Головуючий суддя в суді І інстанції
Юрченко С.О.
Єдиний унікальний № 374/117/25
14 травня 2025 року Ржищівський міський суд Київської області у складі:
головуючого судді - Юрченка С.О.,
за участі:
секретаря - Маламан Я.О.,
представника скаржника - (не з'явився),
представника Обухівського ВДВС - (не з'явився),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Ржищів Київської області скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ" на дії Ржищівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), -
11 квітня 2025 року до Ржищівського міського суду Київської області надійшла скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ" на дії Ржищівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), в якій скаржник просив поновити строк для звернення зі скаргою, визнати дії Ржищівського міського відділу ДВС Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) щодо винесення постанови про закінчення виконавчого провадження № 67351506 від 02.11.2021 неправомірними. Зобов'язати Обухівський відділ ДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити виконавче провадження ВП № 67351506 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ржищівським міським судом Київської області 21.03.2012 у справі 2-126/12 про стягнення з ОСОБА_1 86400,01 грн заборгованості. Зобов'язати Обухівський відділ ДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернутися до компетентних органів щодо виявлення спадкоємців боржника ОСОБА_1 .
Представник скаржника в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, у скарзі просив розгляд справи проводити без участі представника ТОВ "БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ".
Представник Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) у судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином.
14.05.2025 на виконання ухвали суду від 11.04.2025 Обухівський відділ державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) надіслав інформацію № 76868 від 06.05.2025, згідно якої відділ не має можливості надати належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 67351506 у зв'язку зі знищенням архівних справ.
Відповідно до ч. 2 ст. 450 ЦПК України неявка стягувача, боржника, державного виконавця або іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця, які належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду скарги, не перешкоджають її розгляду.
Суд, дослідивши матеріали скарги, вважає, що скарга підлягає до часткового задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Під час виконання судових рішень сторони виконавчого провадження мають право оскаржити рішення, дії або бездіяльність органів державної виконавчої служби, їх посадових осіб, виконавців чи приватних виконавців у порядку судового контролю, оскільки виконання судового рішення є завершальною стадією судового розгляду.
Судовий контроль за виконанням судових рішень врегульовано законодавцем у розділі VII ЦПК України.
Згідно ст. 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.
Судом встановлено, що рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 03.10.2012, у справі № 2-126/12 за позовом Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" задоволено, стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства "Комерційний Банк "Надра" заборгованість в сумі 86 400,01 грн.
Ухвалою Ржищівського міського суду Київської області від 21.07.2021 замінено стягувача Публічне акціонерне товариство "Комерційний Банк "НАДРА" на його правонаступника - ТОВАРИСТВО З ОБМЕЖЕНОЮ ВІДПОВІДАЛЬНІСТЮ "БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ" у виконавчому листі по цивільній справі № 2-126/12 за рішенням Ржищівського міського суду Київської області від 03 жовтня 2012 року про стягнення заборгованості у розмірі 86400,01 грн з ОСОБА_1 згідно кредитного договору № 385/П/66/2008-980 від 05 серпня 2008 року.
На виконанні в Ржищівському відділі державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) перебувало виконавче провадження № 67351506 про стягнення боргу з ОСОБА_1 на користь ТОВ "БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ" в розмірі 86400,01 грн.
02.11.2021 державним виконавцем на підставі п. 3 ч. 1 ст. 39, 40 ЗУ "Про виконавче провадження" винесено постанову про закінчення виконавчого провадження у зв'язку зі смертю боржника.
Відповідно до Наказу № 687/5 від 20.02.2023 Міністерства юстиції України «Про відділ державної виконавчої служби у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства м юстиції (м. Київ)» щодо реорганізації Ржищівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) шляхом приєднання до Кагарлицького відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ). Відповідно до Наказу № 841/5 від 25.03.2024 Міністерства юстиції України «Про відділ державної виконавчої служби у Київській області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ)» щодо реорганізації Кагарлицького відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) шляхом приєднання до Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ).
Відповідно до частини п'ятої статті 124 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов'язковими до виконання на всій території України. У пункті 9 частини третьої статті 129 Конституції України до основних засад судочинства віднесено обов'язковість рішень суду.
При цьому, за змістом ст. 19 Закону України «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», ч. 4 ст. 10 ЦПК України, при розгляді справ суд застосовує Конвенцію про захист прав людини і основоположних свободі протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, а також практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і неупередженим судом. У рішенні Європейського суду з прав людини від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» (заява № 60750/00) зазначено, що для цілей статті 6 виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина «судового розгляду».
У рішенні від 17 травня 2005 року у справі «Чіжов проти України» (заява № 6962/02) Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатися, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично, а нездатність державних органів ужити необхідних заходів для виконання рішення позбавляє гарантії параграф 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Юрій Миколайович Іванов проти України» (Заява N 40450/04) Європейський суд з прав людини зазначає, що право на суд, захищене статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду будь-якій зі сторін (див. рішення у справі «Горнсбі проти Греції», від 19 березня 1997 року, п. 40, ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок (див. рішення у справі «Іммобільяре Саффі проти Італії»).
Отже, виконання судових рішень у цивільних справах є складовою права на справедливий суд та однією з процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Відповідно до норм ст. 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: 1) верховенства права; 2) обов'язковості виконання рішень; 3) законності; 4) диспозитивності; 5) справедливості, неупередженості та об'єктивності; 6) гласності та відкритості виконавчого провадження; 7) розумності строків виконавчого провадження; 8) співмірності заходів примусового виконання рішень та обсягу вимог за рішеннями; 9) забезпечення права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності державних виконавців, приватних виконавців (ст. 2 Закону України «Про виконавче провадження»).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про виконавче провадження» примусовому виконанню підлягають рішення на підставі таких виконавчих документів, зокрема: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Відповідно до ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження» примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Згідно ст. 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.
Питання процесуального правонаступництва регламентовані ч. 1 ст. 55 ЦПК України, згідно з якою у разі смерті або оголошення фізичної особи померлою, припинення юридичної особи шляхом реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення), заміни кредитора чи боржника в зобов'язанні, а також в інших випадках заміни особи у відносинах, щодо яких виник спір, суд залучає до участі у справі правонаступника відповідного учасника справи на будь-якій стадії судового процесу.
Під час виконавчого провадження заміна сторони виконавчого провадження відбувається на підставі статті 442 ЦПК України.
Частинами першою та другою статті 442 ЦПК України визначено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження суд замінює таку сторону її правонаступником. Заяву про заміну сторони її правонаступником може подати сторона (заінтересована особа), державний або приватний виконавець.
Так, частиною першою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником.
Частиною п'ятою статті 15 Закону України «Про виконавче провадження» передбачає, у разі вибуття однієї із сторін виконавець за заявою сторони, а також заінтересована особа мають право звернутися до суду із заявою про заміну сторони її правонаступником. Для правонаступника усі дії, вчинені до його вступу у виконавче провадження, є обов'язковими тією мірою, якою вони були б обов'язковими для сторони, яку правонаступник замінив.
За змістом пункту 5 частини першої статті 34 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зупиняє вчинення виконавчих дій у разі звернення виконавця та/або заінтересованої особи до суду із заявою про заміну вибулої сторони правонаступником у порядку, встановленому частиною п'ятою статті 15 цього Закону.
Смерть боржника слід розглядати як вибуття однієї зі сторін виконавчого провадження.
Суд вважає, що вказаними нормами права, виходячи з їх системного тлумачення, передбачено заміну сторони виконавчого провадження (у разі її смерті) правонаступником.
У свою чергу відповідно до статті 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтями 1216, 1218 Цивільного кодексу України визначено, що спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 Цивільного кодексу України).
У спірних правовідносинах до складу спадщини входить, зокрема, грошове зобов'язання, що належало спадкодавцю ОСОБА_1 за життя та цей обов'язок не припинився внаслідок смерті боржника та продовжує існувати.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі, зокрема, припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника.
За пунктом 2 частини першої статті 40 згаданого Закону виконавче провадження, щодо якого винесено постанову про його закінчення, не може бути розпочате знову, крім випадків, передбачених цим Законом.
Відповідно до пункту 13 розділу 2 Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року N 512/5, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 02 квітня 2012 року за N 489/20802 (далі - Інструкція), правонаступництво можливе на всіх стадіях виконавчого провадження - з моменту відкриття виконавчого провадження до його закінчення.
З аналізу наведеного нормативного регулювання можна зробити висновок про те, що оскільки виконавче провадження є самостійною стадією судового процесу, сторони виконавчого провадження належать до учасників справи, а отже, якщо процесуальне правонаступництво має місце на стадії виконавчого провадження, заміна сторони виконавчого провадження означає й заміну учасника справи.
Законом передбачена можливість відновлення виконавчого провадження. Так, згідно із ч. 1 ст. 41 Закону України «Про виконавче провадження» у разі якщо постанова виконавця про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу визнана судом незаконною чи скасована в установленому законом порядку, виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення.
Отже, відповідна заміна сторони виконавчого провадження правонаступником може бути здійснена лише у разі скасування постанови виконавця про закінчення такого виконавчого провадження.
З урахуванням наведених вище законодавчих приписів, у разі смерті фізичної особи - сторони виконавчого провадження виконавець повинен перевірити, чи допускають відповідні правовідносини правонаступництво, чи ні. Якщо ж виконавче провадження було закінчене виконавцем, у тому числі у зв'язку зі смертю боржника, і виконавець при цьому не врахував відповідні вимоги чинного законодавства щодо можливого правонаступництва боржника, постанову про закінчення виконавчого провадження можна оскаржити в судовому порядку. У разі задоволення скарги можна вирішувати питання щодо заміни сторони виконавчого провадження правонаступником, у тому числі у зв'язку зі смертю боржника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 справа №916/617/17, від 11.10.2023 справа № 523/2357/20)
Згідно із частиною першою статті 1281 Цивільного кодексу України спадкоємці зобов'язані повідомити кредитора спадкодавця про відкриття спадщини, якщо їм відомо про його борги.
Кредиторові спадкодавця належить пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, не пізніше шести місяців з дня одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину на все або частину спадкового майна незалежно від настання строку вимоги. Якщо кредитор спадкодавця не знав і не міг знати про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину, він має право пред'явити свої вимоги до спадкоємця, який прийняв спадщину, протягом шести місяців з дня, коли він дізнався про прийняття спадщини або про одержання спадкоємцем свідоцтва про право на спадщину (частини друга та третя статті 1281 Цивільного кодексу України). Кредитор спадкодавця, який не пред'явив вимоги до спадкоємців, що прийняли спадщину, у строки, встановлені частинами другою і третьою цієї статті, позбавляється права вимоги (частина четверта вказаної статті 1281 Кодексу).
Відповідно до положень статті 1282 ЦК України спадкоємці зобов'язані задовольнити вимоги кредитора повністю, але в межах вартості майна, одержаного у спадщину. Кожен із спадкоємців зобов'язаний задовольнити вимоги кредитора особисто, у розмірі, який відповідає його частці у спадщині. Вимоги кредитора спадкоємці зобов'язані задовольнити шляхом одноразового платежу, якщо домовленістю між спадкоємцями та кредитором інше не встановлено. У разі відмови від одноразового платежу суд за позовом кредитора накладає стягнення на майно, яке було передане спадкоємцям у натурі.
За змістом наведених вище норм права задоволення вимог кредитора спадкоємцями має відбуватись у межах вартості отриманого ними у спадщину майна. Звідси обов'язок спадкоємців боржника перед кредиторами спадкодавця виникає лише у межах, передбачених статтею 1282 ЦК України, тобто в межах вартості майна, одержаного у спадщину. У разі неотримання від спадкодавця у спадщину жодного майна, особа не набуває статусу спадкоємця, і як наслідок у неї відсутній обов'язок задовольнити вимоги кредитора померлої особи (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2020 у справі №916/617/17 (пункт 98)).
Не визначення вартості успадкованого майна не впливає на вирішення питання про заміну сторони виконавчого провадження. Водночас задовольняючи заяву про заміну учасника справи, боржника у виконавчому провадженні, який помер, його спадкоємцем, суд відповідно до частини першої статті 1282 ЦК України має визначити розмір боргу, який відповідає частці спадкоємця у спадщині, та вказати, що така заміна здійснюється в межах вартості майна, одержаного у спадщину.
Крім того, звернення кредитора безпосередньо до суду, зокрема, із заявами про процесуальне правонаступництво та (або) про заміну сторони виконавчого провадження слід розглядати як пред'явлення кредитором вимог до спадкоємця боржника в порядку статті 1281 ЦК України (постанова Великої Палати Верховного Суду від 03 листопада 2020 року справа №916/617/17)
Положення щодо закінчення виконавчого провадження у разі смерті боржника, а саме пункт 3 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» (№ 1404-VIII) та пункт 3 частини першої статті 49 Закону України «Про виконавче провадження» (№606-XIV) слід розуміти так, що вони стосуються, зокрема, випадків, коли правовідносини не допускають правонаступництва.
Вказаний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 523/2357/20 від 11.10.2023.
Згідно із положеннями статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» державний виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Виконавець під час здійснення виконавчого провадження має право з метою захисту інтересів стягувача одержувати безоплатно від державних органів, підприємств, установ, організацій незалежно від форми власності, посадових осіб, сторін та інших учасників виконавчого провадження необхідні для проведення виконавчих дій пояснення, довідки та іншу інформацію, в тому числі конфіденційну (пункт 3 частини третьої статті 18 Закону України «Про виконавче провадження»).
Згідно з абзацом другим пункту 1 розділу II Інструкції виконавець при здійсненні виконавчого провадження зобов'язаний використовувати всі надані йому права та повноваження, необхідні для забезпечення неупередженого, ефективного, своєчасного і повного виконання рішення.
Як уже зазначалося, згідно з пунктом 3 частини першої та другої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження підлягає закінченню у разі припинення юридичної особи - сторони виконавчого провадження, якщо виконання її обов'язків чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва, смерті, оголошення померлим або визнання безвісно відсутнім стягувача чи боржника. Постанова про закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених частиною першою цієї статті, виноситься в день настання відповідних обставин або в день, коли виконавцю стало відомо про такі обставини.
Водночас, закінчення виконавчого провадження без належних правових підстав грубо порушує права стягувача на неупереджене, ефективне, своєчасне і в повному обсязі виконання судового рішення.
Постанову про закінчення виконавчого провадження, яка ухвалена без урахування вимог закону, можна оскаржити в судовому порядку, а відновлення відповідних прав скаржника може бути ефективно здійснене у разі задоволення скарги та скасування такої постанови (правовий висновок Великої Палати Верховного Суду викладений у постанові від 03.11.2020 у справі № 916/617/17).
Із зазначеного нормативного регулювання випливає, що, дотримуючись засад законності, справедливості, неупередженості та об'єктивності виконавчого провадження, його гласності та відкритості, виконавець зобов'язаний вживати передбачених чинним законодавством заходів щодо примусового виконання рішень, належного вчинення виконавчих дій.
Після отримання даних про смерть сторони виконавчого провадження виконавець має звернутися до компетентних органів/осіб для отримання відомостей про заведення спадкової справи, видачу свідоцтва про право на спадщину. Це дасть змогу виконавцеві з'ясувати, які особи як спадкоємці померлої сторони виконавчого провадження зверталися за отриманням спадщини та що саме ними було успадковано згідно зі свідоцтвом про право на спадщину.
Отже, виконавець, установивши на підставі відповідних доказів факт смерті фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має вчинити дії щодо отримання даних, необхідних для вирішення питання про заміну такої сторони її спадкоємцями та надалі за заявою сторони звернутися до суду з відповідним поданням про заміну сторони виконавчого провадження.
Смерть, оголошення померлою або визнання безвісно відсутньою фізичної особи, яка була стороною виконавчого провадження, має виступати підставою для його закінчення лише коли виконання обов'язків такої особи чи вимог у виконавчому провадженні не допускає правонаступництва.
Спірні правовідносини у справі № 2-126/12 про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ» боргу у розмірі 86400,01 грн, допускають правонаступництво, а тому державний виконавець повинен був вирішити питання про залучення правонаступників боржника у межах виконавчого провадження.
Враховуючи, що державний виконавець не вжив заходів щодо з'ясування кола спадкоємців після смерті ОСОБА_1 , а передчасно виніс оскаржувану постанову, то суд дійшов висновку, що такі дії державного виконавця, є неправомірними, а постанова про закінчення виконавчого провадження від 02.11.2021 підлягає скасуванню.
Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов'язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).
Даючи оцінку встановленим обставинам та доказам в їх сукупності, суд дійшов висновку, що дії державного виконавця Ржищівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 67351506 від 02.11.2021, є неправомірними, а постанова відповідно підлягає скасуванню, тому скарга в цій частині підлягає до задоволення.
Стосовно вимоги скарги щодо зобов'язання державного виконавця Обухівського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) поновити виконавче провадження ВП № 67351506 з примусового виконання виконавчого листа, виданого Ржищівським міським судом Київської області 21.03.2012 у справі 2-126/12 про стягнення з ОСОБА_1 86400,01 грн заборгованості, то скарга в цій частині не підлягає задоволенню оскільки після скасування судом постанови про закінчення виконавчого провадження виконавче провадження підлягає відновленню за постановою виконавця не пізніше наступного робочого дня з дня одержання виконавцем відповідного рішення згідно із частиною першою статті 41 Закону України «Про виконавче провадження».
Стосовно вимоги скарги щодо зобов'язання державного виконавця Обухівського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернутися до компетентних органів щодо виявлення спадкоємців боржника ОСОБА_1 , слід зазначити таке.
Згідно з Рекомендаціями Комітету Ради Європи № R (80) 2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Ради 11.03.1980 року, під дискреційними повноваженнями необхідно розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини (зокрема у справі «Довженко проти України»), який у своїх рішеннях зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів та меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи з відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення у процесуальному документі суду тощо.
Більше того, згідно із рішеннями Європейського суду з прав людини по справах: «Класс та інші проти Німеччини» від 06.09.1978 року, «Фадєєва проти Росії» (Заява № 55723/00), Страсбург, від 09.06.2005 року, «Кумпене і Мазере проти Румунії» (Заява N 33348/96), Страсбург, від 17.12.2004 року - завдання суду при здійсненні його контрольної функції полягає не в тому, щоб підміняти органи влади держави, тобто, суд не повинен підміняти думку національних органів будь-якою своєю думкою.
Таким чином, здійснення органом державної влади дискреційних повноважень може, в деяких випадках, передбачати вибір між здійсненням та нездійсненням певних дій.
Суд, розглядаючи справу щодо правомірності дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, не втручається у дискрецію (вільний розсуд) суб'єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Завдання судочинства полягає не у забезпеченні ефективності державного управління, а в гарантуванні дотримання вимог права, інакше було б порушено принцип розподілу влади.
Аналогічне роз'яснення надане судам в п. 18 постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 21.05.2012 року, яке зводиться до того, що суд не має права зобов'язувати державного виконавця до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.
З огляду на викладене, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимог скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ" в частині зобов'язання державного виконавця Обухівського відділу ДВС в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) звернутися до компетентних органів щодо виявлення спадкоємців боржника ОСОБА_1 .
В порядку, передбаченому ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Керуючись ст. 447-452 ЦПК України, Законом України «Про виконавче провадження», суд,-
Скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "БРАЙТ ІНВЕСТМЕНТ" на дії Ржищівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ), Обухівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ), - задовольнити частково.
Визнати неправомірними дії державного виконавця Ржищівського відділу державної виконавчої служби в Обухівському районі Київської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) у частині винесення постанови про закінчення виконавчого провадження ВП № 67351506 від 02.11.2021, та скасувати постанову про закінчення виконавчого провадження ВП № 67351506 від 02.11.2021.
У задоволенні решти вимог відмовити.
Ухвала набирає законної сили негайно після її проголошення, якщо інше не передбачено цим Кодексом.
Ухвала, відповідно до п. 27 ч. 1 ст. 353 ЦПК України, може бути оскаржена в апеляційному порядку.
Апеляційна скарга на ухвалу суду подається до Київського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на ухвалу суду - якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя С.О.Юрченко