Справа № 548/2596/23 Номер провадження 22-ц/814/1607/25Головуючий у 1-й інстанції Старокожко В.П. Доповідач ап. інст. Карпушин Г. Л.
14 травня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справах: головуючого - судді Карпушина Г.Л.; суддів Бутенко С.Б., Обідіної О.І., при секретарі судового засідання Буйновій О.П., -
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2024 року у справі за позовом Фермерського господарства "Пшиченки" до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , за участю третіх осіб: Хорольського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління юстиції, приватного нотаріуса Лубенського нотаріального округу Полтавської області Горбаня Владислава Володимировича, про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності,-
У листопаді 2023 року представник ФГ "Пшиченки" звернувся до суду із вказаним позовом, в якому просив визнати недійсними договір дарування № 550 ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 5324887000:00:018:0027 ОСОБА_1 , посвідчений 18.05.2023 приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Горбанем В.В.; визнати недійсними договір дарування №551 ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 5324887000:00:013:0081 ОСОБА_1 , посвідчений 18.05.2023 приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Горбанем В.В.; скасувати державну реєстрацію права власності на ці земельні ділянки.
В обгрунтування позову вказував, що 02 вересня 2018 року відповідачка, порушуючи правила протипожежної безпеки у вітряну погоду розпалила багаття на суміжній земельній ділянці, в результаті чого вогонь перекинувся на орендовану ФГ "Пшиченки" земельну ділянку, де проростала соя, внаслідок чого полум'ям було знищено 15,2 га посіву сої, що спричинило позивачу збитки на суму 555078 грн.
Зазначав, що постановою Полтавського апеляційного суду 17 травня 2023 року позов ФГ "Пшиченки" до ОСОБА_2 , задоволено, стягнено із ОСОБА_2 на користь ФГ "Пшиченки" 555078 грн у відшкодування майнової шкоди та 20815 грн 46 коп судових витрат.
Вказував, що під час примусового виконання вказаного рішення суду з'ясувалося, що відповідачка ОСОБА_2 18 травня 2023 року у приватного нотаріуса Лубенського районного нотаріального округу уклала 2 договори дарування, згідно з якими подарувала належні їй 2 земельні ділянки кадастровий номер 5324887000:00:018:0027 площею 2.83 га та кадастровий номер 5324887000:00:013:0081 площею 2.41 га своєму синові, відповідачу ОСОБА_1 .
В обгрунтування своїх вимог зазначав, що вищевказані договори дарування укладені з метою ухилення від виконання судового рішення, що набрало законної сили, та недопущення звернення стягнення на майно боржника.
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2024 року позов ФГ "Пшиченки" до ОСОБА_2 ОСОБА_1 , за участю третіх осіб: Хорольського відділу державної виконавчої служби у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління юстиції, приватного нотаріуса Лубенського нотаріального округу Полтавської області Горбаня В.В. про визнання договорів дарування недійсними та скасування державної реєстрації права власності задоволено.
Визнано недійсними договір № 550 дарування ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 5324887000:00:018:0027 ОСОБА_1 , посвідчений 18.05.2023 приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Горбанем В.В.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5324887000:00:018:0027.
Визнано недійсними договір № 551 дарування ОСОБА_2 земельної ділянки кадастровий номер 5324887000:00:013:0081 ОСОБА_3 , посвідчений 18.05.2023 приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Горбанем В.В.
Скасовано державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на земельну ділянку кадастровий номер 5324887000:00:013:0081.
Не погодившись з рішенням суду, ОСОБА_1 подав на нього апеляційну скаргу, в якій просить рішення районного суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким в позові слід відмовити.
Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення про дарування спірних земельних ділянок було прийнято, ще до того, як було ухвалено рішення про стягнення з ОСОБА_2 майнової шкоди на користь позивача. Зазначає, що про постанову Полтавського апеляційного суду від 17 травня 2023 року ОСОБА_2 не знала, оскільки її не повідомляли про розгляд даної справи. Вказує, що його матір ОСОБА_2 , працює та отримує заробітну плату та щомісячно погашає заборгованість перед позивачем.
Вважає, що посилання суду на те, що правочини укладені з метою унеможливлення в подальшому звернення стягнення на вказане майна в порядку виконання рішення суду, є безпідставними.
31.03.2025 року від ФГ «Пшиченки» надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній просив її залишити без задоволення, а рішення районного суду без змін.
Судове засідання проводилося в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін по справі. На момент розгляду справи були присутні представники сторін. Інші особи по справі будучи належним чином та завчасно повідомленими про час та місце слухання справи в судове засідання не з'явилися.
Колегія суддів, перевіривши справу в межах заявлених вимог і апеляційного оскарження, приходить до висновку, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
За змістом ст. 374 ч. 1 п. 1 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно із ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено та вбачається з матеріалів справи, що 08.06.2021 ФГ ''Пшиченки'' через свого представника Пшиченка С.І. звернулося до суду з позовом до ОСОБА_2 про відшкодування майнової шкоди в розмірі 555078 грн. Позов обґрунтовувався тим, що відповідачка, порушуючи правила протипожежної безпеки у вітряну погоду розпалила багаття на суміжній земельній ділянці, в результаті чого вогонь перекинувся на орендовану ФГ "Пшиченки" земельну ділянку де проростала соя, внаслідок чого полум'ям було знищено 15,2 га посіву сої, що спричинило позивачу збитки на суму 555078 грн.
Районним судом також встановлено, що у вищевказаній справі представником відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Яковенко Г.М. (угода від 09.08.2021).
Рішенням Хорольського районного суду Полтавської області 29.12.2022 в задоволенні позову Фермерського господарства ''Пшиченки'' до ОСОБА_2 про стягнення майнової шкоди відмовлено.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 17 травня 2023 року апеляційну скаргу ФГ ''Пшиченки'' задоволено. Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 29.12.2022 скасовано та ухвалено нове рішення, яким позов ФГ ''Пшиченки'' задоволено, стягнуто із ОСОБА_2 на користь ФГ ''Пшиченки'' 555078 грн у відшкодування майнової шкоди та 20815,46 грн понесених судових витрат зі сплати судового збору.
Представник відповідачки ОСОБА_2 - адвокат Яковенко Г.М. брав участь у розгляді справи в режимі відеоконференції через власні джерела зв'язку.
Із матеріалів справи вбачається, що 18 травня 2023 ОСОБА_2 , уклала договори дарування, згідно яких подарувала належні їй земельні ділянки кадастровий номер 5324887000:00:018:0027, кадастровий номер 5324887000:00:013:0081, своєму синові ОСОБА_1 . Вказані договори дарування посвідчені приватним нотаріусом Лубенського районного нотаріального округу Полтавської області Горбанем В.В., зареєстрований в реєстрі за № 550, 551. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно на вказані земельні ділянки зареєстровано право оренди строком на 7 років.
13.07.2023 начальником Хорольського відділу ДВС у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Барановською С.М. на підставі виконавчого листа № 548/1238/21 від 11.07.2023 відкрито виконавче провадження ВП № 72255035 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ФГ ''Пшиченки'' 555078 грн у відшкодування майнової шкоди та 20815 грн 46 коп понесених судових витрат зі сплати судового збору, всього 575893, 46 грн.
13.07.2023 начальником Хорольського відділу ДВС у Лубенському районі Полтавської області Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Барановською С.М. винесено постанову про накладення арешту на все рухоме та нерухоме майно боржника ОСОБА_2 .
Задовольняючи позов, районний суд виходив з того, що вказані правочини є фіктивними, оскільки їх вчинено з метою уникнення звернення стягнення на майно боржника ОСОБА_3 , а тому наявні підстави для визнання цих правочинів недійсними.
Колегія суддів вважає такий висновок районного суду вірним з наступних підстав.
Однією з основних засад цивільного законодавства, визначених у статті 3 ЦК України, є справедливість, добросовісність та розумність (пункт 6).
При здійсненні своїх прав особа зобов'язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині (частина друга статті 13 ЦК України).
Статтею 11 ЦК України встановлено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Однією з підстав виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та інші правочини.
Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Із положень статті 203 ЦК України слідує, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно зі статтею 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою, третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
В силу частини першої статті 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
Як передбачено статтею 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.
Згідно зі статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.
Статтею 15 ЦК України визначено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Одними з способів захисту цивільних прав та інтересів є визнання правочину недійсним (пункт 2 частини другої статті 16 ЦК України).
Аналіз указаних норм права дає підстави для висновку, що цивільні відносини ґрунтуються на засадах розумності, добросовісності та справедливості, тобто дії учасників цих відносин мають відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів інших суб'єктів цивільного права. Такі дії не можуть порушувати права та завдавати шкоди іншим особам.
Правочином є вольова дія учасників цивільних відносин, яка спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. У двосторонньому правочині волевиявлення сторін повинно бути взаємним (зустрічним) і спрямованим на досягнення спільної мети. Такі правочини називаються договорами.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.
Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів дарування нерухомого майна, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.
Велика Палата Верховного Суду вказувала, що фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважає, що така протизаконна ціль, як укладення особою договору дарування майна зі своїм родичем з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним. Таку правову позицію Велика Палата Верховного Суду висловила у постанові від 03.07.2019 в справі № 369/11268/16-ц.
Велика Палата Верховного Суду у цій справі № 369/11268/16-ц сформулювала підхід, за яким допускається кваліфікація фраудаторного правочину в позаконкурсному оспорюванні як: фіктивного (стаття 234 ЦК України); такого, що вчинений всупереч принципу добросовісності та недопустимості зловживання правом (статті 3, 13 ЦК України); такого, що порушує публічний порядок (частини перша та друга статті 228 ЦК України).
У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.
Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.
Будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання із погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності та набуває ознак фраудаторного правочину.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 7 вересня 2022 року у справі №910/16579/20 зазначила, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору. У Цивільному кодексі України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов'язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах. Добросовісність є однією з основоположних засад цивільного законодавства та імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 лютого 2021 року у справі №754/5841/17 вказано, що приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу (коштів, збитків, шкоди), що набрало законної сили. Про зловживання правом і використання приватноправового інструментарію всупереч його призначенню проявляється в тому, що: особа (особи) «використовувала/використовували право на зло»; наявні негативні наслідки (різного прояву) для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб'єкти, чиї права безпосередньо пов'язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб'єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувають); враховується правовий статус особи /осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду у постанові від 6 жовтня 2022 року у справі №904/624/19 виходив із обставин укладення фраудаторного правочину навіть до пред'явлення позову про стягнення боргу, зазначивши, що договір, який укладений з метою уникнути виконання договору та зобов'язання зі сплати боргу, є зловживанням правом на укладання договору та розпорядження власністю, оскільки унеможливлює виконання зобов'язання і завдає шкоди кредитору. Такий договір може вважатися фраудаторним та може бути визнаний судом недійсним за позовом особи, право якої порушено, тобто кредитора.
Отже, позивач, який звертається з вимогою про визнання правочину фіктивним, має довести відсутність в учасників правочину наміру створити юридичні наслідки.
Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України (позиція Великої Палати Верховного Суду згідно постанови від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц).
У даній справі суд першої інстанції дійшов вірних висновків, що оспорювані договори дарування вчинені між близькими родичами (мати подарувала земельні ділянки сину), вчинені безоплатно, та такі дії відповідачів були направлені на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок рішення суду, оскільки такі правочини було здійснено на наступний день після постановлення постанови Полтавського апеляційного суду від 17.05.2023 року згідно якої було стягнуто з ОСОБА_2 на користь ФГ «Пшиченки» майнової шкоди у розмірі 555078 грн.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що рішення районного суд ухвалено з додержанням норм процесуального та матеріального права, підстав для його зміни чи скасування не вбачається.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 не знала про постановлення судового рішення, яким стягнуто з неї на користь позивача майнової шкоди у розмірі 555078 грн. не заслуговують на увагу, оскільки судове засідання було проведено за участю представника ОСОБА_2 - адвоката Яковенко Г.М., який був присутній при оголошенні судового рішення, а тому достеменно знав про результат розгляду справи.
Доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_2 погашає заборгованість перед позивачем в добровільному порядку, не підтверджені належними доказами. Також суду не надано доказів, що існує у ОСОБА_2 інше майно, за рахунок якого можливо погасити борг перед позивачем.
Доводи апеляційної скарги щодо неналежної кваліфікації підстав недійсності правочину судом першої інстанції, також відхиляються з огляду на те, що фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов'язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.
Слід також зазначити, що самою ОСОБА_2 рішення суду у даній справі не оскаржено, що свідчить про погодження із результатом розгляду справи.
Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року).
Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає.
Таким чином, апеляційну скаргу ОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення районного суд без змін.
Керуючись ст.ст.368, 375, 382-384 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Хорольського районного суду Полтавської області від 11 грудня 2024 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня її проголошення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Повний текст постанови виготовлено 14 травня 2025 року.
Головуючий суддя : _____________________________ Г.Л. Карпушин
Судді: ____________________ С.Б. Бутенко ____________________ О.І. Обідіна