ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.05.2025Справа № 910/2953/25
Господарський суд міста Києва у складі судді Ягічевої Н.І., розглянувши матеріали справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗТРЕЙДИНГ" (04070, вул. Сагайдачного Петра, буд.25Б, прим.5, м. Київ, код ЄДРПОУ 44544025)
до Державного підприємства "Українська геологічна компанія" (02088, пров. Геофізиків, буд.10, м. Київ, код ЄДРПОУ 38078094)
про стягнення 175 764,54 грн.
Представники сторін: згідно протоколу судового засідання
Товариство з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗТРЕЙДИНГ" (далі - позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва із позовною заявою до Державного підприємства "Українська геологічна компанія" (далі - відповідач) про стягнення 175 764,54 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що всупереч взятим на себе зобов'язанням за Договором № 315 про постачання електричної енергії споживачу від 01.10.2024 відповідач в обумовлений строк не здійснив повну та своєчасну оплату поставленого товару, у зв'язку з чим виникла заборгованість у розмірі 172 810,20 грн., а також обов'язок сплатити на користь позивача 880,62 грн 3% річних, 2 073,72 грн інфляційних втрат.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.03.2025 відкрито провадження у справі та призначено розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику представників сторін. При цьому, суд зобов'язав відповідача подати відзив на позовну заяву з доданням доказів, що підтверджують викладені в ньому обставини протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення даної ухвали.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України, якщо учасник справи має електронний кабінет, суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в електронній формі виключно за допомогою Єдиної судової інформаційно-комунікаційної системи чи її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами. У разі відсутності в учасника справи електронного кабінету суд надсилає всі судові рішення такому учаснику в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Як встановлено судом, позивач і відповідач мають зареєстровані електронні кабінети у Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі відповідно ухвала суду від 12.03.2025 про відкриття провадження у справі в електронному вигляді була доставлена до електронних кабінетів сторін, що підтверджується повідомленнями про доставку електронного листа, залученими до матеріалів справи.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи вважається днем вручення судового рішення. Якщо судове рішення надіслано до електронного кабінету пізніше 17 години, судове рішення вважається врученим у робочий день, наступний за днем його відправлення, незалежно від надходження до суду повідомлення про його доставлення.
З огляду на приписи ч. 6 ст. 242 ГПК України вважається, що сторони отримали 13.03.2025 ухвалу про відкриття провадження у справі від 12.03.2025.
26.03.2025 через систему «Електронний суд» від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому останній проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного документа, який би підтвердив дійсні обсяги постачання відповідачу електричної енергії. Також відповідач зазначив про часткову оплату електричної енергії на суму 166 698,22 грн., що в свою чергу розрахунки на стягнення 3% річних та інфляційних втрат не можуть вважатися правельними. Серед іншого, відповідач заперечив проти стягнення витрат на правничу допомогу в розмірі 15 000,00 грн, оскільки заявлена позивачем сума є завищеною та необґрунтованою.
27.03.2025 через систему «Електронний суд» від позивача надійшла відповідь на відзив, в якій, зокрема, зазначено, що платіжні інструкції, на які відповідач посилається, як на докази оплати електричної енергії, стосуються виконання іншого договору, який не є предметом розгляду даної справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у главі 10 розділу ІІІ Господарського процесуального кодексу України.
Відповідно до ч. 8 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України, при розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи. Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 Господарського процесуального кодексу України).
При розгляді справи у порядку спрощеного провадження судом досліджено позовну заяву, відзив на позов, відповідь на відзив.
Інші докази учасниками справи суду не подавалися.
Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його проголошення.
Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, що мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
01.10.2024 між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗТРЕЙДИНГ" (за договором - постачальник) та Державним підприємством "Українська геологічна компанія" (за договором - споживач) було укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу №315 (надалі - договір) з додатками.
Відповідно до п. 2.1. договору, постачальник продає електричну енергію згідно з кодом ДК 021:2015:09310000-5 «Електрична енергія» (Електрична енергія) споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної електричної енергії та здійснює інші платежі згідно з умовами цього договору.
Загальна сума договору становить 536 400 грн з ПДВ (п. 5.1. договору).
Відповідно до п. 5.2. договору, споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії та згідно з умовами до цього договору.
Розрахунковим періодом за договором є календарний місяць (п. 5.6. договору).
Умовами п. 5.8. договору визначено, що оплата рахунку постачальником за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання рахунку споживачем.
У пункті 13.1. договору сторони визначили, що цей договір діє з 01 жовтня 2024 року до 31 грудня 2024 року, а в частині розрахунків - до повного їх здійснення сторонами.
Як убачається із матеріалів справи, в грудні 2024 року позивачем на виконання умов укладеного договору на об'єкти відповідача було поставлено 19 330 кВт*год. електричної енергії на загальну суму 172 810,20 грн.
На виконання умов Договору Позивач направив Відповідачу два примірники Акту приймання-передачі електричної енергії № УГТ00004291 від 31.12.2024р.
Відповідач підписав та повернув на адресу Позивача його примірник вказаного Акту приймання-передачі електричної енергії.
Отже, Сторонами погоджено як обсяг поставленої електричної енергії так і її вартість у спірному періоді.
Разом з тим, відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати отриманої електричної енергії у встановлений договором строк.
Таким чином, на дату звернення позивача до суду у відповідача існує прострочена заборгованість перед позивачем за спожиту електричну енергію в грудні 2024 року у загальному розмірі 172 810,20 грн.
Відповідач у відзиві на позовну заяву проти позову заперечує, посилаючись на те, що позивачем не надано жодного документа, який би підтвердив дійсні обсяги постачання відповідачу електричної енергії. Також відповідач зазначив про часткову оплату електричної енергії на суму 166 698,22 грн.
Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню, з огляду на наступне.
Внаслідок укладення Договору про постачання електричної енергії споживачу № 315 від 01.10.2024 між сторонами згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України, виникли цивільні права та обов'язки.
Оскільки між сторонами по справі склалися господарські правовідносини, то до них слід застосовувати положення Господарського кодексу України як спеціального акту законодавства, що регулює правовідносини у господарській сфері.
Відповідно до абзацу 2 пункту 1 статті 193 Господарського кодексу України, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.
Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Відповідно до статті 6 цього Кодексу, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина 1 статті 627 Цивільного кодексу України).
Частиною 1 статті 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки, а відповідно до статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. Частиною 2 цієї ж норми унормовано, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Так, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст. 655 ЦК України).
Як убачається із матеріалів справи, позивачем було здійснено поставку відповідачу у грудні 2024 року електричної енергії на загальну суму 172 810,20 грн, що підтверджується підписаним представниками сторін без зауважень і заперечень та скріпленим печатками підприємств актом приймання-передачі електричної енергії №УГТ0000429 від 31.12.2024, копія якого долучена до матеріалів справи.
Отже, з вищевказаних доказів убачається, що позивачем в повному обсязі виконані зобов'язання за договором щодо поставки електричної енергії, обсяг якої, в свою чергу, був прийнятий відповідачем без жодних зауважень та заперечень, що відображено в акту приймання-передачі електричної енергії.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
У пункті 5.8. договору сторони погодили, що оплата рахунку постачальником за цим договором має бути здійснена споживачем у строк, визначений у рахунку, який не може бути меншим 5 (п'яти) робочих днів з моменту отримання рахунку споживачем.
Відповідно до ст. 193 Господарського кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Зазначене також кореспондується зі ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, відповідно до яких зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Таким чином, виходячи з наявних у справі доказів, суд дійшов висновку, що факт порушення відповідачем зобов'язань за Договором про постачання електричної енергії споживачу № 315 від 01.10.2024 належним чином доведений, документально підтверджений і в той же час відповідачем не спростований.
Водночас, судом не приймається надану відповідачем в якості доказу часткової оплати електричної енергії платіжну інструкцію №342 від 16.12.2024 на суму 166 698,22 грн, оскільки в призначенні платежу вищезазначених платіжних інструкцій міститься посилання за електроенергію 10-11.24 зг.рах. № 3943 від 31.10.2024, на яких не ґрунтуються заявлені позовні вимоги, що розглядаються у межах справи № 910/2953/25.
Отже, відповідач, у порушення вищезазначених норм Цивільного кодексу України та умов Договору, не здійснив оплату поставленої йому позивачем електричної енергії на суму 172 810,20 грн, тобто не виконав свої зобов'язання належним чином, а тому суд приходить до висновку, що позовні вимоги про стягнення 172 810,20 грн суми основної заборгованості є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню повністю.
Відповідно до статті 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною 1 статті 614 ЦК України визначено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. При цьому відсутність своєї вини відповідно до частини 2 статті 614 Цивільного кодексу України доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Частиною 2 статті 625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом, що є способом захисту майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних в порядку ст. 625 ЦК України є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховний Суд №910/12604/18 від 01.10.2019).
Здійснивши перевірку наданих позивачем розрахунків інфляційних втрат у розмірі 2 073,72 грн та 880,62 грн та 3 % річних, суд дійшов висновку щодо їх обґрунтованості та вірності, а відтак позовні вимоги у цій частині є також обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.
Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Отже, з урахуванням стандарту вірогідності доказів та принципу змагальності у господарському процесі, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та як наслідок їх задоволення у повному обсязі.
Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.
Крім того, позивач просить відшкодувати за рахунок відповідача витрати на професійну правничу допомогу адвоката в розмірі 15 000,00 грн.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать, в тому числі, витрати на професійну правничу допомогу (ч.3 ст.123 Господарського процесуального кодексу України).
Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини 3 статті 2 Господарського процесуального кодексу України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи: 1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України); 2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України): - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу; 3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).
Частинами 1-2 ст.126 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Наразі, обґрунтовуючи розмір понесених судових витрат на професійну правничу допомогу позивачем представлено до матеріалів справи:
- Договір № 2/24 про надання правничої допомоги від 17.02.2024, укладений між Товариством з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗТРЕЙДИНГ" та адвокатом Невструєвим Леонідом Борисовичем;
- Додаткову угоду № 5/25 від 31.05.2022 до Договору № 2/24 про надання правничої допомоги від 17.02.2024, за умовами якої адвокат бере на себе зобов'язання надавати необхідну правничу допомогу клієнту у господарському провадженні у справі по стягненню заборгованості з ДП «Українська геологічна компанія»;
- детальний опис наданої професійної правничої допомоги;
- Акт №3/05/25 від 10.03.2025 про прийняття-передачу наданих послуг на суму 15 000,00 грн;
- копію свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю.
За приписами ст.1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом; адвокатська діяльність - незалежна професійна діяльність адвоката щодо здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Згідно ст.30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
При цьому, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Згідно з частиною 4 ст.126 Господарського процесуального кодексу України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити із критерію реальності понесення адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України").
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
При цьому, критерій розумної необхідності витрат на професійну правничу допомогу є оціночною категорією, яка у кожному конкретному випадку (у кожній конкретній справі) оцінюється судом за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, зокрема наданих у підтвердження обставин понесення таких витрат, надання послуг з професійної правничої допомоги, їх обсягу, вартості з урахуванням складності справи та витраченого адвокатом часу тощо.
Окрім того, судом враховано, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої ухвалене рішення, понесених збитків, але й спонукання боржника утримуватися від вчинення дій, що в подальшому спричиняють необхідність поновлення порушених прав та інтересів позивача (подібний висновок викладений в постановах Верховного Суду від 24.01.2022 у справі №911/2737/17 та від 21.10.2021 у справі №420/4820/19).
Водночас, стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу.
Стосовно того, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін, вже висловлювалася Велика Палата Верховного Суду (пункт 21 додаткової постанови від 19.02.2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
Крім того, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12.05.2020 у справі №904/4507/18 підтримала цей висновок.
У позовній заяві позивач просить стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 15 000,00 грн, які складаються: із ознайомлення адвокатом з документами щодо несплати заборгованості ДП «Українська геологічна компанія» -6000,00 грн та підготовка позовної заяви - 9 000,00 грн.
Разом з тим, суд зазначає, що фактично підготовка позовної заяви по суті включає вже в себе аналіз документів з питань, що є предметом спору.
Таким чином, суд зазначає, що з огляду на спірні правовідносини, беручи до уваги рівень складності юридичної кваліфікації правовідносин у даній справі, обсяг і обґрунтованість підготовлених та поданих до суду позивачем документів, їх значення для вирішення спору, з урахуванням критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності і необхідності) та розумності їхнього розміру, враховуючи ціну позову, суд приходить до висновку про часткову обґрунтованість вимог позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 7 500,00 грн, що становить 50% від заявленої до стягнення суми, нарахованої за послуги з підготовки позовної заяви.
Відтак, вимоги позивача про стягнення з відповідача понесених позивачем судових витрат на правничу допомогу адвоката підлягає задоволенню частково.
Керуючись ст. 123, 126, 129, 236-238, 247-252 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Державного підприємства "Українська геологічна компанія" (пров. Геофізиків, буд.10, м. Київ, 02088; код ЄДРПОУ 38078094) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "УКРГАЗТРЕЙДИНГ" (вул. Сагайдачного Петра, 25-Б, прим.5, м. Київ, 04070; код ЄДРПОУ 44544025) заборгованість в сумі - 172 810 (сто сімдесят дві тисячі вісімсот десять) грн 20 коп., втрати від інфляції - 2 073 (дві тисячі сімдесят три) грн 72 коп, 3% річних - 880 (вісімсот вісімдесят ) грн 62 коп., витрати по сплаті судового збору в сумі 2 422 (дві тисячі чотириста двадцять дві) грн 40 коп. та 7 500 (сім тисяч п'ятсот) 00 грн витрат на правничу допомогу.
3. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга на рішення суду подається до Північного апеляційного господарського суду.
Повний текст рішення складено та підписано 12.05.2025.
Суддя Наталія Ягічева