Справа № 530/608/25
Номер провадження 1-кп/530/133/25
"15" травня 2025 р. Зіньківський районний суд Полтавської області у складі: головуючого судді ОСОБА_1 , секретаря ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , за участю прокурора ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , захисника обвинуваченого ОСОБА_6 адвоката ОСОБА_7 , розглянувши в судовому засіданні в залі суду м. Зіньків Полтавської області обвинувальний акт та додані до нього документи, внесений до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12025170490000055 від 06.02.2025 року по обвинуваченню
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Харків, Харківської області, українця, громадянина України, з повною загальною середньою освітою, маючого на утриманні неповнолітніх дітей, зареєстрованого та проживаючого в АДРЕСА_1 , у кримінальному злочині передбаченому ч. 1 ст. 115 КК України,-
06.02.2025, у вечірній час, ОСОБА_6 , перебував за адресою: АДРЕСА_1 у свого товариша ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким вживав алкогольні напої.
Під час спільного проводження часу між ними виник конфлікт на побутовому ґрунті, який супроводжувався спільними словесними образами.
У цей час, у ОСОБА_6 виник умисел на вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті потерпілого ОСОБА_8 .
Реалізуючи свій злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті, ОСОБА_6 , близько 21 год. 40 хв., перебуваючи в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись в кімнаті будинку, за адресою: АДРЕСА_1 , усвідомлюючи суспільно небезпечний характер свого діяння та усвідомлюючи, що нанесення удару ножем у шию є життєво-небезпечним для життя, оскільки там сконцентровані життєво-важливі органи життєзабезпечення людини, передбачаючи його суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, знаходячись напроти потерпілого ОСОБА_8 на невеликій відстані, ножем, який тримав у правій руці, зі значною силою прикладання, наніс один удар у шию згори вниз та зліва направо, чим спричинив останньому тілесне ушкодження у вигляді проникаючого сліпого поранення з наявністю колото-різаної рани на лівій боковій поверхні шиї в нижній третині з пошкодженням м'яких тканин, трахеї та правої підключичної вени та артерії по ходу раневого каналу, від чого ОСОБА_8 помер на місці.
Внаслідок злочинних дій ОСОБА_6 , відповідно до висновку судово-медичної експертизи, причиною смерті ОСОБА_8 явилась гостра крововтрата, зумовлена колото-різаним пораненням шиї з пошкодженням органокомплексу шиї та магістральних кровоносних судин (трахеї, правої підключичної вени та артерії).
Таким чином, своїми умисними та протиправними діями, вчинив умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, ОСОБА_6 вчинив злочин, передбачений ч.1 ст.115 КК України.
Судовий розгляд проведено в межах висунутого обвинувачення відповідно до ч. 1 ст. 337 КПК України.
Положення ст. 2 КПК України визначають завдання кримінального судочинства, відповідно до яких, одне з завдань це забезпечення швидкого, повного та неупередженого судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Згідно до положень статей 7, 9 КПК України зміст та форма кримінального провадження повинні відповідати загальним засадам кримінального провадження. Під час кримінального провадження, суд зобов'язаний неухильно додержуватися вимог Конституції України, КПК України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства, практики Європейського суду з прав людини.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Вимогами ст. 370 КПК України передбачено, що судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим, тобто ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом, на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до статті 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Надаючи оцінку доказам та вирішуючи питання щодо доведеності вини обвинуваченого у скоєнні даного кримінального правопорушення, судом перш за все враховано вимоги ст.ст. 28,62 Конституції України, ст. 370 КПК України, ст.ст. 3,13 Конвенції про захист прав та основоположних свобод людини 1950 року, практику Європейського суду з прав людини, якими передбачено, що вирок суду повинен бути законним і обґрунтованим, що обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише національним і європейським законодавством, як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства.
Відповідно до ст. 25 КПК України, прокурор, слідчий зобов'язані в межах своєї компетенції розпочати досудове розслідування в кожному випадку безпосереднього виявлення ознак кримінального правопорушення або в разі надходження заяви про вчинення кримінального правопорушення, а також вжити всіх передбачених законом заходів для встановлення події кримінального правопорушення та особи, яка його вчинила.
Крім того, саме на них законом покладається обов'язок всебічно, повно і неупереджено дослідити обставини кримінального провадження, виявити як ті обставини, що викривають, так і ті, що виправдовують підозрюваного, обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують чи обтяжують його покарання, надати їм належну правову оцінку та забезпечити прийняття законних і неупереджених процесуальних рішень, відповідно до ст. 9 КПК України.
Відповідно до ст. 94 КПК України, суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення.
Питання про умисел необхідно вирішувати виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки.
Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного. Вбивство, яке було наслідком дії особи, котра хоча й не ставила собі за мету позбавлення життя, але байдуже ставилася до такого наслідку, можливість якого вона свідомо допускала, має кваліфікуватися як умисне вбивство. Відповідальність за умисне спричинення смерті настає і в тих випадках, коли винний, умисно завдаючи шкоди потерпілому, не передбачає конкретно, яка саме шкода матиме місце, допускаючи можливість будь-якої шкоди, у тому числі й смерті, яка фактично настає. При цьому суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій необхідно оцінювати не лише керуючись його показанням, а й з урахуванням сукупності всіх доказів, в тому числі знарядь вчинення злочину, причин припинення злочинних дій, висновків судово-медичних експертиз про локалізацію і характер тілесних ушкоджень.
Дане підтверджується сукупністю наступних доказів.
Відповідно до ч.4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому ст. 255 цього Кодексу. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатись на них.
Стаття 16-1 КПК України передбачає, що розгляд справ у судах відбувається на засадах змагальності.
Згідно із ст. 22 КПК України кримінальне провадження здійснюється на основі змагальності, що передбачає самостійне обстоювання стороною обвинувачення і стороною захисту їхніх правових позицій, прав, свобод і законних інтересів засобами, передбаченими цим Кодексом.
Згідно із ч. 1 ст. 84 КПК України доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані у передбаченому цим Кодексом порядку, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню.
Тягар доведення факту вчинення обвинуваченим злочину покладений на сторону обвинувачення і не може перекладатися на захист, чітко та недвозначно висловлено у низці рішень Європейського Суду з прав людини, зокрема, у § 39 Рішення Страсбурзького суду у справі № 4291/98 від 13 січня 2005 року.
Чинний КПК України не містить заборони щодо встановлення тих чи інших обставин на підставі сукупності непрямих (стосовно конкретного факту) доказів, які хоча й безпосередньо не вказують на відповідну обставину, але підтверджують її поза розумним сумнівом на основі логічного аналізу їх сукупності та взаємозв'язку.
Суд зазначає, що доказування тих чи інших обставин кримінального правопорушення може ґрунтуватися не на основі одного чи кількох прямих доказів, а на аналізі сукупності усіх, у тому числі непрямих доказів, на підставі чого й робиться висновок про доведеність поза розумним сумнівом або недоведеність (згідно з цим стандартом доказування) факту вчинення кримінального правопорушення конкретною особою.
Дотримуючись засад кримінального судочинства, а саме доступу до правосуддя і змагальності сторін та свободи в поданні ними доказів, відповідно до вимог ст. 351 КПК України,обвинувачений, під час розгляду справи в суді, ОСОБА_6 свою вину в інкримінуємому йому злочині спочатку не визнавав, а потім визнав частково та пояснив, що протягом трьох днів, він проживав у ОСОБА_8 .. 06.02.2025 року ОСОБА_8 прийшла пенсія і вони разом поїхали до м. Зіньків, щоб зняти кошти, купили продукти харчування та повернулися в с. Проценки, до будинку, де проживав ОСОБА_8 , розпивали спиртні напої, випив близько 700 грам спиртного, потім потерпілий почав провокувати і виникла між ними сварка, під час якої ОСОБА_8 , взяв ніж та почав погрожувати, що заріже його. Він хотів вибити ніж з рук потерпілого та впав на ОСОБА_8 зверху. На запитання головуючого чи може людина, яка випила 700 грам алкогольних напоїв зрушити з місця табуретку, яка стояла між ОСОБА_6 та ОСОБА_8 , не розливши горілку та не зваливши продукти харчування, ОСОБА_6 відповідь не надав.
Незважаючи на часткове визнання вини обвинуваченим, його вина у пред'явленому йому обвинуваченні підтверджується наступною сукупністю доказів.
Потерпіла ОСОБА_9 в судовому засіданні, дала покази аналогічні описовій частині вироку.
Свідок ОСОБА_10 в судовому засіданні показав, що ОСОБА_6 знає з дитинства. В січні 2025 року, ОСОБА_6 проживав у нього протягом десяти днів, а потім пішов проживати до ОСОБА_8 , разом вживали спиртні напої. З ОСОБА_8 був знайомий, про конфліктні ситуації між обвинуваченим та потерпілим йому не відомо. По факту вбивства дізнався від сусіда.
Свідок ОСОБА_11 , в судовому засіданні показав, що 06.02.2025 року до нього зателефонував ОСОБА_8 та попросив відвезти у м. Зіньків. Близько 15 год. в центрі села забрав ОСОБА_8 та ОСОБА_6 привіз у м.Зіньків, вони сходили до банкомата зняли гроші, сходили у м'ясний магазин, потім до магазину " ІНФОРМАЦІЯ_3 ", потім до "Сезону", де Сашко купив сигарети і поїхали на заправку та привіз їх у с. Проценки до будинку, де жив ОСОБА_8 , який належить ОСОБА_12 і поїхав додому. Під час поїздки конфліктних ситуацій не було. Охарактеризував ОСОБА_8 та ОСОБА_6 з позитивної сторони.
Свідок ОСОБА_13 в судовому засіданні показала, що обвинувачений ОСОБА_6 , це її колишній чоловік, а ОСОБА_8 друг. З ОСОБА_6 були гарні відносини, мають чотирьох спільних дітей. З 2012 року, він, почав систематично вживати алкогольні напої ,часто хватав за ножа, були випадки, що він хотів тикнути ніж їй , "на вбий мене" ,"на заріж мене", одного разу, під час сварки був випадок порізу під коліном, а потім говорив що випадково. Разом не проживають з 19.02.2022 року, офіційно розлучились у 2023 році. Випадків нанесення тілесних ушкоджень іншим особам вона не пам'ятає. З ОСОБА_8 дружили з дитинства, охарактеризувала потерпілого з позитивної сторони. Були випадки, що вони проживали разом. Частково підтверила покази свідка ОСОБА_14 ..
Свідок ОСОБА_14 в судовому засіданні показав, що по факту вбивства ОСОБА_8 йому нічого не відомо, з ОСОБА_6 знайомий, на даний час проживає з його колишньою дружиною. 06.02.2025 року бачив ОСОБА_6 та ОСОБА_8 в селі Проценки поблизу магазину, але з ними не пересікався. ОСОБА_8 проживав в господарстві ОСОБА_15 по сусідству, а ОСОБА_6 , де проживав йому не відомо. Чи вживали вони спиртні напої не відомо. Вказав на те , що ОСОБА_6 його провокував, чіплявся, конфліктні ситуації між ними були. У 2018 році ОСОБА_14 зайшов до них на подвір'я і почув в свою сторону від ОСОБА_6 нецензурну лайку, коли повернувся до нього у останнього в руці за спиною був ніж, який його вибив, потім їх розмирив сусід. ОСОБА_8 був доброзичливий, завжди приходив на допомогу. Неодноразово чув крики коли ОСОБА_8 виганяв ОСОБА_6 з будинку. В будинку ОСОБА_8 інколи був, вживали разом спиртні напої.
Свідок ОСОБА_16 в судовому засіданні показав, що ОСОБА_8 та ОСОБА_6 були йому друзями, конфліктних ситуацій не виникало, разом розпивали алкогольні напої та ходили на роботу, свідком факту вбивства не був, дізнався про дану подію від працівників поліції, охарактеризував ОСОБА_6 та потерпілого з позитивної сторони.
Свідок ОСОБА_17 в судовому засіданні показала, що була знайома з ОСОБА_8 та ОСОБА_6 , інколи розпивали разом спиртні напої, на місці події присутня не була, бачила останній раз їх 05 лютого 2025 року. Обвинуваченого та потерпілого охарактеризула з позитивної сторони, свідком конфліктних ситуацій між ними не була;
- рапортом ст. інспектора-чергового ВП №4 ( м. Зіньків) ГУНП в Полтавській області ОСОБА_18 в якому зазначено, що 06.02.2025 року о 21 год. 51 хв., надійшло повідомлення зі служби 102 про те, що 06.02.2025 року о 21 год. 50 хв. за адресою: АДРЕСА_1 між заявником ОСОБА_6 та його другом ОСОБА_8 виник конфлікт, в результаті якого ОСОБА_8 почав його душити, погрожувати ножем, з метою самооборони, заявник вихопив ніж та завдав удар ножем в область шиї , потерпілий без ознак життя (т.1 а.с.120);
-протоколом обшуку від 07.02.2025 року з фототаблицею до нього та картою пам'яті із відеозаписом про ведення обшуку господарства, розташованого в АДРЕСА_2 , згідно якого було виявлено труп ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 з наявними тілесними ушкодженнями в області шиї, який для встановлення причини смерті направлено до Зіньківської філії ДСУ ПОВ СМЕ, металевий ніж довжиною близько 26 см., довжина клинка близько 14,5 см., в ширшій частині ширина близько 2,5 см., частина ножа (руків'я) обмотане прозорою клейкою стрічкою. На ножі маються речовина бурого кольору, зовні схожа на кров. Вказаний ніж було поміщено до картонної коробки; дві скляні чарки, на яких мається написи: «Козацький самогон №1», які поміщено до двох окремих паперових конвертів НПУ; мобільний телефон марки Tecno, синього кольору, в якому малася сім-карта оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_1 . Телефон має IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 . Телефон в робочому увімкненому стані, поміщено до паперового конверту НПУ; пачка з-під цигарок марки «UT», поміщена до паперового конверта НПУ; два недопалки цигарок марки «UT», поміщена до паперового конверта НПУ; куртку кольору «хакі», на якій маються сліди РБК, яку поміщено до картонної коробки; зіскоб лакофарбового покриття з двох слідів РБК, які поміщено до паперового конверта НПУ (т.1 а.с.121-148);
-протоколом затримання підозрюваного ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 з фототаблицею до нього (т.1 а.с.149-159);
- медичним висновком на стан сп'яніння № 4 від 07.02.2025 року ОСОБА_6 , згідно якого останній перебуває в стані алкогольного сп'яніння, результат-2,46 проміле (т.1 а.с.160);
- постановою прокурора Зіньківського відділу Диканської окружної прокуратури від 07.02.2025 року про освідування особи ОСОБА_6 (т.1 а.с.161-162);
- протоколом освідування особи, від 07.02.2025 року, згідно якого в ході проведення освідування ОСОБА_6 , з правої долоні руки було здійснено змив на марлевий тампон та контроль до нього, які поміщено до одного паперового конверта НПУ та з лівої долоні руки було здійснено змив на марлевий тампон та контроль до нього, які поміщено до одного паперового конверта НПУ. В подальшому було здійснено зрізи нігтьових пластин з лівої та правої долоні, які поміщено до двох окремих паперових згортків, які поміщено до одного паперового конверта НПУ (т.1 а..с.163-167);
- постановою слідчого від 07.02.2025 року про відібрання біологічних зразків для проведення експертизи (т.1 а.с.168);
- протоколом від 07.02.2025 року про відібрання зразків біологічного походження для експертизи, відповідно до якого вбачається, що підозрюваному ОСОБА_6 , було надано два ватні аплікатори, якими останній почергово зробив забір букального епітелію з правої та відповідно з лівої частини порожнини рота, після чого вказані ватні палочки поміщено до одного паперового конверту, на якому мається пояснювальний текст, підписи понятих та слідчого. Відібрані зразки букального епітелію поміщено до одного паперового конверту, на якому мається пояснювальний текст, підписи понятих та слідчого та які вилучено до ВП №4 Полтавського РУП ГУНП в Полтавській області (т.1 а.с.169-170);
- ухвалою слідчого судді Зіньківського районного суду Полтавської області від 07.02.2025 року про надання дозволу на проведення обшуку в господарстві за адресою: АДРЕСА_1 (т.1 а.с.171-172);
-лікарським свідоцтвом про смерть №11, від 07.02.2025 року, згідно якого, причиною смерті ОСОБА_8 , стала гостра крововтрата, різана рана шиї з пошкодженням органокомплексу шиї та магістральних суден. Використання гострого предмета з метою убивства чи нанесення ушкодження (т.1 а.с.173-174);
- висновком судово-медичної експертизи №52 від 10.02.2025 року згідно якого у ОСОБА_6 07.02.2025 року в присутності конвою, будь-яких тілесних ушкоджень на тілі не виявлено (т.1 а.с.177);
- протоколом огляду предмету від 10.02.2025 року, з фототаблицею до нього, згідно якого у приміщенні Зіньківської філії ДСУ Полтавське ОБ СМЕ, за адресою м. Зіньків, вулиця Івана Петровського, 21, Полтавського району, Полтавської області, проведено огляд одягу в який був вдягнений труп ОСОБА_8 , а саме штани спортивні чорного кольору, які по всій своїй поверхні мають сліди забруднення в районі лівого бедра по передній частині маються плями РБК різних розмірів, футболка темно-синього кольору, по всій поверхні якої в основному в місці розташування комірця, мається нашарування РБК (т.1 а.с.178-183);
- протоколом огляду від 10.03.2025, року старшого слідчого-криміналіста СУ ГУНП в Полтавській області ОСОБА_19 , в приміщенні службового кабінету № НОМЕР_5, за адресою м. Полтава, вулиця Сковороди 2Б, проведено огляд з метою складання стенограми: оптичного диску який знаходиться в паперовому конверті при матеріалах кримінального провадження, додаток до протоколу тимчасового доступу від 05.03.2025 року, на якому мається напис "оптичний диск із аудіозаписом повідомлення ОСОБА_6 на службу 102" від 06.02.2025 року (т.1 а.с.184-185);
- протоколом огляду від 12.03.2025 року з аудіозаписом до нього старшого слідчого -криміналіста СУ ГУНП в Полтавській області ОСОБА_19 , в приміщенні службового кабінету № НОМЕР_5, за адресою м. Полтава, вулиця Сковороди 2Б, проведено огляд з метою складання стенограми: оптичного диску, наданий КП "Полтавський обласний центр екстреної медичної допомоги та медицини катастроф Полтавської обласної ради" від 12.03.2025 року (т.1 а.с.186-187);
- протоколом огляду предмету від 05.03.2025 року, з фототаблицею та оптичним диском до нього, згідно якого, проведено огляд оптичного диску із відеозаписами камер спостереження магазину "Посад", на якому зафіксовано, як до магазину входять двоє чоловіків, перший ОСОБА_6 , другий ОСОБА_8 , які пересуваються по приміщенню, вибирають товар та оплачують на касі (т.1 а.с. 188-198);
- протоколом огляду предмету від 05.03.2025 року, з фототаблицею до нього старшого слідчого криміналіста СУ ГУНП в Полтавській області ОСОБА_19 , в приміщенні службового кабінету № НОМЕР_5, за адресою: м. Полтава, вулиця Сковороди 2Б, проведено огляд паперового пакету НПУ, на якому мається напис "затримання ОСОБА_6 ", мобільний телефон "Moto power"( т.1 а.с.199-205);
- протоколом слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_6 , за участю судово-медичного експерта ОСОБА_20 , від 12.03.2025 року, під час якого, при перебуванні в будинку за адресою АДРЕСА_1 , в будинку розташував стілець, на якому були розташовані тарілки, коли ОСОБА_8 витяг ніж та почав ним махати, а потім зробив клик. У відповідь на це, підозрюваний підійшов до нього та наклонившись схопив за руку у якій був ніж, а саме права рука. За допомогою макету ножа ОСОБА_6 відтворив дані дії. Потім ОСОБА_6 вказав, що під час цього, ніж тримав своєю рукою руку потерпілого, вони впали на ліжко та потерпілий ножем порізав свою шию. Після цього, він зрозумів, що у ОСОБА_8 рана, з якої текла кров та викликав швидку допомогу. Після вказаних даних, слідчим було розташовано стілець з двома тарілками, двома чарками та двома порізаними шматками хліба, відповідно до фототаблиці протоколу обшуку від 06.02.2025 року. На що підозрюваний вказав, що розташування було не так. Під час повторного відтворювання підозрюваним моменту стримання рани в лівій руці був ніж потерпілого та під час падіння на ліжко було зачеплено стілець, з якого впала тарілка та хліб. На це підозрюваний повідомив, що зі стільця нічого не падало. При повторному відтворенню встановлено, що під час дій, які робив ОСОБА_6 постійно зачіпав стілець. При відтворенні ОСОБА_6 вказав, що коли заспокоював потерпілого, який в руці тримав ніж в правій руці лезом вниз, він своєю лівою рукою тримав за руку потерпілого, а правою рукою тримав за руку з ножем та при цьому ніж лезом вверх. Коли ОСОБА_6 побачив кров, зрозумів, що ОСОБА_8 помирає, так як почав хрипіти. Ніж потерпілий поклав собі, на живіт (т.1 а.с.206-212,213);
- протоколом слідчого експерименту з підозрюваним ОСОБА_6 за участю судово-медичного експерта ОСОБА_20 , від 12.03.2025 року, під час якого останній продемонстрував обставини вчиненого ним злочину з оптичним диском до нього (т.1 а.с.214-218,219);
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів від 06.03.2025 року при ознайомленні зі змістом документів встановлено: оптичний диск із аудіозаписом повідомлення від 06.02.2025 року, що надійшов на лінію 102 (т.1 а.с.220,222);
- висновком судово-медичної експертизи №11 від 11.03.2025 року, де вказано ушкодження: "При зовнішньому огляді трупа виявлено: на шиї в нижній третині зліва, ближче до надключичної області, в проекції середньої третини лівої ключиці на висоті 156,0 см. до нижнього краю, мається рана неправильно-лінійної форми, розташована в косо-вертикальному напрямку, згори вниз та зліва на право, з рівними осадненими краями, розміром при зведених краях 2,4x0,2 см., верхній кінець помірно заокруглений, нижній - загострений та поступово переходить в поверхневий надріз. Від описаної рани маються підсохлі потьоки крові, розташовані як згори вниз так і на нижню поверхню шиї та лівого надпліччя. Інших тілесних ушкоджень на тілі трупа не виявлено." Згідно висновку, смерть ОСОБА_8 настала ІНФОРМАЦІЯ_4 близько 22 год.. Причиною смерті явилась гостра крововтрата , зумовлена колото-різаним пораненням шиї з пошкодженням органокомплексу шиї та магістральних кровоносних судин (трахеї, правої підключичної вени та артерії по ходу раневого каналу, які утворились від одноразової дії колючо-ріжучого предмета,типу ножа, який мав обушок і односторонню заточку леза з найбільшою шириною леза на рівні його занурення близько 2,0 см. та довжиною не менше 12,0 см., що діяв зі значною силою прикладання. Дані тілесні ушкодження кваліфікуються, як тяжкі тілесні ушкодження за ознакою небезпеки для життя в момент їх спричинення, а в даному випадку- явились причиною смерті.
Між безпосередньою причиною смерті потерпілого та тілесними ушкодженнями, виявленими на трупі ОСОБА_8 , простежується прямий причинно-наслідковий зв'язок.
Після отриманих тілесних ушкоджень, які явились безпосередньою причиною смерті потерпілий міг жити дуже короткий проміжок часу, на протязі якого здатність ним здійснювати будь-які активні самостійні дії - вкрай маловірогідно.
Вірогідність нанесення потерпілим тілесних ушкоджень власноручно виключається.
Враховуючи напрям та хід раневого каналу, який починається колото-різаною раною на лівій боковій поверхні шиї в нижній третині, проходить зліва на право, незначно згори вниз та майже перпендикулярно вертикальній осі тіла можливо зробити висновок, що у момент отримання тілесних ушкоджень потерпілий та нападник могли бути розташовані обличчям один до одного, при цьому, потерпілий міг знаходитись в сидячому, чи близькому до такого положенні, нападник, можливо, знаходився у вертикальному, чи близькому до такого положенні.
Тілесних ушкоджень, характерних для захисту руками від ударів ОСОБА_8 не виявлено.
Тілесні ушкодження, виявлені на трупі ОСОБА_8 , могли супроводжуватись помірною зовнішньою кровотечею.
В крові трупа ОСОБА_8 , виявлено етиловий спирт в концентрації 3,7 проміле ,що стосовно до живої особи становить тяжку ступінь алкогольного сп'яніння. Не виявлено метиловий ,ізопропіловий, пропіловий, ізобутиловий, бутиловий, ізоаміловий і аміловий спирти (т.1 а.с. 227 - 233);
- висновком судово-медичної експертизи №11 А від 11.03.2025 року, згідно якого покази підозрюваного ОСОБА_6 , дані ним під час проведення слідчого експерименту, об'єктивним даним судово-медичної експертизи не відповідають, зокрема, в частині щодо способу нанесення та механізму утворення тілесних ушкоджень у ОСОБА_8 (т.1 а.с.234-238);
- висновком судової експертизи № СЕ-19/117-25/3520-Д від 14.02.2025 року, згідно якого, на поверхні двох чарок виявлено окремі папілярні лінії, що не утворюють слідів папілярних узорів рук (слідів пальців та долонних поверхонь). Окремі папілярні лінії, що не утворюють слідів папілярних узорів рук (слідів пальців та долонних поверхонь) для ідентифікації особи непридатні (т.1 а.с. 239-242);
- висновком судово-медичної експертизи №392 від 12.02.2025 року, згідно якого, кров ОСОБА_8 відноситься до АВ (IV) групи за ізосерогічною системою АВ0. На куртці чоловічій зеленого кольору, джинсових штанях темно-синього кольору, парі кросівок чорно-сірого кольору, знайдена кров людини. При серологічному дослідженні в зазначених об'єктах виявлені антигени А та В за ізосерологічною системою АВ0. Таким чином, ця кров може походити від ОСОБА_8 , крові якого властиві виявлені антигени. На шапці чорного кольору, що надана на дослідження кров не знайдена (т.1 а.с. 243-246);
- висновком судово-медичної експертизи №394 від 17.02.2025 року, вбачається що на змивах з лівої та правої долоней рук ОСОБА_6 , які надані на дослідження кров не знайдена ( т.1 а.с. 247-248);
- висновком судово-медичної експертизи №395 від 18.02.2025 року вбачається, що кров трупа ОСОБА_8 відноситься до АВ (IV) групи за ізосерогічною системою АВ0. На спортивних штанях чорного кольору, футболці чоловічій темно-синього, які надані на дослідження знайдена кров людини. При серологічному дослідженні, в зазначених об'єктах виявлені антигени А та В за ізосерологічною системою АВ0. Отже, ця кров може походити від потерпілого ОСОБА_8 , крові якого властиві виявлені антигени (т.2 а.с. 1-3);
- висновком судово-медичної експертизи №417, від 21.02.2025 року вбачається, що кров трупа ОСОБА_8 відноситься до АВ (IV) групи за ізосерогічною системою АВ0. На зіскобі із дверної рами житлової кімнати №3, який наданий на дослідження, знайдена кров людини. При серологічному дослідженні в зазначеному об'єкті виявлені антигени А та В за ізосерологічною системою АВ0. Ця кров може походити від потерпілого ОСОБА_8 , крові якого властиві виявлені антигени (т.2 а.с. 4-5);
- висновком судово-медичної експертизи №418 від 21.02.2025 року вбачається, що кров трупа ОСОБА_8 , відноситься до АВ (IV) групи за ізосерогічною системою АВ0. На куртці кольору хакі, що надана на дослідження, знайдена кров людини. При серологічному дослідженні в зазначеному об'єкті виявлені антигени А та В за ізосерологічною системою АВ0. Отже, ця кров може походити від потерпілого ОСОБА_8 , крові якого властиві виявлені антигени (т.2 а.с. 6-7);
- висновком судово-медичної експертизи №94 від 19.02.2025 року, згідно якого вбачається, що при судово-медичній експертизі слідів буро-коричневого кольору, виявлених на клинку ножа встановлена кров людини, яка належить особі чоловічої генетичної статі. Визначити статеву належність клітин не представилось можливим, у зв'з язку відсутністю клітин придатних для даного виду дослідження. При серологічному дослідженні слідів крові виявлені антигени А та В за ізосерологічною системою АВ0, які можуть походити за рахунок соби чоловічої генетичної статі, кров якого належить до групи АВ (IV) ізосерологічної системи АВ0, в тому числі і від ОСОБА_8 (т.2 а.с. 8-10);
- висновком судово-медичної експертизи №95 від 26.02.2025 року, згідно якого, вбачається що при судово-медичній експертизі з піднігтьового вмісту зрізів нігтьових пластин ОСОБА_6 встановлена кров людини. Статеву належність крові та клітин установити не вдалось у зв'язку з відсутністю клітинних елементів крові та клітин придатних для цитологічного дослідження. При серологічному дослідженні слідів крові виявлений антиген В за ізосерологічною системою АВ0, який може походити від особи, крові якої він властивий в тому числі і від ОСОБА_6 .. Походження крові в піднігтьовому вмісті зрізів нігтьових пластин ОСОБА_6 від трупа ОСОБА_8 виключається (т.2 а.с. 11-12);
- висновком судово-медичної експертизи №40-МК від 19.02.2025 року, згідно якого вбачається, що на клаптику шкіри з лівої надключичної області від трупа ОСОБА_8 , виявлена колото різана рана, яка утворилась від дії колюче-ріжучого предмета типу клинка ножа, який має обушок і гостре лезо. Найбільша ширина слідоутворюючої частини клинка біля 21 см. по краях і на стінках рани металізації сполуками заліза не виявлена. Колото-різана рана на клаптику шкіри могла утворитись від дії клинка ножа, наданого на експертизу (т.2 а.с. 13-14);
- висновком судової експертизи № СЕ-19/117-25/4695-БД від 25.03.2025 року вбачається, що встановити генетичні ознаки (ДНК профіль) наданого на дослідження зразка букального епітелію підозрюваного ОСОБА_6 (т.2 а.с. 15-18);
- протоколом від 26.02.2025 року отримання зразків слини підозрюваного ОСОБА_6 для експертизи (т.2 а.с.19);
- протоколом від 26.02.2025 року отримання зразків крові підозрюваного ОСОБА_6 для експертизи (т.2 а.с.20)
- висновком судово-медичної експертизи №473 від 26.02.2025 року, з якої вбачається, що кров підозрюваного ОСОБА_6 відноситься до В ( ІІІ) групи з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ0 (т.2 а.с.21);
- висновком судово-медичної експертизи №126 від 04.03.2025 року, згідно якого вбачається, що кров підозрюваного ОСОБА_6 , відноситься до В (ІІІ) групи з ізогемаглютиніном анти-А за ізосерологічною системою АВ0. При дослідженні зразка слини встановлено, що ОСОБА_6 є видільником антигену В за ізосерологічною системою АВ0 (т.2 а.с.22-23 );
- висновком судово-медичної експертизи №127 від 05.03.2025 року, з якого вбачається, що при судово-медичній експертизі двох недопалків виявлені мікросліди слини, ядровмісних клітин не знайдено. При серологічному дослідженні даних слідів, антигенний склад встановити не вдалось, можливо у зв'язку з малою її кількістю (т.2 а.с.24-25 );
- висновком судово-медичної експертизи №128 від 05.03.2025 року, з якого вбачається, що при судово-медичній експертизі пачки з під цигарок "TU" ядровмісних клітин не знайдено т.2 а.с.26-27);
- висновком судово-медичної експертизи №11-Б від 13.03.2025 року, з якого вбачається, що покази підозрюваного ОСОБА_6 дані ним 12.03.2025 року під час проведення слідчого експерименту, об'єктивним даним судово-медичної експертизи - не відповідають, зокрема в частині щодо способу нанесення та механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 (т.2 а.с.28--32 );
- протоколом тимчасового доступу до речей і документів, від 27.03.2025 року з описом до нього та DVD диском т.2 а.с. 33-36).
Відповідно до ч. 1 ст. 85 КПК України, належними є докази, які прямо чи непрямо підтверджують існування чи відсутність обставин, що підлягають доказуванню у кримінальному провадженні, та інших обставин, які мають значення для кримінального провадження, а також достовірність чи недостовірність, можливість чи неможливість використання інших доказів.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 86 КПК України, доказ визнається допустимим, якщо він отриманий у порядку, встановленому цим Кодексом. Недопустимий доказ не може бути використаний при прийнятті процесуальних рішень, на нього не може посилатися суд при ухваленні судового рішення.
Згідно ч.1 ст.87 КПК України недопустимими є докази, отримані внаслідок істотного порушення прав та свобод людини, гарантованих Конституцією та законами України міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою Україні: і також будь-які інші докази, здобуті завдяки інформації, отриманій внаслідок істотного порушення прав та свобод людини.
Загальні критерії доведення поза розумним сумнівом у прецедентній практиці Європейського суду з прав людини сформульовані ним у п. 54 Рішення від 06.12.2007 року у справі «Козинець проти України» та п. 43 Рішення від 14.02.2008 року у справі «Кобець проти України», та зводяться до того, що доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду, розглядаючи справу №688/788/15-к, у постанові від 04.07.2018 року визначив, що стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розумне пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був вчинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Як вбачається з роз'яснень, що містяться в пункті 22 постанови Пленуму Верховного Суду України від 07.02.2003 року № 2 «Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи, для відмежування умисного вбивства від умисного заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого», суди повинні ретельно досліджувати докази, що мають значення для з'ясування змісту і спрямованості умислу винного. Питання про умисел необхідно вирішувати, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховувати спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їх стосунки. Визначальним при цьому є суб'єктивне ставлення винного до наслідків своїх дій: (при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до її настання характеризується необережністю).
Вказана правова позиція знайшла своє відображення у рішеннях Верховного Суду (постанова від 09.10.2018 року у справі № 760/4968/15-к, постанова від 25.04.2019 року у справі №163/353/17), згідно правової позиції якого, умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків. Вольова - наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення. Прямий умисел - це таке психічне ставлення до діяння і його наслідків, при якому особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала їх настання (частина 2 статті 24 КК України).
За нормативним визначенням умисне вбивство (стаття 115 КК України) з об'єктивної сторони характеризується дією або бездіяльністю у вигляді протиправного посягання на життя людини, наслідками у вигляді смерті та причинним зв'язком між зазначеними діяннями та наслідками, а з суб'єктивної сторони - умисною формою вини (прямим або непрямими умислом), коли винний усвідомлює, що може заподіяти смерть особі, передбачає такі наслідки і бажає або свідомо припускає їх настання.
Такі самі ознаки об'єктивної та суб'єктивної сторони характерні й для умисного вбивства, вчиненого при перевищенні меж необхідної оборони (стаття 118 КК України).
Проте, на відміну від умисного вбивства, відповідальність за вчинення якого передбачена статтею 115 КК України, обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого статтею 118 КК України, є мотив діяння - захист винною особою охоронюваних законом прав та інтересів від суспільно небезпечного посягання.
Згідно з частиною 1 статті 36 КК України, необхідною обороною визнаються дії, вчинені з метою захисту охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання, якщо при цьому не було допущено перевищення меж необхідної оборони.
Закріплене в статті 36 КК України право кожної особи на необхідну оборону є важливою гарантією реалізації конституційного положення про те, що кожний має право захищати своє життя і здоров'я, життя і здоров'я інших людей від протиправних посягань, встановлене частиною 3 статті 27 Конституції України.
Відповідно до абзаців 2, 3 пункту 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про необхідну оборону», стан необхідної оборони виникає не лише в момент вчинення суспільно небезпечного посягання, а й у разі створення реальної загрози заподіяння шкоди. При з'ясуванні наявності такої загрози необхідно враховувати поведінку нападника, зокрема спрямованість умислу, інтенсивність і характер його дій, що дають особі, яка захищається, підстави сприймати загрозу як реальну. При розгляді справ даної категорії суди повинні з'ясовувати, чи мала особа, яка захищалася, реальну можливість ефективно відбити суспільно небезпечне посягання іншими засобами із заподіянням нападникові шкоди, необхідної і достатньої в конкретній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання.
До того ж, стан необхідної оборони існує протягом суспільного небезпечного посягання, яке має початковий і кінцевий момент, а також лише за умови необхідності негайного відвернення або припинення такого посягання. Необхідність негайного відвернення або припинення суспільного небезпечного посягання виникає там і тоді, де і коли зволікання з боку того, хто обороняється, в заподіянні шкоди посягаючому, загрожує негайною і невідворотною шкодою для правоохоронюваних інтересів.
З огляду на частину 3 статті 36 КК України, перевищенням меж необхідної оборони визнається умисне заподіяння тому, хто посягає, тяжкої шкоди, яка явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці захисту.
Суд зазначає, що особливістю злочину, вчиненого з перевищенням меж необхідної оборони, є специфіка його мотиву, а саме, прагнення захистити інтереси особи, держави, суспільні інтереси, життя, здоров'я чи права того, хто обороняється, чи іншої особи від суспільно небезпечного посягання. Намір захистити особисті чи суспільні інтереси від злочинного посягання є визначальним мотивом не тільки у разі необхідної оборони, а й при перевищенні її меж. При цьому, перевищення меж оборони може бути зумовлене й іншими мотивами, наприклад: наміром розправитися з нападником, через учинений ним напад, страхом, тощо. Проте існування різних мотивів не змінює того, що мотив захисту є основним стимулом, який визначає поведінку особи, яка перевищила межі необхідної оборони. Мотивація дій винного при перевищенні меж необхідної оборони має бути в основному зумовлена захистом від суспільно небезпечного посягання охоронюваних законом прав та інтересів.
До критеріїв визначення правомірності необхідної оборони належать: наявність суспільно небезпечного посягання, його дійсність та об'єктивна реальність, межі захисних дій, які б не перевищували меж необхідності, а шкода особі, яка здійснює посягання, не перевищувала б ту, яка для цього необхідна.
Таким чином, для вирішення питання про кваліфікацію складу злочину, пов'язаного з умисним позбавленням життя особи, зокрема щодо відсутності чи наявності стану необхідної оборони, перевищення її меж, суд у кожному конкретному випадку, враховуючи конкретні обставини справи, повинен здійснити порівняльний аналіз та оцінити наявність чи відсутність акту суспільно небезпечного посягання й акту захисту, встановити їх співвідношення, відповідність чи невідповідність захисту небезпечності посягання.
У разі, коли визначальним у поведінці особи було не відвернення нападу та захист, а бажання спричинити шкоду потерпілому (розправитися), такі дії за своїми ознаками не становлять необхідної оборони, вони набувають протиправного характеру і мають розцінюватись на загальних підставах.
Відповідно до статті 115 КК України, умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині є умисним вбивством.
За змістом статті 24 КК України, наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Питання про умисел вирішується, виходячи із сукупності всіх обставин вчиненого діяння, зокрема, враховуючи спосіб, знаряддя злочину, кількість, характер і локалізацію тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного і потерпілого, що передувала події, їхні стосунки.
Встановлені судом обставини в сукупності з наведеними у вироку доказами та даними про спосіб, характер та механізм заподіяння тілесних ушкоджень, їх кількість, локалізацію поранень, знаряддя злочину, динаміку дій обвинуваченого, посткримінальну поведінку, свідчать про те, що ОСОБА_6 вчинив саме вбивство, тобто, умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині. Умисел обвинуваченого ОСОБА_6 був спрямований саме на вбивство, про що зокрема, свідчить і поведінка винного, а саме те, що його покази дані ним 12.03.2025 року, під час проведення слідчого експерименту, не відповідали даним в частині щодо способу нанесення та механізму спричинення тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_8 , оскільки посилання ОСОБА_6 на те, що потерпілий в ході конфлікту почав його душити та погрожувати ножем і він з метою самооборони хотів вихопити ніж та повалився на ОСОБА_8 і в результаті чого, останній сам завдав собі удару, спростовуються матеріалами справи в їх сукупності, оскільки в кімнаті, де ОСОБА_6 разом з ОСОБА_8 відпочивали, стояла табуретка з продуктами харчування ,чарками та тарілками, яку, як зазначив під час проведення слідчого експерименту ОСОБА_6 , постійно зачіпав, а тому їх вміст повинен був бути на підлозі, чого не було відображено в протоколі огляду, а тому суд не може взяти до уваги дані покази, оскільки під час огляду зазначена табуретка стояла на місці разом з продуктами харчування та не була ушкоджена, як сама табуретка, так і предмети із вмістом продуктів. Також, згідно з висновком судово-медичної експертизи №11 від 11.03.2025 року, вказано ушкодження: "При зовнішньому огляді трупа виявлено: на шиї в нижній третині зліва, ближче до надключичної області, в проекції середньої третини лівої ключиці на висоті 156,0 см. до нижнього краю мається рана неправильно-лінійної форми, розташована в косо-вертикальному напрямку згори вниз та зліва на право, з рівними осадненими краями, розміром при зведених краях 2,4x0,2 см., верхній кінець помірно заокруглений, нижній - загострений та поступово переходить в поверхневий надріз. Від описаної рани маються підсохлі потьоки крові, розташовані як згори вниз так і на нижню поверхню шиї та лівого надпліччя. Інших тілесних ушкоджень на тілі трупа не виявлено. Враховуючи напрям та хід раневого каналу, який починається колото-різаною раною на лівій боковій поверхні шиї в нижній третині, проходить зліва на право, незначно згори вниз та майже перпендикулярно вертикальній осі тіла, можливо зробити висновок, що у момент отримання тілесних ушкоджень, потерпілий та нападник могли бути розташовані обличчям один до одного, при цьому потерпілий міг знаходитись в сидячому, чи близькому до такого положенні, нападник, можливо знаходився у вертикальному, чи близькому до такого положенні. Тобто, на двох слідчих експериментах, та надаючи покази в судовому засіданні, ОСОБА_6 , вибираючи відповідні способи захисту, намагався суд ввести в оману, відповідно до отриманих тілесних ушкоджень потерпілим та механізму його спричинення. При цьому, відсутні, будь-які сліди боротьби, а був саме один точний удар в шию, а не в руку чи ногу. Тобто, дії ОСОБА_6 , були направлені саме на умисне спричинення тілесного ушкодження потерпілому - вбивство, яке було наслідком його дії, який хоча й не ставив собі за мету позбавлення життя, але байдуже ставився до такого наслідку, можливість якого він свідомо допускав, згідно судової практики та Пленуму Верховного Суду має кваліфікуватися як умисне вбивство. Відповідальність за умисне спричинення смерті настає і в тих випадках, коли винний, ОСОБА_6 , умисно завдаючи шкоди потерпілому, не передбачав конкретно, яка саме шкода матиме місце, допускаючи можливість будь-якої шкоди, у тому числі й смерті, яка фактично настала. З огляду на вищевикладене, докази і покази обвинуваченого, а саме в частині самооборони спростовані сукупністю доказів по справі, та розцінюються судом як спосіб захисту та намагання зменшити свою відповідальність за вчинене та пом'якшити можливе покарання, оскільки усвідомлював суспільно небезпечний характер своїх дій, в силу свого життєвого досвіду, та, як осудна особа, свідомо припускав настання суспільно небезпечних наслідків.
В матеріалах кримінального провадження відсутні належні докази на підтвердження того, що дії ОСОБА_8 , за своїми об'єктивними ознаками могли створити реальну та безпосередню загрозу заподіяння шкоди обвинуваченому ОСОБА_6 , які у подальшому, викликали б невідкладну необхідність у нанесенні потерпілому ножового удару.
Матеріали справи не містять будь-яких доказів, що у ОСОБА_6 були виявлені та наявні тілесні ушкодження.
Під час судового розгляду не встановлено, що ОСОБА_8 , вчинив дії, які за своїм характером та об'єктивними проявами могли бути розцінені як такі, що досягли ступеню суспільної небезпечності, властивого для злочину, і викликали б у ОСОБА_6 стан необхідної оборони.
Суд звертає увагу на той факт, що дані дії ОСОБА_6 та ОСОБА_8 здійснювали у закритому приміщені, що не заперечується сторонами, але згідно протоколу обшуку від 07.02.2025 року, подія відбувалася в одній кімнаті, речі та предмети в кімнатах не пошкоджені та не в хаотичному вигляді, місце пригоди не мало особливостей у вигляді битої посуди, розкиданої їжі чи продуктів харчування. Не виявлено залишків крові по кімнаті та в будинку, які б вказували на сліди боротьби та інше. ОСОБА_6 , під час огляду, не мав ніяких тілесних ушкоджень, синців, покраснінь на тілі та одягу пошкодженого під час бійки. Тобто, в цій частині, покази ОСОБА_6 , який намагався довести суду, що він оборонявся та був в стані необхідної оборони або крайньої необхідності, спростовуються наявними матеріалами справи в своїй сукупності.
Згідно статті 17 КПК України, особа вважається невинуватою у вчиненні кримінального правопорушення і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено у порядку, передбаченому цим Кодексом, і встановлено обвинувальним вироком суду, що набрав законної сили. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні кримінального правопорушення і має бути виправданим, якщо сторона обвинувачення не доведе винуватість особи поза розумним сумнівом.
Обвинувальний вирок може бути ухвалений судом лише в тому випадку, коли вина обвинуваченої особи доведена поза розумним сумнівом.
Для дотримання стандарту доведення поза розумним сумнівом недостатньо, щоб версія обвинувачення була лише більш вірогідною за версію захисту. Законодавець вимагає, щоб будь-який обґрунтований сумнів у тій версії події, яку надало обвинувачення, був спростований фактами, встановленими на підставі допустимих доказів.
Тобто, дотримуючись засади змагальності та виконуючи свій професійний обов'язок, передбачений статтею 92 КПК України, обвинувачення має довести перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме - винуватість особи у вчиненні кримінального правопорушення, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення.
Стандарт доведення поза розумним сумнівом означає, що сукупність обставин справи, встановлена під час судового розгляду, виключає будь-яке інше розуміння пояснення події, яка є предметом судового розгляду, крім того, що інкримінований злочин був учинений і обвинувачений є винним у вчиненні цього злочину.
Цей стандарт у кримінальному провадженні, на думку суду було дотримано.
Дослідивши всебічно і об'єктивно усі обставини кримінального провадження, судом не було виявлено таких обставин, яким би версія обвинувачення не надала розумного пояснення або які би свідчили про можливість іншої версії інкримінованої події.
Оцінюючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що винність ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованого йому кримінального правопорушення при обставинах, викладених в обвинувальному акті, доведені повністю, а його дії за ч.1 ст.115 КК України, а саме умисне вбивство, тобто, умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, правильно кваліфіковані органами досудового слідства.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
Органами досудового слідства, діїОСОБА_6 кваліфіковано вірно.
Згідно вимог діючого кримінального процесуального законодавства, розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль, з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого. Факт щирого каяття особи у вчиненні злочину повинен знайти своє відображення у мотивованих висновках суду при ухваленні вироку.
Щире каяття - це певний психічний стан особи винуватого, коли він засуджує свою поведінку, прагне усунути заподіяну шкоду та приймає рішення більше не вчиняти злочинів, що об'єктивно підтверджується визнанням особою своєї винуватості, розкриттям всіх обставин справи, вчиненням дій, спрямованих на сприяння розкриттю злочину або відшкодуванню завданих збитків чи усуненню заподіяної злочином шкоди, тобто визнання винуватості є складовою частиною щирого каяття особи. Основною формою прояву щирого каяття є повне визнання особою своєї вини та правдива розповідь про всі відомі їй обставини вчиненого злочину.
Якщо особа приховує суттєві обставини вчиненого злочину, що значно ускладнює розкриття злочину, визнає свою вину лише для того, щоб уникнути справедливого покарання, її каяття не можна визнати щирим, справжнім.
В зв"язку з цим, суд не може в повній мірі врахувати каяття ОСОБА_6 без визнання своєї вини в повній мір.
Покази обвинуваченого, суд вважає обраним ним способом захисту, що має мету переконати в цьому суд.
Відповідно до ст. 50 КК України, покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави і має на меті не тільки кару, а й виправлення засудженого, а також запобігання вчиненню нових злочинів.
Судом критично оцінюються показання обвинуваченого в частині відсутності умислу на заподіяння смерті потерпілому ОСОБА_8 так як обраний спосіб, знаряддя злочину, характер і локалізація поранень, а саме, що завдано ножове поранення в область шиї з значною силою прикладання, а тому вірогідність нанесення потерпілим тілесних ушкоджень власноручно виключається, що свідчить про наявність умислу ОСОБА_6 , саме на позбавлення життя ОСОБА_8 , що підтверджується і висновком експерта №11 від 11.03.2025 року (т.1. а.с. 227-233).
При цьому, суд констатує, що згідно зі ст. 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Статтею 27 Конституції України передбачено, що ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Конституційний Суд України у рішенні від 02.11.2004 № 15-рп/2004 зазначив, що: «Справедливе застосування норм права - є передусім, недискримінаційний підхід, неупередженість. Це означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного. Адекватність покарання ступеню тяжкості злочину випливає з принципу правової держави, із суті конституційних прав та свобод людини і громадянина, зокрема права на свободу, які не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину».
У рішенні ЄСПЛ у справі «Scoppola v. Italy (№ 2) (Заява № 10249/03)» від 17.09.2009 констатовано, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним. Справедливе застосування норм права означає не тільки те, що передбачений законом склад злочину та рамки покарання відповідатимуть один одному, а й те, що покарання має перебувати у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Згідно вимог п.4 ч.1 ст.91 КПК України, однією з обставин, що підлягає доказуванню у кримінальному провадженні, є обставини, що обтяжують або пом'якшують покарання. Доказування полягає у збиранні, перевірці та оцінці доказів з метою встановлення обставин, що мають значення для кримінального провадження. Згідно ст.92 КПК України, обов'язок доказування обставин, передбачених статтею 91 цього Кодексу, за винятком випадків, передбачених частиною другою цієї статті, покладається, зокрема, на прокурора.
Відповідно до вимог ст.65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених в санкції статті Основної частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, відповідно до положень Загальної частини цього Кодексу, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила злочин, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження вчинення нових злочинів.
У п.1 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 року №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання» (із змінами) звернуто увагу судів на те, що вони при призначенні покарання в кожному випадку і щодо кожного підсудного, який визнається винним у вчиненні злочину, мають суворо додержувати вимог ст.65 КК України стосовно загальних засад призначення покарання, оскільки саме через останні реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання. При цьому, призначаючи покарання, у кожному конкретному випадку суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
ЄСПЛ неодноразово звертав увагу, що одним із фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який, між іншим, вимагає, щоб при остаточному вирішенні справи судами їх рішення не викликали сумнівів [див. рішення ЄСПЛ від 28 жовтня 1999 року у справі "Брумареску проти Румунії" (Brumarescu v. Romania), заява № 28342/95, § 61].
Щодо інших доводів сторін, то Європейський суд з прав людини неодноразово зазначає (Рішенням ЄСПЛ у справі «Серявін та інші проти України» від 10.02.2010 (заява № 4909/04, п. 58 Рішення)), що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 09.12.1994, п. 29).
У справі «Бакланов проти Росії» (рішення від 09 червня 2005 року), так і у справі «Фрізен проти Росії» (рішення від 24 березня 2005 року) Європейський суд з прав людини зазначив, що «досягнення справедливого балансу між загальними інтересами суспільства та вимогами захисту основоположних прав особи лише тоді стає значним, якщо встановлено, що під час відповідного втручання було дотримано принципу «законності» і воно не було свавільним». У справі «Ізмайлов проти Росії» (п.38 Рішення від 16 жовтня 2008 року) Європейський суд з прав людини вказав, що «для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не становити «особистий надмірний тягар для особи».
Обговорюючи питання про вид і міру покарання, яке необхідно призначити ОСОБА_6 достатнє і необхідне для його виправлення і недопущення вподальшому скоєння ним кримінальних правопорушень, суд враховує, що він свою вину визнає частково, хоча позиція захисника, згідно промови в судових дебатах, "виправдати обвинуваченого", судимостей не має, до кримінальної відповідальності притягується вперше, на обліку у лікаря психіатра та нарколога не перебуває, має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, тобто обставиною, яка пом'якшує покарання, суд визнає вчинення злочину вперше.
Згідно зі ст.67 КК України обставини, які обтяжують покаранняОСОБА_6 - вчинення кримінального правопорушення в стані алкогольного сп'яніння.
Статтею 17 Закону України від 23 лютого 2006 року "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачено, що при розгляді справи суди застосовують Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Згідно ч.1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
Відповідно до ч.2 цієї статті Конвенції кожен, кого обвинувачено у вчиненні кримінального правопорушення, вважається невинуватим доти, доки його вину не буде доведено в законному порядку. Обвинувачення не може ґрунтуватися на отриманих незаконним шляхом доказах чи припущеннях, а обвинувальний вирок не може ґрунтуватися на припущеннях і постановлюється лише за умови, якщо під час судового розгляду вина підсудного у скоєнні конкретного злочину повністю доведена.
Оцінюючи всі докази надані стороною обвинувачення за даною кримінальною справою в їх сукупності, суд враховує, що практика Європейського суду з прав людини вказує на необхідність оцінювати докази керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Проте, таке доведення може випливати зі співіснування достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою висновків або подібних неспростованих презумпцій щодо фактів (п.53 рішення ЄС від 20.09.2012 року у справі «Федорченко та Лозенко проти України»).
Встановлені судом обставини в сукупності з наведеними у вироку доказами та даними про спосіб, характер та механізм заподіяння тілесних ушкоджень, їх кількість, локалізацію поранень, знаряддя злочину, динаміку дій обвинуваченого, посткримінальну поведінку, свідчать про те, що ОСОБА_6 вчинив саме вбивство, тобто, умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
З врахуванням Постанови Пленуму Верховного Суду України №7 від 24.10.2003 року із змінами, внесеними згідно Постанови Пленуму Верховного Суду України №18 від 10.12.2004 року, №8 від 12.06.2009 року, №11 від 06.11.2009 року, того, що ОСОБА_6 скоїв кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст.115 КК України, відповідно до ст. 12 КК України, який відноситься до особливо тяжкого злочину, обставин вчиненого кримінального правопорушення, конкретні обставини справи, суспільної небезпеки скоєного кримінального правопорушення, обставин справи та наслідків, поведінку під час та після вчинення злочинних дій, його ставлення до скоєного, а також особу ОСОБА_6 , який має на утриманні трьох неповнолітніх дітей, вчинив кримінальне правопорушення в стані алкогольного сп'яніння, суд вважає, що виправлення підсудного та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень можливе в ізоляції від суспільства, а тому доцільно обрати йому покарання, передбачене чинним законодавством.
Адже, Європейський суд з прав людини у справі «Скоппола проти Італії» від 17 вересня 2009 року (заява № 10249/03) зазначив, що складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним.
Також, суд не вбачає підстав для застосування до обвинуваченого ст. 69 КК України, оскільки відсутні кілька обставин, які пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень.
Санкція частини 1 статті 115 КК України передбачає покарання у виді позбавлення волі на строк від семи до п'ятнадцяти років.
Процес призначення покарання, а саме врахування усіх факторів, які мають бути взяті до уваги для обрання виду та розміру покарання, слід розцінювати як сукупність етапів, послідовність яких має значення для прийняття обґрунтованого рішення в цій частині.
Первинним етапом повинна бути оцінка ступеню тяжкості злочину, який має значною мірою звузити межі для прийняття конкретного рішення щодо виду і розміру покарання. Наступним етапом, вже є врахування обставин, які позитивно або негативно характеризують особу винного, та обставин, які пом'якшують чи обтяжують покарання.
Касаційний кримінальний суд у складі Верховного Суду у постанові від 19 березня 2020 року у справі № 290/932/19 зазначив, що призначення покарання у межах, встановлених у санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинений злочин, означає, що суд має виходити із санкції тієї статті, за якою кваліфіковано вчинений злочин. У санкції такої статті (частини чи пункту статті) визначається один чи кілька основних видів покарання і, як правило, його межі. Всі санкції статей КК України є альтернативними або відносно визначеними. У них передбачено кілька основних, різних за своєю суворістю покарань. Суд, виходячи з принципу справедливості покарання, має застосувати більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинений злочин лише тоді, коли менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження нею нових злочинів.
Приходячи до такого висновку, суд враховує свої дискреційні повноваження (судового розсуду) у кримінальному судочинстві, які охоплюють повноваження суду (права та обов'язки), надані йому державою, обирати між альтернативами, кожна з яких є законною, та інтелектуально-вольову владну діяльність суду з вирішення у визначених законом випадках спірних правових питань, виходячи із цілей та принципів права, загальних засад судочинства, конкретних обставин справи, даних про особу винного, справедливості й достатності обраного покарання тощо. Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема справа «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права.
Тому, з урахуванням зазначених обставин, а також відповідно до вимог кримінального закону і передбачених цим законом санкцій, обвинуваченому необхідно для його виправлення і припинення нових кримінальних правопорушень, призначити покарання, пов'язане з позбавлення волі, що за переконанням суду, буде відповідати тяжкості правопорушення і не становитиме «особистого надмірного тягаря для винного». Саме таке покарання суд вважає пропорційним, необхідним, достатнім і справедливим для виправлення винного та запобігання вчиненню ним нових кримінальних правопорушень і в даному випадку мета застосування кримінального покарання буде досягнута при призначенні обвинуваченому саме такого виду покарання.
Суд враховує, що право на життя - це першочергове й найважливіше право, яке має людина. Про це йдеться в Загальній декларації прав людини: «Кожна людина має право на життя, на свободу і на особисту недоторканність».
Право на життя - є надзвичайно об'ємним поняттям. Законодавство вводить цілу низку додаткових повноважень фізичної особи, об'єднуючи їх під загальним поняттям «право на життя». За текстом Основного Закону можна визначити зміст права на життя, що включає:
по-перше, правомірну діяльність суб'єктів права (ніхто не може бути свавільно позбавлений життя, а праву на життя кореспондує обов'язок держави та інших суб'єктів права визнавати та не порушувати його;
по-друге, здійснення права на життя є реальною можливістю для людини вимагати від держави виконувати свій обов'язок - захищати життя людини.
Аналізуючи цивільно-правову природу права на життя, це право, як і усі особисті немайнові права фізичної особи, відповідно до ст. 269 ЦК України, є невід'ємним від носія, позбавленим економічного змісту, виникає в особи з моменту народження чи іншого моменту, що прямо передбачений законом, а також належить їй довічно. Відсутність економічного змісту цього права означає, що його, на відміну від майнових прав особи, не можна виразити в грошовому еквіваленті.
Згідно статті 27 Конституції України, (основного Закону) кожна людина має невід'ємне право на життя. Ніхто не може бути свавільно позбавлений життя. Обов'язок держави - захищати життя людини.
Право на життя є правом, яке безпосередньо входить до сфери відповідальності держави за його здійснення. Це не означає, однак, тільки обов'язок поваги права на життя з боку держави. На останню покладається також обов'язок захищати вказане право.
Конституція України 1996 року визначила, що людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканість і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю (ст. 3). Крім того, у ст. 27 Основного Закону держави гарантується невід'ємне право людини на життя, і захист цього права є обов'язком держави. Такі положення Конституції України зумовлені нормами міжнародного права, зокрема ч. 1 ст. 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), в якій зазначено: «Право кожного на життя охороняється законом». Аналогічна норма міститься і в ч. 1 ст. 6 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права (1966 р.): «Право на життя є невід'ємне право кожної людини. Це право охороняється законом». Вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині, вважається найтяжчим злочином проти особи. Його суспільна небезпечність полягає у тому, що під час вчинення вбивства відбувається свідоме посягання на життя іншої людини. Наслідок у вигляді смерті не має зворотного характеру, оскільки шкода, заподіяна потерпілій особі, не може бути усунена, що унеможливлює її відшкодування або компенсацію потерпілому чимось іншим. Заподіянням смерті іншій людині грубо ігнорується її природне, а тому невідчужуване право на найцінніше благо життя. Частина 1 статті 2 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (1950 р.), яка була ратифікована Україною 17 липня 1997 року, зазначає, що право кожного на життя охороняється законом.
Одним з проявів верховенства права є положення про те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори. Справедливість одна з основних засад права і є вирішальною у визначенні його як регулятора суспільних відносин, одним із загальнолюдських вимірів права.
Враховуючи викладене, суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_6 у виді позбавлення волі пропорційним вчиненому злочину та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
У листі ВССУ «Про судову практику застосування судами першої інстанції та апеляційної інстанції процесуального законодавства щодо обрання, продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою» роз'яснено, що у п. 74 рішення ЄСПЛ (у справі «Харченко проти України») зазначено: «Суд вважає, що за відсутності чіткого положення, яке встановлювало б правило, коли і за яких умов взятий під вартою на стадії досудового розслідування має далі триматися під вартою на стадії судового розслідування, такий стан не відповідає критерію «передбачуваності закону» для цілей п. 1 ст. 5 Конвенції. Суд також повторює, що практика, яка склалася в умовах прогалин законодавства, коли особа може перебувати під вартою без визначення певного строку тримання, без конкретного правового положення або судового рішення, сама по собі суперечить принципу правової визначеності і захисту від свавілля, які є загальною ідеєю Конвенції принципу верховенства права (див. справу «Барановський проти Польщі» № 28358/95, п.п. 55-56, ЄКЛП 2000-III, та справу «Кавка проти Польщі» № 25874/94 п. 51, від 09.01.2001, справу «Фельдман проти України», № 76556/01 та № 3877904, п. 73 від 08.04.2010)». У пункті 75 цього ж рішення вказано, що хоча національний суд прийняв рішення про попереднє ув'язнення заявника, він не визначив подальший строк тримання під вартою і жодним чином не обґрунтував своє рішення. Це призвело до стану невизначеності підстав перебування заявника під вартою після цієї дати. У зв'язку з цим, Суд нагадує, що тривале тримання під вартою без визначення в рішенні суду відповідних підстав є несумісним з принципом захисту від свавілля, закріпленого в п. 1 ст. 5 (див. справа «Соловей і Зозуля проти України», п. 76, від 27.11.2008).
Аналізуючи наведені правові позиції ЄСПЛ, можна дійти висновку про те, що зазначення у вироку строку шляхом настання певної події, а саме: набрання цим вироком законної сили, не суперечитиме п. 74 рішення у справі «Харченко проти України». Крім цього, відповідно до ч. 1 ст. 115 КПК України строки, встановлені цим Кодексом, обчислюються годинами, днями і місяцями. Строки можуть визначатися вказівкою на подію.
Суд, беручи до уваги усталену практику Європейського суду з прав людини у справі (зокрема, рішення «Едуард Шабалін проти Росії» від 16.10.2014) про неприпустимість тримання особи під вартою без судового рішення, враховуючи обставини кримінального провадження та особу обвинуваченого, з метою попередження ризику переховування обвинуваченого, вважає, що запобіжний захід щодо обвинуваченого у вигляді тримання під вартою слід залишити без змін та продовжити строк даного запобіжного заходу до набрання вироком законної сили.
Відповідно до п.14 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, як вчинити із заходами забезпечення кримінального провадження.
Відповідно до п.12 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити питання про те, що належить вчинити з речовими доказами.
Відповідно до п.13 ч.1 ст.368 КПК України, ухвалюючи вирок, суд повинен вирішити: на кого мають бути покладені процесуальні витрати і в якому розмірі.
Згідно медичних довідок ОСОБА_6 - практично здоровий.
Цивільний позов по справі не заявлявся.
Речові докази по справі: кросівки чорно сірого кольору, забруднені в грунт, на язичках яких мається напис: SPORT, які поміщено до паперового пакету НПУ; куртку чоловічу зеленого кольору. На передній частині має застібку у вигляді змійки, центральній частині має плями речовини бурого кольору, у внутрішній частині вверху поблизу коміру є бирка з позначенням: HOLLISTER розмір М, яку поміщено до паперового пакету НПУ; штани джинсові, темно синього кольору, забруднені як по передній частині так і по задній, У внутрішній частині штанів на поясі мається позначення: LS/ LUVANS та в лівій внутрішній частині поясу мається бирка з написом TRADE MARK W30 L34, які поміщено до паперового конверта НПУ; шапку чорного кольору поміщено до паперового конверта НПУ; мобільний телефон марки MOTOROLA MOTO e7pover IMEI НОМЕР_4 в чохлі книжці коричневого кольору, поміщено до паперового пакету НПУ, на яких мається пояснювальний текст, підписи учасників, які вилучено 06.02.2025 в ході затримання ОСОБА_6
- металевий ніж довжиною близько 26 см., довжина клинка близько 14,5 см., в ширшій частині ширина близько 2,5 см., частина ножа (руків'я) обмотане прозорою клейкою стрічкою, на якому мається речовина бурого кольору зовні схожа на кров, який поміщено до картонної коробки; дві скляні чарки на яких мається написи: «Козацький самогон №1», які поміщено до двох окремих паперових конвертів НПУ; мобільний телефон марки Tecno, синього кольору в якому малася сім-карта оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_1 . Телефон має IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 . Телефон в робочому увімкненому стані, поміщено до паперового конверту НПУ; пачка з-під цигарок марки «UT», поміщена до паперового конверта НПУ; два недопалки цигарок марки «UT», поміщена до паперового конверта НПУ; куртку кольору «хакі» на якій маються сліди РБК, яку поміщено до картонної короби; зіскоб лакофарбового покриття з двох слідів РБК, які поміщено до паперового конверта НПУ, на яких мається пояснювальний текст, підписи учасників, які 07.02.2025 вилучено під час проведення невідкладного обшуку в АДРЕСА_1 .
- змив з лівої долоні руки та контроль до нього, які поміщено до паперового конверта НПУ, здійснено змив з правої долоні руки та контроль до нього, які поміщено до паперового конверта НПУ; зрізи нігтьових пластин з лівої та правої руки, які поміщено до окремих паперових згортків, які поміщено до паперового конверта НПУ на яких мається пояснювальний текст, підписи учасників, які було вилучено 07.02.2025 в ході освідування ОСОБА_6 в м.Зіньків Полтавського району Полтавської області, які передано на зберігання в кімнату зберігання речових доказів відділення поліції №4 Полтавського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Полтавській області, розташованого в м.Зіньків, вул. Воздвиженська, 28, Полтавського району, Полтавської області.
Долю речових доказів необхідно вирішити відповідно до ст.100 КПК України.
Відповідно до обвинувального акта судові витрати по справі становлять 1737 грн. 19 копійок за проведення експертиз.
Процесуальні витрати на підставі ст.124 КПК України підлягають стягненню з обвинуваченого по справі.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 368 - 371,373-376, 380 КПК України, суд, -
Визнати ОСОБА_6 винним у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 115 КК України та призначити покарання у виді 9 (дев'яти) років позбавлення волі.
Міру запобіжного заходу ОСОБА_6 до набрання вироком законної сили залишити обрану - тримання під вартою.
Строк затримання рахувати з дня його фактичного затримання, а саме: з 07 лютого 2025 року.
Речові докази по справі: кросівки чорно сірого кольору, забруднені в грунт, на язичках яких мається напис: SPORT, які поміщено до паперового пакету НПУ; куртку чоловічу зеленого кольору. На передній частині має застібку у вигляді змійки, центральній частині має плями речовини бурого кольору, у внутрішній частині вверху поблизу коміру є бирка з позначенням: HOLLISTER розмір М, яку поміщено до паперового пакету НПУ; штани джинсові, темно синього кольору, забруднені як по передній частині так і по задній, У внутрішній частині штанів на поясі мається позначення: LS/ LUVANS та в лівій внутрішній частині поясу мається бирка з написом TRADE MARK W30 L34, які поміщено до паперового конверта НПУ; шапку чорного кольору поміщено до паперового конверта НПУ; мобільний телефон марки MOTOROLA MOTO e7pover IMEI НОМЕР_4 в чохлі книжці коричневого кольору, поміщено до паперового пакету НПУ, на яких мається пояснювальний текст, підписи учасників, які вилучено 06.02.2025 в ході затримання ОСОБА_6 - повернути ОСОБА_6
- металевий ніж довжиною близько 26 см., довжина клинка близько 14,5 см., в ширшій частині ширина близько 2,5 см., частина ножа (руків'я) обмотане прозорою клейкою стрічкою, на якому мається речовина бурого кольору, зовні схожа на кров, який поміщено до картонної коробки; дві скляні чарки на яких маються написи: «Козацький самогон №1», які поміщено до двох окремих паперових конвертів НПУ; пачка з-під цигарок марки «UT», поміщена до паперового конверта НПУ; два недопалки цигарок марки «UT», поміщена до паперового конверта НПУ; куртку кольору «хакі» на якій маються сліди РБК, яку поміщено до картонної короби; зіскоб лакофарбового покриття з двох слідів РБК, які поміщено до паперового конверта НПУ, на яких мається пояснювальний текст, підписи учасників, які 07.02.2025 вилучено під час проведення невідкладного обшуку в АДРЕСА_1 - знищити.
- мобільний телефон марки Tecno, синього кольору в якому малася сім-карта оператора мобільного зв'язку з номером НОМЕР_1 . Телефон має IMEI 1: НОМЕР_2 , IMEI 2: НОМЕР_3 . Телефон в робочому увімкненому стані, поміщено до паперового конверту НПУ - повернути власнику.
- змив з лівої долоні руки та контроль до нього, які поміщено до паперового конверта НПУ, здійснено змив з правої долоні руки та контроль до нього, які поміщено до паперового конверта НПУ; зрізи нігтьових пластин з лівої та правої руки, які поміщено до окремих паперових згортків, які поміщено до паперового конверта НПУ на яких мається пояснювальний текст, підписи учасників, які було вилучено 07.02.2025 в ході освідування ОСОБА_6 в м.Зіньків, Полтавського району, Полтавської області- знищити.
Стягти із ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , жителя АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер суду невідомий на користь держави 1737 (одну тисячу сімсот тридцять сім) гривень 19 копійок судових витрат за проведення експертизи.
Арешт накладений ухвалою суду від 07.02.2025 року у справі № 530/268/25 - скасувати.
Вирок може бути оскаржений через Зіньківський районний суд Полтавської області протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Вирок суду не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав заперечення обставин, які ніким не оспорювались під час судового розгляду і дослідження яких було визнано судом недоцільним.
Вирок набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Написано власноручно.
Суддя Зіньківського
районного суду Полтавської області ОСОБА_21