Справа № 163/660/25 Провадження №11-сс/802/265/25 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
12 травня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд в складі:
головуючого судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю
секретаря судового засідання - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
потерпілого - ОСОБА_7 ,
дізнавача - ОСОБА_8 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Любомльського районного суду Волинської області від 28 квітня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні скарги потерпілого ОСОБА_7 на постанову дізнавача СД відділення поліції № 1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області від 28 вересня 2024 року про закриття кримінального провадження № 12024035560000190,
До Любомльського районного суду Волинської області надійшла скарга потерпілого ОСОБА_7 на постанову дізнавача СД відділення поліції № 1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області від 28.09.2024 року про закриття кримінального провадження № 12024035560000190.
Свою скаргу скаржник ОСОБА_7 мотивував тим, що дізнавачем не були належним чином досліджені і оцінені усі фактичні обставини кримінального провадження, внаслідок чого висновок про відсутність у діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення є передчасним. Просив скасувати постанову дізнавача сектору дізнання відділення поліції №1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області від 28.09.2024 року про закриття кримінального провадження № 12024035560000190 (а.с.1-6).
Ухвалою слідчого судді Любомльського районного суду Волинської області від 28.04.2025 року відмовлено у задоволенні скарги потерпілого ОСОБА_7 на постанову дізнавача СД відділення поліції № 1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області від 28.09.2024 року про закриття кримінального провадження № 12024035560000190.
Своє рішення слідчий суддя мотивував тим, що орган дізнання, дослідивши та проаналізувавши матеріали провадження в їх сукупності правильно встановив, що будь-якого прямого умислу у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_7 неповнолітній ОСОБА_9 не мав, а лише вживав всіх можливих заходів для власної оборони, відповідно в даному випадку відсутня суб'єктивна сторона складу кримінального правопорушення.
З огляду на такі обставити 28.09.2024 року дізнавач СД відділення поліції №1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області виніс оскаржувану постанову про закриття кримінального провадження на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України.
Вивчення матеріалів справи в контексті заявлених у скарзі вимог та їх обґрунтування дає підстави для висновку, що дізнавач органу поліції надав в оскаржуваній постанові відповідну оцінку зібраним доказам і прийняв законне та обґрунтоване рішення, останнім було досліджено причину конфлікту, хід його розвитку, допитано численних свідків та досліджено відеозапис події. Також пояснення ОСОБА_7 щодо нанесення йому тілесних ушкоджень ОСОБА_9 спростовані дослідженими матеріалами справи та відеозаписом події.
Крім цього із матеріалів кримінального провадження встановлено, що ОСОБА_7 ходом досудового розслідування не цікавився, будь-яких заяв, клопотань чи доказів не подавав, а зі скаргою на постанову дізнавача звернувся лише після того як щодо нього було скеровано обвинувальний акт в іншому кримінальному провадженні до суду. Таким чином дослідженими матеріалами скарги та кримінального провадження встановлено, що оскаржувана постанова винесена на підставі достатніх і необхідних доказів у відповідності із законом.У зв'язку з викладеним скарга задоволенню не підлягає (а.с.32-34).
В поданій апеляційній скарзі ОСОБА_7 вважає ухвалу слідчого судді незаконною, необґрунтованою, такою, що не відповідає вимогам КПК України. Вважає, що під час досудового розслідування проведені не всі можливі слідчі дії та не в повному обсязі дослідженні фактичні дані, отриманні в ході проведеного дізнання, внаслідок чого висновок про відсутність у діях ОСОБА_9 складу кримінального правопорушення є передчасним, а постанова про закриття кримінального провадження такою, яка підлягає скасуванню.
Просить ухвалу слідчого судді скасувати та постановити нову, якою задовільнити його скаргу (а.с.37-39).
Заслухавши доповідача, який виклав суть ухвали слідчого судді та доводи апеляційної скарги; скаржника, який апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити; прокурора, який проти задоволення апеляційної скарги заперечив; пояснення дізнавача; суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відмовляючи у задоволенні скарги потерпілого слідчий суддя мотивував таке рішення тим, що при здійсненні досудового розслідування були проведені всі необхідні слідчі дії та ретельно перевірені обставини даного провадження, надано належну оцінку доказам, досліджено та проаналізовано їх у сукупності, та відповідно до ст.284 КПК України прийнято рішення про закриття кримінального провадження, а також при закритті даного провадження дотримано процесуального порядку винесення постанови, з'ясовано фактичні обставини, які є предметом розслідування саме у даному провадженні, вказана постанова винесена уповноваженою особою, з проведенням усіх необхідних для прийняття рішення за фактом можливого вчинення вказаного кримінального правопорушення.
З таким висновком ухвали слідчого судді колегія суддів не погоджується.
Статтею 55 Конституції України гарантовано кожному право на оскарження до суду будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади, посадових і службових осіб.
Відповідно до ч.1 ст.22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Відповідно до положень ч.2 ст.9 КПК України під час кримінального провадження слідчий зобов'язаний всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законного та неупередженого рішення.
Закриття кримінального провадження є формою закінчення досудового розслідування, яке відбувається в силу наявності обставин, що виключають кримінальне провадження, а тому прийняття рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після всебічного, повного та об'єктивного дослідження всіх обставин кримінального провадження, безпосереднього дослідження та оцінки слідчим доказів, які стосується цього провадження у сукупності.
Крім того, постанова слідчого про закриття кримінального провадження згідно з положеннями ст.110 КПК України має бути мотивованою, її зміст повинен відповідати фактичним обставинам справи.
Під слідчою (розшуковою) дією, відповідно до вимог, зазначених в ст.223 КПК України, слід розуміти передбачений Кримінальним процесуальним кодексом захід, який застосовується компетентними особами для збирання, дослідження, оцінки та використання доказів під час конкретного кримінального провадження. Вони мають пізнавальний і водночас процесуальний характер та розшукову спрямованість, сутність якої полягає у намаганні процесуальної особи розшукати й належним чином зафіксувати у відповідних процесуальних джерелах фактичні дані, що мають значення для кримінального провадження. Не менш важливою метою слідчих (розшукових) дій є перевірка раніше отриманих у кримінальному провадженні доказів або інших встановлених фактів.
Дізнання чи досудове розслідування в усякому разі визнаються однобічними і неповними, в разі, якщо не були допитані певні особи, не були витребувані і досліджені документи, речові та інші докази для підтвердження чи спростування обставин, які мають істотне значення для правильного вирішення справи або, якщо необхідність дослідження тієї чи іншої обставини випливає з нових даних, встановлених при розгляді справи в суді .
При цьому слід врахувати, що доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому КПК порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню (частина перша статті 84 КПК). Процесуальними джерелами доказів є показання, речові докази, документи, висновки експертів (частина друга статті 84 КПК).
Чинним КПК України встановлений процесуальний порядок, форма та певна послідовність дій при прийнятті кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій.
Законодавцем у ст.91 КПК України викладено перелік обставин, що відносяться до предмета доказування у кримінальному провадженні, як сукупності фактів і обставин об'єктивної дійсності, що мають матеріально-правове, цивільно-правове, кримінальне процесуальне значення та є необхідними і достатніми фактичними обставинами для вирішення кримінального провадження по суті. Аналіз змісту зазначеної статті вказує на те, що в ній йдеться про обставини, які вказують на наявність або відсутність у досліджуваному діянні складу злочину, що впливають на визначення міри покарання чи звільнення від кримінальної відповідальності або є підставами для закриття кримінального провадження.
Після виконання вимог ст.91 КПК України щодо встановлення обставин, які підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, досудове розслідування визнається закінченим, тобто, якщо немає необхідності у проведенні ще будь-яких слідчих (розшукових) дій або негласних слідчих (розшукових) дій, спрямованих на збирання, перевірку та оцінку доказів, коли жодна з версій, які виникли, не залишилась неперевіреною.
Однією з форм закінчення досудового розслідування, зокрема, є закриття кримінального провадження. Прийняття рішення про закриття кримінального провадження можливе лише після дослідження всіх обставин кримінального провадження та безпосереднього дослідження і оцінки слідчим, прокурором показань, речей і документів, які стосуються цього провадження, у їх сукупності.
Разом з тим колегія суддів бере до уваги, що слідчий, відповідно вимог ч.5 ст.40 КПК України, здійснюючи свої повноваження, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, втручання в яку осіб, що не мають на те законних повноважень, забороняється, а положення глави 19 КПК України, визначають форму та регламентують порядок проведення досудового слідства і не встановлюють переліку процесуальних та слідчих дій, які обов'язково належить здійснити під час досудового розслідування для його закінчення, але, вони повинні бути достатніми для прийняття вмотивованого рішення, яке буде відповідати вимогам ст.110 та ст.284 КПК України.
Як убачається з наданих матеріалів кримінального провадження, сектором дізнання відділення поліції № 1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області проводилось дізнання у кримінальному провадженні № 12024035560000190 від 03.08.2024 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, за фактом нанесення ОСОБА_7 тілесних ушкоджень.
Відомості до ЄРДР були внесені на підставі заяви ОСОБА_7 від 02.08.2024 року про те, що 29.07.2024 року близько 22години 15 хвилин, біля кафе "Надія", що по вулиці Європейській в селі Світязь Ковельського району Волинської області, візуально знайомий ОСОБА_9 , під час раптово виниклого словесного конфлікту з ОСОБА_7 заподіяв останньому тілесні ушкодження.
Постановою дізнавача у кримінальному провадженні - дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_8 від 28.09.2024 року змінено правову кваліфікацію у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12024035560000190 від 03.08.2024 року з ч.1 ст.125 КК України на ч.2 ст.125 КК України.
З матеріалів кримінального встановлено, що постановою дізнавача у кримінальному провадженні - дізнавача сектору дізнання відділення поліції № 1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області ОСОБА_8 від 28.09.2024 року вищезазначене кримінальне провадження було закрито на підставі п.2 ч.1 ст.284 КПК України у зв'язку з відсутністю в діянні складу кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України.
Так дізнавач, мотивуючи своє рішення про закриття кримінального провадження, посилаючись на ст.36 КК України зазначив, що будь-якого прямого умислу у заподіянні тілесних ушкоджень ОСОБА_7 неповнолітній ОСОБА_9 не мав, а лише вживав всіх можливих заходів для власної оборони, відповідно в даному випадку відсутня суб'єктивна сторона кримінального правопорушення.
Згідно з ч.3 ст.27 Конституції України кожен має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань.
Відповідно до вимог ч.1 ст.36 КК України необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було перевищення меж необхідної оборони.
Виходячи з наведеного, право на необхідну оборону виникає лише за певних умов, визначених законом. Згідно з положеннями ст.36 КК України ці умови полягають у такому:
1) оборона визнається необхідною лише у випадку, якщо дії, що становлять її зміст, вчинено з метою захисту охоронюваних законом: а) прав та інтересів особи, яка захищається; б) прав та інтересів іншої особи (фізичної чи юридичної); в) суспільних інтересів; г) інтересів держави;
2) оборона може здійснюватись лише від суспільно небезпечного посягання, тобто діяння, ознаки якого передбачені КК України;
3) за загальним правилом необхідна оборона має бути своєчасною - право на неї втрачається після того, як посягання було припинено або закінчено, і необхідність застосування засобів захисту відпала;
4) посягання має бути реальним, а не існувати лише в уяві того, хто захищається;
5) шкода при необхідній обороні може бути заподіяна тільки тому, хто посягає;
6) при необхідній обороні допускається заподіяння лише такої шкоди, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
Згідно з ч.5 ст.36 КК України незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає, не є перевищенням меж необхідної оборони і не має наслідком кримінальну відповідальність застосування зброї або будь-яких інших засобів чи предметів для захисту від нападу озброєної особи або нападу групи осіб, а також для відвернення протиправного насильницького вторгнення у житло чи інше приміщення, незалежно від тяжкості шкоди, яку заподіяно тому, хто посягає.
Для вирішення питання про кваліфікацію складу кримінального правопорушення, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, враховуючи конкретні обставини справи, дізнавач повинен був здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
Право на необхідну оборону виникає лише тоді, коли суспільно небезпечне посягання викликає у того, хто захищається, невідкладну необхідність у заподіянні шкоди тому, хто посягає, для негайного відвернення або припинення його суспільно небезпечного посягання.
Разом з тим, на переконання колегії суддів, під час досудового розслідування (дізнання) дізнавчем не було проведено порівняльний аналіз дій ОСОБА_7 та ОСОБА_9 та належним чином не обґрунтовано наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, та не було проведено аналізу чи дійсно дії ОСОБА_7 спричинили таку шкоду, яка є необхідною і достатньою в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання з урахуванням того, що відповідно до висновку експерта у ОСОБА_7 були виявлені легкі тілесні ушкодження, а які ушкодження були отримані ОСОБА_9 слідством не встановлювалось, щоб надати оцінку наявності посягання щодо нього та ступінь його небезпеки.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, під час встановлення тілесних ушкоджень, що були завдані ОСОБА_7 , було призначено судово-медичну експертизу. Відповідно до висновку експерта № 17 було встановлено, що у ОСОБА_7 маються легкі тілесні ушкодження.
Разом з цим, у висновку експерта зазначено, що наявна у ОСОБА_7 рана в ділянці підборіддя могла утворитись від дії (контакту) тупого предмету, можливо у вказаний час і носить ознаки легких тілесних ушкоджень з короткочасним розладом здоров'я по скільки для свого лікування і створювання окріплого рубця потрібен час не менше 7-8 дів, але не більше 21-ої доби. Синці на передній поверхні грудної клітки справа, на правій передньо-боковій поверхні грудної клітки, правого та лівого передпліччя, утоврились внаслідок дії тупих предметів, можливо у вказаний час і носять ознаки легких тілесних ушкоджень.
Крім того, як убачається з матеріалів кримінального провадження, дізнавачем особисто не було допитано ОСОБА_9 у відповідності до вимог ст.224 КПК України, а лише долучено його письмові пояснення щодо обставин конфлікту, що також має важливе значення в тому числі й для експертного дослідження причин та механізму заподіяння тілесних ушкоджень потерпілому.
За таких обставин, згідно змісту оскаржуваної постанови, дізнавач хоча і прийшов до висновку про закриття кримінального провадження, однак в постанові не навів належним чином обґрунтування відсутності складу кримінального проступку, з відповідним аналізом усіх елементів складу кримінального проступку та мотивацією з посиланням на докази, зібраними в ході досудового розслідування, а саме не зазначено наявності або відсутності об'єктивної та суб'єктивної сторони кримінального проступку та інших ознак складу в цілому, за якими було внесено відомості до ЄРДР.
Таким чином, колегія суддів зазначає, що з матеріалів кримінального провадження, наданих на огляд апеляційному суду вбачається, що дізнавач формально підійшов до проведення досудового розслідування по даному кримінальному провадженню та прийняв рішення, яке належним чином не мотивував та не навів достатніх підстав для його прийняття.
А тому, в даному випадку погодитись з обґрунтованістю висновків дізнавача про наявність підстав для закриття даного кримінального провадження не можна, оскільки, ним не вжито всіх передбачених законом заходів для всебічного, повного і об'єктивного дослідження обставин, зазначених в заяві про скоєння кримінального правопорушення, внаслідок чого, прийняв передчасне рішення щодо закриття кримінального провадження.
При цьому, колегія суддів враховує, що дізнавач, здійснюючи свої повноваження відповідно до вимог цього Кодексу, є самостійним у своїй процесуальній діяльності, відповідно до вимог ч.5 ст.40 КПК України, а тому, апеляційний суд не визначає конкретного обсягу процесуальних дій, необхідних слідчому для прийняття рішення про закриття кримінального провадження, яке б відповідало вимогам, вказаним в ст.110 КПК України внаслідок дослідження всіх обставин кримінального провадження та безпосереднього дослідження і оцінки слідчим показань, речей і документів, які стосуються цього провадження, у їх сукупності.
Зазначені обставини вказують на те, що органом досудового розслідування не в повному обсязі виконані вимоги кримінального процесуального закону, досудове розслідування проведене неповно, що обумовлювало необхідність задоволення скарги слідчим суддею та скасування постанови про закриття кримінального провадження як такої, що прийнята передчасно.
З огляду на викладене апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала слідчого судді скасуванню з постановленням нової ухвали про скасування постанови дізнавача та направленням матеріалів кримінального провадження для продовження досудового розслідування.
Керуючись ст.ст.376, 404, 407, 422 КПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_7 задовольнити.
Ухвалу слідчого судді Любомльського районного суду Волинської області від 28 квітня 2025 року, якою відмовлено у задоволенні скарги потерпілого ОСОБА_7 на постанову дізнавача СД відділення поліції № 1 (м.Любомль) Ковельського РУП ГУНП у Волинській області від 28 вересня 2024 року про закриття кримінального провадження № 12024035560000190, скасувати.
Матеріали кримінального провадження внесеного 03 серпня 2024 року до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12024035560000190 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України направити для продовження досудового розслідування.
Ухвала є остаточною й оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: