Придніпровський районний суд м.Черкаси
Справа № 711/9464/24
Номер провадження 2/711/324/25
08 травня 2025 року Придніпровський районний суд м. Черкаси в складі: головуючого-судді Демчика Р.В., при секретарі Криштоф Л.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Черкаси цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу ,-
встановив:
В провадженні Придніпровського районного суду м. Черкаси перебуває дана цивільна справа.
Через канцелярію суду відповідачем ОСОБА_2 подано заяву про залишення позову без розгляду. Відповідач зазначає, що вона проживає вже тривалий час в Республіці Польща. ОСОБА_1 також зареєстрований та проживає в Республіці Польща. Оскільки за час спільного проживання ними було набуте спільне майно, яке знаходиться в Республіці Польща, тому з початком процедури розірвання шлюбу, необхідно було вирішити питання щодо розподілу даного майна. Позивач знаючи, що вона, ОСОБА_2 має реєстрацію та проживає в Республіці Польща, з метою приховування спільного майна, яке підлягає розподілу, протиправно подав позов про розірвання шлюбу в Україну до Придніпровського районного суду м.Черкаси, знаючи, що відповідач не зможе з'явитися до суду. Також зазначає, що позивачу було достеменно відомо, що нею в Республіці Польща вже ініційовано процедуру розірвання шлюбу та подано до суду в м.Варшава відповідний позов, який відповідач додає до даної заяви.
Позивач в судове засідання не з'явився, просив розглянути справу за його відсутності.
ОСОБА_2 також не з'явилася в судове засідання, поважність причини неявки не повідомила.
Дослідивши матеріали справи суд приходить до наступних висновків.
Цивільний процесуальний кодекс України визначає юрисдикцію та повноваження загальних судів щодо цивільних спорів та інших визначених цим Кодексом справ, встановлює порядок здійснення цивільного судочинства, відповідно до положень ст. 1 цього Кодексу.
Так, підстави для залишення позову без розгляду визначені ст. 257 Цивільного процесуального кодексу України.
Приписами ст. 257 ЦПК України визначено, що суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо:
1) позов подано особою, яка не має цивільної процесуальної дієздатності;
2) позовну заяву від імені заінтересованої особи подано особою, яка не має повноважень на ведення справи;
3) належним чином повідомлений позивач повторно не з'явився у підготовче засідання чи в судове засідання або не повідомив про причини неявки, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає розгляду справи;
4) у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
5) позивач до початку розгляду справи по суті подав заяву про залишення позову без розгляду;
6) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення до третейського суду, і від відповідача не пізніше початку розгляду справи по суті, але до подання ним першої заяви щодо суті спору надійшли заперечення проти вирішення спору в суді, якщо тільки суд не визнає, що така угода є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана;
7) дієздатна особа, в інтересах якої у встановлених законом випадках відкрито провадження у справі за заявою іншої особи, не підтримує заявлених вимог і від неї надійшла відповідна заява;
8) провадження у справі відкрито за заявою, поданою без додержання вимог, викладених у статтях 175 і 177 цього Кодексу, та не було сплачено судовий збір і позивач не усунув цих недоліків у встановлений судом строк;
9) позивач без поважних причин не подав витребувані судом докази, необхідні для вирішення спору;
10) позивач у визначений судом строк не вніс кошти для забезпечення судових витрат відповідача і відповідач подав заяву про залишення позову без розгляду;
11) після відкриття провадження судом встановлено, що позивачем подано до цього самого суду інший позов (позови) до цього самого відповідача (відповідачів) з тим самим предметом та з однакових підстав і щодо такого позову (позовів) на час вирішення питання про відкриття провадження у справі, що розглядається, не постановлена ухвала про відкриття або відмову у відкритті провадження у справі, повернення позовної заяви або залишення позову без розгляду;
12) між сторонами укладено угоду про передачу спору на вирішення суду іншої держави, якщо право укласти таку угоду передбачене законом або міжнародним договором України, за винятком випадків, якщо суд визнає, що така угода суперечить закону або міжнародному договору України, є недійсною, втратила чинність або не може бути виконана.
Разом з тим, ОСОБА_2 не зазначено жодної обставини, які б в розумінні вищенаведеної норми процесуального права, зумовлюють залишення позову без розгляду.
Щодо твердження відповідача про те, що нею в Республіці Польща вже ініційовано процедуру розірвання шлюбу та подано до суду в м. Варшава відповідний позов викладений іноземною мовою, копію якого вона надає до Придніпровського районного суду м.Черкаси, як додаток до заяви про залишення позову без розгляду, слід зазначити наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 9 ЦПК України, цивільне судочинство в судах провадиться державною мовою.
Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право учасникам судового процесу на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють.
Згідно ч.ч. 2-3 ст. 12 ЦПК України, учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Особливу увагу суд звертає на положення ч. 4 вказаної норми, згідно якої кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Оскільки відповідачем не надано перекладу на державну мову документів, що викладені іноземною мовою, суд позбавлений можливості здійснювати самостійний переклад вказаних доказів та відображати такий переклад у тексті рішення.
При цьому, суд при оцінці доказів не уповноважений на здійснення самостійного перекладу поданих на іноземній мові документів. Такий переклад може бути здійснено особою, яка має відповідну кваліфікацію.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» визначено, що єдиною державною (офіційною) мовою в Україні є українська мова.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 вказаного закону, мовою нормативно-правових актів і актів індивідуальної дії, діловодства і документообігу органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування є державна мова.
Частиною 1 статті 14 вказаного закону передбачено, що у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
Крім того, як зазначив Конституційний Суд України у рішенні від 14 грудня 1999 року у справі №10-рп/99, українська мова як державна є обов'язковим засобом спілкування на всій території України при здійсненні повноважень органами державної влади та органами місцевого самоврядування (мова актів, роботи, діловодства, документації того), а також в інших публічних сферах суспільного життя, які визначаються законом (частина п'ята ст. 10 Конституції України).
Верховний Суд, також, неодноразово наголошував на тому, що подані судові документи повинні бути викладені державною мовою. Правова позиція викладена у ухвалі Верховного суду України від 31 березня 2020 року у справі №636/398/19, провадження №61-5685ск20; від 19 березня 2020 року у справі № 629/5741/19, провадження №61-5019ск20; від 02 березня 2020 року у справі №623/4072/19, провадження №61-2581ск20; від 27 лютого 2020 року у справі №638/6372/19, провадження №61-2956ск20.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Статтею 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 78 ЦПК України, суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Згідно з ч.ч. 1, 2, 4, 5 ст. 95 ЦПК України, письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього. Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством. Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу. Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який заходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
До письмових доказів, викладених іноземною мовою, повинні додаватися переклади українською мовою, засвідчені належним чином. Вірність перекладу документів юридичного характеру повинна бути нотаріально засвідченою в порядку статті 79 Закону України «Про нотаріат». Пунктом 2.1. глави 8 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України №296/5 від 22.02.2012, визначено, якщо нотаріус не знає відповідних мов (однієї з них), переклад документа може бути зроблено перекладачем, справжність підпису якого засвідчує нотаріус за правилами, передбаченими цим Порядком.
Разом з цим, подані до суду відповідачем документи в обґрунтування заявленої вимоги щодо залишення позову без розгляду викладені польською мовою, а належно оформленого перекладу на державну мову до матеріалів справи не долучено, що суперечить вимогам ст. 10 Конституції України та Цивільного процесуального кодексу України.
Отже, враховуючи вищенаведене, суд приходить до висновку, що у задоволенні заяви слід відмовити.
Виходячи з наведеного, керуючись ст. ст. 4,13,257,353 ЦПК України, суд -
постановив:
Відмовити в задоволенні клопотання відповідача ОСОБА_2 про залишення без розгляду позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Головуючий: Р. В. Демчик