Справа № 489/6988/24
Провадження № 2/489/346/25
Іменем України
14 травня 2025 року м. Миколаїв
Інгульський районний суд міста Миколаєва у складі:
головуючого судді Микульшиної Г.А.,
із секретарем судового засідання Тищенко Д.О.,
за участі:
позивача ОСОБА_1 , його представника ОСОБА_2 , який приймає участь у розгляді справи в режимі відеоконференції,
представника відповідача ОСОБА_3 - адвоката Сидоренко Т.В.,
свідків: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Миколаєва в порядку загального позовного провадження в режимі відеоконференції цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення майнової та моральної шкоди,
встановив:
У вересні 2024 року позивач ОСОБА_1 через свого представника адвоката Головченка О.А. звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про стягнення майнової та моральної шкоди. Свої вимоги мотивував тим, що 20.02.2022 між ним та відповідачем ОСОБА_3 було укладено договір оренди кв. АДРЕСА_1 , орендна плата складала 5 000,00 грн. на місяць. В подальшому договір оренди було продовжено із вартістю проживання 3 500,00 грн. на місяць. Позивач за власні кошти придбав та розмістив у вказаній квартирі каркас для матрацу та сам матрац. Проте 11.04.2023 відповідач здійснила самочинне фізичне виселення позивача з квартири раніше встановленого в договорі строку, у даній квартирі залишились його особисті речі - в тому числі і каркас для матрацу з матрацом. З метою захисту своїх порушених прав та повернення належних йому речей ОСОБА_1 звернувся із відповідним позовом до суду. Згідно рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.01.2024 у справі № 489/4062/23, зокрема, було стягнуто з ОСОБА_3 на його користь 3 000,00 грн. та зобов'язано повернути каркас ліжка дерев'яного та матрац. Проте ОСОБА_3 в добровільному порядку рішення суду не виконала, вказане майно було повернуто позивачу лише 13.06.2024 державним виконавцем. Через протиправні дії відповідача та в зв'язку із поганим станом здоров'я ОСОБА_1 змушений був повторно 14.07.2023 придбати ортопедичний матрац вартістю 5 581,00 грн. та каркас до ліжка з ніжками 06.06.2023 вартістю 2 942,00 грн.; послуги з транспортування такого майна вартували 4 354,00 грн. Загальний розмір понесених ним збитків склав 12 877,00 грн., які, на його переконання, повинні бути стягнуті з відповідача ОСОБА_3 . Окрім того, відповідач здавала у найм квартиру за 3 500,00 грн., а після того, як протиправно позбавила ОСОБА_1 права на проживання в орендованій квартирі і залишила собі його майно (матрац і ліжко), тим самим поліпшивши житлові умови, одразу розпочала здавати квартиру за 5 000,0 грн., різниця у вартості склала 1 500,00 грн. на місяць. Речами позивача ОСОБА_3 безпідставно володіла з 11.04.2023 по 13.06.2024, тобто протягом 1 року 1 місяцю і 28 днів. За цей час різниця від поліпшення житлових умов відповідача за час користування майном позивача склала 20 900,00 грн. Тобто всього розмір завданого позивачу збитку склав 33 777,00 грн. (12 877,00 грн. + 20 900,00 грн.). Також позивач посилається на те, що внаслідок протиправних дій з його виселення і утримання відповідачем його майна він повинен був нести витрати на придбання інших речей, що призвело до психологічних страждань та відчуття психологічного пригнічення, був порушений звичний ритм його життя, погіршився емоційний стан, виникли розлади у спілкуванні зі знайомими. Завдану йому моральну шкоду він оцінює в 100 000,00 грн.
Посилаючись на вищевикладені обставини ОСОБА_1 просить суд стягнути з ОСОБА_3 на його користь майнову шкоду в розмірі 33 777,00 грн. та моральну шкоду в розмірі 100 000,00 грн.
Ухвалою Ленінського районного суду м. Миколаєва від 23.09.2024 відкрито провадження у справі у порядку загального позовного провадження та призначено її розгляд у підготовчому судовому засіданні.
Згідно ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 11.11.2024 представник позивача адвокат Головченко О.А. приймає участь у розгляді справи в режимі відеоконференції.
22.11.2024 від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Сидоренко Т.В. надійшов відзив на позовну заяву,згідно якого вона просить суд в задоволенні позову відмовити в повному обсязі. В обґрунтування своїх заперечень проти позову посилалась на те, що відповідно до укладеного між ОСОБА_3 та позивачем договору оренду квартири і акту здачі-приймання (додаток до договору) в кв. АДРЕСА_2 на момент в'їзду ОСОБА_1 перебувало ліжко. Відповідач не надавала своєї згоди на заміну вже існуючого ліжка на інше. Тож об'єктивні підстави для придбання нового ліжка у ОСОБА_1 були відсутні. Після постановлення Ленінським районним судом м. Миколаєва рішення по справі № 489/4062/23 син ОСОБА_3 (оскільки сама вона перебуває за кордоном) неодноразово пропонував позивачу забрати належне йому майно з квартири, проте останній від добровільного виконання рішення суду ухилявся. Крім того відповідач зазначала, що вартість оренди вказаної квартири складала 5 000,00 грн., проте після початку повномасштабного вторгнення російської федерації на територію України ОСОБА_3 за власною ініціативою зменшила розмір орендної плати для позивача. Посилання ОСОБА_1 на те, що в зв'язку із знаходженням в квартирі належних йому ліжка та матрацу вартість орендної плати збільшилась є його припущенням та не доведена жодними доказами. Щодо вимог про стягнення з неї моральної шкоди, ОСОБА_3 вважає, що до матеріалів справи не долучено доказів завдання нею позивачу матеріальної шкоди, протиправності її діянь та наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненими нею діями та заподіянні ОСОБА_1 моральної шкоди.
27.11.2024 на адресу суду від представника позивача адвоката Головченка О.А. надійшла відповідь на відзив, згідно якого він спростовує заперечення відповідача проти позову та просить задовольнити позовні вимоги в повному обсязі.
Згідно ухвали Ленінського районного суду м. Миколаєва від 20.01.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено її до розгляду по суті; викликано в судове засідання для допиту в якості свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_6 , ОСОБА_5 .
В судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Головченко О.А., який приймає участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, позовні вимоги підтримали в повному обсязі, просили позов задовольнити
Представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Сидоренко Т.В. позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні в повному обсязі.
Суд, вислухавши пояснення учасників справи, допитавши свідків ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , оглянувши в судовому засіданні матеріали цивільної справи № 489/4062/23, дослідивши матеріали справи і оцінивши наявні в ній докази, встановив наступні обставини і відповідні їм правовідносини.
20.02.2022 між ОСОБА_3 (орендодавець) та ОСОБА_1 (орендар) укладено договір оренди приміщення у приватної особи, відповідно до якого орендодавець передає, а орендар бере у тимчасове володіння та користування приміщення кв. АДРЕСА_3 (а.с. 11). Приміщення належить орендодавцю на праві власності.
Згідно п. 3.3 договору передача приміщення в оренду оформлюється актом здачі-приймання (додаток до договору).
Відповідно до п. 4.1, 4.2 договору термін оренди складає 3 місяці з моменту прийняття приміщення за актом приймання; термін оренди може бути скорочений або продовжений лише за згодою сторін.
У відповідності до п. 4.3 договору орендар має право відмовитися від даного договору, попередивши орендодавця за 14.
П. 5.1 договору передбачено,що орендна плата за користування приміщенням та майном складає 5 000,00 грн. на місяць. Заставна сума за приміщення та майно складає 5 000,00 грн.
Відповідно до акту здачі-приймання від 20.02.2022, який є додатком до договору оренди, окрім кв. АДРЕСА_3 в оренду разом з приміщенням передається наступне майно: пральна машина LG, бойлер, ліжко, «стенка». Акт здачі-приймання підписано ОСОБА_3 та ОСОБА_1 .
З пояснень позивача ОСОБА_1 та матеріалів справи вбачається, що позивач за власні кошти придбав та розмістив у кв. АДРЕСА_3 каркас для матрацу та сам матрац. Проте 11.04.2023 відповідач ОСОБА_3 здійснила самочинне виселення позивача з квартири раніше встановленого в договорі строку, у даній квартирі залишились його особисті речі - в тому числі і каркас для матрацу з матрацом. З метою захисту своїх порушених прав та повернення належних йому речей ОСОБА_1 звернувся із відповідним позовом до суду.
Згідно рішення Ленінського районного суду м. Миколаєва від 16.01.2024 по справі № 489/4062/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про повернення безпідставно набутого майна та повернення надлишку сплачених коштів, відповідно до якого позовні вимоги задоволено частково. А саме зобов'язано ОСОБА_3 повернути ОСОБА_1 матрац Велам Супер-Хіт 160х200 см; каркас ліжка дерев'яний з 5 ніжками; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 грошові кошти в розмірі 3 000,00 грн.; стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судовий збір в розмірі 1 073,00 грн.; в задоволенні іншої частини вимог - відмовлено.
06.06.2023 позивач ОСОБА_1 на підставі видаткової накладної № 660 придбав каркас для ліжка Бук вартістю 2 942, 00 грн. (а.с. 19).
14.07.2023 ОСОБА_1 купив матрац Велам ортопедичний пружинний GA online Супер-Хіт вартістю 5 581,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком 14.07.2023 (а.с. 24).
Як вбачається з пояснень позивача ОСОБА_1 , він поніс витрати на транспортування вказаних товарів на загальну суму 4 354,00 грн. (1 143 грн. + 3 132,00 грн.). На підтвердження таких витрат до матеріалів справи долучено фіскальний чек від 13.06.2023 на суму 3 132,00 грн. (а.с. 20).
З пояснень позивача ОСОБА_1 вбачається, що в добровільному порядку своєчасно повернути йому каркас для ліжка та матрац, придбані ним раніше, відповідач ОСОБА_3 на виконання рішення суду від 16.01.2024 відмовлялась, чим і було обумовлене придбання ним подібного майна повторно.
Згідно акту прийому-передачі майна від 13.06.2024, складеного старшим державним виконавцем Інгульського відділу державної виконавчої служби у місті Миколаєві Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Пишновим О.Ю., ОСОБА_1 було передано наступне майно: матрац Велам Супер-Хіт 160х200 см; каркас ліжка дерев'яний з 5 ніжками (а.с. 16).
В обґрунтування позовних вимог позивач посилався на те, що відповідач ОСОБА_3 здавала у найм належну їй квартиру АДРЕСА_3 за 3 500,00 грн., а після того, як протиправно позбавила його права на проживання в орендованій квартирі і залишила собі його майно (матрац і ліжко), тим самим поліпшивши житлові умови, одразу розпочала здавати квартиру за 5 000,0 грн., різниця у вартості склала 1 500,00 грн. на місяць. Речами позивача ОСОБА_3 безпідставно володіла з 11.04.2023 по 13.06.2024, тобто протягом 1 року 1 місяця і 28 днів. За цей час різниця від поліпшення житлових умов відповідача за час користування майном позивача склала 20 900,00 грн.
Позивач вважає, що вказані кошти є заданими йому збитками у результаті порушення його цивільних прав.
Свідок ОСОБА_4 , яка була допитана в судовому засіданні 17.03.2025, пояснила, що є сусідкою відповідача з квартири АДРЕСА_4 , її квартира розміщена в одному тамбурі з квартирою АДРЕСА_5 . Вона знає позивача як іноземця, який до початку війни вселився в цю квартиру та була свідком подій його виселення з неї, коли він не забрав з неї матрац, каркас ліжка та інші особисті речі. В подальшому знає, що позивач після виселення з квартири АДРЕСА_5 переселився в цьому ж будинку в іншу квартиру на 9 поверсі, яку також винаймав деякий час в 2022 році, зокрема ночував у цьому ж домі в іншій квартирі в ніч з 11.04.2025 по 12.04.2025, до якої його запросила переночувати інша сусідка. Повторно допитана у судовому засіданні 14.05.2025 сідок ОСОБА_4 в суді пояснила, що після лютого 2024 року (після набрання законної сили рішенням у справі № 489/4062/23 до неї приходив позивач приблизно 2-3 рази та просив відкрити двері в тамбур щоб він міг потрапити до раніше орендованої ним у відповідача квартири щоб поспілкуватися з приводу повернення йому речей (зокрема матрацу). Вона точно не пам'ятає, чи спілкувався позивач з кимось після 16.02.2024 з приводу повернення йому матрацу, оскільки іноді двері квартири ніхто не відчиняв, проте майже весь час після виселення позивача в цій квартирі проживали квартиранти, одна з яких сказала, що орендую цю квартиру за 5 000,00 грн. Один раз після подій 11.04.2023, але до ухвалення рішення від 16.01.2024, двері відкрила квартирант-жінка, та свідок чула її відповідь на прохання позивача повернути його речі, згідно якої ця жінка відповіла, що не може цього зробити, бо є орендарем і запропонувала йому звернутися до власників квартири. Свідком подій звернення позивача до відповідача чи її сина з приводу повернення його речей свідок ОСОБА_4 не була. Також свідок ОСОБА_4 підтвердила, що позивачу було відомо про необхідність звільнення орендованої ним квартири АДРЕСА_4 за 2-2,5 місяця до подій квітня 2023 року, коли його було примусово виселено. Про це свідок чула, зокрема від самого позивача, який питав її чи не знає вона когось, хто здає житло в оренду напередодні подій квітня 2023 року.
Свідок ОСОБА_5 , який був допитаний в судовому засіданні 17.03.2025, пояснив, що двічі допомагав нести матрац до/з квартири, яку винаймав ОСОБА_1 в будинку АДРЕСА_6 , як пам'ятає свідок на 9 поверсі. Зі слів позивача свідку відомо, що позивач переживав за подію, що сталася у зв'язку з його виселенням та неповернення йому речей.
Свідок ОСОБА_6 в суді пояснила, що займається рієлторською діяльністю, сторін не знає. Квартиру АДРЕСА_1 ніколи в житті не бачила, не задавала, фото в квартирі не робила, оголошення на сайті «ОЛХ» щодо цієї квартири не розміщувала.
Вирішуючи даний спір суд виходить з наступного правового регулювання.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з частинами першою, другою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах.
Відповідно до частин першої, другої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
Відшкодування збитків є однією із форм або заходів цивільно-правової відповідальності, яка вважається загальною або універсальною саме в силу правил статті 22 ЦК України, оскільки частиною першою визначено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Тобто порушення цивільного права, яке потягнуло за собою завдання особі майнових збитків, саме по собі є основною підставою для їх відшкодування.
Отже, під збитками необхідно розуміти фактичні втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, витрати, вже зроблені потерпілим, або які мають бути ним зроблені, та упущену вигоду. При цьому такі витрати мають бути безпосередньо, а не опосередковано, пов'язані з відновленням свого порушеного права, тобто з наведеного випливає, що без здійснення таких витрат неможливим було б відновлення свого порушеного права особою.
Стягнення збитків є одним із видів цивільно-правової відповідальності, для застосування якої потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв'язку між протиправною поведінкою боржника та збитками і вини. За відсутності хоча б одного з цих елементів цивільна відповідальність не настає.
Основною засадою (принципом) цивільного судочинства є, зокрема, диспозитивність (пункт 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина перша, третя статті 13 ЦПК України).
Під час ухвалення рішення суд вирішує, зокрема такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.
У відповідності до положень ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно з частини 1статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
При ухваленні рішення суд оцінює докази відповідно до вимог статей 77-78, чч. 3-4 ст. 82, 89 ЦПК України за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть вважатися встановленими в цивільній справі, якщо такі засоби доказування відсутні.
Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Жоден доказ не має для суду наперед встановленого значення.
При цьому, згідно із статтею 81 ЦПК України, обов'язок доказування певних обставин лежить на стороні, яка посилається на них як на підставу своїх вимог та заперечень.
Недоведеність обставин, на наявності яких наполягає позивач - є підставою для відмови у позові; а у разі, якщо на тому наполягає відповідач - для відхилення його заперечень проти позову, а, відповідно, для задоволення вимог позивача.
В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 р. у справі № 450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі № 235/499/17 зазначено, що аналіз норм процесуального та матеріального права дає підставу вважати, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення. У постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17. Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (постанова ВС від 21.09.2022 у справі № 645/5557/16-ц).
В обґрунтування позовних вимог позивач ОСОБА_1 посилається на те, що відповідач ОСОБА_3 протягом тривалого часу (шість місяців) починаючи з дня набрання рішенням суду про повернення йому майна (матрацу та каркасу до ліжка) відмовлялась в добровільному порядку повернути йому вказане майно. Проте будь-яких доказів на підтвердження звернення до відповідача з такими вимогами позивачем не надано. На питання суду в судовому засіданні 14.05.2025 позивач відповів, що писав сину відповідача ОСОБА_7 у «Вайбер» за наявним у нього номером телефону з приводу повернення каркасу ліжка та матрацу, однак відповіді позивач не отримав.
При цьому ОСОБА_3 заперечує вказані обставини та наполягає на тому, що саме вона та її син неодноразово звертались до ОСОБА_1 з пропозиціє забрати належне йому рухоме майно.
За таких обставин, факт умисної винної поведінки ОСОБА_3 , що полягала в неповерненні позивачу його майна, починаючи з часу набрання рішенням суду по справі № 489/4062/23 законної сили, не підтверджено належними, достовірними та допустимими доказами.
Не доведено також у встановленому законом порядку належними доказами, що в період з 11.04.2023 по 13.06.2024 ОСОБА_3 здавала в оренду належну їй на праві власності квартиру вартістю 5 000,00 грн. та саме така вартість оренди була обумовлена поліпшенням стану квартири внаслідок перебування у ній каркасу до ліжка та матрацу, належних позивачу.
Окрім викладеного, на переконання суду, не є реальними збитками у відповідності до змісту ст. 22 ЦК України грошові суми (витрати, ймовірно отримані відповідачем прибутки), визначені позивачем, в сумі 33 777,00 грн.
За таких обставин, позовні вимоги ОСОБА_1 в частині стягнення майнової шкоди є необґрунтованими та в їх задоволенні необхідно відмовити.
Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, судом встановлено наступне.
Позивач посилається на те, що внаслідок протиправних дій з його виселення і утримання відповідачем його майна він повинен був нести витрати на придбання інших речей, що призвело до психологічних страждань та відчуття психологічного пригнічення, був порушений звичний ритм його життя, погіршився емоційний стан, виникли розлади у спілкуванні зі знайомими. Завдану йому моральну шкоду він оцінює в 100 000,00 грн.
Відповідач ОСОБА_3 вважає, що до матеріалів справи не долучено доказів завдання нею позивачу матеріальної шкоди, протиправності її діянь та наявність причинно-наслідкового зв'язку між вчиненими нею діями та заподіянні ОСОБА_1 моральної шкоди.
Положеннями ст.23 ЦК України передбачено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Верховний Суд України у п.5 постанови Пленуму «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» №4 від 31.03.1995 роз'яснив, що відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з'ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.
Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 05.12.2022 у справі №214/7462/20 вказав, що при визначенні грошової суми компенсації моральної шкоди враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставини, які мають істотне значення, вимоги розумності й справедливості. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа.
У судовому засіданні 14.05.2025 частково задоволено клопотання представника позивача щодо долучення доказів та виклик свідка та протокольно долучено до матеріалів справи копію психологічного висновку за результатами консультації та діагностики від 08.05.2025, проведеного практичним, медичним психологом, психотерапевтом ОСОБА_8 .
Представник позивача просила не приймати його до уваги, оскільки, зокрема, дослідження проведено спеціалістом, а не кваліфікованим експертом в цій галузі з посиланням на висновки ВС у постанові від 27.08.2020 у справі №м 752/23814/17.
Вказана постанова не стосується відшкодування моральної шкоди та в ній відсутні висновки Верховного Суду щодо прийняття судом відповідних висновків.
Розмір компенсації моральної шкоди і докази (висновок спеціаліста, експерта) Водночас в постанові ВП ВС від 09.11.2022 у справі № 372/1652/18 зроблено висновки про те, що навіть за відсутності у психолога процесуального статусу спеціаліста (частина перша статті 74 ЦПК) чи експерта (частина перша статті 72 ЦПК) висновок психолога може бути письмовим доказом (пункт 1 частини другої статті 76, частина перша статті 95 ЦПК), якщо містить дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору, зокрема стосовно страждань потерпілих.
Водночас згідно вказаного висновку за результатами консультації та діагностики від 08.05.2025, проведеного саме 08.05.2025 практичним, медичним психологом, психотерапевтом ОСОБА_8 , тобто після 2 років з часу описаної у ньому події, зазначено про погіршення стану психічного здоров'я ОСОБА_1 як наслідок пережитої події 11.04.2023. Зокрема в ньому зазначено про депресивний стан, страждання на безсоння, тривожність позивача, рекомендовано «наразі обмежити зустрічі пацієнта з кривдником, також детальні опитування щодо психотравми в судових засіданнях».
Водночас позивач в судових засіданнях сам детально описує події 11.04.2023 та подальші свої дії з приводу повернення належного йому майна, говорить про це спокійно, навіть двічі просив викликати у судове засідання свідка ОСОБА_4 , яка була свідком його виселення з орендованої у відповідача квартири, сам ставив їй питання та надавав пояснення в спокійному стані. На думку суду, відсутній причинно-наслідковий зв'язок щодо депресивного стану позивача саме з подіями, які сталися 11.04.2023, коли дослідження проведено 08.05.2025.
Відповідно до ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Вирішуючи даний спір, суд, врахувавши наведені норми матеріального права, встановивши обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог з огляду на те, що позивач не надав доказів на підтвердження завдання відповідачем йому шкоди та не довів наявність такої шкоди, причинного зв'язку між шкодою і протиправними діянням відповідача.
Також у справі встановлено, що між позивачем та відповідачем існував спір з приводу повернення безпідставно набутого майна та сплачених коштів (справа № 489/4062/23). Вказаний спір було частково задоволено судом на користь позивача.
Разом з тим, суд дійшов до переконання, що сам лише факт ухвалення судового рішення у цивільній справі № 489/4062/23, яким констатовано право ОСОБА_1 на повернення належного йому майна та грошових коштів, не звільняє позивача від обов'язку надати докази на підтвердження наявності всіх необхідних елементів складу цивільного правопорушення, яке є підставою для відшкодування моральної шкоди. При цьому, суд звертає увагу на те, що вказаним судовим рішенням були відновлені порушені права позивача.
За таких обставин вимоги ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди безпідставні та не підлягають задоволенню.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 141 ЦПК України, оскільки в задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено в повному обсязі, судовий збір покладається на нього.
При вирішенні питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, суд виходить з наступного.
07.05.2025 на адресу суду від представника відповідача ОСОБА_3 адвоката Сидоренко Т.В. надійшла заява про компенсацію здійснених відповідачем витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн.
Відповідно до частин першої, пункту 1 частини третьої статті 133 та частин першої - третьої статті 137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Згідно з частиною восьмою статті 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу представником відповідача адвокатом Сидоренко Т.В. надано суду: копію договору № 341 про надання професійної правничої допомоги від 13.11.2024; копію квитанції від 13.11.2024; ордер на надання правничої допомоги № 1134303.
Порядок розподілу судових витрат між сторонами визначений статтею 141 ЦПК України. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судом встановлено, що розмір витрат відповідача ОСОБА_3 на оплату професійної правничої допомоги у даній справі становить 10 000,00 грн.
Згідно висновків Великої Палати Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану сторін.
Згідно висновків Верховного Суду у справах № 905/1795/18 та № 922/2685/19 суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, всі її витрати на адвоката, якщо керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права встановить, що розмір гонорару є завищеним, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним згідно ціни позову.
Враховуючи вищевикладене, приймаючи до уваги, що в задоволенні позову відмовлено, тривалість розгляду справи, складність справи, час, витрачений адвокатом на виконання адвокатських робіт (наданих послуг), фактичну участь представника відповідача у судових засіданнях при розгляді даної справи (два судових засідання), виходячи з принципів розумності та справедливості, суд вважає, що вимоги про стягнення витрат на оплату професійної правничої допомоги у даній справі обґрунтовані, проте підлягаю частковому задоволенню - в розмірі 6 000,00 грн., які підлягають стягненню зі ОСОБА_1 на користь відповідача.
Керуючись ст. ст. 4, 19, 141, 259, 263-265 ЦПК України, суд -
вирішив:
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення майнової та моральної шкоди - відмовити.
Стягнути зі ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 6 000,00 грн. (шість тисяч гривень 00 копійок).
Апеляційна скарга на судове рішення може бути подана до Миколаївського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення або з дня складання повного тексту рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або про прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
З інформацією щодо тексту судового рішення учасники справи можуть ознайомитися за веб-адресою Єдиного державного реєстру судових рішень: http://www.reyestr.court.gov.ua.
Позивач: ОСОБА_1 , громадянин Сирійської арабської республіки, ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , адреса реєстрації: АДРЕСА_7 ;
Відповідач: ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_8 .
Повний текст рішення складено 15.05.2025.
Суддя Г.А. Микульшина