2/130/831/2025
130/727/25
"15" травня 2025 р. м. Жмеринка
Жмеринський міськрайонний суд Вінницької області
в складі судді Костянтина Шепеля,
із секретарем судового засідання Раїсою Буга,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, -
приходить до такого.
Позиція позивача
Представник позивача ТОВ «Коллект Центр» звертається до суду з позовною заявою, в якій просить стягнути з відповідача на користь ТОВ «Коллект Центр» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3401656 від 9 серпня 2021 року в розмірі 124800 грн, з яких 15000 грн заборгованість за тілом кредиту, 106950 грн заборгованість за процентами, 2850 грн заборгованість за комісіями, а також стягнути понесені судові витрати на сплату судового збору в сумі 2422,40 грн та витрати на правову допомогу в розмірі 25000 грн.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 9 серпня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3401656. Відповідно до якого відповідачу були надані кредитні кошти в сумі 15000 грн, зі сплатою процентів за користування кредитом та інших платежів та можливих штрафних санкцій, що передбачені кредитним договором. Укладаючи кредитний договір відповідач та ТОВ «Мілоан» вчинили дії визначенні статями 11 та 12 Закону України «Про електронну комерцію» та відповідач підписала кредитний договір шляхом використання електронного підпису одноразовим ідентифікатором. Після чого укладений договір було розміщено в особистому кабінеті відповідачки та було здійснено перерахування коштів відповідно до умов пункту 2.1 кредитного договору шляхом безготівкового переказу на рахунок платіжної карти позичальника. ТОВ "Мілоан" умови кредитного договору виконало в повному обсязі та надало відповідачу кредит, а відповідач умови вказаного договору не виконує. 15 грудня 2021 року між ТОВ «Мілоан» та ТОВ «Вердикт Капітал» укладено договір № 15/12-2021-22 відповідно до якого ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права вимоги за кредитними договорами до позичальників, в тому числі і до відповідача. 10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт капітал» та позивачем було укладено договір факторингу № 10-03/2023/01. Відповідно до умов договору позивач набув статус нового кредитора та отримав право грошової вимоги по відношенню до осіб, які являлись боржниками ТОВ «Вердикт капітал», в тому числі і до відповідача. Сума заборгованості відповідача станом на день формування позовної заяви складає 124800 грн, з яких 15000 грн заборгованість за сумою кредиту, 106950 грн заборгованість за процентами за користування кредиту та 2850 грн заборгованість за комісією.
Позиція відповідача
Відповідач відзиву на позов не надіслав, свою позицію не виклав.
Процесуальні рішення по справі, заяви та клопотання
Справа надійшла до Жмеринського міськрайонного суду Вінницької області 14 березня 2025 року (а.с. 1).
В порядку частини сьомої статті 187 Цивільного процесуального кодексу України 19 березня 2025 року отримано відповідь щодо місця реєстрації відповідача.
Ухвалою суду від 21 березня 2025 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі. Цією ж ухвалою прийнято рішення про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін, за наявними у справі матеріалами, згідно з положеннями статті 279 Цивільного процесуального кодексу України. Вказаною ухвалою суду відповідачеві запропоновано надати в строк п'ятнадцять днів з дня отримання ухвали надати відзив на позовну заяву, а також встановлено позивачу та відповідачу строк п'ять днів для подання відповіді на відзив та заперечень (а.с.62).
Ухвала про прийняття позовної заяви та відкриття провадження у справі, а також копія позовної заяви з додатками були надіслані відповідачу рекомендованим листом за дійсною адресою місця реєстрації, підтвердженою інформацією з Северинівської сільської ради (а.с. 61).
Однак, 2 квітня 2025 року на адресу суду повернувся конверт із відміткою на довідці Укрпошти про причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою" (а.с. 65).
Верховний Суд у постанові від 18 березня 2021 року у справі № 911/3142/19 зазначає, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а у даному випадку - суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Отже, відповідач належним чином повідомлений про розгляд справи згідно з положеннями частин 7 та 8 статті 128 Цивільного процесуального кодексу України, і судом вжиті всі передбачені законом заходи для можливості реалізації ним права судового захисту своїх прав і свобод з метою дотримання принципу рівності усіх перед законом.
Відповідач заяви про неможливість подання відзиву на позов через введення воєнного стану у країні, а також заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не подавав.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними у ній матеріалами.
Перешкод для здійснення розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження та вирішення справи і ухвалення судового рішення за наявними матеріалами судом не встановлено.
Відповідно до вимог частини другої статті 247 Цивільного процесуального кодексу України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу суд не здійснює.
Встановлені судом обставини та зміст спірних правовідносин
З матеріалів справи встановлено, що 9 серпня 2021 року ОСОБА_1 оформила на сайті ТОВ «Мілоан» анкету-заяву на кредит № 3401656, в якій вказав значну за обсягом і інформативністю кількість особистих даних, зокрема: номер мобільного телефону, дату народження, паспортні дані, ідентифікаційний номер, місце проживання, реєстрації, працевлаштування із зазначенням місця роботи (а.с. 7).
9 серпня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ОСОБА_1 було укладено кредитний договір № 3401656, за умовами якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 15000 грн строком на 29 днів, із кінцевим терміном повернення кредиту і сплати комісії за надання кредиту та процентів за користування кредитом - 7 вересня 2021 року.
Разом з тим, згідно з пунктом 2.3.1.2 договору, позичальник може збільшити строк кредитування на 1 (один) день, шляхом продовження користування кредитними коштами після завершення строку кредитування (з урахуванням всіх пролонгацій). Таке збільшення (продовження) строку кредитування відбувається кожен раз, коли позичальник продовжує користуватись кредитними коштами після спливу раніше визначеного строку кредитування, але загалом не може перевищувати 60 днів. У випадку, якщо внаслідок чергового продовження строку кредитування позивальником у спосіб, вказаний цим пунктом, загальний період пролонгації на стандартних (базових) умовах перевищить 60 днів, таке продовження здійснюється за кількістю днів, що залишилась до досягнення загальним строком пролонгації на стандартних (базових) умовах 60 днів. Користування кредитними коштами припиняється, якщо у позичальника відсутня заборгованість перед кредитодавцем за кредитом (тілом кредиту). Якщо позичальник здійснює продовження строку кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах, проценти за користування кредитом протягом періоду на який продовжено строк кредитування, нараховуються за стандартною (базовою) процентною ставкою, наведеною в пункті 1.6 договору. У випадку, якщо позичальник протягом періоду, на який продовжено строк кредитування (пролонгацію) на стандартних (базових) умовах вчинить дії для продовження строку кредитування на пільгових умовах, які дії зупиняють строк пролонгації на стандартних (базових) умовах до моменту спливу строку пролонгації на пільгових умовах.
Водночас, у пункті 4.2 розділу 4 договору сторони погодили, що у разі прострочення позичальником зобов'язань зі сплати заборгованості згідно з умовами цього договору, кредитодавець, починаючи з дня наступного за датою спливу строку кредитування, з урахуванням пролонгацій та оновлених графіків платежів, що складаються у зв'язку з продовженням строку кредитування (пролонгацією), має право (не обов'язок) нарахувати проценти за стандартною (базовою) ставкою, передбаченою п. 1.6 договору, в якості процентів за порушення грошового зобов'язання, передбачених ст. 625 Цивільного кодексу України. У випадку нарахування процентів, вважається, що ця умова договору встановлює інший розмір процентів в розумінні частини другої статті 625 Цивільного кодексу України, на рівні стандартної (базової) ставки, передбаченої п. 1.6 договору. Обов'язок позичальника по сплаті таких процентів настає після відповідної вимоги кредитодавця. Тобто, в даному випадку, кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту (а.с. 8-12).
Аналогічна інформація міститься в паспорті споживчого кредиту № 3401656 від 9 серпня 2021 року, підписаному відповідачем електронним підписом (а.с.13).
Згідно з копією графіку розрахунків, який є додатком № 1 до кредитного договору № 3401656 від 9 серпня 2021 року, ОСОБА_1 зобов'язана була сплатити 26550 грн, з яких: 15000 грн - кредит; 2850 грн - комісія та 8700 грн - проценти (а.с. 12 на звороті).
Згідно з копією довідки від 19 вересня 2024 року №6527/19-09, з рахунку ТОВ «Міолан» відкритого в АТ КБ «Приват банк», через систему платежів LigPayST була переведена фінансова операція по переказу коштів на підставі договору № 4071 від 11 березня 2020 року, а саме на ім'я ОСОБА_1 9 серпня 2021 року на номер карки НОМЕР_1 здійснено переказ коштів в сумі 15000 грн згідно з договором № 3401656 (а.с.19 на звороті).
Відповідно до копії відомості про щоденні нарахування та погашення за кредитним договором № 3401656 від 9 серпня 2021 року, ОСОБА_1 нараховувались щоденно проценти згідно з пунктом 1.5.2 та п.п.1.6, 2.3.1.2 кредитного договору (а.с. 20).
15 грудня 2021 року між ТОВ "Мілоан" та ТОВ «Вердикт Капітал» був укладений договір факторингу №15/12-2021-22, відповідно до умов якого ТОВ "Мілоан" передало ТОВ «Вердикт Капітал» належні йому права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі Боржників, укладеними між кредитором і боржниками (а.с. 21-23).
Згідно з копією акту приймання -передачі реєстру боржників від 15 грудня 2021 року до договору відступлення прав вимоги №15/12-2021-22, кредитор передав, а новий кредитор прийняв реєстр боржників (а.с. 23 на звороті) .
Відповідно до копії з Реєстру боржників до договору факторингу № 15/12-2021-22 від 15 грудня 2021 року, ТОВ «Вердикт Капітал» набуло права грошової вимоги до відповідача по кредитному договору № 3401656 в сумі 71550 грн, яка складається з заборгованості за основним боргом в сумі 15000 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 53700 грн та заборгованістю за комісією в сумі 2850 грн (а.с. 26).
10 березня 2023 року між ТОВ «Вердикт Капітал» та ТОВ «Коллект Центр» був укладений договір № 10-03/2023/01 про відступлення прав вимоги, відповідно до умов якого ТОВ «Вердикт Капітал» передало ТОВ «Коллект Центр» належні йому права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами, вказаними у Реєстрі Боржників (а.с. 27-30).
Відповідно до копії з Реєстру боржників до договору відступлення прав вимоги № 10-03/2023/01 від 10 березня 2023 року, ТОВ «Коллект Центр» набуло права грошової вимоги до відповідача по кредитному договору № 3401656 в сумі 124800 грн, яка складається з заборгованості за основним боргом в сумі 15000 грн, заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 106950 грн та заборгованістю за комісією в сумі 2850 грн (а.с. 31-32, 33). Суд зауважує, що згідно з наданого позивачем розрахунку вбачається, що заборгованість у заявленій товариством сумі 124800 грн розрахована станом на 10 березня 2023 року, і є не зрозумілою та не відповідає умовам укладеного договору, та не надано жодних доказів на підтвердження заборгованості, що не може бути перевірено судом на правильність нарахування такої заборгованості, а тому є неналежними та не приймаються судом.
В той же час, розрахунок заборгованості не є документом первинного бухгалтерського обліку, а є одностороннім арифметичним розрахунком стягуваних сум, який відповідно повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку). Такого висновку дійшов Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у своїй постанові від 6 лютого 2019 року у справі №361/2105/16-ц.
Оцінюючи вищеперераховані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів відповідно до вимог статті 89 Цивільного процесуального кодексу України, суд згідно з положеннями статей 77, 78, 79, 80 цього ж Кодексу вважає ці докази належними, допустимими, достовірними та достатніми, оскільки вони містять інформацію щодо предмета доказування, одержані у встановленому законом порядку, на їх підставі можна встановити дійсні обставини справи, а також у своїй сукупності вони дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
З огляду на зазначене, з урахуванням встановлених судом обставин справи та досліджених доказів суд доходить висновку про укладення та підписання ОСОБА_1 договору про надання фінансових послуг за допомогою одноразового паролю ідентифікатора; невиконання ним, як позичальником своїх зобов'язань щодо повернення отриманих в борг коштів та наявності у нього боргових зобов'язань перед ТОВ «Коллект Центр», яке набуло прави вимоги за вищевказаним договором за договором факторингу.
Юридична кваліфікація встановлених обставин
Відповідно до частин першої, другої статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України між сторонами виникло зобов'язання - правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші, тощо) або утриматись від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання цього обов'язку.
Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк.
Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Як вбачається з частини першої статті 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Згідно з частиною першою статті 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно зі статтями 626, 628 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до частини першої статті 638 Цивільного кодексу України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася (частина 2 статті 639 Цивільного кодексу України).
Відповідно до абзацу 2 частини другої статті 639 Цивільного кодексу України договір, укладений за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем за згодою обох сторін вважається укладеним в письмовій формі.
Згідно з пунктом 5 частини першої статті 3 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Згідно з частиною 12 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію», електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронні документи (повідомлення), пов'язані з електронним правочином, можуть бути подані як докази сторонами та іншими особами, які беруть участь у судовому розгляді справи.
Аналізуючи викладене, слід дійти висновку про те, що будь-який вид договору, який укладається на підставі Цивільного Кодексу України може мати електронну форму. Договір, укладений в електронній формі, є таким, що укладений у письмовому вигляді (статті 205, 207 Цивільного кодексу України).
Судом встановлено, що кредитний договір підписаний ОСОБА_1 електронним підписом та укладений сторонами відповідного договору відповідно до чинного законодавства.
Відповідачка через особистий кабінет на веб-сайті кредиторів подавала заявки на отримання кредитів за умовами, які вважала зручними для себе, та підтвердила умови отримання кредитів, після чого кредитори надіслали відповідачці за допомогою засобів зв'язку на вказаний нею номер телефону одноразовий ідентифікатор у вигляді смс-коду, який відповідачка використала для підтвердження підписання кредитних договорів. Без здійснення зазначених вище дій відповідачко кредитні договори не були би укладеними сторонами.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19, від 09 вересня 2020 року у справі № 732/670/19, від 23 березня 2020 року у справі № 404/502/18, від 07 жовтня 2020 року № 127/33824/19; від 16 грудня 2020 року у справі № 561/77/19.
Відповідно до частини першої статті 1054 Цивільного кодексу України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 Цивільного кодексу України).
Згідно з частиною другою статті 1054 Цивільного кодексу України, до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно зі статтею 1049 Цивільного кодексу України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до частини першої статті 1050 Цивільного кодексу України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.
Згідно зі статтею 523 Цивільного кодексу України, одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно з пунктом першим частини першої статті 512 Цивільного кодексу України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 514 Цивільного кодексу України).
Відповідно до частини першої статті 516 Цивільного кодексу України заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини першої статті 1077 Цивільного кодексу України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статей 1080, 1084 Цивільного кодексу України, договір факторингу є дійсним незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження. У цьому разі клієнт не звільняється від зобов'язань або відповідальності перед боржником у зв'язку із порушенням клієнтом умови про заборону або обмеження відступлення права грошової вимоги. Якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги.
Кредитні договори, укладені між відповідачем та первісними кредиторами, а також укладені послідуючі договори факторингу, кінцевим кредитором за якими є ТОВ «Коллект центр», у встановленому порядку недійсними не визнані, тобто в силу положень статті 204 Цивільного кодексу України діє презумпція правомірності указаних правочинів.
У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли унаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З огляду на те, що фактично отримані та використані ОСОБА_1 кошти в добровільному порядку ТОВ «Коллект центр» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 Цивільного кодексу України, за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, то суд вважає наявними підстави для стягнення з відповідача суми фактично отриманих ним кредитних коштів.
Також наявні підстави і для стягнення з відповідача процентів за користування кредитами, оскільки як зазначено вище, відповідач підписав кредитні договори в яких сторонами узгоджено умови кредитування, тобто відповідач погодився у письмовому вигляді з умовами кредитування, зокрема щодо нарахування відсоткової ставки за користування кредитними коштами. Однак суд зазначає таке.
Згідно з правовим висновком Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (провадження № 14-10цс18), право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 Цивільного кодексу України. Права та інтереси кредитодавця в охоронюваних правовідносинах забезпечуються частиною другою статті 625 Цивільного кодексу України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
З огляду на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові нарахування позивачем відсотків за користування коштами поза межами строку дії договору позики є безпідставним.
У постанові об'єднаної палати Верховного Суду від 2 жовтня 2020 року у справі № 911/19/19 зазначено, що суд має з'ясувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується; у разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то суд, з урахуванням конкретних обставин справи, самостійно визначає суми нарахувань, які підлягають стягненню, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання та максимального розміру стягуваних сум нарахувань.
Згідно із умовами договору №3401656 від 9 серпня 2021 року кредит надано у розмірі 15000 грн, на 29 днів, під 2% процентної ставки. Стандартна (базова) процентна ставка за користування кредитом становить 5,00% за день.
Відсоткова ставка 2 % за один день користування кредитом від 15000 грн становить 300 грн за день (15000 : 100 х 2%). Таким чином, заборгованість за відсотками за 29 днів становить 8700 грн (300 х 29).
Відповідно до пункту 2.3.1.2 договору, сторони погодили умови його пролонгації на 60 днів. Таким чином, у період з 8 вересня 2021 року по 16 листопада 2021 року, що є строком кредитування, нарахування процентів на залишок кредиту здійснювався кредитором за ставкою 5% (15000:100 х 5%) сума процентів за користування кредитом у визначений договором строк кредитування становить 45000 грн, що відповідає пункту 1.6 та відомості про щоденні нарахування.
Саме тому, ТОВ «Коллект Центр» має право на стягнення процентів за користування кредитом за 90 днів. Нарахування та стягнення із ОСОБА_1 процентів за користування кредитом поза визначеними строками суперечить вищевказаним вимогам Цивільного кодексу України та висновкам Верховного Суду. З огляду на зазначене нарахування відсотків за користування кредитом після закінчення терміну кредитування є неправомірним.
Враховуючи наведене, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню кредит (основний борг) за договором позики (на умовах повернення позики в кінці строку позики) № 3401656 від 9 серпня 2021 року у розмірі 71550 грн, з яких 15000 грн сума позики, 53700 проценти за користування кредитом.
Також, вбачає підстави для стягнення з відповідача комісії за кредитним договором в сумі 2850 грн, що передбачені договорами.
Суд зазначає, що законодавство, яке регулює порядок укладення договорів споживчого кредитування в Україні, зазнало змін у 2017 році з прийняттям Закону України «Про споживче кредитування». До цього часу судова практика у питанні можливості встановлення кредитором комісії в кредитному договорі захищала боржника як слабку сторону в кредитних правовідносинах. Однак з прийняттям в 2017 році Закону України «Про споживче кредитування» змінилася і судова практика.
Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту. Згідно з частиною другою статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо. Таким чином, Законом України «Про споживче кредитування» безпосередньо передбачено право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19.
Відповідно до частини першої статті 76 Цивільного процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до частини першої статті 81 Цивільного процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом
Висновки суду
Під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувались вимоги та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.
Давши мотивовану оцінку кожному аргументу, наведеному представником позивача в позовній заяві, дослідивши обставини справи, перевіривши їх доказами, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, виходячи з принципів розумності, виваженості та справедливості, суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог.
Розподіл судових витрат
Відповідно до частини першої статті 141 Цивільного процесуального кодексу України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини першої, пунктів 1, 4 частини третьої статті 133 Цивільного процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з частинами першою та четвертою статті 137 Цивільного процесуального кодексу України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
З огляду на те, що позов задоволено частково (57,33 % від заявленої суми боргу), а тому суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати у вигляді судового збору, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, у розмірі 1388,76 грн, іншу частину суми сплаченого позивачем судового збору, залишити за позивачем.
Разом з тим, за правилами частини 8 статті 141 Цивільного процесуального кодексу України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Представником позивача подано до суду договір № 01-07/2024 про надання правової допомоги від 1 липня 2024 року, укладений між позивачем та АО "Лігал Ассістанс» (а.с. 36-37), та розрахунки за конкретний вид наданих послуг (надання усної консультації, вартість за 2 год - 4000 грн, надання письмової консультації з вивченням документів за 1 год 3000 грн, складання позовної заяви вартість за 6 год 18000 грн) (а.с.39), витяг з акту про надання юридичної послуги від 31 січня 2025 року на суму 25000 грн (а.с. 40). Отже, з огляду на те, що позов задоволено частково (57,33 %), суд дійшов висновку, що з відповідача на користь позивача слід стягнути судові витрати на правову допомогу пропорційно до розміру задоволених вимог в розмірі 14332,50 грн.
Керуючись статтями 12, 13, 76, 81, 259, 263, 264, 265, 273, 279, 354 Цивільного процесуального кодексу України, на підставі статей 509, 525, 526, 549, 610, 611, 625, 634, 1048, 1049, 1054, 1056-1, 1077, 1080, 1084 Цивільного кодексу України, суд -
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Коллект Центр» заборгованість за договором про споживчий кредит № 3401656 від 9 серпня 2021 року в розмірі 71550 (сімдесят одна тисяча п'ятсот п'ятдесят) грн, а також судові витрати у вигляді судового збору в розмірі 1388 (одна тисяча триста вісімдесят вісім) грн 76 коп та витрати на правову допомогу в розмірі 14332 (чотирнадцять тисяч триста тридцять два) грн 50 коп.
В частині стягнення заборгованості за відсотками в сумі 53250 грн - відмовити.
На рішення може бути подана апеляція до Вінницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його винесення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Ім'я (найменування) сторін:
Позивач: Товариства з обмеженою відповідальністю "Коллект Центр", місцезнаходження: вул. Мечнікова, буд. 3,офіс 306, м. Київ, 01133, код ЄДРПОУ 44276926.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована по АДРЕСА_1 .
Суддя Костянтин ШЕПЕЛЬ