Справа № 761/19756/24
Провадження № 2/761/2229/2025
29 квітня 2025 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:
головуючого: судді - Притули Н.Г.
при секретарях: Габунії М.Г., Волощенко В.А.,
за участі
позивача: ОСОБА_1 ,
представника позивача: ОСОБА_2 ,
представника відповідача: Кушнір С.Б.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства "Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник" про встановлення факту родинних відносин та визнання користувачем місця поховання, -
28.05.2024 року до суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Ритуальної служби спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації), Державного історико-меморіального Лук'янівського заповідника про встановлення фактів родинних відносин та визнання користувачем місця поховання.
Ухвалою суду від 12.02.2025 року залишено без розгляду позов ОСОБА_1 в частині вимог до Комунального підприємства "Ритуальна служба спеціалізованого комунального підприємства «Спеціалізований комбінат підприємств комунально-побутового обслуговування» виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації).
В позовних вимогах позивач просить:
-встановити факт родинних відносин а саме, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 смерті є дідусем ОСОБА_1 ;
-встановити факт родинних відносин а саме, що ОСОБА_4 є бабусею ОСОБА_1 ;
-встановити факт родинних відносин а саме, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 смерті є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 ;
-визнати позивача користувачем місця родинного поховання на цвинтарі «Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_9 , ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Вимоги позову обґрунтовані тим, що батько позивача - ОСОБА_5 помер у віці 61 рік , ІНФОРМАЦІЯ_2 у м.Києві, що підтверджується копією свідоцтва про смерть. Батько похований на Лук'янівському цивільному кладовищі м.Києва, ІНФОРМАЦІЯ_9 . Батька поховано між похованнями його матері ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_9 ) та його батька ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_3 ).
Як зазначає позивач, 21.06.2007 року він отримав на своє ім'я посвідчення про місце захоронення про те що на ІНФОРМАЦІЯ_9 похований ОСОБА_5 (батько позивача), що помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
27.07.2007 року позивач на власне ім'я отримав посвідчення про місце захоронення, про те, що на ІНФОРМАЦІЯ_3 похована ОСОБА_4 (бабуся), що померла ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Також позивач вказує, що враховуючи його поважний вік, він переймався питанням чи можна у разі його смерті, поховати до батька та діда і баби на Лук'янівському цивільному кладовищі, але отримав письмову відповідь від 24.01.2023 р. за № 1 в якій зазначено, що він не є користувачем місць поховання, оскільки відсутні свідоцтво про смерть ОСОБА_3 (ІНФОРМАЦІЯ_10.) та ОСОБА_4 (ІНФОРМАЦІЯ_4.).
Для отримання повторного свідоцтва про смерть ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позивач звертався із запитами, однак отримав лише інформацію про наявність актового запису про смерть.
Позивач вказує, що надані до позову документи підтверджують факт, що ОСОБА_4 є матір'ю ОСОБА_5 та бабусею позивача. Бабуся ОСОБА_4 та дідусь ОСОБА_3 перебували в зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією актового запису.
В позовній заяві позивач зазначає, що він не має можливості отримати копію свідоцтва про народження ОСОБА_5 .
Державний історико-меморіальний ОСОБА_7 заповідник не визнає позивача користувачем місця родинного поховання, що розташоване на Лук'янівському цивільному кладовищі цвинтарі АДРЕСА_1, ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_3.
В той же час позивач вказує, що він протягом 60-ти років виконує догляд за місцем поховання своїх рідних. Місце поховання доглянуте та впорядковане. Встановлено три цоколі залиті бетоном та оздоблені сірою плиткою, виконані три надмогильні споруди у вигляді хрестів із зазначенням даних особи яка померла, встановлені надмогильні таблички з прізвищами померлих, висаджені квіти та дерева. Зазначені обставини підтверджуються світлинами з місця родинного поховання.
Так позивач в позові зазначає, що він має поважний вік і турбується про те, щоб його поховали біля батька, діда та баби. Без свідоцтва про смерть баби - ОСОБА_4 та діда - ОСОБА_3 , встановлення факту родинних відносин та визнання позивача користувачем місця поховання відповідач не надасть дозволу рідним провести поховання позивача на «Лук'янівському кладовищі».
З огляду на зазначене позивач вважає, що як онук, та син померлих рідних, який на протязі 60 років виконував догляд за місцем поховання бабусі, діда та батька, має право отримати свідоцтво про визнання його користувачем родинного поховання, оскільки адміністрація кладовища не визнає його користувачем місця родинного поховання та не дозволили захоронити рідних.
16.10.2024 року до суду надійшов відзив Комунального підприємства "Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник" в якому уповноважений представник просить відмовити в задоволенні заявлених вимог. Як зазначено у відзиві, позивач зазначає що на території заповідника поховані троє його родичів (дід, баба та батько), однак слід звернути увагу на той факт що могили розташовані не підряд, не мають спільної огорожі, та між могилами родичів позивача знаходяться могили інших громадян. Відповідно у разі задоволення позову буде порушено права користувачів місця поховання осіб похованих між могилами родичів позивача. В тексті позову позивач зазначає про відсутність свідоцтв про смерть діда та баби, однак не надає докази неможливості їх отримання. Крім того, позивач не зазначає про наявність інших живих родичів його покійних діда та баби які можуть мати оригінал свідоцтва про смерть або які можуть бажати набути статус користувачів місця поховання.
Відповідь на відзив до суду не надходила.
У судовому засіданні позивач та представник позивача повністю підтримали позовні вимоги, просили їх задовольнити у повному обсязі.
Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити в їх задоволенні з підстав, визначених у відзиві. В подальшому, представник визнав позов в частині визнання позивача користувачем місця поховання ОСОБА_5 - ІНФОРМАЦІЯ_9.
Вислухавши пояснення позивача, представника позивача, представника відповідача, допитавши свідків, вивчивши письмові матеріали справи, суд приходить до висновку, що позовна заява ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені у судовому засіданні.
Згідно із статтями 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає цивільні справи не інакше як в межах заявлених вимог і на підставі наданих учасниками справи доказів.
Відповідно до вимог статей 76-79 ЦПК України доказуванню підлягають обставини (факти), які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у учасників справи, виникає спір. Доказування по цивільній справі, як і судове рішення не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, змістом яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
Як встановлено судом, ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_5 в м.Києві та його батьками є: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (батько, помер ІНФОРМАЦІЯ_2 та захоронений на Лук'янівському кладовищі на ІНФОРМАЦІЯ_9 ) та ОСОБА_8 (мати).
ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_8 помер ІНФОРМАЦІЯ_6 та захоронений на Лук'янівському кладовищі на ІНФОРМАЦІЯ_9 .
ОСОБА_4 померла в ІНФОРМАЦІЯ_4 та захоронена на Лук'янівському кладовищі на ІНФОРМАЦІЯ_3 З довідки, виданої Комунальним підприємством "Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник" 24.01.2023 року, вбачається, що ОСОБА_1 не є користувачем місць поховання ОСОБА_3 та ОСОБА_4 , розташованих на території Комунального підприємства "Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник" через відсутність свідоцтв про їх смерть, а тому не може здійснювати дії, передбачені Законом України «Про поховання та похоронну справу».
Таким чином адміністрація Лук'янівського кладовища не визнає позивача користувачем місця родинного поховання, що розташоване на цвинтарі Комунального підприємства "Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник", АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9.
Для вирішення питання щодо визнання позивача користувачем місця родинного поховання на Лук'янівському кладовищі, він звертався до різних організацій та установ для отримання документів, що підтверджують факт народження та смерті його дідуся та бабусі.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не має можливості отримати копії свідоцтв про смерть ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
В позовній заяві позивач зазначив, що ОСОБА_4 є його бабусею, ОСОБА_3 є його дідусем та відповідно вони є батьками ОСОБА_5 (батька позивача).
Свідки ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_8 в судовому засіданні повністю підтвердили факт, що ОСОБА_3 , який помер в ІНФОРМАЦІЯ_10 є дідусем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є бабусею ОСОБА_1 , а також, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Вирішуючи позовні вимоги по суті, суд виходить з наступного.
Частинами 1, 3 статті 17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Державна реєстрація смерті проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання.
Відповідно до п.1 ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту родинних відносин між фізичними особами.
Згідно роз'яснення п. 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», суд вправі розглядати справи про встановлення родинних відносин, коли цей факт безпосередньо породжує юридичні наслідки, наприклад, якщо твердження такого факту необхідне заявникові для одержання в органах, що вчиняють нотаріальні дії, свідоцтва про право на спадщину та інше.
Таким чином, суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про встановлення факту родинних відносин між ним та померлими є підставними та обґрунтованими, а тому такими, що підлягають задоволенню.
Що стосується вимог ОСОБА_1 про визнання користувачем місця поховання, то слід зазначити наступне.
Згідно з положеннями ст. 2 Закону України «Про поховання та похоронну справу» (далі - Закон), користувач місця поховання (місця родинного поховання) - особа, яка здійснила перше поховання на відведеному місці поховання (родинного поховання) та/або має відповідне свідоцтво про смерть похованого і свідоцтво про поховання, передбачене статтею 25 цього Закону.
За приписами ст.11 зазначеного Закону, поховання померлого покладається на виконавця волевиявлення померлого. Якщо у волевиявленні померлого немає вказівки на виконання волевиявлення чи в разі відмови виконавця від виконання волевиявлення померлого поховання померлого здійснюється чоловіком (дружиною), батьками (усиновителями), дітьми, сестрою, братом, дідом або бабою, онуком (правнуком), іншою особою, яка зобов'язалася поховати померлого. Виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка зобов'язалася поховати померлого, в установленому законодавством порядку в день звернення видаються: лікарське свідоцтво про смерть - закладом охорони здоров'я; свідоцтво про смерть та довідка про смерть - відділом державної реєстрації актів цивільного стану, виконавчим органом сільських, селищних, міських (крім міст обласного значення) рад, консульською установою чи дипломатичним представництвом України.
У відповідності до положень ст. 25 Закону, після здійснення поховання померлого виконавцю волевиявлення померлого або особі, яка взяла на себе зобов'язання поховати померлого, як користувачу місця поховання (користувачу місця родинного поховання) спеціалізованим комунальним підприємством (а в разі його відсутності - виконавчим органом сільської, селищної, міської ради) видається відповідне свідоцтво, зразок якого затверджується центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері житлово-комунального господарства.
Це свідоцтво дає право його пред'явнику на встановлення намогильних споруд у межах могили (родинного поховання), вирішення питання про проведення підпоховання, здійснювати інші дії, пов'язані з використанням місця поховання, якщо це не суперечить законодавству.
Проаналізувавши вищевказані норми діючого законодавства та встановлені у справі докази та обставини, суд вважає, що позивачем наведено достатньо доказів на підтвердження підстав для часткового задоволення позовних вимог, оскільки відсутність у позивача свідоцтва про смерть ОСОБА_3 та ОСОБА_4 позбавляє його права здійснити дії, пов'язані з використанням місця поховання, що передбачено ст. 25 Закону України «Про поховання та похоронну справу», а також враховуючи що між ІНФОРМАЦІЯ_9 та ІНФОРМАЦІЯ_3 здійснено захоронення сторонніх осіб, тому суд вважає за можливе позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити наступним чином: визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 користувачем місця родинного поховання на цвинтарі «Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 та визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 користувачем місця поховання на цвинтарі «Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
На підставі викладеного, керуючись ст. 12, 19, 81, 141, 197-200, 258-260, 263-265 ЦПК України, ст. ІНФОРМАЦІЯ_3, 16 ЦК України, -
вирішив:
Позов ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_7 , адреса: АДРЕСА_3 ) до Комунального підприємства "Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник" (ЄДРПОУ 23379574, адреса: м.Київ, вул.Дорогожицька,7) про встановлення факту родинних відносин та визнання користувачем місця поховання - задовольнити частково.
Встановити факт родинних відносин, а саме: ОСОБА_3 , який помер в ІНФОРМАЦІЯ_10 є дідусем ОСОБА_1 та ОСОБА_4 є бабусею ОСОБА_1 .
Встановити факт родинних відносин, а саме: ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_7 є сином ОСОБА_3 та ОСОБА_4 .
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 користувачем місця родинного поховання на цвинтарі «Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Визнати ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 користувачем місця поховання на цвинтарі «Державний історико-меморіальний Лук'янівський заповідник», що розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту рішення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Повний текст рішення виготовлено 05 травня 2025 року
Суддя: Н.Г. Притула