Справа № 752/24725/23
Провадження № 2/752/797/25
30 квітня 2025 року Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого - судді - Машкевич К.В.
за участю секретаря - Зінченка Д.В.
позивача- ОСОБА_1
відповідача- ОСОБА_2
розглянувши в відкритому судовому засіданні в м.Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про визнання права спільної сумісної власності та поділ майна подружжя;
та за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про розірвання шлюбу, суд
В листопаді 2023 року позивачка звернулася до суду з позовом і, з урахуванням заяви про збільшення розміру позовних вимог, просить:
- визнати 2-х кімнатну квартиру АДРЕСА_1 спільною сумісною власністю подружжя;
- визнати за нею та відповідачем в порядку поділу майна подружжя право власності по частині вказаної квартири;
- визнати за ними право власності по частині автомобіля Chevrolet Lacetti 2007 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ;
Посилається в позові на те, що перебувала з відповідачем у шлюбі з 1983 року.
Згідно довідки від лютого 1987 року відповідача прийнято в члени ЖБК'Ізумруд» з правом внесення коштів за 2-х кімнатну квартиру.
Кошти ними вносилися під час шлюбу, що підтверджується повідомленням № 7265 від 23 січня 1992 року.
15 лютого 1992 року відповідачу, як члену ЖБК, був виданий ордер № 074514 на сім'ю з двох осіб: вона та відповідач на право зайняття квартири АДРЕСА_1 .
В квартирі вони зареєстровані та проживають з 1989 року.
Згідно довідки № 645 від 16 грудня 2003 року відповідач у повному обсязі сплатив внесок за квартиру 23 січня 1992 року.
На підставві наказу Головного управління житлового забезпечення №28-С від 12 січня 2004 року відповідач набув право власності на квартиру.
Згідно Свідоцтва про право власності розмір квартири становив 55,4 кв.м., а за наслідками реконструкції розмір квартири було збільшено до 57, 0 кв.м.
Крім того, під час шлюбу ним був придбаний автомобіль Chevrolet Lacetti, 2007 рокі випуску, д.н. НОМЕР_1 , номер кузова шасі НОМЕР_2 , який був зареєстрований за відповідачем.
Виходячи з того, що вони не можуть дійти згоди про поділ вказаного майна, як спільного майна подружжя, просить задовольнити позов.
Позов був зареєстрований судом 27 листопада 2023 року і відповідно до ст.33 ЦПК України був визначений склад суду.
Ухвалою суду від 25 грудня 2023 року в справі відкрито провадження за правилами загального позовного провадження.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачці копію позовної заяви з додатками.
Відповідно до ст. 178 ЦПК України відповідачці був наданий строк для надання відзиву.
Відповідач своїм правом не скористався, відзив на позов не подав.
В грудні 2023 року відповідач звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу, посилаючись на те, що сім'я розпалась і примирення неможливе.
Позов був зареєстрований судом 09 січня 2024 року і відповідно до ст.33 ЦПК України був визначений склад суду.
Ухвалою суду від 15 січня 2024 року в справі відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою суду від 23 лютого 2024 року справи були об'єднані в одне провадження.
Сторонам було направлено копію ухвали про відкриття провадження, відповідачці копію позовної заяви з додатками.
Відповідно до ст. 178 ЦПК України відповідачці був наданий строк для надання відзиву.
Відповідачка своїм правом не скористалася, відзив на позов не подала.
Позивачка в судовому засіданні позов підтримала, позов про розірвання шлюбу визнала.
Відповідач позов про розірвання шлюбу підтримав, позов про поділ майна подружжя визнав.
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про задоволення позовів, виходячи з наступного.
Судом встановлено, що сторони перебувають у шлюбі з 12 січня 1983 року.
Від шлюбу неповнолітніх дітей не мають.
Встановлено, що за час спільного проживання сторони не змогли створити міцної та дружньої сім'ї.
Суперечності, що виникали між ними, привели до її розпаду.
Сторони перестали підтримувати подружні стосунки, ведення домашнього господарства, на примирення не згодні.
За визначенням ст. 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
З цього законодавчо сформульованого поняття сім'ї випливає, що однією із ознак сім'ї є спільне проживання та спільний побут подружжя.
Відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України №11 від 21.12.2007 року « Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» проголошена Конституцією України охорона сім'ї державою полягає, зокрема, в тому,що шлюб може бути розірвано в судовому порядку лише за умови, якщо встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечитиме інтересам одного з них чи інтересам їх дітей.
З точки зору сімейного законодавства шлюб має ґрунтуватися на вільній згоді чоловіка та жінки.
Відповідно до ч. 2 ст. 112 Сімейного Кодексу України шлюб розривається, якщо судом буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, їхніх дітей, що мають істотне значення.
Зважаючи на принцип рівноправності чоловіка та жінки, закон вимагає, щоб згода на одруження була взаємною.
Принцип добровільності шлюбу є чинним не лише на стадії його реєстрації, а і під час знаходження в шлюбі, що зумовлює можливість добровільного розірвання шлюбу.
Виходячи з обставин, встановлених судом, умов проживання сторін та взаємовідносин в шлюбі, відсутність взаємної підтримки, як подружжя, категоричної позиції сторін з приводу розірвання шлюбу та їх небажання продовжувати шлюб, виходячи з рівноправ'я шлюбного союзу, суд приходить до висновку, що сім'я сторін розпалася, поновлена бути не може, а тому шлюб підлягає розірванню.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
За змістом ч. 2 ст. 60 СК України вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Тобто, даною нормою закону встановлена презумпція спільності права власності подружжя на майно, набуте ними в період шлюбу.
Зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя.
При цьому тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який заперечує її застосування.
Встановлено, що під час шлюбу сторонами придбано наступне майно: квартира АДРЕСА_1 в ЖБК'Ізумруд» та транспортний засіб - автомобіль Chevrolet Lacetti, 2007 року випуску.
Рішенням житлової комісії Управління житлово-будівельних кооперативів Київського міськвиконкому №61/2-86 від 30 жовтня 1986 року відповідач затверджений членом ЖБК »Ізумруд», яким йому дозволено внести кошти за двохкімнатну квартиру.
15 лютого 1989 року відповідачу на підставі рішення загальних зборів членів ЖБК «Ізумруд» був виданий ордер №074514 на право зайняття двохкімнатної квартири АДРЕСА_1 на склад сім'ї: він та дружина.
Відповідно до повідомлення від 23 січня 1992 року пай за квартиру був сплачений.
Відповідно до наказу Головного управління житлового забезпечення №28-С від 12 січня 2004 року відповідачу 24 лютого 2004 року було видано Свідоцтво про право власності на квартиру.
( а.с. 11 - 15; 17 - 22 )
Відповідно до ч. 1 ст.15 Закону України « Про власність» (чинного на час виникнення спірних правовідносин) член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.
Дана норма закону узгоджується з ч.3 ст. 384 ЦК України (в редакції 2003 року), відповідно до якої в разі викупу квартири член житлово-будівельного кооперативу стає власником квартири.
Статтею 16 Закону України «Про власність» передбачалося, що майно, нажите подружжям за час шлюбу, належить їм на праві спільної сумісної власності.
Тобто, відповідно до Закону України «Про власність» право власності члена житлового кооперативу на квартиру виникало з моменту виплати паю і не вимагало його реєстрації, тобто на момент набуття права власності відповідача на кооперативну квартиру законодавство не передбачало ні видачі свідоцтва про право власності на кооперативну квартиру, ні обов'язкової державної реєстрацію права власності на таку квартиру.
В пункті 5-1 постанови Пленуму Верховного Суду України №9 від 18 вересня 1987 року «Про практику застосування судами законодавства про житлово-будівельні кооперативи» роз'яснено, що судам слід мати на увазі, що згідно зі ст. 15 Закону України «Про власність» член ЖБК, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, надану йому в користування, набуває право власності на квартиру і вправі розпоряджатись нею на свій розсуд.
Відповідно до п. 6 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого Суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №5 від 07 лютого 2014 року «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» суди повинні мати на увазі, що законом може бути встановлений інший момент (підстава) набуття права власності.
Зокрема, у разі повного внесення пайових внесків за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані члену житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства.
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої в постанові від 27 жовтня 2021 року в справі № 755/12930/17, пай, внесений подружжям в ЖБК у період сумісного проживання за рахунок спільних коштів, а також за рахунок коштів, подарованих подружжю або одержаних ним у позичку, та після повної сплати пайового внеску, квартира є їх спільним майном і підлягає поділу на загальних підставах.
Верховний Суд зазначив, що відповідно до Закону України «Про власність'право власності члена житлового кооперативу на квартиру виникало з моменту виплати паю і не вимагало його реєстрації.
Таким чином, квартира АДРЕСА_1 в ЖБК'Ізумруд» є спільною сумісною власністю подружжя.
З технічного паспорта на квартиру від 17 жовтня 2017 року вбачається, що після її реконструкції загальний розмір квартири становить 57. 0 кв.м., житлова площа - 34,5 кв.м.
( а.с. 23 - 25 )
Відповідно до ч.1 ст. 69 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.
За загальним правилом, визначеним ст.70 СК України, у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Тобто, закон презюмує рівність таких часток.
Поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими ст.ст.69 - 72 СК України та ст. 372 ЦК України.
Головним критерієм поділу майна, як об'єкта права спільної сумісної власності, є припинення правовідносин спільної сумісної власності між колишніми учасниками і припинення відносин спільної власності взагалі; у разі поділу кожен учасник має право одержати в натурі ту частину спільного майна, яка відповідає його частці у спільному сумісному майні.
У разі поділу майна між співвласниками право спільної сумісної власності на нього припиняється.
Відповідно до ст. 71 СК України, майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі.
Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено угодою між ними.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України.
Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
В пунктах 22, 25 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» судам роз'яснено, що поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статями 69-72 СК України та статтею 372 ЦК України.
При поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин четвертої та п'ятої статті 71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених статті 365 ЦК України, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (статті 11 ЦК України) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми.
У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.
Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій в численних рішеннях, у тому числі від 27 лютого 2019 року в справі № 464/7011/16, згідно з якою при поділі спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, застосовується принцип щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
У випадку, коли один із співвласників погодився отримати грошову компенсацію замість своєї частки в спільному майні, а інша сторона не погодилася її добровільно виплачувати з будь-якої причини, зацікавлений в одержанні замість своєї частки у майні грошової компенсації співвласник звертається до суду із позовом на підставі статті 364 ЦК України.
При зверненні до суду позивачка просить у порядку поділу майна подружжя саме визнати за нею та відповідачем по частині квартири та автомобіля.
Відповідач у судовому засіданні такий поділ майна також підтримав.
З урахуванням цього, суд приходить до висновку про задоволення позову.
Відповідно до п. 12 ч.3 ст. 2 ЦПК України основними засадами (принципами) цивільного судочинства, зокрема, є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Відповідно до ч.ч.1,2 ст.141 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.
Статтею 59 Конституції закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Відповідно до п.п.6, 9 ч.1 ст.1 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
За змістом ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову.
З точки зору ч.8 ст.141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При визначенні розміру судових витрат, які підлягають відшкодуванню на користь відповідача, суд виходить з наступного.
Відповідно до ч.ч. 5, 6 ст. 137 ЦПК України за клопотанням іншої сторони суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Це відповідає позиції Верховного Суду, висловленій у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц.
Відповідно до постанови Великої Палати Верховного Суду від 07 липня 2021 року в справі № 910/12876/19, нормами процесуального законодавства передбачено такі основні критерії визначення та розподілу судових витрат як їх дійсність, необхідність, обґрунтованість, розумність і співмірність відповідно до ціни позову, з урахуванням складності та значення справи для сторін. При вирішенні питання розподілу витрат на професійну правничу допомогу суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 904/4507/18, згідно з якою для суду не є обов'язковими зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом на підставі укладеного ними договору у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат і вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і їх необхідність.
Витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено.
З матеріалів справи вбачається, що 07 листопада 2023 року між позивачкою та АО'Простір захисту» укладений Договір № ДТ110701 про надання правової допомоги.
20 листопада 2023 року між його сторонами був підписаний Акт виконаних робіт та детальний опис робіт(наданих послуг) на суму 22 000. 00 гр.
Вказана сума є фіксованою відповідно до п.2.1 Договору.
( а.с. 26 - 28 )
Відповідно до позиції Верховного Суду, висловленої у постановіВеликої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, суд вважає, що заявлений позивачкою до стягнення розмір витрат на правничу допомогу є завищеним.
Так, з Акту виконаних робіт вбачається, що позивачці були надані та мали бути надані такі послуги: вивчення матеріалів, наданих клієнтом, складання позовної заяви, формування описів цінних листів, представництво інтересів клієнта в суді, формування процесуальних та інших документів, надання клієнту юридичних консультацій.
( а.с. 28 )
З точки зору закону представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Таким чином, беручи на себе обов'язок щодо здійснення представництва інтересів клієнта в суді, адвокат бере на себе відповідальність не лише за якусь одну дію, наприклад написання процесуального документу чи виступ у суді, а бере на себе обов'язок по вчиненню комплексу дій, метою яких є забезпечення реалізації та захисту прав і обов'язків клієнта.
При визначенні розміру судових витрат, які підлягають відшкодуванню на користь відповідача, суд виходить з наступного.
13 березня 2024 року відповідач подав до суду заяву, в якій зазначив про визнання позову.
Крім того, зазначив, що не заперечував права позивачки на частину квартири, однак остання звернулася до суду без попереднього досудового врегулювання.
Він є пенсіонером, а розгляд справи не є тривалим, а тому вважає, що зазначений розмір витрат на парвову допомогу поставить його в складне матеріальне становище.
Суд враховує, що в даній категорії справ давно склалася усталена судова практика та давно визначені способи захисту порушених прав.
Враховуючи викладене вище, предмет спору сторін та складність справи, характер та обсяг виконаної роботи адвокатом, принцип співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, суд приходить до висновку про стягнення з відповідача на користь позивачки витрат на правничу допомогу в розмірі 5 000, 00 грн.
Відповідно до ч.1 ст.141 ЦПК України з позивачки на користь відповідача підлягає стягненню сплачений ним судовий збір в частині вимоги про розірвання шлюбу.
З відповідача на користь позивачки підлягає стягненню сплачений нею судовий збір при звереннні до суду в частині поділу майна подружжя.
Щодо суми до стягнення суд виходить з наступного.
Відповідно до наданого позивачкою Висновку вартість квартири становить 1 927 000, 00 грн.
Вартість автомобіля при зверненні до суду визначена не була, не дивлячись на ту обставину, що вона була забезпечена правовою допомогою.
Ставки судового збору визначено Законом України « Про судовий збір».
Відповідно до ч.1 ст.4 Закону судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.
Позивачка звернулася до суду з позовом у листопаді 2023 року.
Відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» розмір прожиткового мінімуму на одну працездатну особу складає 2 684,00 грн.
Відповідно до ст.4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору з позовної заяви майнового характеру, яка подана фізичною особою, становить 1 відсоток ціни позову, але не менше 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб та не більше 5 розмірів прожиткових мінімумів для працездатних осіб, тобто не менше 1073,60 грн. та не більше 13420 грн.
З позовної заяви немайнового характеру- 0, 4 розміру прожиткового мінімуму, тобто 1073, 60 грн.
Тобто, розмір судового збору становить 1% від ціни позову від вартості майна, на яке претендує один з подружжя.
Відповідно до ч.3 ст.6 Закону за подання позовної заяви, що має одночасно майновий і немайновий характер, судовий збір сплачується за ставками, встановленими для позовних заяв майнового та немайнового характеру.
Таким чином, позивачкою при зверненні до суду мав бути сплачений судовий збір у розмірі 1 073. 60 гр. за позовну вимогу немайнового характеру, та 1% від вартості частини квартири та автомобіля.
З урахуванням того, що вартість автомобіля позивачкою при зверненні до суду не визначена, суд вважає за доцільне з метою визначення розміру судового збору до сплати, керуватися доступною інформацією з мережі Інтернет, відповідно до якої автомобіль з такими ж технічними характеристиками, який є предметом спору, Chevrolet Lacetti, 2007 року випуску, I покоління, 1.8 MT, відчужувався в середньому за 4 000 $, що на той момент становило приблизно 150 800, 00 грн.
З урахуванням цього, загальна вартість майна, яке є предметом спору, становила 2 077 840, 00 грн.
Таким чином, сума судового збору при зверненні до суду мала становити: 2 077 840,00:100 = 20 778, 40 : 2= 10 389, 20 грн. ( за позовну вимогу майнового характеру + 1 073, 60 грн ( за позовну вимогу немайнового характеру), а всього 11 462, 80 грн., яка підлягає стягненню з відповідача.
Керуючись ст.ст. 15 ЦК Укпраїни, ст.ст. 3, 57, 60, 61, 63, 65, 69-72, 104, 112-113 СК України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76 - 82, 141, 259, 263 - 265, 268, 273 ЦПК України, суд
Позови задовольнити.
Шлюб, зареєстрований 12 січня 1983 року Київським відділом державної реєстрації шлюбів Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції ( м.Київ) ( а/з № 79 ) між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 розірвати.
Стягнути з ОСОБА_1 на корсить ОСОБА_3 1 073, 60 грн. судового збору.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 загальною площею 57, 0 кв.м., житловою - 34, 5 кв.м.
Визнати за ОСОБА_1 право власності на частину транспортного засобу - автомобіля Chevrolet Lacetti, 2007 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 .
Визнати за ОСОБА_3 право власності на частину квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 57, 0 кв.м., житловою - 34, 5 кв.м.
Визнати за ОСОБА_3 право власності на частину транспортного засобу - автомобіля Chevrolet Lacetti, 2007 року випуску, д.н. НОМЕР_1 , номер шасі НОМЕР_2 .
Стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 11 462, 80 грн. судового збору та 5 000, 00 грн. витрат на правову допомогу.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 .
Відповідач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: адреса: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення.
Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження:на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення складено 15 травня 2025 року.
Суддя К.В.Машкевич