Миколаївський районний суд Миколаївської області
Справа № 490/713/25
Провадження № 2-з/945/7/25
14 травня 2025року Миколаївський районний суд Миколаївської області у складі головуючого судді Войнарівського М.М., розглянувши заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу квартири, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди та скасування реєстраційного запису про право власності,
У провадженні Миколаївського районного суду Миколаївської області перебуває на розгляді в порядку загального позовного провадження цивільна справа за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди та скасування реєстраційного запису про право власності.
12.05.2025року позивачем ОСОБА_1 подано заяву, сформовану в системі «Електронний суд» представником позивача адвокатом Щукіною Н.О. про забезпечення позову, шляхом накладення арешту на грошові кошти відповідачки ОСОБА_3 у розмірі 926 800,00грн.
Розглянувши заяву про забезпечення позову і, не вирішуючи питання про обґрунтованість позовних вимог по суті, суд прийшов до висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволенні позовних вимог.
Відповідно до частини другоїстатті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду).
Відповідно до ст. 150 ЦПК України позов забезпечується, зокрема, накладенням арешту на майно, забороною вчиняти певні дії, іншими заходами необхідними для забезпечення ефективного захисту. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з і урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову (ч. 1 ст. 151 ЦПК України).
У вступній частині постанови Пленуму Верховного Суду України “Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» від 22 грудня 2006 року № 9 роз'яснено, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Обгрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення, законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведене до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати/очевидний та об'єктивний характер (Постанова Верховного Суду|Касаційний цивільний суд, від ( 13.03.2019 року № 755/1357/18|61-31170св18).
Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо і охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі, задля попередження можливих труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
При вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (Постанова Верховного Суду|Касаційний цивільний суд від 24.10.2018 року № / 308/2237/17|61 -34677св18).
Статтею 124 Конституції України задекларовано принцип обов'язковості судових рішень, який з урахуванням положень ст.ст. 2, 18, 153 ЦПК України поширюється також на ухвалу суду про забезпечення позову. При цьому відповідно до ч. 3 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
При здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 №ETS N 005 (далі - Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини як джерело права (ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»). У відповідності до приписів ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому, Європейський суд з прав людини у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову, обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду заяви про забезпечення позову. Суд повинен лише пересвідчиться, що між сторонами виник спір.
Вирішуючи питання щодо забезпечення позову суд виходить із наявності спірних обставин, з якими пов'язується застосування відповідних заходів забезпечення позову та зв'язку між конкретними заходами забезпечення позову і предметом позову, відповідністю та співмірністю вжитих заходів забезпечення позову предмету позову.
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі №753/22860/17).
Умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 25 вересня 2019 року у справі №320/3560/18).
Крім того, звертаючись з відповідною заявою про забезпечення позову, позивач серед іншого, повинен обґрунтувати наявність зв'язку між конкретним заходом забезпечення і предметом позовної вимоги; взаємопов'язаність заходу забезпечення з обставиною утруднення виконання чи невиконання рішення суду, а саме, що обраний спосіб забезпечення спроможний запобігти відповідним утрудненням; імовірність утруднення виконання рішення або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів - саме з урахуванням предмета позову і неможливість виконання позовних вимог у випадку їх задоволення, тощо. Обовязок доказування наявності таких обставин покладається на заявника (правовий висновок, викладений в постанові Верховного Суду від 11 вересня 2020 року у справі №910/16505/19).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. […] Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. […] Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суд повинен перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Між тим, із заяви про забезпечення позову не вбачається підстав для задоволення, оскільки не подано відповідних доказів на підтвердження заяви, не вказані та не долучені докази, які підтверджують, що його права можуть бути порушені у разі невжиття заходів забезпечення позову, чи може призвести до ускладнення виконання рішення суду, не надано підтвердження наміру відповідача навмисно ухилитися від виконання рішення суду, у зв'язку з чим не наведено достатніх підстав для необхідності застосування забезпечення позову.
Приймаючи до уваги наведені норми процесуального законодавства, з врахуванням роз'яснення Верховного Суду України та позиції Європейського суду з прав людини, виходячи з оцінки обґрунтованості доводів щодо необхідності вжиття заходів забезпечення позову з урахуванням розумності, обґрунтованості і адекватності вимог щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін; наявності зв'язку між заходом щодо забезпечення позову і предметом позовної вимоги, в тому числі, спроможності заходів, який заявник просить вжити у порядку забезпечення позову, забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; суд вважає, що заява про забезпечення позову не підлягає задоволенню.
Керуючись ст. ст. 149 - 153, ч. 1 ст. 260 Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
постановив:
У задоволенні заяви позивача ОСОБА_1 подану його представником адвокатом Щукіною Наталею Олегівною про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про розірвання договору купівлі-продажу квартири, стягнення коштів, відшкодування моральної шкоди та скасування реєстраційного запису про право власності -відмовити.
Відповідно до ст. 261 ЦПК України ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвали, що постановлені судом поза межами судового засідання або в судовому засіданні у разі неявки всіх учасників справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, набирають законної сили з моменту їх підписання суддею (суддями).
Згідно з ст. 354 ЦПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів, а на ухвалу суду - протягом п'ятнадцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: 1) на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду ; 2) на ухвали суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Згідно з положеннями ст. 355 ЦПК України апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Суддя М. М. Войнарівський