Справа №760/5749/24
4-с/760/89/25
15 травня 2025 року м. Київ
Суддя Солом'янського районного суду м. Києва Козленко Г.О., за участю секретаря судових засідань - Вчерашнюк А.О., розглянувши скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Кредитна спілка «МАЯК» на дії/бездіяльність органу примусового виконання, -
ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного суду м. Києва зі скаргою, в якій просила
- зобов'язати Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, б. 76-А, ЄДРПОУ 35008087) зняти арешт, що був накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 , зареєстрований за місцем проживання в АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений на підставі постанови державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.11.2012 року по виконавчому провадженню НОМЕР_2, реєстраційний номер обтяження: 13288740.
В обґрунтування скарги зазначає, що постановою державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.11.2012 року по виконавчому провадженню НОМЕР_2 відкритого на підставі виконавчого листа № 2-2356-1, виданого Солом'янським районним судом м. Києва 18.03.2010 про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «МАЯК» (ЄДРПОУ 26521156) боргу в розмірі 88182,34 грн, накладено арешт на все нерухоме майно боржника ОСОБА_1 РНОКПП НОМЕР_1 (реєстраційний номер обтяження 13288740).
В липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) з клопотанням про зняття арешту з майна, проте отримав усну відповідь, що виконавче провадження НОМЕР_2 завершено 01.08.2013 з підстав, визначених п.2 ч. 1 ст.40 Закону України «Про виконавче провадження», матеріали виконавчих проваджень передані до архіву та знищені в зв'язку із закінченням строку їх зберігання.
Заявник просить зобов'язати зняти накладений виконавцем арешт на майно, оскільки існування такого арешту порушує його конституційне право володіти, користуватись і розпоряджатись своєю власністю, закріплене у ст. 41 Конституції України.
У судове засідання учасники справи не з'явилися, про дату, час і місце розгляду справи повідомлялися належним чином.
На підставі ч. 2 ст. 450 ЦПК України суд прийшов до висновку про можливість розгляду скарги у відсутності учасників справи.
Слід розмежовувати порядок проголошення судового рішення (скороченого або повного) у разі явки учасників справи у судове засідання та складання повного судового рішення, за відсутності учасників справи. Порядок ухвалення судового рішення та його проголошення залежить від того чи судове засідання, яким завершений розгляд справи, відбулось у присутності учасників справи, чи за їхньої відсутності; повне судове рішення було складено чи складання повного судового рішення було відкладено;
загальний порядок ухвалення рішення застосовується, якщо розгляд справи відбувся з викликом учасників і вони брали участь у судовому засіданні. Зокрема, суд виходить до нарадчої кімнати (частина перша статті 244 ЦПК України); у нарадчій кімнаті суд приймає, складає та підписує рішення (повне чи скорочене) (частина друга статті 259 ЦПК України); повернувшись із нарадчої кімнати, суд проголошує рішення (повне чи скорочене) (частина перша статті 268 ЦПК України); датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене) (перше речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України); копії повного судового рішення вручаються учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, негайно після проголошення такого рішення (частина перша статті 272 ЦПК України); у разі проголошення тільки скороченого (вступної та резолютивної частин) судового рішення, учасникам справи, які були присутні у судовому засіданні, за їхньою заявою негайно після його проголошення видаються копії скороченого судового рішення (частина друга статті 272 ЦПК України);
у разі проголошення у судовому засіданні тільки вступної та резолютивної частин рішення суд повідомляє, коли буде складено повне рішення (частина шоста статті 268 ЦПК України). Проголошення судового рішення передбачає надання публічності такому рішенню, дотримуючись принципу гласності судового процесу. Тобто проголошення судового рішення відбувається публічно або у закритому судовому засіданні лише під час перебування учасників справи у судовому засіданні у залі суду; у разі розгляду судом справи без виклику учасників справи або учасники справи в судове засідання не з'явились, ухвалення рішення відбувається у такому самому порядку, проте з урахуванням певних винятків: а) рішення не проголошується; б) датою ухвалення рішення є дата складання повного судового рішення. У разі неявки всіх учасників справи у судове засідання таке судове засідання не проводиться. У цьому випадку судове рішення не проголошується (частина четверта статті 268 ЦПК України) і датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення (друге речення частини п'ятої статті 268 ЦПК України);
у передбачених нормами ЦПК України випадках повне судове рішення може відображати дату судового засідання, яким завершено судовий розгляд (відповідна дата вказана у вступній частині судового рішення) та дату складення повного судового рішення (відповідна дата вказана у резолютивній частині або після резолютивної частини судового рішення). У випадках, коли відбувається проголошення судового рішення, датою такого судового рішення є дата судового засідання, яким завершено судовий розгляд. І навпаки, якщо проголошення судового рішення не відбувається, то датою його ухвалення є дата складення повного судового рішення, навіть у випадку, якщо фактичне прийняття такого рішення відбулось у судовому засіданні, яким завершено розгляд справи і в яке не з'явились всі учасники такої справи. При цьому, дата, яка зазначена як дата ухвалення судового рішення, може бути відмінною від дати судового засідання, яким завершився розгляд справи і у яке не з'явились всі учасники такої справи;
з урахуванням розумності положення частини п'ятої статті 268 ЦПК України слід розуміти таким чином: у разі ухвалення судового рішення за відсутності учасників справи, суд повинен зазначати датою ухвалення ту дату, на яку було призначено розгляд справи, та вказувати у резолютивній частині дату складення повного судового рішення. Проте у разі зазначення судом датою ухвалення судового рішення дати складення повного судового рішення, внаслідок чого дата судового засідання та дата ухвалення судового рішення не співпадатимуть, це не є порушенням прав сторін.
Так сторони були повідомлені про судове засідання, призначене на 06 листопада 2023 року, завчасно, належним чином в установленому законом порядку, проте у судове засідання не з'явились.
З урахуванням того, що розгляд справи, відбувався за відсутності учасників справи, датою ухвалення рішення у справі є дата складення повного судового рішення - 29.11.2023.
Схожі висновки Верховний Суд зробив у постановах від 25 травня 2020 року у справі 464/8801/16-ц (провадження № 61-35930св18), від 03 червня 2021 року у справі № 522/6826/19 (провадження № 61-3778св21), від 22 червня 2021 року у справі № 495/3904/18 (провадження № 61-1172св21), від 24 червня 2021 року у справі № 522/14984/19 (провадження № 61-9632св20), від 30 червня 2021 року у справі № 523/7115/18 (провадження № 61-6241св21), від 01 листопада 2021 року у справі № 462/2906/20 (провадження № 61-9829св21).
З'ясувавши доводи та аргументи заявника, викладені в її скарзі, обставини, на яких ґрунтуються її вимоги, дослідивши наявні у справі докази, суд прийшов до висновку про необхідність часткового задоволення скарги з огляду на таке.
Судом встановлено, що постановою державного виконавця Горбатовського Ігоря Анатолійовича відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 23.11.2012 відкрито виконавче провадження НОМЕР_2 з примусового виконання виконавчого листа №2-2356-1 виданого 18.03.2010 Солом'янським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_1 на користь КС «Маяк» боргу в сумі 88 182,34 грн.
Постановою державного виконавця Горбатовського Ігоря Анатолійовича відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції від 23.11.2012 у виконавчому провадженні НОМЕР_2 накладено арешт на все майно, що належить боржнику ОСОБА_1 у межах суми звернення стягнення: 88 182,34 грн.
30.07.2013 головним державним виконавцем Мазуром Ю.С. відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 винесено постанову про стягнення з боржника виконавчого збору.
30.07.2013 головним державним виконавцем Мазуром Ю.С. відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 винесено постанову про стягнення з боржника витрат на проведення виконавчих дій.
01.08.2013 головним державним виконавцем Мазуром Ю.С. відділу державної виконавчої служби Солом'янського районного управління юстиції у м. Києві в рамках виконавчого провадження НОМЕР_2 винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачеві на підставі п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження».
Відповідно до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо суб'єкта від 15.07.2023 вбачається, що, зокрема:
23.11.2012 за №13288740 реєстратором: Державне підприємство «Інформаційний центр» Міністерства юстиції України накладено арешт нерухомого майна, об'єкт обтяження: невизначене майно, все нерухоме майно; власник: ОСОБА_1 .
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 20.07.2023 у справі №760/15771/23 у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Солом'янського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) про зняття арешту з майна - відмовлено.
Листом Солом'янський відділ державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24.11.2021 повідомив ОСОБА_1 , що виконавчі провадження НОМЕР_3, НОМЕР_4 знищені за закінченням терміну зберігання.
Відповідно до ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
У разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника). Якщо оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність були прийняті або вчинені відповідно до закону, в межах повноважень державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця і право заявника не було порушено, суд постановляє ухвалу про відмову в задоволенні скарги (частини друга, третя статті 451 ЦПК України).
Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, визначені Законом № 1404-VIII.
Згідно зі статтею 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.
Згідно з частиною першою, другою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року №1404-VІІІ виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Як відомо з матеріалів справи виконавче провадження НОМЕР_2 відкрите державним виконавцем під час дії Закону № 606-XIV.
Відповідно до пункту 7 Розділу ХІІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону №1404-VIII виконавчі дії, здійснення яких розпочато до набрання чинності цим Законом, завершуються у порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом. Після набрання чинності цим Законом виконавчі дії здійснюються відповідно до цього Закону.
Згідно з ч. 1 ст. 11 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
За змістом ст. 25 наведеного Закону, державний виконавець зобов'язаний прийняти до виконання виконавчий документ і відкрити виконавче провадження, якщо не закінчився строк пред'явлення такого документа до виконання, він відповідає вимогам, передбаченим цим Законом, і пред'явлений до виконання до відповідного органу державної виконавчої служби. Державний виконавець протягом трьох робочих днів з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до ч. 5 ст. 47 наведеного Закону повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Згідно з ст. 49 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у передбачених ч.1 цієї статті випадках. При цьому у ній не зазначено такий випадок, якщо виконавчий лист повернуто у зв'язку з відсутністю майна у боржника.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 Закону України «Про виконавче провадження» у разі, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем накладено арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про зняття арешту, накладеного на майно боржника.
За змістом ст. 57 Закону України «Про виконавче провадження» арешт майна боржника застосовується для забезпечення реального виконання рішення. Арешт на майно боржника може накладатися державним виконавцем зокрема шляхом винесення постанови про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження.
Тобто у разі повернення виконавчого документа стягувачу виконавче провадження не є закінченим.
Таким чином, при поверненні виконавчого документа стягувачу у зв'язку з відсутністю майна у боржника законодавством не було передбачено право державного виконавця на зняття арешту з цих підстав, адже стягувач мав право повторно звернутися із заявою про примусове виконання рішення суду, яке не виконано, боржником за яким є саме заявник у цій справі.
Частиною першою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» особа, яка вважає, що майно, на яке накладено арешт, належить їй, а не боржникові, може звернутися до суду з позовом про визнання права власності на це майно і про зняття з нього арешту.
Нормою частини четвертої статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено підстави для зняття виконавцем арешту з усього майна (коштів) боржника або його частини у межах виконавчого провадження.
Частиною п'ятою вказаної статті визначено, що у всіх інших випадках арешт може бути знятий за рішенням суду, у тому числі, як слід прийти висновку, у разі повернення виконавчого документа стягувачеві, коли виконавчі дії вже не здійснюються.
За частиною другою статті 59 Закону України «Про виконавче провадження» у разі набрання законної сили судовим рішенням про зняття арешту з майна боржника арешт з такого майна знімається згідно з постановою виконавця не пізніше наступного дня, коли йому стало відомо про такі обставини.
Пунктом 23 розділу III Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року №512/5, передбачено, що у виконавчому провадженні, виконавчий документ за яким повернуто стягувачу, відомості про боржника виключаються з Єдиного реєстру боржників без винесення постанови про відновлення виконавчого провадження на підставі постанови про виключення відомостей про боржника з Єдиного реєстру боржників.
Законом не передбачено підстав для зняття виконавцем арешту майна у виконавчому провадженні, яке знищено за термінами зберігання.
Виходячи зі змісту п. 24 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №6 від 07.02.2014 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах», судам роз'яснено, що вимоги сторони виконавчого провадження про зняття арешту з майна розглядаються не у позовному провадженні, а як оскарження рішення державного виконавця в процесуальному порядку, передбаченому розділом VII ЦПК України, оскільки є процесуальною дією державного виконавця.
Аналогічної позиції притримується Верховний Суд, зокрема, у постанові від 28.10.2020 (справа №204/2494/20), в якій зазначено, що повернення державним виконавцем своєю постановою виконавчого документу стягувану не змінює характеру правовідносин та вимоги боржника про скасування арешту майна не можуть розглядатися у позовному провадженні, оскільки у такому випадку позивач одночасно має бути й відповідачем, так як його майно арештовано державним виконавцем і він є боржником за виконавчим провадженням, що є неможливим відповідно до вимог статтей 42, 48, 175, 447 ЦПК України.
Боржник у виконавчому провадженні не може пред'являти позов про зняття арешту з майна, оскільки законом у цьому випадку передбачений інший спосіб судового захисту, а саме оскарження боржником рішення, дій, бездіяльності державного виконавця в порядку, передбаченому розд. VII ЦПК України (постанова Верховного Суду від 24.05.2021 у справі №712/12136/18).
Згідно статті 129 Конституції України виконання судового рішення є обов'язковим.
При цьому матеріали справи не містять доказів з примусового виконання виконавчого листа №2-2356-1 виданого 18.03.2010 Солом'янським районним судом м. Києва.
Як вже було зазначено судом 01.08.2013 державним виконавцем, керуючись п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження» (редакція Закону №606-XIV від 21 квітня 1999 року) винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки у боржника відсутнє майно, на яке можна звернути стягнення.
За змістом п. 2 ч. 1 ст. 47 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ, на підставі якого відкрито виконавче провадження, за яким виконання не здійснювалося або здійснено частково, повертається стягувачу у разі, якщо у боржника відсутнє майно, на яке може бути звернуто стягнення, а, здійснені державним виконавцем відповідно до цього Закону заходи щодо розшуку такого майна виявилися безрезультатними.
Відповідно до ч. 5 ст. 47 наведеного Закону, повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених цією статтею, не позбавляє його права повторно пред'явити виконавчий документ до виконання протягом строків, встановлених статтею 22 цього Закону.
Частиною першою ст. 22 Закону України «Про виконавче провадження», визначено, що виконавчі документи можуть бути пред'явлені до виконання в такі строки:
1) посвідчення комісій по трудових спорах, постанови судів у справах про адміністративні правопорушення та постанови органів (посадових осіб), уповноважених розглядати справи про адміністративні правопорушення, - протягом трьох місяців;
2) інші виконавчі документи - протягом року, якщо інше не передбачено законом.
Статтею 23 указаного закону встановлено, що строки пред'явлення виконавчого документа до виконання перериваються:
1) пред'явленням виконавчого документа до виконання;
2) частковим виконанням рішення боржником;
3) наданням судом, який видав виконавчий документ, відстрочки або розстрочки виконання рішення.
Після переривання строку пред'явлення виконавчого документа до виконання перебіг строку поновлюється. Час, що минув до переривання строку, до нового строку не зараховується.
У разі повернення виконавчого документа стягувачу у зв'язку з неможливістю в повному обсязі або частково виконати рішення строк пред'явлення виконавчого документа до виконання після переривання встановлюється з дня його повернення, а в разі повернення виконавчого документа у зв'язку із встановленою законом забороною щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, а також проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, - з моменту закінчення дії відповідної заборони.
Як зазначено у відповіді Солом'янського відділу державної виконавчої служби у м. Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 24.11.2021 виконавче провадження НОМЕР_2 знищено.
Суд зауважує, що застосування арешту майна боржника як обмежувальний захід не повинен призводити до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), що свідчить про необхідність його застосування виключно у випадках та за наявності підстав, визначених законом.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права
Згідно зі статтею 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Примусове відчуження об'єктів права власності може бути застосоване лише як виняток з мотивів суспільної необхідності на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього та повного відшкодування їх вартості, крім випадків, встановлених частиною другою статті 353 цього Кодексу.
Указані норми визначають непорушність права власності (в тому числі приватної) та неможливість позбавлення чи обмеження особи у здійсненні нею права власності.
Зазначені приписи покладають на державу позитивні зобов'язання забезпечити непорушність права приватної власності та контроль за виключними випадками позбавлення особи права власності не тільки на законодавчому рівні, а й під час здійснення суб'єктами суспільних відносин правореалізаційної та правозастосовчої діяльності. Обмеження позитивних зобов'язань держави лише законодавчим врегулюванням відносин власності без належного контролю за їх здійсненням здатне унеможливити реалізацію власниками належних їм прав, що буде суперечити нормам Конституції України та Конвенції.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відтак, суд вважає, що наявність протягом тривалого часу нескасованого арешту на майно боржника, за умови відсутності виконавчого провадження та майнових претензій з боку стягувача, є невиправданим втручанням у право особи на мирне володіння своїм майном.
Суд прийшов до висновку, що необхідно зобов'язати Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) зняти арешт, що був накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 , накладений на підставі постанови державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.11.2012 року по виконавчому провадженню НОМЕР_2, реєстраційний номер обтяження: 13288740.
Керуючись статтями 12, 13, 76-81, 89, 259-261, 268, 352, 354, 355, 447-453 ЦПК України, суд
Скаргу ОСОБА_1 , заінтересовані особи: Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), Кредитна спілка «МАЯК» на дії/бездіяльність органу примусового виконання - задовольнити.
Зобов'язати Солом'янський районний відділ державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) (03186, місто Київ, проспект Повітрофлотський, б. 76-А, ЄДРПОУ 35008087) зняти арешт, що був накладений на все нерухоме майно ОСОБА_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , накладений на підставі постанови державного виконавця ВДВС Солом'янського РУЮ про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження від 23.11.2012 року по виконавчому провадженню НОМЕР_2, реєстраційний номер обтяження: 13288740.
Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення. Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Ухвала набирає законної сили в порядку ст. 261 ЦПК України.
Суддя Г.О. Козленко