15 травня 2025 року Справа № 160/6744/25
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі судді Дєєва М.В. розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії,
03.03.2025 року до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому позивач просить:
- визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 , викладені у повідомленні від 30.01.2025 № 4/346 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації;
- зобов'язати повторно розглянути питання про надання ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу за його заявою.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач звернувся до відповідача із заявою про надання відстрочки від призову на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», при цьому рішенням відповідача відмовлено позивачу у наданні відстрочки, оскільки позивачем не надано необхідних документів для підтвердження його права на відстрочку. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки позивач як вітчим утримує дітей своєї дружини та діти перебувають на його повному утриманні та є однією родиною, а отже позивач має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації. З огляду на вказане позивач просив задовольнити позовні вимоги.
05.03.2025 року ухвалами Дніпропетровського окружного адміністративного суду відмовлено у задоволенні заяви про забезпечення позову та відкрито спрощене позовне провадження без виклику (повідомлення) сторін.
20.03.2025 року від ІНФОРМАЦІЯ_1 надійшов відзив на позовну заяву, відповідно до якого вказано, що дослідивши всі обставини та надані документи Комісія встановила, що у заявника відповідно до вимог Сімейного кодексу України перебуває на утриманні тільки ОСОБА_2 та відповідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_1 від 20.09.2024 року ОСОБА_3 . ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 вже досягли 18 річного віку. Щодо підтвердження факту перебування падчерки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також пасинка ОСОБА_8 , на утриманні Позивача, заявником не було надано доказів щодо нездійснення утримання ОСОБА_9 своїх дітей або доказів щодо неможливості утримання ОСОБА_9 та іншими членами родини (матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів, сестер) зазначених вище дітей. Позивачем не доведено факт перебування на його утриманні падчерки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , а також пасинка ОСОБА_8 . Беручи до уваги, що в останніх є батько та мати, і ці обставини позивачем не спростовано, а також не надано документів, що ці особи з поважних причин не можуть надавати дитині належного утримання, позивач, направляючи звернення до відповідача, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього пункту 3 частин першої статті 23 Закону України "Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію".
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню, з наступних підстав.
З матеріалів справи вбачається, що 20.01.2025 року позивач звернувся з заявою до Комісії при ІНФОРМАЦІЯ_4 щодо надання відстрочки від призову на військову службу під час загальної мобілізації згідно пункт 3 частини 1 статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Комісією було перевірено надані заявником документи та встановлено, що згідно офіційних даних вказаних в Державному реєстрі актів цивільного стану громадян, позивач має трьох дітей, а саме: - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 від шлюбу з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 від шлюбу з ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ; - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_6 усиновлена 20.09.2024 року згідно рішення Довгинцівського районного суду №211/2900/24 від 23.07.2024 року, мати ОСОБА_11 .
Згідно свідоцтва про шлюб серія НОМЕР_2 , 07.05.2021 року уклав шлюб з громадянкою ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , від даного шлюбу спільних дітей не зареєстровано.
Від попереднього шлюбу громадянки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 з громадянином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 наявні діти: -згідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 від 26.10.2012 року донька ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ; - згідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_4 від 15.05.2015 року донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ; - згідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_5 від 03.09.2019 року сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_12 .
Рішенням ІНФОРМАЦІЯ_1 , яке оформлено повідомленням від 30.01.2025 року №4/346 відмовлено позивачу у наданні відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації на особливий період на підставі п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», оскільки не відповідає переліку п.3 ч.1 ст.23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» - на утриманні двоє дітей.
Позивач вважає дії відповідача викладені у повідомленні від 30.01.2025 № 4/346 про відмову у наданні ОСОБА_1 відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації протиправними та такими, що не відповідають вимогам чинного законодавства, що і стало підставою для звернення до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також загальні засади проходження в Україні військової служби визначає Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ).
Згідно ч. 1 ст. 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Частинами 1, 5 статті 1 Закону №2232-ХІІ передбачено, що захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов'язком громадян України. Від виконання військового обов'язку громадяни України звільняються на підставах, визначених цим Законом.
Обов'язки громадян щодо мобілізаційної підготовки та мобілізації визначені статтею 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі Закон №3543-ХІІ).
Статтею 23 Закону №3543-ХІІ визначено категорії військовозобов'язаних, які мають право на відстрочку та не підлягають призову на військову службу під час мобілізації.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці.
Порядок надання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації та її оформлення з підстав, визначених статтею 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», регламентовано Порядком проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період (пункти 56-67), затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (зі змінами).
Додаток 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (зі змінами) містить перелік документів, що підтверджують право на відстрочку, для кожної категорії осіб, які мають право на відстрочку відповідно до статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (далі Перелік).
Відповідно до Переліку документів, що подаються військовозобов'язаним для отримання відстрочки від призову на військову службу під час мобілізації відповідно до підстав, зазначених у статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (додаток 5 до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації, на особливий період, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 16.05.2024 №560 (зі змінами)), жінки та чоловіки, на утриманні яких перебувають троє і більше дітей віком до 18 років, крім тих, які мають заборгованість із сплати аліментів, сукупний розмір якої перевищує суму платежів за три місяці, до заяви додають документи, що підтверджують право на відстрочку, а саме: свідоцтво про народження дітей (трьох і більше) із зазначенням батьківства військовозобов'язаного та один із документів: свідоцтво про реєстрацію шлюбу з матір'ю (батьком) дітей (трьох і більше) або рішення суду про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей з батьком (матір'ю), або рішення органу опіки і піклування про визначення місця проживання з тим із батьків, який є військовозобов'язаним, або письмовий договір між батьками про те, з ким будуть проживати діти та участь другого з батьків у їх вихованні, або рішення суду про встановлення факту перебування дитини на утриманні військовозобов'язаного відповідно до положень статті 315 Цивільного процесуального кодексу України, а також договір про сплату аліментів на дитину.
Як встановлено з матеріалів справи, у свідоцтвах про народження від попереднього шлюбу громадянки ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_8 з громадянином ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_9 наявні діти: -згідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_3 від 26.10.2012 року донька ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_10 ; - згідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_4 від 15.05.2015 року донька ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_11 ; - згідно свідоцтва про народження Серія НОМЕР_5 від 03.09.2019 року сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_12 .
У вказаних свідоцтвах, батьком останніх зазначено ОСОБА_9 , з яким раніше перебувала у шлюбі дружина позивача.
Суд зазначає, що відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України (далі СК України) батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Відповідно до ч.1 ст. 260 СК України якщо мачуха, вітчим проживають однією сім'єю з малолітніми, неповнолітніми пасинком, падчеркою, вони мають право брати участь у їхньому вихованні.
Частиною 1 ст. 268 СК України передбачено, що мачуха, вітчим зобов'язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу.
Відповідно до приписів ч. ч. 1, 2 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Згідно ч. 2 ст. 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Водночас загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов'язків закріплено у статтях 14, 15 СК України.
Сімейні права є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому, не можуть бути передані іншій особі.
Виходячи з аналізу вищевказаного, суд прийшов до висновків, що ОСОБА_1 , перебуваючи у шлюбі з ОСОБА_11 , має право на участь у вихованні та утриманні її неповнолітніх дітей (за умови проживання однією сім'єю). При цьому, обов'язок щодо виховання та утримання дітей відповідно до положень Сімейного кодексу України покладено, зокрема, на їх батьків.
Та обставина, що між батьками неповнолітніх шлюб розірвано, не звільняє батька останніх від виконання обов'язку з виховання та утримання своїх дітей та не зменшує обсяг його прав та обов'язків.
Підсумовуючи вищевикладене суд зазначає, що оскільки обов'язок з виховання та утримання дітей приписами СК України покладено на їх батьків, а відповідно до ч. 1 ст. 260 СК України позивач (вітчим) реалізовує таке право на добровільних засадах, відсутні обґрунтовані підстави вважати, що на позивача, за обставин цієї справи, розповсюджуються положення п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону №3543-ХІІ.
До аналогічних висновків також дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду при розгляді подібних до спірних правовідносин у постанові від 03.10.2024 у справі №160/17962/23.
Слід зазначити, що надана позивачем копія посвідчення батьків багатодітної сім'ї, є лише підставою на отримання пільг, що надаються багатодітним сім'ям відповідно до Закону України «Про охорону дитинства» та не підтверджує факт перебування на його утриманні трьох дітей віком до 18 років.
З огляду на вищевикладені обставини справи та норми права, суд прийшов до висновку, що у спірних правовідносинах позивач, звертаючись до відповідача з заявою на підставі п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону №2232-ХІІ про відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, не надав належних доказів наявності правових підстав застосування до нього п. 3 ч. 1 ст. 23 Закону №2232-ХІІ, а тому, оскаржуване рішення відповідача є правомірним, що у свою чергу свідчить про відсутність підстав для його скасування.
Інші доводи сторін не є юридично значимими та не впливають на висновки суду.
За приписами ч.1 та ч.2 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 КАС України. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
В силу ч.3 ст.90 КАС України, суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Враховуючи вищевикладене, суд вважає за необхідне відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог.
Оскільки судом відмовлено у задоволенні позовних вимог, розподіл судових витрат на виконання ст. 139 КАС України, не проводиться.
Керуючись ст.ст. 241-246, 250 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
У задоволенні адміністративного позову ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_6 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_7 ) про визнання протиправними дії та зобов'язання вчинити певні дії - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст.255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржено в порядку та у строки, встановлені ст. ст.295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя М.В. Дєєв