Справа № 216/2406/25
провадження 2/216/1845/25
іменем України
07 травня 2025 року місто Кривий Ріг
Центрально-Міський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі: головуючого судді Кузнецова Р.О.
за участю секретаря судового засідання Максименко А.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, в м. Кривому Розі, в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служби у справах дітей виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради про захист прав малолітньої дитини,-
встановив:
Позивач звернувся до Центрально-Міського районного суду Кривого Рогу Дніпропетровської області з вказаним позовом в обґрунтування якого зазначив, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з відповідачем, від якого вони мають спільну доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Починаючи з березня 2024 року сімейне життя з відповідачем поступово погіршувалось, що призвело до фактичного припинення шлюбних відносин з листопада 2024 року. З цього часу спільна дитина сторін проживає разом з позивачем. З моменту фактичного припинення шлюбних відносин з дружиною позивач взяв на себе всі батьківські обов'язки, самостійно виховує та утримує доньку, яка залишилася проживати разом з ним. Позивач спроможний забезпечити доньку всім необхідним. Дитина відвідує школу, позашкільні гуртки, облікована в медичних установах. Позивач забезпечує свою доньку харчуванням, ліками, одягом, піклується про стан її здоров'я, займається її навчанням та розвитком, як духовним так і фізичним. Мати дитини, ОСОБА_2 , не приймає участі у вихованні та утриманні спільної доньки, останнім часом перешкоджає позивачу у спілкуванні з нею коли забирає дитину до себе, чинить сварки з приводу місця проживання дитини та налаштовує дитину проти батька. Встановлення факту того, що дитина перебуває на утриманні та вихованні позивача, необхідно задля реалізації її прав та обов'язків, визначених Сімейним кодексом України, в тому числі можливості представляти інтереси неповнолітньої дитини у державних та комунальних закладах, бути представником під час оформлення медичних документів у закладах охорони здоров'я, органах влади для отримання соціальної допомоги. Також, нагальним є вирішення питання стосовно переміщення дитини за кордон без документального оформлення згоди матері. Крім цього, виникла потреба подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, яка виховується лише одним батьком, в інтересах дитини. Іншого позасудового порядку встановлення даних фактів, передбаченого законом, немає. З огляду на такі обставини позивач звернувся до суду з вказаним позовом, в якому просив розірвати шлюб, укладений з відповідачем, визначити місце проживання спільної дитини з батьком та встановити факт самостійного виховання та утримання малолітньої доньки.
На підставі ухвали суду від 21.01.2025, серед іншого, позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу виділено у самостійне провадження.
Позивач у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду заяви повідомлявся належним чином, причини неявки не повідомив.
Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином, проте до суду не з'явилася, надала до заву про розгляд справи за її відсутності позовні вимоги визнає та не заперечує, щодо задоволення позову.
Представник служби у справах дітей виконкому Центрально-Міської районної у місті ради до суду не з'явилася, надала до суду акти обстеження умов проживання за місцем проживання відповідача, просила розглядати справу за відсутності представника органу опіки та піклування.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Дослідивши матеріали справи, надавши відповідну правову оцінку зібраним у справі доказам, суд приходить до таких висновків.
Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право людини на доступ до правосуддя, а ст. 13, - на ефективний спосіб захисту прав, і це означає, що особа має право пред'явити в суді таку вимогу на захист цивільного права, яка відповідає змісту порушеного права та характеру правопорушення.
Правовідносини «утримання дітей», є предметом регулювання Сімейного кодексу України.
Статтею 51 Конституції України гарантовано, а ст. 180 СК України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі ст. 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є неправозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Тобто, Закон покладає на батьків обов'язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов'язок батьків утримувати своїх дітей виникає з моменту їх народження та зберігається до досягнення дітьми повноліття.
Обов'язок утримувати дитину є рівною мірою обов'язком як матері, так і батька, причому, обов'язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Батьки зобов'язані утримувати свою дитину незалежно від того, одружені вони чи ні, або чи розірвано їх шлюб.
Обов'язок по утриманню зберігається також і у випадку позбавлення батьківських прав батьків (ч. 2 ст. 166 СК).
У випадку невиконання батьками обов'язку утримувати неповнолітню дитину добровільно, аліменти можуть стягуватися за рішенням суду. При злісному ухиленні батьків від сплати аліментів вони підлягають притягненню до кримінальної відповідальності, відповідно до ст. 164 КК України.
Визнання батьків або одного із них недієздатними не припиняє їх обов'язку утримувати свою неповнолітню дитину. Водночас, смерть матері або батька чи оголошення їх померлими припиняє їх обов'язок по утриманню дитини. До спадкоємців померлих батьків обов'язок по утриманню дитини не переходить.
Отже, аналізуючи викладене, суд доходить висновку, що у батьків дитини зберігається обов'язок утримання своєї дитини з моменту її народження до досягнення нею повноліття, при чому такий обов'язок не залежить від наявності зареєстрованого шлюбу між батьками, факту позбавлення батьківських прав, визнання батьків недієздатними, тощо, а припиняється лише фактом смерті батьків.
Відповідно до ч.ч. 2-4 ст. 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Місцем проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я тощо, в якому вона проживає, якщо інше місце проживання не встановлено за згодою між дитиною та батьками (усиновлювачами, опікуном) або організацією, яка виконує щодо неї функції опікуна. У разі спору місце проживання фізичної особи у віці від десяти до чотирнадцяти років визначається органом опіки та піклування або судом. Місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
Відповідно до ч. 1 ст. 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Згідно з ч. 1, ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.
Дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (ч.ч. 1, 2 ст. 15 Закону України «Про охорону дитинства»).
Відповідно до ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20.11.1989 (яка була ратифікована постановою Верховної Ради України №789-XII від 27 лютого 1991 року і набула чинності для України 27 вересня 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Частинами 1 та 2 ст. 27 вказаної Конвенції визначено, що держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У цій справі доцільно звернути увагу на постанову Верховного Суду від 26.01.2023 у справі №164/812/21, в якій суд зазначив: «з огляду на викладені норми, які регулюють правовідносини, які виникли між сторонами, суд має з'ясувати, чи виконав відповідач обов'язок доведення обставин, за наявності яких суд має право відмовити у визначенні місця проживання дитини з матір'ю, чи довела позивачка, що проживання дитини з нею відповідатиме найкращим інтересам дитини. Вирішуючи спір щодо визначення місця проживання дитини, суди мають виходити з того, що поведінка батьків, їх авторитет відіграє суттєву роль у вихованні дитини, оскільки дитина не має самостійного досвіду соціальної поведінки, а тому успадковує досвід і поведінку авторитетних для неї батьків».
Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно з ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (ст. 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (ч. 1 ст. 80 ЦПК України).
Відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Матеріалами справи встановлено, що позивач ОСОБА_1 є рідним батьком малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , а відповідач - матір'ю, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 від 21.02.2012.
Крім цього, зі свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 від 06.04.2018 убачається, що сторони по справі також мають малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Відповідно до Витягу з реєстру Криворізької територіального громади від 14.03.2025 встановлено, що ОСОБА_2 зареєстрована за адресою: АДРЕСА_1
Згідно з актом від 03.04.2025, складеного зі слів сусідів ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , з листопада 2024 року ОСОБА_1 постійно проживає зі своєю донькою ОСОБА_3 та сином ОСОБА_5 за адресою: АДРЕСА_2 .
Згідно з довідкою Криворізької гімназії №130 КМР №186 від 07.04.2025 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є ученицею 7-В класу. Батько дитини бере активну участь у вихованні та навчанні доньки, займає активну громадянську позицію щодо заходів, які проходять на базі закладу.
Відповідно до довідок з медичних закладів від 08.04.2025 слідує, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , облікована у медичних установах, за станом здоров'я може відвідувати секцію з бальних танців.
Як вбачається з висновку виконкому Центрально-Міської районної у місті ради щодо визначення місця проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , №8/33-1870 від 06.05.2025, виконком Центрально-Міської районної у місті ради, як орган опіки та піклування, вважає доцільним визначити місце проживання малолітньої дитини разом з батьком.
Таким чином, з наведеного слідує, що мати малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , - ОСОБА_2 самоусунулася від виконання своїх батьківських обов'язків з утримання та виховання своєї доньки, на теперішній час мешкає окремо від дитини. З 2024 року не цікавиться її життям та не вживає жодних заходів для налагодження стосунків, не заперечує, щодо визначення місця проживання дитини з батьком, що свідчить про свідоме небажання приймати участь в житті малолітньої доньки.
Приймаючи до уваги, що встановлення вказаних фактів необхідно позивачу для реалізації свого права на свободу пересування, подальшого оформлення документів щодо соціальної допомоги на дитину, а встановити дані факти в позасудовому порядку неможливо, суд приходить до висновку про необхідність задоволення заявлених позовних вимог.
Згідно з ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частини 1 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Згідно з ч. 2 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору за подання до суду позовної заяви про розірвання шлюбу складає 0,4 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява подається до суду та становить 1211,20 грн.
Отже, з урахуванням наведеного з відповідача на користь позивача підлягає відшкодуванню судовий збір в розмірі 2422,40 грн, пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 12, 76-78, 81, 258, 263, 268, 354, 355 ЦПК України суд,-
ухвалив:
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Служби у справах дітей виконавчого комітету Центрально-Міської районної у місті ради місті Кривий Ріг про захист прав малолітньої дитини - задовольнити.
Визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком - ОСОБА_1 , за адресою: АДРЕСА_2 .
Встановити факт, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , самостійно виховує та утримує свою малолітню доньку - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без будь-якої сторонньої допомоги та без участі матері - ОСОБА_2 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по справі у вигляді судового збору, у розмірі 2422,40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві гривні 40 копійок).
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Дніпровського апеляційного суду, шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості про учасників справи згідно з п. 4 ч. 5 ст. 265 ЦПК України:
- позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_3 , місце проживання: АДРЕСА_2 ;
- відповідач: ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_4 , місце проживання: АДРЕСА_1 ;
- третя особа: служба у справах дітей виконкому Центрально-Міської районної в місті ради, код ЄДРПОУ: 04052560, місцезнаходження: м. Кривий Ріг, вул. Свято-Миколаївська, 27.
Рішення прийнято, складено і підписано в нарадчій кімнаті складом суду, який розглянув справу.
Суддя Р.О.КУЗНЕЦОВ