Справа № 202/14858/23
Провадження № 2/202/92/2025
02 травня 2025 року м. Дніпро
Індустріальний районний суд міста Дніпра у складі:
головуючого судді - Бєсєди Г.В.
за участю секретаря - Голєва А.А.
представника позивача - ОСОБА_1
представника відповідача - ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Індустріального районного суду м. Дніпропетровська справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Перша краматорська державна нотаріальна контора Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання заповіту недійсним, -
До Індустріального районного суду м. Дніпропетровська звернувся ОСОБА_3 з позовом до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Перша краматорська державна нотаріальна контора Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання заповіту недійсним.
В обґрунтування позовних вимог зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка є дружиною ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Після її смерті відкрилася спадщина, що складається із квартири за адресою: АДРЕСА_1 , яка належала померлої на підставі договору купівлі-продажу трьох четвертих часток квартири від 31.08.2009 року, та іншого майна.
Звернувшись до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, як спадкоємець першої черги, він дізнався, що його дружина за життя склала заповіти на вищевказану квартиру та інше майно (яке йому не відоме), посвідчені ОСОБА_6 - державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 03 березня 2023 року, за реєстровими номерами: № 2-328 та № 2-329.
Спадкоємцем за вищевказаним заповітом є ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , , яка є матір'ю померлої ОСОБА_5 .
З вказаними заповітами позивач не згоден, та вважає їх недійсними так як волевиявлення заповідача не було вільним та не відповідало її волі. Так, на момент вчинення нотаріальної дії ОСОБА_5 знаходилась на лікуванні у лікарні м. Краматорська з діагнозом цироз печінки. Позивачем був укладений договір з ФОП ОСОБА_7 для здійснення послуг доглядальниці. У лікарні ОСОБА_5 відвідували він та його мати, яка весь цей час здійснювала психологічний тиск на хвору, неодноразово в присутності хворої висловлювала бажання скорішого настання смерті останньої. У своєї присутності відповідачка не допускала до палати його, здійснювала скандали з цього приводу прямо у лікарні.
У процесі лікування ОСОБА_5 впала в кому, та 03 березня 2023 року коли прийшла до тями, до неї прийшов нотаріус. Оскільки ОСОБА_5 не могла говорити, то були залучені у якості свідків медсестра та доглядальниця.
Позивач вважає, що згода ОСОБА_5 на оформлення заповіту на користь відповідача була одержана під впливом психологічного тиску зі сторони матері та не відповідала волевиявленню самої ОСОБА_5 .
Просить визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений 03 березня 2023 року, державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фареником Олегом Олександровичем, зареєстрований в реєстрі заповітів № 2-328. Визнати недійсним заповіт ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , посвідчений 03 березня 2023 року, державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції Фареником Олегом Олександровичем, зареєстрований в реєстрі заповітів № 2-329.
У судовому засіданні представник позивача підтримали, викладені в позові обставини та вимоги, просили суд задовольнити позов.
Представник відповідача з'являлась в судові засідання, просила відмовити у задоволенні позовних вимог.
Надала відзив на позов, в якому не погоджувалась з вимогами та обставинами, зазначеними у позові. Зазначала, що 03 березня 2023 року на час складання заповіту ОСОБА_5 була у свідомості, чула, говорила, все розуміла. У зв'язку з тим, що вона хворіла та знаходилась у ліжку, мала слабкість та тремор рук для неї було не зручно підписувати заповіт, також, остання хвилювалась, що позивач може оскаржувати заповіт та попросила нотаріуса, щоб за неї підписалася інша особа за її дорученням.
У зв'язку з хворобою ОСОБА_5 , за її дорученням та у присутності державного нотаріуса Фареник О.О. та свідків, особу ОСОБА_5 встановлено, дієздатність її перевірено державним нотаріусом. Особи свідків, які прочитали заповіт уголос до його підписання і поставили на заповіті свої підписи, встановлено, їх дієздатність також перевірено нотаріусом. В зв'язку з хворобою заповідача, заповіт посвідчено у терапевтичному відділенні Краматорської міської лікарні №3.
Позивач матеріально не допомагав ОСОБА_5 . За час сумісного проживання та перебування у шлюбі, який тривав майже 5 років ОСОБА_5 самостійно оплачувала лікування своє лікування та працювала до останнього дня свого життя. Відповідач зі своїм сином ОСОБА_8 , рідним братом ОСОБА_5 , займались організацією та оплатою поховання доньки та рідної сестри ОСОБА_5 , про що свідчить довідка про поховання від 27.10.2023.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 30 квітня 2024 року витребувано у Першої краматорської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції належним чином завірені копіі документів спадкової справи № 70390306 від 14.03.2023 року, відкритою після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 та копії заповітів, які посвідчені ОСОБА_6 - державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції 03 березня 2023 року, за реєстровими номерами: № 2-328 та № 2-329.
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 29 травня 2024 року витребувано у Комунального некомерційного підприємства "Міська лікарня № 3" Краматорської міської ради завірену належним чином копію виписки із медичної картки амбулаторного (стаціонарного) хворого та копію посмертного епікризу ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Ухвалою Індустріального районного суду м. Дніпропетровська від 12 лютого 2025 року закрито підготовче провадження та призначено цивільну до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні було допитано як свідка ОСОБА_9 , яка повідомила, що дійсно ОСОБА_5 хворіла та перед смертю знаходилась довгий час в лікарні. Догляд за ОСОБА_5 здійснювала її мати. Заповіт був складений виключно за волею ОСОБА_5 , яка розуміла значення своїх дій. Не заперечувала, що дійсно в неї була слабкість та саме фізичний стан не дозволяв їй підписати заповіт. Позивача вона майже не бачила в лікарні, та похованням займалась вона та мати померлої.
Суд, заслухавши пояснення представника позивача, представника відповідача, допитавши свідка, дослідивши докази у справі, приходить до таких висновків.
ОСОБА_5 , перебувала у шлюбі з ОСОБА_3 з 24 листопада 2017 року, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб, виданого Краматорським міським відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Донецькій області 24 листопада 2017 року, актовий запис 939.
3 березня 2023 року державним нотаріусом Першої краматорської державної нотаріальної контори був посвідчений заповіт, відповідно до змісту якого ОСОБА_5 все майно, що буде їй належати на день смерті, з чого б воно не складалось, і де б воно не знаходилось, за законом або за заповітом, заповіла ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_5 . Зазначений заповіт зареєстрований в реєстрі за №№ 2-328; 2-329. У зв'язку з хворобою заповідача, за її проханням та в її присутності, заповіт, зміст якого їй прочитано вголос, підписано громадянкою ОСОБА_10 , в присутності свідків ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , та ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_7 . Особу заповідача встановлено, її дієздатність перевірено. Заповіт посвідчений у терапевтичному відділенні Краматорської міської лікарні № 3 о 15 год. 10 хв.
ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про смерть, виданого Дніпровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Дніпровському районі Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 13 березня 2023 року, актовий запис 229.
Згідно посмертного епікризу № 157 від 08.03.2023 ОСОБА_5 мала діагноз: цироз печінки як наслідок вірусного гепатиту «С», стадія виражених клінічних проявів. Печінково-клітинна недостатність ІІІ-ІV ст. Астит. Печінкова кома. Кровотеча з варикозно розширених вен стравоходу.
Згідно довідки від 27.10.2023, яка видана Спеціалізованим комунальним підприємством «Ритуальні служба» Краматорської міської ради замовником- особою, яка взяла на себе зобов'язання щодо поховання померлої ОСОБА_5 був ОСОБА_12 .
ОСОБА_3 , чоловік померлої, ІНФОРМАЦІЯ_8 звернувся із заявою про прийняття спадщини.
ОСОБА_4 , мати померлої, ІНФОРМАЦІЯ_9 звернулась також до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Частиною першою статті 15 Цивільного кодексу України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статей 1233, 1234 ЦК України заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
При цьому право дієздатної фізичної особи на заповіт, як і будь-яке суб'єктивне цивільне право, здійснюється нею вільно, на власний розсуд (частина перша статті 12 та стаття 1234 ЦК України).
Заповіт як остання воля особи стосується її розпоряджень на випадок смерті і покликаний вирішувати важливі для особи питання щодо призначення спадкоємців, позбавлення спадкоємців за законом права спадкування, визначення обсягу спадщини, що має спадкуватися за заповітом, встановлювати інші розпорядження, які відповідають заповіту та вимогам законодавства про спадкування.
Право на заповіт може бути реалізоване протягом всього життя особи і включає як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну, скасування.
Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача.
Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
Юридична природа заповіту ґрунтується на його законодавчому визначенні як особистого розпорядження фізичної особи на випадок смерті (стаття 1233 ЦК України).
Відповідно до частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно з частинами першою та другою статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем.
Разом із тим, якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу.
У частині четвертій статті 207 ЦК України зазначено, що якщо фізична особа у зв'язку з хворобою або фізичною вадою не може підписатися власноручно, за її дорученням текст правочину у її присутності підписує інша особа. Підпис іншої особи на тексті правочину, що посвідчується нотаріально, засвідчується нотаріусом або посадовою особою, яка має право на вчинення такої нотаріальної дії, із зазначенням причин, з яких текст правочину не може бути підписаний особою, яка його вчиняє.
За змістом статті 1253 ЦК України на бажання заповідача його заповіт може бути посвідчений при свідках. У випадках, встановлених абзацом третім частини другої статті 1248 і статтею 1252 цього Кодексу, присутність не менш як двох свідків при посвідченні заповіту є обов'язковою. Свідками можуть бути лише особи з повною цивільною дієздатністю.
Свідками не можуть бути: нотаріус або інша посадова, службова особа, яка посвідчує заповіт; спадкоємці за заповітом; члени сім'ї та близькі родичі спадкоємців за заповітом; особи, які не можуть прочитати або підписати заповіт.
Свідки, при яких посвідчено заповіт, зачитують його вголос та ставлять свої підписи на ньому.
У текст заповіту заносяться відомості про особу свідків.
У відповідності до пунктів 1.8, 1.11 глави 3 розділу ІІ Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 22 лютого 2012 року № 296/5, якщо заповідач унаслідок фізичної вади, хвороби або з будь-яких інших причин не може власноручно підписати заповіт, за дорученням заповідача він може бути підписаний іншою фізичною особою. На бажання заповідача, а також у випадках, якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватись не менше ніж при двох свідках.
Частина перша статті 1257 ЦК України визначає, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Стаття 1257 ЦК України передбачає вичерпний перелік підстав для визнання заповіту недійсним, в якій передбачено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним. За позовом заінтересованої особи суд визнає заповіт недійсним, якщо буде встановлено, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі. Таке ж положення міститься і у частині третій статті 203 ЦК України, за якою волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.
Отже, заповіт, як односторонній правочин підпорядковується загальним правилам ЦК України щодо недійсності правочинів. Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складені особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником, відсутність у тексті заповіту дати, місця його складання тощо).
З огляду на зміст наведених норм закону дійсним, тобто таким, що відповідає вимогам закону є заповіт, який посвідчений уповноваженою особою, яка мала на це право в силу закону, відсутні порушення його форми та посвідчення, волевиявлення заповідача було вільним і відповідало його волі.
Згідно зі статтею 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Верховний Суд неодноразово наголошував, зокрема у постановах від 09 червня 2022 року в справі № 369/1913/17 (провадження № 61-12004св21), від 20 липня 2022 року в справі № 461/2565/20 (провадження № 61-21209св21), про те, що свобода заповіту є принципом спадкового права. Свобода заповіту передбачає особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належно вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, зокрема, повагу до волі заповідача та обов'язковість її виконання.
З'ясовуючи питання щодо хвороби заповідача, яка об'єктивно перешкоджала йому самостійно підписати та прочитати заповіт, суд заслухав показання свідка ОСОБА_9 , яка була присутня під час складання заповіту, та яка повідомила, що заповідач ОСОБА_5 виявила свою волю розпорядитись своїм майном саме на користь ОСОБА_4 .
Дійсне волевиявлення ОСОБА_5 було перевірене державним нотаріусом, який встановив її особу та перевірив дієздатність ОСОБА_5 .
Самий факт наявності у заповідача хвороби не є достатнім доказом фізичної неспроможності заповідача в межах, потрібних для волевиявлення.
Щодо доводів позивача про застосування до померлої ОСОБА_5 психологічного тиску зі сторони її матері ОСОБА_4 .
Частиною першою статті 231 ЦК України визначено, що правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
При вирішенні спорів про визнання недійсним правочину, вчиненого особою під впливом насильства, судам необхідно враховувати, що насильство має виражатися в незаконних, однак не обов'язково злочинних діях.
Під насильством розуміється фізичний або психічний тиск на особу з метою примушення її до вчинення правочину. Насильство може мати будь-які прояви: фізичне насильство (катування, биття, заподіяння болі); психічне насильство (залякування, загроза вбивством, заподіянням тілесних ушкоджень самій особі або її близьким); насильство дією (викрадення дитини, пошкодження майна особи).
Для визнання правочину недійсним підлягають доведенню наступні обставини: 1) факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи; 2) вчинення правочину проти справжньої волі; 3) наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 342/139/16-ц (провадження № 61-21701св18), від 25 червня 2020 року у справі № 319/559/18 (провадження № 61-22758св19) та від 22 вересня 2021 року у справі № 760/8650/19 (провадження № 61-2962св21).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно зі статтею 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України).
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України).
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Позивачем не надано будь-яких належних та допустимих доказів факту застосування психологічного тиску на заповідача ОСОБА_5 з боку відповідачки чи інших осіб, відсутності бажання заповідача щодо укладення правочину, наявності причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і укладенням заповіту, а також відсутності волевиявлення заповідача щодо укладення заповіту.
Отже, з огляду на те, що ОСОБА_3 не надав безспірних доказів на підтвердження недійсності оспорюваного заповіту, що за змістом статті 81 ЦПК України є його процесуальним обов'язком, правові підстави для задоволення позову відсутні.
Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 141 ЦПК судові витрати покладаються на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 12, 13, 81, 89, 264, 293, 294, 315, 316, 319 ЦПК України, суд -
У задоволенні позову ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Перша краматорська державна нотаріальна контора Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції про визнання заповіту недійсним - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Дніпровського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: Г.В. Бєсєда