Справа № 541/2908/24 Номер провадження 22-ц/814/1619/25Головуючий у 1-й інстанції Вірченко О.М. Доповідач ап. інст. Дорош А. І.
14 травня 2025 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючого - судді - доповідача Дорош А. І.
Суддів: Лобова О. А., Триголова В. М.
при секретарі: Коротун І. В.
учасники справи:
представник позивача - адвокат Муравська О.М.
представник відповідача - адвокат Жиліна О.В.
переглянув у судовому засіданні в м. Полтава в режимі відеоконференції цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1
на рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2025 року, ухвалене суддею Вірченко О. М., повний текст рішення складено -дата не вказана
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
09.08.2024 ТОВ «Коллект центр» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, в якому просило суд стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованість за договором №0663566116 від 20.11.2019 у розмірі 93 293 грн, понесені витрати на сплату судового збору у розмірі 3 028 грн та понесені витрати на правову допомогу у розмірі 17 000 грн.
Позовна заява мотивована тим, що 20.11.2019 між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 укладено договір позики, у тому числі і на умовах фінансового кредиту, №0663566116 та надано кредит згідно заяви анкети на умовах пропозиції (оферти) на укладення електронного договору позики №2628575632 від 21.02.2020, що акцептована відповідачем 21.02.2020 шляхом підписання електронним підписом. Строк та умови користування кожним траншем є окремим та визначається сторонами відповідно до умов договору. Відповідач здійснила дії, спрямовані на укладання договору позики шляхом заповнення заявки на сайті з введенням коду підтвердження, який є одноразовим ідентифікатором на підписання електронного договору, та зазначенням інформації щодо реквізитів банківської картки, на рахунок якої у подальшом кредитодавцем ТОВ «Інфінанс» було перераховано грошові кошти. Підписанням договору позики відповідач також підтвердила, що вона повністю ознайомилася з усіма його умовами, в тому числі з правилами, та їй була надана вся інформація, передбачена вимогами чинного законодавства. 14.07.2021 між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №14-07/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі за договором позики №0663566116 від 20.11.2019, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 . У подальшому ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до боржників ТОВ «Коллект центр» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023, у тому числі за договором позики №0663566116 від 20.11.2019, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 . Відповідач у зазначені строки умови договору не виконала, кошти, отримані за вказаним договором, у погоджені сторонами у договорі строки, не повернула, внаслідок чого станом на день формування позовної заяви відповідно до розрахунку заборгованості має перед позивачем прострочену заборгованість на загальну суму 141 857,61 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 7 750 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 134 107,61 грн.
Рішенням Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2025 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 , на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» заборгованість за кредитним договором від 20 листопада 2019 року №0663566116 у розмірі 11 817,70 грн, судовий збір у розмірі 393,64 грн, витрати на правничу допомогу у розмірі 2 210 грн.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 30 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Строк кредитування був погоджений сторонами та становив 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту, матеріали справи не містять. Звертаючись з позовом, ТОВ «Коллект центр» посилалося на наявність у позичальника заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом. Однак, заявлена до стягнення сума відсотків нарахована як за період до прострочення боржником, так і за період після такого прострочення за кредитним договором. Суд першої інстанції вважав, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором №0663566116 від 20.11.2019 у розмірі 11 817,70 грн з яких: 7 750 грн - тіло кредиту; 4 068,75 грн - відсотки (7 750 грн х 1,75% х 30 днів). З огляду на те, що з 02.04.2020 набрав чинності Закон, згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан, який діє на усій території України, а також на встановлені судом обставини, а саме звернення позивача з даним позовом 09.08.2024, трирічний строк позовної давності щодо вимог у даній справі позивачем не пропущено.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати з підстав неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи; порушення судом норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, і ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі №541/2908/24ґ. не взяв до уваги, що ТОВ «Коллект центр» через свого представника під час судового засідання 24.12.2024 визнав обставини справи щодо сплати ОСОБА_1 11 651,95 грн. З відповідача, яка є інвалідом ІІ групи, судовий збір не стягується навіть у разі, якщо рішення ухвалено не на його користь. 08.11.2024 представником відповідача - адвокатом Жиліною О.В. через підсистему «Електронний суд ЄСІТС» було подано разом із відзивом на позовну заяву копію довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, серія 12 ААГ №544604, видану ОСОБА_1 18.10.2024 про ІІ групу інвалідності. Проте, суд першої інстанції на наведене належної уваги не звернув та безпідставно задовольнив позовні вимоги в частині стягнення з ОСОБА_1 , інваліда ІІ групи, судового збору та не врахував, що відповідач належить до переліку осіб, яких звільнено від його сплати. Вважає, що судом першої інстанції незаконно вирішено стягнути судовий збір у розмірі 393,64 грн, оскільки це суперечить чинному законодавству. Посилається на те, що Касаційний Суд зауважує, що правило заборони повороту до гіршого означає недопустимість погіршення становища сторони, яка оскаржує судове рішення. Тобто, особа, яка оскаржує судове рішення, не може потрапити в гірше становище, порівняно із тим, що така особа досягла в попередній інстанції в результаті своєї ж скарги. Прохає врахувати вказаний принцип під час розгляду апеляційної скарги.
У відзиві на апеляційну скаргу ТОВ «Коллект центр» просить її залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 3 ст. 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1. ст. 352 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
Згідно встановлених судом першої інстанції обставин вбачається, що 20.11.2019 між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики, у тому числі і на умовах фінансового кредиту №0663566116, шляхом підписання електронним підписом відповідача (а.с. 6-9).
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказані договори прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Відповідно до умов даного договору п. 1.2-15, відповідачу був наданий кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом 20 000 грн, в межах строку дії договору 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами, з максимальною відсотковою ставкою за один календарний день на суму фактичного залишку заборгованості 1,75%. Строк та умови користування кожним траншем є окремим та визначається сторонами відповідно до умов договору. В п. 1.6. заначений максимальний строк (кількість календарних днів користування кредитом (траншем), що становить 30 календарних днів (а.с. 6-9).
21.02.2020 в рамках вказаного договору ТОВ «Інфінанс» надало відповідачу пропозицію на отримання 4 траншу кредиту згідно заявки-анкети від 21.02.2020 №2628575632 у сумі 7 750 грн на 30 днів строк користування кредитом (траншем), з відсотковою ставкою 1,225% на день та річною ставкою 447,125%, загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить 2 848 грн, строк дії договору позики визначено 3 роки, яка підписана з використанням електронного підпису шляхом застосування одноразового ідентифікатора (а.с. 10).
Відповідно до квитанції №49290513 від 21.02.2020 кошти в сумі 7 750 грн зараховані на карту НОМЕР_1 , яка була зазначена ОСОБА_1 в заявці-анкеті на отримання кредиту (а.с. 9, 16 на звороті).
14.07.2021 між ТОВ «Інфінанс» та ТОВ «Вердикт Капітал» було укладено договір факторингу №14-07/21, відповідно до якого ТОВ «Інфінанс» відступило на користь ТОВ «Вердикт Капітал» права грошової вимоги до боржників за договорами позики, у тому числі за договором позики №0663566116 від 20.11.2019, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 (а.с. 25-30).
У свою чергу, ТОВ «Вердикт Капітал» відступило право вимоги до боржників ТОВ «Коллект Центр» відповідно до договору відступлення права вимоги №10-01/2023 від 10.01.2023, у тому числі за договором позики №0663566116 від 20.11.2019, що укладений між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 (а.с. 31-37).
Згідно із розрахунком заборгованості ОСОБА_1 станом на 21.07.2024 має заборгованість у розмірі 141 857,61 грн, яка складається з наступного: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 7 750 грн, заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги - 134 107,61 грн (а.с. 17-24).
Разом з тим, враховуючи принцип розумності позивач просив стягнути з відповідача заборгованість у розмірі 93 293 грн, з яких: заборгованість за кредитом (за тілом кредиту) - 7 750 грн; заборгованість за відсотками на дату відступлення права вимоги від ТОВ «Інфінанс» - 85 543 грн.
Пред'являючи позов до відповідача про стягнення заборгованості за кредитним договором №0663566116 від 20.11.2019, новий кредитор посилався на те, що позичальник після заміни кредитора у зобов'язанні борг не погасила, має невиконані зобов'язання з погашення тіла кредиту, зі сплати відсотків.
Правнича допомога позивачу надавалася АО «Лігал Ассістанс» на підставі договору про надання правової допомоги від 07.06.2024 №07-06/2024 (а.с. 41-42). Вартість послуг згідно з актом про надання юридичної допомоги від 08.01.2024 №2 складає 17 000 грн (а.с. 46), тому суди першої інстанції дійшов висновку про задоволення витрат позивача на правничу допомогу пропорційно до розміру задоволених позовних вимог 2 210 грн, що становить 13% від 17 000 грн.
Норми права, які застосував суд першої інстанції при вирішенні спору.
За ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів цього виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї зі сторін має бути досягнуто згоди (ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України).
Згідно зі ст.ст. 526, 599 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до змісту ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом, розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором.
Згідно зі ст.ст. 512, 514 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у ст. 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.04.2023 (справа №910/4518/16) не знайшла підстав для відступу від цього правового висновку.
У цій же постанові Велика Палата Верховного Суду, уточняючи свій правовий висновок, який викладений у постанові від 18.01.2022 (справа №910/17048/17) щодо нарахування процентів до дня фактичного повернення кредиту відповідно до умов кредитного договору, незалежно від закінчення строку дії кредитних договорів, вказала на те, що можливість нарахування процентів поза межами строку кредитування чи після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту та розмір таких процентів залежать від підстави їх нарахування згідно з частиною другою статті 625 ЦК України. У подібних спорах судам необхідно здійснити тлумачення умов відповідних договорів та дійти висновку, чи мали на увазі сторони встановити нарахування процентів як міри відповідальності у певному розмірі за період після закінчення строку кредитування або після пред'явлення вимоги про дострокове погашення кредиту, чи у відповідному розділі договору передбачили тільки проценти за правомірну поведінку позичальника (за «користування кредитом»). У разі сумніву слід застосовувати принцип contra proferentem (лат. verba chartarum fortius accipiuntur contra proferentem, тобто слова договору тлумачаться проти того, хто їх написав).
Отже, при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 30 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права.
Таким чином, за неповернення вказаних сум після закінчення строку, на який були видані кредитні кошти, може настати відповідальність, передбачена ст. 625 ЦК України, проте регулятивна норма ч. 1 ст. 1048 ЦК України і охоронна норма ч. 2 ст. 625 Кодексу не можуть застосовуватись одночасно, оскільки поведінка боржника не може бути одночасно правомірною та неправомірною.
Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
Відповідно до положень ст. ст. 256-257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» (із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України) установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин. Строк карантину неодноразово продовжувався.
Законом України від 30.03.2020 №540-IX «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 12 наступного змісту: «Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».
У п. 12 розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України у редакції Закону України від 30.03.2020 №540-IX перелічені всі статті цього Кодексу, які визначають строки позовної давності і всі ці строки продовжено для всіх суб'єктів цивільних правовідносин на строк дії карантину у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Подібний висновок висловлено у постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №679/1136/21 (провадження №61-5238св22).
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24:00 год. 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Разом з тим, Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» №64/2022 від 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан із 05:30 год 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією російської федерації проти України, який Указами Президента України неодноразово продовжувався.
Законом України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено зокрема пунктом 19, відповідно до якого у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Згідно з положенням п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Апеляційний суд у складі колегії суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог, проте, не погоджується з висновком суду в частині розподілу судових витрат (судового збору), виходячи з наступного.
Предметом даного спору є стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» заборгованості за договором №0663566116 від 20.11.2019 у розмірі 93 293 грн; понесених витрат на сплату судового збору у розмірі 3 028 грн; понесених витрат на правову допомогу у розмірі 17 000 грн.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив наявні у справі докази і дав їм належну оцінку, правильно встановив обставини справи, внаслідок чого ухвалив законне та обґрунтоване рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства, а сам договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.ст. 628, 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
За правилом ч.1 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі.
Відповідно до положень ч.ч. 1,3 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом.
Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Використання при вчиненні правочинів факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного, електронного або іншого копіювання, електронного підпису або іншого аналога власноручного підпису допускається у випадках, встановлених законом, іншими актами цивільного законодавства, або за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідного аналога їхніх власноручних підписів, або іншим чином врегульовується порядок його використання сторонами.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі ЦК України, може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що відповідає письмовій формі правочину (ст.ст. 205, 207 ЦК України).
Аналогічні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі №732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі №404/502/18, від 07 жовтня 2020 року №127/33824/19.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 1 ст. 1055 ЦК України визначено, що кредитний договір укладається у письмовій формі.
Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію», згідно ст. 3 якого електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього (ч. ч. 4, 5 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію»).
Згідно з ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Відповідно до ч. 8 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Положеннями ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначено, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей вищевказаного договору, щодо дійсності якого заперечує відповідач, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного цифрового підпису позичальника лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 20.11.2019 між ТОВ «Інфінанс» та ОСОБА_1 було укладено договір позики, у тому числі і на умовах фінансового кредиту №0663566116, шляхом підписання електронним підписом відповідача (а.с. 6-9).
Відповідно до умов даного договору п. 1.2-15, відповідачу був наданий кредит у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) з максимальним лімітом 20 000 грн, в межах строку дії договору 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами, з максимальною відсотковою ставкою за один календарний день на суму фактичного залишку заборгованості 1,75%. Строк та умови користування кожним траншем є окремим та визначається сторонами відповідно до умов договору. В п. 1.6. заначений максимальний строк (кількість календарних днів користування кредитом (траншем), що становить 30 календарних днів (а.с. 6-9).
21.02.2020 в рамках вказаного договору ТОВ «Інфінанс» надало відповідачу пропозицію на отримання 4 траншу кредиту згідно заявки-анкети від 21.02.2020 №2628575632 у сумі 7 750 грн на 30 днів строк користування кредитом (траншем), з відсотковою ставкою 1,225% на день та річною ставкою 447,125%, загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить 2 848 грн, строк дії договору позики визначено 3 роки, яка підписана з використанням електронного підпису шляхом застосування одноразового ідентифікатора (а.с. 10).
Вказаний договір було укладено дистанційно в електронній формі, з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем.
Так, згідно розділу 7.1. договору визначено, що позичальник підтверджує, що він самостійно перед укладанням даного договору повністю ознайомився з Правилами, викладеними на веб-сайті Товариства, проектом договору і які відповідають умовам даного договору, та погоджується з ними (п.7.1.). Підписанням заявки-анкети та/або цього договору позичальник підтверджує, що він до укладення даного договору отримав вичерпну інформацію в письмовій формі про умови надання кредиту і що один з оригіналів цього договору був переданий позичальнику (7.2.). Підписанням заявки-анкети та/або цього договору позичальник підтверджує отримання пояснень Товариства з метою забезпечення позичальнику можливості оцінити, чи адаптовано договір до його потреб та фінансового стану (7.3.). Підписанням цього договору позичальник підтверджує, що він уклав цей договір на сприятливих для себе умовах, у тому числі з отриманням повної інформації від Товариства, достатньої та необхідної для прийняття рішення позичальником щодо укладення цього Договору, що відповідає його внутрішній волі (7.4.). Сторони погодили, що підписання Товариством договору, додаткових угод та додатків до договору, повідомлень, вимог та інших документів відбувається шляхом використання факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи та відбитку печатки Товариства, нанесених за допомогою засобів механічного або іншого копіювання. Сторони дійшли згоди, що договір, додаткові угоди та додатки до договору, повідомлення, вимоги та інші документи підписані з використанням факсимільного відтворення аналога підпису уповноваженої особи Товариства та факсимільного відтворення печатки кредитодавця, мають таку ж юридичну силу і породжують для сторін аналогічні права та обов'язки, що підписані власноручно. Зразки аналогів власноручного підпису уповноваженої особи Товариства та печатки наведені у додатку №1 до договору (7.5.). У разі укладання Договору в електронній формі, а саме: на сайті Товариства www.moneyboom.ua, беззаперечним прийняттям (акцептом) умов даного договору позичальником є проставлення в особистому кабінеті на сайті Кредитодавця спеціальної відмітки про згоду укласти договір на запропонованих Товариством умовах (Підписання Додатку №2 - при укладенні Договору та отриманні першого траншу кредиту, та Додатку №4 - при отриманні другого та наступного траншу кредиту). Підписання позичальником договору відбувається шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Виконання вищезазначених дій означає прийняття позичальником всіх умов договору та його укладання в електронному вигляді, що згідно п. 12 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» прирівнюється до укладення Договору в письмовому вигляді, у зв'язку з чим створює для позичальника та Товариства такі ж правові зобов'язання та наслідки. Сторони погодили, що укладений в електронному вигляді договір буде зберігатись в особистому кабінеті позичальника на сайті Товариства та може бути роздрукований позичальником у будь-який час. Сторони погодили, що укладання Договору та інших документів (зокрема, але не виключно додаткових угод до договору, додатків) в електронній формі прирівнюється до укладання відповідних документів в паперовій формі, що мають таку ж юридичну силу. Підписання позичальником документів (додаткових угод до Договору, додатків) відбувається шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Укладення договору в електронному вигляді відбувається відповідно до процедури, викладеної у Правилах (7.6.).
Відповідно до положень Закону України «Про електронну комерцію» вказаний договір прирівнюється до укладених в письмовій формі.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає доведеним, що договір позики згідно заявки - анкети в рамках договору надання позики, в тому числі і на умовах фінансового кредиту №0663566116 від 20.11.2019, був підписаний позичальником ОСОБА_1 в електронному вигляді.
Згідно з нормою ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України).
Одним із видів порушення зобов'язання є прострочення - невиконання зобов'язання в обумовлений сторонами строк.
Доказів повернення кредиту та сплати процентів за користування кредитними грошима відповідачем матеріали справи не містять.
Встановлені фактичні обставини у справі свідчать про те, що позичальник ОСОБА_1 взяті на себе зобов'язання за договором позики згідно заявки-анкети в рамках договору надання позики, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту №0663566116 від 20.11.2019, не виконала, у передбачений в договорі строк грошові кошти (суму кредиту) та нараховані проценти за користування позикою не повернула, унаслідок чого виникла заборгованість.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти у добровільному порядку позивачу не повернуті, а також вимоги частини 2 статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час.
Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку в частині стягнення з відповідача у примусовому порядку суми заборгованості за договором позики згідно заявки-анкети в рамках договору надання позики, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту №0663566116 від 20.11.2019 у розмірі 11 817,70 грн.
При цьому колегія суддів звертає увагу, що відповідно ст. 1048 ЦК України право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за користування кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
Так, згідно умов договору позики сторони погодили наступні умови: Товариство надає позичальнику фінансову послугу з надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту, а саме: кошти на умовах фінансового кредиту (надалі по тексту - «кредит») для власних потреб на умовах цього договору, а також згідно Правил надання грошових коштів у позику, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту за умовами програми «МоnеуВООМ», а позичальник зобов'язується отримати та належним чином використовувати і повернути в передбачені цим договором строки кредит та сплатити відсотки й інші платежі за користування кредитом у порядку та на умовах, визначених цим договором та Правилами. Кредит надається у вигляді відновлювальної кредитної лінії окремими частинами (траншами) в межах строку дії договору - 36 календарних місяців з дня підписання договору з остаточним терміном повернення кожного траншу кредиту не пізніше строку користування траншем, визначеного сторонами у додатку №1 та додатку №2 до договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та додатку №3 та додатку №4 до договору - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Строк користування кожним траншем є окремим та визначається відповідно до умов договору: додатку №1 та додатку №2 до договору - при наданні (отриманні) першого траншу кредиту, та додатку №3 та додатку №4 до договору - при наданні (отриманні) другого та наступних траншів кредиту. Позичальник має право здійснити дострокове погашення кредиту (траншу) за договором і сплатити проценти за фактичний строк користування кредитом (траншем). Мета отримання кредиту - для власних потреб. Кредит надається без умови його забезпечення. Загальний (максимальний) розмір кредитної лінії - 20 000 грн.
Крім того, згідно акцепту оферти від 21.02.2020 на отримання 4 траншу кредиту згідно заявки-анкети №2628575632 від 21.02.2020 в рамках договору надання позики, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту №0663566116 від 20.11.2019 визначено основні умови кредиту (траншу): розмір кредиту (траншу) - 7 750 грн; строк користування кредитом (траншем) - 30 днів; строк дії договору надання позики, в тому числі, і на умовах фінансового кредиту №0663566116 від 20.11.2019 - 3 роки; відсоткова ставка - 1,225% за один день користування кредитом; річна відсоткова ставка - 447,125%. Загальна вартість кредиту у грошовому вираженні становить: 2 848 грн. Реальна річна процентна ставка за кредитом (траншем) становить 447,125%. (а.с. 10, зворот).
Апеляційний суд у складі колегії суддів зазначає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що при стягненні заявленої позивачем заборгованості за нарахованими процентами необхідно ґрунтуватися на чітко обумовлених між контрагентами кредитних договорів умовах, якими визначено ціну кредиту і строк кредитування саме у 30 днів відповідно, а не завуальованими умовами, які дозволяють кредитодавцю вийти за межі узгодженого строку та нарахувати непропорційно велику суму вартості кредиту. Такий механізм не відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим елементам загального конституційного принципу верховенства права. Строк кредитування був погоджений сторонами та становив 30 днів. Доказів того, що позичальник ініціював продовження строку користування позикою та зміну дати повернення всієї суми кредиту матеріали справи не містять. Звертаючись з позовом, ТОВ «Коллект центр» посилалося на наявність у позичальника заборгованості по сплаті процентів за користування кредитом. Однак, заявлена до стягнення сума відсотків нарахована як за період до прострочення боржником, так і за період після такого прострочення за кредитним договором та вирішив, що з відповідача на користь позивача слід стягнути заборгованість за кредитним договором №0663566116 від 20.11.2019 у розмірі 11 817,70 грн з яких: 7 750 грн - тіло кредиту; 4 068,75 грн - відсотки (7 750 грн х 1,75% х 30 днів).
Водночас, колегія суддів враховує правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010, згідно яких зазначено, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
У справі, що переглядається, позичальник ОСОБА_1 не довела належного повернення кредитних коштів у розмірі та на умовах, визначених укладеним кредитним договором, презумпція правомірності якого не спростована. Відповідач жодним чином не оспорювала укладання кредитного договору. Матеріали справи не містять доказів на підтвердження вказаного.
Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу позивачем надано договір про надання правової допомоги №07-06/2024 від 07.06.2024, укладений з Адвокатським об'єднанням «Лігал Ассістанс», платіжну інструкцію від 12.07.2024 про сплату послуги за надання правничої допомоги та заявку про надання юридичної допомоги №875, витяг з акту (а.с. 41-46).
Відповідно до положень частини 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що ціною позову у даному випадку є кредит у розмірі 7 750 грн, отже, з цього слідує висновок про те, що дана справа не відноситься до категорії складних справ і складання позовів та клопотань у своїй більшості є подібними, оскільки не потребують проведення додаткових розрахунків.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України обґрунтованою та пропорційною сумою витрат на правову допомогу, яка була надана у даній справі, є 2 210 грн.
Доводи апеляційної скарги, що суд першої інстанції, приймаючи рішення у справі №541/2908/24 не взяв до уваги, що ТОВ «Коллект центр» через свого представника під час судового засідання 24.12.2024 визнав обставини справи щодо сплати ОСОБА_1 11 651,95 грн, то ці доводи не заслуговують на увагу, оскільки такі платежі були здійснені за весь період кредитування, а не лише під час користування четвертим траншем.
З урахуванням вищенаведеного, судова колегія дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують правомірних висновків суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову.
Зважаючи на вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що вимоги позивача про стягнення заборгованості ґрунтуються на положеннях чинного законодавства України, є обґрунтованими та підлягають частковому задоволенню.
Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині розподілу витрат зі сплати судового збору.
Вирішуючи питання про розподіл судових витрат з урахуванням наданих доказів, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч.1, п.1 ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних із розглядом справи. До витрат пов'язаних із розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141,142 ЦПК України.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 звертає увагу на те, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув з неї на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 393,64 грн, оскільки відповідач є особою із інвалідністю 2 групи.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд першої інстанції стягнув з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Коллект центр» сплачений судовий збір у розмірі 393,64 грн, тобто 13% задоволених позовних вимог.
Якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина сьома статті 141 ЦПК України).
Від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю (пункт 9 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір»).
Звільнення осіб з інвалідністю II груп від сплати судового збору має відбуватися не тільки у суді першої інстанції (при пред'явленні позову), але й на наступних стадіях цивільного процесу (при подачі апеляційної та касаційної скарги). Ці стадії судового захисту є єдиним цивільним процесом, завдання якого є справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушеного права.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що ОСОБА_1 є особою із інвалідністю ІІ групи, що підтверджується копією пенсійним посвідченням та копією довідки до акту огляду медико-соціальною експертною комісією, серія 12 ААГ №544604 (а.с. 77, 167).
Тому суд першої інстанції зробив безпідставний висновок про стягнення судового збору за подання позову з відповідача, яка є особою з інвалідністю ІІ групи.
За таких обставин, апеляційний суд у складі колегії суддів дійшов до висновку, що судовий збір у розмірі 393,64 грн слід кеомпенсувати ТОВ «Коллект центр» за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України».
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» (Seryavinandothersv. Ukraine, №4909/04, §58).
Згідно п.2 ч.1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п. 4 ч.1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367 ч.1, 2, 368 ч.1, 374 ч.1 п.2, 376 ч.1 п. 4, 381 - 384 ЦПК України, Полтавський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.
Рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2025 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» судового збору у розмірі 393,64 грн - скасувати і ухвалити в цій частині нове рішення.
Компенсувати Товариству з обмеженою відповідальністю «Коллект центр» сплачений судовий збір у розмірі 393,64 грн за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
В іншій частині рішення Миргородського міськрайонного суду Полтавської області від 09 січня 2025 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення. Касаційна скарга на неї подається протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено лише скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 14 травня 2025 року.
СУДДІ: А. І. Дорош О. А. Лобов В. М. Триголов