14 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/8655/24
категорія 106030000
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі-позивач) звернувся до Житомирського окружного суду з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 (далі-відповідач, в/ч НОМЕР_1 ), у якій просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 у вигляді не виплати позивачу призначеної наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2023 року №103 грошової компенсації за неотримане речове майно, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 року №178 у сумі - 24867,72 грн.;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 на користь позивача призначену наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 10.04.2023 року №103 грошову компенсацію за неотримане речове майно у сумі - 24867,72 грн.
На обгрунтування позовних вимог зазначає, що з 01.01.2020 по 10.04.2024 проходив військову службу у в/ч НОМЕР_1 на посаді начальника клубу. При звільненні він набув право на виплату грошової компенсації за нестримане речове майно у сумі 24867,72 грн, проте відповідач вказані кошти не виплатив. Позивач у травні 2024 року звертався до відповідача вимогою надати інформацію про виплачені при звільненні суми та виплатити грошову компенсацію за неотримане речове майно, однак відповідач грошової компенсації не виплатив, що спонукало позивача звернутися до суду за захистом своїх порушених прав.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, у якому він проти позовних вимог заперечив за безпідставністю, зазначаючи, що станом на 14.06.2024 ОСОБА_1 була виплачена компенсація за невикористане речове майно в повному обсязі. Зазначив, що в/ч НОМЕР_1 є бюджетною установою, і всі витрати та виплати здійснюються за рахунок державного бюджету через Державну казначейську службу України, на замовлення та одержання яких потрібен певний час, про що позивач був повідомлений та обізнаний. Станом на день звільнення ОСОБА_1 (10.04.2024) фінансовою службою в/ч НОМЕР_1 були замовлені належні для виплати кошти, тому спірна виплата позивачу була здійснена після надходження коштів на рахунки військової частини, а саме 14.06.2024. У задоволенні позову просив відмовити повністю за безпідставністю.
Відповідь на відзив до суду позивач не подав.
Дослідивши матеріали справи в межах заявлених позовних вимог, відзиву на позовну заяву, оцінивши докази відповідно до вимог ст.ст.72-79 КАС України, судом встановлено такі факти та обставини.
ОСОБА_1 проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира в/ч НОМЕР_1 від 10.04.2024 №103 звільнений зі служби відповідно до пункту 3 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» у відставку за підпунктом «а» (за віком).
Вважаючи, що відповідач не виплатив належної йому грошової компенсації за неотримане речове майно у сумі 24867,72 грн., позивач звернувся за захистом своїх прав до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує таке.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року № 2011-XII (далі - закон № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно із ст. 1 Закону № 2011-XII соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Частиною другою статті 1-2 Закону № 2011-XII передбачено, що у зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, Міністерством інфраструктури України - для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України (частина 1 статті 9 Закону № 2011).
Так, на виконання вищенаведених норм Закону № 2011-XII, постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 № 178 затверджений Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно (далі - Порядок № 178).
Пунктами 2, 3 Порядку № 178 визначено, що виплата грошової компенсації здійснюється особам офіцерського, старшинського, сержантського і рядового складу. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі, в тому числі, звільнення з військової служби.
Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового права, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації (пункт 4 Порядку № 178).
Довідка про вартість речового майна, що належить до видачі, видається речовою службою військової частини виходячи із закупівельної вартості такого майна, розрахованої Міноборони, МВС, Головним управлінням Національної гвардії, СБУ, Службою зовнішньої розвідки, Адміністрацією Держприкордонслужби, Адміністрацією Держспецтрансслужби, Адміністрацією Держспецзв'язку, Головним управлінням розвідки Міноборони та Управлінням державної охорони станом на 1 січня поточного року, та оформлюється згідно з додатком (пункт 5 Порядку № 178).
Так, наказом Міністерства оборони України від 29.04.2016 № 232, була затверджена Інструкція про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, яка була зареєстрована у Міністерстві юстиції України 26.05.2016 за № 768/28898 (далі - Інструкція № 232).
Відповідно до пункту 4 розділу III Інструкції № 232 військовослужбовці, які звільняються в запас або відставку, за їх бажанням отримують речове майно, яке не було отримане під час проходження служби, або грошову компенсацію за нього, виходячи із закупівельної вартості такого майна. Порядок виплати грошової компенсації здійснюється відповідно до вимог Порядку № 178.
Грошова компенсація замість речового майна, що підлягає видачі, виплачується на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, форма якої наведена у додатку до Порядку № 178, яка видається речовою службою військової частини, виходячи із заготівельної вартості цих предметів.
Відповідно до пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видачі наказу командира (начальника) військової частини про звільнення, військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Таким чином, з аналізу наведених норм, суд робить висновок про те, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби, у нього виникає право на грошову компенсацію за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби, а відповідно, на командира військової частини покладено обов'язок на підставі Довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оформленої речовою службою, скласти відповідний наказ про виплату такої грошової компенсації.
На спростування позовних вимог відповідачем надані докази, які свідчать про нарахування та виплату позивачеві грошової компенсації за речове майно.
Зокрема, як вбачається з відомості розподілу виплат до військової частини НОМЕР_1 від 14.06.2024 на картковий рахунок ОСОБА_1 НОМЕР_2 перераховано 24 494,61 грн., призначення " грошове забезпечення грошова компенсація за речове майно".
Доводи відзиву позивачем в ході судового розгляду даної справи не спростовані, доказів протилежного ним не надано, заперечень щодо наданих відповідачем доказів не висловлено.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відсутність порушеного права позивача, оскільки матеріалами справи підтверджується нарахування та виплата грошової компенсації за речове майно в сумі 24 494,61 грн., доказів протилежного позивачем не надано.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті, і є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.
Якщо право особи не є порушеним, то, відповідно, воно не може бути захищеним судом, а тому відсутність порушеного права є підставою для відмови у задоволенні адміністративного позову.
Відповідно до ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини першої статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Статтею 72 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Відповідно до статті 73 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно статей 74-76 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до частини першої та другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно частин першої-третьої статі 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Отже, розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до висновку про те, що позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до вимог ст.ст. 139-143 КАС України підстави для відшкодування або стягнення судових витрат по даній справі відсутні.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_3 ) до Військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 ) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
14.05.25