14 травня 2025 року м. Житомир справа № 240/1047/25
категорія 106030200
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Леміщака Д.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 із позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 , яка полягає у незастосуванні пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29.01.2020, при обчисленні позивачу в період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, а саме невизначенні розміру посадового окладу та окладу за військове звання шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 14 вказаної постанови;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 провести перерахунок та доплатити за період з 29.01.2020 по 19.05.2023 включно належні з урахуванням проведених раніше виплат суми грошового забезпечення, грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, обчислених із розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених з урахуванням пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" в редакції, чинній з 29.01.2020, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а саме встановленого Законом України від 14.11.2019 № 294-IX “Про Державний бюджет України на 2020 рік» на 01.01.2020, Законом України від 15.12.2020 № 1082-IX “Про Державний бюджет України на 2021 рік» на 01.01.2021, Законом України від 02.12.2021 № 1928-ІХ “Про Державний бюджет України на 2022 рік» на 01.01.2022, Законом України від 03.11.2022 № 2710-ІХ “Про Державний бюджет України на 2023 рік» на 01.01.2023, на відповідні тарифні коефіцієнти.
Ухвалою суду вказану позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження в адміністративній справі та вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без проведення судового засідання та виклику учасників справи (у письмовому провадженні).
До суду від відповідача надійшла заява, в якій просить застосувати строк позовної давності. В обґрунтування зазначає, що позивачем пропущено строк звернення до суду, передбачений частиною 2 статті 233 Кодексу законів про працю України.
Розглянувши вказану заяву, дослідивши матеріали справи, суд зазначає таке.
Згідно з частиною 1 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Водночас відповідно до частини 3 статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19.07.2022) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом України від 01.07.2022 № 2352-IX “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» (далі - Закон № 2352-IX), який набрав чинності з 19.07.2022, частини 1 і 2 ст. 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
“Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Слід зазначити, що на момент звернення до суду із цим позовом частиною 2 статті 233 КЗпП України у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, встановлено тримісячний строк, який обчислюється з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
В той же час, відповідно до пункту 1 глави XIX Прикінцеві положення КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України № 651 від 27.06.2023 “Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 24 години 00 хвилин 30 червня 2023 Р. на всій території України карантин, встановлений з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2.
Тобто строки, передбачені статтею 233 КЗпП України, які продовжені на строк дії карантину, з 01.07.2023 відновили свою дію в частині присічного застосування.
Таким чином, на спірні правовідносини щодо ненарахування та невиплати позивачу грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 18.07.2022 у належному розмірі розповсюджуються положення частини 2 статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до 19.07.2022), отже, право позивача на звернення до суду із цим позовом за вказаний період не обмежується будь-яким строком.
Аналогічний правовий висновок викладений у рішенні Верховного Суду від 20.11.2023 у справі № 160/5468/23.
Водночас, матеріали позову не містять доказів вручення позивачу письмового повідомлення про суми, нараховані йому при звільненні з військової служби за період з 19.07.2022 по 19.05.2023.
Разом із тим, саме з листа від 02.01.2025 № 23 та приєднаних до нього довідки та інформації позивач дізнався, що розрахунок грошового забезпечення, проведений виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, а тому звернувшись до суду з даним позовом у січні 2025 року, не пропустив тримісячний строк.
Таким чином, суд встановив, що строк звернення до суду позивач не пропустив.
З огляду на зазначене, суд відмовляє відповідачу у задоволенні заяви про застосування строку позовної давності.
Керуючись статтями 9, 122, 241, 243, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
ухвалив:
У задоволенні заяви представника військової частини НОМЕР_1 про застосування строку позовної давності відмовити.
Ухвала суду набирає законної сили негайно після її підписання.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя Д.М. Леміщак