Справа № 164/1518/24 Головуючий у 1 інстанції: Ониско Р. В.
Провадження № 22-ц/802/438/25 Доповідач: Осіпук В. В.
06 травня 2025 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Осіпука В. В.,
суддів - Матвійчук Л. В., Федонюк С. Ю.,
з участю секретаря судового засідання Савчук О. В.,
представників відповідачів Романішиної Т. Л., Мельник Л. Є.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним засудженням особи, за апеляційними скаргами представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , відповідачів Головного управління Національної поліції у Волинській області, Волинської обласної прокуратури на рішення Маневицького районного суду Волинської області від 18 лютого 2025 року,
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із зазначеним позовом.
Посилався на те, що Маневицьким ВП ГУНП у Волинській області, під процесуальним керівництвом прокурорів Маневицької місцевої прокуратури, здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020030160000019 від 13 січня 2020 року щодо нього за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України.
Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року, який було залишено без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 травня 2021 pоку, у кримінальній справі №164/431/20 його було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України, та призначено покарання - п'ять років позбавлення волі. На підсатві ст. 75 КК України його було звільнено від відбування покарання, якщо протягом одного року іспитового строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання; не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.
19 серпня 2021 року ухвалою Маневицького районного суду Волинської області у справі №164/1075/21, за наслідками розгляду клопотання Маневицького районного сектору філії державної установи «Центр пробації в Волинській області», його було звільнено від покарання у виді позбавлення волі за вищевказаним вироком, у зв'язку із закінченням іспитового строку.
Крім того зазначав, що постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року було частково задоволено касаційну скаргу прокурора, ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 травня 2021 pоку скасовано з направленням справи на новий апеляційний розгляд. 30 червня 2022 року ухвалою Волинського апеляційного суду апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні було задоволено частково, вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції.
Позивач також вказував, що вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року, який було залишено без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2023 pоку, його було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України, та призначено покарання - п'ять років позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування покарання, якщо протягом одного року іспитового строку він не вчинить нового злочину і виконає покладені на нього обов'язки.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 травня 2024 року у справі №164/431/20 за наслідками розгляду подання начальника Луцького районного відділу №2 філії ДУ «Центр пробації» у Волинській області його було звільнено від покарання у виді позбавлення волі за вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року, у зв'язку із закінченням іспитового строку.
20 червня 2024 року постановою Верховного Суду вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2023 року щодо нього було залишено без змін, а касаційну скаргу його захисника без задоволення.
Оскільки незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду в межах розгляду кримінального провадження були порушені його конституційні права він двічі був засуджений за інкриміноване йому діяння та двічі відбував призначене судом покарання, що завдало йому моральну шкоду, то позивач ОСОБА_1 просив суд стягнути з Державного бюджету України на свою користь 150 000 грн за завдану моральну шкоду.
Рішенням Маневицького районного суду Волинської області від 18 лютого 2025 року позов задоволено частково.
Стягнуто з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 30 000 грн за завдану незаконними діями органами досудового розслідування, прокуратури і суду моральну шкоду.
Вважаючи рішення суду першої інстанції незаконним і необґрунтованим, відповідачі ГУНП у Волинській області та Волинська обласна прокуратура подали апеляційні скарги, в яких, посилаючись на невідповідність висновків суду першої інстанції обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, просили оскаржуване рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.
Апеляційні скарги мотивовані тим, що місцевий суд безпідставно визнав встановленим факт заподіяння позивачу моральної шкоди їх незаконними діями, оскільки вони діяли в межах своїх повноважень та у спосіб передбачений чинним законодавством.
У відзивах на апеляційні скарги Державна казначейська служба України, погодившись із твердженнями відповідачів щодо незаконності рішення суду першої інстанції, просила їх апеляційні скарги задовольнити, а рішення суду скасувати.
В поданій на зазначене рішення суду першої інстанції апеляційній скарзі представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 просила його змінити, стягнути з Державного бюджету України на користь останнього 150 000 грн за завдану моральну шкоду незаконними діями органів досудового розслідування, прокуратури і суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції, стягнувши суму відшкодування моральної шкоди у меншому розмірі, ніж був заявлений позивачем, не врахував обставини даної справи та положення чинного законодавства, яке регулює ці правовідносини, тим самим порушив норми матеріального права.
У відзивах на апеляційну скаргу, подану представником позивача, відповідачі Державна казначейська служба України та Волинська обласна прокуратура, вважаючи доводи апеляційної скарги безпідставними, просили залишити її без задоволення.
Заслухавши пояснення осіб, які беруть участь у справі, дослідивши обставини справи та перевіривши їх доказами, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги відповідачів підлягають до задоволення, а у задоволенні апеляційної скарги представника позивача слід відмовити з таких підстав.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 частково та стягуючи на його користь 30 000 грн за заподіяну моральну шкоду з Державного бюджету України, місцевий суд виходив з того, що таке відшкодування відповідає рівню моральних страждань, заподіяних останньому повторним засудження за одним і тим же обвинуваченням після повного відбуття ним покарання.
Проте з таким висновком суду погодитись не можна.
З наявних в матеріалах справи письмових доказів встановлено, що органом досудового розслідування, а саме Маневицьким ВП ГУНП у Волинській області, що є структурним підрозділом ГУНП у Волинській області за процесуального керівництва Маневицької місцевої прокуратури (на даний час структурний підрозділ Волинської обласної прокуратури) здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні №12020030160000019 від 13 січня 2020 року про обвинувачення ОСОБА_1 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України.
У вказаному кримінальному провадженні 31 січня 2020 року ОСОБА_1 було повідомлено про підозру в тому, що він у січні 2018 року придбав пневматичну гвинтівку, переробив її у вогнепальну зброю, а також влітку 2019 року в лісовому масиві, знайшов 7 набоїв калібру 5,6 мм, які незаконно переніс до житлового будинку, де зберігав за місцем проживання, без передбаченого законом дозволу.
Вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року, який було залишено без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 25 травня 2021 року, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України, та призначено покарання із застосуванням ч. 1 ст. 70 КК України - п'ять років позбавлення волі. На підставі ст. ст. 75, 76 КК України ОСОБА_1 було звільнено від відбування покарання з іспитовим строком - один рік.
Після чого, ухвалою Маневицького районного суду Волинської області від 19 серпня 2021 у справі № 164/1075/21 за наслідками розгляду клопотання Маневицького районного сектору філії державної установи «Центр пробації у Волинській області» ОСОБА_1 було звільнено від покарання, у зв'язку із закінченням іспитового строку.
В подальшому постановою Верховного Суду від 08 грудня 2021 року було частково задоволено касаційну скаргу прокурора, ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 травня 2021 року скасовано та призначено новий розгляд кримінального провадження в суді апеляційної інстанції.
Ухвалою Волинського апеляційного суду від 30 червня 2022 року апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні було задоволено частково, вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 серпня 2020 року щодо ОСОБА_1 скасовано з призначенням нового розгляду кримінального провадження в суді першої інстанції.
Крім того встановлено, що 05 квітня 2023 року вироком Ківерцівського районного суду Волинської області, залишеним без змін ухвалою Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2023 pоку, ОСОБА_1 було визнано винним у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 1 ст. 263, ч. 1 ст. 263-1 КК України, та призначено покарання - п'ять років позбавлення волі і на підставі ст. 75 КК України звільнено останнього від відбування покарання, якщо протягом одного року іспитового строку він не вчинить нового злочину та виконає покладені на нього обов'язки.
Вказані вирок Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року та ухвалу Волинського апеляційного суду від 11 вересня 2023 pоку захисником обвинуваченого було оскаржено в касаційному порядку та постановою Верховного Суду від 20 червня 2024 року залишено без змін.
Ухвалою Ківерцівського районного суду Волинської області від 13 травня 2024 року в справі №164/431/20 за наслідками розгляду подання начальника Луцького районного відділу № 2 філії ДУ «Центр пробації» у Волинській області Кузьміча А. М. було звільнено від покарання у виді позбавлення волі за вироком Ківерцівського районного суду Волинської області від 05 квітня 2023 року у зв'язку із закінченням іспитового строку.
Статтею 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець відокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
Порядок відшкодування такої шкоди визначається законом (ч. 7 ст. 1176 ЦК України).
Статтею 1 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» (далі - Закон) передбачено, що відповідно до положень цього закону підлягає відшкодуванню шкода, завдана громадянинові внаслідок: 1) незаконного засудження, незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують права громадян; 2) незаконного застосування адміністративного арешту чи виправних робіт, незаконної конфіскації майна, незаконного накладення штрафу; 3) незаконного проведення оперативно-розшукових заходів, передбачених законами України «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про організаційно-правові основи боротьби з організованою злочинністю» та іншими актами законодавства. У випадках, зазначених у частині першій цієї статті, завдана шкода відшкодовується в повному обсязі незалежно від вини посадових осіб органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури і суду.
Відповідно до ст. 2 вищезазначеного Закону право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадках:
1) постановлення виправдувального вироку суду;
1-1) встановлення в обвинувальному вироку суду чи іншому рішенні суду (крім ухвали суду про призначення нового розгляду) факту незаконного повідомлення про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, незаконного взяття і тримання під вартою, незаконного проведення в ході кримінального провадження обшуку, виїмки, незаконного накладення арешту на майно, незаконного відсторонення від роботи (посади) та інших процесуальних дій, що обмежують чи порушують права та свободи громадян, незаконного проведення оперативно-розшукових заходів;
2) закриття кримінального провадження за відсутністю події кримінального правопорушення, відсутністю у діянні складу кримінального правопорушення або невстановленням достатніх доказів для доведення винуватості особи у суді і вичерпанням можливостей їх отримати;
4) закриття справи про адміністративне правопорушення.
Положеннями статті 3 Закону передбачено, що громадянинові відшкодовується (повертається), в тому числі й моральна шкода.
Відповідно до постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про практику у справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» обов'язковому з'ясуванню підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою та протиправними діями заподіювача та вини останнього у заподіянні.
Як передбачено абз. 2 п. 5 зазначеної постанови Пленуму Верховного Суду України обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд повинен з'ясувати чим підтверджується факт завдання потерпілому моральних чи фізичних страждань, за яких обставин і якими діями (бездіяльністю) вони завдані, ступінь вини заподіювача, яких моральних чи фізичних страждань зазнав потерпілий, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі він оцінює пов'язані з ними витрати та з чого при цьому виходить.
Відсутність хоча б одного зі вказаних чинників виключає цивільно-правову відповідальність.
Аналогічний правовий висновок викладений в постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-2203цс15.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 вересня 2018 року у справі № 686/23731/15-ц, суд повинен з'ясувати усі доводи позивача щодо обґрунтування ним як обставин спричинення, так і розміру моральної шкоди, дослідити надані докази, оцінити їх та визначити конкретний розмір моральної шкоди, зважаючи на засади верховенства права, вимоги розумності, виваженості і справедливості.
Обґрунтовуючи доводи апеляційної скарги представник позивача посилалася на те, що неналежна якість досудового розслідування та відсутність відповідного процесуального нагляду зі сторони органу обвинувачення, а також формальний судовий розгляд кримінального провадження призвели до повторного засудження позивача та безпідставного відбування ним покарання, чим останньому було завдано істотної шкоди.
Принцип non bis in idem («двічі за одне й те саме не карають») передбачений ст. 61 Конституції України та ч. 1 ст. 4 Протоколу № 7 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі ст. 61 Конституції України ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.
Ст. 2 КК України та ст. 19 КПК України установлюють заборону двічі притягувати особу до кримінальної відповідальності за одне і те правопорушення: «Ніхто не може бути двічі обвинуваченим або покараним за кримінальне правопорушення, за яким він виправданий або засуджений на підставі вироку суду, який набрав законної сили».
У частині 1 ст. 4 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини
і основоположних свобод зазначено, що нікого не може бути вдруге притягнуто до суду або покарано в порядку кримінального провадження під юрисдикцією однієї і тієї самої держави за правопорушення, за яке його вже було остаточно виправдано або засуджено відповідно до закону та кримінальної процедури цієї держави. У частині 2 зазначеної статті встановлено єдиний виняток із цього правила - здійснення повторного розгляду справи згідно із законом та кримінальною процедурою відповідної держави за наявності нових або нововиявлених фактів чи суттєвих недоліків у попередньому судовому розгляді, які могли вплинути на результати розгляду справи.
Європейський суд з прав людини, зокрема у справі «Сергій Золотухін проти Росії» (§ 107), зазначав, що відповідно до Пояснювальної доповіді до Протоколу № 7, який в свою чергу посилається на Європейську Конвенцію про міжнародну дійсність кримінальних вироків, рішення є остаточним, якщо воно набуло сили res judikata. Це відбувається у випадку, коли воно є безповоротним, тобто коли жоден подальший засіб правового захисту є недоступним або коли сторони вичерпали такі засоби, або коли передбачений строк для оскарження сплив.
Як убачається з постанови Верховного Суду від 08 грудня 2021 року ухвалу Волинського апеляційного суду від 25 травня 2021 pоку стосовно ОСОБА_1 було скасовано на підставі ч. 1 п. 2 ст. 438 КПК України через істотне порушення вимог кримінального процесуального закону з направленням справи на новий апеляційний розгляд.
Таким чином, кримінальне провадження щодо ОСОБА_1 не було закінчено, а повторно розглядалося в суді апеляційної інстанції після скасування вироку судом касаційної інстанції, тому в даному провадженні відсутнє притягнення останнього до кримінальної відповідальності повторно, як про це зазначає сторона позивача.
Крім того, саме визначення поняття «звільнення від відбування покарання з випробуванням» полягає у звільненні засудженого судом від основного покарання за умови, що він протягом визначеного судом іспитового строку не вчинить нового кримінального правопорушення і виконає покладені на нього обов'язки.
Враховуючи, що до ОСОБА_1 фактично не застосовувалося покарання у виді позбавлення волі, оскільки останнього було звільнено судом від відбування покарання, відсутні підстави вважати, що позивача було двічі засуджено за одним і тим же обвинуваченням і він двічі відбув призначене судом покарання.
З огляду на вищевикладене, колегія суддів вважає, що при ухвалені оскаржуваного рішення судом першої інстанції не враховано те, що позивачем не було обґрунтовано належними та допустимими доказами факту наявності моральних страждань, завданих йому саме незаконними діями відповідачів, а тому відсутні підстави передбачені статтею другою Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» для стягнення з Державного бюджету України на користь останнього відшкодування за завдану моральну шкоду.
Відповідно до п.п. 1, 2, 4 ч. 1, ч. 2 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Отже, враховуючи наведене, апеляційний суд дійшов висновку, що ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову ОСОБА_1 , місцевий суд неправильно застосував до виниклих між сторонами спору правовідносин норми матеріального права та зробив помилковий висновок про наявність підстав для відшкодування позивачу моральної шкоди.
Таким чином, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції як таке, що прийняте з неповним з'ясуванням обставин справи, невідповідністю висновків, викладених у рішенні суду, обставинам справи і як наслідок неправильним застосуванням норм матеріального права, в силу вимог ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову в задоволенні позову.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Частиною сьомою статті 141 ЦПК України визначено, якщо інше не передбачено законом, у разі залишення позову без задоволення, закриття провадження у справі або залишення без розгляду позову позивача, звільненого від сплати судових витрат, судові витрати, понесені відповідачем, компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Оскільки в даній справі з позивача судовий збір не справлявся на підставі п. 11 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про судовий збір», то понесені відповідачами ГУНП у Волинській області та Волинською обласною прокуратурою витрати по сплаті судового збору за подання апеляційних скарг компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Керуючись ст. ст. 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу представника позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 залишити без задоволення
Апеляційні скарги відповідачів Головного управління Національної поліції у Волинській області, Волинської обласної прокуратури задовольнити.
Рішення Маневицького районного суду Волинської області від 18 лютого 2025 року скасувати та ухвалити нове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Волинської обласної прокуратури, Головного управління Національної поліції у Волинській області про відшкодування моральної шкоди, завданої незаконним засудженням особи, відмовити.
Компенсувати Головному управлінню національної поліції у Волинській області з Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 1453 грн 44 коп.
Компенсувати Волинській обласній прокуратурі з Державного бюджету України у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України, судовий збір сплачений за подання апеляційної скарги в розмірі 1453 грн 44 коп.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена у касаційному порядку упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді