Справа №:755/3704/25
Провадження №: 1-кп/755/871/25
"29" квітня 2025 р. . Дніпровський районний суд міста Києва (далі - Суд) у складі головуючого судді ОСОБА_1 одноособово, за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , сторін кримінального провадження: прокурора ОСОБА_3 , захисника ОСОБА_4 , обвинуваченого ОСОБА_5 , розглянувши у відкритому судовому засіданні клопотання прокурора про продовження строку тримання обвинуваченого під вартою у межах кримінального провадження внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13 січня 2025 року за № 12025100040000147, за обвинуваченням ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу (далі КК) України, установив :
І. Суть питання, що вирішується ухвалою, і за чиєю ініціативою воно розглядається
Прокурор групи прокурорів - прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 заявив, у порядку ст. 331, 350 Кримінального процесуального кодексу України, клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого у межах кримінального провадження, внесеного до ЄРДР 13 січня 2025 року за № 12025100040000147, з підстав дійсності у провадженні обставин визначених п. 1-3 ч. 1 ст. 194, 199, 331 КПК.
Так, у клопотанні в т.ч. зазначається, що ОСОБА_5 обвинувачується у вчиненні, кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України та те, що, ураховуючи дані про його особу, із числа визначених ст. 178 КПК, є дійсними ризики вказані у ч. 1 ст. 177 КПК, позаяк встановлені достатні підстави вважати, що він може:
1. переховуватися від суду, адже є вірогідність, що він, з метою ухилення від кримінальної відповідальності, усвідомлюючи, яке покарання йому може бути призначено за вчинення замаху на особливо тяжкий злочин із застосуванням насильства, вказаного кримінального правопорушення, може переховуватись територією України;
2. незаконно впливати на потерпілого та свідків у кримінальному провадженні. Так, підозрюваний, ознайомившись із матеріалами кримінального провадження, зокрема протоколами допитів свідків, де зазначені анкетні дані, місця проживання та реєстрації, місця роботи свідків, може шляхом погроз, вмовляння, підкупу схиляти їх (потерпілого, свідків до дачі неправдивих показань, відмови від участі у кримінальному провадженні, вчиненні дій спрямованих на приховування слідів вчинення злочину;
3. вчинити інше кримінальне правопорушення, враховуючи його минуле. Так, у 2005 році Дніпровським районним судом м. Києва він визнався винуватим за ч. 1 ст. 115, ч. 1, 3 ст. 186 КК та із призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців. Окрім того, ОСОБА_5 не працює, немає постійного джерела доходу, що може спонукати його до вчинення нових злочинів.
Відтак є достатні дані вважати, що ризики, передбачені ст. 177 КПК України, об'єктивно наявні та запобігти їм шляхом застосування менш суворого запобіжного заходу, ніж тримання під вартою, неможливо.
Отже, є дійсними передумови для продовження строку застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
ІІ. Позиції сторін
Прокурор групи прокурорів - прокурор Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_3 вказане клопотання підтримав.
Сторона захисту заперечувала щодо задоволення клопотання з огляду на недоведеність обставин визначених ст. 177, п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК, оскільки дійсність ризиків обумовлюється лише припущеннями прокурора з цього питання, а не доводиться доказами з числа передбачених ст. 84 КПК.
Захист вказував, що достатнім запобіжним заходом був би і домашній арешт щодо обвинуваченого.
ІІІ. Стислий опис встановлених обставин щодо порушеного питання
Згідно обвинувального акта від 05 березня 2025 року ОСОБА_5 висунуто обвинувачення за ч. 2 ст.15, ч. 1 ст. 115 КК.
Суть обвинувачення (узагальнена): ОСОБА_5 12 січня 2025 року приблизно о 21 год. 00 хв. перебуваючи за адресою: АДРЕСА_1 , де проживав спільно та іншими особами, в тому числі з потерпілим, перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння між потерпілим та обвинуваченим на побутовому грунті виник словесний конфлікт. У ході даного словесного конфлікту, у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_6 шляхом нанесення йому ножового поранення в область життєво важливих органів. Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на позбавлення життя ОСОБА_6 ОСОБА_5 , діючи умисно, усвідомлюючи суспільну небезпеку своїх дій та бажаючи настання наслідків у вигляді сметрі іншої людини, взяв до своїх рук ніж з столу в кухні та тримаючи його у правійц руці, наніс ножем один удар в область грудної клітки зліва ОСОБА_6 , тобто в область розсташування життєво важливих органів, заподіявши потерпілому тілесні ушкодження.
Щодо особи обвинуваченого, згідно обвинувального акта від 05 березня 2025 року, встановлено такі відомості, як-то:
- ОСОБА_5 , який народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець м. Києва, громадянин України, не одружений, на утриманні будь-яких осіб не має, проживає за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимий, у силу ст. 89 КК України;
- за своїм віком, має задовільні соціальні зв'язки, для особи його віку та статусу;
- станом здоров'я прийнятний;
- у цьому провадженні висунуто обвинувачення у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч. 2 ст. 15 - ч. 1 ст. 115 КК України, тобто у закінченому замаху на умисне протиправне заподіяння смерті іншій особі (вбивство).
Згідно клопотання від 19 квітня 2025 року прокурор також зауважує на потребу врахування обставин, передбачених ст. 178 КПК, а саме: в ході досудового розслідування встановлена наявність вагомих доказів про причетність до вчинення ОСОБА_5 вказаного кримінального правопорушення (п. 1 ч. 1 ст. 178 КПК); тяжкість покарання, що загрожує ОСОБА_5 у разі визнання його винуватим за ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК); ОСОБА_5 є повнолітньою особою, на обліку у лікарняних установах не перебуває, групи інвалідності не має, є фізично здоровим, працездатним (п. 3 ч. 1 ст. 178 КПК); ОСОБА_5 не має місця працевлаштування, неодружений, дітей не має, що свідчить про відсутність у останнього міцних соціальних зв'язків (п. 4, 5, 6, 7 ч. 1 ст. 178 КПК); ОСОБА_5 раніше засуджений (п. 8 ч. 1 ст. 178 КПК); ризик продовження чи повторення протиправної поведінки (п. 12 ч. 1 ст. 178 КПК).
Ухвалою суду від 12 березня 2025 року задоволено клопотання прокурора Дніпровської окружної прокуратури міста Києва ОСОБА_7 про обрання (застосування) запобіжного заходу у вигляді утримання під вартою відносно ОСОБА_5 , з підстав дійсності обставин передбачених п. 1-3 ч. 1 ст. 194, 199 КПК.
Надалі, у порядку передбаченим кримінальним процесуальним законодавством, продовжено строк тримання під вартою відносно обвинуваченого до цього часу, оскільки дійсними були обставини визначені п. 1-3 ч. 1 ст. 194, 199, 315 КПК.
ІV. Право, яким керувався суд
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК за наявності клопотань суд під час судового розгляду зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження запобіжного заходу до закінчення двомісячного строку з дня його застосування. За результатами розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу (ч. 2 ст. 331 КПК), яка в свою чергу регламентує таке:
- заходи забезпечення кримінального провадження, у тому числі запобіжні заходи, застосовуються з метою досягнення дієвості провадження (ч. 1 ст. 131 КПК);
- метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам: 1) переховуватися від суду; 2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; 3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста; 4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; 5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому обвинувачується (ч. 1 ст. 177 КПК);
- підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК (ч. 2 ст. 177 КПК);
- при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини (ч. 1 ст. 178 КПК);
- під час розгляду клопотання про застосування запобіжного заходу суд зобов'язаний встановити, чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про: 1) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні обвинуваченим кримінального правопорушення; 2) наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує прокурор; 3) недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні (ч. 1 ст. 194 КПК);
- при розгляді доцільності продовження строку тримання під вартою у т.ч. ураховуються обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики не зменшилися або з'явилися нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою; виклад обставин, які перешкоджають завершенню розгляду справи до закінчення дії попередньої ухвали про тримання під вартою (ст. 199 КПК).
V. Мотиви суду
Суд, заслухавши думку сторін кримінального провадження, дослідивши надані ними матеріали та проаналізувавши в системному зв'язку усі наявні на час розгляду клопотання відомості, які мають пряме та опосередковане значення при вирішенні питання щодо заходу забезпечення кримінального провадження, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин, приходить до наступного.
Порядок встановлений КПК України (процесуальний порядок, форма, процедура), як певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій (Верховний суд України постанова від 16.03.2017 у справі № 671/463/15-к) та з порушеного питання регламентує, що застосування запобіжного заходу здійснюється у конкретному кримінальному провадженні та вимагає досить детального аналізу не тільки фактичних обставин вчинення правопорушення, але й врахування особи, яка є ймовірним суб'єктом його вчинення.
Перелік обставин, які б свідчили «за» або «проти» обрання запобіжного заходу, може бути лише приблизним і не є вичерпним. З огляду на це, у кожному випадку при розгляді клопотання щодо запобіжного заходу суд вирішуючи питання, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 КПК України, на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів, зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини з числа передбачених ст. 178 вказаного Кодексу.
В цій ситуації відносно обвинуваченого встановлено відомості вказані у п. IІІ цієї ухвали, а тому, вирішуючи по суті поставлене питання, Суд має з'ясувати наявність ряду обставин, на які вказує прокурор:
(і) щодо обґрунтованості підозри
Поняття «обґрунтована підозра» не визначене в національному законодавстві, однак кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики ЄСПЛ (частина 5 статті 9 КПК), а відповідно до усталеної практики ЄСПЛ (наприклад, пункт 32 рішення у справі «Fox, Campbell and Hartley v. the United Kingdom» від 30 серпня 1990 року (заяви № 12244/86, 12245/86; 12383/86, https://hudoc.echr.coe.int/rus?i=001-57721) термін «обґрунтована підозра» означає, що існують факти або інформація, які можуть переконати об'єктивного спостерігача в тому, що особа, про яку йдеться, могла вчинити правопорушення (пункт 175 рішення ЄСПЛ від 21 квітня 2011 у справі «Нечипорук і Йонкало проти України» (заява № 42310/04, https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_683#Text).
Обвинувальний акт стосовно обвинуваченого перебуває на розгляді в суді.
Згідно п. 13 ч. 1 ст. 3 КПК обвинувачення - твердження про вчинення певною особою діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність, висунуте в порядку, встановленому цим Кодексом.
Наведеного достатньо для висновку, не вирішуючи питання про доведеність вини під час розгляду клопотань, що підозра відповідає стандарту переконання «обґрунтована підозра».
(іі) щодо наявності ризиків
Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання наявним ризикам, у той час як підставою застосування запобіжного заходу є наявність, зокрема, ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді вважати, що підозрюваний може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України (ч. 2 ст. 177 КПК України).
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності здійснення підозрюваним зазначених дій.
При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Зазначений стандарт доказування (переконання) Суд використовує для перевірки наявності ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України, у цьому кримінальному провадженні.
З його (стандарту) урахуванням Суд погоджується з доводами клопотання про наявність ризиків:
(а) переховування від суду, який визначати з урахуванням того, що у рішенні ЄСПЛ «Loizidou проти Туреччини» від 18 грудня 1996 року (заява № 15318/89, п. 43, 53), у тому числі йшлося про події, що мали місце на території Республіки Кіпр під час окупації частини її території Туреччиною та судом було прямо зазначено, що норми Конвенції не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ та загального контексту проблеми.
Суд враховує фактичну ситуацію в Україні, а саме те, що з 24 лютого 2022 року відповідно до Указу Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» на території нашої держави введений воєнний стан, який триває по цей час.
Введення в країні воєнного стану було обумовлено збройною агресією Російської Федерації проти України, розпочатої 20 лютого 2014 року, внаслідок чого частина території України (Автономна Республіка Крим і місто Севастополь) є анексованою, деякі райони Донецької та Луганської областей є тимчасово окупованими, а сама збройна агресія починаючи з 24 лютого 2022 року набула повномасштабного характеру (див. п. 5.1 Рішення КС України від 06.04.2022 № 1-р(ІІ)/2022 у справі № 3-192/2020 (465/20), відповідно, на думку слідчого судді, положення КПК України не можуть застосовуватись у відриві від реального стану справ в України та загального контексту проблеми, викликаної збройною агресією РФ.
Підсумовуючи наведене, Суд зауважує, що до обставин ризику втечі безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях (див. в т.ч. з цього питання пункт 8 рекомендацій Ради суддів України щодо роботи судів в умовах воєнного стану, котрі відповідають критеріям офіційних згідно Рішення РС України № 23 від 05.08.2022).
Також, при вирішенні питання щодо запобіжного заходу, Суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі наявні обставини, зокрема, серед таких обставин підлягає оцінюванню «тяжкість покарання», що загрожує відповідній особі у разі визнання обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується (п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України).
Це твердження узгоджується із позицією ЄСПЛ, викладеною у рішенні по справі «Ilijkov v Bulgaria» від 26.06.2001 (§ 80, заява № 33977/96), за якою суворість можливого вироку є відповідним елементом в оцінці ризику ухилення, а погляд на серйозність обвинувачення проти заявника дає уповноваженим органам можливість обґрунтовано вважати, що такий початковий ризик був встановлений, та у рішенні по справі «Punzelt v. Czech Republic» від 25.04.2000 (§ 76, заява № 31315/96), відповідно до якого при оцінці ризику переховування від правосуддя може братися до уваги (поряд з іншими обставинами) і загроза відносно суворого покарання.
Разом з тим зазначена обставина має враховуватися крізь призму суб'єктивного сприйняття особою можливої загрози настання покарання за вчинення правопорушення, тобто фактично йдеться про ту потенційну загрозу, настання якої вона може спробувати уникнути. Саме тому, на думку суду, комплексний аналіз суворості можливого покарання має включати не тільки вид і міру санкції, передбаченої КК України, але й інші обставини негативного характеру для особи, яких вона може зазнати не тільки в результаті постановлення обвинувального вироку, але й під час самого розгляду.
Небезпеку переховування від правосуддя, на думку суду, не можна виміряти тільки залежно від тяжкості можливого покарання з точки зору самої санкції статті КК, адже її треба визначати з урахуванням низки інших релевантних чинників, які можуть або підтвердити наявність небезпеки переховування від правосуддя, або зробити її незначною, зокрема, треба враховувати характер особи, його моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, у якій його переслідували за законом, а також його контакти. В цьому ключі тяжкість є тільки релевантною обставиною в оцінці ризику того, що підозрюваний може втекти.
Відповідно, забезпечуючи таку оцінку, Суд враховує, що (1) обвинувачений підозрюється у вчиненні зазначеного кримінального правопорушення, яке, відповідно до ст. 12 КК України, є тяжким злочином, за який може бути призначено покарання у виді позбавлення волі на строк до 8 років, що в поєднанні (2) з даними про його особу, зокрема, характер, моральні якості, наявні кошти, зв'язки з державою, контакти, вказують на те, що в сукупності ці обставини дають підстави вважати, що серйозність покарання, в даному випадку, є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти;
(b) впливу, оцінюючи який у кримінальному провадженні, Суд виходить з встановленого КПК України порядку отримання показань від свідків у кримінальному провадженні на різних його етапах, та вважає, що ризик такого впливу зберігається до отримання показань свідків безпосередньо судом під час розгляду справи по суті. Тим самим, не виключена ймовірність того, що обвинувачений, не будучи обмежений у спілкуванні із свідками, яким відомі обставини вчинення злочину, у якому останній обвинувачується, може здійснювати на них вплив шляхом підбурювання, вмовляння, залякування, підкупу, з метою їх спонукання до ненадання в суді показань, перекручування або спотворення обставин, які їм достовірно відомі, з метою уникнення кримінальної відповідальності.
Тим самим, наявність ризику впливу існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів під час проведення досудового розслідування, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань та дослідження їх судом.
(с) вчинення іншого кримінального правопорушення, котрий слідує з його минулого. Так, у 2005 році Дніпровським районним судом м. Києва останній визнавався винуватим за ч. 1 ст. 115, ч. 1, 3 ст. 186 КК із призначенням покарання у виді позбавлення волі на строк 8 років 6 місяців. Окрім того, ОСОБА_5 не працює, немає постійного джерела доходу, що може спонукати його до вчинення нових злочинів.
Ці відомості судом враховуються при оцінці наведеного ризику без прив'язки до обставин вказаних в ст. 89 КК, оскільки вирішуване питання не стосується питання покарання, а враховується лише як інформація про особу (факт) через призму її біографії, так само, як і дата, місце, громадянство особи обвинуваченого, та вплив цих відомостей на загальну карту даних про особу в ключі питання ризиків, а тому судом відхиляються доводи щодо того, що у відношенні цієї судимості є наявні обставини з числа визначених ст. 89 КК України.
Відповідно є доведеними обставини, визначені п. 2 ч. 1 ст. 194 КПК України.
(ііі) щодо недостатності застосування більш м'яких запобіжних заходів
Відповідно до ст. 194 КПК України наявність ризику є підставою для застосування запобіжного заходу, а тому визначаючись з тим, який саме запобіжний захід на даному етапі у кримінальному провадженні убезпечить від його настання, суд ураховує таке.
Більш м'якими запобіжними заходами, у порівнянні з триманням під вартою, є 1) особисте зобов'язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, враховуючи, що така оцінка стосується перспективних фактів, Суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності», за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж окреслені заявником по відношення до кожного з обвинувачених не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього.
При цьому КПК не вимагає доказів того, що обвинувачений при застосуванні до нього більш м'якого запобіжного заходу обов'язково (поза всяким сумнівом) порушить покладені на нього процесуальні обов'язки чи здійснить одну із спроб, що передбачена пунктами 1-5 частини 1 статті 177 КПК, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість допустити це в конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
З огляду на викладене Суд у ракурсі установлених фактичних обставин уважає, що на даному етапі кримінального провадження лише запобіжний захід у вигляді тримання під вартою стосовно обвинуваченого (1) буде необхідним для забезпечення належної процесуальної поведінки та (2) зможе запобігти ризикам, які передбачені статтею 177 КПК, та які були встановлені судом.
Обставини визначені ст. 199 КПК є дійсними, адже в т.ч. завершити розгляд справи до закінчення строку дії даного заходу забезпечення кримінального провадження не є можливим.
Відповідно Суд сприймає критично з даного питання доводи сторони захисту щодо відсутності обставин визначених п. 3 ч. 1 ст. 194 КПК, тим паче в ключі того, що відповідно до ст. 199 КПК суд насамперед зобов'язаний перевірити обставини, які свідчать про те, що заявлені ризики, передбачені ст. 177 КПК України, не зменшилися, апріорі з'явились нові ризики, які виправдовують тримання особи під вартою, та до вказаних обставин (ризиків) безумовно належить військова агресія проти України, яка суттєво обмежує можливості виконання органами влади своїх повноважень на певних територіях та якісно погіршує криміногенну обстановку.
(іv) інші питання (застава)
Щодо застави, то Суд не знаходить підстав для її визначення. Так, згідно ч. 4 ст. 183 КПК Суд має право не визначати розмір застави, а саме: щодо злочину, вчиненого із застосуванням насильства або погрозою його застосування, а в цій ситуації, згідно сформульованого обвинувачення, кримінальне правопорушення пов'язане із застосуванням насильства, відповідно з урахуванням підстав та обставин, передбачених ст. 177, 178 КПК, Суд не визначає розмір застави у кримінальному провадженні.
VІ. Висновок
За таких умов, Суд вважає за доцільне за наслідками розгляду клопотання прокурора про продовження тримання обвинуваченого під вартою задовольнити його тим самим продовжити його дію на строк, що обумовлений указаною статтею наведеного Кодексу та не може перевищувати двох місяців.
Оскільки судом установлено, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід з урахуванням його тривалості не виходить за межі розумного строку, відповідає характеру та тяжкості діяння, яке їм інкримінується.
Стан його здоров'я не перешкоджає перебуванню у місці попереднього ув'язнення.
Наявні наведені ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо всіх обвинувачених на більш м'який.
Окрім наявної обґрунтованої підозри, застосований запобіжний захід відповідає характеру та тяжкості вчиненого, не надає можливості перешкоджати інтересам правосуддя шляхом ухиленню від суду.
Тобто, застосований запобіжний захід кореспондується відповідає визначеним КПК України конкретним підставам і меті запобіжного заходу.
Як наслідок передумови для продовження запобіжного заходу - взяття під варту (тримання під вартою), не відпали, альтернативні запобіжні заходи не в змозі гарантувати належну поведінку обвинуваченого, тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу у межах строків визначених ч. 3 ст. 331 КПК.
З цих підстав Суд, керуючись статтями 369-372, 376 Кримінального процесуального кодексу України, постановив:
клопотання задовольнити.
Продовжити відносно ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , запобіжний захід у вигляді тримання під вартою в ДУ "Київський слідчий ізолятор" до 27 червня 2025 року.
Ухвала суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою постановлена під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, може бути оскаржена в апеляційному порядку безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення, а для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Подання апеляційної скарги на ухвалу суду про обрання запобіжного заходу у виді тримання під вартою постановлену під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судового рішення по суті, зупиняє набрання нею законної сили, але не зупиняє її виконання, як і не зупиняє судовий розгляд у суді першої інстанції.
Визначити час проголошення повного тексту ухвали - 17:40 год. 30 квітня 2025 року.
С у д д я ОСОБА_1