Рішення від 15.05.2025 по справі 160/19216/24

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД РІШЕННЯ ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 травня 2025 рокуСправа №160/19216/24

Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Захарчук-Борисенко Н. В.

розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,-

УСТАНОВИВ:

17.07.2024 року ОСОБА_1 звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 , в якій просить:

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.03.2022 року по 31.12.2022 року щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на здоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року у сумі 2481 грн., на відповідний коефіцієнт відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції від 01.01.2018 року;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та доплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2022 року по 31.12.2022 року - грошове забезпечення, премію, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року у сумі -2481 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб, рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції від 01.01.2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2023 року по 30.04.2023 року щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року у сумі 2684 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції від 01.01.2018 року;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та доплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року по 30.04.2023 року - грошове забезпечення, премію, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року у сумі 2684 грн. .на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції від 01.01.2018 року;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 індексації грошових доходів відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» за період з 01.03.2022 року по 14.02.2024 року з врахуванням останнього підвищення посадового окладу для займаної посади;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошових доходів відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» за період з 01.03.2022 року по 14.02.2024 року з врахуванням останнього підвищення посадового окладу для займаної посади;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік;

- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 05.06.2022 року по 14.02.2024 року пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаних із захистом Батьківщини;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 додаткову грошову винагороду, передбачену постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» за період з 05.06.2022 року по 14.02.2024 року пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебуванні у відпустці для лікування після тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв'язку з пораненням (контузію, травмою, каліцтвом), пов'язаних із захистом Батьківщини;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки з 14.02.2024 року по день фактичної виплати, але не більше як за шість місяців;

- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати повної суму грошового забезпечення при звільненні, за весь час затримки виплати з 14.02.2024 року по день фактичної виплати;

- стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу (адвокатська витрати) у сумі 10 000,00 за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 .

В обгрунтування позовних вимог представник позивача вказав, що позивач не згоден з виплаченими сумами при звільненні та вважає, що відповідачем невірно обраховані та виплачені суми при звільненні, та допущена протиправна бездіяльність у вірному нарахуванні та виплаті грошового забезпечення та індексації. Позивач вважає, що такими діями відповідачем порушені його права та законні інтереси, що і слугувало підставою звернення до суду.

Так, позивач мав право на отримання індексації грошового забезпечення з 01.03.2022 року по 14.02.2024 року, проте індексація не нарахована і невиплачена. Зауважено, що січень 2008 року та березень 2018 року є місяцями підвищення тарифних ставок. Позивач не погоджується з розміром прожиткового мінімуму (станом на 01.01.2018 року), що був застосований при обчисленні грошового забезпечення. Вказує, що відповідачем неправомірно не виплачено додаткову винагороду, передбачену постановою КМУ №168 від 28.02.2022 року, за час перебування на бойовому завданні та стаціонарному лікуванні.

При цьому, представник позивача зауважує, що належним способом захисту прав позивача буде нарахування та виплата йому відповідачем середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а також зобов'язання відповідача виплатити компенсацію втрати частини доходів.

Ухвалою від 22.07.2024 року прийнято адміністративний позов до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи у письмовому провадженні в порядку статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалою від 01.10.2024 року витребувано у військової частини НОМЕР_1 :

- пояснення щодо розміру застосованого прожиткового мінімуму для працездатних осіб при нарахуванні ОСОБА_1 грошового забезпечення з 01.03.2022 року по 14.02.2024 року;

- довідки про розмір нарахованого та виплаченого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01.03.2022 року по 14.02.2024 року із зазначеннях усіх його складових, у тому числі розміру прожиткового мінімуму, що взятий для обрахунку грошового забезпечення;

- інформацію щодо матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення ОСОБА_1 за 2022 рік, 2023 рік, 2024 рік, а також розміру прожиткового мінімуму, що взятий для їх обрахунку;

- докази виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2022 року по 14.02.2024 року, а також інформацію щодо того, який базовий місяць застосовано при виплаті індексації;

- письмові пояснення відносно того, чи нараховувалась та виплачувалась ОСОБА_1 додаткова винагорода відповідно до Постанови КМУ «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану» від 28.02.2022 року за період з 05.06.2022 року по 14.02.2024 року;

- довідку про середньомісячне грошове забезпечення ОСОБА_1 за два місяці, що передували звільненню.

Цією ж ухвалою зупинено провадження в адміністративній справі №160/19216/24 до отримання витребуваних судом доказів.

09.03.2025 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, яким заперечується проти задоволення позовних вимог у повному обсязі. Відповідач зауважив, що твердження позивача що застосування при розрахунку його грошового забезпечення прожиткового мінімуму встановленого на 01.01.2018, а з 20.05.2023 суми у розмірі 1762 гривні, не є порушенням Конституції України та Законів, якими гарантовано застосування мінімальних державних стандартів та гарантій встановлених Законами України «Про державний бюджет України», оскільки зазначені суми не є повним розміром грошового забезпечення позивача, а є лише розрахунковою одиницею, з якої визначаються складові грошового забезпечення позивача, яке протягом всього строку служби позивача було більшим навіть за середню заробітну плату в Україні.

Щодо індексації. Військова частина НОМЕР_1 здійснювала індексацію посадового окладу позивача починаючи з останнього його підвищення за посадою, тобто з 01.01.2019. Індексація грошового доходу позивача у березні 2022 року склала 672,35 грн. У подальшому індексація нараховувалась позивачу з наростаючим підсумком протягом усього 2022 року. У 2023 році, у відповідності до вимог пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» дію Закону 1282 було призупинено, у зв'язку із чим індексація грошового забезпечення позивача не здійснювалась. Слід зазначити, що позивачем було завлено вимоги, які виключають одна одну, а саме вимога перерахунку грошового забезпечення позивача з посадового окладу обчисленого з прожиткового мінімуму встановленого на перше січня відповідного року, виключає нарахування позивачу індексації з моменту останнього підвищення тарифу за посадою позивача. Отже, викладене свідчить, що військова частина НОМЕР_1 здійснювала індексацію грошового забезпечення позивача у відповідності до вимог законодавства України, а позовні вимоги щодо індексації його доходів ґрунтуються на неправильному застосуванні законодавства, а отже є безпідставними.

Також відповідач вказав, що оскільки позивач не подав рапорт на виплату допомоги у 2024 році, підстав для розгляду цього питання в військової частини не було. Неподання рапорту на виплату допомоги не дає підстав для нарахування та виплати такої допомоги військовослужбовцю. Проте, оскільки позивач був переміщений до військової частини НОМЕР_2 він мав можливість звернутись з рапортом до командування військової частини за місцем служби та отримати відповідь.

Щодо виплати позивачу додаткової винагороду на період воєнного стану за період з 05.06.2022 року по 14.02.2024 року пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, відповідач вказує таке. протягом спірного періоду, а саме з 05.06.2022 по 14.02.2024, умовою виплати додаткової винагороди на період воєнного стану у розмірі 100 000 гривень, за період лікування є причинно-наслідний зв'язок між пораненням під час захисту Батьківщини та стаціонарним лікуванням, тобто лікуванням від наслідків такого поранення. Для отримання додаткової винагороди на період воєнного стану у розмірі 100 000 гривень за період перебування у відпустці для лікування, окрім того що така відпустка має бути надана згідно довідки військово-лікарської комісії, у якій визначено що відпустка потрібна для лікування після тяжкого поранення отриманого із захистом Батьківщини. Надані позивачем довідки форми 5 та накази про обставини його поранення свідчать, що він отримав 19.06.2023 поранення у формі контузії, а 06.07.2023 - що він отримав поранення передпліччя правої руки. Надані позивачем виписні епікризи про його лікування у спірний період, тобто з 05.06.2022 по 14.02.2024, свідчать про те що він лікувався у зв'язку із хронічними захворюваннями що були ним набуті до військової служби та не пов'язані із пораненням під час захисту Батьківщини. А отже, позивач не мав права на отримання додатковї винагороди на період воєнного стану, як в сумі 100 000 гривень

на місяць так і 30 000 на місяць за періоди його стаціонарного лікування та перебування у відпустці для лікування у період з 05.06.2022 по 14.02.2024. Викладене свідчить, що вимога позивача про визнання неправомірним дій відповідача та зобов'язання його здійснити нарахування позивачу додаткової винагороди на період воєнного стану у розмірі 100 000 гривень за період його стаціонарного лікування з 05.06.2022 по 14.02.2024 є безпідставною та не підлягає задоволенню.

Щодо сплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки з 14.02.2024 року по день фактичної виплати, але не більше як за шість місяців. зазначена відповідальність застосовуються лише при звільненні з військової служби. Позивач же не був звільнений з військової служби, а згідно наказу командира військової частини був переміщений до військової частини НОМЕР_2 та продовжив військову службу. У своїй постанові від 04 жовтня 2024 року у справі №200/1643/24, Касаційний адміністративний суд Верховного Суду прийшов до висновку що якщо позивач продовжує перебувати на військовій службі, його вимоги не можуть ґрунтуватися на правових нормах, що стосуються звернення до суду з вимогами про стягнення виплат, які належать працівникові при звільненні. Викладене свідчить, що вимога позивача щодо стягнення з відповідача середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки з 14.02.2024 року по день фактичної виплати, але не більше як за шість місяців, є необґрунтованою, безпідставною та такою що не підлягає задоволенню.

Щодо компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати повної суму грошового забезпечення при звільненні, за весь час затримки виплати з 14.02.2024 року по день фактичної виплати. Відповідач вказав, що обов'язок відповідача здійснити нарахування позивачу компенсації за несвоєчасний розрахунок виникає в момент нарахування позивачу заборгованості. Ураховуючи що станом на момент подання позову та розгляду цієї справи відповідач не має визначеної заборгованості перед позивачем, в відповідача не виникло зобов'язання щодо нарахування позивачу компенсації за несвоєчасний розрахунок.

Також відповідач вказав на пропуску позивачем строків звернення до суду.

18.03.2025 року від представника позивача надійшла відповідь на відзив, в якій викладені заперечення щодо аргументів відповідача, вказаних у відзиві на позовну заяву. Також представником позивача зауважено, що позивача з 14.02.2024 року виключено зі списків особового складу в/ч на підставі наказу №45. Остання виплата відповідачем здійснена 09.03.2024 року, а, отже позивачем не пропущено строк звернення до суду.

14.05.2025 року представником позивача подано клопотання про поновлення провадження по справі, до якого долучено: витяг №243/25/454/ВТ з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи, що надсилається до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, відповідних підрозділів розвідувальних органів; грошовий атестат; витяг з наказу командира в/ч НОМЕР_2 №57 від 22.02.2025 року.

Ухвалою від 14.05.2025 року поновлено провадження по справі.

Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступні обставини.

Згідно з витягом з наказу командира в/ч НОМЕР_1 №2 від 01.03.2022 року відповідно до мобілізаційного призначення за мобілізаційним планом нижчепойменованих осіб рядового та сержантського складу зарахувати в списки та призначити до в/ч НОМЕР_1 : 184. Старшини ОСОБА_1 командиром 3 відділення 2 взводу 3 роти військової частини НОМЕР_1 , ВОС - 100182А, шпк «молодший сержант». Вважати таким, що з 01.03.2022 року справи і посаду прийняв і приступив до виконання службових обов'язків за посадою, встановлено посадовий оклад у розмірі 3170 грн на місяць, 9 тарифний розряд.

Згідно з Довідкою №254/1-853 від 09.08.2022 року, яка видана в/ч НОМЕР_3 ОСОБА_1 , який проходить військову службу у в/ч НОМЕР_1 , у тому, що він приймав безпосередню участь у бойових діях та забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії з 05.06.2022 року по 3.06.2022 року, з 01.07.2022 року по 31.07.2022 року.

Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 від 11.08.2023 року ОСОБА_1 має право на пільги, встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.

Відповідно до Довідки №2548-к від 06.11.2023 року, яка видана в/ч НОМЕР_1 , про безпосередню участь особи у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф проти України, ОСОБА_1 дійсно у період з 05.06.2022 року по 31.08.2023 року брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією рф на території Дніпропетровської та Донецької областей.

Відповідно до витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №45 від 14.02.2024 року головного сержанта ОСОБА_1 вважати таким, що справи та посаду здав, та з 14.02.2024 року покинув місце виконання бойових завдань в зоні бойових дій у складі в/ч НОМЕР_1 .

З 14.02.2024 року виключено зі списків особового складу частини і всіх видів забезпечення, з 15.02.2024 року знято з котлового забезпечення, видано раціон добових польових наборів продуктів ДПНП-Р 1-7 на доби.

Виплатити надбавку за особливості проходження військової служби у розмірі 65% посадового окладу з урахуванням окладу за військовим званням та надбавки за вислугу років у розмірі 25%, щомісячну премію відповідно до особистого внеску в загальний результат служби у розмірі 486% посадового окладу 3260 з 1 по 14.02.2024 року.

Станом на 14.02.2024 року вислуга років у ЗСУ становить: загальна - 04 роки 01 місяць 08 днів, в т.ч. календарна - 04 роки 01 місяць 08 днів, пільгова - 00 років 00 місяців 00 днів.

Щорічна основна відпустка за 2022 рік не надавалась, за 2032 рік надавалась (15 діб), за 2024 рік не надавалась, грошову допомогу на оздоровлення не отримав.

Матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань на підставі Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 за 2024 рік не отримав.

Позивач, вважаючи, що відповідачем невірно обраховані та виплачені суми при звільненні, а також невірно нараховано та виплачено грошове забезпечення та індексації, звернувся до суду з цим позовом.

Надаючи право оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Щодо позовних вимог про розмір прожиткового мінімуму, який має застосовуватись при нарахуванні позивачу грошового забезпечення позивачу за період з 01.03.2022 року по 30.04.2023 року, премії, а також матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на здоровлення.

Статтею 1 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року №2011-XII (далі Закон №2011) передбачено: соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.

За приписами частини першої статті 9 Закону №2011 держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.

Частинами другою, третьою статті 9 Закону №2011 встановлено: до складу грошового забезпечення входять посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення та індексація грошового забезпечення.

Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Правилами частини четвертої статті 9 Закону №2011 обумовлено, що грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.

Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30.08.2017 №704 (далі - Постанова №704), яка набрала чинності 01.03.2018, встановлено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу.

Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.

При цьому Додатки 1 та 14 до постанови Кабінету Міністрів України №704, в яких у вигляді таблиці зазначені відповідні тарифні коефіцієнти, мають примітки пояснюючого характеру. У зазначених примітках наведена, зокрема, інформація щодо арифметичної дії (множення), яка застосовується при обчисленні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням, в залежності від відповідних тарифних коефіцієнтів, та наведені правила округлення розрахунків. У цих примітках норми права не містяться.

У подальшому, постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови №704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14».

Проте, зміст приміток до Додатків 1 та 14 до Постанови №704 не був приведений у відповідність з нормою пункту 4 цієї ж постанови.

За змістом Постанови №704, в редакції Постанови №103, розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.

Разом з тим, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 року у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано пункт 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» були внесені зміни.

Ухвалою Верховного Суду від 16.12.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Міністерства соціальної політики України на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18.

Отже, зміни до пункту 4 постанови №704, внесені пунктом 6 постанови №103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.

Таким чином відповідно до редакції пункту 4 Постанови №704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови №704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.

Отже, з 29.01.2020 знов почало діяти правило двох розрахункових величин обчислення окладу за посадою та окладу за військовим званням, а саме: 1) розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року; 2) 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року, в тому випадку, коли у календарному році, в якому застосовується відповідна норма зазначеного підзаконного нормативно-правового акту, 50% мінімальної заробітної плати перевищують прожитковий мінімум, тобто мінімальна заробітна плата стає розрахунковою величиною для обрахунку посадових окладів.

Проте, згідно з пунктом 3 розділу ІІ Закону України від 06.12.2016 №1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат. До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.

Аналогічні правові висновки містяться у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.12.2019 у справі №240/4946/18, постанові Верховного Суду від 18.02.2021 у справі №200/3775/20-а, постанові Верховного Суду від 11.02.2021 у справі №200/3757/20-а.

Відтак, під час розв'язання колізії між нормами пункту 3 розділу ІІ Закону №1774-VІІІ та пунктом 4 Постанови №704 у редакції до внесення змін постановою КМУ від 21.02.2018 №103, перевагу належить віддати положенням закону як акту права вищої юридичної сили.

Постанова №704 року є підзаконним нормативно-правовим актом. Юридична сила закону як джерела права, його місце в системі нормативно-правових актів закріплені в Конституції України. Однією з ознак, яка відрізняє закон від інших нормативно-правових актів, є прийняття його вищим представницьким органом державної влади. Пунктом 3 частини першої статті 85 Конституції України закріплено, що прийняття законів належить до повноважень Верховної Ради України. Вища юридична сила закону полягає також у тому, що всі підзаконні нормативно-правові акти приймаються на основі законів та за своїм змістом не повинні суперечити їм. Підпорядкованість таких актів законам закріплена у положеннях Конституції України.

Тобто, вказаний пункт 4 Постанови №704 в частині обрахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням у розмірі 50% мінімальної заробітної плати, суперечить нормам розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII та не підлягає застосуванню.

Крім того, п.п. 9, 10 розділу II «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1774-VIII визначено, що до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. Кабінету Міністрів України у тримісячний строк з дня набрання чинності цим Законом: привести свої нормативно-правові акти у відповідність із цим Законом, забезпечити перегляд та приведення міністерствами та іншими центральними органами виконавчої влади їх нормативно-правових актів у відповідність із цим Законом.

Водночас, з 29.01.2020 року була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018 рік.

Таким чином, розрахунковою величиною для визначення розміру посадового окладу та окладу за спеціальним (військовим) званням, як складових грошового забезпечення, повинно бути визначене шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 15.03.2023 року у справі №420/6572/22.

Звідси слідує, що 29.01.2020 року настала подія підвищення розміру грошового забезпечення військовослужбовця за складовими: оклад за посадою та оклад за військовим званням за рахунок виникнення у суб'єкта владних повноважень - органу фінансового забезпечення обов'язку обраховувати ці показники із використанням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року, тобто в даному випадку станом на 01.01.2020 рік, 01.01.2021 рік, 01.01.2022 рік, а не прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 рік.

При цьому, суд звертає увагу на те, що встановлене положеннями пункту 3 розділу ІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1774-VІІІ обмеження щодо застосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини для визначення посадових окладів, розрахованих згідно з постановою №704 жодним чином не впливає на спірні правовідносини, оскільки такою розрахунковою величиною є, прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 1 січня календарного року. Розмір мінімальної заробітної плати не є розрахунковою величиною для визначення посадових окладів, а застосований з іншою метою - для визначення мінімальної величини, яка враховується, як складова при визначенні розмірів посадових окладів та окладів за військовим (спеціальним) званням.

Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 19.10.2022 року у справі №400/6214/21.

При цьому, в силу ч. 4 ст. 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.

Отже, при визначенні розміру грошового забезпечення застосуванню підлягає саме Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», а не підзаконні акти, які звужують поняття грошового забезпечення та суперечать вимогам Закону.

Аналогічних правових висновків дійшов Верховний Суд у постановах від 26.02.2021 р. у справі №620/3346/19, від 21.04.2021 р. у справі №380/2427/20.

Також питання складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №522/2738/17, яка в постанові від 06.02.2019 р. дійшла таких висновків: згідно з частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.

Отже, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: посадовий оклад; оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення; одноразові додаткові види грошового забезпечення. Тобто до грошового забезпечення військовослужбовців, як розрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.

Зважаючи на вище наведені положення законодавства та встановлені обставини, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних у цій частині.

Крім того, суд звертає увагу, що перерахунок розміру посадового окладу та окладу за військовим званням супроводжує здійснення перерахунку (донарахування) усіх видів грошового забезпечення, зокрема, грошової допомоги на оздоровлення та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Відтак, вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплатити позивачеві додаткові види грошового забезпечення (грошової допомоги на оздоровлення за 2022-2023 роки та матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2022-2023 роки), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року також підлягають задоволенню.

Водночас суд вважає за необхідне зазначити, що пунктами 1 і 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481 «Про скасування підпункту 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 р. №103, та внесення зміни до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 р. №704» (далі Постанова №481) вирішено:

- Скасувати підпункт 1 пункту 3 змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб» (Офіційний вісник України, 2018 р., №20, ст. 662).

- внести зміну до пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (Офіційний вісник України, 2017 р., №77, ст. 2374), виклавши абзац перший в такій редакції:

«4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.».

Постанова №481 набула чинності 20.05.2023, а тому саме з цієї дати розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2024 рік.

Зі змісту наказу командира в/ч НОМЕР_1 (по стройовій частині) №45 від 14.02.2024 року судом встановлено, що матеріальну допомогу на вирішення соціально-побутових питань на підставі Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям ЗСУ та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністра оборони України від 07.06.2018 року №260 за 2024 рік позивач не отримав.

Наказом Міністерства оборони України за №260 від 11.06.2008 р. затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам (далі-Інструкція №260; втратила чинність на підставі наказу Міністерства оборони №260 від 07.06.2018 р.), яка визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби.

Пунктом 33.1 Інструкції №260 передбачено, що особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського і старшинського складу, які проходять службу за контрактом, для вирішення соціально-побутових питань один раз на рік надається матеріальна допомога в розмірі, що не перевищує їх місячного грошового забезпечення.

Відповідно до п. 33.2 Інструкції №260, матеріальна допомога надається військовослужбовцям за їх заявою за місцем штатної служби на підставі наказу командира військової частини, а командиру (начальнику) - на підставі наказу вищого командира (начальника) із зазначенням у ньому розміру допомоги.

У матеріалах відсутня заява позивача щодо виплати матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань.

Зважаючи на вищевикладене, суд прийшов до висновку про відсутність підстав для задоволення позовної заяви в цій частині.

Щодо індексації грошових доходів за період з 01.03.2022 року по 14.02.2024 року з врахуванням останнього підвищення посадового окладу для займаної посади.

Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України "Про індексацію грошових доходів населення".

Відповідно до статті 2 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.

Згідно з ст. 4 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.

Статтею 5 Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено, що підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України. Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.

Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Відповідно до п. 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 06 лютого 2003 р. № 491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення". Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.

Згідно з п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення).

Відповідно до п.5 Порядку №1078 (проведення індексації грошових доходів населення) (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.

Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.

У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.

Отже підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадових окладів особи. Зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації для початку обчислення індексу споживчих цін при нарахуванні індексації.

Тобто, за умови підвищення посадового окладу в січні 2008 року останній виступає базовим, а з лютого здійснюється обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації.

Крім того, на момент виникнення оскаржуваних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабміну України "Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 07.11.2007 №1294, якою затверджено нові схеми посадових окладів військовослужбовців.

Відповідно до п.13 постанови №1294 вона набрала чинності з 01 січня 2008 року, тобто датою, з якою позивач пов'язує встановлення базового місяця індексації.

Вказана постанова діяла до дати набрання чинності постанови Кабміну України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704, якою встановлені нові розміри посадових окладів військовослужбовців, а саме 01 березня 2018 року.

Проаналізувавши постанову Кабміну України №1294 в період її дії з 01.01.2008 по 01.03.2018, суд вбачає незмінність розмірів посадових окладів військовослужбовців.

У свою чергу, суд звертає увагу, що згідно наказу Міністерства оборони України №90 від 01.03.2018 "Про встановлення тарифних розрядів за посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України" з метою визначення посадових окладів осіб офіцерського складу Збройних Сил України, установлено тарифні розряди за основними типовими посадами та основними посадами осіб офіцерського складу Збройних Сил України згідно зі схемами, визначеними у додатках 1 - 22 до наказу, в результаті чого збільшилися посадові оклади військовослужбовців.

Отже, починаючи з березня 2018 року, базовим місяцем для розрахунку індексації є березень 2018 року.

У відзиві на позовну заяву військова частина НОМЕР_1 вказала, що здійснювала індексацію посадового окладу позивача, починаючи з останнього його підвищення за посадою, тобто з 01.01.2019 року. Індексація грошового доходу позивача у березні 2022 року склала 672,35 грн. У подальшому індексація нараховувалась позивачу з наростаючим підсумком протягом усього 2022 року. У 2023 році, у відповідності до вимог пункту 3 Прикінцевих положень Закону України «Про Державний бюджет на 2023 рік» дію Закону №1282 було призупинено, у зв'язку із чим індексація грошового забезпечення позивача не здійснювалась.

До відзиву на позовну заяву відповідачем долучено Довідку про основні та додаткові види грошового забезпечення головного сержанта ОСОБА_1 за період з 01.02.2022 року по 14.02.2024 року. У даній довідці зазначено, що для розрахунку індексації грошового забезпечення у 2022 році був застосований березень 2018 року як базовий місяць. Для індексації у 2024 році - січень 2024 року.

Водночас позивачем жодним чином не обгрунтовано та не надано власні розрахунки щодо вірного, на його думку, розрахунку індексації грошового забезпечення за 2022 рік, тому позовні вимоги у цій частині не підлягають задоволенню, зважаючи на здійснення відповідачем індексації грошового забезпечення позивачу у 2022 році із застосуванням березня 2018 року як базового місяця.

Щодо індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року.

Судом враховано, що у 2023 році призупинено дію Закону України від 03.07.1991 року №1282-ХІІ «Про індексацію грошових доходів населення».

Так, відповідно до п. 3 Прикінцевих положень Закону України від 03.11.2022 року №2710-ІХ «Про Державний бюджет України на 2023 рік» зупинено на 2023 рік дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».

Аналізуючи вказані норми законодавства, суд дійшов висновку, що роботодавці звільнені від обов'язку індексувати заробітну плату працівників у 2023 році.

Проведення індексації регулюють Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та «Порядок проведення індексації грошових доходів населення», затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року №1078, який розроблено Кабінетом Міністрів України на виконання вимог ч. 2 ст. 6 вказаного Закону.

З огляду на зазначене слідує, що якщо дію Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» призупинено, то відповідно Порядок проведення індексації грошових доходів населення також не діє протягом 2023 року, у зв'язку з чим позовні вимоги за період з 01.01.2023 року по 31.12.2023 року задоволенню не підлягають.

Стосовно індексації за період з 01.01.2024 по 14.02.2024 рік, суд зазначає наступне.

Статтею 39 Законом України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено, що обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з 1 січня 2024 року.

Таким чином, Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» та відповідно Порядок проведення індексації грошових доходів населення з 01.01.2024 року діють, з огляду на відсутність зупинення дій вказаних нормативно-правових актів.

Враховуючи вказане, нарахування та виплата позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2024 року по 14.02.2024 року повинна була здійснюватися враховуючи базовий місяць - березень 2018 року.

Щодо позовних вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою КМУ від 28.02.2022 року №168 за період з 05.06.2022 року по 14.02.2024 року пропорційно дням перебування на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я, включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської комісії (лікарсько-експертної, медичної) комісії у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаних із захистом Батьківщини.

Згідно з абз. 3 п. 1-2 постанови КМУ №168 (у редакції від 11.08.2023 року) до наказів про виплату додаткової винагороди у розмірі 100000 гривень до таких наказів включаються особи, зазначені у пунктах 1 та 1-1, у тому числі такі, які: у зв'язку з пораненням (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини, а для поліцейських та осіб рядового і начальницького складу служби цивільного захисту - із участю у бойових діях або забезпеченні здійснення заходів з національної безпеки і оборони, відсічі і стримування збройної агресії, перебуваючи безпосередньо в районах їх ведення (здійснення), зокрема на тимчасово окупованій Російською Федерацією території України, на території між позиціями сил оборони та позиціями військ держави-агресора, у період здійснення зазначених заходів, перебувають на стаціонарному лікуванні в закладах охорони здоров'я (у тому числі закордонних), включаючи час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебувають у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

З аналізу наведених норм Постанови №168 вбачається встановлення лише двох умов, необхідних для виплати збільшеної до 100000 гривень винагороди за час перебування на лікуванні в закладах охорони здоров'я, а саме:

- пов'язаність поранення (контузії, травми, каліцтва), із захистом Батьківщини,

- факт перебування на стаціонарному лікуванні внаслідок такого поранення.

При цьому, виплаті підлягають і час переміщення з одного лікарняного закладу охорони здоров'я до іншого, або перебування у відпустці для лікування після поранення.

З витягу з наказу командира в/ч НОМЕР_1 №170/4 від 19.06.2023 року «Про отримання травмування головним сержантом ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання» судом встановлено наступне. Травмування головного сержанта ОСОБА_2 від 19.06.2023 року настало внаслідок бойового ураження та дій з боку окупаційних військ російської федерації, та є бойовою і Травмування «ВТ, цефалгічний синдром», отриману 19.06.2023 року головним сержантом ОСОБА_3 , визнати як пов'язана із захистом Батьківщини.

У відповідності до Довідки №263 від 25.06.2023 року про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) ОСОБА_1 19.06.2023 року отримав ВТ, цефалгічний синдром під час виконання бойового завдання, пов'язаного із захистом Батьківщини (внаслідок обстрілу артилерії і міномету зс рф по ПВ Чайка 2ср бойову травму).

Відповідно до наказу командира в/ч НОМЕР_1 від 07.07.2023 року №188/2 «Про отримання травмування головним сержантом ОСОБА_1 під час виконання бойового завдання» наказано поранення настало внаслідок бойового ураження та дій з боку окупаційних військ рф та є бойовою. Поранення «рублена рана правого передпліччя», отримана 06.07.2023 року головним сержантом ОСОБА_1 визнати як пов'язана із Захистом правого передпліччя.

Згідно з Довідкою №3330 від 13.07.2023 року про обставини травми (поранення, контузії, каліцтва) ОСОБА_1 07.07.2023 року отримав рублену рану правого передпліччя під час виконання бойового завдання, пов'язаного із захистом Батьківщини (внаслідок обстрілу позиції відділення «Кевлар»).

Відповідно до Довідки ВЛК №6319 від 15.11.2022 року: «Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби». На підставі ст. 23Б, 64В графи ІІ Розкладу хвороб потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 к.д. Обмежено придатний до військової служби.

Відповідно до Довідки ВЛК №491 від 27.12.2023 року, в якій зазначено: «Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби». На підставі ст. 44 графи ІІ Розкладу хвороб потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 к.д.

У довідці ВЛК №67 від 30.01.2024 року зазначено: «Захворювання, ТАК, пов'язане з проходженням військової служби». На підставі ст. 56 графи ІІ Розкладу хвороб потребує відпустки для лікування у зв'язку з хворобою на 30 к.д.

Також позивачем долучено до матеріалів справи довідки з державних установ, виписні епікризи, виписки. З довідок після отримання позивачем 19.06.2023 року та 07.07.2023 року вбачається, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні з такими діагнозами: виразкова хвороба; виразкова деформація цибулини ДПК; стеатоз печінки, хронічний безкам'яний холецистит; поліп жовчного міхура; вертеброгенна торакалгія (хронічний рецидивуючий беребіг, стадія загострення); хронічний комбінований геморой ІІІ ст.

Водночас із вказаних виписок вбачається, що позивач потребує відпустки за станом здоров'я.

Тож, матеріалів справи не встановлено, що позивач перебував на стаціонарному лікуванні у зв'язку з отриманням поранення (контузією, травмою, каліцтвом), пов'язаним із захистом Батьківщини або перебував у відпустці для лікування після поранення (контузії, травми або каліцтва) у зв'язку із отриманням тяжкого поранення за висновком (постановою) військово-лікарської (лікарсько-експертної, медичної) комісії.

Зважаючи на вищевикладене, відсутні підстави для задоволення позовних вимог у частині нарахування та виплати додаткової винагороди за час стаціонарного лікування.

Щодо середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки з 14.02.2024 року по день фактичної виплати, але не більше як за шість місяців.

Згідно з позицією, викладеною Верховним Судом у постановах від 11.08.2021 в справі №640/9375/20, від 18.11.2021 в справі №600/1071/20-а, від 02.12.2021 в справі №120/1873/19-а, від 02.02.2023 в справі №826/1575/17, при задоволенні позовної вимоги про стягнення/нарахування основної суми, яку не було сплачено працівникові під час звільнення, одночасно наявні підстави і для стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України, вимоги щодо якого є похідними від вимог про стягнення основної суми.

Рішенням Конституційного Суду України від 07.05.2002 №8-рп/2002 щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов'язаних із спорами щодо проходження публічної служби адміністративний суд, встановивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - Кодексу законів про працю України (далі КЗпП України).

Отже, при вирішенні питання про виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку, слід керуватись загальними нормами КЗпП України, чинними на час виникнення спірних правовідносин.

Згідно з частиною 1 статті 47 КЗпП України, роботодавець зобов'язаний у день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, письмове повідомлення про нараховані та виплачені йому суми при звільненні (стаття 116) та провести з ним розрахунок у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.

За правилами статті 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати.

У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.

Частиною 1 статті 117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

З огляду на те, що при проведенні з позивачем розрахунку при звільненні не було виплачено грошове забезпечення за попередні періоди в належному розмірі, в/ч НОМЕР_1 , яка проводила остаточний розрахунок при звільненні, має виплатити позивачу його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.

Щодо компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати повної суму грошового забезпечення при звільненні, за весь час затримки виплати з 14.02.2024 року по день фактичної виплати.

Як зазначено у статті 7 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19.10.2000 року №2050-III (далі - Закон №2050-III) та п. 8 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року №159 (далі - Порядок №159). відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

При цьому, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин, суд згідно частини 5 статті 242 КАС України зобов'язаний врахувати висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.

Так, слід зазначити, що в постанові від 11.12.2020 року у справі №200/10820/19-а Верховний Суд дійшов таких висновків:

"…. судами попередніх інстанцій встановлено, що позивач не звертався до Управління виконавчої дирекції фонду соціального страхування України в Донецькій області із заявою про нарахування та виплати йому компенсації втрати частини доходів, у зв'язку з порушенням строків виплати страхових виплат за період з вересня 2016 року по квітень 2018 року відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159.

Своєю чергою, відповідач не відмовляв позивачу своїм рішенням у виплаті відповідної компенсації.

За змістом ст. 7 Закону №2050-III відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку.

З огляду на те, що у цій справі позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-III та Порядку №159, а відповідач не відмовляв позивачу у виплаті відповідної компенсації, то право позивача ще не було порушено суб'єктом владних повноважень і звернення його до суду з цим позовом є передчасним.

Отже, суди першої та апеляційної інстанції зробили законний і обґрунтований висновок про відмову у позові.".

У подальшому, зазначений правовий висновок був застосований Верховним Судом і в іншій постанові від 09.06.2021 у справі №240/186/20, в якій суд касаційної інстанції додатково уточнив, що необхідною умовою для звернення до суду з позовом про компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їхньої виплати є звернення особи до підприємства, установи або організації із заявою про виплату відповідної компенсації на підставі Закону №2050-III та Порядку №159, за наслідками розгляду якої власник чи уповноважений ним орган (особа) може (1) або задовольнити таку заяву та виплатити відповідну компенсацію, (2) або відмовити у її виплаті. А тому тільки в разі відмови власника або уповноваженого ним органу (особи) виплатити таку компенсацію особа набуває право на звернення до суду з позовом про зобов'язання у судовому порядку виплатити відповідну компенсацію.

Натомість, судом встановлено, що позивач не звертався до військової частини із заявою про нарахування та виплату йому компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати.

Доказів протилежного ані позивачем ані його представником до суду не надано.

У свою чергу відповідач своїм рішенням (листом, повідомленням) не відмовляв позивачу у виплаті такої компенсації, про що наголосив відповідач у відзиві.

Отже, як наголошувалось судом вище, оскільки відповідно до ст. 7 Закону №2050-ІІІ саме відмова власника або уповноваженого ним органу (особи) від виплати компенсації може бути оскаржена громадянином у судовому порядку та враховуючи те, що позивач не звертався до відповідача із заявою про виплату компенсації відповідно до Закону №2050-ІІІ та Порядку №159, а відповідач не відмовляв у виплаті такої компенсації, суд приходить висновку, що право особи наразі порушено не було, а відтак звернення позивача до суд з вимогами про нарахування і виплату компенсації є передчасними.

Подібний правовий висновок викладено також Верховним Судом у постанові від 04.05.2022 року по справі №200/14472/19-а.

Тож відсутні підстави для задоволення позовної заяви в частині компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати повної суми грошового забезпечення при звільненні.

Щодо строків звернення до суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 233 Кодексу законів про працю України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» №2352-IX від 01.07.2022 «працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до місцевого загального суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення. У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком».

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», який набрав чинності з 19 липня 2022 року, частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції: «Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті. Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні,- у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)».

06.04.2023 Верховний Суд ухвалив рішення за результатами розгляду зразкової справи №260/3564/22, залишене без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 21.09.2023, предметом спору якої є недотримання законодавства про оплату праці. У вказаному рішенні сформовано наступні висновки: «До 19.07.2022 Кодекс законів про працю України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. При цьому, з огляду на згадані правові позиції Конституційного Суду України щодо незворотності дії в часі законів та інших нормативно-правових актів, Верховний Суд дійшов висновку про поширення дії частини першої статті 233 Кодекс законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX тільки на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності».

Отже, у рішенні від 06.04.2023 у зразковій справі №260/3564/22 Верховний Суд виклав правову позицію щодо поширення дії частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України в редакції Закону України від 01.07.2022 №2352-IX лише на ті відносини, які виникли після набуття цією нормою закону чинності.

У відзиві відповідач посилається на те, що позивачем заявлений позов про перерахунок його грошового забезпечення за період з 01.03.2022 по 30.04.2023, а отже місячний строк звернення до суду має обчислюватись відносно кожної виплати здійсненої позивачу у зазначений період. Навіть якщо місячний строк звернення до суду обчислити з моменту переміщення позивача, то такий строк завершився 14.03.2024. Ураховуючи що позивач звернувся до суду з позовом 17.07.2024, він пропустив як місячний так і тримісячний строк звернення до суду.

Враховуючи правову позицію, сформовану Верховним Судом за подібних правовідносин, суд дійшов висновку, що у цій справі до вимог про перерахунок та виплату грошового забезпечення за період з 29.01.2020 до 19.07.2022 застосуванню підлягає частина друга статті 233 Кодексу законів про працю України у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом України від 01.07.2022 №2352-IX, якою визначено, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком. До вимог щодо перерахунку та виплати грошового забезпечення за період з 19.07.2022 по 20.05.2023 - у редакції норми частини першої статті 233 Кодексу законів про працю України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.

Разом з тим, стороною відповідача не доведено, що позивач був повідомлений про суми, нараховані та виплачені йому при виключенні зі списків особового складу, чи іншої дати, з якої він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав.

Водночас, суд враховує, що відповідно до витягу з наказу командира військової частини НОМЕР_1 №45 від 14.02.2024 року позивача виключено зі списків особового складу.

Крім того, суд не може не врахувати ту обставину, що через триваючу широкомасштабну збройну агресію рф в Україні введено в воєнний стан, а позивач є особою, яка задіяна в протидії вказаній агресії.

За наведеного, суд приходить до висновку про наявність у позивача поважних причин пропуску строку звернення до суду.

Щодо витрат на правову допомогу у розмірі 10 000 грн.

Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема: витрати на професійну правничу допомогу; витрати, що пов'язані із прибуттям до суду.

Так, за змістом приписів ч.1 ст.132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.

Пунктом 1 ч. 3 ст. 132 КАС України визначено, що до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1 та 2 ст. 134 КАС України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.

Згідно з ч.3 ст.134 КАС України для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Відповідно до частини четвертої цієї статті для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката, виходячи із положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України, має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Відповідно до ч. 6 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.

При цьому обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 7 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України).

Як зазначалося вище, за правилами ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.7 ст.139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. За відсутності відповідної заяви або неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись (частина дев'ята статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України).

Зміст наведених положень законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.

Суд звертає увагу на те, що при визначенні суми відшкодування судових витрат суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені договором про надання правничої допомоги, актами приймання-передачі наданих послуг, платіжними документами про оплату таких послуг, розрахунками таких витрат тощо.

Водночас, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, суди мають досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категорії складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.

Судом встановлено, що на підтвердження розміру понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 грн., представником позивача надано:

- Договір №договір №0105/2024 від 01.05.2024 року про надання адвокатських послуг;

- свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю;

- ордер серії АЕ №1282772.

Верховним Судом в постанові від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16 зазначено, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 02.06.2022 року по справі № 380/3142/20, від 02.02.2023 року по справі № 120/4765/21-а.

Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката потребують належного документального підтвердження, на чому неодноразово наголошував Верховний Суд у судових рішеннях. Визначений у них орієнтир, яким мають керуватися суди нижчих інстанцій при вирішенні питання щодо розподілу витрат на правничу допомогу адвоката, головним чином вимагає повного і всебічного дослідження доказів, якими підтверджується надання правничої допомоги, особливо її вартість і оплата. Зважаючи на те, що понесені витрати відшкодовуватиме інша сторона, дослідження цих доказів вимагає ретельного підходу, адже їх стягнення, з одного боку, є компенсацією (певною мірою вимушених) фінансових затрат сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, але водночас ця компенсація не може бути надмірною. Тож, окрім того, що витрати на правничу допомогу мають бути документально доведеними, вони мають відповідати також критерію співмірності у розумінні частини п'ятої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України.

Таким чином, витрати на правову допомогу в розмірі 10000,00 грн. не є підтвердженими належними документами, а тому стягненню з відповідача не підлягають.

Згідно з частиною 1 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.

Частиною 2 статті 77 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

З огляду на вищевказане, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Відповідно до вимог Закону України «Про судовий збір» позивач звільнений від сплати судового збору, тому розподіл судових витрат не здійснюється.

Керуючись ст. 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Позовну заяву ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_5 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.03.2022 року по 31.12.2022 року щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на здоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року у сумі 2481 грн., на відповідний коефіцієнт відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції від 01.01.2018 року.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та доплатити ОСОБА_1 за період з 01.03.2022 року по 31.12.2022 року - грошове забезпечення, премію, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2022 року у сумі -2481 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб, рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» у редакції від 01.01.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 за період з 01.01.2023 року по 30.04.2023 року щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 , грошового забезпечення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та грошової допомоги на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року у сумі 2684 грн., на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції від 01.01.2018 року.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та доплатити ОСОБА_1 за період з 01.01.2023 року по 30.04.2023 року - грошове забезпечення, премію, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань та грошову допомогу на оздоровлення, з розрахунку визначення розміру посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023 року у сумі 2684 грн. .на відповідний тарифний коефіцієнт відповідно до Постанови КМУ від 30.08.2017 року №704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», у редакції від 01.01.2018 року.

Визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо виплати ОСОБА_1 індексації грошових доходів відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» за період з 01.01.2024 року по 14.02.2024 року із застосуванням в якості базового місяця січня 2024 року.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошових доходів відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» за період з 01.01.2024 року по 14.02.2024 року, з урахуванням нарахованої та виплаченої індексації грошового забезпечення, із застосуванням місяця для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення (базового місяця) - березень 2018 року, з урахуванням виплачених сум.

Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні за весь час затримки з 14.02.2024 року по день фактичної виплати, але не більше як за шість місяців;

В іншій частині позовних вимог - відмовити.

Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя Н.В. Захарчук-Борисенко