Справа № 161/24012/24
Провадження № 2/161/180/25
15 травня 2025 року м. Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Мазура Д.Г.,
за участю секретаря судового засідання Дручок О.М.
позивача ОСОБА_1
представника відповідача, адвокатки Кушнірук Ю.П.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Луцького міськрайонного суду Волинської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном,
ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном, а саме: зобов'язати ОСОБА_2 усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_1 належним їй нерухомим майном - квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 шляхом надання вільного доступу та не чинити перешкоди до доступу до вказаного нерухомого майна.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначила, що є співвласником 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні майном, оскільки не надає можливості користуватися спільним майном - не надає доступу до вище вказаної квартири. У зв'язку із чим, ОСОБА_1 зверталася до Луцького РУП ГУНП у Волинській області із заявою щодо реагування на неправомірні дії відповідача. У відповіді Луцького РУП ГУНП у Волинській області було запропоновано для захисту своїх прав та законних інтересів звернутися до суду.
29.01.2025 ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області прийнято до розгляду позовну заяву та відкрито провадження у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном; постановлено розгляд справи проводити за правилами загального позовного провадження.
24.02.2025 до канцелярії суду від представника відповідача ОСОБА_2 , - адвоката Кушнірук Ю.П., надійшов відзив на позовну заяву, у якому остання просить відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі. На обґрунтування відзиву посилається на необґрунтованість та недоведеність позовних вимог. Зокрема зазначає, що відповідач ніколи не чинив ОСОБА_1 , перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження квартирою.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 позовні вимоги підтримала та просила задовольнити з підстав, наведених у позові. ОСОБА_1 пояснювала, що є співвласником квартири АДРЕСА_2 . ОСОБА_2 є колишнім чоловіком, який чинить їй перешкоди у користуванні майном, вона не може безперешкодно прийти до квартири та робити там те, що вважає за потрібне.
Представник відповідача ОСОБА_2 , - адвокат Кушнірук Ю.П., в судовому засіданні позов не визнала, заперечила проти його задоволення, вказавши, що право власності позивача на 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , не заперечується, відповідач ніколи не чинив ОСОБА_1 перешкод у здійсненні нею права користування та розпорядження квартирою. Ключів від квартири позивач не має, однак вона ніколи не зверталася з приводу їх отримання.
Суд, заслухавши пояснення сторін, дослідивши надані сторонами докази, всебічно та повно з'ясувавши обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, доходить до наступних висновків.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі, який рішенням Луцького міськрайонного суду від 29.10.2020 року було розірвано.
Також встановлено, що рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області у справі №161/20994/23 від 07.02.2024 в порядку поділу майна подружжя виділено у власність ОСОБА_1 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 .
Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 371890002, сформованого 28 березня 2024, 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 належить на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 .
Позивач пояснила, що ОСОБА_2 , чинить їй перешкоди у користуванні майном, зокрема квартирою АДРЕСА_2 , оскільки не надає можливості користуватися спільним майном - не надає доступу до вище вказаної квартири.
Проте, матеріалами справи не встановлений факт перешкоди відповідачу у користуванні майном, а саме квартирою АДРЕСА_2 . В судовому засіданні ОСОБА_1 вказала, що не зверталась ОСОБА_2 за ключами від спірної квартири, вважає, що оскільки вона є співвласником квартири, відповідач має самостійно надати їй ключі від квартири. Представник позивача, адвокатка Кушнірук Ю.П., підтвердила, що ОСОБА_1 не зверталась до ОСОБА_2 за ключами від спірної квартири.
Оцінивши доводи сторін, та надані в їх обґрунтування докази, суд доходить висновку, що до виниклих правовідносин слід застосувати наступні норми процесуального та матеріального права.
Відповідно до частини першої статті 2 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.
Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до статті 41 Конституції України, статті 321 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно зі статтею 8 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Кривіцька і Кривіцький проти України" ("Kryvitska and Kryvitskyyv. Ukraine", заява № 30856/03) поняття "житло" не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було у законному порядку встановлено, а залежить від фактичних обставин, а саме існування достатніх і тривалих зв'язків з конкретним місцем. Втрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання у право на житло.
Суд виходить з того, що гарантуючи захист права власності, закон надає власнику право вимагати усунення будь-яких порушень його прав.
Згідно зі статтею 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном. На зміст права власності не впливають місце проживання власника та місце знаходження майна.
Відповідно до частин першої, другої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов'язків власник зобов'язаний додержуватися моральних засад суспільства.
Положеннями статті 321 ЦК України встановлено принцип непорушності права власності, відповідно до якого ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні.
Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК УРСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.
Відповідно до частини першої статті 356 ЦК України власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.
Власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном (стаття 391 ЦК України).
Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати будь-яких усунень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушене право та з яких підстав.
Відповідно до правової позиції, яка викладена у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 910/3372/19, від 13 липня 2022 року у справі № 916/3307/16, предмет і підстави позову визначаються самостійно позивачем і суд не може виходити за межі відповідних вимог.
На суд покладено обов'язок вирішити наявний між сторонами спір з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів відповідних осіб. У той же час, предмет та підстави позову визначаються та можуть в установленому порядку змінюватися тільки позивачем, тоді як суд позбавлений права на відповідну процесуальну ініціативу.
При цьому, позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи і залежно від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту.
Вирішуючи спір, суд надає об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду, а також визначає, чи відповідає обраний спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права позивача.
Суд зобов'язаний з'ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.
Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові.
Відповідно до статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами, є будьякі дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Стандарт доказування є важливим елементом змагального процесу. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведення.
У постанові від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13 Велика Палата Верховного Суду наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний. Тобто певна обставина не може вважатися доведеною, допоки інша сторона її не спростує (концепція негативного доказу), оскільки за такого підходу принцип змагальності втрачає сенс.
Верховний Суд зауважує, що за загальним правилом доказування тягар доведення обґрунтованості вимог пред'явленого позову покладається на позивача, за таких умов доведення не може бути належним чином реалізоване шляхом спростування позивачем обґрунтованості заперечень відповідача. Пріоритет у доказуванні надається не тому, хто надав більшу кількість доказів, а в першу чергу їх достовірності, допустимості та достатності для реалізації стандарту більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджувальної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 21 вересня 2022 року у справі № 645/5557/16-ц)
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Звертаючись до суду з позовом ОСОБА_1 покликалась на те, що відповідач чинить їй перешкоди у користуванні житловим приміщенням та просила зобов'язати ОСОБА_2 не чинити їй перешкоди у користуванні квартирою належною їй на праві спільної часткової власності, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Разом з тим, надані в обґрунтування позову докази, а саме звернення в поліцію, яке мало місце в червні 2024 року, покази свідків не доводять те, що ОСОБА_2 чинить ОСОБА_1 перешкоди у користуванні квартирою за вищевказаною адресою.
Так, суд звертає увагу, що на праві спільної часткової власності ОСОБА_1 належить 1/2 частки квартири АДРЕСА_2 про що є Витяг, описаний судом вище.
В матеріалах справи відсутні будь-які відомості про те, що позивачу чиняться перешкоди у користуванні спірною квартирою за вказаною адресою.
Позивач не має ключів від квартири, однак ОСОБА_1 не зверталась до ОСОБА_2 з приводу їх отримання. Доводи сторони позивача про те, що відповідач не надає позивачу можливості відвідувати квартиру, про що є звернення в поліцію, не є такими, що доводять обґрунтованість позовних вимог, а тільки підтверджують те, що між сторонами існують конфліктні стосунки.
Отож, суд виснує, що в матеріалах справи відсутні допустимі, достовірні та достатні докази, які б підтверджували той факт, що відповідач ОСОБА_2 чинить перешкоди ОСОБА_1 у користуванні квартирою належною їй на праві спільної часткової власності, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .
Висновки суду узгоджуються із правовою позицією Верховного Суду, яка викладена у постановах від 19 січня 2022 року, справа №727/10631/20, 18 січня 2024 року, справа № 755/7604/22.
За встановлених обставин, суд відмовляє у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном з в'язку з їх недоведеністю.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК України у разі відмови в позові судові витрати покладаються на позивача.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 2, 4, 12, 13, 76-80, 89, 141, 259, 263, 265, 273, ЦПК України, суд,
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у користуванні нерухомим майном - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Волинського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Дата складення повного судового рішення 15 травня 2025.
Учасники справи:
Позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 місце проживання: АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Д.Г. Мазур