нп 2/490/434/2025 Справа № 490/4928/24
Центральний районний суд м. Миколаєва
14 травня 2025 року м. Миколаїв
Центральний районний суд м. Миколаєва у складі: головуючого судді Гуденко О.А., при секретарі Вознюк Д.І., без участі сторін,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору : Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком ,-
12 червня 2024 року позивач звернувся до суду з позовом про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком.
В позові вказує, що з 19.09.2008 року позивач перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою, від якого мають спільного сина ОСОБА_3 . Проте шлюбні відносини між подружжям поступово погіршувалися , та в березні 2024 року фактично припинилися. В зв'язку з цим відповідчака виїххала з квартири АДРЕСА_1 , а син залишився проживати з батьком.
З цього часу він самостійно виховує сина та він повністю знаходиться на його утриманні.Відповідачка участі у вихованні та забезпеченні сина не приймає, не цікавиться його життям та розвитком. Ним створені належні умови для проживання сина, він самостійно вирішує питання щодо лсвіти та медичного характеру .
В квітні 2024 року відповідчака взагалі виїхала до Італії, зареєструвалася там та повідомила, що буде проживати за кордоном. Ймовірно, мати захоче забрати сина, щоб отримувати більші соціальні випалти, проте сама дитина їй не потрібна.
Ві повністю віддає дитині свою любов і турботу, забезпечує потреби сина , отже вимушений звернутися до суду з цим позовом саме на захист інтересів сина.
На даний час виникла необхідність про визначення місця проживання дітей з ним на його самостійному утриманні та вихованні, так як фактично склалися такі обставини.
Ухвалою Центрального районного суду м.Миколаєва від 18.06.2024 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі.
Зобов'язано Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради скласти письмовий висновок щодо доцільності/недоцільності визначення місця проживання малолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
25.07.2024 року до канцелярії суду від ОСОБА_2 надійшов відзив на позовну заяву , в якому вона зазначела , що виїхала з України та на даний час проживає в Італії, де працює та має інші сімейні стосунки, до України не має наміру повертатися. Посилається на те , що між нею та колишнім чоловіком конфлікт щодо місця проживання дитини вирішено, та доцільно щоб спільний син проживав з батьком. Не заперечує проти задволення позову в повному обсязі, щоб батько мав можливість самостійно вирішувати різні соціальні потреби сина та надавати згоду на медичні втручання.
03.09.2024 року на виконання ухвали суду від 18.06.2024 року представник органу опіки та піклування ММР головного спеціаліста служби у справах дітей адміністрації Заводського району Довгань І.В. долучив до матеріалів цивільної справи висновок органу опіки та піклування про недоцільність визначення місця проживання дитини від 20.08.2024 року.
30.09.2024 року до канцелярії суду від ОСОБА_2 надійшли письмові пояснення по справі, до яких вона додала копію закордонних паспортів та посвідки на проживання в Італії.
Ухвалою суду від 14.10.2024 року закрито підготовче провадження у справі зта призначено справу до судового розгляду по суті.
Ухвалою суду від 09.12.2024 року залучено до участі у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору : Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком- ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_2 ) у якості третьої особи, яка не заявляєсамостійних позовних вимог на предмет спору на стороні позивача..
Позивач та його представник надали суду заяву про розгляд справи в їх відсутність , просили про задволення позову в повному обсязі.
В минулому судовому засіданні позивач суду пояснив, що дружина влаштувала своє життя в Італії і взагалі не цікавиться сином, їй не потрібна ця дитина. Він повністю забезпечує потреби сина, зараз вони проживають удвох і дитина вже майже не згадує матір. Коли деякий час син перебував у матері в Італії, він скаржився, що вона не приділяла йому увагу , отже він і не дозволив дружині повторно забрати сина. Наразі дитина задволена та забезпечена усім необхідним.мати з того часу учсаті у житті сина не приймає.
Відповідач в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомила.
Представник третьої особи ІНФОРМАЦІЯ_4 в судове засідання не з'явився, причини неявки суду не повідомив, письмлвих пояснень по суті спору не надав.
Третя особа Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, надала суду заяву про розгляд справи без їхньої участі, за наявними документами у справі.
Суд, заслухавши доводи сторін, дослідивши матеріалаи стправи та встановивши обставини справи, приходить до наступних висновків.
Відповідно до ст.2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово.
Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ч.1 ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Судом встановлено, що сторони є батьками малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
Позивач зареєстрований за адресою АДРЕСА_3 , матеріалами спрваи підтверджується, що разом з ним проживає дитина ОСОБА_4 .
Судовим наказом № 490/249/25 від 14.01.2025 року стягнуто з ОСОБА_2 , на корсить ОСОБА_1 на утримання неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , аліменти у розмірі 1/4 частини від усіх видів її доходу, починаючи з 13.01.2025 року щомісячно і до досягнення дитиною повноліття.
Наданими позивачем доказами підтверджується, що він зареєстрвоаний як фізична особа-підприємець, має самостійний достатній дохід, який дозволяє йому утримувати дитину.
Згідно висновку органу опіки та піклування виконкому миколаївської міської ради від 20.08.2024 року, вважають недоцільним визначити місце проживання дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_7 року разом з батьком ОСОБА_1 висновок мотивовано тим, що спір між батьками фактично відсутній, а мати взагалі не висловила свою думку з вказаного питання.
Наданими відповідачем доказами підтверджується, щ ОСОБА_2 , з березня 2022 року періодично виїзжала до Італії, з квітня 2024 року отримаал відповідну італійську візу.
Згідно інформації миколаївського ліцею № 22 ММР , ОСОБА_4 , навчається в першому класі, хлопчик має все необхідне, завжди охайний. Батько ОСОБА_1 приділяє належну увагу навчанню сина.
Згідно психологічного висновку від 24.03.2025 року, складеного приватним психологом Бабенко О.М , стосовно дитини ОСОБА_4 -дитина виявляє прихильність до батька, зі слів дитини вні проживає лише з батьком , мати у його житті фактично відсутня .Спілкування з матір'ю відбувається рідко, виключно телефоном, без вираженого емоційного зв'язку. Дитина почувається комфортно в наявному середовищі.Виходячи з аналізу отриманих даних, рекомендовано визначити місце проживання з батьком, оскільки це відповідає найкращим інтересам дитини та забезпечує стабільний психоемоційний розвиток.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
З аналізу практики Європейського суду з прав людини встановлено, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків. Міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною.
При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьківна виховання дитини і обов'язком батьків діяти в її інтересах.
Положеннями ст. 19 СК України встановлено, що при розгляді спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, визначення місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних в результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2019 року у справі № 377/128/18 (провадження № 61-44680св18) зазначено, що «тлумачення ч. 1 ст. 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов'язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку».
Декларацією прав дитини, прийнятою Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, у принципі 6 проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір'ю.
У свою чергу поняття «розлучення дитини та матері» не є тотожним поняттю «визначення різних місць проживання матері та дитини», оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання дитини з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, турботу відносно дитини та участь у вихованні дитини і може реалізувати свої права шляхом домовленості з батьком дитини щодо встановлення часу та порядку спілкування з дитиною або за рішенням органу опіки та піклування чи за судовим рішенням з цього питання.
Таким чином, положення статті 6 Декларації прав дитини, прийнятій Генеральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, не можна тлумачити таким чином, що у матері малолітньої дитини є перевага перед батьком при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини.
Як роз'яснено у п. 18 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» № 11 від 21 грудня 2007 року, при вирішенні спору про місце проживання дитини належить звертати особливу увагу на її вік та з'ясовувати, з ким із батьків вона бажає проживати.
Відповідно до ч. 1 ст. 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
За змістом статті 31 ЦК України, малолітньою особою є дитина віком до чотирнадцяти років.
З аналізу норм сімейного законодавства вбачається, що у тому разі, коли батьки дитини спільно не проживають, право визначати місце проживання дитини залишається за кожним з батьків. Питання про визначення місця проживання дитини має вирішуватись не тільки з урахуванням інтересів кожного з батьків, а перш за все, з урахуванням прав та законних інтересів дитини.
Відповідно до ст. 18, 27 Конвенції про права дитини, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У п. 1 ст. 9 указаної Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (ч. 1 ст. 3 Конвенції).
Місце проживання малолітньої дитини з одним із батьків визначається або за місцем проживання матері чи батька, або за конкретною адресою (постанова Верховного Суду від 03 травня 2018 року у справі № 607/1091/16-ц (провадження № 61-13272св18).
Встановлений сімейним законодавством принцип повної рівності обох батьків у питаннях виховання дітей може бути обмежений судом в інтересах дитини.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. Наведена правова позиція відображена у постанові Верховного Суду від 21.10.2019 року у справі №640/2670/17.
Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об'єктивні та наявні в справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновок органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання суду, яке має ґрунтуватися на повній та всебічній оцінці всіх обставин в їх сукупності, оскільки не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.
Такі висновки сформульовані Верховним Судом у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду в постанові від 11 грудня 2023 року в справі № 607/20787/19 (провадження № 61-11625сво22).
У частині четвертій-шостій статті 19 СК України закріплено, що під час розгляду судом спорів щодо, зокрема, місця проживання дитини, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи.
Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, враховуючи правову позицію Верховного Суду, сформульовану в постанові від 23 березня 2023 року у справі № 759/4616/19-ц (провадження № 61-8244св22), вважає за необхідно зазначити, що здебільшого потреба у втручанні держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо визначення місце проживання дітей або участі одного з батьків у їх вихованні зумовлена поведінкою самих батьків та їх небажанні віднайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах дітей.
Враховуючи викладене, виходячи з інтересів неповнолітньої дитини, добросовісного виконання ОСОБА_1 своїх батьківських обов'язків, створення для сина необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення його усім необхідним, а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком, чи негативно б впливали на її виховання чи розвиток, суд приходить до висновку про обґрунтованість позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітньої дитини з батьком.
При цьому суд вказує на те, що визначення місця проживання дитини разом із батьком не позбавляє права відповідачки у справі спілкуватися з дитиною та не обмежує її у здійсненні своїх батьківських прав та обов'язків, оскільки мати дитини у разі визначення місця проживання останньої з батьком не обмежена у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні.
Щодо позовної вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про самостійне утримання та виховання дитини, суд вважає, що дана вимога не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист (частина десята статті 7 СК України).
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Положеннями статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до частин 1-3 статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
Як зазначалося вище, сімейні відносини базуються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Загальні засади (принципи) мають фундаментальний характер й інші джерела правового регулювання мають відповідати змісту загальних засад. Це, зокрема, проявляється в тому, що загальні засади (принципи) є по своїй суті нормами прямої дії.
Справедливість це одна з основних засад права, яка є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Зазначені правові висновки щодо дотримання принципу справедливості висловив Конституційний Суд України у рішеннях від 30 січня 2003 року № 3-рп/2003, від 02 листопада 2004 року № 15-рп/2004.
Дії учасників сімейних правовідносин мають бути добросовісними, характеризуватися чесністю, відкритістю й повагою до інтересів інших членів суспільства. Водночас учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників сімейних правовідносин, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів, так і тлумачення процесуальних норм (постанова Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 18 квітня 2022 року в справі № 520/1185/16-ц).
Сімейним кодексом України встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України).
Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2024 року у справі № 201/5972/22 (провадження № 14-132цс23) зазначила, що у частині четвертійстатті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Так, ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Отож, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами, обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Для підтвердження самостійного виховання дитини батьком необхідне існування (настання) обставин, у силу яких обсяг прав матері обмежується або припиняється.
Оскільки в СК України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі, можна констатувати, що в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), які мають бути підтверджені виключно актами цивільного стану (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім) та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
СК України не встановлено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Так само як визначена частиною першоюстатті 15 СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від сімейних обов'язків, якими є, зокрема, обов'язки щодо виховання дитини.
Відповідно до частин третьої, четвертоїстатті 155 СК Українивідмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою цієї статті. При цьому, батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
Так, в силу положень ЦК України у момент народження фізичної особи, в неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки) та припиняється у момент її смерті (ст. 25), а з підстав встановлених цим Кодексом виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання) котра може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (ч.2 ст. 30) при цьому відповідно до ч. 2 ст. 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання, підставою позбавлення батьківських прав у відповідності до п.2 ч.1 ст. 164 СК України, є ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків. Таким чином, з настанням певних юридичних фактів, що підтверджуються певними актами обсяг батьківських прав може обмежуватися або припинятися.
Позивач та його представник не надали суду доказів, що в питанні виховання чи утримання неповнолітнього сина ОСОБА_3 матір повністю ухиляється від виконання цих обов'язків чи реалізації прав з даного приводу.
Сімейним кодексом України чітко встановлено, що сімейні права та обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі (ч.1 ст. 14, ч.1 ст. 15 СК України). Разом з тим, в силу настання певних юридичних фактів (дій чи подій), котрі мають бути підтверджені виключно цивільно-правовими актами (свідоцтво про смерть) чи рішенням суду (про позбавлення батьківських прав, визнання недієздатним, померлим, безвісно відсутнім), та позбавляють особу користуватися батьківською правосуб'єктністю, такі права та обов'язки припиняються, та не потребують додаткового підтвердження того, що один із батьків самостійно виконує їх.
Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Зміст ч. 2 ст. 78 ЦПК України визначає, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Відповідно до положень статей 12, 13, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
На позивача покладений обов'язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог і відповідно, що є підстави до застосування до спірних правовідносин відповідних положень чинного законодавства України. Тобто, позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ЦПК України, зазначені ним обставини. Однак таких доказів він не надав і не ставив перед судом питання про їх витребування.
Відповідно до положень статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, позивач звернувся до суду з вимогами про встановлення факту, що він як батько самостійно виховує та утримує сина ОСОБА_3 , 2018 року народження , з такою заявою він звернувся вже через два місяці після чергового виїзду матері дитини за кордон.
При цьому, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» свідчить, що передбачене абзацом 12 підпунктом «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв'язку з самостійним виховуванням дитини (дітей) віком до 18 років - стосується військовозобов'язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей. А тому до категорії чоловіків, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків або не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин тощо.
Зважаючи на наведене, позовна вимога ОСОБА_1 в частині встановлення факту, що вні самостійно виховує та утримує малолітнього сина не доведена належними та достеменними дкоказами, які свідчать про те, що відповідачка свідомо ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків або не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин -суд приходить до висновку про відмову у задоволенні цих вимог. При цьому в разі встановлення таких обставин- таке може бути підставою для позбавлення матері батьківських прав відносно малолітнього сина.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, судові витрати сплачені при подачі позову.
На підставі наведеного та керуючись, ст.ст.4-6,12,13,76-81,95,141,265,353-355 ЦПК України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, що не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору : Служба у справах дітей адміністрації Заводського району Миколаївської міської ради, Орган опіки та піклування виконавчого комітету Миколаївської міської ради, ІНФОРМАЦІЯ_1 про визначення місця проживання дитини та встановлення факту самостійного виховання дитини батьком ,- задовольнити частково.
Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , за місцем його реєстрації та проживання, а саме АДРЕСА_3 .
В іншій частині позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 15 травня 2025 року.
Суддя: О.А. Гуденко