м. Вінниця
15 травня 2025 р. Справа № 120/2800/25
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Воробйової Інни Анатоліївни, розглянувши у письмовому провадженні в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії
До Вінницького окружного адміністративного суду звернулась ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивачка) до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (далі - ГУ ПФУ у Вінницькій області, відповідач) із позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 12.02.2025 р. №023830032477 щодо відмови у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах ;
- зобов'язати врахувати в страховий (трудовий) та пільговий стаж роботи на посаді огранувальника алмазів в діаманти за списком №2 в рф з 18.09.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 29.11.2002, з 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010, та в пільговий стаж періоди роботи на посаді огранувальника алмазів в діаманти за списком №2 в АТ »Кристал» з 01.08.1991 р. по 13.09.2000 р. призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 05.02.2025, з урахуванням заробітної плати за періоди роботи в рф з вересня 2000 р. по жовтень 2008 р.. та за 2010 р. в розмірах згідно з довідками 4 б/н виданими ООО “Єлдиам», ООО “Агава», ЗАО “Руиз Даймондс» та довідкою про доходи №238 від 24.01.2011 р.
В обґрунтування вимог позивачка вказує, що звернулась до пенсійного органу із заявою про призначення пенсії на пільгових умовах, однак їй відмовлено з підстав відсутності пільгового стажу.
Із таким рішенням позивачка не погоджується та вказує, що їй безпідставно не враховано до пільгового стажу періоди роботи на посаді огранувальника алмазів в діаманти за списком №2 з 18.09.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 29.11.2002, з 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010 та з 01.08.1991 р. по 13.09.2000 р.
Відтак, на думку позивачки, рішення про відмову у призначенні пенсії є протиправним та підлягає скасуванню.
Ухвалою від 10.03.2025 р. позовну заяву прийнято до розгляду , відкрито провадження та визначено здійснювати розгляд в порядку спрощеного позовного провадження відповідно до ст. 263 КАС України.
02.04.2025 р. надійшов відзив, в якому відповідач просив в задоволенні позову відмовити та вказав, що у позивачки відсутнє право на призначення пенсії на пільгових умовах, адже відсутній пільговий стаж.
При цьому, відповідач зауважує, що періоди роботи в рф правомірно не зараховано до стажу, адже припинено відповідну угоду між рф і Україною.
Розглянувши матеріали справи, оцінивши докази, суд встановив наступне.
05.02.2025 позивачка звернулась до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області із заявою про призначення пенсії за віком .
Вказану заяву за принципом екстериторіальності розглянуто головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області.
За результатами розгляду прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії від 12.02.2025 р. №023830032477, з огляду на відсутність пільгового стажу та не досягнення пенсійного віку.
При цьому, вказано, що до стажу , в тому числі пільгового не зараховано періоди роботи в росії з 18.09.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 29.11.2002, з 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010 р., оскільки починаючи з 01.01.2023 р. рф припинила участь в Угоді про гарантії прав громадян держав- учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення.
Не погоджуючись із цим рішенням позивачка звернулась до суду із позовом.
Визначаючись щодо позовних вимог, суд керується та виходить з наступного.
Згідно ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституції України.
Частиною 1 статті 8 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" (далі - Закон №1058-IV) право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема, громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом, досягли встановленого цим Законом пенсійного віку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж.
За правилами п. 2 Прикінцевих положень Закону №1058-IV в редакції чинній до 01.01.2018, пенсійне забезпечення застрахованих осіб, які працювали або працюють на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на посадах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах або за вислугу років, які відповідно до законодавства, що діяло раніше, мали право на пенсію на пільгових умовах або за вислугу років, здійснюється згідно з окремим законодавчим актом через професійні та корпоративні фонди.
До запровадження пенсійного забезпечення через професійні та корпоративні фонди: серед іншого, особам, зазначеним в абзаці першому цього пункту, пенсії призначаються за нормами цього Закону в разі досягнення пенсійного віку та наявності трудового стажу, передбачених Законом України "Про пенсійне забезпечення".
Згідно з пунктом "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" (далі - Закон 1788-XII, у редакції чинній до прийняття Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" №213-VIII від 02.03.2015) на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць: жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" (далі - Закон №213-VIII) віковий ценз для жінок збільшено до 55 років.
Закон №213-VIII від 02.03.2015 набув чинності з 01.04.2015.
Таким чином, і після набуття чинності нормами Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" правила призначення пенсій за Списком №2 регламентувались п. "б" ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
Такий стан правового регулювання існував до набрання чинності Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення пенсій" (далі - Закон №2148-VIII ), яким текст Закону №1058-IV доповнений, зокрема, статтею 114, згідно з частиною 1 якої право на пенсію за віком на пільгових умовах незалежно від місця останньої роботи мають особи, які працювали на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці за списком №1 та на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджених Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, на роботах, що дають право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах, зазначених у частинах другій і третій цієї статті, а пенсії за вислугу років - на умовах, зазначених у частині четвертій цієї статті. Розміри пенсій для осіб, визначених цією статтею, обчислюються відповідно до статті 27 та з урахуванням норм статті 28 цього Закону.
Відповідно до пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV (у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017) працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
У силу спеціальної вказівки у Законі №2148-VIII наведені вище норми закону підлягали застосуванню з 01.10.2017.
Таким чином, з 01.10.2017 правила призначення пенсій за Списком №2 почали регламентуватись одночасно двома законами, а саме: пунктом "б" статті 13 Закону №1788-XII у редакції Закону №213-VIII та пунктом 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII від 03.10.2017.
Водночас, рішенням Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020 визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), зокрема, статтю 13 Закону України Про пенсійне забезпечення від 05.11.1991 №1788-XII зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII.
Стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" зі змінами, внесеними Законом України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення від 02.03.2015 №213-VIII, визнана неконституційною, втрачає чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Застосуванню підлягає стаття 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме:
На пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи:
б) працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Працівникам, які мають не менше половини стажу роботи із шкідливими і важкими умовами праці, пенсії на пільгових умовах призначаються із зменшенням віку, передбаченого статтею 12 цього Закону, на 1 рік за кожні 2 роки 6 місяців такої роботи чоловікам і за кожні 2 роки такої роботи - жінкам;
Таким чином, з 23.01.2020 в Україні існують два закони, які одночасно регламентують правила призначення пенсій за Списком №2, а саме: пункт "б" статті 13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до внесення змін Законом №213-VIII та пункт 2 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV у редакції Закону №2148-VIII .
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження № 11-1207апп19, пункт 56) сформувала правовий висновок, згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, до спірних правовідносин застосуванню підлягають саме норми Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Зазначена позиція суду узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, викладеними у постанові від 03.11.2021 у зразковій справі №360/3611/20.
Відносно позивачки правила зазначених вище Законів містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 5 листопада 1991 року №1788-XII в редакції до внесення змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 2 березня 2015 року №213-VIII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII.
При цьому, суд вказує, що приписи пункту 1 частини 2 статті 114 Закону №1058-IV, на підставі яких відмовлено позивачу у призначенні пенсії, є аналогічними за змістом нормі Закону України "Про пенсійне забезпечення" (пункт а частини 1 статті 13), яка визнана такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною) згідно рішення Конституційного Суду України від 23 січня 2020 року №1-р/2020.
Частиною другою статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
Враховуючи положення частини 1 статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", рішення Європейського суду з прав людини від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Shchokin v. Ukraine, заяви №23759/03 та 37943/06) та рішення Європейського суду з прав людини від 07.07.2011 у справі "Серков проти України" (Serkov v. Ukraine, заява №39766/05), суд вважає, що найбільш сприятливим для позивача є підхід, коли віковий ценз має бути встановлений на рівні найменшої величини, тобто 50 років.
Критерії законності рішення (діяння, тобто управлінського волевиявлення як такого) владного суб'єкта викладені законодавцем у приписах частини 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України і обов'язок доведення факту дотримання цих критеріїв покладений на владного суб'єкта частиною 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України.
З положень наведеної норми процесуального закону слідує, що владний суб'єкт повинен доводити обставини фактичної дійсності за стандартом доказування "поза будь-яким розумним сумнівом", у той час як до приватної особи підлягає застосуванню стандарт доказування "баланс вірогідностей".
При цьому, суд звертає увагу на те, що у рішенні від 23.01.2020 №1-р/2020 Конституційний Суд України, визнаючи такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), статтю 13, частину другу статті 14, пункти б - г статті 54 Закону України Про пенсійне забезпечення зі змінами, внесеними Законом №213-VIII вказав (п.4.4), що особи, що належать до певної категорії працівників, були учасниками правовідносин, у яких вони об'єктивно передбачали настання відповідних наслідків, а саме призначення пенсій, тобто їх легітимні очікування були пов'язані саме з положеннями Закону №1788 у редакції до внесення змін Законом №213. Отже, зміна умов призначення пенсій особам, які належать до певної категорії працівників, з урахуванням наявності відповідного стажу роботи, призвела до такого нормативного регулювання призначення пенсій, яке суттєво вплинуло на очікування вказаних осіб, погіршило їх юридичне становище стосовно права на призначення пенсій, що має реалізовуватися при зміні нормативного регулювання лише у разі справедливого поліпшення умов праці та впевненості у настанні відповідних юридичних наслідків, пов'язаних із реалізацією права виходу на пенсію.
Суд зауважує, що обрані відповідачем, у цьому випадку, мотиви вчинення владного управлінського волевиявлення не враховують правила розв'язання колізій між чинними актами права однакової сили та з одного з того ж предмету із застосуванням приписів статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" на користь невладного суб'єкта - приватної особи (тобто на користь позивача).
У цьому випадку є чинними одночасно два закони, які відносно позивачки містять різні правила призначення пенсії за Списком №2 стосовно параметру вікового цензу. Головним управлінням Пенсійного фонду України у Вінницькій області в оскаржуваному рішенні взагалі не досліджувалося право на призначення пенсії відповідно до Закону України "Про пенсійне забезпечення" із врахуванням прийнятого Конституційним Судом України рішення від 23.01.2020 №1-р/2020 "У справі за конституційним поданням 49 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) окремих положень розділу I, пункту 2 розділу III "Прикінцеві положення" Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 року №213-VIII".
З огляду на викладене, суд вважає, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для позивачки закону.
Отже на пільгових умовах пенсія за віком призначається жінкам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 50 років і за наявності страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Окремо суд зауважує, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог Закону № 1058-IV за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності зазначеним Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених Закону № 1058-IV.
Відтак право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Cписком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, мають жінки при досягненні 50 років за наявності страхового стажу не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Як свідчать матеріали справи, позивачка досягла 50-річного віку, наявний страховий стаж - 22 роки 8 місяців 9 днів, наявний пільговий стаж - відсутній.
Позивачеві не було зараховано до страхового стажу період роботи в російській федерації з 18.09.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 29.11.2002, з 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010 р.
Однак, вказані періоди роботи підтверджуються трудовою книжкою позивачки.
Позивачем було надано наступні довідки:
ТОВ “Елдіам» від 29.12.200 р. в підтвердження роботи огранувальником алмазів з 18.09.2000 по 31.12.2000;
ТОВ “Агава» від 29.10.2002 р. в підтвердження роботи огранувальником алмазів з 01.01.2001 по 29.11.2002;
ЗАТ “Руіз Даймондс» від 20.10.2008 р., від 29.09.2010 р. в підтвердження роботи огранувальником алмазів 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010 р.
Слід зазначити, що основним документом що підтверджує трудовий стаж є трудова книжка.
В тому ж разі коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, зазначені обставини мають встановлюватись на підставі додаткових документів.
Вирішуючи по суті існуючий спір у частині зарахування стажу в російській федерації, слід першочергово звернути увагу на ту обставину, що при визначені права на пенсійне забезпечення суд відповідно до ч. 1, 2 ст. 4 Закону № 1058-IV, вправі застосовувати міжнародні договори з пенсійного забезпечення, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Одним із міжнародних договорів з питань пенсійного забезпечення, який підписала Україна, стала багатостороння Угода про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних держав в галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992, зобов'язання за якою взяли на себе дев'ять держав - учасниць СНД, в тому числі Україна та російська федерація.
Так, відповідно до вимог статті 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць даної угоди та членів їх сімей проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Статтею 6 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць Співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення встановлено, що призначення пенсій громадянам держав - учасниць Угоди проводиться за місцем проживання.
Статтею 7 Угоди від 14.01.1993 року визначено, що питання пенсійного забезпечення регулюються Угодою про гарантії прав громадян держав-учасниць співдружності Незалежних Держав у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 року (далі - Угода про гарантії) та двосторонніми угодами в цій галузі.
Відтак, слід враховувати, що положення відповідних міжнародних договорів розповсюджується також і на питання пов'язані із зарахуванням періодів роботи на території інших держав до страхового стажу та обчислення пенсій, пов'язаних із їх перерахунком. Діюче в Україні пенсійне законодавство передбачає, що у разі, якщо пенсія призначена на території України, а особа працювала на території Російської Федерації або на підприємстві зареєстрованому на території російської федерації після 13.03.1992, то цей стаж має враховуватись на території України як власний страховий (трудовий стаж), хоча пенсійні внески можуть сплачуватись в росії. Тобто існує гарантія врахування страхового стажу кожної із сторін при призначенні пенсії на її території без перерахування страхових внесків.
Отже, при прийнятті рішення щодо зарахування чи відмови в зарахуванні страхового стажу певних періодів роботи, орган пенсійного фонду повинен враховувати норми законодавства України, в сукупності з нормами законів тієї країни, на території якої працювала в спірний період роботи особа, яка звернулась за призначенням пенсії або ж перерахунком пенсії. Принагідно суд зазначає, що неможливість встановити сплату страхових внесків, не може бути підставою для відмови в зарахуванні такого стажу.
Також, аналіз наведеного вказує на те, що стаж, набутий на території будь-якої з держав-учасниць Угоди, та заробіток (дохід) за періоди роботи, які зараховуються до трудового стажу, враховуються при встановленні права на пенсію і її обчисленні. При цьому, обчислення стажу здійснюється згідно з законодавством Сторони, на території якої відбувалась трудова діяльність, а пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць проводиться по законодавству держави, на території якого вони проживають.
Слід зазначити, що постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2022 року № 1328 передбачено вихід України з цієї Угоди, зазначений міжнародний договір України припинив свою дію для України з 19.06.2023 року.
Однак, варто наголосити, що закон не має зворотної дії в часі. До того ж не зарахування стажу роботи в період чинності міжнародної угоди, які працювали за межами України, у зв'язку з денонсацією угоди щодо пенсійного забезпечення з державами, - є неприпустимим та порушує конституційні принципи. Зокрема, особа мала легітимні очікування щодо її пенсійного забезпечення.
Варто зауважити, що відповідно до ч. 1 ст. 70 Віденської конвенції про право міжнародних договорів, якщо договором не передбачається інше або якщо учасники не погодились про інше, припинення договору відповідно до його положень або відповідно до Конвенції звільняє учасників договору від усякого зобов'язання виконувати договір у майбутньому та не впливає на права, зобов'язання або юридичне становище учасників, які виникли в результаті виконання договору до його припинення.
Таким чином, періоди роботи позивачки з 18.09.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 29.11.2002, з 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010 р.підлягають зарахуванню до стажу.
При цьому, судом враховано, що посада позивача відноситься до посад за Списком № 2, визначеним зокрема, Постановою КМУ?від 11.03.1994 № 162 (чинна на момент виникнення спірних правовідносин) та Постановою КМУ від 24.06.2016 № 461.
Позивачем на підтвердження періодів роботи надавалися наявні у неї довідки щодо періодів роботи з 18.09.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 29.11.2002, з 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010 р.
Відтак, аналізовані періоди з 18.09.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 29.11.2002, з 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010 р. підлягають зарахуванню до стажу , в тому числі й до пільгового.
А отже спірне рішення є протиправним та підлягає скасуванню. При цьому, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача зарахувати до пільгового та страхового стажу позивачки періоди роботи з 18.09.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 29.11.2002, з 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010 р.
Щодо інших періодів, визначених позивачем у позовних вимогах, то встановлено, що позивачка виконувала роботу по огранюванню алмазів в АТ "Вінницький завод "Кристал" з 01.08.1991 р. по 13.09.2000 р.
Однак, суд зауважує, що відповідачем взагалі не надавалася оцінка вищезазначеним періодам роботи позивача. Відтак, враховуючи, що періоду з 01.08.1991 р. по 13.09.2000 р. не надано оцінку передчасним є зобов'язувати зараховувати до пільгового стажу періоди роботи на посаді огранувальника алмазів в діаманти за списком №2 в АТ »Кристал» з 01.08.1991 р. по 13.09.2000 р.
Щодо позовних вимог про зобов'язання відповідача призначити і виплачувати позивачці пенсію по втраті годувальника, то суд зазначає наступне.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень.
Згідно п. 10 ч. 2 ст. 245 КАС України у разі задоволення позову суд може прийняти рішення про інший спосіб захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист таких прав, свобод та інтересів.
Водночас, беручи до уваги, що періоди з 18.09.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 29.11.2002, з 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010 р. безпідставно не зараховано до стажу та пільгового стажу , суд позбавлений можливості визначити чи достатньо такого для призначення пенсії. А отже позовна вимога про зобов'язання призначити та виплачувати пенсію за віком на пільгових умовах відповідно до ст. 114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" з 05.02.2025, з урахуванням заробітної плати за періоди роботи в рф з вересня 2000 р. по жовтень 2008 р.. та за 2010 р. в розмірах згідно з довідками 4 б/н виданими ООО “Єлдиам», ООО “Агава», ЗАО “Руиз Даймондс» та довідкою про доходи №238 від 24.01.2011 р. , - не підлягає задоволенню.
Разом з тим, суд вважає за необхідне зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05.02.2025 р. , зарахувавши до стажу і пільгового стажу періоди роботи з 18.09.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 29.11.2002, з 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010 р. і прийняти відповідне рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Перевіривши юридичну та фактичну обґрунтованість доводів позивача, суд доходить висновку, що з наведених у позовній заяві мотивів і підстав, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд вказує, що відповідно до частини третьої статті 139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених вимог
Враховуючи наведену норму, витрати понесені позивачем у даній справі в сумі 1211,20 грн. судового збору підлягають відшк
Керуючись ст.ст. 73, 74, 75, 76, 77, 90, 94, 139, 241, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
адміністративний позов - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області від 12.02.2025 р. №023830032477 щодо відмови у призначенні ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 05.02.2025 р. про призначення пенсії зарахувавши до стажу та пільгового стажу періоди роботи з 18.09.2000 по 31.12.2000, з 01.01.2001 по 29.11.2002, з 01.12.2002 по 31.12.2007, з 01.01.2008 по 28.10.2008, з 29.03.2010 по 29.09.2010 р. і прийняти відповідне рішення.
В решті вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер за ДРФО - НОМЕР_1 ) сплачений судовий збір 807, 46 грн. за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (м. Вінниця, вул. Зодчих, 22).
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ін НОМЕР_1 )
Відповідач: Головне управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області (вул. Зодчих, 22, м. Вінниця, код ЄДРПОУ 13322403)
Повний текст рішення сформовано 15.05.25 р.
Суддя Воробйова Інна Анатоліївна