29.04.2025 року м. Дніпро Справа № 904/4322/24
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Чередка А.Є. (доповідач)
суддів: Мороза В.Ф., Верхогляд Т.А.,
при секретарі судового засідання: Ліпинському М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Золотарьова Я.С.) від 02.12.2024р. у справі № 904/4322/24
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг", м. Київ
до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), м. Дніпро
про стягнення заборгованості, -
Товариство з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про стягнення заборгованості у розмірі 325 682,66 грн, з яких 303 503,94 грн - основна заборгованість, 18 185,36 грн - пеня, 1 865,80 грн - 3 % річних, 2 127,56 грн - інфляційні втрати та 3 908,19 грн - судові витрати.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024р. у справі № 904/4322/24:
- позов задоволено повністю;
- стягнуто з Південного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Одеса) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдінг" основний борг у розмірі 303 503,94 грн, пеню у розмірі 18 185,36 грн, інфляційні втрати у розмірі 2 127,56 грн, 3% річних у розмірі 1 865,80 грн та судовий збір у розмірі 3 908,19 грн.
Рішення суду мотивоване неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором про постачання природного газу від 03.10.2023 №13-4229/23-БО-Т в частині повної та своєчасної оплати поставленого природного газу. Пеня задоволена згідно умов договору, а 3% річних та інфляційні втрати згідно ст. 625 ЦК України.
До Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулося Південне міжрегіональне управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024р. у справі № 904/4322/24 та прийняти нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог позивача відмовити у повному обсязі.
Апеляційна скарга мотивована тими обставинами, що нарахування та стягнення неустройки, 3 % річних та інфляційних втрат на суму боргу, який виник у період карантину та/або воєнного стану, порушує норми матеріального права, оскільки в такі періоди санкції не нараховуються, зокрема, відповідно до імперативної вказівки Постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану".
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 13.01.2025 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою, розгляд апеляційної скарги призначено в судове засідання на 29.04.2025р. о 10:20 год.
Відповідач проти задоволення скарги заперечує та зазначає, що доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом не враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" є необґрунтованими, оскільки дана постанова встановлює заборону для нарахування інфляційних втрат та 3 % річних на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або не повне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням, а не юридичними особами.
Також, відповідачем (апелянтом) під час розгляду справи не надано доказів того, що у приміщенні, до якого здійснювалось постачання природного газу, розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, а відповідач не має право на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об'єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції у межах доводів та вимог апеляційної скарги, заслухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне.
Як вбачається з матеріалів справи та вірно встановлено судом першої інстанції, між Товариством з обмеженою відповідальністю "Газопостачальна компанія "Нафтогаз Трейдинг" (постачальник) та Південним міжрегіональним управлінням Міністерства юстиції (м. Одеса) (споживач) укладено договір постачання природного газу №13-4229/23-ЬО-Т від 03.10.2023.
Згідно пункту 1.1 договору постачальник зобов'язується поставити споживачеві природний газ (далі - газ) за ДК 021:2015 код 09120000-6 "Газове паливо" (природний газ), а споживач зобов'язується прийняти його та оплатити на умовах договору.
Пунктом 1.3 договору передбачено, що за договором може бути поставлений природний газ (за кодом згідно з УКТЗЕД 2711 21 00 00) власного видобутку (природний газ, видобутий на території України) та/або імпортований природний газ, ввезений на митну територію України.
Відповідно до пункту 2.1 договору постачальник передає споживачу на умовах договору замовлений споживачем обсяг (об'єм) природного газу у період з вересня 2023 по 31 грудня 2023 (включно), в кількості 114,525 тис.куб.м.
Загальний обсяг природного газу, замовлений споживачем за договором, складається з сум загальних обсягів природного газу, замовлених споживачем на всі розрахункові періоди протягом строку дії договору (пункт 2.1.1 договору).
Пунктами 3.1, 3.2, 3.5 договору передбачено, що постачальник передає споживачу у загальному потоці природний газ у внутрішній точці виходу з газотранспортної системи. Право власності на природний газ переходить від постачальника до споживача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на газ споживач несе всі ризики і приймає на себе всю відповідальність, пов'язану з правом власності на газ.
Постачання газу за договором здійснюється постачальником виключно за умови включення споживача до реєстру споживачів постачальника, розміщеного на інформаційній платформі Оператора ГТС.
Приймання-передача газу, переданого постачальником споживачеві у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі газу.
Відповідно до пункту 4.1 договору ціна та порядок зміни ціни на природний газ, який постачається за договором, встановлюється наступним чином:
ціна природного газу за 1000 куб. м газу без ПДВ - 13 658,33 грн, крім того податок на додану вартість за ставкою 20%,
ціна природного газу за 1000 куб.м. з ПДВ - 16 390,00 грн;
крім того тариф на послуги транспортування природного газу для внутрішньої точки виходу з газотранспортної системи - 124, 16 грн без ПДВ, коефіцієнт, який застосовується при замовленні потужності на добу наперед у відповідному періоді на рівні 1,10 умовних одиниць, всього з коефіцієнтом - 136,576 грн, крім того ПДВ 20% - 27,315 грн, всього з ПДВ 163,89 грн за 1000 куб.м.
Всього ціна газу за 1000куб.м з ПДВ, з урахуванням тарифу на послуги транспортування та коефіцієнту, який застосовується при замовленні потужності на добу, за цим договором становить 16 553,89 грн.
В пункті 4.3 договору вказано, що загальна вартість договору на дату укладення становить 1 579 861,88 грн, крім того ПДВ 315 972,37 грн, разом з ПДВ 1 895 834,25 грн.
Відповідно до пункту 5.1 договору оплата за природний газ за відповідний період (місяць) здійснюється споживачем виключно грошовими коштами в наступному порядку:
- 70% вартості фактично переданого відповідно до акту приймання-передачі природного газу
- до останнього числа місяця, наступного за місяцем, в якому було здійснено постачання газу.
Остаточний розрахунок за фактично переданий відповідно до акту приймання-передачі природний газ здійснюється споживачем до 15 числа (включно) місяця, наступного за місяцем, в якому споживач повинен був сплатити 70% грошових коштів за відповідний розрахунковий період. У разі відсутності акту приймання-передачі, фактична вартість використаного споживачем газу розраховується відповідно до умов підпункту 3.5.4 пункту 3.5 договору.
Споживач має право здійснити оплату та/або передоплату за природний газ протягом періоду поставки або до початку розрахункового періоду.
Пунктом 5.3 договору встановлено, що споживач зобов'язаний своєчасно та в повному обсязі розрахуватися за поставлений природний газ відповідно до пункту 5.1 договору.
Згідно з пунктом 13.1 договору договір набирає чинності з дати підписання і діє в частині поставки газу до 31 грудня 2023 року (включно), а в частині розрахунків - до повного їх виконання. Продовження або припинення договору можливе за взаємною згодою сторін шляхом підписання додаткової угоди до договору.
На виконання умов договору, постачальник передав споживачу у період листопад - грудень 2023 природний газ на загальну суму 876 044,14 грн, відповідно до актів приймання-передачі природного газу від 11.12.2023 та 12.01.2024. Акти з боку відповідача не підписані.
Відповідач частково сплатив борг за договором №13-4229/23-ЬО-Т від 03.10.2023 у сумі 572 540,20 грн, залишок непогашеної заборгованості становить 303 503,94 грн.
Неоплата основного боргу та нарахування штрафних санкцій і стали підставою для звернення з даним позовом до господарського суду.
Задовольняючи позовні вимоги позивача місцевий господарський суд виходив з їх правомірності та обгрунтованості, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції.
Так, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (ст. 509 ЦК України).
За положеннями ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, у силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо) або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Якщо у зобов'язанні встановлений строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України).
Однією із підстав виникнення цивільних прав та обов'язків, за приписами ч. 2 статті 11 Цивільного кодексу України (ЦК України), є договір.
Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін. Законом можуть бути передбачені особливості регулювання укладення та виконання договорів поставки, у тому числі договору поставки товару для державних потреб.
Положеннями ст. 655 ЦК України закріплено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі статтею 692 Цивільного кодексу України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару. Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Статтею 599 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідач не заперечує здійснення відповідачем постачання газу у вище вказаних обсягах у спірний період, також відповідач здійснював їх часткову оплату.
Суд першої інстанції, встановивши відсутність доказів оплати поставленого природного газу в сумі 303 503,94 грн. та настання строку оплати вказаної суми, дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову в частині стягнення основного боргу, оскільки відсутність фінансування (бюджетних коштів) не виправдовує бездіяльність відповідача і не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення договірних зобов'язань.
Також, в апеляційній скарзі, не зважаючи на заявлення вимоги про скасування рішення суду першої інстанції у повному обсязі, не вказано підстав непогодження з рішенням у частині стягнення основного боргу.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання); у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: сплата неустойки (ст.ст. 610, 611 ЦК України).
Статтею 546 ЦК України встановлено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) згідно з приписами статті 549 ЦК України є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до пункту 7.2 договору, у разі прострочення споживачем строків остаточного розрахунку згідно пункту 5.1 та/або строків оплати за пунктом 8.4 цього договору, споживач зобов'язується сплатити постачальнику 3% річних, інфляційні втрати та пеню в розмірі подвійної облікової ставки національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховані від суми прострочення платежу за кожний день прострочення.
У зв'язку з простроченням виконання зобов'язання позивач нарахував пеню за період з 16.02.2024 по 30.04.2024 у розмірі 18 185,36 грн.
Також відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Позивачем заявлено вимогу про стягнення з відповідача 3% річних у розмірі 1 865,80 грн за період з 16.02.2024 по 30.04.2024 та інфляційних втрат у розмірі 2 127,56 грн за період березень - квітень 2024.
Вказані вимоги про стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат підставно задоволені судом першої інстанції у зв'язку з наявність простроченням оплати основного зобов'язання.
Доводів щодо неправильності розрахунку вказаних нарахувань апеляційна скарга не містить.
Доводи апелянта зводяться до необхідності застосування до спірних правовідносин приписів постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану".
Відповідно до Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 64/2022 (затвердженого Законом № 2102-ІХ від 24.02.2022) введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указами Президента України строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжувався, і станом на момент звернення позивача до господарського суду з відповідним позовом по даній справі триває.
Постановою Кабінету Міністрів України від 05.03.2022р. № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" визначено, що в умовах воєнного стану, введеного Указом Президента України від 24 лютого 2022 № 64 "Про введення воєнного стану в Україні", до припинення чи скасування воєнного стану в Україні забороняється: нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені), інфляційних нарахувань, процентів річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або неповне внесення населенням плати за житлово-комунальні послуги; припинення/зупинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх не оплати або оплати не в повному обсязі.
Пунктом 1-1 постанови Кабінету Міністрів України № 206 від 05.03.2022 визначено, що дія абзаців першого та третього пункту 1 цієї постанови поширюється на юридичних осіб, яким належить на праві власності або іншому речовому праві житлове та/або нежитлове приміщення, будинок, в яких розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, у разі, коли такі юридичні особи не мають права на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об'єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану.
З огляду на викладене, доводи апеляційної скарги стосовно того, що судом не враховано положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 № 206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" колегія суддів відхиляє як необґрунтовані, оскільки дана постанова встановлює заборону для нарахування пені, інфляційних втрат та 3 % річних, нарахованих на заборгованість, утворену за несвоєчасне та/або не повне внесення плати за житлово-комунальні послуги населенням, а не юридичними особами.
Також, відповідачем під час розгляду справи не надано доказів того, що у приміщенні, до якого подавалась теплова енергія, розміщуються та є кінцевими споживачами комунальних послуг внутрішньо переміщені особи, а відповідач не має право на отримання компенсації за спожиті комунальні послуги під час розміщення внутрішньо переміщених осіб у будівлях (приміщеннях) об'єктів державної, комунальної та приватної власності у період воєнного стану.
Враховуючи вищевказане, положення постанови Кабінету Міністрів України від 05.03.2022 за №206 "Деякі питання оплати житлово-комунальних послуг в період воєнного стану" не можуть застосовуватися до спірних правовідносин.
Колегія суддів відхиляє посилання відповідача на обставини карантину, як підстави для відмови у стягнені штрафних санкцій, оскільки його дію було закінчено до виникнення боргу та нарахування штрафних санкцій.
Враховуючи зазначене, колегія суддів апеляційного господарського суду доходить до висновку, що рішення ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають суттєве значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права України, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновку суду та не можуть бути підставою для його скасування або зміни.
Відповідно до ст. 129 ГПК України та виходячи з результатів розгляду апеляційної скарги, сплачений за її подання судовий збір слід покласти на апелянта.
Керуючись ст.ст. 123, 129, 269, 270, 275-284, 287 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на рішення Господарського суду Дніпропетровської області (суддя Золотарьова Я.С.) від 02.12.2024р. у справі № 904/4322/24 - залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.12.2024р. у справі № 904/4322/24 - залишити без змін.
Витрати з оплати судового збору, понесені у суді апеляційної інстанції, віднести на апелянта.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повна постанова складена та підписана 13.05.2025 року.
Головуючий суддя А.Є. Чередко
Суддя В.Ф. Мороз
Суддя Т.А. Верхогляд