м. Вінниця
15 травня 2025 р. Справа № 120/15802/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі
головуючого судді Крапівницької Н.Л.,
розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до ІНФОРМАЦІЯ_1
про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії, -
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними, зобов'язання вчинити дії.
Позовні вимоги мотивовані протиправністю дій відповідача нарахування та виплати сум грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 01.05.2023, виходячи із посадового окладу та окладу за військове звання із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018.
Ухвалою від 02.12.2024 позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі. Вирішено розгляд справи здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження, без повідомлення (виклику) учасників справи. Також даною ухвалою встановлено відповідачу строк на подання відзиву на позов.
У встановлений судом строк відповідачем подано відзив на позовну заяву, в якому останній заперечує щодо задоволення даного адміністративного позову. Зокрема зазначив, що порядок та розмір нарахування грошового забезпечення військовослужбовцям передбачений постановою КМ України №704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб". Пунктом 4 постанови КМ України №704 (до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 % розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14. Разом із тим, постановою КМ України №103, що набрала законної сили 24.02.2018, в пункт 4 постанови КМ України №704 внесено зміни та викладено його в наступній редакції: Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018 року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14. Посилаючись на наведені вище обставини, представник відповідача просить суд відмовити у задоволенні даного адміністративного позову.
Суд, вивчивши матеріали справи та оцінивши наявні у ній докази в їх сукупності встановив, що позивач з 25.02.2022 проходив військову службу у сьомому відділі ІНФОРМАЦІЯ_2 та 17.06.2022 наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 (по стройовій частині) від 17.06.2022 № 137 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення центру як такий, що вибув до нового місця служби - військова частина НОМЕР_1 .
З 18.06.2022 позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та 01.05.2023 наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2023 № 115 виключений зі списків особового складу та всіх видів забезпечення військової частини як такий, що звільнений з військової служби у відставку наказом командувача військ оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_4 » від 25.04.2023 № 137-РС.
Військовослужбовці військової частини НОМЕР_1 , в тому числі і позивач, у спірний період перебували на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Втім, вважаючи, що відповідачем протиправно не враховано розміри прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом станом на 01.01.2022, 01.01.2023 при обчисленні грошового забезпечення з 25.02.2022 по 01.05.2023, а також інших одноразових видів грошового забезпечення, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Визначаючись щодо заявлених позовних вимог, суд виходив із наступного.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 № 2011-XII (далі - Закон від 20.12.1991 № 2011-XII) соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі.
Згідно з частинами 1-4 статті 9 Закону від 20.12.1991 № 2011-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Так, 30.08.2017 Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову № 704, якою, зокрема, затверджено тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1, а також схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови №704 (в редакції чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Однак, Постановою № 103 (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесено зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови № 704 викладено у новій редакції:
"4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Разом із тим, слід врахувати, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року по справі №826/6453/18, визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови КМ України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови КМ України від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни.
Таким чином, відповідно до редакції п. 4 постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток Додатку 1 та пункту Примітки Додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Із наведеного вище слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 діє редакція пункту 4 Постанови №704, яка діяла до зазначених змін.
А тому, з 29.01.2020 розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1,12,13,14.
Враховуючи вище викладене, суд приходить до висновку, що дії відповідача щодо обчислення та виплати позивачу починаючи з 29.01.2020 в заниженому розмірі грошового забезпечення та інших одноразових видів грошового забезпечення без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня відповідного календарного року, є протиправними.
Поряд із цим, суд зауважує, що пунктом 3 розділу II Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 06.12.2016 № 1774-VIII, який набрав чинності 01.01.2017 установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 1 січня 2017 року.
Тому згідно з Постановою № 704 розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а мінімальна заробітна плата (чи її частина) для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується.
З огляду на викладене, підстави для врахування такого показника, як "не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року", для обрахунку посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, на переконання суду, відсутні, а тому вимоги даного позову в цій частині задоволенню не підлягають.
З огляду на вище викладені обставини, суд приходить до висновку про наявність підстав для зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок його грошового забезпечення основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) з 25.02.2022 по 01.05.2023 із врахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022, 01.01.2023, та провести їх виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В той же час, надаючи оцінку вимогам позивача щодо зобов'язання відповідача здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням термінів виплати грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 01.05.2023, то суд зазначає наступне.
Так, право на захист - це суб'єктивне право певної особи, тобто вид і міра її можливої (дозволеної) поведінки із захисту своїх прав. Воно випливає з конституційного положення: "Права і свободи людини і громадянина захищаються судом" (ст. 55 Конституції України).
Отже, кожна особа має право на захист свого права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання у сфері цивільних, господарських, публічно-правових відносин та за наявності неврегульованих питань.
Порушення права означає необґрунтовану заборону на його реалізацію або встановлення перешкод у його реалізації, або значне обмеження можливостей його реалізації тощо.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Із системного аналізу вказаних норм випливає, що суд захищає лише порушені, невизнані або оспорюванні права, свободи та інтереси учасників адміністративних правовідносин.
За таких обставин, вимоги позивача про зобов'язання здійснити нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення, на думку суду, є передчасними, адже спір в цій частині фактично не існує, оскільки грошове забезпечення позивача за період з 25.02.2022 по 01.05.2023 ще не перераховане та не виплачене.
До того ж, положеннями ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" чітко визначено, що виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Таким чином, обов'язок відповідача нарахувати компенсацію втрати частини доходів під час виплати заборгованості по виплаті грошового забезпечення за період з 25.02.2022 по 01.05.2023, прямо передбачений положеннями ст. 4 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати".
Крім того, відповідач вказує, що позивачем пропущений строк звернення до суду з цим позовом, відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України.
Водночас положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували особливості звернення до суду осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення військовослужбовців).
Такі відносини врегульовано Кодексом законів про працю України, відповідно до частин 1 та 2 статті 233 якого у редакції, яка діяла до 19.07.2022, передбачалось, що працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Щодо вимоги здійснити перерахунок та виплату грошового забезпечення у період після 19.07.2022, то слід зазначити, що 19.07.2022 набув чинності Закон України від 01.07.2022 № 2352-ІХ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", яким внесені зміни до законодавства про працю.
Так, пунктом 18 частини 1 розділу І Закону № 2352-IX назву та частини першу і другу статті 233 Кодексу законів про працю України викладено в такій редакції:
"Стаття 233. Строки звернення до суду за вирішенням трудових спорів.
Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, Законом № 2352-IX внесено зміни до статті 233 КЗпП України, а відтак змінено нормативне регулювання правовідносин, які виникли з питань щодо стягнення (виплати) заробітної плати (її складових).
Відтак починаючи з 19.07.2022 у КЗпП України відсутня норма, яка б передбачала право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати, у разі порушення законодавства про оплату праці, без обмеження будь-яким строком.
Водночас після внесення Законом № 2352-IX відповідних змін частиною другою статті 233 КЗпП України установлено строк звернення до суду у справах про звільнення (місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення) та у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні (тримісячний строк з дня одержання працівником письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні).
При цьому варто звернути увагу на те, що питання щодо застосування строку звернення до суду з позовними вимогами, які стосуються перерахунку грошового забезпечення військовослужбовця, за період з 01.02.2020 по 30.03.2023 було предметом дослідження судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23.
У вказаній справі судова палата, вирішуючи питання щодо застосування статті 233 КЗпП України в частині строку звернення до суду з вимогами про стягнення заробітної плати, дійшла таких висновків (дослівно):
"Якщо мають місце тривалі правові відносини, які виникли під час дії статті 233 КЗпП України, у редакції, що була чинною до 19.07.2022, та були припинені на момент чинності дії статті 233 КЗпП України, в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин", то у такому випадку правове регулювання здійснюється таким чином: правовідносини, які мають місце у період до 19.07.2022, підлягають правовому регулюванню згідно з положенням статті 233 КЗпП України (у попередній редакції); у період з 19.07.2022 підлягають застосуванню норми статті 233 КЗпП України (у редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин").
З урахуванням пункту 1 глави XIX "Прикінцеві положення" КЗпП України та постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 № 651, відлік тримісячного строку звернення до суду зі спорами, визначеними статтею 233 КЗпП України, почався 01.07.2023."
Отже, Верховний Суд в постанові від 21.03.2025 у справі № 460/21394/23 виснував, що до вимог щодо виплати грошового забезпечення після 19.07.2022 застосовні норми вже нині чинної редакції статті 233 КЗпП України, яка передбачає тримісячний строк звернення до суду з дня одержання особою письмового повідомлення про суми, що нараховані та виплачені при звільненні.
У зв'язку із цим зроблено висновок про те, що початок перебігу тримісячного строку для подання адміністративного позову (у частині вимог за період з 19.07.2022) слід обчислювати з моменту, коли позивач набув достовірної та документально підтвердженої інформації про обсяг і характер виплачених йому сум, що, у цій справі, відбулося шляхом вручення грошового атестата (тобто, письмового документа, у якому детально зазначено суми, нараховані та виплачені позивачу при звільненні).
Виходячи з цього, судова палата Касаційного адміністративного суду зауважила, що саме дата вручення позивачу зазначеного документа є подією, з якою пов'язаний початок перебігу строку звернення до суду.
Предметом оскарження у цій справі, окрім іншого, визначено протиправна бездіяльність відповідача щодо обчислення з 25.02.2022 по 01.05.2023 окремих сум грошового забезпечення позивача шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01.01.2018.
При цьому, як свідчить зміст позовної заяви, наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.05.2023 № 115 позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення.
Разом з тим до матеріалів позовної заяви долучено лист відповідача від 29.10.2024 № 952/10/1523, зі змісту якого видно, що він наданий у відповідь на звернення позивача від 02.10.2024, у тому числі про перерахунок та виплату грошового забезпечення позивача з 25.02.2022 по день звільнення. Тобто позивач не був належним чином обізнаний про обсяг нарахованого та виплаченого грошового забезпечення, оскільки йому не вручено грошовий атестат або інший документ, що містить повну інформацію про відповідні виплати. Лише після отримання листа відповідача від 29.10.2024, який містить позицію щодо відмови у перерахунку та виплаті грошового забезпечення, позивач дізнався про порушення своїх прав.
З огляду на викладене суд доходить до висновку, що строк звернення до суду позивачем не пропущений.
Згідно зі статтею 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 та 2 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій та докази, надані позивачем, суд дійшов висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Враховуючи відсутність судових витрат у даній справі, питання про їх розподіл судом не вирішується.
Керуючись ст.ст. 73-77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо обчислення та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 25.02.2022 по 01.05.2023 без врахування розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023.
Зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_1 здійснити ОСОБА_1 перерахунок його грошового забезпечення (основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення) за період з 25.02.2022 по 01.05.2023 включно, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" станом на 01.01.2022 та Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" станом на 01.01.2023 на відповідні тарифні коефіцієнти, та провести виплату з урахуванням раніше виплачених сум.
В задоволенні решти вимог, - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 )
Відповідач: ІНФОРМАЦІЯ_6 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
Суддя Крапівницька Н. Л.
Згідно з оригіналом Суддя:
Секретар: