15 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/13323/24
категорія 112010203
Житомирський окружний адміністративний суд у складі судді Чернової Г.В., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом про визнання протиправною відмови Головного управління Пенсійного фонду України у Миколаївській області (далі - ГУ ПФУ у Миколаївській області) у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах та зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - ГУ ПФУ в Житомирській області) призначити пенсію за віком відповідно до ч. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 19 березня 2024 року.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що вона має статус потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, досягла 55 річного віку, набула загального трудового стажу 37 років 1 місяць 29 днів, а тому у березні 2024 року звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області з заявою про призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до частини 2 статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» та рішенням від 26.03.2024 №064050005266 пенсію їй було призначено. Проте, на адресу позивача 02.07.2024 надійшло рішення ГУ ПФУ у Миколаївській області від 26.06.2024 № 064050005266, яким у призначенні пенсії їй було відмовлено, оскільки не підтверджено факт проживання у зоні посиленого радіологічного контролю не менше 4 років станом на 01.01.1993. Позивач вважає відмову у призначенні пенсії протиправною, оскільки під час навчання в м.Києві та роботи в с.Обуховичі Іванківського району вона приїздила в своє село Степанівку у відпустку, на канікули, святкові та вихідні дні, тому період її проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 4 роки 5 місяців 28 днів, а тому вона набула право на зменшення пенсійного віку.
Ухвалою суду від 16.07.2024 відкрито провадження у справі, визначено розгляд справи здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін (в письмовому провадженні).
Від ГУ ПФУ у Миколаївській області 06.08.2024 до суду надійшов відзив, у якому, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав, що управлінням повторно розглянуто заяву позивача від 19.03.2024 та надані до неї документи і встановлено, що період проживання позивачки у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01.01.1993 - 03 роки 03 місяці 06 днів. До пільгового періоду проживання не зараховано період роботи з 08.08.1988 по 07.03.1990 в Обуховицькій амбулаторії Іванківської центральної лікарні та навчання з 01.09.1986 по 01.07.1988 в Київському республіканському медичному училищі, оскільки вказані населі пункти не відносяться до зони посиленого радіологічного контролю. Оскільки початкова величина до позивачки не застосовується, а сумування періодів проживання в різних зонах радіоактивного забруднення не передбачено законом, Управлінням прийнято рішення від 26.06.2024 № 064050005266 про відмову позивачці у призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку.
Від ГУ ПФУ у Житомирській області 19.08.2024 до суду надійшов відзив, у якому, заперечуючи проти задоволення позову, відповідач вказав, що спірне рішення від 26.06.2024 № 064050005266 було прийнято ГУ ПФУ у Миколаївській області, яке за принципом екстериторіальності розглянуло заяву позивача. Зазначає, що доданими до заяви документами позивач підтвердила період проживання у зоні посиленого радіологічного контролю станом на 01 січня 1993 року 03 роки 03 місяці 06 днів, тому відсутні підстави для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку на 5 років. Відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією умовою, тобто, сумування періодів проживання в різних зонах радіоактивного забруднення вказаним Законом не передбачено. Вважає оскаржуване рішення ГУ ПФУ у Миколаївській області правомірним і таким, що винесене відповідно до норм чинного законодавства, а тому просить суд відмовити у задоволенні позову.
На підставі пункту 2 частини 1 статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України суд розглядає справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Судом встановлено такі обставини справи.
ОСОБА_1 має посвідчення потерпілої від Чорнобильської катастрофи 4 категорії серії НОМЕР_1 , видане Житомирською облдержадміністрацією 15.11.2012.
Позивач 19.03.2024 звернулася до ГУ ПФУ в Житомирській області із заявою про призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
За принципом екстериторіальності заяву позивача від 19.03.204 повторно розглянуло ГУ ПФУ у Миколаївській області та 26.06.2024 прийняло рішення № 064050005266 про відмову у призначенні позивачу пенсії зі зменшенням пенсійного віку, оскільки доданими документами не підтверджено проживання у зоні посиленого радіологічного контролю не менше чотирьох років станом на 01.01.1993. Відповідно до поданих документів період проживання позивача у зоні посиленого радіологічного контролю становить 25 років 03 місяці 07 днів (з 24.04.1986 по 31.08.1986, з 02.07.1988 по 07.08.1988, з 08.03.1990 по 13.05.1995, з 14.05.1995 по 06.09.1999, з 07.09.1999 по 31.12.2014), в тому числі станом на 01.01.1993 - 03 роки 03 місяці 06 днів. При цьому, до періоду постійного проживання (роботи) у цій зоні відповідачем не враховано період з роботи позивача з 08.08.1988 по 07.03.1990 в Обуховицькій амбулаторії Іванківської центральної лікарні та навчання з 01.09.1986 по 01.07.1988 в Київському республіканському медичному училищі, оскільки вказані населі пункти не відносяться до зони посиленого радіологічного контролю
За результатами розгляду документів електронної пенсійної справи ОСОБА_1 вирішено:
- скасувати рішення від 26.03.2024 № 064050005266 про призначення пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи»;
- відмовити в призначенні пенсії зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», в зв'язку з не підтвердженням статусу постраждалої особи, яка постійно проживала (працювала) у зоні гарантованого добровільного відселення;
- відмовити в призначенні пенсії із зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» у зв'язку з не підтвердженням факту проживання (роботи) у зоні посиленого радіологічного контролю на 01.01.1993 не менше 4 років.
Листом від 28.06.2024 ГУ ПФУ в Житомирській області повідомило позивача про прийняте ГУ ПФУ у Миколаївській області рішення.
Вважаючи прийняте рішення протиправним, ОСОБА_1 звернулася із цим позовом до суду.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для її розгляду і вирішення спору по суті, суд дійшов до таких висновків.
Приписами частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи - катастрофи планетарного масштабу, збереження генофонду Українського народу є обов'язком держави.
Згідно зі статтею 21 Конституції України усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.
Відповідно до частини 1 статті 24 Основного Закону України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом; що гарантована Конституцією України рівність усіх людей в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення їм рівних правових можливостей для реалізації однакових за змістом та обсягом прав і свобод та не виключає можливості законодавця при регулюванні питань соціального забезпечення встановлювати певні відмінності щодо обсягу такого забезпечення.
Конституційний Суд України у рішенні від 20 березня 2002 року № 5-рп/2002 наголосив на недопустимості скасування окремих пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, зазначивши, що «відповідно до статті 16 Конституції України забезпечення екологічної безпеки і підтримання екологічної рівноваги на території України, подолання наслідків Чорнобильської катастрофи є обов'язком держави. Одним із тяжких наслідків аварії на ЧАЕС стала втрата здоров'я громадянами. Законами України таких громадян віднесено до відповідних категорій, вони потребують відновлення втраченого здоров'я, постійної медичної допомоги та соціального захисту з боку держави».
У рішенні від 17 липня 2018 року № 6-р/2018 Конституційний Суд України також звернув увагу на засадничий характер обов'язку держави щодо подолання наслідків Чорнобильської катастрофи та на необхідність виокремлення категорії громадян України, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи і потребують додаткових гарантій соціального захисту у зв'язку з надзвичайними масштабами вказаної катастрофи та її наслідків. Такі гарантії, пільги та компенсації є особливою формою відшкодування завданої шкоди вказаній категорії громадян, а тому скасування чи обмеження цих пільг, компенсацій і гарантій без рівноцінної їх заміни свідчитиме про відступ держави від її конституційного обов'язку. Пільги, компенсації та гарантії є такими, що захищені Конституцією України від негативних наслідків для цієї категорії осіб при внесенні змін до законодавства України. Приписи частини 2 статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність, зобов'язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закон України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» від 28 лютого 1991 року №796-XII з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі - Закон України №796-ХІІ).
Згідно із статтею 9 цього Закону особами, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, є: 1) учасники ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС громадяни, які брали безпосередню участь у ліквідації аварії та її наслідків; 2) потерпілі від Чорнобильської катастрофи громадяни, включаючи дітей, які зазнали впливу радіоактивного опромінення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до вимог статті 49 Закону України № 796-XII пенсії особам, віднесеним до категорії 1, 2, 3, 4 встановлюються у вигляді а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Умови призначення пенсії за віком встановлено статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-ІV з наступними змінами та доповненнями у редакції на час виникнення спірних правовідносин (далі Закон України №1058-ІV).
Статтею 55 Закону України №796-XII визначено умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення.
Приписами пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України №796-XII передбачено, що особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України №1058-ІV, за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема, потерпілі від Чорнобильської катастрофи:
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, зменшення віку передбачено 3 роки* та додатково 1 рік за 2 роки проживання, роботи, але не більше 6 років (абзац 5);
- особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні посиленого радіологічного контролю за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 4 років зменшення віку передбачено на 2 роки* та додатково 1 рік за 3 роки проживання, роботи, але не більше 5 років (абзац 6).
*Початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку відповідно до пункту 2 частини 1 статті 55 Закону України № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи або ж щонайменше 4 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 чи 3 роки проживання, роботи.
Водночас застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки або ж 4 роки для відповідної зони.
Згідно довідки Степанівського старостинського округу Ємільчинської селищної ради Житомирської області від 13.02.2024 №220, позивач з 26.04.1986 по 13.05.1995 була зареєстрована і постійно проживала в АДРЕСА_1 , яке згідно Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 до 31.12.2014 було включене до зони радіоактивного забруднення території внаслідок аварії на ЧАЕС.
Довідкою Ємільчинської селищної ради Житомирської області від 16.02.2024 №189 стверджується, що позивач зареєстрована та постійно проживає за адресою: АДРЕСА_2 з 07.09.1999 по даний час. Також цією довідкою підтверджено, що даний населений пункт з 26.04.1986 згідно Постанови Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 до 31.12.2014 відносився до зони посиленого радіоактивного контролю.
Однак, інформація про постійне проживання позивача з 26.04.1986 по 13.05.1995 у зоні посиленого радіологічного контролю спростовується наступними матеріалами справи.
Зокрема з копії диплому НОМЕР_2 вбачається, що позивач з 01.09.1986 по 01.07.1988 навчалася Київському республіканському медичному училищі №1.
Згідно трудової книжки НОМЕР_3 від 12.03.1990 позивач з 16.08.1988 по 13.03.1990 працювала в Обуховицькій амбулаторії.
А оскільки і місто Київ, і село Обуховичі Іванківського району Київської області розташовані поза зонами радіоактивного забруднення, суд приходить до висновку, що вказані періоди правомірно не зараховані ГУ ПФУ у Миколаївській області до періоду постійного проживання/роботи позивача у зоні посиленого радіоекологічного контролю.
Позивач у позові наполягає, що наявність у неї посвідчення потерпілої особи від Чорнобильської катастрофи 4 категорії, яке є чинним і ніким не скасоване, дає їй безумовне право на призначення пільгової пенсії зі зниженням пенсійного віку статті 55 Закону України № 796-ХІІ.
Суд погоджується, що наявність у позивачки вказаного посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) дає їй право на користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, у тому числі й на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку, проте матеріали справи не містять достатніх, належних, допустимих доказів, які б вказували на наявність підстав для зниження позивачці віку та призначення пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону №796-ХІІ.
Слід враховувати, що на виконання положень Закону №1058-ІV постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року № 22-1 затверджено Порядок подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Порядок № 22-1).
Абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 передбачено, що до заяви про призначення пенсії за віком додаються документи, які підтверджують право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку. Для потерпілих від Чорнобильської катастрофи такими документами є:
документи про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видані органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями), або довідка про евакуацію із зони відчуження у 1986 році, видана Волинською, Житомирською, Київською, Рівненською або Чернігівською облдержадміністраціями;
посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи - за наявності).
Таким чином, підставою для призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, є належність особи до потерпілих від Чорнобильської катастрофи та факт проживання (роботи), а не реєстрації у зоні радіаційного забруднення.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд, зокрема, у постановах від 29 січня 2020 року у справі № 572/245/17 та від 17 червня 2020 року у справі № 572/456/17.
Крім того, у постановах від 19 вересня 2019 року у справі № 556/1172/17, від 11 березня 2024 року у справі № 500/2422/23, від 19 вересня 2024 року у справі № 460/23707/22, від 02 жовтня 2024 року у справі №500/551/23 Верховний Суд також зазначив про те, що виникнення права на зниження пенсійного віку законодавець пов'язує із фактом фізичного перебування особи у зоні радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням, або у зв'язку з роботою в такій місцевості. При цьому зниження пенсійного віку залежить від рівня радіологічного забруднення місцевості та тривалості проживання в ній особи.
На підставі викладеного суд, враховуючи наведені висновки та встановлений абзацом 2 підпункту 7 пункту 2.1 розділу II Порядку № 22-1 перелік документів, що подається особою для призначення їй пенсії зі зниженням пенсійного віку, зауважує, що сам факт наявності посвідчення постраждалого внаслідок Чорнобильської катастрофи не є безумовною і єдиною підставою для призначення пенсії на підставі положень абзацу п'ятого пункту 2 частини першої статті 55 Закону № 796-XII.
Вагомим у цьому випадку є встановлений факт фізичного перебування особи на території радіоактивного забруднення у зв'язку з постійним проживанням або роботою на цій території.
Проаналізувавши викладене, суд погоджується з висновками відповідачів, що період проживання (роботи) ОСОБА_1 не менше 4 років станом на 01.01.1993 у зоні посиленого радіологічного контролю нею не доведено.
Тому, з огляду на викладене, рішення ГУ ПФУ у Миколаївській області від 26.06.2024 № 064050005266 про відмову в призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком згідно приписів статті 55 Закону України №796-XII є правомірним.
Частиною 1 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних справах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно зі статтею 90 Кодексу адміністративного судочинства України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Таким чином, перевіривши обґрунтованість основних доводів сторін та оцінивши зібрані у справі докази в їх сукупності, суд приходить до переконання, що відповідачі довели, що діяли в межах повноважень та у спосіб, передбачений законом, а тому позов не підлягає задоволенню.
Враховуючи відмову у задоволенні позову, підстави для розподілу судових витрат відповідно до статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України відсутні.
Керуючись положеннями статей 2, 9, 72-77, 139, 242-246, 251, 262, 263, 292, 293, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_4 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. Ольжича, 7, м. Житомир, Житомирський р-н, Житомирська обл., 10003, РНОКПП/ЄДРПОУ: 13559341), Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області (вул. Морехідна, 1, м.Миколаїв, 54008, РНОКПП/ЄДРПОУ:13844159) про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги безпосередньо до Сьомого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя Г.В. Чернова
15.05.25