ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/17440/24
провадження № 2-о/753/403/25
15 травня 2025 року року Дарницький районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді КОЛЕСНИКА О.М.
при секретарі ШАПРАН В.А.
за участю заявника не з'явилася
заінтересованих осіб не з'явилися
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за заявою ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України,
До Дарницького районного суду м. Києва звернулася ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України, а саме ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сімферополь, АР Крим, Україна, батьками якої є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України.
Вимоги мотивує тим, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 відповідно до чинного законодавства України не перебувають у зареєстрованому шлюбі.
ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сімферополь, АР Крим народилася дитина жіночої статті ОСОБА_3 , батьками якої зазначені ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Територія на якій народилася дитина, тимчасово непідконтрольна Україні.
Зазначає, що будь-який документ, виданий органами, їх посадовими та службовими особами на тимчасово неконтрольованих територіях, не створює правових наслідків.
Встановлення факту народження дитини необхідно для здійснення державної реєстрації народження в органах ДРАЦС та отримання свідоцтва про її народження.
В судове засідання представник заявника, яка також є представником заінтересованої особи - ОСОБА_2 не з'явилася, надіславши заяву у якій просить суд розглянути справу без її участі та задовольнити вимоги заяви встановивши факт народження дитини жіночої статті ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сімферополь, АР Крим, Україна батьками якої є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України, допустивши негайне виконання судового рішення.
Заінтересована особа Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), явку свого представника у судове засідання не забезпечили, причини неявки суд не повідомили, про дату, час та місце розгляду заяви повідомлені належним чином.
За таких обставин суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності сторін на підставі наявних у справі письмових доказів без фіксування судового засідання технічними засобами.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд дійшов висновку, що заява не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 5 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Враховуючи положення ч. 2 ст. 77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Доказами згідно з ч. 1 ст. 76 ЦПК України, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Пунктом 7 частини 1 ст. 315 ЦПК України встановлено, що суд розглядає справи про встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження.
Згідно з ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту народження особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана батьками або одним з них, їхніми представниками, членами сім'ї, опікуном, піклувальником, особою, яка утримує та виховує дитину, або іншими законними представниками дитини до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Отже, правила статті 317 ЦПК України надають батькам право звертатися до суду цивільної юрисдикції з метою встановлення факту народження їх дитини на тимчасово окупованій території України.
Усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території держава гарантує права та свободи людини і громадянина, передбачені Конституцією та законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, з урахуванням певних правових обмежень.
Відповідно до ч. 2 ст. 1 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» Автономна Республіка Крим та місто Севастополь є тимчасово окупованими російською федерацією з 20 лютого 2014 року.
У даному випадку заявник просить суд встановити факт народження дитини жіночої статі ОСОБА_3 , яка народилась ІНФОРМАЦІЯ_1 в м. Сімферополь, АР Крим, Україна батьками якої є: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянка України та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , громадянин України.
На підтвердження заявлених вимог про встановлення факту народження дитини заявником було надано:
- копію виписного епікризу з медичної карти пацієнта, отримавшого медичну допомогу в стаціонарних умовах №8200/ від 15 серпня 2023 року;
- копію медичного документу «нейросонографія» пацієнта ОСОБА_3 ;
- копію медичного документу «огляд пацієнта вакцинація» пацієнта ОСОБА_3 ;
- копію медичного документу «огляд перед вакцинацією» пацієнта ОСОБА_3 ;
- копію медичного документу «консультація ревматолога до карти №50721» пацієнта ОСОБА_3 ;
- копію свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 12.08.2023 року, видане «99100006 Отделом регистрации рождения г. Симферополя Департамента записи актов гражданского состояния Министерства юстиции Республики Крым» (мовою оригіналу), з якого вбачається, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої є ОСОБА_1 , громадянка Російської Федерації, та ОСОБА_2 , громадянин Російської Федерації.
Таким чином, всі надані заявником копії документів видані органами окупаційної влади.
Надаючи оцінку вказаним вище доказам суд зазначає наступне.
Питання про окуповані території у практиці Міжнародного суду ООН сформульовані як «намібійські винятки»: документи, видані окупаційною владою, повинні визнаватися, якщо їх невизнання веде за собою серйозні порушення або обмеження прав громадян.
Так, у Консультативному висновку Міжнародного суду ООН від 21 червня 1971 року «Юридичні наслідки для держав щодо триваючої присутності Південної Африки у Намібії» зазначено, що держави - члени ООН зобов'язані визнавати незаконність і недійсність триваючої присутності Південної Африки в Намібії, але «у той час як офіційні дії, вчинені урядом Південної Африки від імені або щодо Намібії після припинення дії мандата є незаконними і недійсними, ця недійсність не може бути застосовна до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів».
У практиці Європейського суду з прав людини розвинений принцип узгодженості спірного питання, зокрема, якщо у справі «Лоізіду проти Туречиини» (Loizidou v. Turkey, 18.12.1996, §45) ЄСПЛ обмежився коротким посиланням на відповідний пункт названого висновку Міжнародного суду, то у справах «Кіпр проти Туреччини» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001) та «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016) він приділив значну увагу аналізу цього висновку та подальшої міжнародної практики.
При цьому ЄСПЛ констатував, що «Консультативний висновок Міжнародного Суду, що розуміється в сукупності з виступами і поясненнями деяких членів суду, чітко показує, що в ситуаціях, подібних до тих, що наводяться в цій справі, зобов'язання ігнорувати, не брати до уваги дії існуючих de facto органів та інститутів [окупаційної влади] є далеким від абсолютного. Для людей, що проживають на цій території, життя триває. І це життя потрібно зробити більш стерпним і захищеним фактичною владою, включаючи їх суди; і виключно в інтересах жителів цієї території дії згаданої влади, які мають відношення до вказаного вище, не можуть просто ігноруватися третіми країнами або міжнародними організаціями, особливо судами, у тому числі й цим. Вирішити інакше, означало б зовсім позбавляти людей, що проживають на цій території, всіх їх прав щоразу, коли вони обговорюються у міжнародному контексті, що означало б позбавлення їх навіть мінімального рівня прав, які їм належать» (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §96). При цьому, за змістом цього рішення, визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті захисту прав мешканців окупованих територій ніяким чином не легітимізує таку владу (Cyprus v. Turkey, 10.05.2001, §92). Спираючись на сформульований у цій справі підхід, ЄСПЛ у справі «Мозер проти Республіки Молдови та Росії» наголосив, що «першочерговим завданням для прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони (тобто є окупованою)» (Mozer v. the Republic of Moldova and Russia, 23.02.2016, §142).
Таким чином, суд може застосувати названі загальні принципи («Намібійські винятки»), сформульовані в рішеннях Міжнародного суду ООН та Європейського суду з прав людини, у контексті як мінімум «реєстрація народжень, смертей і шлюбів», виданих закладами, що знаходяться на окупованій території, у сукупності з іншими доказами, як встановлення можливих фактів, оскільки встановлення цих фактів має істотне значення для реалізації низки прав людини (громадянина України).
Визнання актів окупаційної влади в обмеженому контексті, зокрема щодо реєстрації народження, з метою захисту прав і свобод громадян України на тимчасово окупованих територіях, ніяким чином не легітимізує таку владу.
Розгляд державними органами таких документів не означає автоматичного визнання окупаційної влади. У той же час держава має вживати заходів щодо ефективного захисту прав громадян на своїй території, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої держави.
Водночас, правова оцінка документам, поданим заявником на підтвердження факту народження на тимчасово окупованій території України, зокрема документам, виданим органами та установами самопроголошених утворень, розташованими на окупованій території України, надається судом цивільної юрисдикції в сукупності та взаємозв'язку з іншими доказами під час розгляду заяви про встановлення факту народження на тимчасово окупованій території України в порядку статті 317 ЦПК України.
Разом з цим, будь-яких інших доказів (за виключенням копій документів, виданих органами окупаційної влади) на підтвердження факту народження дитини (зокрема, але не виключно медичної документації під час вагітності, фотознімки дитини, дитини з батьками, покази свідків (мінімум два незацікавлених свідка), тощо) заявником надано не було.
Сам по собі факт перебування заявника на тимчасово окупованій території Автономної Республіки Крим і встановлення законом особливого порядку розгляду заяв про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, не є безумовною підставою для встановлення такого факту та не звільняє заявника від надання суду належних доказів на підтвердження своїх вимог.
За змістом чч.2, 3 ст.9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», зі змінами від 21.04.2022 року, які набрали чинності 07.05.2022 року, будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими ч. 2 цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків, крім документів, що підтверджують факт народження, смерті, реєстрації (розірвання) шлюбу особи на тимчасово окупованій території, які додаються до заяви про державну реєстрацію відповідного акта цивільного стану.
Отже, вказаною нормою Закону передбачено виключення, у тому числі для документів, які видані органами та/або особами створеними, обраними чи призначеними у порядку, не передбаченому законом, зокрема, для документів, які підтверджують факт народження і повинні додаватися до заяви про державну реєстрацію народження дитини.
За таких обставин, доводи заявників про те, що у них відсутня можливість зареєструвати народження дитини в компетентних органах держави Україна, оскільки у них відсутній документ про народження дитини, виданий компетентною установою України, є безпідставними.
Відповідно до ст. 4 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану», органами державної реєстрації актів цивільного стану є:
1) центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державної реєстрації актів цивільного стану;
2) відділи державної реєстрації актів цивільного стану Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, районних, районних у містах, міських, міськрайонних управлінь юстиції (далі - відділи державної реєстрації актів цивільного стану);
3) виконавчі органи сільських, селищних і міських рад.
Статтею 6 цього ж Закону передбачено, що відділи державної реєстрації актів цивільного стану проводять державну реєстрацію народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті, вносять зміни до актових записів цивільного стану, поновлюють та анулюють їх; формують Державний реєстр актів цивільного стану громадян, ведуть його, зберігають архівний фонд; здійснюють відповідно до законодавства інші повноваження.
Органи державної реєстрації актів цивільного стану видають відповідні свідоцтва про державну реєстрацію актів цивільного стану.
Відповідно до Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України № 52/5 від 18.10.2000 підставами для проведення державної реєстрації народження є один із документів:
а) медичний висновок про народження, сформований в Реєстрі медичних висновків електронної системи охорони здоров'я відповідно до Порядку формування та видачі медичних висновків про народження в Реєстрі-медичних висновків електронної системи охорони здоров'я, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я України від 18 вересня 2020 року № 2136, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 30 вересня 2020 року за № 953/35236.
б) медичне свідоцтво про народження (форма № 103/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024;
в) медична довідка про перебування дитини під наглядом лікувального закладу (форма № 103-1/о), форма якої затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024;
г) лікарське свідоцтво про перинатальну смерть (форма № 106-2/о), форма якого затверджена наказом Міністерства охорони здоров'я України від 08 серпня 2006 року № 545, зареєстрованим у Міністерстві юстиції України 25 жовтня 2006 року за № 1150/13024;
ґ) медичний документ, виданий компетентним суб'єктом іншої держави, що підтверджує факт народження, належним чином легалізований, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Таким чином, підставою для проведення державної реєстрації народження дитини є відповідний медичний документ, виданий закладом охорони здоров'я або медичної консультаційної комісії, що підтверджує факт народження.
Із матеріалів справи не вбачається, щоб заявник зверталася з питанням державної реєстрації народження дитини до органу державної реєстрації актів цивільного стану з будь-яким документом із вищенаведеного переліку. Неможливість же подання таких документів до компетентного органу державної реєстрації актів цивільного стану заявником у заяві про встановлення факту народження дитини не зазначено та не обґрунтовано.
Отже, заявником у заяві про встановлення факту народження дитини не обґрунтовано та не надано доказів неможливості зареєструвати народження дитини за умови подання органу державної реєстрації актів цивільного стану оригіналу відповідного медичного документу, навіть виданого органами та/або особами створеними, обраними чи призначеними у порядку, не передбаченому законом, які, відповідно до положень ч. 3 ст. 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» мають бути прийняті відповідним органом державної реєстрації актів цивільного стану, як документи, що підтверджують факт народження дитини.
Вказані обставини свідчать про те, що заявник має можливість зареєструвати народження дитини у відділі державної реєстрації актів цивільного стану на території України, за умови дотримання порядку подання відповідної заяви про державну реєстрацію народження дитини та долучення до вказаної заяви оригіналів відповідних документів.
Суд не може замінити державний орган, приймаючи рішення та вирішувати питання, які належать до компетенції іншого суб'єкта владних повноважень.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2020 в справі № 287/167/18-ц (провадження № 14-505цс19) зазначено, що «для розгляду справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, роз'яснено, що в порядку окремого провадження розглядаються, зокрема, справи про встановлення фактів, від яких залежить виникнення, зміна або припинення суб'єктивних прав громадян, але тільки якщо воно не пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право і якщо заявник не має іншої можливості одержати або відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би факт, що має юридичне значення, але йому в цьому було відмовлено (із зазначенням причин відмови)».
У цьому контексті суд зауважує, що п. 7 ч. 1 ст. 315 ЦПК України передбачає можливість встановлення факту народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження. Разом із тим, ані вказана норма права, ані приписи інших законодавчих актів, які регулюють спірні правовідносини, не пов'язують можливість (неможливість) здійснення державної реєстрації народження із можливістю батьків звернутися до певного органу державної реєстрації актів цивільного стану з цією метою. При вирішенні питання можливості (неможливості) здійснення державної реєстрації народження визначальним є питання належності документів для здійснення такої реєстрації.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про громадянство» особа, батьки або один з батьків якої на момент її народження були громадянами України, є громадянином України.
При цьому, з матеріалів справи вбачається, що відомості про громадянство заявника ОСОБА_1 та заінтересованої особи ОСОБА_2 у справі є суперечливими: згідно з копією їхніх паспортів громадян України, вони є громадянами України, а у копії свідоцтва про народження дитини серії НОМЕР_1 від 12.08.2023 року, виданого «99100006 Отделом регистрации рождения г. Симферополя Департамента записи актов гражданского состояния Министерства юстиции Республики Крым» (мовою оригіналу) є громадянами РФ, тобто, з даного свідоцтва вбачається, що ОСОБА_3 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьками якої є ОСОБА_1 , громадянка Російської Федерації, та ОСОБА_2 , громадянин Російської Федерації.
Враховуючи, що досліджені докази по справі свідчать про те, що відомості про громадянство батьків, які зазначені в заяві про встановлення факту народження, не співпадають з відомостями, які зазначені у свідоцтві про народження дитини, заявниками не доведено, що вони не мають належних документів для здійснення державної реєстрації народження в органі державної реєстрації актів цивільного стану і відповідно позбавлені можливості зареєструвати народження своєї дитини у компетентних органах України, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення заяви.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 77-81, 89, 247, 258, 259, 263-265, 267-268, 293-294, 315-319, 354, 355 ЦПК України, суд
В задоволенні заяви ОСОБА_1 , заінтересовані особи: ОСОБА_2 , Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), про встановлення факту народження дитини на тимчасово окупованій території України - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
СУДДЯ: КОЛЕСНИК О.М.