вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" травня 2025 р. Справа№ 910/15204/24
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Руденко М.А.
суддів: Кропивної Л.В.
Пономаренка Є.Ю.
без участі представників сторін, у спрощеному провадження у відповідності до вимог ст. 247 Господарського процесуального кодексу України розглянувши апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця"
на рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2025
у справі №910/15204/24 (суддя Удалова О.Г.)
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард"
до акціонерного товариства "Українська залізниця"
про зобов'язання внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 39 163, 56 грн,
У грудні 2024 року товариство з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (позивач) звернулось до господарського суду міста Києва з позовом до акціонерного товариства "Українська залізниця" (відповідач) про зобов'язання внести зміни до особового рахунку шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 39 163,56 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем неправомірно нараховано збір за зберігання вантажів у заявленому до стягнення розмірі, у той час як згідно з позицією Верховного Суду такий збір не підлягає нарахуванню за час накопичення вагонів.
Рішенням господарського суду міста Києва від 13.03.2025 позов задоволено повністю.
Зобов'язано акціонерне товариство "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код 40075815) внести зміни до особового рахунку товариства з обмеженою відповідальністю "ГРЕЙНСВАРД" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, 32, літ. А, 3-й поверх, код 41564379) №2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 39 163, 56 грн.
Стягнуто з акціонерного товариства "Українська залізниця" (03150, м. Київ, вул. Єжи Ґедройця, 5, код 40075815) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Грейнсвард" (03038, м. Київ, вул. Івана Федорова, 32, літ. А, 3-й поверх, код 41564379) 2 422, 40 грн (дві тисячі чотириста двадцять дві грн 40 коп.) судового збору.
Мотивуючи рішення суд першої інстанції зазначив, що збір за зберігання вантажу нараховано і списано з рахунку позивача без достатньої правової підстави (за відсутності передбачених договором підстав).
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, акціонерне товариство "Українська залізниця" звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить відкрити апеляційне провадження у справі №910/15204/24, скасувати рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ "Грейнсвард" відмовити повністю, провести новий розподіл судових витрат.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказав на те, що :
1) суд неправильно застосував статтю 1212 Цивільного кодексу України, оскільки справа стосується виконання умов договору перевезення.
2) позивачем підписані накопичувальні картки без зауважень, що дозволило залізниці списати кошти, внаслідок чого подання позову пізніше про повернення коштів вказує на суперечливу поведінку позивача.
3) позивач пропустив спеціальний строк позовної давності.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2025 апеляційну скаргу у справі №910/15204/24 передано на розгляд колегії суддів у складі: Руденко М.А. (головуючий суддя (суддя-доповідач), судді Барсук М.А., Кропивна Л.В.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 31.03.2025 прийнято до розгляду апеляційну скаргу акціонерного товариства "Українська залізниця" та ухвалено здійснювати розгляд справи в порядку спрощеного провадження без виклику сторін. Витребувано у господарського суду міста Києва матеріали справи №910/15204/24.
01.04.2025 через канцелярію суду від представника позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який мотивовано тим, що:
1) накопичення вагонів відбувалося в рамках договірних відносин, що виключає матеріальну відповідальність, оскільки не було вини відправника.
2) викладені в постановах Верховного Суду у справах справі №915/305/22 та №915/5/23 висновки свідчать про неправомірность нарахувань за зберігання вантажу в період накопичення вагонів.
04.04.2024 до Північного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №910/15204/24.
14.04.2025 через канцелярію суду від представника позивача надійшло клопотання про розподіл судових витрат, в якому представник просив стягнути з відповідача на користь позивача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 3 000,00 грн.
Вивчивши матеріали справи, розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши письмові докази, долучені до матеріалів справи, виходячи з вимог чинного законодавства, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, 25.02.2020 акціонерне товариство "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" оприлюднило договір про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом (а.с. 47-61 т.1), предметом якого є організація та здійснення перевезень вантажів, надання вантажного вагону для перевезення, інших послуг, пов'язаних з організацією перевезення вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні (експорт, імпорт) у власних вагонах перевізника, вагонах залізниць інших держав та/або вагонах замовника і проведення розрахунків за ці послуги. (п. 1.1 договору)
Відповідачем направлено позивачу повідомлення про укладення договору про надання послуг з організації перевезення вантажів залізничним транспортом №43-41564379/2020-001 від 06.03.2020 та присвоєно замовнику коди: 1. відправника / одержувача: 8104; 2. платника 2829531 та відкрито особовий рахунок з ідентичним номером. (а.с. 26 т.1)
Договір є публічним договором, за яким перевізник взяв на себе обов'язок здійснювати надання послуг з перевезення залізничним транспортом загального користування кожному, хто до нього звернеться. Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх замовників, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Пропозиції та зміни до Договору приймаються і враховуються відповідно до пунктів 9.3 та 9.4 Договору та законодавства (пункт 1.5 договору).
27.09.2021 відповідачем було оприлюднено нову редакцію договору про надання послуг перевезення вантажів, яка введена в дію 01.10.2021. (а.с. 47 т.1)
За умовами п. 1.4 договору, надання послуг за договором може підтверджуватись накладною, накопичувальною карткою, зведеною відомістю, відомістю плати за користування вагонами, відомістю плати за подавання/забирання вагонів та маневрову роботу, зведеними відомостями та іншими документами.
Пунктом 13.1 договору передбачено, що у випадку, якщо додатками до Договору визначені умови інші ніж в основному тексті Договору, такі умови додатків мають переважну силу над умовами основного тексту Договору.
Відповідно до п. 1 додатку №1-4 до договору (Умови організації накопичення вагонів) (далі - Додаток), на окреме замовлення перевізник надає послуги замовнику з накопичення порожніх та / або з вантажем власних вагонів перевізника та / або вагонів замовника на коліях загального користування станцій накопичення для відправлення їх групами, маршрутними або контейнерними поїздами на станції призначення (далі - накопичення вагонів). (а.с. 64 т.1)
Пунктом 2 Додатку передбачено, що станціями накопичення можуть бути станції відправлення та /або станції на шляху прямування вагонів до станції призначення.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції позивачем (товариством) відвантажено, а відповідачем (залізницею) прийнято до перевезення 50 вагонів у складі одного маршрутного поїзда № 364401 зі станції Бучач Львівської залізниці на станцію Чорноморська (експ. для ТІС) зерна кукурудзи, що підтверджується зокрема графами 7, 19, 29 та 64 перевізного документа № 39610241 та відомістю вагонів до нього.(а.с.37-40 т.1)
Відповідно до п. 1.3 договору маршрутний поїзд - вантажний поїзд, одночасно пред'явлений до перевезення замовником, який відповідає установленій перевізником масі та/або довжині та прямує без переробки на одну станцію призначення/вихідну станцію. Маршрутний поїзд може бути оформлений одним або декількома перевізними документами.(а.с.47 зворот т.1)
За час накопичення маршрутного поїзда станцією Бучач Львівської залізниці нараховано:
- плату за організацію перевезень і накопичення власного рухомого складу - 10 991,93 грн з ПДВ, що підтверджується Накопичувальною карткою № 31100389 (а.с.29 зворот т.1) та Переліком № 20211101( а.с.36 зворот т.1);
- збір за зберігання вантажів у вагонах у розмірі 39 163,56 грн з ПДВ, що також підтверджується Накопичувальною карткою № 31100389 (а.с.29 зворот т.1) та Переліком № 20211101 (а.с.36 т.1);
- плату за користування вагонами у розмірі 72 000,00 грн з ПДВ, що підтверджується Переліком № 20211031. (а.с.32 зворот, 33 т.1)
Звертаючись з позовною заявою позивач вказав, що згідно з позицією Верховного Суду у справах № 915/305/22, а також № 915/5/23 у залізниці були відсутні правові підстави для нарахування товариству збору за зберігання вантажів при накопиченні маршрутного поїзда, а тому кошти у розмірі 39 163,56 грн набуті Залізницею без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно).
Відповідно до п. 7.4 Договору у випадку задоволення грошових вимог (претензій) Товариства, Залізниця має право відобразити відповідні грошові суми на особовому рахунку Товариства як попередню оплату. Належним способом захисту в судовому порядку прав та інтересів Замовника щодо відображення Перевізником в особовому рахунку використання Замовником коштів (провізних платежів, неустойки, відшкодування збитків, інших), є відновлення становища, яке існувало до їх порушення - внесення відповідних змін до особового рахунку Замовника про зарахування коштів на нього.
Отже позивач зазначає, що списання залізницею з особового рахунку товариства грошових коштів у сумі 39 163,56 грн як збору за зберігання вантажу відбулось у зв'язку з договором, однак не на його виконання, а поза межами домовленостей, передбачених вказаним правочином. При цьому інших способів повернення коштів закон та Договір не передбачають.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції прийшов до висновку про те, що зобов'язання відповідача внести зміни до особового рахунку позивача № 2829531 шляхом відображення (відновлення, збільшення) на ньому грошової суми у розмірі 39 163,56 грн є обґрунтованою та підлягає задоволенню повністю, оскільки, зазначена сума грошових коштів безпідставно списана з особового рахунку позивача, як збір за зберігання вантажу, поза межами укладеного між сторонами спору Договору на підставі пункту 9 Правил, які при такому списанні застосовані бути не можуть.
Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції зважаючи на наступне.
Відповідно до ст. 306 ГК України, перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб'єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.
Частина 5 ст. 307 ГК України, яка кореспондується із ч. 2 ст. 908 ЦК України, встановлює, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються кодексами, законами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.
Положеннями частини 1 статті 901 ЦК України передбачено, що за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Загальні умови перевезення вантажів залізничним транспортом регулюються Законом України "Про транспорт", Законом України "Про залізничний транспорт" Статутом залізниць України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 06.04.1998 №457, Правилами оформлення перевізних документів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (далі - Правила), Правилами складання актів, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 28.05.2002 №334, Правилами приймання вантажів до перевезення, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №861/5082, Правилами видачі вантажів, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 24.11.2000 №862/5083.
Відповідно до ст. 909 ЦК України, ст. 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.
Судом першої інстанції правомірно встановлено, що збір за зберігання вантажу нараховано відповідачем на підставі пункту 8 Правил зберігання вантажів, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 21.11.2000 №644 (далі - Правила), яким, зокрема, передбачено, що збір за зберігання вантажів у вагонах (контейнерах) у разі затримки їх з вини одержувача (відправника) після закінчення терміну безоплатного зберігання сплачується незалежно від місця затримки (на станції призначення та на підходах до неї, на прикордонних, припортових станціях тощо).
Відповідно до пункту 9 Правил за зберігання на місцях загального користування та на коліях станції відправлення вантажів, завантажених у вагони (контейнери), які простоюють в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі під митним оформленням та з інших причин, не залежних від залізниці), збір сплачується з моменту ввезення вантажу на станцію до моменту закінчення затримки.
При цьому, колегією суддів враховано, що пункти 8, 9 Правил не можуть бути застосовані до спірних правовідносин, так як затримка вагонів відбулась через договірні відносин між позивачем та відповідачем з накопичення вагонів на коліях залізниці з метою формування маршрутного потягу.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у складі Касаційного господарського суду у постановах від 01.02.2024 у справі №915/305/22, від 09.04.2024 у справі №915/5/23.
Відтак, зважаючи на вимоги пунктів 8 та 9 Правил, нарахування збору за зберігання вантажу на коліях загального користування відбувається у разі наявності вини відправника у затримці та у разі, коли простій відбувся в очікуванні оформлення перевезення (у тому числі з причин, не залежних від залізниці).
Однак, затримка вагонів при їх накопиченні з метою формування маршрутного поїзда у 50 вагона не може кваліфікуватись як "матеріальна відповідальність", оскільки Договір містить спеціальні умови, які відносяться до "окремих послуг", зокрема, Додаток №1-4 до Договору умови накопичення вагонів, який є його невід'ємною частиною.
З урахуванням приписів Додатку № 1-4 до Договору та положень самого договору, у спірних правовідносинах мета замовлення позивачем спеціальної послуги полягала саме в накопиченні вагонів для формування маршрутного поїзда. Відтак, процедура накопичення вагонів фактично передбачає затримку окремих вагонів на певний час з метою формування маршрутного поїзда, на що відповідач надав свою згоду шляхом укладання з позивачем Договору.
Таким чином, відповідач, як перевізник, надав позивачу, як замовнику, згідно умов Договору послугу з накопичення вагонів, за попередньо погодженим планом, який мав ознаку "маршрутний" та за попередньою заявкою, без отримання якої замовник не спроможний сформувати маршрутний поїзд.
Оскільки складання накопичувальних карток та актів загальної форми є прерогативою саме залізниці, то відповідачем належними доказами не підтверджено правомірність нарахування збору за зберігання вантажу.
Враховуючи те, що в матеріалах справи відсутні належні докази на підтвердження факту затримки вантажу з вини позивача, тому відсутні й правові підстави для нарахування останньому вищезазначених зборів за зберігання вантажу.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що залізниця неправомірно списала з особового рахунку ТОВ "ГРЕЙНСВАРД" збір за зберігання вантажу у розмірі 39 163,56 грн, і останній в добровільному порядку не вніс відповідних змін до особового рахунку позивача, а тому позовні вимоги є обґрунтованими та такими що правомірно та обґрунтовано були задоволенні.
Доводи апеляційної скарги не містять заперечень щодо факту формування маршрутного поїзда та замовлення і сплати товариством окремої послуги з накопичення вагонів для відправлення їх маршрутним потягом, тож залізницею не надано документів на підтвердження наявності затримки вагонів відмінної від накопичення маршрутного поїзда №364401. Таким чином, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що у період накопичення вагонів для групових відправок / маршрутного поїзда / контейнерного поїзда у Залізниці відсутні підстави застосовувати матеріальну відповідальність за зберігання вантажу на коліях загального користування, оскільки у цей час здійснюється накопичення вагонів з вантажем у відповідності до умов Додатку 1-4 до договору і ці правовідносини є предметом окремої належним чином сплаченої спеціальної послуги.
Стосовно доводів апелянта, що судом першої інстанції не було застосовано строки позовної давності, обґрунтовуючи свої доводи про те, що накопичувальна картка №31100389 від 31.10.2021, в яку включено спірний платіж, підписана працівником вантажовласника 01.11.2021. 01.11.2021 року товариству з обмеженою відповідальністю «Грейнсвард» надано Перелік №2011101 (долучено позивачем до позовної заяви). Таким чином саме з 01.11.2021 року позивачу стало відомо про нарахування та списання з особового рахунку 39 163,56 грн. збору за зберігання вантажів та почався перебіг позовної давності. Отже термін позовної давності по спірних правовідносинах закінчився 02.02.2023року. Таким чином позов подано 09.12.2024 року після спливу терміну позовної давності (на один рік 10 місяців на 7 днів).
Відповідно до ч. 3, 4 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ч. 1 ст. 258 ЦК України для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.
Що ж до перевезення вантажів залізницею, то відповідно до статті 136 Статуту залізниць України позови до залізниць можуть бути пред'явлені у шестимісячний термін, що обчислюється відповідно до вимог статті 134 цього Статуту, яким передбачено також і 6-місячний строк для пред'явлення претензії, з визначенням певних умов, обставин, підстав та строку його обмеження.
Частиною п'ятою статті 307 ГК України, яка кореспондується з частиною четвертою статті 909 та статтею 920 ЦК України, встановлено, що умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів за цими перевезеннями визначаються транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами.
Отже, статті 134, 136 Статуту залізниць України є спеціальними нормами, які регулюють питання перебігу позовної давності за позовами до залізниці.
Відтак позовна давність починає свій перебіг з дня одержання відповіді на пропозицію позивача або з дня закінчення строку, встановленою частиною третьою статті 315 ГК України для відповіді на пропозицію. Враховуючи, що дотримання претензійного порядку не є обов'язковим, у вирішенні питання про початок перебігу позовної давності у розумінні цієї норми ГК України слід виходити з того, що такий перебіг починається після закінчення строку пред'явлення претензії і строку її розгляду (частини друга та третя статті 315 ГК України), незалежно від того, чи пред'являлася відповідна претензія до перевізника.
При цьому відсутність відомостей щодо звернення позивача до відповідача з претензією не впливає на порядок обчислення позовної давності, оскільки визначений законом строк, у межах якого особа має право звернутися до суду, не може починатися строком на реалізацію права на досудове врегулювання спору.
Аналогічний правовий висновок виклав Верховний Суд у постановах від 11.04.2019 у справі №905/729/18, від 13.08.2019 у справі №910/11614/18, від 10.09.2019 у справі №905/2303/18.
Таким чином, позов до перевізника у цій справі мав бути пред'явлений протягом 6 місяців після спливу 6-місячного строку, передбаченого для пред'явлення претензії, та 3-місячного строку, передбаченого для надання відповіді на претензію, що узгоджується з положеннями статей 134, 136 Статуту залізниць України та статтею 315 ГК України.
Зазначених висновків дійшов Верховний Суд у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду при розгляді справи №910/11949/20 (постанова від 18.06.2021).
Окрім того, пунктом 19 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України встановлено, що у період дії воєнного стану в Україні, введеного Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №64/2022, затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, перебіг позовної давності, визначений цим Кодексом, зупиняється на строк дії такого стану.
Враховуючи викладене, колегія суддів відхиляє як необґрунтоване посилання відповідача на пропуск строків позовної давності, оскільки на день звернення позивача до суду з даним позовом останнім строк позовної давності пропущено не було.
Доводи апеляційної скарги не спростовують висновку місцевого господарського суду з огляду на вищевикладене.
Відповідно до ст.ст. 73,74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Виходячи з вищевикладеного, колегія суддів вважає, що скаржник не довів обґрунтованість своєї апеляційної скарги, докази на підтвердження своїх вимог суду не надав, апеляційний суд погоджується із рішенням господарського суду міста Києва від 13.03.2025 року у справі №910/15204/24, отже підстав для його скасування або зміни не вбачається.
Оскільки, у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).
Керуючись ст.ст. 269, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України суд, -
Апеляційну скаргу акціонерного товариства "УКРАЇНСЬКА ЗАЛІЗНИЦЯ" на рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі №910/15204/24 залишити без задоволення.
Рішення господарського суду міста Києва від 13.03.2025 у справі №910/15204/24 залишити без змін.
Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на відповідача (апелянта).
Матеріали справи №910/15204/24 повернути до місцевого господарського суду.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку відповідно до ст.ст. 287, 288 ГПК України.
Головуючий суддя М.А. Руденко
Судді Л.В. Кропивна
Є.Ю. Пономаренко