно запиту, який датований 23.01.2023 та зареєстрований органом місцевого самоврядування 24.01.2023.
Зобов'язати Брусилівську селищну раду Житомирського району Житомирської області надати ОСОБА_1 інформацію згідно запиту, який датований 23.01.2023 та зареєстрований органом місцевого самоврядування 24.01.2023.
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя М.С. Токарева
15.05.25