02.05.2025 Справа № 756/16311/24
провадження №2-а/756/60/25
справа №756/16311/24
02 травня 2025 року Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді Луценка О.М.,
за участі секретаря Галелюк Т.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності,-
Позивач ОСОБА_1 звернувся з до суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності, посилаючись на те, що 13.12.2024 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 підполковником Олегом Бачинським було складено постанову №51 по справі про адміністративне правопорушення про притягнення позивача до адміністративної відповідальності за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу в сумі 17000,00 грн.
Відповідно до змісту оскаржуваної постанови, громадянин ОСОБА_1 , не з'явився по повістці 16.10.2024 до ІНФОРМАЦІЯ_1 у АДРЕСА_1 , яка була надіслана засобами поштового зв'язку АТ «Укрпошта».
В обґрунтування позовних вимог позивач вказав, що постанова не містить посилання на докази, якими керувалась посадова особа під час розгляду справи, жодних належних та допустимих доказів про те, що він вчинив адміністративне правопорушення немає. При цьому, протокол про адміністративне правопорушення не є самостійним беззаперечними доказом вини позивача.
Посилаючись на вищевикладене вважає, що притягнення його до адміністративної відповідальності є безпідставним, у зв'язку з чим ОСОБА_1 звернувся до суду з даним позовом, у якому просить суд скасувати постанову від 13.12.2024 №51 про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 08.01.2025 у вказаній справі було відкрито провадження та постановлено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник позивача - адвокат Жабровець О. у судовому засіданні позовні вимоги підтримала, посилаючись на обставини викладені у позовній заяві, вважає, що позовні вимоги є належним чином обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про дату, час та місце проведення засідання повідомлявся належним чином. 24.03.2025 направив на адресу суду відзив, в якому зазначив, що постанова складена відповідно до вимог чинного законодавства, а тому позов задоволенню не підлягає. До відзиву на позовну заяву відповідачем долучено копію повістки №405483 від 06.10.2024 на ім'я ОСОБА_1 , трекінг з АТ «Укрпошта» щодо відправлення №0600293606428, копію протоколу №51 про адміністративне правопорушення від 13.12.2024, копію постанови №51 по справі про адміністративне правопорушення за ч. 3 ст. 210-1 КУпАП від 13.12.2024.
Дослідивши надані докази у їх сукупності, суд вважає, що позов підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що 13.12.2024 т.в.о. начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 Бачинським Олегом Орестовичем винесено постанову №51, якою на ОСОБА_1 накладено штраф у розмірі 17 000 грн. за вчинення правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 210-1 КУпАП, а саме: вказано, що ОСОБА_1 16.10.2024 не з'явився за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом, чим порушив вимоги ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Надаючи оцінку доводам позивача, суд зазначає, що ОСОБА_1 було притягнуто до адміністративної відповідальності за неявку 16.10.2024 за викликом до ІНФОРМАЦІЯ_1 у строк та місце, зазначені в повістці/розпорядженні/викликом.
Згідно з частиною третьою статті 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» під час мобілізації громадяни зобов'язані з'явитися до військових частин або на збірні пункти територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках керівників територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки), або у строки, визначені командирами військових частин (військовозобов'язані, резервісти Служби безпеки України - за викликом керівників органів, в яких вони перебувають на військовому обліку, військовозобов'язані, резервісти Служби зовнішньої розвідки України - за викликом керівників відповідних підрозділів Служби зовнішньої розвідки України, військовозобов'язані оперативно-рятувальної служби цивільного захисту - за викликом керівників відповідних органів управління центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері цивільного захисту).
Відповідно до абз. 7 ч. 3 ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію», у разі отримання повістки про виклик до територіального центру комплектування та соціальної підтримки громадянин зобов'язаний з'явитися у зазначені у ній місце та строк.
Згідно з ч. 1 п. 2 Додатку 2 Правил військового обліку призовників, військовозобов'язаних та резервістів, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 30 грудня 2022 року №1487, призовники, військовозобов'язані та резервісти повинні прибувати за викликом районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки на збірні пункти, призовні дільниці, до територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки у строки, зазначені в отриманих ними документах (мобілізаційних розпорядженнях, повістках, розпорядженнях) районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки, органів СБУ, підрозділів Служби зовнішньої розвідки для взяття на військовий облік та визначення призначення на особливий період, оформлення військово-облікових документів, проходження медичного огляду, направлення на підготовку з метою здобуття або вдосконалення військово-облікової спеціальності, призову на військову службу або на навчальні (перевірочні) та спеціальні збори військовозобов'язаних та резервістів.
Відповідно до статей 7, 8 КУпАП провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності та ведеться на підставі закону, що діє під час і за місцем розгляду справи про правопорушення. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом.
Положеннями ст. 235 КУпАП встановлено, що територіальні центри комплектування та соціальної підтримки розглядають справи про такі адміністративні правопорушення: про порушення призовниками, військовозобов'язаними, резервістами правил військового обліку, про порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію, про зіпсуття військово-облікових документів чи втрату їх з необережності (ст. 210, 210-1, 211 (крім правопорушень, вчинених військовозобов'язаними чи резервістами, які перебувають у запасі Служби безпеки України або Служби зовнішньої розвідки України).
Від імені територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право керівники територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки.
За приписами ст. 245 КУпАП, завданнями провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом, забезпечення виконання винесеної постанови, а також виявлення причин та умов, що сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі додержання законів, зміцнення законності.
У відповідності до ст. 280 КУпАП, орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Згідно з вимогами ст. 283 КУпАП, розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі.
Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім'я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім'я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення.
Статтею 251 КУпАП встановлено, що доказами у справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Згідно із ч. 1 ст. 210-1 КУпАП порушення законодавства про оборону, мобілізаційну підготовку та мобілізацію тягне за собою накладення штрафу на громадян від трьохсот до п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Відповідно до ч. 3 ст. 210-1 КУпАП вчинення дій, передбачених частиною першою цієї статті, в особливий період тягне за собою накладення штрафу на громадян від однієї тисячі до однієї тисячі п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян і на посадових осіб органів державної влади, органів місцевого самоврядування, юридичних осіб та громадських об'єднань - від двох тисяч до трьох тисяч п'ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
З аналізу вищезазначених правових норм у контексті спірних правовідносин слідує, що для висновку щодо правомірності оскаржуваної постанови необхідно встановити: факт отримання позивачем повістки для необхідності з'явитися до територіального центру комплектування та соціальної підтримки; факт відповідності змісту повістки вимогам законодавства; наявність поважних причин неприбуття позивача до територіального центру комплектування та соціальної підтримки у строк, визначений у повістці.
Відповідно до пп. 2 п. 41 Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560, належним підтвердженням оповіщення резервіста або військовозобов'язаного про виклик до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або його відділу чи відповідного підрозділу розвідувальних органів, Центрального управління або регіональних органів СБУ у разі надсилання повістки засобами поштового зв'язку є:
день отримання такого поштового відправлення особою, що підтверджується інформацією та/або документами від поштового оператора;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою місця проживання особи, повідомленою цією особою територіальному центру комплектування та соціальної підтримки під час уточнення своїх облікових даних;
день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати поштове відправлення чи день проставлення відмітки про відсутність особи за адресою задекларованого/зареєстрованого місця проживання в установленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила територіальному центру комплектування та соціальної підтримки іншої адреси місця проживання.
Отже, після набрання чинності змінами до Порядку проведення призову громадян на військову службу під час мобілізації на особливий період, затвердженого постановою КМУ від 16.05.2024 №560, особа вважається належним чином повідомленою про необхідність явки до відповідного територіального центру комплектування та соціальної підтримки, якщо повістка про виклик згенерована в електронному вигляді, підписана кваліфікованим підписом керівника територіального центру комплектування та соціальної підтримки, направлена рекомендованим листом з описом вкладення за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення облікових даних, однак не була отримана військовозобов'язаним, про що оператором поштового зв'язку проставлено відмітку «відсутність адресата за вказаною адресою».
Як вбачається із роздруківки результатів відстеження поштового відправлення АТ «Укрпошта» за номером 0600293606428, 09.05.2024 поштове відправлення з ІНФОРМАЦІЯ_1 у м. Києві було прийнято до відправки у відділенні №05300, м. Київ. Поштове відправлення прибуло до відділення №04205, м. Київ за місцем проживання позивача 10.10.2024. Одразу після прийняття поштового відправлення на зберігання, міститься відмітка «невдала спроба вручення», а 17.10.2024 поштове відправлення повернуто відправнику з підстави «одержувач відсутній за вказаною адресою».
Таким чином, вказаним спростовуються доводи позивача щодо відсутності доказів на підтвердження факту направлення такої повістки за задекларованою ним адресою.
Разом з тим, суд зауважує, що у даному випадку повістка безпосередньо позивачу вручена не була, у зв'язку з чим працівниками поштового відділення АТ «Укрпошта» проставлено відмітку: «повернення відправнику (одержувач відсутній за вказаною адресою)».
Крім того, суд виходить з того, що змінами, внесеними постановою КМУ від 08.10.2024 №1147, до Правил надання послуг поштового зв'язку передбачено, що рекомендовані листи з позначкою «повістка ТЦК» під час доставки за зазначеною адресою вручаються особисто адресату (одержувачу). Рекомендовані листи з позначками «повістка ТЦК», «вручити особисто» підлягають врученню особисто адресатам.
У разі відсутності адресата (одержувача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник поштового зв'язку інформує адресата (одержувача) за наявним номером телефону та/або вкладає до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «повістка ТЦК».
Якщо ж протягом 3 робочих днів після інформування відділенням поштового зв'язку адресат (одержувач) не з'явився для одержання рекомендованого листа з позначкою «Повістка ТЦК», працівник об'єкта поштового зв'язку робить позначку «адресат відсутній за зазначеною адресою», яка засвідчується його підписом з проставленням відбитка поштового пристрою, порядок використання якого встановлюється призначеним оператором поштового зв'язку, і не пізніше ніж протягом наступного робочого дня повертає такий лист до відправника.
Для притягнення особи до адміністративної відповідальності за неявку до територіального центру комплектування та соціальної підтримки необхідно довести сукупність наступних обставин: направлення судової повістки за адресою, повідомленою військовозобов'язаним під час оновлення даних чи адресою реєстрації військовозобов'язаного, та відомості про спробу вручити таку повістку особі, що матиме наслідком або вручення повістки без подальшої явки, або не вручення з причин відмови отримати повістку, або з причин відсутності адресата за такою адресою.
Так, з наданих відповідачем матеріалів вбачається, що рекомендований лист, яким повістка була направлена на адресу позивача містить позначку «Повістка ТЦК. Вручити особисто».
Втім, суду не надано доказів того, що встановивши відсутність адресата (позивача) за зазначеною на рекомендованому листі адресою працівник об'єкта поштового зв'язку поінформував його за наявним номером телефону та/або вкладав до абонентської поштової скриньки повідомлення про надходження рекомендованого листа з позначкою «повістка ТЦК».
Невчинення відповідних дій є порушенням Правил надання послуг поштового зв'язку зі змінами, внесеними Постановою КМУ від 08.10.2024 №1147.
На переконання суду, вказана обставина є суттєвою, оскільки відсутність обізнаності особи про виникнення певного обов'язку не може свідчити про умисне невиконання такого обов'язку. Жодних конкретних доказів, які б достовірно фіксували факт отримання позивачем повістки відповідача або доведення до позивача інформації про необхідність забрати повістку з поштового відділення матеріали справи не містять.
Окрім того, викладене свідчить про неузгодженість дій відповідача та оскаржуваної постанови нормами права, зокрема, ст. 22 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» та дає правові підстави для висновку, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності з порушенням встановленої законодавством і гарантованої Конституцією України процедури притягнення до відповідальності.
Відповідно до принципу презумпції невинуватості щодо особи, яка підозрюється у вчиненні злочину або правопорушення, припускається невинність до того часу, поки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому законодавством, і встановлено вироком суду, який набрав законної сили. Всі сумніви щодо скоєння правопорушення тлумачаться на користь особи, що притягується до відповідальності.
Європейський суд з прав людини, що у своєму рішенні від 10.02.1995 у справі «Аллене де Рібермон проти Франції» підкреслив, що сфера застосування принципу презумпції невинуватості є значно ширшою: він обов'язковий не лише для кримінального суду, який вирішує питання про обґрунтованість обвинувачення, а й для всіх інших органів держави.
Правова позиція щодо покладення обов'язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 08.11.2018 по справі №201/12431/16-а, від 23.10.2018 по справі №743/1128/17, від 15.11.2018 по справі №524/5536/17.
З урахуванням наведеного суд приходить до висновку, що оскаржувана постанова винесена з порушеннями норм чинного законодавства, оскільки в ході розгляду справи про адміністративне правопорушення не було з'ясовано всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення.
Відповідно до ч. 3 ст. 286 КАС України, за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: 1) залишити рішення суб'єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; 2) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); 3) скасувати рішення суб'єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; 4) змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено.
З огляду на викладене, оцінивши допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок в їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженню наявних у справі доказів, суд доходить висновку про необхідність скасування оскаржуваної постанови про адміністративне правопорушення.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу, суд виходить з того, що відповідно до ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За правилами ч. 1 та 2 ст.134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Приписи ч. 3 ст.134 КАС України визначають для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Встановлено, що під час розгляду справи представником позивача було заявлено, що витрати на правничу допомогу становлять 15 000,00 грн.
Згідно із ч. 7 ст. 139 139 КАС України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку із розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих стороною доказів (договорів, рахунків, тощо).
В обґрунтування вищевказаної суми представником позивача надано орієнтовний розрахунок витрат на правничу допомогу, а на підтвердження факту понесених позивачем зазначених витрат суду надано: копію укладеного між позивачем і адвокатським об'єднанням «Кравець і Партнери» договору про надання правничої допомоги № 1941 від 19.12.2024, розрахунок витрат на правничу допомогу від 23.12.2024 (на суму 15000 грн.), копію рахунку на оплату №1276 від 20.12.2024 (на суму 15000 грн.), копію платіжної інструкції № TCPT-51M0-HAC1-68H4 від 20.12.2024 про сплату 15000 грн., копію акту надання послуг №1007 від 23.12.2024 на суму 15000 грн.
Відповідно до ч. 5-7 ст. 134 КАС України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно з положеннями ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
Відповідно до ст. 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону).
Розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, з огляду на конкретні обставини справи та фінансовий стан обох сторін. Ті самі критерії застосовує ЄСПЛ, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Так, у справі «Схід/Захід Альянс Лімітед» проти України» (заява № 19336/04) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (пункт 268).
Тобто в цілому нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат, як їх дійсність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.07.2021 в справі № 910/12876/19.
Вирішуючи питання обґрунтованості розміру заявлених представником позивача витрат на професійну правничу допомогу та пропорційності їх складності правовому супроводу справи, суд враховує наступне.
Відповідач у відзиві на позовну заяву зазначає про неспівмірність суми заявлених витрат, посилаючись на те, що вони не відповідають складності справи, оскільки справа розглядалась судом за правилами спрощеного провадження.
Оцінюючи вказані доводи відповідача, суд керується таким.
Так, принцип змагальності знайшов свої втілення, зокрема, у положеннях частин 6 та 7 ст. 134 КАС України, відповідно до яких у разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
З аналізу викладених норм вбачається, що для виконання цього обов'язку недостатньо загально сформульованого твердження іншої сторони про неспівмірність витрат без надання доказів та належного обґрунтування. Тому, при вирішенні питання про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, слід надавати оцінку виключно тим обставинам, щодо яких інша сторона має заперечення. Отже, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд має враховувати конкретні обставини справи, загальні засади адміністративного законодавства та критерії відшкодування витрат на професійну правничу допомогу.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 77 КАС України).
Враховуючи наведене вище, суд, оцінюючи співмірність витрат на оплату послуг адвоката із складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, взявши до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у справі, обсяг та обґрунтованість підготовлених та поданих до суду адвокатом документів, їх значення для спору, з огляду на визначені практикою ЄСПЛ критерії, та виходячи із засад розумності та справедливості, вважає, що заявлена представником позивача сума є співмірною із складністю справи, виконаними адвокатом роботами, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, тому приходить до висновку, що розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді першої інстанції, який підлягає відшкодуванню за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 підлягає задоволенню та відшкодуванню у сумі 15 000 грн.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача про те, що, оскільки дана справа розглядалась судом за правилами спрощеного провадження, відтак свідчить про нескладність такої справи. Дана судова справа призначалась до розгляду у судовому засіданні у приміщенні Оболонського районного суду м. Києва.
Так, в рамках даної адміністративної справи було підготовлено та подано позовну заяву, а також відбулось три судових засідання: 13.02.2025, 28.03.2025, 02.05.2025, в кожному з яких представник позивача був присутнім, що підтверджується відповідними протоколами судових засідань.
Враховуючи наведене, з огляду на докази на підтвердження понесення заявлених витрат суд приходить до висновку, що заява Позивача про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу підлягає задоволенню в повному обсязі.
Розподіл судових витрат між сторонами здійснюється у порядку, визначеному ч. 1 ст. 139 КАС України.
На підставі викладеного та керуючись ст. 5-7, 77, 90, 139, 241-246, 286 КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення - задовольнити.
Скасувати постанову №51 по справі про адміністративне правопорушення від 13.12.2024 про притягнення ОСОБА_1 до відповідальності за адміністративне правопорушення, передбачене ч. 3 ст. 2101 КУпАП.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_3 ) судовий збір у сумі 1211 гривень 20 копійок. за рахунок бюджетних асигнувань
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 ; РНОКПП: НОМЕР_2 ; адреса проживання: АДРЕСА_3 ) витрати на правничу допомогу в розмірі 15000,00 грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом десяти днів з дня його проголошення.
Учасники справи, які не були присутні у судовому засіданні під час ухвалення судового рішення, мають право подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.
Суддя Луценко О.М.