Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 травня 2025 року Справа№640/1101/21
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Молочної І. С., розглянувши в порядку спрощеного провадження (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії,
встановив:
ОСОБА_1 , позивач, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з позовною заявою до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві з вимогами:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві щодо відмови у перерахунку пенсії ОСОБА_1 із зарахуванням до страхового стажу періоду роботи в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця» за лютий 2017 року, як за повний місяць, та не врахування заробітної плати за цей період у розмірі 7309,04 грн., та періоду роботи техніком загального відділу Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року з урахуванням заробітної плати за цей період;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 , зарахувавши до страхового стажу періоду роботи в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця» за лютий 2017 року, як за повний місяць, та з врахування заробітної плати за цей період у розмірі 7309,04 грн., та періоду роботи техніком загального відділу Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року з урахуванням заробітної плати за цей період, починаючи з 19 листопада 2020 року.
Ухвалою Окружного адміністративного суду м. Києва від 21 січня 2021 року відкрито провадження в адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
18 лютого 2021 року до суду надійшли від відповідача докази по справі.
11 березня 2021 року до суду надійшов відзив на позовну заяву.
За результатами автоматизованого розподілу адміністративних справ, які не розглянуті Окружним адміністративним судом міста Києва, між окружними адміністративними судами України, на виконання вимог Закону України від 16 липня 2024 року № 3863-IX, дана справа передана на розгляд та вирішення Донецькому окружному адміністративному суду.
09 квітня 2025 року проведено автоматизований розподіл судової справи між суддями Донецького окружного адміністративного суду, за результатами якого адміністративну справу №640/1101/21 передано на розгляд судді Молочній І. С.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 14 квітня 2025 року прийнято до провадження адміністративну справу №640/1101/21 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в місті Києві про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії.
21 квітня 2025 року до суду надійшло пояснення позивача по справі.
25 квітня 2025 року представник позивача надав до суду клопотання про долучення доказів, в якому зазначив, що відповідач направляє до суду копію матеріалів електронної пенсійної справи ОСОБА_1 .
29 квітня 2025 року представник позивача надав до суду письмові пояснення по справі та докази по справі.
Інших клопотань від сторін до суду не надходило.
За правилами пункту 2 частини першої статті 263 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Згідно з нормами частини третьої статті 263 КАС України у справах, визначених частиною першою цієї статті, заявами по суті справи є позов та відзив.
Відповідно до частини п'ятої статті 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Відтак, відсутні перешкоди для розгляду справи по суті.
Так, позивач в обґрунтування позовних вимог зазначає, що перебуває на обліку в Головному управління Пенсійного фонду України в місті Києві та отримує пенсію по інвалідності ІІІ групи з 23 березня 2017 року. 08 жовтня 2020 року він звернувся до відповідача з заявою про надання копії пенсійної справи. 27 жовтня 2020 року листом №2600-0205-8/152759 відповідач надав копію пенсійної справи позивача. Як вбачається з протоколу призначення пенсії від 04 травня 2017 року, загальний стаж для призначення пенсії позивача склав 36 років 11 місяців 01 день (на 02 лютого 2017 року). З цього протоколу також вбачається, що відповідачем при визначені страхового стажу та заробітної плати, з якої обчислюється пенсія, не зараховано період роботи техніком загального відділу Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року (8 місяців 19 днів) та заробітна плата за цей період в розмірі 12553,21 грн. Також, при визначенні загального стажу, головним управлінням зарахований страховий стаж по 02 лютого 2017 року, однак, право на пенсію по інвалідності виникло у з 23 березня 2017 року, тому позивач вважає, що до стажу роботи має бути зараховано весь період лютого 2017 року, тобто по 28 лютого 2017 року та заробітна плата за цей період в розмірі 7309,40 грн.
Крім того, позивач зазначив, що 19 листопада 2020 року звернувся до відповідача із заявою про перерахунок пенсії, в якій, зокрема, просив здійснити перерахунок та подальше нарахування і виплату пенсії, зарахувавши до стажу, що надає право на призначення пенсії 26 днів страхового стажу за лютий 2017 року, який набуто в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця» та врахувавши заробітну плату для призначення пенсії за лютий 2017 року в розмірі 7309,40 грн.; здійснити перерахунок та подальше нарахування і виплату пенсії зарахувавши до стажу, що надає право на призначення пенсії періодів роботи з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року техніком загального відділу Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» та врахувавши заробітну плату для призначення пенсії за цей період в розмірі 12553,21 грн. Листом від 23 грудня 2020 року №29315-30230/М-02/8-2600/20 відповідач відмовив у задоволенні заяви позивача про перерахунок пенсії, розглянувши заяву в порядку Закону України «Про звернення громадян».
Позивач вважає такі дії відповідача протиправними та такими, що порушують його конституційні права. Просив задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Відповідач надав відзив на позовну заяву, в якому заперечував проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи це тим, що при призначенні позивачу пенсії по інвалідності з 23 березня 2017 року згідно з Індивідуальної відомості про зараховану особу сума сплачених страхових внесків за лютий 2017 року, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, тому обчислення проведено по 02 лютого 2017 року, як не повний місяць роботи. При призначенні пенсії страховий стаж становив 36 років 11 місяців, в тому числі 5 років 10 місяців 5 днів - додатковий стаж, який зараховується на загальних підставах для встановлення інвалідності до досягнення пенсійного віку. Пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу 36 років 11 місяців 24 дні, в тому числі 4 роки 6 місяців 6 днів та заробітної плати, визначеної за періоди роботи з 01 липня 2000 року по 28 лютого 2017 року.
Крім того, відповідач звертає увагу, що у період з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року Національним історико-архітектурним музеєм «Київська фортеця» відповідно до індивідуальних відомостей про застраховану особу, сплачувались страхові внески у розмірі, що меншим ніж мінімальний страховий внесок, а отже страховий стаж позивача у вказаний період розрахований не за повні місяці, а пропорційно сплаченим страховим внескам.
Разом із цим, в письмових поясненнях по справі відповідачем зазначено, що оскільки при призначенні пенсії згідно індивідуальних відомостей про застраховану особу сума сплачених страхових внесків за період роботи позивача в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця» (ЄДРПОУ 02224229) за лютий 2017 року, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, була меншою, ніж мінімальний страховий внесок, тому обчислення страхового стажу було проведено по 02 лютого 2017 року, як неповний місяць роботи. Страховий стаж за період роботи в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця» з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року при призначенні пенсії зараховано не було, оскільки в індивідуальних відомостях про застраховану особу на дату призначення пенсії інформація про сплату страхових внесків була відсутня. 19 листопада 2020 року позивач звернувся із зверненням через підсистему «Документообіг» (вх.№30230/М-2600-20 від 24 листопада 2020 року) про зарахування вищезазначених періодів до страхового стажу. Листом Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві №29318-30230/М-02/8-2600/20 від 23 грудня 2020 року позивача було повідомлено, що для перерахунку пенсії необхідно звернутися із заявою особисто до відділу обслуговування громадян № 4 (сервісний центр), або подати заяву з використанням кваліфікованого електронного підпису через Веб-портал електронних послуг Пенсійного фонду України. Із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії позивач не звертався. 30 січня 2023 року позивача переведено на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» на підставі заяви №1549 з урахуванням до страхового стажу, зокрема, періоду роботи позивача в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця» за лютий 2017 року, як за повний місяць, з врахуванням заробітної плати за цей період у розмірі 7309,04 грн., та періоду роботи з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року з урахуванням заробітної плати за цей період.
Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив наступне.
Позивач, ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується паспортом громадянина України серії НОМЕР_1 .
Позивач перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в м. Києві, з 23 березня 2017 року отримував пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV, що підтверджується матеріалами справи.
Згідно з протокольним рішенням №930040321753 від 04 вересня 2018 року про призначення пенсії ОСОБА_1 з 23 березня 2017 року позивачу призначено пенсію по інвалідності відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форми РС-Право, періоди роботи позивача з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року не зараховано до загального страхового стажу позивача. Загальний страховий стаж позивача зараховано по 02 лютого 2022 року, який складає 36 років 11 місяців 01 день, в тому числі 5 років 10 місяців 5 днів додаткового стажу.
19 листопада 2020 року позивач звернувся до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві із заявою про перерахунок пенсії, в якій просив:
«1. Здійснити перерахунок та подальше нарахування і виплату пенсії, зарахувавши до стажу, що надає право на призначення пенсії 26 днів страхового стажу за лютий 2017 року, що набутий в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця» та врахувавши заробітну плату для призначення пенсії за лютий 2017 року в розмірі 7309,40 грн.
2. Здійснити перерахунок та подальше нарахування і виплату пенсії зарахувавши до стажу, що надає право на призначення пенсії періодів роботи з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року техніком загального відділу Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» та врахувавши заробітну плату для призначення пенсії за цей період в розмірі 12553,21 грн.
3. Здійснити перерахунок та подальше нарахування і виплату пенсії зарахувавши до страхового стажу періоди роботи з 01 березня 2017 року по 16 листопада 2017 року в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця» та періоду отримання допомоги по безробіттю з 13 грудня 2017 року по 15 вересня 2018 року, набуті після призначення пенсії.
4. Здійснити перерахунок та подальше нарахування і виплату пенсії, збільшивши розмір пенсії за кожний повний рік страхового стажу понад 35 років у розмірі 1 відсоток мінімального розміру пенсії за віком за кожен рік, а саме за чотири роки в розмірі 4 відсотки мінімального розміру пенсії за віком.».
23 грудня 2020 року Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві листом вих.№29318-30230/М-02/8-2600/20 надало відповідь на звернення позивача від 19 листопада 2020 року (вх.№30230/М-2600-20 від 24 листопада 2020 року), та повідомило, що заявнику з 23 березня 2017 року призначено пенсію по інвалідності, обчислену згідно Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки при призначенні пенсії згідно Індивідуальної відомості про застраховану особу сума сплачених страхових внесків за лютий 2017 року, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є меншою, ніж мінімальний страховий внесок, тому обчислення проведено по 02 лютого 2017 року, як неповний місяць роботи. Роз'яснено, що при призначенні пенсії страховий стаж становив 36 років 11 місяців, в тому числі 5 років 10 місяців 5 днів - додатковий стаж, який зараховується на загальних підставах з дня встановлення інвалідності до досягнення заявником пенсійного віку. Повідомлено, що з 01 квітня 2020 року заявнику проведено автоматизований перерахунок пенсії з урахуванням періодів роботи до страхового стажу, в тому числі періодів отримання допомоги по безробіттю з березня 2017 року по вересень 2018 року, оскільки після призначення пенсії позивач не набув 24 місяців страхового стажу, тому підстави для проведення перерахунку пенсії з урахуванням заробітної плати відсутні. Пенсійним органом роз'яснено, що пенсію обчислено з урахуванням страхового стажу 36 років 11 місяців 24 дні, в тому числі 4 роки 6 місяців 6 днів та заробітної плати, визначеної за періоди роботи з 01 липня 2000 року по 28 лютого 2017 року. Коефіцієнт страхового стажу - 0,36917; індивідуальний коефіцієнт заробітної плати - 1,19884, розмір пенсії по інвалідності ІІІ групи становить 2100,00 грн.,
Позивач, не погоджуючись із такою відповіддю відповідача, звернувся із цим позовом до суду.
Судом встановлено, що відповідно до записів №27-32, трудової книжки серії НОМЕР_2 від 21 липня 1981 року, на ім'я ОСОБА_1 , позивач:
- з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року - працював на посаді техніка загального відділу Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця»;
- з 20 листопада 2012 року по 16 листопада 2017 року - працював на різних посадах в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця».
Згідно з протокольним рішенням №930040321753 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 30 січня 2023 року по довічно позивачу призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форми РС-Право, періоди роботи позивача з 01 квітня 2010 року по 20 квітня 2010 року, з 01 травня 2010 року по 29 серпня 2010 року, з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року, та за лютий 2017 року зараховано до загального страхового стажу позивача. Загальний страховий стаж позивача зараховано по 31 грудня 2022 року, який складає 34 роки 09 місяців 17 днів.
Згідно з протокольним рішенням №930040321753 про перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 24 березня 2025 року позивачу здійснено перерахунок пенсії за віком, вид перерахунку «МП по стажу, абз.3 ч.4 ст.42 ЗУ №1058 (масовий)».
Відповідно до розрахунку страхового стажу ОСОБА_1 , форми РС-Право, періоди роботи позивача з 01 квітня 2010 року по 20 квітня 2010 року, з 01 травня 2010 року по 29 серпня 2010 року, з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року, та за лютий 2017 року зараховано до загального страхового стажу позивача. Загальний страховий стаж позивача зараховано по 31 березня 2023 року, який складає 35 років 00 місяців 17 днів.
Випискою з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, яка сформована 03 квітня 2023 року, підтверджено, що за період з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та за лютий 2017 року підприємством-страхувальником страхові внески за позивача сплачено, та зазначено суми заробітку для нарахування пенсії (грн), які виплачувались позивачу.
Отже, спірним питанням у справі є не зарахування до страхового стажу позивача періоду роботи в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця» за лютий 2017 року, як за повний місяць, та не врахування заробітної плати за цей період у розмірі 7309,04 грн., та періоду роботи техніком загального відділу Національного історико-архітектурного музею «Київська фортеця» з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року з урахуванням заробітної плати за цей період.
Суд зауважує, що не є спірним питанням у справі, що у період з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та у лютому 2017 року позивач працював в Національному історико-архітектурному музеї «Київська фортеця» та отримував заробітну плату.
Не є спірним у даній справі також те, що зазначені періоди відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача при призначенні пенсії по інвалідності з 23 березня 2017 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керувався наступним.
Статтею 46 Конституції України визначено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Водночас у пункті 5 рішення №8-рп/2005 від 11 жовтня 2005 року Конституційний Суд України зазначив, що право на пенсійне забезпечення є складовою конституційного права на соціальний захист.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України від 05 листопада 1991 року №1788-XII «Про пенсійне забезпечення» та Законом України від 09 липня 2003 року №1058-ІV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Закон №1058-ІV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Згідно із частиною першою статті 9 Закону №1058-ІV відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності; 3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Абзацом першим частини першої статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
Згідно з абзацом першим частини третьої статті 24 Закону №1058-ІV страховий стаж обчислюється в місяцях. Неповний місяць роботи, якщо застрахована особа підлягала загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню або брала добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, зараховується до страхового стажу як повний місяць за умови, що сума сплачених за цей місяць страхових внесків з урахуванням сум страхових внесків, сплачених виходячи з мінімальної заробітної плати, є не меншою, ніж мінімальний страховий внесок.
Водночас, матеріалами справи підтверджується, а відповідачем не заперечується, факт того, що при призначенні позивачу пенсії по інвалідності з 23 березня 2017 року періоди роботи з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року відповідачем не було зараховано до страхового стажу позивача.
Як встановлено судом вище, випискою з індивідуальних відомостей про застраховану особу ОСОБА_1 , форми ОК-5, яка сформована 03 квітня 2023 року, підтверджено, що за період з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та за лютий 2017 року підприємством-страхувальником страхові внески за позивача сплачено, зазначено суми заробітку для нарахування пенсії (грн), які виплачувались позивачу.
Разом із цим, судом встановлено, що позивачу з 30 січня 2023 року призначено пенсію за віком відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09 липня 2003 року №1058-IV.
Відтак, відповідно до розрахунку страхового стажу, форми РС-Право, відповідачем до загального страхового стажу ОСОБА_2 зараховано періоди роботи з 01 квітня 2010 року по 20 квітня 2010 року, з 01 травня 2010 року по 29 серпня 2010 року, з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року, та за лютий 2017 року, що підтверджується відповідачем.
Доказів протилежного матеріали справи не містять.
Викладене дає підстави для висновку, що відповідачем самостійно визнано право позивача на врахування періодів роботи з 01 квітня 2010 року по 20 квітня 2010 року, з 01 травня 2010 року по 29 серпня 2010 року, з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року, та за лютий 2017 року до його страхового стажу.
Порядок обчислення та сплати страхових внесків визначено у статті 20 Закону №1058-XV.
Частинами четвертою-шостою, дев'ятою, десятою, дванадцятою статті 20 Закону №1058-IV встановлено, що Сплата страхових внесків здійснюється виключно в грошовій формі шляхом внесення відповідних сум страхових внесків до солідарної системи на банківські рахунки виконавчих органів Пенсійного фонду, а сум страхових внесків до накопичувальної системи пенсійного страхування - на банківський рахунок Накопичувального фонду або на банківський рахунок обраного застрахованою особою недержавного пенсійного фонду - суб'єкта другого рівня системи пенсійного забезпечення.
Страхові внески сплачуються страхувальниками шляхом перерахування безготівкових сум з їх банківських рахунків. Страхувальники - фізичні особи, які не мають банківських рахунків, сплачують страхові внески шляхом готівкових розрахунків через банківські установи.
Страхувальники зобов'язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду. Базовим звітним періодом є: для страхувальників, зазначених у пунктах 1, 2, 4 статті 14 цього Закону, - календарний місяць; для страхувальників, зазначених у пункті 5 статті 14 цього Закону, - квартал. При цьому в разі здійснення протягом базового звітного періоду виплат (виплати доходу), на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески, страхувальники одночасно з видачею зазначених сум зобов'язані сплачувати авансові платежі у вигляді сум страхових внесків, що підлягають нарахуванню на зазначені виплати (дохід). У разі недостатності у страхувальника коштів для здійснення в повному обсязі виплати заробітної плати (доходу) та одночасної сплати відповідних авансових платежів виплата зазначених сум та сплата страхових внесків здійснюється в пропорційних розмірах у порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду. У разі несплати авансових платежів до страхувальників застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом. Перерахування страхових внесків здійснюється страхувальниками одночасно з одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу), у тому числі в безготівковій чи натуральній формі або з виручки від реалізації товарів (послуг). При цьому фактичним одержанням (перерахуванням) коштів на оплату праці (виплати доходу) вважається одержання відповідних сум готівкою, зарахування на банківський рахунок одержувача, перерахування за дорученням одержувача на будь-які цілі, одержання товарів (послуг) або будь-яких інших матеріальних цінностей в рахунок зазначених виплат (доходу), фактичне здійснення із цих виплат (доходу) відрахувань, передбачених законодавством або за виконавчими документами, чи будь-яких інших відрахувань. За осіб, зазначених у пунктах 8, 11-14 статті 11 цього Закону, страхові внески сплачуються в порядку і строки, визначені Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів державного та місцевого бюджетів, коштів цільових фондів, з яких цим особам сплачуються відповідно грошове забезпечення, страхові виплати, допомога, надбавка і компенсації. За осіб, зазначених у пункті 14 статті 11 цього Закону, страхові внески сплачуються у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, за рахунок коштів державного бюджету.
Днем сплати страхових внесків вважається: у разі перерахування сум страхових внесків у безготівковій формі з банківського рахунку страхувальника на банківський рахунок органу Пенсійного фонду - день списання установою банку, органом, що здійснює казначейське обслуговування бюджетних коштів, суми платежу з банківського (спеціального реєстраційного) рахунку страхувальника незалежно від часу її зарахування на банківський рахунок органу Пенсійного фонду; у разі сплати сум страхових внесків готівкою - день внесення страхувальником коштів у банківську установу чи відділення зв'язку для перерахування на банківські рахунки органу Пенсійного фонду.
Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом.
Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків.
Пунктом 10 частини першої статті 1 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» від 08 липня 2010 року №2464-VI (далі - Закон №2464-VI) передбачено, що страхувальники - роботодавці та інші особи, які відповідно до цього Закону зобов'язані сплачувати єдиний внесок.
Частиною першою статті 4 Закону №2464-VI встановлено, що платниками єдиного внеску є роботодавці.
Відповідно до частини другої статті 25 Закону №2464-VI у разі виявлення своєчасно не сплачених сум страхових внесків платники єдиного внеску зобов'язані самостійно обчислити ці внески і сплатити їх з нарахуванням пені в порядку і розмірах, визначених цією статтею.
Податковим кодексом України встановлено, що особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку. (пункт 171.1 статті 171).
Нормами статті 106 Закону №1058-XV передбачено, що відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи.
З аналізу зазначених норм законодавства вбачається, що обов'язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника.
Як зазначив Європейський Суд з прав людини у справі Latvia (пункт 77 рішення Великої палати ЄСПЛ від 18 лютого 2009 року) стаття 1 Протоколу № 1 до Конвенції не накладає ніяких обмежень на свободу держави, що ратифікувала Конвенцію, приймати рішення про те, чи створювати якусь схему соціального забезпечення, або обирати тип або розмір виплат, які надаються відповідно до будь-якої такої схеми. Однак, якщо в державі існують чинні законодавчі норми, що передбачають такі виплати на основі права на соціальну підтримку незалежно від того, чи обумовлені вони попередньою сплатою внесків ці норми слід вважати такими, що створюють майновий інтерес, що потрапляє в сферу дії статті 1 Протоколу № 1 до Конвенції для осіб, що відповідають пропонованим до благоотримувачів вимогам.
У справі Будченко проти України (рішення від 24 квітня 2014 року, заява №38677/06) ЄСПЛ також зазначив, що якщо у Договірній державі є чинне законодавство, яким виплату коштів передбачено як право на соціальні виплати (обумовлені чи не обумовлені попередньою сплатою внесків), таке законодавство має вважатися таким, що передбачає майнове право, що підпадає під дію статті 1 Першого протоколу, відносно осіб, які відповідають її вимогам.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для не зарахування до страхового стажу при призначенні або перерахунку пенсії позивачу періодів його роботи.
Аналогічна позиція викладена Верховним судом у постановах від 09 вересня 2019 року у справі №242/5448/16-а та від 31 жовтня 2019 року у справі №235/7373/16.
Відтак, відповідачем було безпідставно, при призначенні позивачу пенсії по інвалідності з 23 березня 2017 року, не зараховано до загального страхового стажу позивача періоди роботи з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року.
Оскільки станом на день розгляду справи періоди роботи з 01 квітня 2010 року по 20 квітня 2010 року, з 01 травня 2010 року по 29 серпня 2010 року, з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року вже зараховано до загального страхового стажу позивача, тому повторному зарахуванню вони не підлягають. Отже, позовні вимоги в цій частині є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.
Відтак, зарахуванню до загального страхового стажу підлягають виключно періоди з 21 квітня 2010 року по 30 квітня 2010 року, з 30 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року, які станом на день розгляду справи безпідставно не зараховано відповідачем.
Вказана правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 07 березня 2018 року у справі №233/2084/17, від 05 серпня 2020 року у справі №127/9289/17.
Незарахування спірного стажу позивача буде суперечити принципу правової визначеності, оскільки в пункту 3.1 Рішення Конституційного Суду України у справі від 29.06.2010 № 1-25/2010 зазначено, що одним з елементів верховенства права є принцип правової визначеності, в якому стверджується, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці допустиме лише за умови забезпечення передбачуваності застосування правових норм, встановлених такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права повинне базуватися на критеріях, які дадуть змогу особі відокремлювати правомірну поведінку від протиправної, передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
Таким чином, позовній вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню.
Крім того, відповідно до частини першої статті 44 Закону №1058-ІV заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Документи про призначення (перерахунок) пенсії розглядає територіальний орган Пенсійного фонду та не пізніше 10 днів з дня їх надходження приймає рішення про призначення (перерахунок) або про відмову в призначенні (перерахунку) пенсії (абзац 1 частини п'ятої статті 45 Закону №1058-IV).
Відповідно до абзацу першого пункту 4.1. Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України 25 листопада 2005 року №22-1, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 27 грудня 2005 року за №1566/11846, (далі - Порядок №22-1) орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою (додаток 3). Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів. Заяви осіб про призначення, перерахунок, поновлення, переведення з одного виду пенсії на інший реєструються в журналі реєстрації рішень органу, що призначає пенсію. Особі або посадовій особі органом, що призначає пенсію, видається розписка із зазначенням дати прийняття заяви, а також переліку одержаних і відсутніх документів, які необхідно подати у тримісячний строк з дня прийняття заяви. Копія розписки зберігається в пенсійній справі.
Як встановлено судом вище, що станом на день розгляду справи, періоди роботи з 01 квітня 2010 року по 20 квітня 2010 року, з 01 травня 2010 року по 29 серпня 2010 року, з 01 вересня 2010 року по 31 грудня 2010 року, та за лютий 2017 року вже зараховано до загального страхового стажу позивача
Отже, у суду є всі підстави вважати, що періоди з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та за період з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року заробітна плата підприємством-страхувальником виплачувалась позивачу в повному обсязі. Протилежного відповідачем в межах цієї справи не доведено.
Відтак, суд враховує, що позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов'язку щодо сплати страхових внесків, тому відповідач при перерахунку пенсії позивача повинен врахувати заробітну плату позивача за періоди його роботи з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року.
Водночас, суд відхиляє доводи відповідача відносно того, що із заявою встановленого зразка про перерахунок пенсії позивач не звертався, оскільки із заяви від 19 листопада 2020 року вбачається, що вона подана позивачем особисто, та в ній міститься чітке волевиявлення позивача щодо питання перерахунку його пенсії, із зарахуванням визначених ним періодів роботи та з урахуванням заробітної плати за такі періоди роботи.
На підставі пункту 4.3 Порядку №22-1 не пізніше 10 днів після надходження заяви та за наявності документів, необхідних для призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший та поновлення виплати пенсії (у тому числі документів, одержаних відповідно до абзацу другого підпункту 3 пункту 4.2 цього розділу), орган, що призначає пенсію, розглядає подані документи та приймає рішення щодо призначення, перерахунку, переведення з одного виду пенсії на інший, поновлення раніше призначеної пенсії без урахування періоду, за який відсутня інформація про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду України.
Таким чином, відповідно до вимог Порядку №22-1 відповідач зобов'язаний був розглянути питання про перерахунок пенсії позивача відповідно до його заяви від 19 листопада 2020 року.
Отже, у суду є підстави зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії позивачу відповідно до його заяви від 19 листопада 2020 року - з 19 листопада 2020 року із зарахуванням визначених судом періодів роботи, та з урахуванням заробітної плати за спірні періоди роботи позивача.
Решта доводів та заперечень сторін висновків суду по суті заявлених позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «РуїсТоріха проти Іспанії» від09.12.1994, серія A, N 303-A, п.29).
Згідно із частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або інтереси.
Відповідно до пункту 7 частини другої статті 245 КАС України в разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти рішення про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання вчинити певні дії.
Отже, суд наділений повноваженнями щодо зобов'язання відповідача вчинити певні дії, і це прямо вбачається з пункту 7 частини другої статті 245 КАС України.
Згідно з частиною другою статті 9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.
Отже, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
При цьому, спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, а у випадку невиконання або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.
З огляду на викладене, суд вважає за доцільне:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонд України в м. Києві щодо не здійснення з 19 листопада 2020 року перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 із врахуванням сум заробітної плати за періоди з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року, та не зарахуванням до загального страхового стажу періодів роботи з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року;
- зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 21 квітня 2010 року по 30 квітня 2010 року, з 30 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 19 листопада 2020 року перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію з врахуванням періодів роботи з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року, сум заробітної плати за періоди з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.
При цьому, суд вважає, вищевказаний спосіб захисту достатнім, враховуючи обставини по справі.
Відповідно до частини першої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Частиною другою статті 77 КАС України встановлено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Статтею 90 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Підсумовуючи, суд приходить висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню частково.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.
Відповідно до квитанції №0.0.1972420822.1 від 12 січня 2021 року позивачем сплачено судовий збір в сумі 908,00 грн.
Згідно частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, зважаючи на те, що позивачем сплачено суму судового збору та позовні вимоги задоволено в повному обсязі, суд приходить до висновку про необхідність стягнення за рахунок бюджетних асигнувань відповідача суму судового збору на користь позивача.
Вирішуючи питання щодо стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 23500,00 грн, суд зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з частиною третьою статті 132 цього Кодексу до витрат, пов'язаних із розглядом справи належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Отже, витрати на професійну правничу допомогу входять до складу судових витрат.
Відповідно до статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС України).
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС України, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС України).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС України).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС України).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС України).
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС України).
У відповідності до частини першої статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц).
При визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суд досліджує на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Судом встановлено, що правнича допомога позивачу надавалась ТОВ «Київський центр юридичної допомоги» на підставі договору від 15 вересня 2020 року №А-180.
Відповідно до пункту 3.1 договору від 15 вересня 2020 року №А-180 вартість юридичних послуг, зазначених у пункті 1.2 цього договору, становить 23500,00 грн.
Згідно з детальним описом робіт від 15 січня 2021 року до договору від 15 вересня 2020 року №А-180, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Київський центр юридичної допомоги», які складаються з наступного: усна консультація - 3274,00 грн., правовий аналіз ситуації, заснований на вивченні матеріалів та відомостей наданих замовником, підбір нормативно-правових актів - 7050,00 грн.; складання заяви про перерахунок пенсії - 3294,00 грн.: складання позовної заяви - 8784,00 грн.; складання детального розрахунку - 1098,00 грн. Всього: 23500,00 грн.
Доказів сплати позивачем 23500,00 грн. за надання юридичних послуг згідно з договором від 15 вересня 2020 року №А-180 матеріали позовної заяви не містять.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначив, що сума витрат в розмірі 23500,00 грн. є необґрунтованою, не відповідає реальності таких витрат, розумності їхнього розміру. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаними адвокатом роботами (наданими послугами), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих послуг (виконаних робіт), також відсутні докази щодо понесення позивачем витрат на правову допомогу.
Разом з тим, вказаний обсяг виконаних робіт (наданих послуг), суд вважає завищеним, оскільки дана справа є справою незначної складності та не потребує значної затрати часу на вказані та здійснені роботи.
Враховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «East/WestAllianceLimited» проти України», оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат у розмірі 10% від суми справедливої сатисфакції, виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «Ботацці проти Італії» (Bottazzi v. Italy), № 34884/97).
Суд вважає, що дії направленні на підготовку позовної заяви та її супроводження в суді першої інстанції та вартістю таких послуг у розмірі 23500,00 грн. не є співмірним зі складністю справи та обсягом виконаних робіт (наданих послуг).
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, враховуючи те, що вказана справа була розглянута в порядку спрощеного провадження без проведення судового засідання як справа незначної складності, виходячи з критерію пропорційності, суд висновує, що сума судових витрат на правничу допомогу підлягає зменшенню у зв'язку з відсутністю ознак співмірності до 3000,00 грн.
Таким чином, суд дійшов висновку, що визначені витрати на професійну правничу допомогу не є співмірними з обсягом проведеної роботи, і вважає можливим стягнути з Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві за рахунок бюджетних асигнувань на користь позивача витрати на правничу допомогу в розмірі 3000,00 грн.
Керуючись статтями 2, 6, 8-9, 19-20, 22, 25-26, 72-78, 90, 139, 241-246, 255, 262, 263, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
вирішив:
Адміністративний позов ОСОБА_1 (місце реєстрації: АДРЕСА_1 ; рнокпп НОМЕР_3 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві (місцезнаходження: вул. Бульварно-Кудрявська, буд. 16, м. Київ, 04053, код ЄДРПОУ 42098368) про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонд України в м. Києві щодо не здійснення з 19 листопада 2020 року перерахунку та виплати пенсії ОСОБА_1 із врахуванням сум заробітної плати за періоди з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року, та не зарахуванням до загального страхового стажу періодів роботи з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року.
Зобов'язати Головне управління пенсійного фонду України в м. Києві зарахувати до загального страхового стажу ОСОБА_1 періоди роботи з 21 квітня 2010 року по 30 квітня 2010 року, з 30 серпня 2010 року по 31 серпня 2010 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в м. Києві здійснити з 19 листопада 2020 року перерахунок та виплатити ОСОБА_1 пенсію з врахуванням періодів роботи з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року, сум заробітної плати за періоди з 15 квітня 2010 року по 14 грудня 2010 року та з 03 лютого 2017 року по 28 лютого 2017 року, та з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог - відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 908 (дев'ятсот вісім) грн. 00 коп.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в м. Києві на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 3000 (три тисячі) грн. 00 коп.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 14 травня 2025 року.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Шостого апеляційного адміністративного суду у паперовому вигляді або через електронний кабінет (https://id.court.gov.ua/) у підсистемі «Електронний суд».
У разі застосування судом частини третьої статті 243 КАС України строк на апеляційне оскарження обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя І.С. Молочна