15 травня 2025 р. Справа № 120/11594/24
Вінницький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Слободонюка М.В., розглянувши у м. Вінниці в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (в письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) та НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (військова частина НОМЕР_3 ) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
До Вінницького окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (в/ч НОМЕР_1 ) (далі - відповідач 1) та НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) (далі - відповідач 2) про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовуються протиправністю дій відповідачів щодо ненарахування та невиплати позивачу за період з 11.03.2022 по 16.02.2023 та з 17.02.2023 по 20.05.2023 основних, додаткових та одноразових видів грошового забезпечення, виходячи з розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням, розрахованих шляхом множенням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня відповідного календарного року, на відповідні тарифні коефіцієнти згідно з пунктом 4 Постанови Кабінету міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб".
Крім того, позивач просить суд зобов'язати відповідачів нарахувати та виплатити йому компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати на суму невиплаченого грошового забезпечення.
Ухвалою від 09.09.2024 судом відкрито провадження у справі та вирішено здійснювати її розгляд в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи (у письмовому провадженні). Крім того, встановлено сторонам строки для подання відзиву на позовну заяву, відповіді на відзив та заперечення
14.10.2024 до суду через систему «Електронний суд» від відповідача 1 надійшов відзив на позовну заяву, у якому останній заперечує проти задоволення позовних вимог. Зазначає, що згідно постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів та окладів за військовим званням, як складових грошового забезпечення військовослужбовців, що проходять військову службу, є стала величина - розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, визначений законом на 01.01.2018. Відповідно, інші величини для розрахунків розмірів цих окладів не застосовується. Крім іншого відповідач вказує на передчасність вимоги позивача щодо виплати компенсації за несвоєчасну виплату сум грошового забезпечення.
Також у відзиві відповідач заявив клопотання про поновлення строку подання відзиву.
Щодо зазначеного клопотання, то суд враховує, що в Україні діє воєнний стан і відповідач виконує першочергові завдання для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави.
Верховним Судом у постанові від 29.09.2022 року у справі № 500/1912/22 акцентовано на тому, що протягом усього періоду дії воєнного стану, запровадженого на території України у зв'язку із збройною агресією Російської Федерації, суворе застосування адміністративними судами процесуальних строків стосовно звернення до суду із позовними заявами, апеляційними і касаційними скаргами, іншими процесуальними документами може мати ознаки невиправданого обмеження доступу до суду, гарантованого статтями 55, 124,129 Конституції України.
У постанові № 500/787/19 від 30.01.2020 року Верховний Суд вказав на те, що згідно з практики Європейського суду з прав людини, реалізуючи положення Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, необхідно уникати занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним. Надмірний формалізм при вирішення питання щодо прийняття позовної заяви або скарги є порушенням права на справедливий судовий захист.
Таким чином, суд вважає за можливе поновити відповідачу строк на подання відзиву на позовну заяву та прийняти такий відзив.
Натомість, НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ) копію ухвали про відкриття провадженні у справі від 09.09.2024 отримав в свій електронний кабінет 09.09.2024 о 20:36, про що свідчить відповідна довідка, яка наявна в матеріалах справи. Однак своїм правом на подання відзиву не скористався.
Наведені обставини згідно ч. 6 ст. 162 КАС України не є перешкодою в розгляді справи за відсутності відзиву від відповідача 2.
Інших заяв по суті справи від сторін спору до суду не надходило.
Згідно з ч. 5 ст. 250 КАС України датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Вивчивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, оцінивши докази, що мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті суд встановив, що ОСОБА_1 у період з 11.03.2022 по 16.02.2023 проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частині НОМЕР_1 ), а з 17.02.2023 проходить військову службу у НОМЕР_2 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України (в/ч НОМЕР_3 ).
Так, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 №101-ОС від 11.03.2022 солдата запасу ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 11.03.2022.
Надалі, наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 №97-ОС від 16.02.2023 молодшого сержанта ОСОБА_1 виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 16.02.2023.
В подальшому наказом НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України від 17.01.2023 №11-ОС позивача зараховано до списків особового складу та всіх видів забезпечення загону з 17.02.2023.
Втім, як стверджує позивач, під час проходження військової служби в період з 11.03.2022 по 16.02.2023 у ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також у період проходження військової служби з 17.02.2023 по 20.05.2023 у НОМЕР_2 мобільному прикордонному загоні Державної прикордонної служби України, відповідачами не вірно було обчислено та виплачено грошове забезпечення, а саме без урахування посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт, згідно додатків до Постанови КМУ №704.
Наведені обставини і стали передумовою для звернення позивача із даним адміністративним позовом до суду.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд керується такими мотивами.
Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" передбачено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення виплачується у розмірах, що встановлюються Кабінетом Міністрів України, та повинно забезпечувати достатні матеріальні умови для комплектування Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань та правоохоронних органів кваліфікованим особовим складом, враховувати характер, умови служби, стимулювати досягнення високих результатів у службовій діяльності.
Постановою Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01.03.2018, затверджено, зокрема, тарифну сітку розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців з числа осіб рядового, сержантського і старшинського складу, офіцерського складу (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 1; схему тарифних коефіцієнтів за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців (крім військовослужбовців строкової військової служби), осіб рядового і начальницького складу згідно з додатком 14.
Пунктом 4 Постанови № 704 (в редакції, чинній до 24.02.2018) було установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Проте постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (яка набрала чинності 24.02.2018) до Постанови № 704 внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 викладено у новій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Отже, пунктом 4 Постанови № 704 було чітко визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Натомість, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб", яким, зокрема, в пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" були внесені зміни. Отже, зміни до пункту 4 постанови № 704, внесені пунктом 6 постанови № 103, з 29.01.2020 не підлягають застосуванню.
Таким чином, відповідно до редакції пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до внесення змін, та вимог пункту 1 Приміток додатку 1 та пункту Примітки додатку 14 до Постанови № 704 розміри посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями з 29.01.2020 мають визначатися шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
З наведеного суд доходить до висновку, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі № 826/6453/18 - діє редакція пункту 4 Постанови № 704, яка діяла до зазначених змін.
Тобто, з 29.01.2020 була відновлена дія пункту 4 Постанови № 704 у первісній редакції, котра визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01.01.2018.
Із цього слідує, що з 29.01.2020, тобто з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18, виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт.
Таких же висновків у спорах з подібними правовідносинами притримується також і Сьомий апеляційний адміністративний суд у своїх постановах від 23.05.2022 у справі № 120/11208/21-а, від 06.06.2022 у справі № 120/11203/21-а, від 27.09.2023 у справі №240/10122/21, від 21.11.2023 у справі №240/13952/23, від 28.11.2023 у справі №240/33276/22 та інших.
Про те, що з січня 2020 року положення пункту 4 постанови № 704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік (2020, 2021, 2022, 2023), у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, випливає також із висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 02.08.2022 по справі № 440/6017/21, від 12.09.2022 по справі № 500/1813/21.
При цьому суд зазначає, що розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб становить на 1 січня 2018 року - 1762 гривень, на 1 січня 2019 року - 1921 гривню, на 1 січня 2020 року - 2102 гривні, на 1 січня 2021 року - 2270 гривні, на 1 січня 2022 року - 2481 гривні, на 1 січня 2023 року - 2684 гривні.
Оскільки з 01 січня 2020 року збільшено розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, то в розумінні діючого на час виникнення спірних правовідносин пункту 4 Постанови № 704 це призводить до збільшення з 29.01.2020 розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та, як наслідок, інших складових грошового забезпечення, що вираховуються від розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням. Дані обставини слугують підставою для перерахунку такого грошового забезпечення за спірний період.
Водночас суд враховує те, що відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 № 481, яка набрала чинності з 20.05.2023, внесено зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" та викладено абзац перший в такій редакції: "Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб розраховуються виходячи з розміру 1762 гривні та визначаються шляхом множення на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Таким чином, з 20.05.2023 відсутні підстави для визначення розміру посадового окладу та окладу за військовими (спеціальними) званнями виходячи з розміру прожиткового мінімуму станом на 01.01.2023.
Як встановлено судом та підтверджується долученими до матеріалів справи листами військової частини НОМЕР_1 від 05.08.2024 та військової частини НОМЕР_3 від 07.08.2024, а також довідками про грошове забезпечення позивача у 2022-2023 роках, відповідачі нарахували та виплатили позивачу спірні суми, однак без врахування при їх обчисленні розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (тобто на 2022 та 2023 роки).
Відтак, з огляду на викладене, суд доходить висновку про протиправність дій відповідачів щодо нарахування та виплати позивачу грошового забезпечення за період з 11.03.2022 по 16.02.2023 та з 17.02.2023 по 19.05.2023 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704.
Як наслідок, з метою поновлення порушених прав позивача, відповідачів належить зобов'язати перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 11.03.2022 по 16.02.2023 та з 17.02.2023 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом про Державний бюджет України на відповідний рік станом на 1 січня календарного року (2022, 2023), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 “Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
При цьому, перерахунок та виплату позивачу грошового забезпечення в належному розмірі слід здійснити саме по 19.05.2023, оскільки як вже було зазначено судом вище, з 20.05.2023 пункт 4 Постанови №704 діє в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 12.05.2023 №481, що передбачає іншу величну ніж прожитковий мінімуму для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня відповідного календарного року, для обрахунку розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу та деяких інших осіб.
Таким чином в цій частині позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Щодо вимоги позивача про зобов'язання відповідачів нарахувати та виплатити компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків виплати грошового забезпечення на суму невиплаченого грошового забезпечення за період з 11.03.2022 по 16.02.2023 та за період з 17.02.2023 по 19.05.2023 включно за весь час затримки виплати, а саме з 11.03.2022 по день фактичної виплати та з 17.02.2023 по день фактичної виплати грошового забезпечення, то суд зазначає наступне.
Питання, пов'язані зі здійсненням компенсації громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, врегульовані Законом України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Порядком проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 159 від 21.02.2001.
Відповідно до статей 1, 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії, соціальні виплати, стипендії, заробітна плата (грошове забезпечення) та інші.
Згідно з статтею 3 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але невиплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно з статтею 4 цього Закону виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
З метою реалізації Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" Кабінет Міністрів України прийняв постанову від 21 лютого 2001 року № 159, якою затвердив Порядок проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати.
Пунктами 2, 3 Порядку № 159 передбачено, що компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати (далі - компенсація) проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 01.01.2001.
Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема заробітна плата (грошове забезпечення).
Відповідно до пункту 4 Порядку № 159 сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100.
Суд зауважує, що основною умовою для виплати громадянину передбаченої статтею 2 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати" та Порядком № 159, компенсації є порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів. Кошти, які підлягають нарахуванню в порядку компенсації громадянину частини доходу, у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер.
Дія зазначених нормативних актів поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи), та стосується усіх доходів, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру (зокрема, заробітна плата, грошове забезпечення тощо).
Верховний Суд у постановах від 16.05.2019 у справі N 134/89/16-а, від 10.02.2020 у справі N 134/87/16-а, від 05.03.2020 у справі N 140/1547/19, від 24.01.2023 у справі N 200/10176/19-а, дійшов наступного висновку: "основними умовами для виплати суми компенсації є: порушення встановлених строків виплати нарахованих доходів (у тому числі пенсії) та виплата нарахованих доходів. При цьому виплата компенсації втрати частини доходів здійснюється в день виплати основної суми доходу."
З огляду на те, що у цій справі відповідачі ще не здійснили нарахування (перерахунку) належного позивачу грошового забезпечення за спірний період, тому вимога у цій частині є передчасною. Відтак, задоволенню не підлягає.
Наведене відповідає правовому висновку, викладеному Верховним Судом у постанові від 11.08.2023 по справі № 380/103/22.
Відповідно до положень статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості
Згідно з нормами частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ст. 90 КАС України)
Перевіривши обґрунтованість доводів сторін, оцінивши докази суб'єкта владних повноважень на підтвердження правомірності своїх дій, суд приходить до переконання, що адміністративний позов належить задовольнити частково, водночас обравши при цьому правильний і ефективний спосіб захисту порушених прав позивача у спірних правовідносинах, незалежно від того формулювання позовних вимог, що наведене у позовній заяві
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору, суд не вирішує питання про його стягнення з відповідачів.
Водночас, представником позивача заявлено про стягнення з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу адвоката в сумі 7000 грн.
При вирішенні питання щодо підтвердження понесених позивачем витрат на професійну правничу допомогу в зазначеному розмірі, суд враховує наступне.
Згідно з частиною першою статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Відповідно до частини 2 статті 134 КАС України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина 3 статті 134 КАС України).
Приписами частини 4-6 статті 134 КАС України передбачено, що для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Водночас в силу вимог частини 7 статті 134 КАС України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частин 7, 9 статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Системний аналіз вказаних законодавчих положень дозволяє суду дійти висновку, що стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень підлягають компенсації документально підтверджені судові витрати, до складу яких входять, в тому числі витрати, пов'язані з оплатою професійної правничої допомоги. Склад та розміри витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі: сторона, яка бажає компенсувати судові витрати повинна довести та підтвердити розмір заявлених судових витрат, а інша сторона має право подати заперечення щодо не співмірності розміру таких витрат. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги та інші документи, що свідчать про витрати сторони, пов'язані із наданням правової допомоги. При цьому на суд покладається обов'язок перевірити розмір цих витрат на предмет їх обґрунтованості та пропорційності.
Судом встановлено, що на підтвердження понесення витрат на правничу допомогу представником позивача надано ордер серії СВ №1098609 від 27.08.2024, копію договору від 25.07.2024 про надання правничої допомоги № 302, акт виконаних робіт від 27.08.2024 за договором про надання правової допомоги від 25.07.2024, квитанцію до прибуткового касового ордера №302 від 27.08.2024 на суму 7000 грн.
Відтак, дослідивши зміст наданих доказів на підтвердження витрат на правничу допомогу суд доходить висновку, що такі витрати дійсно були пов'язані саме із розглядом цієї справи та підтверджені документально.
Водночас відповідно до правової позиції Верховного Суду, наведеної у додатковій постанові від 05.09.2019 по справі № 826/841/17 (провадження № К/9901/5157/19), суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, за наявності заперечень іншої сторони, з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою. Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої постановлено рішення, всі її витрати на правничу допомогу, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовленого документа, витрачений адвокатом час тощо, є неспівмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 по справі №755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказано, що при визначенні суми відшкодування, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так у справі "Схід/Захід Альянс Лімітед" проти України" (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (п. 268).
Суд зазначає, що при вирішенні питання про розподіл судових витрат враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим, а також критерій розумності їх розміру, приймає до уваги конкретні обставини справи.
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у додатковій постанові від 19.02.2020 по справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19) вказала, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Суд звертає увагу на позицію Верховного Суду, висловлену в постанові від 01.02.2023 у справі №160/19098/21, згідно якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Як уже зазначалось, у зв'язку з розглядом цієї справи позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 7000 грн.
Однак, в даному випадку суд враховує те, що ця адміністративна справа є справою незначної складності, з невеликим обсягом досліджуваних доказів, розглядається судом в порядку спрощеного позовного провадження (без виклику сторін). Обсяг і складність оформлених процесуальних документів також є незначним та потребував значних зусиль для адвоката. Окрім того необхідно також врахувати, що дана категорія спорів набула масового характеру, тому і обсяг правової допомоги по цій справі є також типовим.
Відтак, беручи до уваги вищевикладене та сам факт часткового задоволення позову, суд вважає, що обґрунтованим та пропорційним до предмета спору розміром витрат на правничу допомогу є сума 3000 грн., яка відповідатиме критеріям співмірності та вимогам розумності.
Таким чином, за наслідками розгляду справи на користь позивача належить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 грн. за рахунок бюджетних асигнувань з обох відповідачів в рівних частках.
Керуючись ст.ст. 72 - 77, 90, 139, 242, 245, 246, 250, 255, 295 КАС України, -
Адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 11.03.2022 по 16.02.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 11.03.2022 по 16.02.2023 виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2022 Законом України "Про Державний бюджет України на 2022 рік", станом на 01.01.2023 Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік", на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 мобільного прикордонного загону Державної прикордонної служби України) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 17.02.2023 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2018 рік" станом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно додатків до постанови Кабінету Міністрів України "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" від 30.08.2017 №704.
Зобов'язати військову частині НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) перерахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення (основні, додаткові та одноразові види грошового забезпечення) за період з 17.02.2023 по 19.05.2023, виходячи з розміру посадового окладу та окладу за військовим званням, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого станом на 01.01.2023 Законом України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками до постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", з урахуванням раніше виплачених сум.
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 .
Стягнути на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 1500,00 грн. (одна тисяча п'ятсот гривень 00 копійок) за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_3 .
Рішення суду набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 255 КАС України.
Відповідно до ст. 295 КАС України, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повне судове рішення складено 15.05.25.
Інформація про учасників справи:
Позивач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 );
Відповідач 1: військова частина НОМЕР_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ) ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_5 ).
Відповідач 2: військова частина НОМЕР_3 ( НОМЕР_2 мобільний прикордонний загін Державної прикордонної служби України) ( АДРЕСА_3 , код ЄДРПОУ НОМЕР_6 ).
Суддя Слободонюк Михайло Васильович