Справа № 277/245/25
іменем України
"12" травня 2025 р. селище Ємільчине
Ємільчинський районний суд Житомирської області у складі головуючого судді Т.Г. Корсун, за участю секретаря судового засідання М.М. Сороки, представника позивача - адвоката Р.Р. Тисячник, відповідача - ОСОБА_1 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в селищі Ємільчине за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
Товариство з обмеженою відповідальністю «Споживчий центр» (далі - позивач), звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 (далі - відповідач), в якому просить стягнути з відповідача на його користь заборгованість за Кредитним договором №00-10033653 від 25.10.2024 в розмірі 23238 грн 00 коп.
В обґрунтування позову зазначено, що 25.10.2024 між ТзОВ «Макс Кредит» та ОСОБА_1 було укладено Договір кредитної лінії № 00-10033653, за умовами якого відповідач отримав кредитні кошти, які зобов'язався повернути та сплатити відсотки за користування ними. Вказаний договір укладений в електронній формі в порядку, визначеному ЗУ «Про електронну комерцію». Позивач виконав свою частину зобов'язань в належний спосіб, відповідач від виконання свої кредитних зобов'язань ухиляється. Станом на 04.02.2025 заборгованість ОСОБА_1 за Договором кредитної лінії становить 23238 грн, з яких: 10000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 2000 грн заборгованість за комісією, 7238 грн заборгованість за процентами, 4000 грн заборгованість зі штрафів. Просить суд стягнути зі ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Макс Кредит» суму заборгованості суму заборгованості в загальному розмірі 23238 грн, а також понесені судові витрати по справі.
Ухвалою суду від 13.03.2025 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, в АТ «А-Банк» витребувано інформацію про зарахування коштів по картковому рахунку відповідача.
В судовому засіданні представник позивача, яка приймала участь в режимі відеоконференції, заявлені позовні вимоги підтримала та просила задовольнити їх у повному обсязі.
Відповідач в судовому засіданні щодо задоволення позову заперечував, пояснив суду, що заборгованість по тілу кредиту визнає, інші нарахування заборгованості заперечує. Вказує, що коли фактично ознайомився з умовами кредитування, хотів протягом перших трьох годин повернути кредит, однак дізнався, що потрібно повертати суму кредиту разом з комісією і відсотками. В позові просив відмовити частково.
В судовому засіданні 12.05.2025 оголошено скорочене рішення (вступну та резолютивну частини).
Заслухавши пояснення сторін, дослідивши письмові докази, які містяться в матеріалах справи, суд приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що 25 жовтня 2024 року між ТзОВ «Макс Кредит», як кредитодавцем, та ОСОБА_1 , як позичальником, укладено договір кредитної лінії № 00-10033653 (далі-Договір) (а.с.13-18).
Відповідно до п. 1.1. Договору, кредитодавець надає позичальнику кредит у національній валюті у вигляді кредитної лінії на умовах, передбачених Договором, а позичальник зобов'язується одержати та повернути кредит, сплатити проценти за користування ним та виконати інші обов'язки, передбачені Договором.
Відповідно до п. 1.2. Договору, сума кредитного ліміту складає: 10000 грн. Тип кредиту кредитна лінія.
Згідно з п. 1.4. Позичальник зобов'язаний оплатити проценти в періодичну дату оплати процентів, а саме: на 09.11.2024 року, та на кожний 25 день після цієї дати за фактичне користування грошовими коштами протягом строку дії кредитної лінії (строку кредитування).
Відповідно до п. 1.5.1. Договору, стандартна процентна ставка складає 0,94 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом, застосовується у межах строку дії кредитної лінії, зазначеного в пункті 1.3. цього Договору (за виключенням строку кредитування, коли Позичальник має право на використання Зниженої процентної ставки).
Згідно з п. 1.5.2. Договору, знижена процентна ставка становить 0,66 % від суми кредиту за кожен день користування кредитом, надається позичальнику в якості заохочення та діє виключно за умови сплати процентів не пізніше наступного дня за першою періодичною датою оплати процентів, визначеною п. 1.3.1. цього Договору. Знижена процентна ставка застосовується виключно протягом 15 днів користування кредитом поспіль, починаючи з першого дня користування кредитом (дати видачі кредиту) протягом строку кредитування, зазначеного в п. 1.3. цього Договору.
Згідно з п. 1.10. усі істотні умови Договору, порядок їх застосування, погоджені сторонами під час укладення Договору.
Вищевказаний правочин підписаний ОСОБА_1 за допомогою одноразового ідентифікатора: 97822, який був відправлений 25.10.2024 та використаний 25.10.2024 о 02:41:07.
Також відповідачем підписано паспорт споживчого кредиту із використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором: 65500 (а.с.19-20).
Як вбачається із інформаційної довідки ТзОВ «Платежі онлайн» № 02/02 від 03.02.2025, 25.10.2025 о 02:41:16 на картку № НОМЕР_1 було здійснено грошовий переказ у сумі 10000 грн (а.с. 23).
Згідно з інформаційною довідкою № 20.1.0.0.0/7-20250421/0168 від 24.04.2025 року, наданою АТ «Акцент-Банк» у відповідь на запит суду, картка № НОМЕР_2 імітована в банку на ім'я ОСОБА_1 .
Із виписки по вищевказаному рахунку слідує, що 25.10.2024 року на рахунок відповідача надійшли грошові кошти в сумі 10000 грн.
Отже, ОСОБА_1 підписавши 25.10.2024 за допомогою одноразового ідентифікатора Договір кредитної лінії № 00-10033653 від 25.10.2024, за умовами якого просив видати йому кредит у сумі 10000 грн, останній отримав вказану суму коштів на свою банківську картку, що не заперечується відповідачем.
Наведені обставини дають підстави беззаперечно стверджувати про доведеність факту отримання ОСОБА_1 від ТзОВ «Макс Кредит» кредитних коштів у сумі 10000 грн на підставі Договору кредитної лінії.
Відповідно до ч. 1ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є /мови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Електронні правочини оформлюються шляхом фіксації волі сторін та його змісту. Така фіксація здійснюється за допомогою складання документу, який відтворює волю сторін. На відміну від традиційної письмової форми правочину воля сторін електронного правочину втілюється в електронному документі.
В статті 3 ЗУ «Про електрону комерцію» зазначено, що електронний договір це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 ЗУ «Про електрону комерцію», вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі.
Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 ЗУ «Про електрону комерцію», є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 ЗУ «Про електрону комерцію»; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 ЗУ «Про електрону комерцію»; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз 'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею. (ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію»).
Частина 5 ст. 11 ЗУ «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору шляхом перенаправления (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправления (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Також, відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» електронний підпис є обов'язковим реквізитом електронного документа, який використовується для ідентифікації автора та/або підписувача електронного документа іншими суб'єктами електронного документообігу. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
З врахуванням викладеного, лише наявність електронних підписів сторін підтверджує їх волю, спрямовану на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків, забезпечує ідентифікацію сторін та цілісність документа, в якому втілюється воля останніх.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до ЗУ «Про електронний цифровий підпис».
Також, приписами статті 12 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг», передбачено поняття «підпис у сфері електронної комерції». Так, якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Згідно з ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. 640 ПК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Згідно ст. 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною.
Частинами 1, 3 ст. 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Враховуючи, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку не повернуті, а також вимоги ч. 2 ст. 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав.
Перша судова палата Касаційного цивільного суду у своїй правовій позиції у Постанові ВС № 61-20799св19 по справі № 561/77/19 від 16.12.2020 року щодо належності та законності підписання кредитних договорів за допомогою одноразового ідентифікатора зазначає наступне: «Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені ЗУ «Про електронну комерцію» (далі - Закон).
Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших; електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб'єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв 'язку. вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п. 12 ч. 1 ст. 3 Закону).
Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та ії прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті.
Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст.11 Закону).
Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа...».
Договір укладений між сторонами в електронній формі має силу договору, який укладений в письмовій формі та підписаний сторонами які узгодили всі умови, так як без проходження реєстрації та отримання Одноразового ідентифікатора (коду, що відповідно до Правил є електронним підписом позичальника, який використовується ним як аналог власноручного підпису), без здійснення входу Відповідачем на веб-сайт за допомогою Логіна особистого кабінету і пароля особистого кабінету кредитний договір між Відповідачем та Первісним Кредитором не було б укладено.
Наведене узгоджується з правовим висновком, сформованим у постановах Верховного Суду від 12.01.2021 року № 524/5556/19, від 07.10.2020 року № 127/33824/19, від 23.03.2020 року № 404/502/18.
Таким чином, суд вважає доведеним, що сторони узгодили розмір кредиту (позики), грошову одиницю, в якій надано кредит, строк та умови кредитування, що свідчить про наявність волі ОСОБА_1 для укладення договору кредитної лінії № 00-10033653 від 25.10.2024 на відповідних умовах шляхом підписання Договору за допомогою електронного підпису одноразовим ідентифікатором.
У свою чергу, правочином передбачено розмір та порядок сплати відсотків за користування кредитом, такий відповідачем не оспорювався та в судовому порядку не скасовувався повністю чи окремі його положення.
Як встановлено судом, відповідач не виконав в належний спосіб свої зобов'язання за договором кредитної лінії № 00-10033653 від 25.10.2024 року, а тому у нього станом на 04.02.2025 виникла заборгованість перед ТзОВ «Макс Кредит» в сумі 23238 грн, з яких: 10000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 2000 грн заборгованість за комісією, 7238 грн заборгованість за процентами, 4000 грн заборгованість зі штрафів (а.с.33).
Вирішуючи питання щодо розміру нарахованих процентів за користування кредитом суд бере до уваги наступні обставини.
Із розрахунку позивача станом на 04.02.2025 вбачається, що нарахування процентів за користування кредитом в загальному розмірі 7238 грн відбувалися відповідно до умов договору, а саме 15 днів кредитування (до 10.11.2024) нараховувалися за ставкою 0,66 % за кожен день (згідно з п.1.5.2 Договору) та подальше користування кредитом в межах дії строку кредиту - 0,94 % (згідно з п.1.5.1 Договору).
Таким чином, суд доходить висновку, що позивач набув право нарахувати та стягнути проценти з відповідача на підставі ч. 2 ст. 625 ЦК України та пункту 1.5 Кредитного договору.
Таким чином, станом на дату розгляду справи заборгованість відповідача за відсотками становить 7238 грн.
Щодо нарахованої комісії в розмірі 2000 грн, то п.1.6 Договору передбачено, що кредитодавець одноразово нараховує комісію за надання кредиту у розмірі 20% від суми кредиту, яка складає 2000 грн.
За умовами ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін; ч.1 ст. 530 ЦК України).
Норми статей 610, 611 ЦК України вказують на те, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Боржник, який прострочив виконання зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки і за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення (частини 1, 2 ст. 612 ЦК України).
Однак, суд вважає за необхідне відмовити в частині заявлених вимог про стягнення із відповідача на користь позивача заборгованості зі штрафів, оскільки згідно п. 18 Прикінцевих та Перехідних положень ЦК України у період дії в Україні воєнного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення; установлено, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24.02.2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Судом достовірно встановлено, що заборгованість зі штрафів в сумі 4000 грн за договором кредитної лінії № 00-10033653 від 25.10.2024 нарахована ОСОБА_1 після 24.02.2022 року, а тому позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
За наведених обставин, суд приходить до висновку, що заявлені ТзОВ «Макс Кредит» позовні вимоги до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості підлягають частковому задоволенню.
Відповідно до положень ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Згідно ч. 3 ст. 137 ЦПК України для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до ч. 4 ст. 137 ЦК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
На виконання вимог ч. 3 ст. 137 ЦПК України позивачем до позову додано: Договір про надання юридичної (правничої) допомоги № 01/11-МК від 01.11.2024 року, укладений між адвокатом (ФОП) ОСОБА_2 та ТзОВ «Макс Кредит», акт приймання-передачі виконаних робіт № б/н від 25.02.2025, згідно з яким загальна вартість наданих послуг в межах даного судового провадження становить 8000 грн. та складається із: консультації та узгодження правової позиції 1 год. вартістю 2000 грн.; підготовка позову 5 год. вартістю 4000 грн.; підготовка адвокатського запиту та клопотання про витребування доказів 2 год. вартістю 2000 грн.; а також квитанцію № 25/02 від 25.02.2025 про оплату вартості правничої допомоги (а.с. 37-42).
Відповідно до ч. 3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Суд дійшов висновку, що заявлена сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 8000 грн. є неспівмірною із складністю справи та виконаними роботами.
Суд враховує, що дана категорія справ є поширеною, сама по собі позовна заява є нескладною та не потребує особливих затрат часу на її складання. Пакет документів, що доданий до позовної заяви, також є наперед визначеним та не потребує великих зусиль для його зібрання.
Верховний Суд неодноразово звертав увагу на необхідності дотримання принципу співмірності при розрахунку судових витрат.
Так, Велика Палата Верховного Суду у справі № 755/9215/15-ц наголосила, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
У постановах Верховного Суду у справі № 905/1795/18 та у справі № 922/2685/19, визначено, що суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
У справі № 922/3812/19 Верховний Суд зазначив, що суди мають виходити зі встановленого у самому договорі розміру та/або порядку обчислення таких витрат, що узгоджується з приписами ст. 30 ЗУ «Про адвокатуру і адвокатську діяльність». У разі відсутності у тексті договору таких умов (пунктів) щодо порядку обчислення, форми та ціни послуг, що надаються адвокатом, суди, в залежності від конкретних обставин справи, інших доказів, наданих адвокатом, використовуючи свої дискреційні повноваження, мають право відмовити у задоволенні заяви про компенсацію судових витрат, задовольнити її повністю або частково.
Ті ж самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим. Так, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Вказаний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.10.2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17).
Відтак, суд вважає, що обґрунтованим та співмірним в даному випадку з врахуванням часткового задоволення позову є витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 2000 грн.
Відповідно до ч.1 ст. 141 ЦПК України судові витрати покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до ч. 6 ст. 141 ЦПК України якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Якщо обидві сторони звільнені від оплати судових витрат, вони компенсуються за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Згідно п. 9 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» від сплати судового збору звільняються інваліди І та ІІ груп, законні представники дітей-інвалідів і недієздатних інвалідів І та ІІ груп.
Відповідно до пенсійного посвідчення № НОМЕР_3 серії НОМЕР_4 ОСОБА_1 встановлена ІІ група інвалідності.
У зв'язку з зазначеним, підлягають застосуванню норми ч. 6 ст. 141 ЦПК України, а витрати позивача, пов'язані зі сплатою судового збору за подання позовної заяви компенсуються за рахунок держави.
Враховуючи зазначене вище, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, відтак позивачу слід компенсувати за рахунок держави понесені судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог (82,8%) в сумі 2005 грн 74 коп.
Керуючись ст.ст. 12, 77-81, 141, 259, 263-268, 352, 354 ЦПК України, суд
Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - задовольнити частково.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» суму заборгованості за договором кредитної лінії №00-10033653 від 25.10.2024 в загальному розмірі 19238 грн, з яких: 10000 грн. заборгованість за тілом кредиту, 7238 грн заборгованість за процентами, 2000 грн заборгованість за комісією.
В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути із ОСОБА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» витрати на правничу допомогу у сумі 2000 грн.
В задоволенні вимоги про стягнення витрат на правничу допомогу у сумі 6000 грн - відмовити.
Компенсувати (повернути) Товариству з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» з Державного бюджету судовий збір в розмірі 2005 грн 74 коп.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом тридцяти днів з часу складання повного судового рішення до Житомирського апеляційного суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Макс Кредит» (адреса місцезнаходження: м. Київ, вул. Казимира Малевича, 86, корп. «Е», код ЄДРПОУ: 42806643).
Відповідач: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) .
Повний текст рішення складений 15 травня 2025 року.
Суддя Т. Г. Корсун