Справа № 161/17218/24
Провадження № 2/161/96/25
06 травня 2025 року місто Луцьк
Луцький міськрайонний суд Волинської області
в складі: головуючого - судді Філюк Т.М.,
за участю секретаря судового засідання Романюк М.М.
позивача ОСОБА_1
представника позивача ОСОБА_2
відповідача ОСОБА_3
представника відповідача ОСОБА_4
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі і гідності, стягнення моральної шкоди,-
ОСОБА_1 звернулась в суд з позовом до ОСОБА_3 про захист честі і гідності, стягнення моральної шкоди.
Позовні вимоги обгрунтовує тим, що відповідач ОСОБА_3 є головою житлово-будівельного кооперативу імені Лесі Українки, в будинку по АДРЕСА_1 , в якому вона та її родина поселились у зв'язку з успадкуванням її усиновленої дитини двох квартир. Позивач вказує, що ОСОБА_3 має постійні претензії та безпідставні звинувачення щодо неї та членів її родини. Зокрема від неї неодноразово звучало наступне: «Понаїхали. Донецькі окупанти чомусь не поїхали на фронт, а сюди і окупували цілих дві квартири. Вони мали/повинні загинути на фронті, а не їхати сюди і створювати нормальним людям проблеми. Приїхати сюди і окупували наше житло. Ви повинні жити в селі і нас обслуговувати». Крім того, на зборах ЖБК ОСОБА_3 кричала та обзивала позивача та членів її сім'ї донецькими окупантами, заперечуючи будь-які можливості права власності на квартири.
Також зазначає, що ОСОБА_3 відкрито висловлює своє невдоволення тим, що син позивача отримав у спадок квартири в будинку по АДРЕСА_1 , відкрито ображає її, членів сім'ї та батьків позивача, налаштовує проти них всіх сусідів, безпідставно звинувачує у крадіжці металобрухту та захопленні комірки, чим порушує особисті немайнові права. Дії ОСОБА_3 , а саме образи та погрози продовжуються і на даний час до всіх членів її сім'ї та батьків, відтак вважає такі дії образливими та такими, що принижують честь і гідність сім'ї позивача та її батьків.
З врахуванням викладеного, просить припинити дії, що порушують особисті немайнові права позивача шляхом зобов'язання ОСОБА_3 припинити образи стосовно позивач та члені її сім'ї, а також стягнути з відповідача моральну шкоду в сумі 30 000 гривень.
Ухвалою судді від 02 жовтня 2024 року відкрито загальне позовне провадження у справі з проведенням підготовчого засідання.
08 листопада 2024 року від відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому вказує на безпідставність позовних вимог, просить в задоволенні позову відмовити.
В судовому засіданні позивач та її представник підтримали позовні вимоги та просили їх задовольнити.
Відповідач та її представник в судовому засіданні просили в задоволенні позову відмовити.
Заслухавши пояснення учасників справи, показання свідків, дослідивши та оцінивши зібрані по справі докази в їх сукупності, суд прийшов до висновку, що в задоволенні позову слід відмовити.
У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Статтею 3 Конституції України, статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь і гідність фізичної особи є недоторканними. У разі порушення цих прав фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності.
У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім'ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації.
Згідно зі статтею 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім'ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Фізична особа, особисті немайнові права якої порушено у друкованих або інших засобах масової інформації, має право на відповідь, а також на спростування недостовірної інформації у тому ж засобі масової інформації в порядку, встановленому законом. Спростування недостовірної інформації здійснюється незалежно від вини особи, яка її поширила. Спростування недостовірної інформації здійснюється у такий же спосіб, у який вона була поширена.
Законодавство не містить визначення понять гідності, честі чи ділової репутації, оскільки вони є морально-етичними категоріями й одночасно особистими немайновими благами, яким закон надає значення самостійних об'єктів судового захисту.
Під гідністю необхідно розуміти визнання цінності кожної фізичної особи як унікальної біопсихосоціальної цінності, з честю пов'язується позитивна соціальна оцінка особи в очах оточуючих, яка ґрунтується на відповідності її діянь (поведінки) загальноприйнятим уявленням про добро і зло, а під діловою репутацією фізичної особи розуміється набута особою суспільна оцінка її ділових і професійних якостей при виконанні нею трудових, службових, громадських чи інших обов'язків.
При розгляді справ вказаної категорії потрібно враховувати, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право.
Під поширенням інформації необхідно розуміти: опублікування її у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі.
Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені).
Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації.
Пунктом 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз'яснено, що вирішуючи питання про визнання поширеної інформації недостовірною, суди повинні визначити характер такої інформації та з'ясувати, чи є вона фактичним твердженням, чи оціночним судженням.
Відповідно до статті 30 Закону України «Про інформацію» ніхто не може бути притягнутий до відповідальності за висловлення оціночних суджень. Оціночними судженнями, за винятком наклепу, є висловлювання, які не містять фактичних даних, критика, оцінка дій, а також висловлювання, що не можуть бути витлумачені як такі, що містять фактичні дані, зокрема з огляду на характер використання мовно-стилістичних засобів (вживання гіпербол, алегорій, сатири). Оціночні судження не підлягають спростуванню та доведенню їх правдивості.
Якщо особа вважає, що оціночні судження або думки принижують її гідність, честь чи ділову репутацію, а також інші особисті немайнові права, вона вправі скористатися наданим їй законодавством правом на відповідь, а також на власне тлумачення справи у тому самому засобі масової інформації з метою обґрунтування безпідставності поширених суджень, надавши їм іншу оцінку. Якщо суб'єктивну думку висловлено в брутальній, принизливій чи непристойній формі, що принижує гідність, честь чи ділову репутацію, на особу, яка таким чином та у такий спосіб висловила думку або оцінку, може бути покладено обов'язок відшкодувати завдану моральну шкоду.
У свою чергу фактичне твердження - це логічна побудова та викладення певного факту чи групи фактів. Факт - це явище об'єктивної дійсності, конкретні життєві обставини, які склалися у певному місці та часі за певних умов. Враховуючи те, що факт, сам по собі, є категорією об'єктивною, незалежною від думок та поглядів сторонніх осіб, то його відповідність дійсності може бути перевірена та встановлена судом.
Судження - це те ж саме, що й думка, висловлення. Воно являє собою розумовий акт, що має оціночний характер та виражає ставлення того, хто говорить, до змісту висловленої думки і напряму, пов'язаними із такими психологічними станами, як віра, впевненість чи сумнів. Оцінити правдивість чи правильність судження будь-яким шляхом неможливо, а тому воно не входить до предмета судового доказування.
Тлумачення статті 277 ЦК України свідчить, що позов про спростування недостовірної інформації підлягає задоволенню за такої сукупності умов: поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; поширення інформації, що порушує особисті немайнові права; врахування положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практики Європейського суду з прав людини щодо її застосування.
Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які, будучи вираженням суб'єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростувати, що відповідає прецедентній практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Отже, суду слід розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Що стосується оціночних суджень, цю вимогу неможливо виконати і вона є порушенням самої свободи поглядів, яка є основною складовою права, гарантованого статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Лінгенс проти Австрії»).
На необхідності чіткого розмежування фактичних тверджень та оціночних суджень неодноразово у своїх рішеннях наголошував Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ), зокрема у рішенні від 08 липня 1986 року у справі «Лінгенс проти Австрії» («Lingens v. Austria») суд виснував про те, що свобода вираження поглядів гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов самореалізації кожної особи. За умови додержання пункту 2 статті 10 Конвенції свобода вираження стосується не лише тієї «інформації» або тих «ідей», які отримані належним чином або розглядаються як необразливі чи незначні, а й тих, що викликають образу, обурення або неспокій. Такими є вимоги плюралізму, терпимості і широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Слід уважно розрізняти факти та оціночні судження. Наявність фактів можна довести, а правдивість оціночних суджень не можна. Вимога доводити правдивість критичного висловлювання є неможливою для виконання і порушує свободу на власну точку зору, що є фундаментальною частиною права, захищеного статтею 10 Конвенції.
Згідно зі статтею 10 Конвенції кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов'язане з обов'язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров'я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини першої статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Згідно з частинами першою, другою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Досліджуючи та надаючи оцінку поширеній відповідачем ОСОБА_3 інформації суд дійшов висновку, що відповідач застосовує висловлювання, які є вираженням суб'єктивної думки, поглядів та припущень, критикує і надає власну оцінку діям і поведінці позивача, що загалом має характер оціночних суджень, які не підлягають спростуванню. У переважній більшості поширена відповідачем спірна інформація хоч і містить елементи провокативного характеру, однак її не можна витлумачити як таку, що містить фактичні дані, оскільки вона є оцінкою дій, і лише дає можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями.
З урахуванням обставин справи та контексту всієї поширеної інформації щодо позивача, поширена інформація не містить безспірних тверджень про достовірні факти, а ґрунтується на інформації, що містить оціночні судження і стосується критики особи та дій позивача.
При цьому не можуть бути спростовані думки, які виражені мовними засобами, зокрема, вживанням гіпербол, алегорій, сатири і за формою є брутальними.
З врахуванням вищенаведеного, суд дійшов висновку, що відповідачем не було поширено інформацію про факти, а оспорювана позивачем інформація по суті є оціночним судженням відповідача.
Суд зауважує, що хоча спірні вислови і містять елементи провокативного характеру, однак їх не можна витлумачити як такі, що містять фактичні дані, оскільки вони є оцінкою дій і не містять ствердження про порушення законодавства чи моральних принципів, а лише дають можливість проаналізувати та сприйняти зміст інформації згідно з власними суб'єктивними переконаннями.
Разом з тим, позивач заявляючи позовні вимоги просить припинити дії, які порушують її особисті немайнові права шляхом зобов'язання відповідача припинити образи стосовно неї та членів її сім'ї.
За змістом ст.15 і 16 ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Відповідно до ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Під час оцінки обраного позивачем способу захисту потрібно враховувати його ефективність, тобто спосіб захисту має відповідати змісту порушеного права, характеру правопорушення, та забезпечити поновлення порушеного права.
Позивач вважає, що найбільш ефективним способом захисту її прав буде спосіб, визначений ст.16 ЦК України, шляхом зобов'язання припинити дії, які порушують її особисті немпайцнові права, принижують честь та гідність.
Покладення обов'язку припинити дію, яка порушує право, як спосіб захисту цивільного права чи інтересу можливе щодо триваючого правопорушення, вчиненого іншою особою, яким створюються перешкоди в здійсненні суб'єктивного права.
Разом з тим, як вбачається зі змісту позовної заяви та пояснень позивача, наданих в судових засіданнях, вказані у позовній заяві дії відповідач вчиняла в 2024 році, а позивачем не лише не представлено жодних доказів, а й не зазначено, що відповідач і надалі вчиняє такі дії чи то в ході розгляду справи, чи на час ухвалення судом рішення, що виключає можливість покладення на відповідача обов'язку припинити такі дії як спосіб захисту цивільних прав позивача
При вирішенні позовної вимоги про стягнення моральної шкоди суд виходить з наступного.
Згідно п.27 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи»№1від 27.02.2009, способами захисту гідності, честі чи ділової репутації від поширення недостовірної інформації можуть бути, крім права на відповідь та спростування недостовірної інформації, також і вимоги про відшкодування збитків та моральної шкоди, заподіяної такими порушеннями як фізичній, так і юридичній особі. Зазначені вимоги розглядаються у відповідності до загальних підстав щодо відповідальності за заподіяння шкоди.
Відповідно до ст.23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування. Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до п.9 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової ) шкоди» №4 від 31.03.1995, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, порушення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вона є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування моральної шкоди мають враховуватись вимоги розумності та справедливості.
Водночас, вирішуючи позов в цій частині, суд приходить до висновку про відсутність фактичних та правових підстав для задоволення цієї позовної вимоги, оскільки вона є похідною від інших вимог, в задоволенні яких відмовлено.
Керуючись ст.ст. 10, 12, 13, 89, 263, 265 ЦПК України, суд,-
В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про захист честі і гідності, стягнення моральної шкоди відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, в разі проголошення вступної та резолютивної частини рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.
Дата складення повного тексту рішення - 15 травня 2025 року.
Суддя Луцького міськрайонного суду
Волинської області Т.М. Філюк